Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» Том 12, №3, 2022
Вернуться к номеру
Ендоскопічна біпортальна декомпресія — сучасний метод лікування пацієнтів старшого віку з поперековим спінальним стенозом
Авторы: Меленко В.І., Фіщенко Я.В., Кравчук Л.Д., Шевчук А.В., Сапоненко А.І., Щегольков Є.Е.
ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Поперековий спінальний стеноз (ПСС) — поширене дегенеративне захворювання хребта в осіб літнього віку (старше ніж 60 років). До стандартних хірургічних варіантів лікування поперекового стенозу входять відкрита декомпресійна ламінектомія, форамінотомія та спондилодез за допомогою металоконструкцій, які можуть бути рекомендовані при остео–порозі. На сьогодні золотим стандартом лікування ПСС, резистентного до консервативного лікування, вважають ламінектомію зі збереженням фасеток та транспедикулярною фіксацією.
Мета дослідження: оцінити ранні та віддалені результати лікування, а також ускладнення у пацієнтів з ПСС, яким провели інтерламінарну декомпресію з використанням біпортальної ендоскопії.
Матеріал дослідження. Здійснено аналіз результатів лікування 68 пацієнтів (середній вік 57 ± 12 року) з ПСС на рівні L3–L4 (n = 23), L4–L5 (n = 45), яким провели унілатеральну біпортальну ендоскопічну декомпресію (UBE) у клініці хірургії хребта ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України».
Методика операції. Перед операцією під рентгеноскопічним контролем проводили підтвердження рівня декомпресії. Верхній розріз робили у проєкції нижнього краю дужки необхідного рівня. Через розріз вводили провідник, на який по черзі насаджували систему дилататорів для розширення м’язового каналу, а далі встановлювали троакар з ендоскопом. Нижній розріз робили на 3 см нижче. Розширення м’язового каналу проводили також за допомогою системи дилататорів. До ендоскопа підключали систему подачі фізрозчину. Оптимальний тиск фізрозчину в системі 30–50 мм рт.ст. Після формування тріангуляції між артроскопом та інструментами й налаштування відтоку рідини м’які тканини довкола інтраламінарного простору видаляли за допомогою радіочастотного вайпера. Коли жовту зв’язку потрібного інтраламінарного простору й нижню дужку повністю оголювали, то проводили іпсілатеральну інтерламінотомію за допомогою артроскопічного бура. Іпсілатеральну жовту зв’язку видаляли доти, доки повністю не відкривали дуральний мішок і нервовий корінець. Гемостаз при епідуральній кровотечі проводили шляхом застосування електродів радіочастотної коагуляції. При кровотечі з кістки гемостаз проводили з використанням кісткового воску. Після проведення декомпресії встановлювали дренаж і зашивали рану.
Методи дослідження. Інтенсивність больового синдрому у хворих з ПСС оцінювали за допомогою візуально-аналогової шкали болю (VAS, см), задоволеність пацієнтів і рівень якості їх життя — за допомогою опитувальника Oswestry (Oswestry low back pain disability questionnaire, ODI) через 1 тиждень, 1 та 6 місяців після операції; також оцінювали періопераційні дані (ускладнення). Рентгенологічні результати оцінювали, використовуючи перед- і післяопераційне дослідження за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) (через 1 добу після операції).
Результати. До лікування середній показник вираженості больового синдрому в спині за VAS становив 6,3 ± 1,3 см (x ± S); у динаміці через 1 тиждень після операції — 3,6 ± 0,5 см, через 1 місяць — 1,6 ± 0,7 см, через 6 місяців — 1,1 ± 0,4 см відповідно; при порівнянні з передопераційними даними відмінності в результатах були статистично значущими (р < 0,05).
Оцінювання болю в нижніх кінцівках показало, що до лікування середній показник у групі становив 4,23 ± 1,4 см (x ± S); у динаміці через 1 тиждень після операції — 2,1 ± 0,6 см; через 1 місяць — 0,9 ± 0,4 см; через 6 місяців — 1,0 ± 0,5 см; відмінності між перед–операційними та віддаленими результатами лікування були статистично значущими (р < 0,05).
Оцінюючи функціональні можливості пацієнтів з ПСС у ранньому післяопераційному періоді за опитувальником Oswestry (ODI) через 1 місяць, виявили позитивну динаміку (зменшення з 58,4 ± 9,7 до 15,3 ± 6,8 бала, р < 0,05). У віддалений період спостереження (через 6 місяців) позитивні результати у групі збереглися (9,7 ± 5,8 бала, р < 0,05), що відповідало хорошим функціональним можливостям.
За даними МРТ після операції у пацієнтів групи з ПСС на рівні L3–L4 спостерігали збільшення площі поперечного перерізу з 8,84 ± 3,6 до 19,1 ± 4,1 мм (x ± S)(р < 0,05); у групі з ПСС на рівні L4–L5 спостерігали збільшення площі поперечного перерізу з 8,24 ± 3,9 до 20,8 ± 3,7 мм (x ± S) (р ≤ 0,05).
Ускладнення. Серед ускладнень визначено 4 випадки точкового поранення дуральної оболонки та 1 випадок епідуральної гематоми.
Висновки. Мініінвазивна інтерламінарна декомпресія з використанням біпортального доступу у пацієнтів з ПСС дозволяє досягнути повної декомпресії та повернути пацієнтів до активного життя якомога швидше (за 3–7 днів). Додаткові переваги методу — менша травматичність тканин, менша інтенсивність больового синдрому, високий рівень задоволення пацієнта результатом лікування.