Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №8, 2022

Вступ. Крововтрата, що не піддається компресії, незмінно залишається основною причиною загибелі поранених у всіх війнах та військових конфліктах. Саме стратегії раціональної інфузійно-трансфузійної терапії відводиться ключова роль серед заходів зі стабілізації поранених із геморагічним шоком. Зазначена стратегія полягає у максимально ранній трансфузії крові та/або її компонентів пораненому з масивною крововтратою. Трансфузія компонентів крові до сьогодні залишається основним та найбільш доступним в Україні варіантом ресусцитації поранених із масивною крововтратою. Застосування компонентної терапії для корекції гострої крововтрати легкого та середнього ступеня дозволяє запобігти ускладненням, що пов’язані з переливанням цільної крові, проте призводить до посилення коагулопатії за умови масивної гемотрансфузії. Видання Наказу МОЗ України № 1192 від 11.07.2022 «Про затвердження Стандартів медичної допомоги «Надання медичної допомоги постраждалим з геморагічним шоком на догоспітальному та госпітальному етапах при травмі» [12] стало нормативно-правовим підґрунтям для використання свіжої цільної крові, яке до цього було юридично не врегульованим в Україні. Тому питання оптимального трансфузійного середовища для лікування масивної крововтрати залишається відкритим.

Мета роботи — проаналізувати ефективність та безпечність трансфузії свіжої цільної крові для ресусцитації поранених із масивною крововтратою.

Матеріали та методи. Виконано ретроспективне дослідження, до якого ввійшли 26 поранених, що були прооперовані на базі ВМГ з приводу вогнепальних ізольованих проникних поранень черевної порожнини з травня по липень 2022 р. Усі пацієнти чоловічої статі віком від 22 до 48 років (37 ± 8). Поранені були прооперовані в умовах загальної багатокомпонентної анестезії з інтубацією трахеї та ШВЛ. Для оцінки стану гемодинаміки поранених здійснювали моніторинг частоти серцевих скорочень (ЧСС), пульсоксиметрії (SpO2), індексу периферичної перфузії (ІПП), центрального венозного тиску (ЦВТ), неінвазивне вимірювання артеріального тиску (АТ), реєстрацію ЕКГ, оцінку потреби в симпатоміметиках. Час капілярного наповнення та погодинний діурез слугували маркерами тканниної перфузії. З лабораторних показників визначали рівень гемоглобіну, кількість еритроцитів, тромбоцитів, гематокрит. Також аналізували час початку трансфузії крові та/або її компонентів, загальний об’єм препаратів, використаних для інфузійно-трансфузійної терапії, та їх співвідношення. Статистичний аналіз отриманих даних здійснювався за допомогою прикладних програм Exсel та Statistica.

Результати. Загальний об’єм використаних кристалоїдів у 1-й групі (свіжа цільна кров — СЦК) був нижчим порівняно з 2-ю групою (компонентна транс–фузійна терапія — КТТ) (3427 ± 620 — СЦК, 2025 ± 897 мл — КТТ, p < 0,05). Встановлено, що максимальне зниження показників гемодинаміки у поранених із геморагічним шоком під час ургентних лапаротомій спостерігалося після розтину парієтальної очеревини, що пояснюється втратою рефлекторного підвищення АТ після зниження внутрішньочеревного тиску. Так, у 1-й групі АТ сист. становив 83,2 ± 16,5 мм рт.ст., АТ діаст. — 51,4 ± 12,6 мм рт.ст., САТ — 62,0 ± 13,8 мм рт.ст. У 2-й групі АТ сист. становив 85,8 ± 14,7 мм рт.ст., АТ діаст. — 63,8 ± 10,1 мм рт.ст., САТ — 71,1 ± 11,6 мм рт.ст. З’ясовано, що після оперативного втручання спостерігається допустиме для поранених із проникним пораненням черевної порожнини зниження показників еритроцитів і гемоглобіну, яке можна пояснити періопераційною крововтратою та гемодилюційним ефектом інфузійної терапії. У 1-й групі післяопераційний рівень гемоглобіну становив 85,0 ± 20,3 г/л, кількість еритроцитів — 2,9 ± 0,7 × 1012/л. У 2-й групі вищезазначені показники дорівнювали 79,6 ± 9,6 г/л та 2,7 ± 0,7 × 1012/л відповідно. Аналіз показників гемостазу показав, що у 2-й групі кількість тромбоцитів на 8-му годину після оперативного втручання була нижчою за вихідний рівень (184 ± 36 × 109/л — вихідний рівень, 105 ± 55 × 109/л — після оперативного втручання, p < 0,05), у 1-й групі вихідний та післяопераційний рівень тромбоцитів не відрізнялися (179 ± 58 × 109/л та 163 ± 44 × 109/л, p < 0,05).

Висновки. Трансфузія препаратів крові є ключовим елементом в анестезіологічному забезпеченні поранених із геморагічним шоком. Прийняття рішення про використання конкретного трансфузійного середовища повинно базуватися на оцінці тяжкості травм пораненого, прогнозованого об’єму гемотрансфузії та ризику розвитку коагулопатії. Застосування компонентної терапії для корекції масивної крововтрати може призводити до посилення коагулопатії. Використання свіжої цільної крові є ефективним заходом для корекції порушень гемостазу, обумовлених масивною крововтратою при бойовій травмі. Максимально наближений до фізіологічного склад свіжої цільної крові обґрунтовує її застосування для запобігання та лікування коагулопатії на тлі масивної крововтрати. Застосування свіжої цільної крові для лікування геморагічного шоку дозволяє знизити інтраопераційну потребу у кристалоїдах, забезпечує стабільні показники гемодинаміки та запобігає розвитку тромбоцитопенії.