Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Архив офтальмологии Украины Том 10, №3, 2022

Вернуться к номеру

Особливості розвитку діабетичного макулярного набряку і різних стадій діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2-го типу

Особливості розвитку діабетичного макулярного набряку і різних стадій діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2-го типу

Авторы: Чугаєв Д.І.
Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. При початковому діагнозі цукрового діабету (ЦД) понад 25 % хворих уже мають ранню стадію діабетичної ретинопатії (ДР), а 60–80 % хворих із тривалістю ЦД 2-го типу понад 20 років мають ДР різного ступеня тяжкості. Близько половини пацієнтів з ДР з високою імовірністю матимуть сліпоту протягом 5 років захворювання, що обумовлено високим ризиком розвитку діабетичного макулярного набряку (ДМН). Мета дослідження: встановити особливості розвитку діабетичного макулярного набряку і різних стадій діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2-го типу. Матеріали та методи. Дослідження включало 124 пацієнтів (124 ока) із ЦД 2-го типу, у яких за класифікацією ETDRS виявлена легка (29 очей, 1-ша група), помірна або тяжка (35 очей, 2-га група) непроліферативна ДР і проліферативна ДР (31 око, 3-тя група); контрольну групу становили 29 хворих без ЦД. Усім пацієнтам були виконані загальноприйняті офтальмологічні дослідження, спектрально-доменна оптична когерентна томографія (ОКТ) з визначенням центральної товщини сітківки (ЦТС, мкм). ДМН встановлювали, якщо при виконанні спектрально-доменної ОКT за протоколом ETDRS показники ЦТС перевищували значення нормативної бази даних. Для статистичних досліджень використано програмні пакети MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba). Результати. За віком наймолодшими були пацієнти з проліферативною ДР (на 6,2–6,4 року; p = 0,002). При цьому тривалість діабету була найбільшою саме в цих пацієнтів (12 років; p < 0,001). Частота ДМН серед пацієнтів з ДР становила 62,1 %. Вірогідної різниці щодо його частоти по групах пацієнтів із ДР виявлено не було (p > 0,2). Однофакторний регресійний аналіз виявив зниження (р < 0,001) ризику виникнення ДМН зі зростанням гостроти зору (СШ = 0,05; 95% ДІ 0,01–0,22) і зростання (р < 0,001) ризику ДМН із зростанням ЦТС (СШ = 1,02; 95% ДІ 1,01–1,03). Багатофакторний регресійний аналіз відібрав 3 значущих фактори ризику ДМН: тривалість діабету, гострота зору і ЦТС. Модель, що була побудована на виділених ознаках, адекватна (χ2 = 45,4; р < 0,001) при чутливості 88,1 % (95% ДІ 77,1–95,1 %) і специфічності 75,0 % (95% ДІ 57,8–87,9 %). Висновки. Наше дослідження показало відсутність прямої залежності ДМН від стадій ДР і дозволило визначити прогностичні ознаки його розвитку.

Background. At the initial diagnosis of diabetes mellitus (DM), more than 25 % of patients already have an early stage of diabetic retinopathy (DR), and 60–80 % of people with type 2 diabetes lasting more than 20 years have DR of various degrees of severity. About half of patients with DR are highly likely to be blind within 5 years of the disease, due to the high risk of diabe­tic macular edema (DME). The purpose is to determine the features of DME development and different stages of DR in type 2 DM. Materials and methods. The study included 124 patients (124 eyes) with type 2 DM who had mild (29 eyes, group 1), mode­rate or severe (35 eyes, group 2) non-proliferative DR and proliferative DR (31 eyes, group 3) according to the Early Treatment Diabe­tic Retinopathy Study (ETDRS) classification; the control group consisted of 29 eyes without diabetes. All patients underwent standard ophthalmological examinations, spectral-domain optical coherence tomography with determination of the central retinal thickness (CRT, μm). DMN was detected if, when performing a spectral-domain optical coherence tomography according to the ETDRS protocol, the CRT indicators exceeded the values of the normative database. MedStat and MedCalc v.15.1 software pac­kages (MedCalc Software bvba) were used for statistical research. Results. By age, patients with proliferative DR were the youngest (by 6.2–6.4 years; p = 0.002). At the same time, the duration of diabetes was the longest in these patients (12 years; p < 0.001). The frequency of DME among patients with DR was 62.1 %. There was no significant difference in its frequency between groups of patients with DR (p > 0.2). Univariate regression analysis revealed a decrease (p < 0.001) in the risk of DME with the growth of visual acuity (odds ratio (OR) = 0.05; 95% confidence interval (CI) 0.01–0.22) and an increase (p < 0.001) in the risk of DME with the growth of CRT (OR = 1.02; 95% CI 1.01–1.03). Multivariate regression analysis selected 3 significant DME risk factors: duration of diabetes, visual acuity, and CRT. The model built on the selec­ted features is adequate (χ2 = 45.4; p < 0.001), with a sensitivity of 88.1 % (95% CI 77.1–95.1 %) and a specificity of 75.0 % (95% CI 57.8–87.9 %). Conclusions. Our study showed the absence of direct dependence between DME and stages of DR, and made it possible to determine prognostic signs of its development.


Ключевые слова

діабетична ретинопатія; діабетичний макулярний набряк; цукровий діабет 2-го типу; особливості

diabetic retinopathy; diabetic macular edema; type 2 diabetes; features

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.10.3.2022.305

Вступ

Одним з найчастіших мікросудинних ускладнень цукрового діабету (ЦД) є діабетична ретинопатія (ДР), яка вражає майже третину таких пацієнтів і є основною причиною сліпоти серед дорослого працездатного населення [1, 2]. За період з 2015 по 2019 рік глобальна поширеність ДР у хворих на ЦД становила 27,0 %, у тому числі 25,2 % — непроліферативна ДР (НПДР), 1,4 % — проліферативна ДР (ПДР) і 4,6 % — діабетичний макулярний набряк (ДМН). У 2020 році кількість дорослих із ДР у всьому світі оцінювалася в 103,12 млн [3]. У 2021 р. глобальна поширеність ДР оцінювалася в 10,5 % (536,6 млн осіб), і, як очікується, вона збільшиться до 12,2 % (783,2 млн осіб) у 2045 р. [4].
У зв’язку із збільшенням тривалості життя хворих на ЦД кількість осіб з ДР зростає: у 2010 році їх було 126,6 млн, а до 2030 року, як очікується, це число становитиме 191,0 млн [5]. Збільшення поширеності ДР спостерігається в багатьох регіонах світу і стає глобальною проблемою громадської охорони здоров’я, що поглибиться найближчими роками [3, 6].
Понад 25 % хворих уже мають ранню стадію ДР при початковому діагнозі ЦД, а 60 % хворих із тривалістю ЦД 2-го типу понад 20 років мають ураження очного дна різного ступеня тяжкості [7]. Майже в усіх пацієнтів з діагностованим ЦД 1-го типу протягом двох десятиліть після встановлення діагнозу розви–вається ДР; для ЦД 2-го типу ця ймовірність зростала до 80 % через 20 років після початку захворювання, а близько половини пацієнтів з нелікованою ПДР з високою ймовірністю матимуть сліпоту протягом 5 років [8].
За даними різних авторів, при НПДР розвиток ДМН відзначається в 3–38 % пацієнтів, при препроліферативній ДР — у 20–63 %, а при ПДР їх кількість становить понад 70 % [4]. Разом з цим існує думка про незалежність розвитку ДМН від ступеня ДР [9, 10].
Метою роботи було встановлення особливостей розвитку діабетичного макулярного набряку і різних стадій діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2-го типу.

Матеріали та методи

До дослідження включили 124 пацієнтів (124 ока), серед яких 95 (95 очей) мали ЦД 2-го типу і ДР різних стадій, а 29 хворих (29 очей) ЦД не мали (контроль). Вік пацієнтів становив від 43 до 85 років, у середньому 66,8 ± 0,75 року. Жінок у контрольній групі було 16 (55,2 %), чоловіків — 13 (44,8 %), а серед пацієнтів із ЦД 2-го типу і ДР жінок було 65 (68,4 %), чоловіків — 30 (31,6 %). При порівнянні за точним критерієм Фішера статистично значущої різниці в розподілі пацієнтів за статтю виявлено не було (р = 0,164).
Усі дослідження проведені з дотриманням основних біоетичних норм і вимог Гельсінської декларації, прий–нятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації, Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1977 р.), відповідного положення ВООЗ, Міжнародної ради медичних наукових товариств, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.) і Наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009.
Пацієнти, які брали участь у дослідженні, давали інформовану згоду.
Дослідження було проспективним когортним, типу «випадок — контроль».
Усім пацієнтам були виконані загальноприйняті офтальмологічні дослідження, що включали візометрію, рефрактометрію, тонометрію, статичну периметрію, гоніоскопію, біомікроскопію, офтальмоскопію. Офтальмоскопію виконували за допомогою асферичної лінзи Volk Super/Field (NC USA) і контактної тридзеркальної лінзи Гольдмана. Також усім хворим виконували спектрально-доменну оптичну когерентну томографію (ОКТ) на приладі Optical Coherence Tomography 3D OCT-1000 (протокол Retina3D, RetinaRaster); також використовували ОКТ у режимі «Ангіо» (протокол RetinaAngio, wide 6 × 6 mm). За даними ОКТ визначали центральну товщину сітківки (ЦТС, мкм). Дослідження очного дна проводили на фундус-камері, за необхідності — з фотографуванням у 7 стандартних полях відповідно до модифікованої ETDRS системи клінічних ознак Airlie House [11]. За результатами обстеження й відповідно до протоколу ETDRS пацієнтів розподілили на 3 групи: 1-ша (n = 29) — з легкою НПДР, 2-га (n = 35) — з помірною та тяжкою НПДР і 3-тя (n = 31) — з ПДР.
ДМН встановлювали за даними офтальмоскопії, а також у випадках, коли при виконанні спектрально-доменної ОКT за протоколом ETDRS показники ЦТС перевищували значення нормативної бази даних (у колірній шкалі збільшення товщини сітківки понад норму позначалося жовтим (p < 0,05) або червоним кольором (p < 0,01)).
Порушення вуглеводного обміну визначали за рівнем глікемії та вмістом у крові глікованого гемоглобіну (HbA1c).
Для статистичних досліджень використано програмні пакети MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba) [12].

Результати та обговорення

Як видно з табл. 1, пацієнти, які становили контрольну групу (n = 29), були вірогідно (p < 0,001) старшими за пацієнтів з ДР і ЦД. Це виключало можливість впливу віку на отримані результати, оскільки пацієнти контрольної групи протягом життя ЦД не мали. Крім того, показники вмісту в крові глюкози, глікованого гемоглобіну, гострота зору й ЦТС у контрольних па–цієнтів були в межах норми.
На відміну від них пацієнти з ЦД і ДР різних стадій (n = 95) мали гіперглікемію, збільшений вміст у крові глікованого гемоглобіну, гіршу гостроту зору й більшу ЦТС (p < 0,001 за всіма показниками). Це вказувало на наявність тривалих порушень вуглеводного обміну, збільшення неферментного глікування білків і наявність специфічного діабетогенного пошкодження сітківки.
При порівнянні окремих груп було встановлено (табл. 2), що за віком наймолодшими були пацієнти 3-ї групи (на 6,2–6,4 року; p = 0,002). При цьому тривалість діабету найдовшою була саме в пацієнтів 3-ї групи (p < 0,001). Тому можна вважати, що ці пацієнти мали певну схильність до розвитку діабетичних ускладнень, оскільки ЦД 2-го типу розвинувся в них у більш молодшому віці й прогресував більшою мірою.
За вмістом у крові глюкози й глікованого гемоглобіну суттєвої різниці в пацієнтів, які увійшли до даного дослідження, виявлено не було (р = 0,393 і р = 0,203 відповідно). Це могло відображати стан медикаментозної компенсації, оскільки всі пацієнти отримували лікування ЦД 2-го типу згідно з встановленими протоколами [13]. Гострота зору в пацієнтів виділених груп прогресивно знижувалася, тоді як ЦТС зростала (p < 0,001 для обох випадків), що об’єктивно підтверджувало прогресування ДР по групах пацієнтів.
Кореляційний аналіз, проведений за розрахунком показника рангової кореляції Спірмена, показав у 1-й групі наявність обернених кореляцій віку з вмістом глюкози в крові (r = –0,41; p < 0,05) і гостроти зору із ЦТС (r = –0,57; p < 0,05). У 2-й групі було відзначено обернені кореляції тривалості діабету й гостроти зору (r = –0,41; p < 0,05), а також ЦТС із вмістом у крові глюкози (r = –0,365; p < 0,05), глікованого гемоглобіну (r = –0,442; p < 0,05) і гостротою зору (r = –0,472; p < 0,05). У 3-й групі були обернені кореляційні зв’язки гостроти зору з віком (r = –0,481; p < 0,05) і ЦТС (r = –0,384; p < 0,05). Такі результати підтверджували загальновизнані зв’язки досліджених показників з прогресуванням ДР при ЦД 2-го типу: погіршення гостроти зору у зв’язку із віком, тривалістю ЦД 2-го типу, ступенем ДР, порушенням вуглеводного обміну й глікозилюванням білків, набряком сітківки [14].
Частота діабетичного макулярного набряку серед пацієнтів з ДР становила 62,1 %. Найбільшою вона була у 2-й групі пацієнтів — 77,1 % (табл. 3).
Однак, як показали результати проведення множинних порівнянь за процедурою МЛГ [12] (рис. 1), вірогідної різниці між частотою діабетичного макулярного набряку по групах пацієнтів із ДР виявлено не було (p > 0,2).
Для виявлення зв’язку досліджених факторних ознак з ризиком виникнення ДМН було використано метод побудови й аналізу однофакторних і багатофакторних моделей логістичної регресії [12]. Усього в даному дослідженні в 59 пацієнтів спостерігалася ДМН (результуюча змінна Y = 1), у 36 пацієнтів ДМН не було (результуюча змінна Y = 0). Як фактори ризику аналізувалися 7 ознак: вік, стать, тривалість діабету, вміст у крові глюкози й глікованого гемоглобіну (HbA1c), максимальна гострота зору з корекцією (МГЗК) і ЦТС.
Побудова однофакторних моделей регресії виявила зниження (р < 0,001) ризику виникнення ДМН із зростанням МГЗК (співвідношення шансів (СШ) = 0,05; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,01–0,22) на кожну одиницю МГЗК (табл. 4). Також було встановлено зростання (р < 0,001) ризику виникнення ДМН із зростанням ЦТС (СШ = 1,02; 95% ДІ 1,01–1,03) на кожну одиницю зростання ЦТС (мкм).
Для відбору значимих ознак у багатофакторній моделі регресії було використано метод покрокового відкидання/додавання (при критичних порогах p < 0,1 для включення ознаки у модель і p > 0,2 — для виключення з моделі).
У результаті відбору (табл. 5) було виділено 3 фактори ризику: тривалість діабету, МГЗК і ЦТС. Модель, що була побудована на виділених ознаках, адекватна (χ2 = 45,4 при 3 ступенях свободи, р < 0,001).
Отже, було виявлено зниження (р = 0,001) ризику виникнення ДМН зі зростанням тривалості діабету (СШ = 0,82; 95% ДІ 0,72–0,92) на кожен рік (при стандартизації за іншими факторами ризику). Виявлено зниження (р = 0,009) ризику виникнення ДМН із зростанням МГЗК (СШ = 0,06; 95% ДІ 0,01–0,50) на кожну одиницю зростання МГЗК (при стандартизації за іншими факторами ризику). Також було виявлено зростання (р = 0,001) ризику виникнення ДМН із зростанням ЦТС (СШ = 1,02; 95% ДІ 1,01–1,03) на кожну одиницю зростання (мкм) при стандартизації за іншими факторами ризику.
Отримана трифакторна модель може бути подана рівнянням:
Ln (Y/(1 – Y)) = –0,20 × ТД – 2,4 × МГЗК + 0,02 × ЦТС – 2,43, 
де ТД — тривалість діабету (роки); МГЗК — максимальна гострота зору з корекцією; ЦТС — центральна товщина сітківки (мкм) за даними ОКТ.
На рис. 2 наведено криву операційних характеристик тесту прогнозування ризику ДМН в отриманій трифакторній моделі. Площа під кривою операційних характеристик моделі (AUC) дорівнювала 0,88 (95% ДІ 0,79–0,93), що свідчило про сильний зв’язок ризику ДМН з відібраними ознаками. При виборі оптимального порогу чутливість моделі становила 88,1 % (95% ДІ 77,1–95,1 %), специфічність — 75,0 % (95% ДІ 57,8–87,9 %).
Вважається, що основним механізмом розвитку ДМН є зниження напруги кисню в сітківці, що призводить до активації фактора росту ендотелію судин (VEGF) і гіперпроникності капілярів сітківки з підвищенням внутрішньосудинного тиску [15]. Хоча відомо, що VEGF відіграє певну роль у розвитку ДМН, патологічні процеси, що призводять до виникнення цього захворювання, є дуже складними, і точна послідовність, у якій вони відбуваються, досі не повністю зрозуміла [16]. Показано, що ангіогенез і запалення беруть участь у патогенезі цього захворювання, проте все ще залишається відкритим питання, чим є ангіогенез після надекспресії VEGF — причиною чи наслідком запалення [17].
За останні кілька років багато діагностичних інструментів виявилися корисними для виявлення й моніторингу ознак, що характеризують ДМН [18]. Серед офтальмологічних на першому плані — дослідження ОКТ з визначенням ЦТС та інших морфометричних показників, що дозволяє об’єктивно оцінити ступень набряку [19, 20].
У нещодавньому дослідженні E. Turkseven Kumral et al. (2022) не було виявлено істотної різниці в товщині центральної макули між групами НПДР (n = 65) і ПДР (n = 57) [21]. Разом з тим очі, які мали ДМН і ПДР, продемонстрували більш високий рівень дифузного типу діабетичного макулярного набряку з більшим пара- і перифовеальним розширенням, що супроводжувалося більшими кістами, ніж в очах з ДМН і НПДР. Дезорганізація внутрішніх шарів сітківки, порушення еліпсоїдної зони й епіретинальної мембрани були більш помітними в очах із ПДР. Крім того, була більш помітна макулярна ішемія і були гірші початкові результати вимірювання гостроти зору в очах з ПДР, ніж у тих, що мали НПДР [21].
За результатами наших досліджень, ЦТС по групах поступово зростала (p < 0,001), що було пов’язано зі зниженням гостроти зору. При цьому збільшення ЦТС обумовлювало збільшення ризику ДМН (СШ = 1,02 на 1 мкм) за даними як однофакторного, так і багатофакторного регресійного аналізу.
Серед загальноклінічних показників більшою мірою були пов’язані с розвитком ДМН такі параметри перебігу ЦД, як глікемія, артеріальний тиск і вміст у крові ліпідів [22]. Крім того, пацієнти з ДМН характеризувалися значною поширеністю серцево-судинних факторів ризику, які погано контролюються. Ці супутні захворювання погіршують прогноз і негативно впливають на наявні ДР і ДМН [22]. За нашими даними, вміст у крові глюкози й глікованого гемоглобіну з ризиком ДМН пов’язаний не був.
Для прогнозу ДМН непогану значущість показали наявність симптомів діабетичної периферичної нейропатії, вміст у крові сечової кислоти, використання інсуліну і його дозування, уміст білка в сечі й тривалість захворювання [23]. За останнім показником наші результати збігалися з наведеними — тривалість діабету увійшла у багатофакторну модель прогнозу ДМН, але знак такого зв’язку виявився негативним (b-коефіцієнт моделі –0,20 ± 0,06 (р = 0,001)). На наш погляд, це могло пояснюватися відносно низьким ризиком ДМН у літніх пацієнтів, оскільки якщо є висока ймовірність ДМН, то він формується на ранніх стадіях ДР.
Щодо віку пацієнтів, то показаний його від’ємний вплив на результати лікування ДМН у пацієнтів з ДР і ЦД афліберсептом [24]. Як критерії лікування була використана ОКТ з порівнянням значень центральної фовеальної товщини й середні зміни гостроти зору після початкової і трьох послідовних ін’єкцій препарату. Зниження центральної фовеальної товщини було відмічено в усіх пацієнтів, але більшою мірою — у молодих (віком 40–50 років). Найгірші результати визначено в пацієнтів віком понад 70 років (P = 0,003, коваріаційний аналіз). Вік пацієнтів корелював із середнім зниженням CFT і середнім поліпшенням гостроти зору (r = –0,183; P = 0,002 для CFT; r = –0,682; P < 0,001 для гостроти зору, кореляція Pearson). У наших дослідженнях вік не показав вірогідного зв’язку з ризиком ДМН, що могло пояснюватися молодшим віком пацієнтів з ПДР на тлі більшої тривалості в них ЦД 2-го типу.

Висновки

1. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що при порівнянні груп пацієнтів за стадіями ДР та віком наймолодшими були пацієнти з ПДР (на 6,2–6,4 року; p = 0,002). Тривалість діабету найдовшою була саме в цих пацієнтів (p < 0,001).
2. Частота діабетичного макулярного набряку серед пацієнтів із ДР становила 62,1 %. Вірогідної різниці між частотою діабетичного макулярного набряку по групах пацієнтів з ДР виявлено не було (p > 0,2).
3. Однофакторний регресійний аналіз виявив зниження (р < 0,001) ризику виникнення ДМН із зростанням МГЗК (СШ = 0,05; 95% ДІ 0,01–0,22) і зростання (р < 0,001) ризику із зростанням ЦТС (СШ = 1,02; 95% ДІ 1,01–1,03).
4. Багатофакторний регресійний аналіз відібрав 3 значущих фактори ризику ДМН: тривалість діабету, МГЗК і ЦТС. Модель, що була побудована на виділених ознаках, адекватна (χ2 = 45,4; р < 0,001) при чутливості 88,1 % (95% ДІ 77,1–95,1 %) і специфічності 75,0 % (95% ДІ 57,8–87,9 %).
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 01.12.2022
Рецензовано/Revised 08.12.2022
Прийнято до друку/Accepted 13.12.2022

Список литературы

  1. Saeedi P., Petersohn I., Salpea P., Malanda B., Karuranga S., Unwin N. et al.; IDF Diabetes Atlas Committee. Global and regional diabetes prevalence estimates for 2019 and projections for 2030 and 2045: Results from the International Diabetes Federation Diabetes Atlas. 9th edition. Diabetes Res. Clin. Pract. 2019 Nov. 157. 107843. doi: 10.1016/j.diabres.2019.107843. 
  2. Wong T.Y., Sabanayagam C. Strategies to tackle the glo–bal burden of diabetic retinopathy: from epidemiology to artificial intelligence. Ophthalmologica. 2020. 243(1). 9-20. doi: 10.1159/ 000502387.
  3. Teo Z.L., Tham Y.C., Yu M., Chee M.L., Rim T.H., Cheung N. et al. Global prevalence of diabetic retinopathy and Projection of Burden through 2045: systematic review and meta-analysis. Ophthalmology. 2021 Nov. 128(11). 1580-1591. doi: 10.1016/j.ophtha.2021.04.027.
  4. Sun H., Saeedi P., Karuranga S., Pinkepank M., Ogurtsova K., Duncan B.B. et al. IDF Diabetes Atlas: Global, regional and country-level diabetes prevalence estimates for 2021 and projections for 2045. Diabetes Res. Clin. Pract. 2022 Jan. 183. 109119. doi: 10.1016/j.diabres.2021.109119. 
  5. Leasher J.L., Bourne R.R., Flaxman S.R., Jonas J.B., Keeffe J., Naidoo K. et al. Vision Loss Expert Group of the global burden of disease study. Global estimates on the number of people blind or visually impaired by diabetic retinopathy: a meta-analysis from 1990 to 2010. Diabetes Care. 2016 Sep. 39(9). 1643-9. doi: 10.2337/dc15-2171.
  6. GBD 2019 blindness and vision impairment collaborators; Vision Loss Expert Group of the Global Burden of Disease Study. Causes of blindness and vision impairment in 2020 and trends over 30 years, and prevalence of avoidable blindness in relation to VISION 2020: the Right to Sight: an analysis for the Global Burden of Disease Study. Lancet Glob. Health. 2021 Feb. 9(2). e144-e160. doi: 10.1016/S2214-109X(20)30489-7.
  7. Zhu Y., Hu J., Du X., Fang Q., Zhou Y., Chen K. Correlation of serum delta-like ligand-4 level with the severity of diabetic retino–pathy. BMC Endocr. Disord. 2021 Aug 6. 21(1). 157. doi: 10.1186/s12902-021-00814-6.
  8. Rossino M.G., Dal Monte M., Casini G. Relationships bet–ween neurodegeneration and vascular damage in diabetic retinopathy. Front. Neurosci. 2019 Nov 8. 13. 1172. doi: 10.3389/fnins.2019.01172.
  9. Могилевский С.Ю., Панченко Ю.А. Особенности диабетической макулопатии у больных сахарным диабетом 2-го типа. Архів офтальмології України. 2018. 6(2). 28-32.
  10. Могілевський С.Ю., Панченко Ю.О., Зябліцев С.В. Прогнозування ризику діабетичного діабетичного макулярного набряку при діабетичній ретинопатії у хворих на цукровий діабет 2 типу. Офтальмологічний журнал. 2019. 3. 3-8.
  11. Early Treatment Diabetic Retinopathy Study Research Group. Grading diabetic retinopathy from stereoscopic color fundus photographs — an extension of the modified Airlie house classification: ETDRS report № 10. Ophthalmology. 2020 Apr. 127(4S). 99-119. doi: 10.1016/j.ophtha.2020.01.030.
  12. Гур’янов В.Г., Лях Ю.Є., Парій В.Д., Короткий О.В., Чалий О.В., Чалий К.О., Цехмістер Я.В. Посібник з біостатистики. Аналіз результатів медичних досліджень у пакеті EZR (R-statistics). Київ: Вістка, 2018. 208 с.
  13. Наказ МОЗ України від 21.12.2012 № 1118 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при цукровому діабеті 2 типу». Уніфікований клінічний протокол первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет тип 2». Київ, 2012. 118 с.
  14. Harding J.L., Pavkov M.E., Magliano D.J., Shaw J.E., Gregg E.W. Global trends in diabetes complications: a review of current evidence. Diabetologia. 2019. 62(1). 3-16. doi: 10.1007/s00125-018-4711-2
  15. Browning D.J., Stewart M.W., Lee C. Diabetic macular edema: Evidence-based management. Indian J. Ophthalmol. 2018 Dec. 66(12). 1736-1750. doi: 10.4103/ijo.IJO_1240_18. PMID: 30451174; PMCID: PMC6256891.
  16. Le N.T., Kroeger Z.A., Lin W.V., Khanani A.M., Weng C.Y. Novel treatments for diabetic macular edema and proliferative diabe–tic retinopathy. Curr. Diab. Rep. 2021 Nov 1. 21(10). 43. doi: 10.1007/s11892-021-01412-5. PMID: 34719742.
  17. Romero-Aroca P., Baget-Bernaldiz M., Pareja-Rios A., Lopez-Galvez M., Navarro-Gil R., Verges R. Diabetic macular edema pathophysiology: vasogenic versus inflammatory. J. Diabetes Res. 2016. 2016. 2156273. doi: 10.1155/2016/2156273. Epub 2016 Sep 28. PMID: 27761468; PMCID: PMC5059543.
  18. Bandello F., Battaglia Parodi M., Lanzetta P., Loewenstein A., Massin P., Menchini F., Veritti D. Diabetic Macular Edema. Dev. Ophthalmol. 2017. 58. 102-138. doi: 10.1159/000455277. Epub 2017 Mar 28. PMID: 28351052.
  19. Suciu C.I., Suciu V.I., Nicoara S.D. Optical coherence tomography (angiography) biomarkers in the assessment and monitoring of diabetic macular edema. J. Diabetes Res. 2020 Dec 31. 2020. 6655021. doi: 10.1155/2020/6655021. PMID: 33490283; PMCID: PMC7790580.
  20. Hui V.W.K., Szeto S.K.H., Tang F., Yang D., Chen H., Lai T.Y.Y. et al. Optical coherence tomography classification systems for diabetic macular edema and their associations with visual outcome and treatment responses — an updated review. Asia Pac. J. Ophthalmol. (Phila). 2022 Jun 1. 11(3). 247-257. doi: 10.1097/APO.0000000000000468. PMID: 34923521.
  21. Turkseven Kumral E., Ercalık N.Y., Alpogan O., Yene–rel N.M., Ozcelik Kose A., Ozturk Y., Acar Z.A. OCT biomarkers of treatment-naive diabetic macular edema in patients with non-proliferative and proliferative diabetic retinopathy. Eur. J. Ophthalmol. 2022 Sep 21. 11206721221128674. doi: 10.1177/11206721221128674. Epub ahead of print. PMID: 36131383.
  22. Busch C., Katzmann J.L., Jochmann C., Unterlauft J.D., Vollhardt D., Wiedemann P., Laufs U., Rehak M. General health of patients with diabetic macular edema-The LIPSIA study. PLoS One. 2021 Jun 11. 16(6). e0252321. doi: 10.1371/journal.pone.0252321. PMID: 34115786; PMCID: PMC8195383.
  23. Li Z., Deng X., Zhou L., Lu T., Lan Y., Jin C. Nomogram-based prediction of clinically significant macular edema in diabetes mellitus patients. Acta Diabetol. 2022 Sep. 59(9). 1179-1188. doi: 10.1007/s00592-022-01901-3. Epub 2022 Jun 24. PMID: 35739321.
  24. Ozsaygili C., Duru Z., Cicek A., Ulusoy D.M., Demirtas A.A., Duru N. The effect of age on Aflibercept (Eylea) response in diabetic macular edema. Retina. 2020 Jun. 40(6). 1038-1043. doi: 10.1097/IAE.0000000000002504. PMID: 30897067.

Вернуться к номеру