Вступ
Симптоматика хвороби Паркінсона (ХП) включає тріаду основних моторних ознак, таких як брадикінезія, м’язова ригідність і тремор, і широкий спектр немоторних синдромів, які виникають унаслідок нейродегенеративних змін у головному мозку людини. Ці прояви використовуються лікарями для визначення клінічної форми й тактики лікування пацієнтів. Останнім часом широкого вжитку набуває класифікація, що виділяє три форми ХП: тремордомінуючу, акінетико-ригідну й змішану (акінетико-ригідно-тремтячу). Ці форми розрізняються не лише переважанням певних моторних симптомів, але й частотою та вираженістю немоторних ознак, що обумовлено відмінностями в локалізації і ступені ураження нервової системи [1].
Немоторні симптоми ХП включають вегетативні, сенсорні, психіатричні, метаболічні розлади й порушення сну й циркадного ритму [2]. Ці прояви розвиваються в структурі клінічної картини захворювання й залежать від типу обраної терапії. Однак вони можуть бути окремим захворюванням, що посилює або імітує симптоми ХП і вимагає окремого лікування [3]. Так, останнім часом найбільш обговорюваними є порушення нюху, сну й психіки при ХП, оскільки вони можуть виникати на ранніх стадіях захворювання й обумовлювати його перебіг [4, 5]. Серед немоторних симптомів порушення психіки при ХП виділяють імпульсивно-компульсивні розлади, афективні порушення й когнітивне зниження [6, 7].
Незважаючи на широкий спектр немоторних симптомів при ХП, як і при інших неврологічних захворюваннях, увага науковців переважно спрямована на порушення рухової сфери [8, 9]. Однак недостатньо вивченою залишається вираженість немоторних симптомів при різних клінічних формах ХП.
Метою дослідження була оцінка вираженості немоторних симптомів при різних клінічних формах ХП на фоні леводопатерапії.
Матеріали та методи
Нами було обстежено 107 пацієнтів із хворобою Паркінсона, які перебували на обстеженні й стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського ПОР» і на базі Центру для пацієнтів із хворобою Паркінсона та іншими нейродегенеративними захворюваннями на базі кафедри нервових хвороб Полтавського державного медичного університету. Оскільки ХП переважно зустрічається в похилому віці, для зіставлення клінічних ознак з віковими особливостями нами було набрано контрольну групу пацієнтів відповідного віку, які не мали ознак ураження центральної нервової системи.
Пацієнти залежно від переважання симптомів були розподілені на групи:
— 1-ша група (n = 49) — пацієнти із акінетико-ригідною формою (АР);
— 2-га група (n = 58) — пацієнти із змішаною акінетико-ригідно-тремтячою формою;
— 3-тя група (n = 30) — контрольна.
Критеріями включення в дослідження були: клінічно верифікований діагноз ХП, лікування препаратами леводопи понад 3 роки.
Критеріями виключення були: вторинний паркінсонізм, паркінсонізм-плюс, стадія ХП за шкалою Хена і Яра понад 4, цереброваскулярні захворювання, вік 90 років і більше.
Серед соціодемографічних характеристик визначали вік, стать, тривалість захворювання, локалізацію дебюту моторних ознак. Діагноз встановлювався згідно з критеріями Всесвітнього банку мозку Великої Британії. Рівень клінічних проявів визначали за шкалою тяжкості немоторних симптомів (NMSS). Вираженість афективних порушень у пацієнтів із ХП вимірювали за допомогою госпітальної шкали тривоги й депресії (HADS).
Статистична обробка отриманих результатів проводилася за допомогою програм EZR Statistics 1.34 (Університет Джичі, Японія) та IBM SPSS Statistics v.26.0 (IBM Inc., США). Нормальність розподілу кількісних показників визначали за критерієм Шапіро — Уїлка. Результати дослідження аналізували за допомогою описових методів статистики з визначенням середніх величин (М) і стандартної похибки (m) для кількісних змінних і відносного (%) і абсолютного (абс.) значення — для якісних. При статистичній обробці кількісних ознак у двох групах було застосовано t-тест для незв’язаних груп, а в трьох групах використовували однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA з поправкою Бонферроні. Статистичний аналіз якісних показників частоти між двома групами проводили за критерієм хі-квадрат Пірсона з поправкою Єйтса. Критичним вважали значення р 0,05.
Результати та обговорення
Соціодемографічні показники й загальна клінічна характеристика обстежуваних пацієнтів наведені в табл. 1.
Отже, продемонстровано відсутність значущих відмінностей між групами за віком і статтю, що вказує на їх порівнянність. Групи пацієнтів з різними формами ХП також не мали значущих відмінностей за тривалістю захворювання й локалізацією дебюту захворювання.
Оцінка вираженості немоторних симптомів при різних формах ХП наведена в табл. 2.
Нами встановлено, що в пацієнтів із ХП значуще вищі показники вираженості немоторних ознак за підшкалами «сон/втома», «настрій», «увага/пам’ять», «гастроінтестинальні порушення», «розлади сечовидільної системи», «порушення статевої функції», «інші» та загальний бал за шкалою оцінки немоторних проявів NMSS. Поряд з цим виявлено, шо в 1-й групі були більш високі оцінки за підшкалами «настрій», «інші» та загальний бал NMSS порівняно з пацієнтами 2-ї групи. Статистично значущих відмінностей між усіма групами за підшкалами «кардіоваскулярні порушення» і «розлади перцепції» не виявлено.
Останні дослідження вказують на відмінності у вираженості різних немоторних симптомів відповідно до клінічної форми ХП. При цьому для пацієнтів з АР формою було також виявлено більшу схильність до розладів гастроінтестинальної та сечостатевої систем, а також порушення сну і психіки [10].
Нами було проведено оцінку депресивних проявів за шкалою HADS, що відображено на рис. 1.
Нами виявлено відсутність депресивного синдрому в 9 (18,4 %) осіб у 1-й групі, 14 (24,1 %) осіб у 2-й групі й 15 (50,0%) осіб у 3-й групі, субклінічні депресивні прояви — у 23 (46,9 %) осіб у 1-й групі, у 24 (41,4 %) осіб у 2-й групі та 10 (33,3 %) осіб у 3-й групі, а також клінічно виражені депресивні прояви — в 17 (34,7 %), 20 (34,5 %) і 5 (16,7 %) пацієнтів відповідно.
Виявлено статистично значущі відмінності в розподілі рівнів тяжкості депресивного синдрому між групами (χ2 = 10,46; р = 0,034). Однак не виявлено відмінностей між різними формами ХП.
Отже, було виявлено схильність пацієнтів з ХП до більш вираженого депресивного синдрому порівняно з особами відповідного віку. Однак відомо про недостатній ступінь виявлення депресивних проявів при ХП через схожість симптоматики з основним захворюванням [11].
Аналіз рівня тривожних проявів при різних формах ХП на фоні леводопатерапії подано на рис. 2.
Нами встановлено, що в 1-й групі 14 (28,6 %) осіб не мали проявів тривожного синдрому, 19 (38,8 %) осіб мали субклінічні прояви тривоги, а 16 (32,6 %) осіб — клінічно виражені тривожні прояви. У 2-й групі відсутність тривоги продемонстрували 20 (34,5 %) пацієнтів, субклінічні прояви — 29 (50,0 %) пацієнтів, а клінічно виражені — 9 (15,5 %) осіб. У 3-й групі відсутність тривожних проявів було визначено в 19 (63,4 %) осіб, субклінічні прояви — у 7 (23,3 %) осіб, а клінічно виражені — у 4 (13,3 %) осіб.
Встановлено статистично значуще переважання більш вираженого тривожного синдрому в пацієнтів із ХП (χ2 = 12,20; р = 0,016), при цьому для 1-ї групи більш характерним були клінічно виражені прояви тривоги, а для 2-ї групи — субклінічні.
Попередні дослідження містять суперечливі докази щодо зв’язку рівня тривоги з моторним підтипом, зокрема, вказується на більш виражену ситуаційну тривожність у пацієнтів з переважанням постуральної нестійкості й розладів ходи порівняно з тремордомінуючим підтипом за відсутності значимої різниці за рівнем особистісної тривоги [12, 13].
Тривога й депресія часто можуть бути ознаками періодів «вимкнення», які відбуваються як частина немоторних флуктуацій, вторинних щодо тривалого лікування препаратами леводопи, і зустрічаються більше ніж у третини таких пацієнтів. Немоторні коливання можуть бути психічними, когнітивними, вегетативними або сенсорними синдромами, які варіюють протягом дня й зазвичай пов’язані з on/off періодами [14]. Відрізнити афективні порушення від ознак немоторних коливань у таких пацієнтів досить складно, оскільки тривога й депресія можуть виникати і як синдром основного захворювання, і як коморбідна патологія [15]. Тому постає нагальне питання про шляхи оптимальної корекції зазначених симптомів у структурі немоторних проявів ХП.
Немоторні симптоми мають вагомий вплив на якість життя пацієнтів із ХП і можуть виникати на ранніх стадіях захворювання й посилюватися на тлі прийому леводопи [16]. Враховуючи особливості патогенезу різних форм ХП, доцільно розглядати ранню діагностику немоторних симптомів і їх коливання як один з ключових компонентів вибору схеми лікування.
Висновки
Нами продемонстровано, що на фоні лікування пацієнтів з різними формами ХП препаратами леводопи спостерігається значна частка немоторних симптомів, зокрема порушень сну, психіки, сечостатевої та гастроінтестинальної систем. При цьому пацієнти з АР формою ХП продемонстрували більш виражені немоторні симптоми й розлади афективної сфери.
Перспективи подальших досліджень. У подальших дослідженнях варто розглянути роль немоторних симптомів у виборі тактики лікування пацієнтів з різними формами ХП і шляхи оптимізації леводопатерапії з урахуванням їх вираженості.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про внесок кожного автора. Литвиненко Н.В. — концепція і дизайн дослідження; Таряник К.А. — дизайн дослідження, збір та обробка матеріалів, написання тексту; Шкодіна А.Д. — обробка матеріалів, аналіз отриманих даних; Пурденко Т.Й. — оформлення таблиць.
Інформація про фінансування. Дана стаття є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри нервових хвороб із нейрохірургією та медичною генетикою Української медичної стоматологічної академії на тему «Клінічні, молекулярно-генетичні та нейрофізіологічні особливості перебігу різних форм хвороби Паркінсона» (номер держреєстрації 0119U102848).
Отримано/Received 02.11.2022
Рецензовано/Revised 15.11.2022
Прийнято до друку/Accepted 21.11.2022
Список литературы
1. Choi S.-M., Kim B.C., Cho B.-H., Kang K.W., Choi K.-H., Kim J.-T. et al. Comparison of two motor subtype classifications in de novo Parkinson’s disease. Parkinsonism Relat. Disord. 2018. 54. 74-8. https://doi.org/10.1016/j.parkreldis.2018.04.021.
2. Tarianyk K., Shkodina A., Lytvynenko N. Circadian rhythm disorders and non-motor symptoms in different motor subtypes of Parkinson’s disease. Georgian Med. News. 2021. 100-6.
3. Aubignat M., Tir M., Krystkowiak P. Les symptômes non-moteurs de la maladie de Parkinson de la physiopathologie au diagnostic précoce. La Rev. Médecine Interne. 2021. 42. 251-7. https://doi.org/10.1016/j.revmed.2020.06.019.
4. Shkodina A.D., Hrinko R.M., Starchenko I.I. Modern conception as to the functional morphology of the olfactory system and its changes under the influence of some exogenous pollutants. Med. Ecol. Probl. 2019. 23. 37-40. https://doi.org/10.31718/mep.2019.23.3-4.09.
5. Schapira A.H.V., Chaudhuri K.R., Jenner P. Non-motor features of Parkinson disease. Nat. Rev. Neurosci. 2017. 18. 435-50. https://doi.org/10.1038/nrn.2017.62.
6. Skrypnikov A.M., Zhyvotovska L.V., Herasymenko L.O., Boiko D.I. Alexithymia in healthy people and its role in development of different disorders. Med. Ecol. Probl. 2019. 23. 30-3. https://doi.org/10.31718/mep.2019.23.1-2.07.
7. Yang H.-J., Ahn J.-H., Lee J., Lee W.K., Lee J., Kim Y. Measuring Anxiety in Patients With Early-Stage Parkinson’s Disease: Rasch Analysis of the State-Trait Anxiety Inventory. Front. Neurol. 2019. 10. https://doi.org/10.3389/fneur.2019.00049.
8. Дельва М. Тривожні розлади в гострому періоді інсульту: розповсюдженість, асоційовані фактори. Актуальні проблеми сучасної медицини. Вісник Української медичної стоматологічної академії. 2017. 1. 94-7.
9. Moustafa A.A., Chakravarthy S., Phillips J.R., Gupta A., Keri S., Polner B. et al. Motor symptoms in Parkinson’s disease: A unified framework. Neurosci Biobehav. Rev. 2016. 68. 727-40. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2016.07.010.
10. Shalash A.S., Hamid E., Elrassas H., Bahbah E.I., Mansour A.H., Mohamed H. et al. Non-motor symptoms in essential tremor, akinetic rigid and tremor-dominant subtypes of Parkinson’s disease. PLoS One 2021. 16. e0245918. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0245918.
11. Laux G. Parkinson and depression: review and outlook. J. Neural. Transm. 2022. 129. 601-8. https://doi.org/10.1007/s00702-021-02456-3.
12. Shkodina A.D., Tarianyk K.A., Boiko D.I., Zehravi M., Akter S., Md. Ashraf G. et al. Cognitive and affective disturbances in patients with Parkinson’s disease: Perspectives for classifying of motor/neuropsychiatric subtypes. Neurosci Lett. 2022. 781. 136675. https://doi.org/10.1016/j.neulet.2022.136675.
13. Santos García D., De Deus F.T., Cores B.C., Valdés A.L., Suárez C.E., Aneiros Á. et al. Mood in Parkinson’s disease: From early to late stage disease. Int. J. Geriatr. Psychiatry. 2021. 36. 627-46. https://doi.org/10.1002/gps.5461.
14. Weintraub D., Aarsland D., Chaudhuri K.R., Dobkin R.D., Leentjens A.F., Rodriguez-Violante M. et al. The neuropsychiatry of Parkinson’s disease: advances and challenges. Lancet Neurol. 2022. 21. 89-102. https://doi.org/10.1016/S1474-4422(21)00330-6.
15. Boiko D.I., Kachur R.V., Ajala O.M., Bodnar L.A., Zhyvotovska L.V. Characteristics of anxiety and depressive manifestations in patients with acute myocardial infarction taking into account their personal accentuations. Azerbaijan Med. J. 2021. 25-31.
16. Muñoz A., Lopez-Lopez A., Labandeira C.M., Labandeira-Garcia J.L. Interactions Between the Serotonergic and Other Neurotransmitter Systems in the Basal Ganglia: Role in Parkinson’s Disease and Adverse Effects of L-DOPA. Front. Neuroanat. 2020. 14. https://doi.org/10.3389/fnana.2020.00026.