Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Практическая онкология» Том 6, №1, 2023

Вернуться к номеру

Новітні методики біопсії сторожового лімфатичного вузла при раку молочної залози

Новітні методики біопсії сторожового лімфатичного вузла при раку молочної залози

Авторы: Білич М.О.
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Державна установа «Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова» НАМН України, м. Київ, Україна

Рубрики: Онкология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Одним із головних етапів встановлення діагнозу первинного раку молочної залози (РМЗ) є оцінка статусу лімфатичних вузлів (ЛВ). Даний показник великою мірою впливає на тактику лікування та має важливе прогностичне значення, однак через низьку специфічність ультразвукового та цитологічного досліджень хірургічне стадіювання пахвових ЛВ залишається невід’ємним етапом хірургічного лікування РМЗ. За допомогою регіонарної лімфодисекції можливо вірогідно виключити наявність ознак метастатичного ураження пахвових ЛВ. Зважаючи на високий ризик розвитку післяопераційних ускладнень з боку верхньої кінцівки після даної процедури, близько 20 років назад було впроваджено більш диференційований підхід щодо хірургічного стадіювання пахвових ЛВ — інтраопераційну біопсію сторожового лімфатичного вузла (БСЛВ), яка передбачає подвійне маркування сторожового лімфатичного вузла за допомогою радіоізотопу та синього барвника. Попри високу діагностичну точність комбінованого методу БСЛВ, використання радіоактивної речовини пов’язане з низкою труднощів організаційно-технічного характеру, а синій барвник може викликати низку небажаних побічних явищ у вигляді пігментації шкіри у місці його введення та розвитку алергічних реакцій. Недоліки техніки подвійного маркування ЛВ є обмежуючими факторами для широкого впровадження БСЛВ у рутинну клінічну практику в усьому світі, що стало підґрунтям для розробки нових технік її виконання. У цьому огляді було проаналізовано опубліковані дані щодо двох новітніх методик БСЛВ — маркування ЛВ за допомогою суперпарамагнітних наночастинок оксиду заліза (СПОЗ) та за допомогою флюоресцентної лімфографії з використанням індоціаніну зеленого (ІЦЗ). Кількість публікацій на цю тему щороку зростає, і все більше даних свідчить на користь високого потенціалу БСЛВ за допомогою СПОЗ та БСЛВ за допомогою ІЦЗ та їхні шанси доповнити список стандартних методів хірургічного стадіювання пахвових ЛВ у пацієнток з РМЗ з клінічно негативними ЛВ. Було розглянуто аспекти практичного застосування кожного методу — техніка виконання, діагностична цінність, переваги та недоліки та економічна ефективність.

In breast cancer (BC), axillary lymph node (LN) status determines treatment strategy and has an important prognostic value, hence evaluation of metastatic involvement of axillary LN is an essential part of primary BC diagnosis. Axillary surgical staging remains the standard of care in patients with clinically node-negative BC since it is not possible to exclude LN metastatic involvement solely based on axillary ultrasonography and fine-needle aspiration results due to the low specificity of these methods. The best diagnostic accuracy regarding axillary LN status could be achieved with its dissection. However, the latter is associated with significantly increased risk of postoperative arm morbidity on the operated site, which has led to the introduction of sentinel lymph node biopsy (SLNB) 20 years ago. The standard SLNB method implies dual LN mapping technique with radioisotope and vital blue dye. In context of SLNB drawbacks, the main issues of dual mapping method are related to the necessity of radioactive substance use, and skin pigmentation and severe allergic reaction associated with blue dye injection. Therefore, SLNB could not be performed in routine clinical practice universally, which led to the investigation of novel SLNB techniques that could overcome all concerns related to the dual LN mapping. The main aim of these review was to analyze the currently available literature regarding two promising sentinel LN mapping methods — SLNB with superparamagnetic iron oxi­de nanoparticles and SLNB with indocyanine green fluorescence imaging. Based on the growing body of evidence, each of these me­thods has a great potential to be clinically relevant, hence the focus of these review was to emphasize the practical aspects of their use, specifically the procedure technique, learning curve, clinical utility, benefits and drawbacks, and cost effectiveness.


Ключевые слова

рак молочної залози; лімфатичні вузли; біопсія

breast cancer; lymph nodes; biopsy

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.6.1.2023.85

Вступ

При раку молочної залози (РМЗ) статус лімфатичних вузлів (ЛВ) — незалежний від інших характеристик пухлини показник поширеності злоякісного процесу, який має важливе прогностичне та предиктивне значення [1].
На етапі визначення стадії первинного РМЗ статус ЛВ оцінюється за допомогою клінічного огляду, ультразвукового дослідження та, у випадку сумнівних результатів останнього, за допомогою цитологічного дослідження матеріалу тонкоголкової аспіраційної біопсії. Однак виключити факт метастатичного ураження ЛВ на основі негативних результатів усіх цих досліджень неможливо, оскільки цим методам притаманна низька специфічність [2, 3]. Отже, у зв’язку з браком високоспецифічних методик визначення статусу регіонарних ЛВ протягом тривалого часу з метою встановлення поширеності процесу при оперативному втручанні з приводу РМЗ у всіх випадках виконувалась регіонарна лімфодисекція (РЛД), яка передбачала видалення пахвових ЛВ І–ІІІ рівнів з їх подальшим гістологічним дослідженням. Проте суттєвим негативним наслідком даної процедури є висока частота післяопераційних ускладнень з боку верхньої кінцівки на стороні проведення РЛД у вигляді парестезій, обмеженої рухливості кінцівки, інфекцій післяопераційної рани, сером пахвової ділянки та лімфедеми, що, безумовно, негативно впливає на якість життя пацієнток [4].
1985 року B. Fisher і співавт. опублікували результати одного з перших масштабних проспективних досліджень щодо відсутності позитивного впливу РЛД на прогноз пацієнток з ранніми стадіями захворювання та клінічно негативними ЛВ [5]. Однак успішне впровадження диференційованого підходу у хірургічне лікування первинного РМЗ у пацієнток з клінічно негативними ЛВ було можливим тільки за наявності чітких критеріїв для вибору обмежених за обсягом лімфодисекцій. Оскільки, згідно з концепцією, сторожові ЛВ — це перша група ЛВ на шляху лімфатичного відтоку від пухлини, як такий критерій було впроваджено інтраопераційну біопсію сторожового ЛВ (БСЛВ), за результатами якої питання про необхідність виконання РЛД у повному обсязі вирішується безпосередньо під час оперативного втручання.
Чітко визначити, який саме ЛВ є сторожовим, лише на основі його анатомічного положення практично неможливо, тому паралельно з упровадженням самої БСЛВ впроваджувалися техніки для ідентифікації сторожового ЛВ (СЛВ). У 1993 році вперше було опубліковано дані щодо успішного маркування СЛВ за допомогою міченого mTc99 радіоізотопу (РІ), у 1994 році — щодо високої частоти ідентифікації СЛВ за допомогою введення синього барвника (СБ) (метиленовий синій/патентований синій/ізосульфан синій) [6, 7].
Надалі було встановлено, що одночасне застосування РІ та СБ дозволяє найбільш точно ідентифікувати СЛВ, і з 1998 року метод подвійного маркування став загальноприйнятим стандартом БСЛВ [8, 9]. Саме з використанням цього методу в низці масштабних досліджень, завдяки яким БСЛВ увійшла в щоденну клінічну практику усього світу, було остаточно доведено безпечність менш радикального підходу до хірургічного лікування пацієнток з ранніми стадіями РМЗ та клінічно негативними ЛВ [10, 11].
Техніка БСЛВ з використанням РІ полягає у введенні розчину з радіоізотопом у субареолярну/періареолярну ділянку молочної залози в умовах радіологічного відділення за добу або щонайменше за 6 годин до оперативного втручання (може додатково виконуватися лімфосцинтіграфія для визначення проєкції маркованого радіоізотопом СЛВ на шкіру), після чого, уже під час операції, у ту ж ділянку вводиться СБ і для поширення барвника лімфатичними шляхами упродовж 5 хвилин здійснюються масажні рухи в ділянці ін’єкції барвника. Місце виконання пахвового доступу визначається за допомогою детектора гамма-випромінювання, який потім повторно застосовується безпосередньо в тканині пахвової підшкірно-жирової клітковини. Усі ЛВ, у яких було зареєстровано випромінювання за допомогою детектора та які набули синього забарвлення за рахунок СБ, вилучаються для гістологічного дослідження [12]. 
При метааналізі 69 досліджень, у які загалом було включено близько 6000 пацієнток, яким була виконана БСЛВ з використанням РІ та СБ, рівень ідентифікації ЛВ становив понад 90 %, а частота хибнонегативних результатів — менше ніж 10 % [13]. Однак водночас із такими високими показниками метод подвійного маркування пов’язаний з низкою труднощів, у першу чергу обумовлених необхідністю застосування радіоактивної речовини, — введення РІ в умовах радіологічного відділення за добу до оперативного втручання, особливості його зберігання, особливості утилізації як самого РІ, так і білизни та інших витратних матеріалів, що використовуються під час проведення процедури, негативний вплив радіаційного випромінювання на медичний персонал та пацієнта, висока вартість РІ, неоднакова доступність до радіоізотопів у різних країнах із законодавчих причин [14]. Усі ці фактори унеможливлюють уніфіковане застосування цього методу в усьому світі, через що в деяких центрах БСЛВ виконується лише за допомогою СБ [15–17]. Однак при цьому методі рівень ідентифікації ЛВ становить 83 %, а частота хибнонегативних результатів — більше ніж 10 %, при цьому застосування СБ пов’язане з виникненням алергічних реакцій та пігментацією шкіри (ПШ) [13, 18].
Протягом 20 років з моменту впровадження подвійного маркування СЛВ за допомогою РІ та СБ цей метод вважається золотим стандартом БСЛВ [19]. За цей час було розроблено чимало нових технік, які не передбачають використання радіоактивної речовини й при цьому за своєю специфічністю та чутливістю не поступаються традиційному методу БСЛВ.
Метою цього огляду став аналіз даних щодо прогностичної та предиктивної цінності нових високотехнологічних методик маркування СЛВ при оперативних втручаннях з приводу ранніх стадій РМЗ у пацієнток з клінічно негативними ЛВ. Було проаналізовано опубліковані дані щодо БСЛВ з використанням суперпарамагнітних наночастинок оксиду заліза (СПОЗ) та БСЛВ за допомогою флюоресцентної лімфографії з використанням індоціаніну зеленого та висвітлено основні аспекти їх практичного застосування з урахуванням переваг та недоліків кожного методу.

БСЛВ з використанням наночастинок суперпарамагнітного оксиду заліза

Валідність методу та техніка його виконання
Наночастинки суперпарамагнітного оксиду заліза — це частинки розміром від 10 до 100 нм. Уперше їх було застосовано як сполуку для посилення контрасту при магнітно-резонансній томографії (МРТ) печінки, оскільки при внутрішньовенному введенні СПОЗ захоплюються клітинами Купфера (спеціалізовані макрофаги печінки) та іншими фагоцитами ретикулоендотеліальної системи (селезінка, кістковий мозок), після чого вивільнене з них залізо утилізується за тими ж фізіологічними механізмами гомеостазу, що й інше залізо організму [20]. 
БСЛВ за допомогою СПОЗ при оперативних утручаннях з приводу РМЗ за своїми методами та етапами виконання багато в чому подібна до БСЛВ за допомогою РІ та СБ. Розчин, який містить у своєму складі наночастинки, вводять безпосередньо в субареолярну/ретроареолярну/перитуморальну ділянку молочної залози щонайменше за 20 хв до виконання пахвового доступу та вилучення ЛВ, після чого 5 хвилин виконуються масажні рухи в ділянці ін’єкції [21]. При місцевому введенні, більшою мірою завдяки механічному току лімфи, наночастинки потрапляють у ЛВ першого порядку, після чого основна частина заліза, що вивільнилось, захоплюється макрофагами лімфатичних синусів, що суттєво не впливає на функцію цих клітин та не несе за собою негативних віддалених наслідків [22, 23].
Для визначення локалізації маркованих ЛВ та, відповідно, ділянки, у якій необхідно зробити доступ для їх вилучення, використовується портативний ручний детектор магнітного сигналу. На момент використання детектора необхідно вилучити з операційного поля усі залізні хірургічні інструменти та замінити їх на інструменти, вироблені з пластику. Після того як доступ було виконано, магнітометр повторно застосовується вже безпосередньо в тканині пахвової підшкірно-жирової клітковини. Ідентифіковані за допомогою цього метода ЛВ вилучаються, і отриманий матеріал направляється на експрес-біопсію. Окрім магнітного сигналу, який реєструється за допомогою магнітометра, процес ідентифікації та вилучення ЛВ спрощується завдяки їх коричневому забарвленню внаслідок накопичення заліза [21].
При БСЛВ як СПОЗ використовуються схвалені для клінічного застосування препарати з діаметром покритих карбоксидекстраном наночастинок до 60 нм. Найбільш часто використовуються спеціальні лімфотропні розчини — Sienna+® (2 мл, розведені в 3 мл фізіологічного розчину) або Magtrace® (2 мл, не потребує розведення). Також можливе застосування ферукарботрану (Resovist®), однак з огляду на те, що за своїм призначенням це препарат, який використовується як контрастна речовина при МРТ, Sienna+® та Magtrace® набули більш широкого застосування, оскільки їх було розроблено та схвалено саме для виконання БСЛВ [21, 24–26].
Разом зі спеціальними розчинами СПОЗ було розроблено портативний детектор магнітного сигналу SentiMag®, також є опубліковані дані щодо застосування схожих за принципом роботи магнітометрів, розроблених на базі окремих центрів [21, 24, 26].
Наявність в анамнезі алергічних реакцій до заліза та/або декстрану, хвороб надлишкового накопичення заліза, водіїв ритму або інших металовмісних приладів у грудній стінці є протипоказанням до проведення цієї процедури [14].
Клінічну точність (clinical performance) БСЛВ за допомогою СПОЗ було підтверджено в низці досліджень, метою яких було довести, що цей метод є не менш точним, ніж БСЛВ за допомогою РІ та СБ (non-inferiority trials). Дизайн усіх цих досліджень передбачав одночасне введення СПОЗ та РІ з/без СБ [21, 24–30].
Характеристики кожного з нових малоінвазивних методів БСЛВ порівняно з характеристиками традиційного подвійного маркування було проаналізовано та систематизовано в метааналізі, згідно з результатами якого БСЛВ з використанням СПОЗ, відповідно до основних клінічних характеристик (рівень ідентифікації, частота хибнонегативних результатів), є не гіршим методом, ніж стандартна техніка з використанням лише РІ, або РІ та СБ, або лише СБ (рівень ідентифікації СЛВ для СПОЗ — 97,4 % [95% CI 96,3–98,60 %], для РІ та СБ — 96,7 % [95% CI 94,3–99,1 %]; частота хибнонегативних результатів для СПОЗ — 4,0 % [95% CI 1,9–6,1 %], для РІ та СБ — 5,5 % [95% CI 0,9–10,2 %]). У когорту метааналізу було включено найбільш вірогідні результати вищезгадуваних досліджень, і, відповідно, ці дані дозволяють зробити цілком обґрунтовані висновки щодо клінічної точності БСЛВ з використанням наночастинок порівняно з традиційним методом [31].
Суттєвим недоліком досліджень не меншої ефективності (non-inferiority trials) є те, що СПОЗ та РІ з/або без СБ застосовуються одночасно, що може суттєво вплинути на кінцеві результати діагностичної точності саме БСЛВ із СПОЗ.
A. Karakatsanis і співавт. (2017) опублікували результати першого проспективного дослідження, дизайн якого передбачав наявність двох груп учасників, у кожній з яких використовувався лише один метод БСЛВ (pragmatic trial) — або лише з РІ (159 процедур), або лише зі СПОЗ (184 процедури), при використанні останнього передбачалось введення СБ у тих випадках, коли, на думку хірурга, магнітний сигнал для визначення ділянки пахвового доступу був незадовільним (барвник було застосовано під час 92 процедур). Згідно з результатами цього дослідження рівень ідентифікації СЛВ становив 95,6 % у когорті СПОЗ та 96,9 % у когорті РІ (P = 0,537); додавання СБ не впливало на рівень ідентифікації; кількість вилучених ЛВ та рівень їх ідентифікації в групі СПОЗ становили 1,26 та 93,5 % [95% CI 89,5–96,1 %] відповідно, у групі РІ — 1,70 та 96,9 % [95% CI 86,3–93,3 %] відповідно. При статистичному порівнянні було встановлено різницю між кількістю вилучених ЛВ в обох групах (p < 0001), однак у рівні ідентифікації ЛВ різниці між групами не було (p = 0,177). Також автори публікації вказують, що з усіх 92 випадків застосування СБ у групі СПОЗ це поєднання було необхідним лише в 4 випадках, при цьому найчастіше СБ застосовувався на початку дослідження, а після кращого опанування хірургами техніки БСЛВ зі СПОЗ барвник практично не вводився [32].
Також у 2019 році було опубліковано дані ретроспективного аналізу БСЛВ з використанням лише СПОЗ у 328 пацієнток, згідно з якими рівень ідентифікації СЛВ становив 98,8 % [33]. У цьому ж році було опубліковано результати проспективного дослідження щодо БСЛВ лише з використанням нового препарату СПОЗ, який не вимагає додаткового розведення у фізіологічному розчині. У когорту дослідження було включено 104 пацієнтки, рівень ідентифікації СЛВ становив 99 % [95% CI 0,97–1,01], у середньому при кожній процедурі було вилучено 2 ЛВ (0–4) [34].
Переваги та недоліки методу
СПОЗ — це речовина з магнітними властивостями, однак завдяки цьому методу об’єднуються основні принципи БСЛВ як за допомогою РІ, так і за допомогою СБ.
Магнітний сигнал від СПОЗ може визначатися більше ніж 30 діб після їх введення в тканину молочної залози, завдяки чому розчин для маркування можна вводити або безпосередньо в операційному залі щонайменше за 20 хвилин до виконання пахвового доступу, або за 7–14 діб до оперативного втручання в амбулаторних умовах. Більш тривалий період між оперативним втручанням та введенням СПОЗ не впливає на точність БСЛВ, при цьому у випадку змін у хірургічному графіку немає потреби скасовувати операцію, навіть якщо розчин для маркування вже було введено [32]. БСЛВ із використанням РІ також передбачає введення розчину для ідентифікації ЛВ напередодні оперативного втручання, однак не більше ніж за добу та в умовах радіологічного відділення. Останній фактор суттєво впливає на тривалість цього процесу — час, витрачений на передопераційну підготовку до БСЛВ (власне введення розчину для маркування ЛВ) з використанням СПОЗ становить у середньому 5 хвилин, з використанням РІ — майже 1,5 години (якщо не виконується лімфосцинтіграфія — 1 годину) [35].
Також при введені СПОЗ в амбулаторних умовах під час оперативного втручання на цю процедуру не витрачається додатковий час, необхідний для введення СБ при стандартному подвійному маркуванні СЛВ. При цьому, хоча ідентифікація ЛВ у першу чергу здійснюється на основі наявності магнітного сигналу, процес визначення локалізації маркованих ЛВ спрощується ще й завдяки їх коричневому забарвленню, як і при візуальному визначенні маркованих ЛВ при використанні СБ [29].
БСЛВ з використанням СПОЗ дозволяє уникнути всіх труднощів, пов’язаних із застосуванням радіоактивної речовини при подвійному маркуванні, однак, як і СБ, введення СПОЗ пов’язане з пігментацією шкіри молочної залози в ділянці ін’єкції. У різних дослідженнях дані щодо частоти виникнення та персистенції цього побічного явища є досить варіабельними. Залежно від дослідження ПШ було зареєстровано в 16,3–47,3 % випадків БСЛВ із СПОЗ, у більшості з яких ступінь пігментації знижувався протягом наступних 6 місяців [25, 28–30, 36, 37]. В одному дослідженні, дизайн якого передбачав тривалі терміни спостереження за пацієнтками, наявність ПШ через рік після БСЛВ було зареєстровано у 8,6 % випадків [35]. При аналізі віддалених (середній термін спостереження — 25,5 місяця) післяопераційних наслідків 303 процедур БСЛВ за допомогою СПОЗ ПШ було зареєстровано в 15 % випадків; знадобилось у середньому 9 місяців для зменшення пігментації на 50 % та 18 місяців для повного її зникнення; найдовші періоди персистенції ПШ становили 22 та 24 місяці [37].
З метою зниження частоти виникнення ПШ було запропоновано техніку більш глибокого введення СПОЗ у тканину молочної залози — перитуморально (ПТ) [30]. Після трьох років спостереження за пацієнтками, яким було виконано БСЛВ, у когорті ретроареолярного введення СПОЗ одразу після оперативного втручання ПШ було зареєстровано в 67,3 % випадків, у когорті ПТ — у 37,8 %, середній розмір пігментації становив 16,3 та 6,8 см2 відповідно; через рік після БСЛВ ПШ залишалась в 63,6 % пацієнток у когорті ретроареолярного введення та в 31,3 % пацієнток у когорті ПТ, через 3 роки — у 46,2 та 9,4 % пацієнток відповідно [38].
Також з метою зниження частоти виникнення та розмірів пігментації було запропоновано зменшити об’єм розчину СПОЗ, який вводиться в тканину молочної залози. Було розроблено препарат, який, на відміну від попередніх, не потребує додаткового розведення (після розведення 2 мл препарату СПОЗ в 3 мл фізіологічного розчину вводилося 5 мл розчину) й може вводитися в об’ємі 1,0 або 1,5 мл (Magtrace®). Надалі було продемонстровано, що об’єм розчину не впливає на рівень ідентифікації ЛВ, при цьому при суб-ареолярному введенні частота появи ПШ через місяць після БСЛВ становила 60 % у когорті пацієнток, яким було введено 1 мл розчину, і 82,2 та 84,4 % у когорті пацієнток, яким було введено 1,5 та 2,0 мл розчину СПОЗ відповідно [39].
Таким чином, кожен з цих підходів дозволяє досить суттєво зменшити частоту появи ПШ. З огляду на спостереження щодо вищого рівня ідентифікації ЛВ при введенні СПОЗ за декілька діб до оперативного втручання, було досліджено вплив одночасно усіх цих трьох факторів як на результат БСЛВ, так і на частоту та розміри ПШ після процедури. Уведення розчину в перед-операційному періоді (за 1–7 діб) у перитуморальну ділянку було пов’язане з вищим рівнем ідентифікації СЛВ (передопераційне введення препарату дозволяє СПОЗ акумулюватися в СЛВ, при цьому СПОЗ у лімфатичних протоках, які можуть бути причиною «магнітного шуму» під час виконання БСЛВ, вимиваються током лімфи); через 6 місяців після БСЛВ ПШ спостерігалася в 25,6 % пацієнток, яким СПОЗ було введено в день операції в періареолярну ділянку в об’ємі 1,5 мл, та в 18,4 % пацієнток, яким СПОЗ було введено в передопераційному періоді в ПТ ділянку в об’ємі 1,0 мл, розміри ПШ становили 13,4 та 11,2 см2 відповідно [40].
Попередня сфера застосування СПОЗ позначилася ще на одному побічному явищі БСЛВ з використанням наночастинок, яке є специфічним саме для цього методу маркування ЛВ, — наявність артефактів у пахвовій ділянці на МРТ-зображеннях після БСЛВ. Уперше на цю тему в 2015 році було опубліковано дані щодо якості МРТ-зображень 6 пацієнток, яким раніше було виконано БСЛВ при оперативному втручанні з приводу РМЗ, — у 5 пацієнток були наявні артефакти у вигляді відсутнього сигналу, розміром більше ніж 5 мм (середній розмір артефакту 60,3 × 37,8 мм), усі артефакти розташовувалися субареолярно та поширювалися до периферії залози в радіальному напрямку [41]. 2017 року B. Krischer і співавт. опублікували дані щодо якості МРТ-зображень 24 пацієнток у середньому через 3,5 року після того, як їм було виконано БСЛВ з використанням СПОЗ. Згідно з результатами цього дослідження, чітко інтерпретувати дані знімків було можливо в 48 % випадків, якість зображення була низька, однак підлягала інтерпретації в 40 % випадків, інтерпретувати знімок було неможливо в 12 % випадків [42]. Інші фахівці також висловились про те, що вони зустрічаються у своїй практиці з цим явищем, і опублікували клінічний випадок пацієнтки, якій було виконано секторальну резекцію пухлини та БСЛВ з ретроареолярним введенням СПОЗ. Через рік після оперативного втручання на мамографії було виявлено підозріле утворення в тому ж квадранті, у якому було видалено пухлину. На МРТ-знімках без контрасту визначались залишки СПОЗ, однак після введення контрасту було чітко візуалізовано пухлину розміром 7 мм [43]. 
Наявність артефактів на МРТ-зображеннях може бути протипоказанням до проведення цього дослідження у пацієнток, яким за клінічними критеріями, окрім мамографії — основного методу місцевого контролю захворювання після завершення радикального лікування РМЗ, показано виконання МРТ молочних залоз. 
Було опубліковано дані щодо оптимізації техніки виконання МРТ у цій когорті пацієнтів [44]. Незабаром очікуються результати двох досліджень щодо впливу перитуморального введення меншого об’єму розчину СПОЗ на якість МРТ-знімків (ISRCTN85167182 PostMAG MRI; ISRCTN11156955 SentiDose). При цьому основну частину введеного препарату буде видалено разом із пухлиною, що може знизити ризик залишку СПОЗ у тканині молочної залози [44].

БСЛВ за допомогою флуоресцентної лімфографії з індоціаніном зеленим

Валідність методу та техніка його виконання
У клінічній практиці флуоресцентне зображення вперше було застосовано для визначення локалізації пухлин головного мозку, після чого ця техніка набула широкого застосування в багатьох сферах, і в 1999 році було опубліковано перші дані щодо успішної ідентифікації СЛВ за допомогою флуоресцентної лімфографії при РМЗ [45–47].
Ідентифікація СЛВ за допомогою флуоресцентного зображення передбачає наявність джерела флуоресцентного сигналу та систему для його візуалізації [47]. Під джерелом флуоресцентного сигналу мається на увазі хімічна речовина, яка здатна поглинати світлові промені певної довжини та потім випромінювати ці ж світлові промені, як правило, іншої довжини. Найчастіше як така речовина застосовується індоціанін зелений (ІЦЗ) — йодовмісний барвник із флуоресцентними властивостями (здатен випромінювати флуоресцентний сигнал завдяки абсорбції світлових променів), який після введення в організм зв’язується з білками плазми крові [48]. Після цього спектр флюоресценції та випромінювання барвника змінюється на спектр ближнього інфрачервоного діапазону, який є невидимим для людського ока, тому для його візуалізації необхідна оптична система. Остання являє собою спеціальну камеру, яка є джерелом активуючого інфрачервоного випромінювання та реєструє флюоресценцію ІЦЗ у відповідь на інфрачервоне випромінювання, при цьому флюоресцентні зображення відображаються на дисплеї комп’ютера [47].
При БСЛВ за допомогою методу флуоресцентного зображення 0,5% розчин ІЦЗ вводиться в субареолярну/періареолярну ділянку квадранта, у якому розташована пухлина або, менш часто, в перитуморальну ділянку; найчастіше розчин вводиться в об’ємі 1 мл (0,5–3 мл) [49–54]. ІЦЗ має дуже короткий період напіврозпаду, тому ідентифікацію ЛВ необхідно здійснювати впродовж 10 хв після його введення (метаболізм ІЦЗ відбувається в печінці, після чого барвник виводиться з організму в складі жовчі) [48]. Визначення місця для виконання пахвового доступу здійснюється черезшкірно за допомогою камери для спектра ближнього інфрачервоного діапазону [48]. Найбільш широко використовуються камери Photodynamic Eye™ (PDE; Hamamatsu Photonics, Сідзуока, Японія) та mini-FLARE™ (Медичний центр Бет Ізраїль, Бостон, МА, США), також можливе застосування камер іншого виробництва, які значно поширені на ринку (SPYelite™ Novadaq Technologies Inc., Канада, Vitom Karl Storz, Німеччина тощо) [49, 55–57]. При візуалізації мічених барвником ЛВ за допомогою камери на екран комп’ютера виводяться флуоресцентні зображення поширення ІЦЗ лімфатичними шляхами від місця ін’єкції до пахвової ділянки (при використанні деяких камер процедуру необхідно виконувати в умовах зменшеного освітлення операційного залу). Місце, у якому флуоресцентне зображення «обривається» або в якому чітко візуалізується перший на шляху лімфатичних протоків ЛВ, вважається місцем локалізації СЛВ, і в цій ділянці робиться позначка на шкірі. Також на шкірі позначаються самі лімфатичні протоки, аби при виконанні лімфодисекції не порушити їх цілісність та запобігти таким чином витіканню лімфи. Після цього виконується пахвовий доступ і за допомогою безперервної флуоресцентної візуалізації операційного поля визначається локалізація та проводиться вилучення маркованих ЛВ [54].
З моменту першої публікації щодо успішної ідентифікації СЛВ за допомогою флуоресцентної лімфографії з ІЦЗ була опублікована досить велика кількість досліджень щодо клінічних характеристик цього методу, у яких було підтверджено, що за своєю точністю цей метод є не гіршим за БСЛВ за допомогою РІ та СБ або лише РІ/лише СБ (non-inferiority trials) [49–51, 53, 55, 57–62]. Такі ж висновки були отримані в низці метааналізів щодо порівняння БСЛВ з ІЦЗ та стандартного методу [63–66].
Згідно з результатами метааналізу, про який згадувалося в розділі щодо валідності СПОЗ, при БСЛВ з використанням ІЦЗ рівень ідентифікації СЛВ та частота хибнонегативних результатів становлять 97,9 % [95% CI 96,9–98,9 %] та 0,6 % [95% CI –0,3–1,5 %] відповідно, при БСЛВ з використанням РІ та СБ ці показники становлять 96,7 % [95% CI 94,3–99,1 %] та 5,5 % [95% CI 0,9–10,2 %] відповідно [31]. Для оцінки ступеня переваги кожного нового методу БСЛВ над традиційними техніками визначалась поверхня під кривою загального ранжування (Surface under the cumulative ranking (SURCA)). Після ранжування за рівнем ідентифікації СЛВ та частотою хибнонегативних результатів БСЛВ з ІЦЗ, СПОЗ, лише РІ, РІ та СБ посідали 1, 2, 3 та 4-те місця відповідно [31].
В останньому метааналізі, опублікованому цього року, за своїми клінічними характеристиками БСЛВ з використанням ІЦЗ була не гіршою за БСЛВ лише з РІ (відношення шансів (OR) 2,58; 95% CI 0,35–19,08; p < 0,05) та кращою за метод подвійного маркування (OR 4,22; 95% CI 2,17–8,20; p < 0,001) [66].
Переваги та недоліки методу
Зараз відсутні рандомізовані контрольовані дослідження, у яких обидва методи (ІЦЗ та РІ із СБ) порівнювалися б окремо, тому слід зважати на те, що результати вже існуючих досліджень можуть бути частково спотворені через одночасне застосування обох технік [67]. Однак цей метод було розроблено невдовзі після впровадження традиційного стандартного маркування, і за цей період було опубліковано досить значну кількість даних, які з високою впевненістю свідчать про те, що ці методи однаково ефективні.
ІЦЗ притаманний високий профіль безпеки, він практично не викликає алергічних реакцій [47]. Дані про наявність специфічних побічних реакцій після БСЛВ з його використанням відсутні, при цьому даний метод не передбачає ані застосування радіоактивної речовини, ані синіх барвників, відповідно при флуоресцентній лімфографії відсутні усі труднощі та побічні явища, які пов’язані з традиційним подвійним маркуванням СЛВ. T. Sugie і співавт. (2015) повідомляють про те, що побічні реакції після БСЛВ з ІЦЗ було зареєстровано в 2 % випадків (17 з 847 пацієнток), усі були помірного ступеня тяжкості та пов’язані з хірургічним втручанням, а не із самою процедурою БСЛВ [53].
Також особливість даного методу полягає в тому, що розчин для ідентифікації ЛВ вводиться безпосередньо під час оперативного втручання, і хірург має змогу візуально оцінити шляхи його поширення лімфатичними протоками. Це дозволяє найбільш точно визначити місце виконання пахвового доступу на відміну від БСЛВ з РІ, коли локалізація маркованих ЛВ визначається за допомогою гамма-детектора на основі сигналу їх випромінювання.
Нещодавно C. Wang і співавт. (2021) опублікували результати одного з найбільш довготривалих спостережень (середній термін спостереження 5,6 року) щодо рівня безрецидивної виживаності та віддалених наслідків у пацієнток, яким було виконано БСЛВ з використанням ІЦЗ та СБ при оперативному втручанні з приводу первинного РМЗ з клінічно негативними ЛВ. У когорті пацієнток з негативними результатами БСЛВ (n = 777) рецидив було зареєстровано в 0,64 % (5 пацієнток) випадків. Рівень 6-річної безрецидивної виживаності становив 93,5 % у когорті з негативними результатами БСЛВ та 91,3 % у когорті пацієнток з позитивними результатами БСЛВ (p = 0,21). За одну процедуру БСЛВ у середньому було видалено 3 ЛВ. У когорті пацієнток з негативними результатами лімфедема спостерігалась у 2,1 % випадків, у пацієнток, яким було виконано РЛД, — в 14 % випадків (p < 0,001) [68].
Також водночас із високими показниками точності БСЛВ із використанням ІЦЗ неодноразово повідомлялося про більшу кількість ЛВ, вилучених за одну процедуру, — у середньому 2,35 при маркуванні ІЦЗ та 1,72 при маркуванні РІ [69]. Ці спостереження було досить важко інтерпретувати, оскільки були відсутні дані щодо тривалого спостереження за пацієнтками, яким було виконано БСЛВ з флуоресцентним зображенням без наступної РЛД. Однак вище наведені перші результати щодо тривалого спостереження за цією когортою пацієнток, згідно з якими частота виникнення лімфедеми не пов’язана з більшою кількістю вилучених під час БСЛВ з ІЦЗ ЛВ. При використанні РІ частота лімфедеми становить близько 3 %, при цьому ризик її виникнення збільшується з видаленням у середньому 6 ЛВ [70]. Схожі дані було отримано в дослідженні щодо застосування СПОЗ — поява лімфедеми асоціювалась із вилученням у середньому 7,33 ЛВ, тоді як при вилученні 2,76 ЛВ ускладнень з боку верхньої кінцівки не спостерігалось [37]. Таким чином, наведені дані спростовують попередні застереження щодо негативних наслідків більшої кількості вилучених ЛВ під час БСЛВ з ІЦЗ стосовно рівня післяопераційних ускладнень.

Економічна ефективність кожного методу та час, необхідний на опанування техніки їх виконання

У контексті впровадження нових методів БСЛВ у рутинну клінічну практику доцільно визначати криву опанування нової техніки даної процедури. D. Krag і співавт. (1998) вперше звернули увагу на пряму залежність успішного виконання БСЛВ із РІ від досвіду того, хто її виконує [71]. Для опанування техніки стандартного методу подвійного маркування СЛВ необхідно виконати 20–40 відповідних процедур [72, 73].
Чітко визначити кількість виконаних процедур, необхідних для опанування техніки БСЛВ зі СПОЗ або ІЦЗ, досить важко. Спеціалісти, які виконують маркування СЛВ за допомогою нових методик, вже мають досвід проведення БСЛВ стандартним методом, тому дані щодо кривих навчання новим методикам БСЛВ можна вважати досить відносними. 
Зважаючи на подібність усіх етапів виконання та технічних аспектів подвійного маркування та методу з використанням СПОЗ, більшість фахівців стверджують, що необхідно досить небагато часу, аби оволодіти новим методом [28, 29]. Thill et al. зазначають, що крива навчання техніці БСЛВ зі СПОЗ у середньому становить 3–4 процедури [74]. 
Техніка маркування СЛВ за допомогою флуоресцентного барвника мало в чому подібна до стандартного методу БСЛВ, у зв’язку з чим деякі робочі групи вказують, що для належного опанування техніки БСЛВ з ІЦЗ необхідно виконати близько 10–20 відповідних процедур [75, 76]. 
Будь-яка нова техніка маркування СЛВ буде менш витратною порівняно зі стандартним методом, оскільки при БСЛВ як зі СПОЗ, так і з ІЦЗ не передбачається застосування радіоактивної речовини і, відповідно, немає необхідності скерування пацієнток в радіологічне відділення та залучення додаткового медичного персоналу. Однак у зв’язку з високою вартістю розчину СПОЗ та приладу для вимірювання магнітного сигналу вартість даного методу зменшується лише через нівелювання усіх витрат, пов’язаних з уведенням РІ, тому економічна вигідність БСЛВ зі СПОЗ є досить невеликою [32, 77]. 
Водночас грошові витрати при БСЛВ з використанням флуоресцентного зображення суттєво менші порівняно зі стандартним методом, головним чином завдяки досить низькій вартості ІЦЗ та відсутності витрат, пов’язаних із застосуванням РІ [54]. При порівнянні економічної ефективності флуоресцентного методу з традиційним методом маркування СЛВ вартість БСЛВ з ІЦЗ становила близько 20 % вартості БСЛВ з РІ [78]. 

Висновки 

За декілька років застосування СПОЗ та ІЦЗ як сполук для маркування СЛВ у дослідженнях не меншої ефективності було доведено, що кожна з цих методик за своєю діагностичною цінністю є не гіршою за традиційний метод БСЛВ із використанням радіоізотопу з синім барвником або без нього. 
Опубліковано успішні результати декількох досліджень, дизайн яких передбачав застосування СПОЗ як єдиного методу маркування СЛВ. Стандартизація техніки виконання БСЛВ із СПОЗ є важливою умовою для широкого впровадження даного методу в клінічну практику, однак зараз триває декілька досліджень щодо корекції способів уведення СПОЗ, що може сприяти усуненню артефактів на МРТ-зображеннях та пігментації шкіри в місці ін’єкції СПОЗ. У зв’язку з цим, попри високу діагностичну цінність даного методу, важко чітко стверджувати про можливість його широкого практичного застосування. 
БСЛВ з використанням флюоресценції ІЦЗ характеризується високим профілем безпеки, немає жодного повідомлення про побічні явища після виконання даної процедури. Ця техніка маркування СЛВ є найбільш економічно вигідним методом БСЛВ порівняно як з традиційною технікою, так і з технікою з використанням магнітних наночастинок. Єдиним обмеженням залишається відсутність досліджень, у яких ІЦЗ використовувався б як єдиний метод маркування СЛВ. Однак, згідно з результатами досліджень не меншої ефективності, немає підстав стверджувати, що даний метод є менш точним, ніж метод стандартного подвійного маркування, хоча, безумовно, наявність результатів прагматичних досліджень суттєво посприяє включенню методу БСЛВ з ІЦЗ до стандартних технік маркування СЛВ при РМЗ. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 07.02.2023
Рецензовано/Revised 17.02.2023
Прийнято до друку/Accepted 27.02.2023

Список литературы

  1. Sopik V., Narod S.A. The relationship between tumour size, nodal status and distant metastases: on the origins of breast cancer. Breast Cancer Res. Treat. 2018. Vol. 170. № 3. Р. 647-656. doi: 10.1007/s10549-018-4796-9.
  2. Chen X. et al. Feasibility of using negative ultrasonography results of axillary lymph nodes to predict sentinel lymph node metastasis in breast cancer patients. Cancer Med. 2018. Vol. 7. № 7. Р. 3066-3072. doi: 10.1002/cam4.1606.
  3. Rocha R.D., Girardi A.R., Pinto R.R., de Freitas V.A.R. Axillary ultrasound and fine-needle aspiration in preoperative sta–ging of axillary lymph nodes in patients with invasive breast cancer, Radiol. Bras. 2015. Vol. 48. № 6. Р. 345-352. doi: 10.1590/0100-3984.2014.0121.
  4. Lucci А. et al. Surgical complications associated with sentinel lymph node dissection (SLND) plus axillary lymph node dissection compared with SLND alone in the American College of Surgeons Oncology Group trial Z0011. J. Clin. Oncol. 2007. Vol. 25. № 24. Р. 3657-3663. doi: 10.1200/JCO.2006.07.4062.
  5. Fisher В. et al. Ten-Year Results of a Randomized Clinical Trial Comparing Radical Mastectomy and Total Mastectomy with or without Radiation. N. Engl. J. Med. 1985 Mar. Vol. 312. № 11. Р. 674-681. doi: 10.1056/NEJM198503143121102.
  6. Chung А., Giuliano A.E. Lymphatic mapping and sentinel lymphadenectomy for breast cancer. Breast Compr. Manag. Benign Malig. Dis. 2018. Vol. 220. № 3. Р. 604-630.e6. doi: 10.1016/B978-0-323-35955-9.00042-8.
  7. Krag А.N., Weaver D.L., Alex J.C., Fairbank J.T. Surgical resection and radiolocalization of the sentinel lymph node in breast cancer using a gamma probe. Surg. Oncol. 1993. Vol. 2. № 6. Р. 335-340. doi: 10.1016/0960-7404(93)90064-6.
  8. Cox E. et al. Guidelines for sentinel node biopsy and lymphatic mapping of patients with breast cancer. Ann. Surg. 1998. Vol. 227. № 5. Р. 645-653. doi: 10.1097/00000658-199805000-00005.
  9. Albertini J.J. et al. Lymphatic mapping and sentinel node biopsy in the patient with breast cancer. J. Am. Med. Assoc. 1996. Vol. 276(22). Р. 1818-22.
  10. Armando M., Giuliano E., Morrow M. Effect of Axillary Dissection vs No Axillary Dissection on 10-Year Overall Survival Among Women With Invasive Breast Cancer and Sentinel Node Metastasis. JAMA. 2017. Vol. 318. № 10. Р. 918-926. doi: 10.1001/jama.2017.11470.Effect.
  11. Mansel R.E. et al. Randomized multicenter trial of sentinel node biopsy versus standard axillary treatment in operable breast cancer: The ALMANAC trial. J. Natl. Cancer Inst. 2006. Vol. 98. № 9. Р. 599-609. doi: 10.1093/jnci/djj158.
  12. Gupta V. et al. A Randomized Trial Comparing the Efficacy of Methylene Blue Dye Alone Versus Combination of Methylene Blue Dye and Radioactive Sulfur Colloid in Sentinel Lymph Node Biopsy for Early Stage Breast Cancer Patients. Indian J. Surg. Oncol. 2020. Vol. 11. № 2. Р. 216-222. doi: 10.1007/s13193-019-01023-3.
  13. Kim T., Giuliano A.E., Lyman G.H. Lymphatic mapping and sentinel lymph node biopsy in early-stage breast carcinoma: A metaanalysis. Cancer. 2006. Vol. 106. № 1. Р. 4-16. doi: 10.1002/cncr.21568.
  14. Goyal А. New Technologies for Sentinel Lymph Node Detection. Breast Care. 2018. Vol. 13. № 5. Р. 349-353. doi: 10.1159/000492436.
  15. Yang А. et al. Current Status and Factors Influencing Surgical Options for Breast Cancer in China: A Nationwide Cross-Sectional Survey of 110 Hospitals. Oncologist. 2020. Vol. 25. № 10. doi: 10.1634/theoncologist.2020-0001.
  16. Leong S.P.L. et al. Is Breast cancer the same disease in Asian and Western countries? World J. Surg. 2010. Vol. 34. № 10. Р. 2308-2324. doi: 10.1007/s00268-010-0683-1.
  17. Rescigno J., Zampell J.C., Axelrod D. Patterns of axillary surgical care for breast cancer in the era of sentinel lymph node biopsy. Ann. Surg. Oncol. 2009. Vol. 16. № 3. Р. 687-696. doi: 10.1245/s10434-008-0195-5.
  18. Peek M.C.L., Kovacs T., Baker R., Hamed H., Kothari A., Douek M. Is blue dye still required during sentinel lymph node biopsy for breast cancer? Ecancermedicalscience. 2016. Vol. 10. Р. 1-9. doi: 10.3332/ecancer.2016.674.
  19. Brackstone M. et al. Management of the Axilla in Early-Stage Breast Cancer: Ontario Health (Cancer Care Ontario) and ASCO Guideline. J. Clin. Oncol. 2021. Vol. 39. № 27. Р. 3056-3082. doi: 10.1200/jco.21.00934.
  20. Wáng Y.X.J., Idée J.M. A comprehensive literatures update of clinical researches of superparamagnetic resonance iron oxide nanoparticles for magnetic resonance imaging. Quant. Imaging Med. Surg. 2017. Vol. 7. № 1. Р. 88-122. doi: 10.21037/qims.2017.02.09.
  21. Thill M. et al. The Central-European SentiMag study: Sentinel lymph node biopsy with superparamagnetic iron oxide (SPIO) vs. Radioisotope. Breast. 2014. Vol. 23. № 2. Р. 175-179. doi: 10.1016/j.breast.2014.01.004.
  22. Johnson L., Pinder S.E., Douek M. Deposition of superparamagnetic iron-oxide nanoparticles in axillary sentinel lymph nodes following subcutaneous injection. Histopathology. 2013. Vol. 62. № 3. Р. 481-486. doi: 10.1111/his.12019.
  23. Pedro L., Harmer Q., Mayes E., Shields J.D. Impact of Locally Administered Carboxydextran-Coated Super-Paramagnetic Iron Nanoparticles on Cellular Immune Function. Small. 2019. Vol. 15. № 20. doi: 10.1002/smll.201900224.
  24. Taruno K. et al. Multicenter clinical trial on sentinel lymph node biopsy using superparamagnetic iron oxide nanoparticles and a novel handheld magnetic probe. J. Surg. Oncol. 2019. Vol. 120. № 8. Р. 1391-1396. doi: 10.1002/jso.25747.
  25. Alvarado M.D. et al. SentimagIC: A Non-inferiority Trial Comparing Superparamagnetic Iron Oxide Versus Technetium-99m and Blue Dye in the Detection of Axillary Sentinel Nodes in Patients with Early-Stage Breast Cancer. Ann. Surg. Oncol. 2019. Vol. 26. № 11. Р. 3510-3516. doi: 10.1245/s10434-019-07577-4.
  26. Shiozawa M. et al. Sentinel lymph node biopsy in patients with breast cancer using superparamagnetic iron oxide and a magnetometer. Breast Cancer. 2013. Vol. 20. № 3. Р. 223-229. doi: 10.1007/s12282-011-0327-9.
  27. Piñero-Madrona А. et al. Superparamagnetic iron oxide as a tracer for sentinel node biopsy in breast cancer: A comparative non-inferiority study. Eur. J. Surg. Oncol. 2015. Vol. 41. № 8. Р. 991-997. doi: 10.1016/j.ejso.2015.04.017.
  28. Rubio T. et al. The superparamagnetic iron oxide is equivalent to the Tc99 radiotracer method for identifying the sentinel lymph node in breast cancer. Eur. J. Surg. Oncol. 2015. Vol. 41. № 1. Р. 46-51. doi: 10.1016/j.ejso.2014.11.006.
  29. Karakatsanis А. et al. The Nordic SentiMag trial: a comparison of super paramagnetic iron oxide (SPIO) nanoparticles versus Tc99 and patent blue in the detection of sentinel node (SN) in patients with breast cancer and a meta-analysis of earlier studies. Breast Cancer Res. Treat. 2016. Vol. 157. № 2. Р. 281-294. doi: 10.1007/s10549-016-3809-9.
  30. Ghilli M. et al. The superparamagnetic iron oxide tracer: a valid alternative in sentinel node biopsy for breast cancer treatment. Eur. J. Cancer Care (Engl). 2017. Vol. 26. № 4. doi: 10.1111/ecc.12385.
  31. Mok W., Tan S.M., Zheng Q., Shi L. Network meta-analysis of novel and conventional sentinel lymph node biopsy techniques in breast cancer. BJS Оpen. 2019. Vol. 3. № 4. Р. 445-452. doi: 10.1002/bjs5.50157.
  32. Karakatsanis А. et al. Superparamagnetic iron oxide nanoparticles as the sole method for sentinel node biopsy detection in patients with breast cancer. Br. J. Surg. 2017. Vol. 104. № 12. Р. 1675-1685. doi: 10.1002/bjs.10606.
  33. Man V., Wong T.T., Co M., Suen D., Kwong A. Sentinel Lymph Node Biopsy in Early Breast Cancer: Magnetic Tracer as the Only Localizing Agent. World J. Surg. 2019. Vol. 43. № 8. Р. 1991-1996. doi: 10.1007/s00268-019-04977-1.
  34. Vural V., Yılmaz O.C. The Turkish SentiMAG feasibility trial: preliminary results. Breast Cancer. 2020. Vol. 27. № 2. Р. 261-265. doi: 10.1007/s12282-019-01016-8.
  35. Ku F., Karsten M.M. Оriginal Article — Breast Oncology. A Pilot Study Evaluating the Effects of Magtrace Ò for Sentinel Node Biopsy in Breast Cancer Patients Regarding Care Process Optimization. Reimbursement, Surgical Time, and Patient Comfort Compared With Standard Techn. 2021. Vol. 99. Р. 3232-3240. doi: 10.1245/s10434-020-09280-1.
  36. Houpeau J., Chauvet M., Fran C., Guillemin S.O.I.S. Sentinel Lymph Node Identification Using Superparamagnetic Iron Oxide Particles Versus Radioisotope: The French Sentimag Feasibility –Trial. J. Surg. Oncol. 2016 Apr. Vol. 113(5). Р. 501-507. doi: 10.1002/jso.24164.
  37. Szyluk К. Analysis of Postoperative Complications After 303 Sentinel Lymph Node Identification Procedures Using the –SentiMag® Method in Breast Cancer Patients. Med. Sci. Monit. 2019. Vol. 29(25). Р. 3154-3160. doi: 10.12659/MSM.912758.
  38. Wärnberg F. et al. Long-Term Outcome After Retro-Areolar Versus Peri-Tumoral Injection of Superparamagnetic Iron Oxide Nanoparticles (SPIO) for Sentinel Lymph Node Detection in Breast Cancer Surgery. Ann. Surg. Oncol. 2019. Vol. 26. № 5. Р. 1247-1253. doi: 10.1245/s10434-019-07239-5.
  39. Rubio T., Rodriguez-Revuelto R., Espinosa-Bravo M., Siso C., Rivero J., Esgueva A. A randomized study comparing different doses of superparamagnetic iron oxide tracer for sentinel lymph node biopsy in breast cancer: The SUNRISE study. Eur. J. Surg. Oncol. 2020. Vol. 46. № 12. Р. 2195-2201. doi: 10.1016/j.ejso.2020.06.018.
  40. Hersi А.F. et al. Article optimizing dose and timing in magne–tic tracer techniques for sentinel lymph node detection in early breast cancers: The prospective multicenter sentidose trial. Cancers (Basel). 2021. Vol. 13. № 4. Р. 1-11. doi: 10.3390/cancers13040693.
  41. Huizing E., Anninga B., Young P., Monypenny I., Hall-Craggs M., Douek M. 4. Analysis of void artefacts in post-operative breast MRI due to residual SPIO after magnetic SLNB in SentiMAG Trial participants. Eur. J. Surg. Oncol. 2015. Vol. 41. № 6. Р. S18. doi: 10.1016/j.ejso.2015.03.005.
  42. Krischer В., Forte S., Niemann T., Kubik-Huch R.A., Leo C. Feasibility of breast MRI after sentinel procedure for breast cancer with superparamagnetic tracers. Eur. J. Surg. Oncol. 2018. Vol. 44. № 1. Р. 74-79. doi: 10.1016/j.ejso.2017.11.016.
  43. Karakatsanis А., Obondo C., Abdsaleh S., Hersi A.F., Eriksson S., Wärnberg F. Optimisation of breast MRI compatibility after sentinel node biopsy with paramagnetic tracers. Eur. J. Surg. Oncol. 2018. Vol. 44. № 5. Р. 731-732. doi: 10.1016/j.ejso.2018.01.241.
  44. Forte S., Kubik-Huch R.A., Leo C. Improvement in breast magnetic resonance imaging after a sentinel procedure for breast cancer with superparamagnetic tracers. Eur. J. Radiol. Open. 2019. Vol. 6. Р. 215-219. doi: 10.1016/j.ejro.2019.05.006.
  45. Moore G.E., Peyton W.T., French L.A., Walker W.W. The Clinical Use of Fluorescein in Neurosurgery: The localization of brain tumors. J. Neurosurg. 1948 Jul. Vol. 5. № 4. Р. 392-398. doi: 10.3171/JNS.1948.5.4.0392.
  46. Motomura К. et al. Sentinel node biopsy in breast cancer. Breast Cancer. 1999. Vol. 6. № 4. Р. 289-291. doi: 10.1007/BF02966441.
  47. Zheng Y. et al. Fluorescence-guided surgery in cancer treatment: current status and future perspectives. Ann. Transl. Med. 2019. Vol. 7. № S1. Р. S6-S6. doi: 10.21037/atm.2019.01.26.
  48. Reinhart B., Huntington C.R., Blair L.J., Heniford B.T., Augenstein V.A. Indocyanine Green: Historical Context, Current Applications, and Future Considerations. Surg. Innov. 2016. Vol. 23. № 2. Р. 166-175. doi: 10.1177/1553350615604053.
  49. Coufal O., Fait V. Use of indocyanine green and the HyperEye system for detecting sentinel lymph nodes in breast cancer within a population of European patients: A pilot study. World J. Surg. Oncol. 2016. Vol. 14. № 1. Р. 1-6. doi: 10.1186/s12957-016-1060-9.
  50. Ballardini В. et al. The indocyanine green method is equivalent to the 99mTc-labeled radiotracer method for identifying the sentinel node in breast cancer: A concordance and validation study. Eur. J. Surg. Oncol. 2013. Vol. 39. № 12. Р. 1332-1336. doi: 10.1016/j.ejso.2013.10.004.
  51. Samorani D. et al. The use of indocyanine green to detect sentinel nodes in breast cancer: A prospective study. Eur. J. Surg. Oncol. 2015. Vol. 41. № 1. Р. 64-70. doi: 10.1016/j.ejso.2014.10.047.
  52. Grischke M., Röhm C., Hahn M., Helms G., Brucker S., Wallwiener D. ICG Fluorescence Technique for the Detection of Sentinel Lymph Nodes in Breast Cancer: Results of a Prospective Open-label Clinical Trial. Geburtshilfe Frauenheilkd. 2015. Vol. 75. № 9. Р. 935-940. doi: 10.1055/s-0035-1557905.
  53. Sugie T. et al. Evaluation of the Clinical Utility of the ICG Fluorescence Method Compared with the Radioisotope Method for Sentinel Lymph Node Biopsy in Breast Cancer. Ann. Surg. Oncol. 2016. Vol. 23. № 1. Р. 44-50. doi: 10.1245/s10434-015-4809-4.
  54. Somashekhar S.P. et al. Can Low-cost Indo Cyanine Green Florescence Technique for Sentinel Lymph Node Biopsy Replace Dual Dye (Radio-colloid and Blue Dye) Technique in Early Breast Cancer: A Prospective Two-arm Comparative Study. Clin. Breast Cancer. 2020. Vol. 20. № 5. Р. e576-e583. doi: 10.1016/j.clbc.2020.03.013.
  55. Mazouni С. et al. Prospective evaluation of the limitations of near-infrared imaging in detecting axillary sentinel lymph nodes in primary breast cancer. Breast J. 2018. Vol. 24. № 6. Р. 1006-1009. doi: 10.1111/tbj.13123.
  56. Papathemelis T. et al. Sentinel Lymph Node Biopsy in Breast Cancer Patients by Means of Indocyanine Green Using the Karl Storz VITOM® Fluorescence Camera. Biomed. Res. Int. 2018. Vol. 2018. Р. 11-13. doi: 10.1155/2018/6251468.
  57. Verbeek P.R. et al. Near-infrared fluorescence sentinel lymph node mapping in breast cancer: A multicenter experience. Breast Cancer Res. Treat. 2014. Vol. 143. № 2. Р. 333-342. doi: 10.1007/s10549-013-2802-9.
  58. Mieog S.D. et al. Toward optimization of imaging system and lymphatic tracer for near-infrared fluorescent sentinel lymph node mapping in breast cancer. Ann. Surg. Oncol. 2011. Vol. 18. № 9. Р. 2483-2491. doi: 10.1245/s10434-011-1566-x.
  59. Wang Z. et al. Comparison of indocyanine green fluorescence and methylene blue dye in the detection of sentinel lymph nodes in breast cancer. Gland Surg. 2020. Vol. 9. № 5. Р. 1495-1501. doi: 10.21037/gs-20-671.
  60. Valente S.A., Al-Hilli Z., Radford D.M., Yanda C., Tu C., Grobmyer S.R. Near Infrared Fluorescent Lymph Node Mapping with Indocyanine Green in Breast Cancer Patients: A Prospective Trial. J. Am. Coll. Surg. 2019. Vol. 228. № 4. Р. 672-678. doi: 10.1016/j.jamcollsurg.2018.12.001.
  61. Schaafsma B.E. et al. Clinical trial of combined radio- and fluorescence-guided sentinel lymph node biopsy in breast cancer. Br. J. Surg. 2013. Vol. 100. № 8. Р. 1037-1044. doi: 10.1002/bjs.9159.
  62. Van Der Vorst J.R. et al. Randomized comparison of near-infrared fluorescence imaging using indocyanine green and 99m technetium with or without patent blue for the sentinel lymph node procedure in breast cancer patients. Ann. Surg. Oncol. 2012. Vol. 19. № 13. Р. 4104-4111. doi: 10.1245/s10434-012-2466-4.
  63. Sugie T., Ikeda T., Kawaguchi A., Shimizu A., Toi M. Sentinel lymph node biopsy using indocyanine green fluorescence in early-stage breast cancer: a meta-analysis. Int. J. Clin. Oncol. 2017. Vol. 22. № 1. Р. 11-17. doi: 10.1007/s10147-016-1064-z.
  64. Goonawardena J., Yong C., Law M. Use of indocyanine green fluorescence compared to radioisotope for sentinel lymph node biopsy in early-stage breast cancer: systematic review and meta-analysis. Am. J. Surg. 2020. Vol. 220. № 3. Р. 665-676. doi: 10.1016/j.amjsurg.2020.02.001.
  65. Xiong L. et al. Indocyanine green fluorescence-guided sentinel node biopsy: A meta-analysis on detection rate and diagnostic performance. Eur. J. Surg. Oncol. 2014. Vol. 40. № 7. Р. 843-849. doi: 10.1016/j.ejso.2014.02.228.
  66. Yin R., Ding L.Y., Wei Q.Z., Zhou Y., Tang G.Y., Zhu X. Comparisons of ICG-fluorescence with conventional tracers in sentinel lymph node biopsy for patients with early-stage breast cancer: A meta-analysis. Oncol. Lett. 2021. Vol. 21. № 2. doi: 10.3892/ol.2020.12375.
  67. Kedrzycki S., Elson D.S., Leff D.R. ASO Author Reflections: Fluorescence-Guided Sentinel Node Biopsy for Breast Cancer. Ann. Surg. Oncol. 2021. Vol. 28. № 7. Р. 3749-3750. doi: 10.1245/s10434-020-09344-2.
  68. Wang C. et al. Long-term follow-up results of fluorescence and blue dye guided sentinel lymph node biopsy in early breast cancer. Breast Cancer Res. Treat. 2021. Vol. 188. № 2. Р. 361-368. doi: 10.1007/s10549-021-06196-6.
  69. Thongvitokomarn S., Polchai N. Indocyanine green fluorescence versus blue dye or radioisotope regarding detection rate of sentinel lymph node biopsy and nodes removed in breast cancer: A systematic review and meta-analysi. Asian Pacific J. Cancer Prev. 2020. Vol. 21. № 5. Р. 1187-1195. doi: 10.31557/APJCP.2020.21.5.1187.
  70. Goldberg J.I., Riedel E.R., Morrow M., Van Zee K.J. Morbidity of sentinel node biopsy: Relationship between number of excised lymph nodes and patient perceptions of lymphedema. Ann. Surg. Oncol. 2011. Vol. 18. № 10. Р. 2866-2872. doi: 10.1245/s10434-011-1688-1.England T.N. Journal Medicine©. 1998. Р. 941-946, 
  71. Cox C.E. et al. Learning curves for breast cancer sentinel lymph node mapping based on surgical volume analysis. J. Am. Coll. Surg. 2001. Vol. 193. № 6. Р. 593-600. doi: 10.1016/S1072-7515(01)01086-9.
  72. Clarke D. The Learning Curve in Sentinel Node Biopsy: The ALMANAC Experience. Ann. Surg. Oncol. 2004. Vol. 11. № 3 –(suppl.). Р. 211S-215S. doi: 10.1245/aso.2004.12.924.
  73. Thill М. et al. Response to Barranger E, Ihrai T, response to the article by Thill et al. The Central-European SentiMag study: Sentinel lymph node biopsy with supermagnetic iron oxide (SPIO) vs. radioisotope. The Breast. 2014. Vol. 23(2). Р. 175-9; Breast. 2014. Vol. 23. № 5. Р. 692-692. doi: 10.1016/j.breast.2014.07.001.
  74. Ngô C. et al. Indocyanine green for sentinel lymph node detection in early breast cancer: Prospective evaluation of detection rate and toxicity — The FLUOBREAST trial. Breast J. 2020. Vol. 26. № 12. Р. 2357-2363. doi: 10.1111/tbj.14100.
  75. Hirche C., Mohr Z., Kneif S., Murawa D., Hünerbein M. High rate of solitary sentinel node metastases identification by fluorescence-guided lymphatic imaging in breast cancer. J. Surg. Oncol. 2012. Vol. 105. № 2. Р. 162-166. doi: 10.1002/jso.22075.
  76. Shams S., Lippold K., Blohmer J.U., Röhle R., Kühn F., Karsten M.M. A Pilot Study Evaluating the Effects of Magtrace® for Sentinel Node Biopsy in Breast Cancer Patients Regarding Care Process Optimization, Reimbursement, Surgical Time, and Patient Comfort Compared With Standard Technetium99. Ann. Surg. Oncol. 2021. Vol. 28. № 6. Р. 3232-3240. doi: 10.1245/s10434-020-09280-1.
  77. Cattin F. et al. Icg Versus 99tc in Breast Surgery-How to Match Quality Health Care and Costs Reduction: A Cost Effectiveness Study. J. Cancer Sci. Ther. 2017. Vol. 09. № 02. Р. 10-13. doi: 10.4172/1948-5956.1000439.

Вернуться к номеру