Мобильная версия

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» Том 12, №4, 2022

Консервативне лікування хворих із вторинним адгезивним капсулітом плечового суглоба

Авторы: Страфун С.С. (1), Богдан С.В.(1), Юрійчук Л.М.(2), Страфун О.С.(1)
(1) — ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», м. Київ, Україна
(2) — Івано-Франківська обласна клінічна лікарня, м. Івано-Франківськ, Україна

Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Вторинний адгезивний капсуліт аналогічно до ідіопатичного адгезивного капсуліту супроводжується потовщенням та втратою еластичності капсули плечового суглоба. Тактика консервативного лікування вторинного адгезивного капсуліту, пов’язаного з м’якотканинною патологією плечового суглоба, наслідками тривалої іммобілізації або оперативних втручань, досі лишається дискутабельною. З тих чи інших причин лікар часто нехтує виконанням дистензійних внутрішньосуглобових ін’єкцій за аналогією до ідіопатичного адгезивного капсуліту. Мета дослідження: порівняти результати консервативного лікування хворих із вторинним адгезивним капсулітом, яким виконувалися дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції під час лікування та яким ця процедура не проводилася. Матеріали та методи. З 2015 по 2021 р. на базі клініки реконструктивно-відновної хірургії верхньої кінцівки Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (м. Київ) та Івано-Франківської обласної клінічної лікарні проведено консервативне лікування 825 хворих із різною м’якотканинною патологією плечового суглоба, ускладненою вторинним адгезивним капсулітом. Усіх хворих було розділено на 2 групи (група 1 — консервативне лікування, група 2 — консервативне лікування з дистензійними ін’єкціями). У дослідженні ми проводили оцінку функції плечового суглоба за шкалою Constant Shoulder Score (CSS) та візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) до лікування та через 3 і 6 міс. Результати. Пацієнти групи 1 (консервативне лікування без дистензійних внутрішньосуглобових ін’єкцій) мали гірші середні функціональні результати через 3 міс. після початку лікування за шкалами CSS (p = 0,13) та ВАШ (р = 0,24), ніж хворі групи 2. Через 6 міс. після початку лікування пацієнти групи 1 також мали суттєво гірші результати, ніж хворі групи 2, за шкалою CSS та ВАШ, яким виконували дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції (p = 0,03 та р = 0,06 відповідно). Висновки. Консервативне лікування хворих із вторинним адгезивним капсулітом плечового суглоба повинно бути комплексним, диференційованим та включати як немедикаментозні методи лікування, так і дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції з пролонгованими глюкокортикоїдами.

Background. Secondary adhesive capsulitis, similar to idiopathic one, is accompanied by thickening of the glenohumeral joint capsule and loss of its elasticity. Nonoperative management of secondary adhesive capsulitis associated with shoulder soft tissue injuries, impact of prolonged immobilization or surgical treatment still remains controversial. Capsular distension with steroids as in idiopathic adhesive capsulitis is often not used for one reason or another. The purpose: to compare the results of conservative treatment in patients with secondary adhesive capsulitis who underwent or not capsular distension with steroids during the treatment. Materials and methods. From 2015 to 2021 at the Department for Microsurgery and Reconstructive-Recovery Surgery of Upper Limb of the State Institution “Institute of Traumatology and Orthopaedics of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine” (Kyiv) and Ivano-Frankivsk Regional Clinical Hospital, we have conducted conservative treatment for 825 patients with various soft tissue pathology of the shoulder joint complicated by secondary adhesive capsulitis. All patients were divided into two groups: first one — conservative treatment, second one — conservative treatment with intraarticular injections (capsular distension) with steroids. In our study, we evaluated the function of the shoulder joint using the Constant Shoulder Score (CSS) and visual analog scale (VAS) before treatment and after 3 and 6 months. Results. Patients from first group (conservative treatment without distension intraarticular injections) had worse average functional results 3 month after starting treatment according to CSS (p = 0.13) and VAS (p = 0.24) compared to subjects of second group. Six months after the start of treatment, patients from first group had significantly worse results by CSS and VAS than those from group 2, where distension intraarticular injections were performed (p = 0.03 and p = 0.06, respectively). Conclusions. Conservative treatment of patients with secondary adhesive capsulitis of the shoulder joint should be comprehensive, differentiated and include both non-drug treatment methods and distension intraarticular injections with long-acting steroids.

Ключевые слова

адгезивний капсуліт; плечовий суглоб; дистензійна ін’єкція; контрактура

adhesive capsulitis; shoulder joint; distension intraarticular injection; contracture

doi: http://dx.doi.org/10.22141/pjs.12.4.2022.347

Вступ

Контрактурою будь-якого суглоба ми вважаємо повну або часткову втрату об’єму пасивних рухів в одній або кількох площинах [1–3]. Практично всі травми та захворювання плечового суглоба (ПС) супроводжуються обмеженням як активних, так і пасивних рухів — контрактурою ПС [1, 3–6]. Контрактура ПС може бути різного ступеня вираженості, залежно від патології ПС, з якою ми маємо справу.

Часто післятравматична контрактура ПС супроводжується змінами капсули ПС, тому в англомовній літературі ми зустрічаємо такі поняття, як вторинний адгезивний капсуліт та післятравматичний стресовий синдром ПС [3, 6, 7]. Наші західні колеги намагаються цим терміном вказати на зміни в капсулі ПС як основну причину обмеження рухів у ньому. Хоча, на нашу думку, цей термін є недостатньо коректним.

Вторинний адгезивний капсуліт ПС аналогічно до ідіопатичного адгезивного капсуліту супроводжується потовщенням та втратою еластичності капсули ПС [4, 5, 7]. Важливою відмінністю вторинного адгезивного капсуліту від ідіопатичного є чітке розуміння причини контрактури ПС [8, 9]. Численні дослідження за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) та ультразвукового дослідження суглоба у хворих після шва ротаторної манжети плеча (РМП) або після металоостеосинтезу проксимального епіметафізу плечової кістки вказують на потовщення капсули ПС. Окрім того, м’якотканинна патологія ПС (ушкодження Банкарта, SLAP, Pulley, часткові розриви сухожилків РМП) також може супроводжуватися обмеженням рухів у ПС та змінами капсули ПС, так званою вторинною контрактурою ПС — Secondary Stiff Shoulder [1, 3, 10, 11].

Практикуючому лікарю важко встановити причинно-наслідковий зв’язок між травмою ПС з ушкодженням м’якотканинних структур ПС та розвитком його контрактури, оскільки остання може розвиватися через 4–8 тижнів від травми [3, 12, 13]. Звідси і труднощі в діагностиці та лікуванні.

Питання консервативного лікування ідіопатичного адгезивного капсуліту широко відомі та висвітлені в численних роботах як українських, так і англомовних авторів [3, 7, 14–16]. Тактика консервативного лікування вторинного адгезивного капсуліту, пов’язаного з м’якотканинною патологією ПС, наслідками тривалої іммобілізації або оперативних втручань зводиться, до застосування протизапальних препаратів, лікувальної фізкультури (ЛФК) та фізпроцедур [3, 6, 7, 17, 18]. Виконання дистензійних внутрішньосуглобових ін’єкцій за аналогією до ідіопатичного адгезивного капсуліту часто нехтується лікарем з тих чи інших причин.

Мета дослідження: порівняти результати консервативного лікування хворих із вторинним адгезивним капсулітом, яким виконувалися дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції під час лікування та до яких ця процедура не застосовувалася.

Матеріали та методи

З 2015 по 2021 рік на базі клініки реконструктивно-відновної хірургії верхньої кінцівки Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (м. Київ) та Івано-Франківської обласної клінічної лікарні нами проведено консервативне лікування 825 хворих із різноманітною м’якотканинною патологією ПС (часткові розриви сухожилків РМП, ушкодження Банкарта без звиху в суглобі, SLAP та Pulley Lesion ушкодження, що супроводжувалося теносиновіїтом сухожилка довгої голівки біцепса) та обмеженням пасивних рухів у ПС.

Дослідження проводили відповідно до умов Гельсінської декларації за схвалення Комісії з питань етики ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (протокол № 4 від 23.08.2015 р.). Усі обстежені підписали добровільну інформовану згоду на участь у цьому дослідженні.

Усі хворі були розділені на дві групи. Група 1 — консервативне лікування, що включало: протизапальну терапію (як загальну, так і місцеву); ЛФК, яка направлена на розтягнення капсули ПС та збільшення сили м’язів-ротаторів; фізіотерапевтичне лікування (фонофорез та магнітотерапію). Для фонофорезу з протизапальними мазями застосовували апарати УЗТ-101, УТП-3, потужність 0,2–0,4 Вт/см2, час процедури 5–7 хвилин. Для виконання магнітотерапії застосовували апарати МАГ-30, «Полюс-101», «Магнітер АМТ-02». Використовували два індуктори, тривалість процедури 15–20 хвилин. Ці фізпроцедури виконували по 10–15 сеансів через добу. Група 2 — аналогічне до групи 1 консервативне лікування, доповнене виконанням двох дистензійних внутрішньосуглобових ін’єкцій з пролонгованими глюкокортикостероїдами, місцевими анестетиками та фізрозчином в об’ємі 30–40 мл з інтервалом 21 доба під ультрасонографічним контролем (УЗД). Всі хворі були попереджені про особливості їхнього лікування та дали свідому письмову згоду на виконання дистензійних ін’єкцій (внутрішньосуглобових ін’єкцій з розтягненням капсули ПС).

158 хворих було виключено з дослідження: 121 хворий не знайшов часу для спостереження та відвідування лікаря вже через 3 міс. після початку лікування, 19 хворих погодилися на оперативне втручання під артроскопічним контролем, не закінчивши курс консервативного лікування, 18 хворих не виконували стандартну програму реабілітації.

Усі хворі були обстежені до початку лікування клінічно, рентгенологічно, також всім хворим було виконано дослідження ПС за допомогою УЗД та МРТ. МРТ-дослідження анатомічних структур ПС, включно з капсулами ПС на рівні аксилярної кишені, проводили в режимах Т1, Т2, Pd та Pdfatsat. До початку лікування та через 6,1 ± 0,3 міс. після початку лікування хворим було виконано УЗД для оцінки змін капсули ПС на рівні верхівки міжгорбкової борозни, на 2–3 мм проксимальніше від проходження верхньої плечолопаткової зв’язки навколо сухожилка довгої голівки біцепса. Використовували апарати з мультичастотними датчиками: стаціонарний Philips ATL 3500 та портативний Honda-2000. Оптимальна візуалізація була досягнута при використанні режиму musculocutaneus superficialis, що відповідав частоті 7,5 МГц.

Критерії включення до дослідження були наступними: наявність різноманітної м’якотканинної патології ПС (ушкодження Банкарта без звиху в анамнезі, SLAP-ушкодження, часткові розриви сухожилків РМП та ушкодження Pulley Lesion, що супроводжувалося теносиновіїтом сухожилка довгої голівки біцепса) та обмеження пасивних рухів у ПС, вік від 30 до 60 років, виконання стандартного протоколу консервативного лікування, терміни захворювання від 10 до 100 діб, відсутність супутньої патології ПС, яка б могла вплинути на рухи в ПС без потовщення капсули (омартроз, повношаровий розрив сухожилків РМП, наявність кальцинуючого тендиніту сухожилків РМП, будь-якої кісткової патології проксимального епіметафізу плечової кістки), огляди пацієнта після початку лікування через 3 та 6 міс.

До дослідження ми включили 667 хворих, які пройшли програму лікування й етапне спостереження до 6 міс. від початку консервативного лікування. Серед них у 181 (27,1 %) діагностовано ушкодження суглобової губи лопатки в передніх або задніх відділах (ушкодження Банкарта), у 218 (32,7 %) діагностовано різні варіанти SLAP-ушкоджень, у 268 (40,2 %) діагностовано різні варіанти ушкоджень Pulley Lesion. Загальні характеристики груп наведено в табл. 1.

У своєму дослідженні ми проводили оцінку функції плечового суглоба за шкалою Constant Shoulder Score (CSS) та візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) до оперативного втручання, через 3 та 6 міс. після операції. За шкалою CSS максимальна кількість балів — 100, мінімальна — 8. Порівнювали хвору та здорову верхні кінцівки. Різницю більше ніж 30 балів вважали незадовільним результатом, 21–30 балів — задовільним, 11–20 балів — добрим, менше ніж 11 балів — відмінним [17].

Кожного разу хворий самостійно заповнював форму зі шкалою CSS та ВАШ. Тест із динамометром хворий виконував до появи больових відчуттів. Контроль правильності виконання всіх тестів шкали CSS покладався на одного лікаря.

Статистичний аналіз. Статистична обробка даних проводилася за допомогою пакета Statistica 12 (StatSoft, USA). Для відображення загальної характеристики вихідних параметрів застосовувалися методи описової статистики із зазначенням середнього значення та стандартного відхилення. Для змінних із нормальним розподілом порівняння груп проводили за допомогою критерію Стьюдента. Умову рівності дисперсій перевіряли за допомогою критерію Лівіньо. З метою визначення статистичної значущості відмінностей між групами для кількісних (з розподілом, відмінним від нормального) і порядкових змінних був використаний критерій Манна — Уїтні, для якісних — критерій χ2 і точний критерій Фішера. Порівняння кількісних і порядкових змінних в залежних вибірках проводили за допомогою критерію Вілкоксона.

Результати

У табл. 2 та 3 наведено середні результати до початку лікування хворих двох груп та через 3 та 6 міс. після початку лікування. Як бачимо з табл. 2, до початку лікування середні показники функції ПС за шкалою CSS у двох групах були практично однаковими та коливалися в межах 43–46 балів (різниця балів між здоровим і хворим ПС). Через 3 міс. після початку консервативного лікування у групі 1 середній функціональний результат за шкалою CSS був дещо гірший, ніж у групі 2, і коливався в межах 25,5 ± 17,2 бала, тоді як у групі 2 середній функціональний результат становив 19,5 ± 6,1 бала (p = 0,134). Через 6 міс. після початку консервативного лікування у групі 1 середній функціональний результат за шкалою CSS становив 22,1 ± 5,2 бала, тоді як у групі 2 він становив 11,1 ± 6,2 бала (p = 0,034).

За ВАШ ми отримали наступні результати (табл. 3). До початку лікування середні показники больового синдрому хворих груп 1 та 2 за ВАШ були практично однаковими та коливалися у межах 5,6–5,9 бала. Через 3 міс. після початку лікування у групі 1 середній показник за ВАШ був гірший, ніж у групі 2, і коливався в межах 2,55 ± 1,20 бала. Через 6 міс. після початку лікування у групі 1 середній показник за ВАШ був також гірший, ніж у групі 2 (р = 0,06).

Таким чином, пацієнти з групи 1 (консервативне лікування без дистензійних внутрішньосуглобових ін’єкцій) мали гірші середні функціональні результати через 3 міс. після початку лікування за шкалою CSS (p = 0,13) та за ВАШ (р = 0,24). Через 6 міс. після початку лікування пацієнти з групи 1 за шкалою CSS та за ВАШ мали суттєво гірші результати, ніж пацієнти з групи 2, де виконувалися дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції (p = 0,03 та р = 0,06).

У подальшому на базі ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» з групи 1 хірургічне лікування було виконане 77 (16,8 %) хворим, з групи 2 — 25 (11,9 %) хворим. Цей факт опосередковано вказує на кращі результати консервативного лікування у групі 2, оскільки частина хворих могла продовжити лікування і в інших лікувальних закладах нашої держави, де їм теж могли виконати хірургічне втручання.

Обговорення

Контрактура ПС після травми вперше була описана 1859 року французьким хірургом Жозефом-Франсуа Мальгенем, який спостерігав за обмеженням діапазону рухів у пацієнтів з позасуглобовими переломами проксимального відділу плечової кістки без зміщення [3, 5]. З того часу післятравматична контрактура ПС виділяється як окрема частина всіх набутих контрактур ПС.

Наші західні колеги дають визначення контрактури як стану суглоба, що супроводжується обмеженням саме пасивних рухів у ньому [3, 7, 15, 17]. Тому пацієнти з розривами одного або кількох сухожилків РМП, ушкодженням нервів, що іннервують м’язи РМП, та іншими станами, що супроводжуються відсутністю активних рухів у ПС, не завжди мають контрактуру ПС, оскільки об’єм пасивних рухів при цій патології на початкових етапах захворювання може залишатися повним [5, 16, 17]. І лише з плином часу у цієї групи хворих розвивається вторинна контрактура ПС різного ступеня вираженості [3, 5]. Фактори, які впливають на ступінь вираженості вторинної контрактури ПС, і досі є дискутабельними. Чітко вдалося визначити лише те, що внутрішньосуглобові ушкодження (омартроз, внутрішньосуглобові переломи голівки плеча) викликають суттєвіше обмеження рухів у ПС, ніж зовнішні причини (розриви сухожилків РМП та інша м’якотканинна патологія) [3, 5, 9, 11, 19].

Патофізіологія розвитку ідіопатичного адгезивного капсуліту детально досліджена на молекулярно-біологічному та гістологічному рівнях [3, 5, 8, 9], чого не можна сказати про вторинний адгезивний капсуліт. Більшість авторів лікують це захворювання згідно зі своїми клінічними дослідженнями, тоді як фундаментальні дослідження цього захворювання відсутні. У цьому контексті наше дослідження, проведене на великому масиві хворих зі статистичною обробкою отриманих даних, є раціональним і правильним підходом до розуміння цієї патології.

F. Grubhofer та співавт. рекомендують розділити причини розвитку вторинного адгезивного капсуліту на інтракапсулярні та екстракапсулярні. Інтракапсулярні причини включають ранній запальний капсуліт, спричинений гемартрозом ПС після внутрішньосуглобових переломів або ушкоджень м’яких тканин, чи хронічний капсуліт, спричинений повторюваними мікротравмами внутрішньосуглобових структур або потовщенням капсули ПС внаслідок тривалої іммобілізації чи омартрозу. Екстракапсулярні причини не є прямим наслідком внутрішньокапсулярних ушкоджень. Приклади включають неправильне зрощення позасуглобових переломів, позасуглобові рубці та спайки у субакроміальному просторі, гетеротопічну осифікацію та післятравматичну гетеротопічну осифікацію. У ширшому розумінні до екстракапсулярних причин можна включити спастичний парез м’язів плечового пояса після черепно-мозкової травми [3].

У лікуванні вторинного адгезивного капсуліту більшість авторів схильні використовувати фізметоди та ЛФК [3, 7, 17, 19]. Лише в кількох роботах нам вдалося знайти рекомендації щодо внутрішньосуглобових ін’єкцій кортикостероїдів [3, 5, 7, 8]. Дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції з тих чи інших причин більшістю авторів взагалі не розглядаються як допоміжний метод у лікуванні цієї патології.

У роботах В. Elhassan та співавт. акцент лікування робиться на розсіченні капсули ПС та подальшому лікуванні з застосуванням ЛФК при відсутності ефекту від консервативного лікування [20].

Обмеження дослідження. Сильними сторонами дослідження є те, що в нашій роботі ми оцінили результати на великому масиві хворих як за об’єктивною шкалою (CSS), так і за суб’єктивною шкалою (ВАШ), нам вдалося створити статистично однакові групи дослідження з чітко визначеним типом контрактури ПС.

Слабкими сторонами дослідження є відсутність контролю за виконанням вправ програми реабілітації, неврахування іншої супутньої патології організму (ІХС, ГХ тощо), яка може негативно впливати на реабілітацію хворих.

Висновки

Консервативне лікування хворих із вторинним адгезивним капсулітом плечового суглоба повинно бути комплексним, диференційованим та включати як ЛФК, масаж, фізіотерапевтичне лікування, так і дистензійні внутрішньосуглобові ін’єкції з пролонгованими глюкокортикоїдами. Застосування дистензійних внутрішньосуглобових ін’єкцій з пролонгованими глюкокортикоїдами у хворих із вторинним адгезивним капсулітом плечового суглоба за 6 міс. від початку лікування дає можливість вірогідно зменшити рівень больового синдрому в плечовому суглобі за ВАШ (р = 0,06) та збільшити рівень функціональної активності за шкалою CSS (p = 0,03).

Конфлікт інтересів та фінансова підтримка. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та фінансової підтримки при отриманні результатів та написанні даної статті.

Внесок авторів. Страфун С.С. — концепція та дизайн дослідження; Богдан С.В., Юрійчук Л.М. — збирання й обробка матеріалів, аналіз отриманих даних, написання тексту; Страфун О.С. — збирання й обробка матеріалів, аналіз отриманих даних.

Отримано/Received 12.11.2022

Рецензовано/Revised 18.12.2022

Прийнято до друку/Accepted 22.12.2022

Список литературы

Kelly J.D. Elite Techniques in Shoulder Arthroscopy. Springer: Philadelphia, 2016. 334 р. doi: 10.1007/978-3-319-25103-5.
McMahon P.J. Rotator Cuff Injuries A Clinical Casebook. Springer: Pittsburgh, 2017. 363 р. doi: 10.1007/978-3-319-63668-9.
Rockwood Ch.A., Masten F.A. Rockwood and Matsen’s The Shoulder. 5th Edition. Elsevier, 2016. 1304 p.
Jin-Young Park, Seok Won Chung, Zulkifli Hassan, Jin-Young Bang, Kyung-Soo Oh. Effect of capsular release in the treatment of shoulder stiffness concomitant with rotator cuff repair: diabetes as a predisposing factor associated with treatment outcome. Am. J. Sports Med. 2014 Apr. 42(4). 840-50. doi: 10.1177/0363546513519326.
Itoi E., Arce G., Bain G.I., et al. Shoulder stiffness: Current concepts and concerns. Springer, 2015. doi: 10.1007/978-3-662-46370-3.
Sabzevari S., Kachooei A.R., Giugale J., Lin A. One-stage surgical treatment for concomitant rotator cuff tears with shoulder stiffness has comparable results with isolated rotator cuff tears: a systematic review. J. Shoulder Elbow Surg. 2017 Aug. 26(8). e252-e258. doi: 10.1016/j.jse.2017.03.005.
Tauro J.C. Stiffness and rotator cuff tears: incidence, arthroscopic findings, and treatment results. Arthroscopy. 2006. 22. 581-586. doi: 10.1016/j.arthro.2006.03.004.
Ramirez J. Adhesive capsulitis: Diagnosis and Management. Am. Fam. Physician. 2019. 99(5). 297-300. PMID: 30811157.
Cho C.H., Koo T.W., Cho N.S., et al. Demographic and clinical characteristics of primary frozen shoulder in a Korean population: a retrospective analysis of 1,373 cases. Clin. Shoulder Elbow. 2015. 18. 133-137. doi: 10.5397/cise.2015.18.3.133.
Warner J.J., Greis P.E. The treatment of stiffness of the shoulder after repair of the rotator cuff. Instr. Course Lect. 1998. 47. 67-75. PMID: 9571404.
Cho N.S., Rhee Y.G. Functional outcome of arthroscopic repair with concomitant manipulation in rotator cuff tears with stiff shoulder. Am. J. Sports Med. 2008. 36. 1323-1329. doi: 10.1177/0363546508314402.
Kim In-Bo, Jung Dong-Wook. A Rotator Cuff Tear Concomitant With Shoulder Stiffness Is Associated With a Lower Retear Rate After 1-Stage Arthroscopic Surgery. Am. J. Sports Med. 2018 Jul. 46(8). 1909-1918. doi: 10.1177/0363546518768813.
Kang S.W. Do we have to perform surgical treatment simultaneously for rotator cuff tear in patients with adhesive capsulitis. Korean J. Sports Med. 2019. 37. 11-6. doi: 10.5763/kjsm.2019.37.1.11.
Oh J.H., Kim S.H., Lee H.K., Jo K.H., Bin S.W., Gong H.S. Moderate preoperative shoulder stiffness does not alter the clinical outcome of rotator cuff repair with arthroscopic release and manipulation. Arthroscopy. 2008. 24. 983-991. doi: 10.1016/j.arthro.2008.06.007.
Hyung-Seok Park, Kyung-Ho Choi, Hyo-Jin Lee, and Yang-Soo Kim Rotator cuff tear with joint stiffness: a review of current treatment and rehabilitation. Clin. Shoulder Elb. 2020 Jun. 23(2). 109-117. doi: 10.5397/cise.2020.00143.
Kim Y.S., Lee H.J., Park I., Im J.H., Park K.S., Lee S.B. Are delayed operations effective for patients with rotator cuff tears and concomitant stiffness? An analysis of immediate versus delayed surgery on outcomes. Arthroscopy. 2015. 31. 197-204. doi: 10.1016/j.arthro.2014.08.014.
McGrath J.P., Lam P.H., Tan M.T., Murrell G.A. The effect of concomitant glenohumeral joint capsule release during rotator cuff repair a comparative study. J. Shoulder Elbow Surg. 2016. 25. 714-22. doi: 10.1016/j.jse.2015.10.005.
Park J.Y., Pandher D.S., Moon G.H., Yoo M.J., Lee S.T. Comparison of surgical outcome in impingement syndrome with and without stiff shoulder. Indian J. Orthop. 2008. 42. 182-187. doi: 10.4103/0019-5413.40255.
Chung S.W., Oh J.H., Gong H.S., Kim J.Y., Kim S.H. Factors affecting rotator cuff healing after arthroscopic repair: osteoporosis as one of the independent risk factors. Am. J. Sports Med. 2011. 39. 2099-2107. doi: 10.1177/0363546511415659.
Elhassan B., Ozbaydar M., Massimini D. et al. Arthroscopic capsular release for refractory shoulder stiffness: a critical analysis of effectiveness in specific etiologies. J. Shoulder Elbow Surg. 2010. 19. 580-587. doi: 10.1016/j.jse.2009.08.004.