Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Практическая онкология» Том 6, №1, 2023

Вернуться к номеру

Перихілярна холангіокарцинома, або пухлина Клацкіна: погляд з точки зору японських рекомендацій

Перихілярна холангіокарцинома, або пухлина Клацкіна: погляд з точки зору японських рекомендацій

Авторы: Рожкова В.О.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Онкология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Перихілярна холангіокарцинома (пухлина Клацкіна) залишається однією з пухлин, які важко піддаються лікуванню. Основними причинами є розташування в зоні зі складною анатомією і відносна резистентність до хіміопроменевої терапії через біологію пухлин жовчних протоків. Отже, хірургічне втручання є основою радикального лікування, яке дозволяє досягти 5-річної виживаності в 55,4 %, згідно з ретроспективними дослідженнями на великих когортах пацієнтів у Японії. Це одні з найбільш вражаючих результатів у сучасній літературі, тож ми поставили за мету дослідити японський підхід до ведення пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями перихілярної зони, проаналізувавши рекомендації The Japanese Society of Hepato-Biliary-Pancreatic Surgery. По-перше, увага приділяється ретельному селекціонуванню пацієнтів і передопераційній підготовці, включно з лікуванням жовтяниці й оцінкою залишкового об’єму печінки. По-друге, хоча близькість пухлини до основних судинних структур у воротах печінки збільшує ризик інвазії, це не виключає можливості хірургічного втручання, але робить його технічно складним. Команда з Університету Нагої (Японія) була першою, хто продемонстрував, що одночасна резекція і реконструкція печінкової артерії та ворітної вени покращують довгострокову виживаність пацієнтів і можуть бути виконані командою досвідчених хірургів з прийнятним рівнем післяопераційної летальності. По-третє, адекватна хіміопроменева терапія доповнює радикальну резекцію і вірогідно покращує виживаність пацієнтів.

Perihilar cholangiocarcinoma (Klatskin tumor) remains one of the tumors, which is difficult to treat. Main causes are its location in a region with a complex anatomy, and relative resistance to chemoradiotherapy due to biology of biliary tumors. Thus, surgery is the basis of radical treatment, which allows achieving 5-year survival of 55.4 %, according to the retrospective studies on large cohorts of patients in Japan. This is one of the most impressive results in current literature, so we aimed to explore the Japanese approach to the management of patients with perihilar malignancies by analyzing Japanese Society of Hepato-Biliary-Pancreatic Surgery guidelines. Firstly, attention is paid to careful patients’ selection and preoperative preparation, including jaundice treatment and assessment of residual liver volume. Secondly, even though the proximity of the tumor to the major vascular structures at the hilus increases the risk of invasion, it doesn’t preclude the possibility of surgery, though makes it technically challenging. Nagoya University team was the first to show that simultaneous resection and reconstruction of hepatic artery and portal vein is beneficial for the long-term survival and can be carried out by an experienced team with acceptable rate of postoperative mortality. Thirdly, adequate chemoradiotherapy complements radical resection and significantly improves patient survival.


Ключевые слова

перихілярна холангіокарцинома; рекомендації; великі резекції печінки

perihilar cholangiocarcinoma; guidelines; major hepatectomy

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.6.1.2023.82

Вступ

Одна з перших англомовних згадок про перихілярну холангіоцелюлярну карциному (пХЦК) була в Annals of Surgery в 1931 році [1]. Після цього в літературі повідомлялось про 3 випадки пХЦК в American Medical Association Archives of Surgery, що спостерігались у 1950 році (2 випадки) і 1953 році (1 випадок) у відділенні хірургії Cincinnati General Hospital. Але сучасне формування концепту перихілярної холангіоцелюлярної карциноми почалося з 1965 року, коли Джеральд Клацкін опублікував свій досвід ведення 13 хворих з клініко-морфологічно верифікованою аденокарциномою конфлюенсу жовчних проток, які проходили лікування з 1947 по 1963 р. у відділенні внутрішньої медицини Yale University School of Medicine [2]. 
Концепція пухлини Клацкіна повільно розвивався далі, аж поки в 90-х роках минулого сторіччя не стався головний прорив після публікації низки робіт з Університету Нагої (Японія) під керівництвом метра хірургії печінки і жовчних проток Йоджі Німури. У своїх анатомо-морфологічних роботах Німура і його команда сформулювали й розвинули основні принципи хірургічного лікування даної групи пухлин — великої резекції печінки (major hepatectomy) з тотальною каудальною лобектомією і резекцією позапечінкових жовчних проток [3, 4]. На сьогодні японська школа хірургії перихілярної холангіокарциноми вважається найуспішнішою у світі. 

Анатомічні межі пухлини Клацкіна

Важливо визначити анатомічні межі даної групи утворень. Загалом холангіоцелюлярні пухлини поділяються на внутрішньопечінкові й позапечінкові [5]. Позапечінкові пухлини, у свою чергу, класифікуються на перихілярну холангіокарциному і холангіокарциному дистального холедоху з використанням протоки жовчного міхура як орієнтиру (рис. 1). 
Однак, оскільки межа між позапечінковими і внутрішньопечінковими жовчними протоками нечітка, перихілярна холангіокарцинома потенційно включає два типи пухлини: позапечінкову перихілярну холангіокарциному, що походить з перихілярних жовчних проток, і внутрішньопечінкову ХЦК (вХЦК), основний компонент якої є внутрішньопечінковим, але поширюється і залучає перихілярні жовчні протоки — так звана mass-forming вХЦК. Ebata et al. (2009) звернули увагу на різницю у виживаності двох груп пацієнтів: 29,3 % — у групі пХЦК і 20 % — у групі вХЦК (р = 0,057). Потенційно це пов’язано з тим, що позапечінкова перихілярна ХЦК виникає безпосередньо з конфлюенсу жовчних проток, тоді як внутрішньопечінкова ХЦК спочатку виникає з жовчної протоки однієї частки печінки, а потім поширюється на конфлюенс. Завдяки такій різниці в розвитку, імовірно, у пацієнтів із вХЦК на відміну від пХЦК жовтяниця виникає не одразу, що призводить до більшого поширення первинної пухлини на момент виявлення [6]. 
Тож необхідно визначити чітку проксимальну межу перихілярних жовчних проток і як орієнтир використати гілки ворітної вени. Протоки зліва і справа обмежені відповідно правою межею умбілікальної порції лівої ворітної вени і місцем відходження правої задньої ворітної вени (рис. 2). Для уникнення плутанини між пХЦК і mass-forming вХЦК було запропоновано називати перихілярною таку внутрішньопечінкову пухлину, центр якої розташований у вищезазначеній ділянці проксимальної межі перихілярних жовчних проток [7].

Класифікація 

Анатомічна класифікація
Щоб розділити різні типи пХЦК за локалізацією пухлини і її протяжністю вздовж жовчних проток, використовують класифікацію Bismuth-Corlette, запропоновану в 1975 році й модифіковану в 1992 році (рис. 3) [8]:
— тип I — пухлина загальної печінкової протоки без інфільтративного поширення на її конфлюенс;
— тип II — пухлина поширюється на ділянку конфлюенсу жовчних проток без залучення часткових проток, обструкція пухлиною загальної печінкової протоки;
— тип IIIа — переважна інвазія конфлюенсу і правої печінкової протоки;
— тип IIIb — переважна інвазія конфлюенсу і лівої печінкової протоки;
— тип IV — мультицентричне поширення пухлини або пухлинна інвазія обох печінкових проток і їх гілок.
Система стадіювання The American Joint Commission on Cancer (AJCC)
Класифікація Bismuth-Corlette не враховує радіальне поширення пухлини з жовчних проток у прилеглу паренхіму печінки, судинні структури та м’які тканини. Широкого використання набула система стадіювання TNM, розроблена AJCC, що враховує як латеральне поширення пухлини, так і наявність регіонарних лімфатичних вузлів і віддалених метастазів (табл. 1).
Система стадіювання Japanese Society of Biliary Surgery (JSBS)
Класифікація JSBS передбачає екстрадетальний опис поширення пухлини. Sasaki et al. (2010) порівняли цю систему з класифікацією TNM AJCC і встановили, що вона забезпечує покращену стратифікацію виживаності пацієнтів відповідно до стадії [9]. Однак недостатньо досліджень, які б повідомляли про кореляцію між стадією JSBS і результатами лікування, тож за ме–жами Японії дана класифікація широко не застосовується через складність і недостатню доказову перевірку. 

Діагностика

Зазвичай діагноз перихілярної холангіокарциноми виставляється завдяки специфічній клінічній картині жовтяниці. Первинним інструментальним методом діагностики Japanese Society of Biliary Surgery (JSBS) Guidelines визнається ультразвукове дослідження (УЗД) і пухлинний маркер Са19-9 [10].
Для подальшого підтвердження діагнозу рекомендована трифазна мультиспіральна комп’ютерна томографія (МСКТ), що дозволяє виявити рівень обструкції жовчних протоків, поширення пухлини, судинну інвазію, атрофію печінки, ураження регіонарних лімфатичних вузлів і наявність віддалених метастазів. На МСКТ перихілярна ХЦК виглядає як гіперденсивне внутрішньопротокове утворення з фокальним потовщенням стінок або обструкцією просвіту жовчних проток на рівні хілярного плато, з розширенням внутрішньопечінкових жовчних проток (рис. 4). Точність МСКТ в оцінці поширення пХЦК по протоках досягає 86 %, чутливість і специфічність оцінки артеріальної інвазії — 83 і 93 % і портовенозної інвазії — 89 і 92 % відповідно [11].
Магнітно-резонансна комп’ютерна томографія з магнітно-резонансною холангіопанкреатографією (МРТ/МРХПГ) є іншим рекомендованим методом діагностики пХЦК, який дає тривимірну реконструкцію всього біліарного дерева, що дозволяє точно визначити поздовжнє поширення пухлини по жовчних протоках. Park et al. (2008) порівняли МРТ/МРХПГ з комп’ютерною томографією (КТ) і прямою холангіографією у 27 пацієнтів з раком жовчних проток. Точність визначення залучення вторинних жовчних проток МРТ/МРХПГ становила 90,7 %, а КТ — 85,1 %. Обидва методи дослідження виявились однаково точними в оцінці судинного ураження й метастазів у лімфатичні вузли [13]. 
JSBS зазначають, що КТ і МРТ мають бути виконані до дренування жовчних проток, оскільки в іншому випадку ускладнюється оцінка поширення пухлини через запальні зміни в стінці проток.

Лікування 

Передопераційна підготовка 
Визначено, що 90 % пацієнтів з перихілярним раком мають ознаки жовтяниці на момент встановлення діагнозу, а в 10 % діагностується холангіт [14]. Тож перш ніж розпочинати специфічне лікування, необхідно виконати декомпресію жовчних проток, використовуючи або ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію і стентування (ЕРХПГ), або черезшкірну черезпечінкову холангіостомію (ЧЧХС), або назобіліарне дренування. Кожен з методів має свої переваги й недоліки. European Society of Gastrointestinal Endoscopy (ESGE) Clinical Guideline рекомендує ЕРХПГ і стентування для пухлин типу Bismuth-Corlette 1 і 2 і ЧЧХС для пухлин типу Bismuth-Corlette 3 і 4 [15]. Зазначається також, що незалежно від типу дренування воно має виконуватись лише у високоспеціалізованих центрах з мультидисциплінарним гепатопанкреатобіліарним консиліумом. 
Що стосується досвіду колег з Японії, то вони рекомендують уникати ендоскопічного стентування в резектабельних пацієнтів і використовувати одностороннє ендоскопічне назобіліарне дренування частки, що залишається після резекції [10, 16]. Для неоперабельних пацієнтів методом вибору є використання покритих саморозширювальних металевих стентів (covered SEMS).
Оскільки хірургічне лікування пХЦК включає резекцію печінки, невід’ємною частиною підготовки пацієнта до оперативного втручання є оцінка майбутнього залишку печінки (future liver remnant — FLR), щоб мінімізувати ризик пострезекційної печінкової недостатності. FLR розраховується за допомогою МРТ або КТ-волюметрії: об’єм залишку печінки (remnant liver volume (RLV))/загальний об’єм паренхіми печінки (total functional liver volume (TFLV)) × 100 %. Якщо об’єм майбутнього залишку печінки є недостатнім, можна розглянути можливість виконання передопераційної емболізації ворітної вени (ПВЕ). Це ефективний і безпечний метод збільшення об’єму паренхіми печінки, заснований на здатності органа до регенерації як механізму компенсації, що вперше був описаний на кролях у 1920 році [17]. JSBS рекомендують ПВЕ у пацієнтів з FLR ≤ 40 % або навіть ≤ 50 % у випадках, якщо планується гепатопанкреатодуоденектомія і/або судинна резекція [10]. Для порівняння: у європейській школі хірургії FLR ≥ 20 % вважається достатнім, якщо печінка не пошкоджена, а в пацієнтів з порушенням функції печінки — ≥ 40 % [18].
Метааналіз Huang et al. (2021), що включив 2335 пацієнтів, продемонстрував відносну безпечність портовенозної емболізації — частота ускладнень становила 10,6 % без випадків смерті. 76 % пацієнтів отримали оперативне лікування в середньому через 4 тижні після емболізації [19].
Оперативне лікування
Хірургічне втручання вважається єдиним радикально ефективним методом лікування перихілярної холангіокарциноми.
Основні етапи резекції: 
а) ретельне обстеження черевної порожнини на наявність метастазів;
б) адекватний об’єм лімфаденектомії;
в) контроль чистоти дистального краю пересічення жовчної протоки;
г) пересічення часткових артерій і ворітної вени; 
д) пересічення печінкових вен; 
е) пересічення паренхіми печінки;
є) біліарна реконструкція. 
Ще один наріжний камінь резекції печінки при пХЦК — це рутинне виконання тотальної каудальної лобектомії (анатомічне видалення першого сегмента), що дозволяє збільшити частоту R0 резекцій через високу частоту гістологічно підтвердженої інвазії пухлини в жовчні протоки Sg 1 [20].
Анатомічна близькість перихілярних жовчних проток до судинних структур підвищує ризик їх інвазії і робить велику кількість випадків неоперабельними в регіонах, де не виконуються розширені судинні резекції. Однак, наприклад, Mizuno et al. (2022) з Університету Нагої подали, імовірно, найбільший досвід великих резекцій печінки з артеріальними й портовенозними резекціями й реконструкціями: 146 і 157 випадків відповідно [21]. Не було виявлено статистично значущої різниці між частотою ускладнень і смерті між пацієнтами із судинними резекціями і без таких (48 і 50 % і 1,2 і 3,6 % відповідно). При цьому загальна виживаність пацієнтів, які перенесли судинну резекцію, була меншою, ніж у тих, кому була виконана лише резекція печінки й жовчних проток; однак вона була довшою, ніж у хворих, які не були прооперовані взагалі (30, 61 і 10 місяців відповідно). Отже, у центрах з досвідченими фахівцями резекція судинних структур є відносно безпечною процедурою, що дозволяє покращити виживаність таких хворих (рис. 5). 
Трансплантація 
Ранні дослідження не показали переваги трансплантації печінки перед резекцією, аж поки Mayo Clinic Rochester group не подали новий протокол для пХЦК, використовуючи жорсткі критерії включення й виключення, ретельно селекціонуючи пацієнтів для трансплантації: нерезектабельні, солідні пухлини, менші за 3 см у діаметрі без ознак віддаленого метастазування [14]. Обов’язковим критерієм також стала стабілізація або регрес пухлини на фоні неоад’ювантної хіміопроменевої терапії протягом мінімум 6 місяців і після внесення в список очікування на трансплантацію, пухлина мала залишатися стабільною з прийомом капецитабіну. У результаті вдалось досягти 5-річної безрецидивної виживаності таких хворих у 65 % [23].
Великий резонанс в спільноті трансплантологів викликала публікація Ethun et al. (2018) за результатами мультицентрового ретроспективного дослідження, у якому порівняли результати хірургічного лікування хворих з пХЦК (пухлина менше за 3 см в діаметрі, рN0) з трансплантацією печінки згідно з вищенаведеним протоколом Mayo Clinic [24]. 5-річна виживаність становила 53 і 29 % у групі трансплантацій і резекцій відповідно (р = 0,02). Незважаючи на обнадійливі результати, дане дослідження має певні слабкості. По-перше, селекціонування пацієнтів для трансплантації за допомогою неоад’ювантного лікування дозволило виключити хворих з агресивною біологією пухлини (із 70 хворих, до яких було застосовано протокол, 19 мали прогресування на фоні хіміопроменевого лікування і, відповідно, були виключенні з дослідження). По-друге, Nagino (2018) у своєму коментарі до публікації піддав сумніву успішність такого хірургічного лікування, адже за власним досвідом Університету Нагої 5-річна виживаність пацієнтів з pN0 після R0 резекції досягала 67,1 % порівняно з 29 % у авторів дослідження [4, 25]. До того ж критерії нерезектабельності включали двостороннє ураження сегментарних жовчних проток, інвазію стовбура ворітної вени, контралатеральне від пухлини ураження судинних структур. У той час як виконання розширених резекцій (включно з трисекціонектоміями, резекціями судин і гепатопанкреатодуоденектоміями) насправді є технічно можливим і, ймовірно, може дозволити запобігти непотрібній трансплантації печінки. 

Системне лікування нерезектабельних і метастатичних пухлин

Хіміотерапевтичне лікування холангіокарциноми ґрунтується на препаратах, що використовуються в системній терапії раку підшлункової залози — гемцитабін відіграє важливу роль у схемах лікування таких хворих. Для місцевопоширених і метастатичних пухлин АВС-02 trial визначає цисплатин плюс гемцитабін (GEMCIS) як оптимальну схему першої лінії лікування [26]. Згідно з JSBC, низка рандомізованих досліджень ІІІ фази на пацієнтах з Японії продемонструвала аналогічну ефективність S-1 у комбінації з гемцитабіном і цисплатином [27, 28]. Як альтернативу використовують GEM з оксаліплатином (GEMOX), пероральні фторпіримідини й капецитабін як монотерапію або в комбінації з гемцитабіном.
Довгий час не було розроблено стандартної другої лінії терапії. У Японії монотерапія S-1 часто використовується у випадку неефективності першої лінії на основі GEM [29].
На сьогодні вивчається ефективність nab-пак–літакселу для лікування місцевопоширеного раку жовчних проток, оскільки він показав свою ефективність у терапії раку підшлункової залози. За результатами дослідження ІІ фази вдалось досягти медіани загальної виживаності 12,4 місяця комбінацією GEM + nab-паклітаксел [30]. Триплет GEMCIS + nab-паклітаксел був оцінений у дослідженні ІІ фази і показав досить високу медіану загальної виживаності в 19,2 місяця [31].
За останні декілька років розроблено нові схеми лікування на основі таргетної та імунотерапії. Систематичний огляд і метааналіз Feng et al. (2022) показав тренд до покращення виживаності перед стандартною схемою GEMCIS у комбінаціях GEMCIS + дурвалумаб, GEMCIS + седираніб, GEMCIS + мерестиніб [32]. Для пацієнтів без KRAS-мутацій GEMOX + панітумумаб або GEMOX + цетуксимаб вважаються схемами вибору.
Неоад’ювантна й ад’ювантна хіміопроменева терапія 
Поза протоколом Mayo Clinic для кандидатів на трансплантацію печінки роль неоад’ювантної терапії досі не визначена — у National Comprehensive Cancer Network Guidelines (Version 3.2022) і в японських гайдлайнах не зазначається жодної схеми як рекомендованої [10]. У рандомізованих дослідженнях ІІІ фази Bile Duct Cancer Adjuvant Trial (BCAT), у якому досліджувалася монотерапія гемцитабіном, і PRODIGE 12-ACCORD, у якому досліджувалася схема GEMOX, не було знайдено статистично значущої різниці у виживаності пацієнтів, які отримали або не отримали ад’ювантну ПХТ [33, 34]. Однак рандомізоване дослідження ІІІ фази BILCAP показало тенденцію до покращення виживаності в пацієнтів, які отримували ад’ювантну терапію капецитабіном [35]. На сього–дні 6 місяців монотерапії капецитабіном включено в American Society of Clinical Oncology (ASCO) guidelines і NCCN Guidelines (Version 3.2022) [36].
Важливу роль відіграє комбінація хіміотерапії і променевої терапії. У 2015 році було опубліковано дослідження SWOG S0809, у якому продемонстрували ефективність капецитабіну й дистанційної променевої терапії порівняно з GEMCAP [37]. У пацієнтів з R0 і R1 резекціями було досягнуто 2-річної виживаності 67 і 60 % відповідно. Згідно з мультицентровим дослідженням з Японії, післяопераційна хіміопроменева терапія дозволила покращити виживаність хворих з метастазами в регіонарні лімфатичні вузли [38].

Висновки

Основний метод лікування пухлин Клацкіна — хірургічний, при достатньому рівні експертизи центру можливо отримати високу довготривалу виживаність [4]. На нашу думку, користуючись рекомендаціями колег з великим досвідом лікування таких хворих, наприклад з Японії, можна досягти успішних результатів, знизити рівень післяопераційних ускладнень і смертності. 
Однак, на жаль, велика кількість пацієнтів є не–операбельними на момент встановлення діагнозу, і в таких випадках є важливою роль системної терапії. На сьогодні проводиться низка рандомізованих клінічних досліджень з підтвердження ефективності нових схем хіміотерапії, а також вивчаються різні препарати для лікування місцевопоширеного й метастатичного раку жовчних проток. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 05.01.2023
Рецензовано/Revised 15.01.2023
Прийнято до друку/Accepted 25.01.2023

Список литературы

  1. Shapiro P.F., Lifvendahl R.A. Tumors of the Extrahepatic Bile-ducts. Ann. Surg. 1931 Jul. 94(1). 61-79. doi: 10.1097/00000658-193107000-00007.
  2. Klatskin G. Adenocarcinoma of the hepatic duct at its bifurcation within the porta hepatis. An unusual tumor with distinctive clinical and pathological features. Am. J. Med. 1965 Feb. 38. 241-56. doi: 10.1016/0002-9343(65)90178-6. PMID: 14256720.
  3. Tsao J.I. et al. Management of hilar cholangiocarcinoma: comparison of an American and a Japanese experience. Ann. Surg. 2000 Aug. 232(2). 166-74. 
  4. Nagino M., Ebata T., Yokoyama Y., Igami T., Sugawara G., Takahashi Y., Nimura Y. Evolution of surgical treatment for perihilar cholangiocarcinoma: a single-center 34-year review of 574 consecutive resections. Ann. Surg. 2013 Jul. 258(1). 129-40.
  5. Miyazaki M., Ohtsuka M., Miyakawa S. et al. Classification of biliary tract cancers established by the Japanese Society of Hepato-Biliary-Pancreatic Surgery: 3rd English edition. J. Hepatobiliary Pancreat. Sci. 2015 Mar. 22(3). 181-96. 
  6. Ebata T., Kamiya J., Nishio H., Nagasaka T., Nimura Y., Nagino M. The concept of perihilar cholangiocarcinoma is valid. Br. J. Surg. 2009 Aug. 96(8). 926-34.
  7. Ebata T. et al. Proposal to modify the International Union Against Cancer staging system for perihilar cholangiocarcinomas. Br. J. Surg. 2014 Jan. 101(2). 79-88. 
  8. Bismuth H., Corlette M.B. Intrahepatic cholangioenteric anastomosis in carcinoma of the hilus of the liver. Surg. Gynecol. Obstet. 1975 Feb. 140(2). 170-8. PMID: 1079096.
  9. Sasaki R., Murata S., Oda T., Ohkohchi N., Takeda Y., Wakabayashi G. Evaluation of UICC-TNM and JSBS staging systems for surgical patients with extrahepatic cholangiocarcinoma. Langenbecks Arch. Surg. 2010 Aug. 395(6). 615-23. 
  10. Nagino M., Hirano S., Yoshitomi H. et al. Clinical practice guidelines for the management of biliary tract cancers 2019: The 3rd English edition. J. Hepatobiliary Pancreat Sci. 2021 Jan. 28(1). 26-54. 
  11. Ruys A.T., van Beem B.E., Engelbrecht M.R., Bipat S., Stoker J., Van Gulik T.M. Radiological staging in patients with hilar cholangiocarcinoma: a systematic review and meta-analysis. Br. J. Radiol. 2012 Sep. 85(1017). 1255-62. 
  12. Yin X.Y. Diagnosis. Lau W. (eds). Hilar Cholangiocarcinoma. Dordrecht: Springer, 2013. https://doi.org/10.1007/978-94-007-6473-6_8
  13. Park H.S., Lee J.M., Choi J.Y., Lee M.W., Kim H.J., Han J.K., Choi B.I. Preoperative evaluation of bile duct cancer: MRI combined with MR cholangiopancreatography versus MDCT with direct cholangiography. Am. J. Roentgenol. 2008 Feb. 190(2). 396-405. 
  14. Mansour J.C., Aloia T.A., Crane C.H. et al. Hilar cholangiocarcinoma: expert consensus statement. HPB (Oxford). 2015 Aug. 17(8). 691-9. 
  15. Dumonceau J.M., Tringali A., Papanikolaou I.S. et al. Endoscopic biliary stenting: indications, choice of stents, and results: European Society of Gastrointestinal Endoscopy (ESGE) Clinical Guideline — Updated October 2017. Endoscopy. 2018 Sep. 50(9). 910-930.
  16. Nimura Y. Preoperative biliary drainage before resection for cholangiocarcinoma (Pro). HPB (Oxford). 2008. 10(2). 130-3. 
  17. Rous P., Larimore L.D. Relation of the portal blood to liver maintenance: a demonstration of liver atrophy conditional on compensation. J. Exp. Med. 1920 Apr 30. 31(5). 609-32. 
  18. Guglielmi A., Ruzzenente A., Conci S., Valdegamberi A., Iacono C. How much remnant is enough in liver resection? Dig. Surg. 2012. 29(1). 6-17. 
  19. Huang Y., Ge W., Kong Y. et al. Preoperative Portal Vein Embolization for Liver Resection: An updated meta-analysis. J. Cancer. 2021 Jan 21. 12(6). 1770-1778. 
  20. Birgin E., Rasbach E., Reissfelder C., Rahbari N.N. A systematic review and meta-analysis of caudate lobectomy for treatment of hilar cholangiocarcinoma. Eur. J. Surg. Oncol. 2020 May. 46(5). 747-753.
  21. Mizuno T., Ebata T., Yokoyama Y. et al. Combined Vascular Resection for Locally Advanced Perihilar Cholangiocarcinoma. Ann. Surg. 2022 Feb 1. 275(2). 382-390.
  22. Nagino M., Nimura Y., Nishio H. et al. Hepatectomy with simultaneous resection of the portal vein and hepatic artery for advanced perihilar cholangiocarcinoma: an audit of 50 consecutive cases. Ann. Surg. 2010 Jul. 252(1). 115-23.
  23. Darwish Murad S., Kim W.R., Harnois D.M. et al. Efficacy of neoadjuvant chemoradiation, followed by liver transplantation, for perihilar cholangiocarcinoma at 12 US centers. Gastroenterology. 2012 Jul. 143(1). 88-98.e3; quiz e14.
  24. Ethun C.G., Lopez-Aguiar A.G., Anderson D.J. et al. Transplantation Versus Resection for Hilar Cholangiocarcinoma: An Argument for Shifting Treatment Paradigms for Resectable Disease. Ann. Surg. 2018 May. 267(5). 797-805. 
  25. Nagino M. Surgical Treatment of Perihilar Cholangiocarcinoma: Resection or Transplant? Ann. Surg. 2018 May. 267(5). 806-807.
  26. Valle J., Wasan H., Palmer D.H. et al. ABC-02 Trial Investigators. Cisplatin plus gemcitabine versus gemcitabine for biliary tract cancer. N. Engl. J. Med. 2010 Apr 8. 362(14). 1273-81.
  27. Morizane C., Okusaka T., Mizusawa J. et al. Combination gemcitabine plus S-1 versus gemcitabine plus cisplatin for advanced/recurrent biliary tract cancer: the FUGA-BT (JCOG1113) randomized phase III clinical trial. Ann. Oncol. 2019 Dec 1. 30(12). 1950-1958.
  28. Ioka T., Kanai M., Kobayashi S. et al. Kansai Hepatobiliary Oncology Group (KHBO). Randomized phase III study of gemcitabine, cisplatin plus S-1 versus gemcitabine, cisplatin for advanced biliary tract cancer (KHBO1401-MITSUBA). J. Hepatobiliary Pancreat. Sci. 2022 Jul 28. 
  29. Sasaki T., Isayama H., Nakai Y. et al. Multicenter phase II study of S-1 monotherapy as second-line chemotherapy for advanced biliary tract cancer refractory to gemcitabine. Invest. New Drugs. 2012 Apr. 30(2). 708-13.
  30. Sahai V., Catalano P.J., Zalupski M.M. et al. Nab-Paclitaxel and Gemcitabine as First-line Treatment of Advanced or Metastatic Cholangiocarcinoma: A Phase 2 Clinical Trial. JAMA Oncol. 2018 Dec 1. 4(12). 1707-1712. 
  31. Shroff R.T., Javle M.M., Xiao L. et al. Gemcitabine, Cisplatin, and nab-Paclitaxel for the Treatment of Advanced Biliary Tract Cancers: A Phase 2 Clinical Trial. JAMA Oncol. 2019 Jun 1. 5(6). 824-830. 
  32. Feng L., Wang Y., Xu H., Yi F. Comparison of Different First-Line Systemic Therapies in Advanced Biliary Tract Cancer Based on Updated Random Controlled Trials: A Systematic Review and Network Meta-Analysis. Biomed. Res Int. 2022 Sep 9. 2022. 1720696.
  33. Ebata T., Hirano S., Konishi M. et al. Bile Duct Cancer Adjuvant Trial (BCAT) Study Group. Randomized clinical trial of adjuvant gemcitabine chemotherapy versus observation in resected bile duct cancer. Br. J. Surg. 2018 Feb. 105(3). 192-202.
  34. Edeline J., Benabdelghani M., Bertaut A. et al. Gemcitabine and Oxaliplatin Chemotherapy or Surveillance in Resected Biliary Tract Cancer (PRODIGE 12-ACCORD 18-UNICANCER GI): A Randomized Phase III Study. J. Clin. Oncol. 2019 Mar 10. 37(8). 658-667. 
  35. Primrose J.N., Fox R.P., Palmer D.H. et al. BILCAP study group. Capecitabine compared with observation in resected biliary tract cancer (BILCAP): a randomised, controlled, multicentre, phase 3 study. Lancet Oncol. 2019 May. 20(5). 663-673.
  36. Shroff R.T., Kennedy E.B., Bachini M. et al. Adjuvant Therapy for Resected Biliary Tract Cancer: ASCO Clinical Practice Guideline. J. Clin. Oncol. 2019 Apr 20. 37(12). 1015-1027. 
  37. Ben-Josef E., Guthrie K.A., El-Khoueiry A.B. et al. SWOG S0809: A Phase II Intergroup Trial of Adjuvant Capecitabine and Gemcitabine Followed by Radiotherapy and Concurrent Capecitabine in Extrahepatic Cholangiocarcinoma and Gallbladder Carcinoma. J. Clin. Oncol. 2015 Aug 20. 33(24). 2617-22. 
  38. Yoshioka Y., Ogawa K., Oikawa H. et al. Factors influen–cing survival outcome for radiotherapy for biliary tract cancer: a multicenter retrospective study. Radiother. Oncol. 2014 Mar. 110(3). 546-52.

Вернуться к номеру