Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №8, 2022

Актуальність. Хемокінових рецепторів відомо більше ніж 10, але основним є В-хемокіновий рецептор 5 (CCR5) і А-хемокіновий рецептор 4 (CXCR4).

CCR5 — основний вторинний рецептор для М-тропних рецепторів і до ВІЛ-1, забезпечує проникнення у клітини-мішені Т-лімфоцитів. CCR5 відіграє основну роль при передачі вірусу, оскільки М-тропні ізоляти становлять понад 90 % усіх відомих варіантів ВІЛ-1. Поліморфізм гена CCR5 пов’язують зі спадковою схильністю до ВІЛ-інфекції. Згідно з прийнятим визначенням, поліморфізм поодиноких нуклеотидів (single nucleotide polymorphisms, SNP) — це однонуклеотидні позиції у геномі ДНК, для яких у деякій популяції є різні варіанти послідовностей (алелі). Іншими словами, SNP являє собою заміну одного нуклеотиду у структурі ДНК, яка не позначається на структурі кінцевих продуктів гена та не призводить до жодних змін у білкових продуктах, але може позначатися на функції білка, якщо мутація відбулася у кодуючій або регуляторній частині гена. Позначається SNP за назвою і номером нуклеотиду, за назвою амінокислоти, що кодується геном, за рестриктазою або за стандартним номером.

Мета дослідження: проаналізувати генні мутації в осіб з імунодефіцитом.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний і проспективний огляд літератури щодо генних мутацій у ВІЛ-інфікованих.

Результати та обговорення. Доведено, що варіант 64І рецептора CCR-2 може утворювати димери з білком CXCR4, він замінює CCR5. Припускають, що CCR-2 64І затримує розвиток СНІДу шляхом уповільнення зміни CCR5 на CXCR4 у пацієнтів, що є переломним моментом у виснаженні CD4 Т-лімфоцитів і початком прояву СНІДу. Вчені, які досліджували мутацію CCR-2, варіант 64І, дійшли висновку, що в гетерозиготному стані виявлено мутацію майже у 13 %, а в гомозиготному — у 1,36 % випадків. Є також гендерна відмінність: у жінок вдвічі частіше виявляли мутацію в гетерозиготному стані, ніж у чоловіків.

Іншим варіантом мутації може бути стромальний фактор 1 (SDF1) — ліганд рецептора CXCR4, мутація — заміна G на А в 3’-нетранслюючій ділянці гена SDF1 (SDF1-3’А). Частота алелі SDF1-3’А у представників європеоїдної раси становить 19,8 %, у корінних мешканців Африки не перевищує 1 %. Гомозиготність за цією мутацією прямо пов’язана зі збільшенням безсимптомного періоду. Припускають, що наявність мутації веде до зростання рівня експресії SDF1 і, відповідно, блокування рецептора CXCR4. Встановлено, що у людей з гомозиготою SDF1-3’А/3’А в поєднанні з однією з двох мутацій, CCR5∆32 або CCR2-64l, безсимптомний період може тривати 10–15 і більше років, проте ці дані суперечливі. Хемокін RANTES — основний ліганд рецептора CCR5, мутація RANTES-29G локалізована у промоторній ділянці гена. Наявність цієї мутації також пов’язують з уповільненням процесу зниження кількості CD4+-лімфоцитів у ВІЛ-інфікованих. Це, очевидно, пов’язано з підвищенням рівня експресії хемокіна RANTES, зв’язування якого з рецептором CCR5 може приводити до обмеження розмноження М-тропних варіантів ВІЛ. Частота прояву алелі найвища у японців і становить 17 % фенотипів. Аналіз алельного поліморфізму Т-330G промоторної ділянки гена ІЛ-2 дозволив встановити, що серед здорових донорів переважав генотип ТТ (59 %), гетерозиготний варіант TG — 34 % випадків, GG — 7 %. Серед пацієнтів з ВІЛ-інфекцією гетерозиготний генотип ТG зустрічався у 53 % випадків, гомозиготний варіант G — у 6 %, а ТТ — у 40 %. Ступінь ризику прогресування, рецидивуючого перебігу був позитивно асоційований з алеллю G промоторного регіону Т-330G гена ІЛ-2. Алель Т і гомозиготний генотип ТТ поліморфізму Т-330G гена IL-2 обумовлювали ефект відносно швидкого прогресування ВІЛ-інфекції з генотипом ТТ до поліморфізму Т-330G гена IL-2. Багато вчених вказують на зниження продукції IL-2 при прогресуванні повільних вірусних інфекцій, що викликає зміщення балансу на користь Th2 і є частиною стратегії виживання вірусу. У ході подальшого імуногенетичного дослідження розподілу алелей і генотипів поліморфізму C-590T гена IL-4 серед здорових осіб було виявлено переважання гетерозиготного генотипу CТ (70 %) над гомозиготними варіантами CC (26 %) і ТТ (4 %). Серед пацієнтів з ВІЛ-інфекцією генотип СТ промоторного регіону C-590T гена IL-4 зустрічався у 37 %, варіант ТТ — у 6 %, переважаючим виявився гомозиготний генотип СС (57 %). Зареєстровано збільшення частоти генотипу СС промоторного ре–гіону C-590T гена IL-4 у ВІЛ-інфікованих порівняно з тотожними параметрами у здорових осіб.

Висновки. На відміну від гена CCR5, ген 64І рецептора CCR-2 сповільнює прогресування ВІЛ-інфекції. Тут переважають індивіди з гетерозиготним генотипом та гендерна відмінність. Поліморфізм гена SDF1 у поєднанні з мутаціями вищеописаних генів приводить до довгострокового безсимптомного періоду, який може тривати до 15 років. При дослідженні поліморфізму більшості генів основною відмінністю є генотип за гомозиготним та гетерозиготним типом.