Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Международный неврологический журнал Том 18, №7, 2022

Вернуться к номеру

Dance-терапія в комплексній реабілітації пацієнтів із хворобою Паркінсона

Авторы: Сіделковський О., Гасюк Т.
Клініка сучасної неврології «Аксімед», м. Київ, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Найбільш поширеним нейродегенеративним процесом у популяції є хвороба Паркінсона, що характеризується прогресуючою втратою дофамінергічних нейронів чорної субстанції стріато-палідарного комплексу. Останнім часом формується певна тенденція до збільшення кількості хворих на хворобу Паркінсона, що може призвести до зростання цієї нозологічної групи в найближчі десять років майже у два рази. Основні клінічні прояви хвороби Паркінсона — акінезія, ригідність, тремор, постуральна нестабільність і немоторні симптоми. Прояви захворювання дебютують поступово і мають прогредієнтний розвиток у часі, ускладнюючись розладами мовлення й когнітивним зниженням аж до деменції, особливо на пізніх стадіях. Лікування нейродегенеративних захворювань, у тому числі хвороби Паркінсона, залишається однією з найбільш складних проблем сучасної медицини. Реабілітаційний протокол лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона включає розробку індивідуального плану відновлювальної терапії з обов’язковим формуванням мультидисциплінарної команди фахівців з урахуванням персоніфікованих особливостей перебігу хвороби. На початкових стадіях захворювання, коли пацієнт достатньо активний і його професійна й побутова компетентність суттєво не порушена, рекомендовано акцентувати увагу на збільшенні об’єму рухів, їх сили й витривалості. Кінезіотерапія особливо ефективна в супроводі ритмічної музики і спрямована на покращення рухової активності, м’язового тонусу, постуральної стійкості пацієнтів з проявами екстрапірамідної недостатності. Застосування елементів музичного акомпанементу справляє значний позитивний емоційний вплив на пацієнта, допомагаючи в досягненні поставлених завдань реабілітаційної програми. Музикотерапію в системі відновлювального лікування поєднують з елементами танцювальних вправ. Такий підхід у профільній літературі має назву Dance-терапія. Особливо ефективна Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією, у цих випадках вплив танцювальних вправ на пластичність м’язового тонусу, симетричність рухів, загальну активність пацієнтів і емоційну складову більш помітний. Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією зазвичай включає танцювальні рухи, спрямовані на відновлення симетричності, злагодженості й пластичності. Найбільш дієвими танцювальними стилями вважаються рухи з елементами вальсу, танго, фокстроту. Також ефективними є локомоторні вправи, що імітують основні рухи танців ча-ча-ча, румба і пасодобль. Індивідуальна програма танцювальної терапії розробляється мультидисциплінарною командою спеціалістів, до складу якої залучають фахівців з хореографії.

The most common neurodegenerative process in the population is Parkinson’s disease, which is characterized by the progressive loss of dopaminergic neurons of the substantia nigra of the striatopallidal complex. Recently, there is a certain tendency to increase the number of patients with Parkinson’s disease, which may lead to the growth of this nosological group in the next ten years by almost two times. The main clinical manifestations of Parkinson’s disease are akinesia, rigidity, tremor, postural instability and non-motor symptoms. Manifestations of the disease occur gradually and have a progressive development over time, being complicated by speech disorders and cognitive decline up to dementia, especially in the later stages. Treatment of neurodegenerative diseases, including Parkinson’s disease, remains one of the most difficult problems of modern medicine. The rehabilitation protocol for the treatment of patients with Parkinson’s disease includes the development of an individual plan of restorative therapy with the mandatory formation of a multidisciplinary team of specialists taking into account the personalized features of the course of the disease. In the initial stages, when the patient is sufficiently active and his professional competence and household skills are not significantly impaired, it is recommended to focus on increasing the volume of movements, their strength and endurance. Kinesiotherapy is especially effective along with rhythmic music and is aimed at improving motor activity, muscle tone, and postural stability of patients with manifestations of extrapyramidal insufficiency. The use of elements of musical accompaniment has a significant positive emotional impact on the patient, helping to achieve the goals of the rehabilitation program. Music therapy as part of the restorative treatment is combined with elements of dance exercises. This approach is called dance therapy in the specialized literature. Dance therapy is especially effective in patients with extrapyramidal pathology, where the effect of dance exercises on muscle plasticity, symmetry of movements, general activity of patients and emotional component is more noticeable. Dance therapy for patients with extrapyramidal pathology usually includes dance movements aimed at restoring symmetry, coherence and plasticity. Movements with elements of waltz, tango, and foxtrot are considered the most effective dance styles. Locomotor exercises that imitate the basic movements of the cha-cha-cha, rumba, and paso doble dances are also effective. An individual program of dance therapy is developed by a multidisciplinary team of specialists, which includes choreography specialists.


Ключевые слова

нейродегенеративні захворювання; екстрапірамідні захворювання; хвороба Паркінсона; реабілітація; Dancе-терапія; кінезіотерапія

neurodegenerative diseases; extrapyramidal diseases; Parkinson’s disease; rehabilitation; dance therapy; kinesiotherapy

Нейродегенеративні захворювання — це група повільно прогресуючих спадкових або набутих захворювань нервової системи, основним патогенетичним субстратом яких є неухильний апоптоз нейронів, що призводить до неминучої інвалідизації хворих.
Найбільш поширеним нейродегенеративним процесом у популяції є хвороба Паркінсона, що характеризується прогресуючою втратою дофамінергічних нейронів чорної субстанції стріато-палідарного комплексу.
Підкреслимо, що в Україні зареєстровано понад 23 тис. пацієнтів із хворобою Паркінсона.
Слід зазначити, що останнім часом формується певна тенденція до збільшення кількості хворих на хворобу Паркінсона, яка може призвести до зростання цієї нозологічної групи в найближчі десять років майже у два рази. 
Основні клінічні прояви хвороби Паркінсона — акінезія, ригідність, тремор, постуральна нестабільність і немоторні симптоми.
Зазвичай прояви захворювання дебютують поступово і мають прогредієнтний розвиток у часі, ускладнюючись розладами мовлення й когнітивним зниженням аж до деменції, особливо на пізніх стадіях. 
Пацієнти з хворобою Паркінсона менш рухливі, їх повсякденна активність значно знижується, наростає скутість, порушується хода, призводячи до зростання ризику падінь і, як наслідок, травмування хворих. 
Одним з основних інвалідизуючих факторів хвороби є постуральні порушення, які включають проблеми ходи й рівноваги, що суттєво знижують якість життя пацієнтів. Хода стає човгаючою, довжина кроку скорочується, пацієнт застигає під час руху. 
Труднощі з рівновагою особливо виражені в напрямку назад, причому більшість падінь відбувається під час завдань, які вимагають саме такого руху. 
Відомо, що лікування нейродегенеративних захворювань, у том числі хвороби Паркінсона, залишається однією з найбільш складних проблем сучасної медицини. 
На сьогодні контроль основних моторних і немоторних проявів захворювання здійснюється за рахунок призначення пацієнтам широкого спектра протипаркінсонічних препаратів з обов’язковим застосуванням всього арсеналу реабілітаційних заходів. 
Реабілітаційний протокол лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона включає обов’язкову розробку індивідуального плану відновлювальної терапії з обов’язковим формуванням мультидисциплінарної команди фахівців з урахуванням персоніфікованих особливостей перебігу захворювання.
Загальними завданнями в цьому контексті є: 
— корекція рухових і координаційних порушень;
— корекція когнітивних, психоемоційних і зорових розладів, порушень ковтання;
— побутова адаптація хворих;
— превенція контрактур і больових феноменів.
Наводимо деякі важливі рекомендації, які необхідно враховувати при щоденних заняттях у залах кінезіо- та ерготерапії у хворих з екстрапірамідною патологією.
Слід зазначити, що в разі домінування тремору, скутості, обмеження рухів, когнітивних розладів або порушень ковтання реабілітаційні заходи проводяться відповідно до графіка прийому основних протипаркінсонічних препаратів. Заняття призначаються не раніше ніж через 1,5–2 год після прийому медикаментів.
На початкових стадіях захворювання, коли пацієнт достатньо активний і його професійна й побутова компетентність суттєво не порушені, рекомендовано акцентувати увагу на збільшенні об’єму рухів, їх сили й витривалості.
Пацієнтам показані ігрові види спорту, прогулянки, заняття аеробікою, скандинавська ходьба. 
Хворих навчають методиці загальної м’язової релаксації. Також застосовують вправи, направлені на покращання постави, скручування й прогинання тулуба, збільшення амплітуди рухів, махові вправи, навчання ходьбі по вузькій прямій лінії, імітацію лижної ходьби, а також локомоторні рухи в умовах бігової доріжки.
Важливі вправи, які підвищують тонус передньої черевної стінки, шиї та мімічної мускулатури.
При виражених стадіях захворювання, коли превалюють симптоми постуральної нестійкості, аж до падіння, а скутість і тремор знижують якість життя пацієнта, рекомендовані вправи, які направлені на збільшення площі опори й підтримку рівноваги. Проводяться тренінги із самообслуговування й побутової адаптації пацієнтів.
Підкреслимо, що кінезіотерапія, спрямована на покращення рухової активності, м’язового тонусу й постуральної стійкості пацієнтів з проявами екстрапірамідної недостатності, особливо ефективна в супроводі ритмічної музики. 
Застосування елементів музичного акомпанементу має значний позитивний емоційний вплив, допомагаючи в досягнені поставлених завдань реабілітаційної програми.
Часто музикотерапію в системі відновлювального лікування поєднують з елементами танцювальних вправ. Такий підхід у профільній літературі має назву Dance-терапія.
Особливо ефективна Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією, у цих випадках вплив танцювальних вправ на пластичність м’язового тонусу, симетричність рухів, загальну активність пацієнтів та емоційну складову більш помітний.
Механізм комплексного позитивного впливу танцювальних вправ пов’язують з активацією дзеркальної нейронної системи, яка сприяє нормалізації м’язового тонусу й рухової активності.
Учені, досліджуючи патерни активації мозку під час танцювальних рухів з музикою і без неї, повідомили, що регулярний і передбачуваний ритм активує мозочкові ділянки й підкіркові зони центральної нервової системи. 
Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією зазвичай включає танцювальні рухи, спрямовані на відновлення симетричності, злагодженості й пластичності. 
Найбільш дієвими танцювальними стилями вважаються рухи з елементами вальсу, танго, фокстроту. Також ефективними є локомоторні вправи, які імітують основні рухи танців ча-ча-ча, румба і пасодобль.
Слід зауважити, що всі елементи танцювальних вправ необхідно зіставляти із стадією захворювання й персоніфікованими особливостями кожного пацієнта.
Зрозуміло, що хворим з початковими проявами екстрапірамідної патології призначаються розширені програми танцювальної терапії зі значним спектром рухової активності, а на виражених стадіях хвороби рекомендовані посильні елементи відповідних танцювальних стилів як в умовах залу кінезіотерапії, так і в обмеженому просторі, наприклад у палаті або в межах ліжка. 
Індивідуальна програма танцювальної терапії розробляється мультидисциплінарною командою спеціалістів, до складу якої залучають фахівців з хореографії. 
Сподіваємось, що запропонований контент розширить терапевтичне поле в немедикаментозному лікуванні хворих з екстрапірамідною патологією і надасть дієвий інструмент у комплексній реабілітації цієї категорії пацієнтів. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті. 
 
Отримано/Received 06.11.2022
Рецензовано/Revised 13.11.2022
Прийнято до друку/Accepted 23.11.2022

Список литературы

1. Сіделковський О.Л., Овсянніков О.А., Марусіченко В.В., Савчук М.М. Діагностичні шкали і тести в неврології, нейрохірургії і нейрореабілітації. Київ: Пабліш Про, 2022. 296 с.
2. Сиделковский А.Л. Нейрореабилитация. Основы теории и практики. Киев: Паблиш Про, 2022. 592 с.
3. Aguiar L.P.C., da Rocha Р.А., Morris M. Therapeutic Dancing for Parkinson’s Disease. International Journal of Gerontology. 2016. 10. Р. 64-70.
4.  Heiberger L., Maurer C., Amtage F. et al. Impact of a weekly dance class on the functional mobility and on the quality of life of individuals with Parkinson’sdisease. Frontiers in Aging Neuroscience. 2011. doi: 10.3389/fnagi.2011.00014. 
5. Bearss K.A., Bar R.J. et al. Improvements in balance and gait speed after a 12 week dance intervention for Parkinson’s disease. Advances in Integrative Medicine. 2017. 4. Р. 10-13.
6. Карабань І.М., Карасевич Н.В., Гасюк Т.В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів із хворобою Паркінсона. Київ, 2020. 32 с.

Вернуться к номеру