Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» Том 12, №3, 2022
Вернуться к номеру
Періопераційний метаболізм у хворих на вторинний гіперпаратиреоз і способи його корекції
Авторы: Черній В.І., Денисенко А.І., Черній Т.В.
ДУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ, Україна
Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Актуальним є вивчення змін метаболізму у хворих із вторинним гіперпаратиреозом (ВГПТ) при паратиреоїдних хірургічних втручаннях (ПТХВ) та пошуки способів їх корекції.
Мета дослідження: вивчити метаболізм у хворих з ВГПТ при ПТХВ та оцінити можливості його корекції.
Матеріали та методи. Дослідження було проспективним, не рандомізованим. Досліджено 135 пацієнтів із ВГПТ з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності (ХНН), яким проводилось ПТХВ (72 чоловіки, 63 жінки, віком від 19 до 73 років). Передопераційний ризик за ASA IІI–ІV. Загальне знеболювання з використанням інгаляційного анестетика севофлюрану та наркотичного анальгетика фентанілу в умовах низькопоточної штучної вентиляції легень. Операційний моніторинг був доповнений використанням непрямої калориметрії. У групі І (n = 70) визначали поточний метаболізм (ПМ) та базальний метаболізм (БМ) на фоні стандартної інтенсивної терапії. У групі ІІ (n = 65) додатково визначали цільовий метаболізм (ЦМ) та ступінь порушення метаболізму (СПМ = ЦМ – ПМ/ЦМ × 100 %), а інтенсивна терапія була доповнена глюкокортикоїдами.
Результати. Вихідні значення метаболізму в обох групах були низькі та близькі до базального рівня. Метаболізм пацієнтів групи І лишався низьким протягом усього ПТХВ (р < 0,05). У групі ІІ з етапу видалення паращитоподібних залоз відмічалося стійке зростання поточного метаболізму зі суттєвим перевищенням вихідного та базального рівнів (р < 0,05). При цьому цільовий метаболізм знижувався, але перевищував рівень поточного метаболізму (р < 0,05). Пацієнти групи ІІ швидше пробуджувалися та переводилися в палату порівняно з групою І, а нудота та блювання у них були в 2,5 раза рідше (9,2 % у групі ІІ, 22,9 % в групі І, р < 0,05). Через 12 годин після ПТХВ відчуття болю за ВАШ у групі ІІ було меншим, ніж у групі І (р < 0,05). Протягом доби після ПТХВ кислотно-лужний стан венозної крові обох груп вірогідно не змінювався, а рівень іонізованого кальцію знижувався (р < 0,05), що потребувало додаткового довенного введення 10% глюконату кальцію.
Висновки. Періопераційний енергомоніторинг робить більш безпечним проведення ПТХВ у пацієнтів з ВГПТ. Додаткове визначення цільового метаболізму та ступеня порушення метаболізму дозволяє ефективніше будувати періопераційну інтенсивну терапію.