Мобильная версия

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №2, 2023

Особливості болю у пацієнтів з вогнепальними пораненнями залежно від локалізації поранення на етапах лікування

Авторы: Кучин Ю.Л. (1), Горошко В.Р. (2)
(1) — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
(2) — Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Клинические исследования

Частота вогнепальних поранень під час Антитерористичної операції/Операції об’єднаних сил становить 54–70 %. Проблемі лікування болю у пацієнтів з вогнепальними пораненнями необхідно приділяти більше уваги, адже близько 70 % мають негативні результати лікування, що призводить до хронізації болю. Хронічний біль, у свою чергу, пов’язаний з цілою низкою взаємообтяжуючих факторів — це може стати причиною розвитку вкрай тяжких віддалених наслідків. Особливості болю у цієї категорії пацієнтів вивчені недостатньо. З урахуванням наступності і послідовності чітке та якісне лікування болю необхідне на всіх етапах лікування.

The incidence of gunshot wounds during the Anti-Terrorist Operation/Joint Force Operation is 54–70 %. More attention should be paid to the problem of pain treatment in patients with gunshot wounds, because about 70 % have negative treatment outcomes, which leads to pain chronicity. Chronic pain, in turn, is associated with several mutually aggravating factors — this can lead to the development of extremely serious long-term consequences. The features of pain in this category of patients have not been sufficiently studied. Taking into account continuity and consistency, clear and high-quality pain control is necessary at all stages of treatment.

Ключевые слова

біль; вогнепальні поранення; етапи лікування

pain; gunshot wounds; stages of treatment

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.19.2.2023.1561

Вступ

Протягом дев’яти років війни набутий досвід лікування пацієнтів з вогнепальними пораненнями вказує на те, що такі пацієнти мають свої неповторні особливості болю, а отже, і його лікування. Що об’єднує ця тематика, які шляхи поліпшення результатів лікування, чи впливає локалізація поранення, допомога на різних етапах лікування на результат? Ось невеликий перелік запитань, відповісти на які необхідно було «уже вчора», адже частка хронізації болю становить 70 %.

Частота поранень живота в загальній структурі бойових пошкоджень коливається від 6,6 до 9 % [1, 3, 5, 11], під час Антитерористичної операції/Операції об’єднаних сил (АТО/ООС) — 4–7 % [2, 3, 8, 9]. Специфічні ознаки вогнепальних поранень живота обумовлюють особливу тяжкість функціональних розладів, більш частий розвиток ускладнень (54–81 %) і, як наслідок, більш високу летальність (12–31 %) [5–8]. Вогнепальні поранення грудної клітки під час проведення АТО/ООС становлять 7,4–11,7 %, переважають осколкові — 72,2 %, вибухові поранення — 17,5 %, кульові — 10,3 %, за яких летальність становить 12,2–25 % [4, 9, 10].

Особливості болю на етапах лікування у пацієнтів з вогнепальними пораненнями залежно від їх локалізації потребують вивчення, адже ті суб’єктивні відчуття і емоційні переживання, що пережили пацієнти під час поранення в умовах бойових дій, через призму психологічних розладів мають свої особливості. Оскільки у 70 % випадків не вдається досягнути позитивного результату лікування, дані нашого дослідження будуть відігравати важливу роль у лікуванні таких пацієнтів.

Мета роботи: вивчити особливості болю на етапах лікування у пацієнтів з вогнепальними пораненнями залежно від локалізації поранення.

Матеріали та методи

Збір даних виконувався на базі Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Усі пацієнти брали участь в АТО/ООС на Сході України та отримали вогнепальні поранення під час бойових дій. Дослідження ретроспективне — аналіз даних лікування болю здійснено за період з 2014 по 2021 рік. Відібрано 769 пацієнтів з вогнепальними пораненнями. Збір даних щодо лікування болю здійснювався на усіх етапах лікування: лікарсько-сестринські бригади, військові мобільні госпіталі, військово-медичні клінічні центри, а також під час реабілітації та протягом 12 місяців після поранення.

У всіх пацієнтів оцінку анестезіологічного ризику здійснювали за шкалою American Society of Anesthe–siologists (ASA) під час надходження на всі етапи лікування. Базовим інструментом дослідження інтенсивності болю була візуальна аналогова шкала (ВАШ): 0 — біль відсутній, 1–3 — слабкий біль, 4–6 — помірний біль, 7–10 — сильний біль. Інтенсивність болю за ВАШ досліджували перед знеболюванням та після нього на всіх етапах лікування: 1) на етапі лікарсько-сестринської бригади — протягом 2 діб; 2) на етапі військового мобільного госпіталю — протягом 5 діб; 3) на етапі військово-медичного клінічного центру — протягом 7 діб, а також під час виписки і надалі через 1, 3, 6, 12 місяців після поранення та на етапі реабілітації. Дослідження нейропатичного компонента болю здійснювалось за допомогою діагностичного опитувальника для виявлення нейропатичного болю — Pain diagnostic questionnaire (DN4): 4 і більше бали свідчать про наявність нейропатичного компонента болю. Нейропатичний компонент болю за DN4 досліджували на етапі лікування у військовому мобільному госпіталі, військово-медичному клінічному центрі, надалі під час виписки з військово-медичного клінічного центру та через 1, 3, 6, 12 місяців після поранення. Виявлення гострої стресової реакції (ГСР) — анамнез + шкала The Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS): 0–7 — норма, 8–13 — легкі депресивні розлади, 14–18 — депресивні розлади середнього ступеня тяжкості, 19–22 — депресивні розлади тяжкого ступеня, 23 і більше — депресивні розлади дуже тяжкого ступеня. Діагноз ГСР встановлювався психіатром при надходженні до військового мобільного госпіталю. Дослідження посттравматичних стресових розладів (ПТСР) здійснювали за допомогою Міссісіпської шкали посттравматичних стресових розладів (військовий варіант) (МШ ПТСР (в)): середні значення загального бала 58–94 — добра адаптованість, 95–112 балів — наявність психічних розладів, 113–148 балів — посттравматичні стресові розлади. З огляду на те, що ПТСР формуються десь через 1 місяць, дане дослідження виконувалось у військово-медичних клінічних центрах через 1, 3, 6, 12 місяців після поранення — діагноз встановлювався психіатром. Задоволеність результатами лікування вивчали за допомогою шкали оцінки якості життя (Chaban Quality of Life Scale (CQLS)): до 56 включно — дуже низький рівень, 57–66 — низький, 67–75 — середній, 76–82 — високий, 83–100 — дуже високий. Рівень задоволеності результатами лікування за CQLS досліджували під час виписки з військово-медичного клінічного центру та надалі через 1, 3, 6, 12 місяців.

Дослідження виконувалося в рамках протоколу біотичної експертизи: МОЗ України, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна, комісія з біотичної експертизи та дослідницької етики, протокол № 158 від 23.05.2022. Усі дані про дослідження відображались в історії хвороби пацієнта. Вони зберігаються в архіві Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», місто Київ, вул. Госпітальна, 18, Україна.

Аналіз результатів дослідження був проведений у пакеті EZR v.1.35 (R statistical software version 3.4.3, R Foundation for Statistical Computing, Vienna, Austria). Для перевірки розподілу кількісних показників на нормальність використано критерій Шапіро — Уїлка. Закон розподілу відрізнявся від нормального, для подання кількісних показників наводилось медіанне значення (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII), порівняння показників у двох групах проводилося за критерієм Манна — Уїтні. Для аналізу динаміки показників використано критерій Фрідмана для пов’язаних вибірок, постеріорне порівняння проводилося з використанням поправки Бонферроні. Для якісних показників наведено абсолютну частоту прояву ознаки та відносну частоту (%), а для порівняння двох груп використано критерій хі-квадрат з урахуванням поправки на безперервність. При проведенні аналізу у всіх випадках критичний рівень значимості прийнятий за 0,05.

Результат

Дослідження побудоване на власному клінічному досвіді лікування 769 пацієнтів із вогнепальними пораненнями під час бойових дій. Усіх пацієнтів було розділено на дві групи: група 1 — пацієнти з вогнепальними пораненнями із локалізацією їх в 1, 2 анатомічних ділянках тіла; група 2 — пацієнти з вогнепальними пораненнями із локалізацією їх у 3 анатомічних ділянках тіла і більше. Таким чином, до групи 1 віднесено 630 пацієнтів, а до групи 2 — 139. Результати лікування оцінювали за ВАШ — якщо через 3 місяці пацієнт відчуває біль, то такий біль вважається хронічним.

Подання даних (загальна характеристика груп). Закон розподілу відрізняється від нормального, подано медіану (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII) (табл. 1).

При проведенні аналізу не було виявлено статистично значимої відмінності віку пацієнтів в обох групах (p = 0,695 за критерієм Манна — Уїтні). Тож групи порівнянні за віком, а також за зростом (p = 0,799), масою тіла пацієнтів (p = 0,855), кількістю виконаних оперативних втручань (p = 0,423), середньою тривалістю анестезії (p = 0,731) та середньою тривалістю операцій (p = 0,637).

При проведенні аналізу не було виявлено статистично значимої відмінності в групах за оцінкою стану пацієнтів перед хірургічним втручанням відповідно до класифікації Американського товариства анестезіологів (ASA) (p = 0,411). Тож групи порівнянні за анестезіологічним ризиком, а також за статтю (p = 0,772) та видами анестезій (p = 0,810) (табл. 2).

Інтенсивність болю за ВАШ при надходженні на етапи лікування та після знеболювання наведено у табл. 3. Закон розподілу відрізняється від нормального, представлено медіану (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII).

Аналіз показав, що перед знеболюванням значення показника за ВАШ при надходженні на етап лікування у лікарсько-сестринських бригадах у групі 1 (пацієнти з локалізацією поранень в 1, 2 анатомічних ділянках) статистично відрізнялось від групи 2 (пацієнти з локалізацією поранень в 3 і більше анатомічних ділянках) (р < 0,001). У групі 2 цей показник був вищим. Після знеболювання показник за ВАШ у групах 1 і 2 не відрізнявся (р = 0,083). Надалі, перед знеболюванням на етапі лікування у військових мобільних госпіталях (р = 0,99), на етапі лікування у військово-медичних клінічних центрах (р = 0,862) та після знеболювання на етапі лікування у військових мобільних госпіталях (р = 0,491) статистично не відрізнявся. Проте на етапі лікування під час реабілітації (р = 0,002) та після знеболювання на етапі лікування у військово-медичних клінічних центрах (р < 0,001) даний показник статистично відрізнявся та був вищим у групі 2.

Динаміка інтенсивності болю за ВАШ на різних етапах лікування наведена у табл. 4. Закон розподілу відрізняється від нормального, наведено медіану (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII).

При проведенні порівняння використовували критерій Манна — Уїтні. Аналіз показав, що при відстеженні динаміки показника за ВАШ у пацієнтів групи 1 і 2 під час 1-ї доби спостереження (р = 0,636), 2-ї доби (р = 0,465) на етапі лікування у лікарсько-сестринських бригадах і 3-ї доби (р = 0,872), 4-ї доби (р = 0,703), 5-ї доби (р = 0,135), 6-ї доби (р = 0,465), 7-ї доби (р = 0,375) на етапі лікування у військових мобільних госпіталях та 8-ї доби (р = 0,73), 14-ї доби (р = 0,758) на етапі лікування у військово-медичних клінічних центрах ці значення статистично не відрізнялись. Проте під час 9-ї доби спостереження (р = 0,009), 10-ї доби (р < 0,001), 11-ї доби (р = 0,009), 12-ї доби (р < 0,001), 13-ї доби (р < 0,001) на етапі лікування у військово-медичних клінічних центрах і під час виписки з центру (р < 0,001) та через 1 місяць після поранення (р < 0,001), через 3 місяці після поранення (р < 0,001), через 6 місяців після поранення (р < 0,001), через 12 місяців після поранення (р < 0,001) значення показника за ВАШ статистично відрізнялись і у групі 2 були вищими, ніж у 1-й.

За допомогою шкали HADS та анамнезу психіатром при надходженні до військового мобільного госпіталю з’ясовано, що між групою 1 та групою 2 відмінності не виявлено (р = 0,876).

Результати діагностики нейропатичного компонента болю у пацієнтів з вогнепальними пораненнями та їх динаміка наведені у табл. 5. Закон розподілу відрізняється від нормального, наведено медіану (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII).

Результати діагностики посттравматичних стресових розладів за Міссісіпською шкалою посттравматичних стресових розладів (військовий варіант) наведені у табл. 6, а динаміка даних відображена на рис. 1. Закон розподілу відрізняється від нормального, наведено медіану (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII).

Для порівняння двох груп використовували критерій Манна — Уїтні. З урахуванням того, що посттравматичні стресові розлади формуються десь через 1 місяць, а в деяких випадках латентний період може тривати і до 6 місяців, первинна діагностика здійснювалась через 1 місяць після отриманого поранення. З табл. 7 видно, що через 1 місяць спостереження дані за МШ ПТСР (в) у групі 1 коливаються від 133 до 142 (середнє значення — 138 балів), а у групі 2 — від 131,25 до 141 (середнє значення — 137 балів), при p = 0,014, через 3 місяці спостереження — відповідно від 128 до 136 (середнє значення — 133 бали) та від 132 до 138 (середнє значення — 134 бали), при p = 0,007, через 6 місяців — відповідно від 121 до 128 (середнє значення — 124 бали) та від 121 до 128 (середнє значення — 125 балів), при p = 0,595, через 12 місяців — від 117 до 122 (середнє значення — 119 балів) та від 118 до 126 (середнє значення — 121 бал), при p < 0,001.

Результати оцінки рівня задоволеності результатами лікування наведені в табл. 7. Закон розподілу відрізняється від нормального, наведено медіану (Ме) та міжквартильний інтервал (QI–QIII).

Для порівняння двох груп використовували критерій Манна — Уїтні. З табл. 7 видно, що рівень задоволеності пацієнтів з вогнепальними пораненнями перед випискою з військово-медичних клінічних центрів у групі 1 становив від 68 до 76 балів (середнє значення — 73 бали), у групі 2 — від 68 до 76 балів (середнє значення — 73 бали), при p = 0,913; через 1 місяць цей показник у групах 1 і 2 становив від 64 до 68 балів (середнє значення — 64 бали), при p = 0,845; через 3 місяці — від 64 до 68 балів (середнє значення — 64 бали), при p = 0,851; через 12 місяців — від 64 до 68 балів (середнє значення — 64 бали), при p = 0,752, тобто немає статистично значимої різниці між групами.

Обговорення

На різних етапах лікування необхідно приділяти більше уваги тактиці лікування болю в пацієнтів з вогнепальними пораненнями залежно від їх локалізації, адже відсутність якісного контролю над болем та недостатнє знеболювання може значно впливати на віддалені результати лікування болю, а саме на його хронізацію. Віддалені результати лікування болю на етапах лікування вказують на те, що ті пацієнти, які отримали вогнепальні поранення з локалізацією в 1, 2 анатомічних ділянках, мали кращий результат, аніж пацієнти із локалізацією в 3 і більше анатомічних ділянках. Також дані протягом всього періоду спостереження свідчать про наявність нейропатичного компонента болю. Це наводить на думку, що ймовірність отримати негативний результат лікування болю у пацієнтів з вогнепальними пораненнями пов’язана із наявністю нейропатичного компонента. На окрему увагу заслуговує діагностика гострої стресової реакції. Як виявилось, у подальшому вона трансформувалась в ПТСР у всіх пацієнтів, а кількість уражених анатомічних ділянок у пацієнтів з вогнепальними пораненнями впливає на перебіг ПТСР, отже, може бути безпосереднім фактором, який спричиняє хронізацію болю. З огляду на те, що рівень задоволеності результатами лікування частково залежить від психологічного статусу пацієнта, неприємних відчуттів в анатомічній ділянці поранення і емоційних переживань, які пов’язані із подіями, обставинами, у яких пацієнт отримав поранення, такі результати вказують на вплив хронічного болю на рівень задоволеності результатами лікування.

Висновки

1. На підставі отриманих даних щодо інтенсивності болю за ВАШ при надходженні на етапи лікування та після знеболювання можна дійти такого висновку: у лікарсько-сестринській бригаді перед знеболюванням (тобто при надходженні) інтенсивність болю за ВАШ у групах 1 і 2 відповідала критеріям сильного болю (коливалась в межах від 7 до 9 балів), причому спостерігається різниця залежно від локалізації: у пацієнтів групи 2 інтенсивність болю за ВАШ є вищою, аніж у пацієнтів групи 1. Після знеболювання така різниця не спостерігається, проте інтенсивність болю у двох групах відповідає критерію «помірний біль» (4 бали). При находженні на етап лікування у військовий мобільний госпіталь інтенсивність болю за ВАШ у двох групах відповідає критерію «помірний» (верхня межа) та «сильний біль» (кількість балів коливається від 6 до 7) — це свідчить про відсутність контролю над болем та низьку ефективність тактики лікування болю. Надалі після знеболювання у військових мобільних госпіталях інтенсивність болю знизилась до помірного (4 бали). На етапі лікування у військово-медичних клінічних центрах перед знеболюванням (під час надходження) інтенсивність болю за ВАШ у 2 групах практично не відрізнялась та відповідала критерію «помірний» (нижня межа) та «сильний біль» (кількість балів коливається від 4 до 7) — це також є свідченням неефективності тактики лікування болю та відсутності контролю над болем. Після знеболювання на цьому етапі інтенсивність болю знизилась також до помірного (нижня межа) — 4 бали. Окремо хочеться відмітити інтенсивність болю за ВАШ під час реабілітації, яка відповідала 2 балам (слабкий біль), з певною відмінністю між групами: у групі 2 інтенсивність була все ж вищою, аніж у групі 1.

2. З результатів аналізу динаміки інтенсивності болю за ВАШ на різних етапах лікування зрозумілим є те, що у групах 1 і 2 з 1-го по 8-й день спостереження інтенсивність болю за ВАШ практично не відрізнялась та коливалась у межах від 3 до 7 балів, що відповідає критеріям помірного та сильного болю: з 1-го по 7-й день спостереження інтенсивність болю була помірною, а от на 8-й день біль мав найвищу інтенсивність і характеризувався як сильний біль. Під час подальшого спостереження інтенсивність болю за ВАШ знижувалась, проте у групі 1 була нижчою, ніж у групі 2, до кінця спостереження. Привертає увагу те, що на 14-ту добу спостереження у 2 групах інтенсивність болю за ВАШ практично не відрізнялась та відповідала 2 балам (слабкий біль), це свідчить про стабільний контроль над болем та ефективність його лікування, але подальші спостереження вказують на різницю, яка, імовірно, пов’язана із локалізацією, тобто із кількістю ушкоджених анатомічних ділянок пацієнта. У пацієнтів, які отримали вогнепальні поранення з локалізацією в 3 і більше анатомічних ділянках, інтенсивність болю за ВАШ починаючи із 9-ї доби спостереження є вищою, ніж у пацієнтів, які отримали вогнепальні поранення з їх локалізацією в 1, 2 анатомічних ділянках. Через 1, 3, 6, 12 місяців після поранення показник інтенсивності болю за ВАШ також відрізняється. Аналізуючи динаміку інтенсивності болю за ВАШ у 2 групах, можна дійти висновку, що кількість ушкоджених анатомічних ділянок має значення у прогнозуванні тактики лікування болю у пацієнтів з вогнепальними пораненнями.

3. Із результатів аналізу даних щодо наявності ГРС зрозумілим є те, що у всіх пацієнтів з вогнепальними пораненнями було діагностовано гостру стресову реакцію. Статистично значущої різниці між групами 1 і 2 не виявлено (р = 0,876).

4. Під час діагностики нейропатичного компонента болю на всіх етапах лікування не спостерігається статистично значимої різниці, зокрема при порівнянні на етапі військових мобільних госпіталів (p = 0,937), військово-медичних клінічних центрів (p = 0,911). При лікуванні на цих етапах показники діагностичного опитувальника DN4 свідчать про те, що у всіх пацієнтів наявний нейропатичний компонент болю (дані коливаються від 4 до 5 балів). Проте під час виписки на етапі лікування у військово-медичних клінічних центрах спостерігається відсутність у деяких пацієнтів нейропатичного компонента болю (дані діагностичного опитувальника DN4 > 4 бали). Тут також немає статистично значимої різниці між групами спостереження (p = 0,933). Надалі через 1 місяць спостереження — p = 0,918, 3 місяці — 0,713, 6 місяців — p = 0,824 та 12 місяців — p = 0,911, а дані діагностичного опитувальника свідчать про те, що цей показник не відрізнявся. Відзначимо, що при надходженні на лікування у військово-медичні клінічні центри показник за DN4 мав найвище значення, а під час виписки знизився та в подальшому практично не змінювався протягом усього періоду спостереження.

5. З результатів аналізу даних Міссісіпської шкали посттравматичних стресових розладів (військовий варіант) можна дійти висновку, що у всіх пацієнтів було діагностовано посттравматичні стресові розлади — кількість балів за МШ ПТСР (в) не знижувалась менше 117 протягом усього періоду спостереження. Окрім того, через 1, 3 та 12 місяців ми бачимо, що є статистично значима різниця між групами пацієнтів — p = 0,014, p = 0,007, p < 0,001 відповідно, що вказує на залежність ступеня тяжкості ПТСР від кількості ушкоджених анатомічних ділянок тіла. Також через 6 місяців спостереження ми бачимо відсутність статистично значимої різниці між групами пацієнтів (p = 0,595) — це може свідчити про розвиток у групі 1 у певної кількості пацієнтів латентного періоду ПТСР.

6. Аналізуючи динаміку оцінки рівня задоволеності результатами лікування у пацієнтів з вогнепальними пораненнями, ми розуміємо, що у пацієнтів двох груп протягом усього періоду спостереження максимальний рівень задоволеності результатами лікування був перед випискою на стаціонарному етапі лікування та становив від 68 — середній рівень задоволеності до 76 балів — це відповідає високому рівню задоволеності. Надалі, через 1, 3, 6 та 12 місяців спостереження, цей показник знизився та коливався в межах від 64 до 68 балів, що відповідає середньому рівню задоволеності результатами лікування.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Внесок авторів. Кучин Ю.Л. — концепція і дизайн дослідження; Горошко В.Р. — збір, обробка матеріалів, аналіз отриманих даних, написання тексту, оформлення рисунків.

ClinicalTrials.gov: Retrospectively registered on August 1, 2022, NCT05489029.

Отримано/Received 05.02.2023

Рецензовано/Revised 14.02.2023

Прийнято до друку/Accepted 23.02.2023

Список литературы

Волошин П.В., Марута Н.О. Основні напрямки наукових розробок в неврології, психіатрії та наркології в Україні. Український вісник психоневрології. 2017. Т. 25. Вип. 1. С. 10-18.
Кожина А.М., Гайчук Л.М. Психоосвітні заходи в умовах гібридної війни. Український вісник психоневрології. 2017. Т. 25. Вип. 1. С. 124.
Колядко С.П. Клініко-психопатологічні особливості хворих на невротичні розлади з коморбідними адиктивними порушеннями. Український вісник психоневрології. 2016. Т. 24. Вип. 1. С. 64-68.
Кучин Ю.Л. Мультимодальне знеболення пацієнтів з поєднаною травмою в ранньому посттравматичному періоді, під час операцій та у післяопераційному періоді: автореф. дис. … д-ра мед. наук: 14.01.30. Харків, 2015. 40 с.
Маркова М.В. Порушення здоров’я сім’ї демобілізованих військовослужбовців — учасників АТО: психопатологічний, психологічний, психосоціальний і сімейний виміри проблеми. Український вісник психоневрології. 2018. Т. 26. Вип. 1. С. 78-82.
Страфун С.С., Борзих Н.О., Лакша А.А., Борзих О.В., Шипунов В.Г., Ярмолюк Ю.О. Структура та ступінь тяжкості бойових травм верхніх кінцівок. Літопис травматології та ортопедії. 2016. № 1–2. С. 111-115.
Хоменко І.П., Герасименко О.С., Єнін Р.В., Галушка А.М., Казмірчук А.П. Особливості хірургічного лікування вогнепальних поранень живота. Клінічна хірургія. 2018. № 9. С. 71-74. DOI: 10,26779/2522-1396.2018.09.71.7.
Turner C., Stockinger Z., Gurney J. Combat surgical workload in Operation Iraqi Freedom and Operation Enduring Freedom. J. Trauma Acute Care Surg. 2017. Vol. 83. Р. 77-83. https://doi.org/ 10,1097/ta.0000000000001496.
Miller K., Benns M., Bozeman M., Franklin G., Harbrecht B., Nash N., et al. Operative Management of Thoracic Gunshot Wounds: More Aggressive Treatment Has Been Required over Time. Am Surg. 2019. Vol. 85. Р. 1205-1208. https://doi.org/ 10,1177/000313481908501123.
Tеng E.J. Efficacy of posttraumatic stress disorder treatment for comorbid panic disorder: a critical review and future directions for treatment research. Clin. Psycho Sci. Pract. 2016. P. 68-84.
Wilkerson R.G., Lemon C., Falcone R.E. Blast Injuries. Relias formerly AHC Media [Internet]. 2016 May 1 [cited 2017 Feb 19]. Available from: https://www.ahcmedia.com/articles/137658-blast-injuries.