Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №2, 2023
Вернуться к номеру
Професор Анатолій Іванович Тріщинський — засновник української анестезіологічної школи (до 100-річчя з дня народження)
Авторы: Бондар М.В., Лоскутов О.А., Марков Ю.І.
Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Страницы памяти
Версия для печати
Резюме
Стаття присвячена 100-річчю з дня народження А.І. Тріщинського — видатного вченого та анестезіолога, суспільного діяча, засновника анестезіологічної служби в Україні, першого завідувача самостійної кафедри анестезіології та реаніматології (зараз анестезіології та інтенсивної терапії). Проаналізовано життєвий шлях і значення досягнень професора А.І. Тріщинського для сучасної вітчизняної анестезіології та інтенсивної терапії. У 1962 році А.І. Тріщинський захистив докторську дисертацію «Знеболювання та забезпечення безпеки операцій на відкритому серці з штучним кровообігом», яка стала суттєвим внеском не тільки в анестезіологію, але й у кардіохірургію. У 1967 році Анатолія Івановича призначають завідувачем щойно створеної самостійної кафедри анестезіології-реаніматології Київського інституту удосконалення лікарів, а в 1968 році він отримує вчене звання професора. З 1960 по 2006 рік він незмінний головний анестезіолог Міністерства охорони здоров’я України. У 1960 р. була створена секція лікарів-анестезіологів при Науковому товаристві хірургів м. Києва, а 1963 рік був ознаменований організацією самостійного Наукового товариства анестезіологів м. Києва і Київської області. У 1964 році з ініціативи А.І. Тріщинського на І конференції анестезіологів, що проходила 3–5 червня 1964 р. у Сімферополі, було створене наукове Товариство анестезіологів-реаніматологів України. Професора А.І. Тріщинського було обрано першим головою новоствореного наукового товариства. У 1966 році А.І. Тріщинський разом зі співробітниками майбутньої кафедри анестезіології-реаніматології брав активну участь в організації першого в Україні самостійного відділення реанімації, яке було відкрите 6 листопада 1966 року в багатопрофільній лікарні № 14 м. Києва (нині — Олександрівська міська клінічна лікарня). Це відділення тривалий час було основною клінічною базою кафедри й виконувало функції Республіканського реанімаційного центру. Заслуги професора А.І. Тріщинського визнані й міжнародною медичною громадськістю. Він був обраний членом низки закордонних медичних товариств і відзначений численними урядовими нагородами.
The article is devoted to the 100th anniversary from the birth of A.I. Trishchynskyi, an outstanding scientist and anesthesiologist, public figure, founder of the anesthesiology service in Ukraine, the first Head of the independent Department of Anesthesiology and Reanimatology (now Anesthesiology and Intensive Care). The life path and significance of the achievements of Professor A.I. Trishchynskyi for modern domestic anesthesiology and intensive care were analyzed in this article. In 1962, A.I. Trishchynskyi defended his doctoral dissertation “Pain relief and safety assurance during open-heart surgery with artificial circulation”, which made a significant contribution not only to anesthesiology but also to cardiac surgery. In 1967, Anatolii Ivanovych was appointed as the head of the newly founded independent department of anesthesiology-reanimatology at the Kyiv Institute for Advanced Medical Studies, and in 1968, he was given the title of Professor. From 1960 to 2006, he served as the chief anesthesiologist of the Ministry of Health of Ukraine. In 1960, a section of anesthesiologists was created within the Scientific Society of Surgeons in Kyiv, and in 1963, the independent Scientific Society of Anesthesiologists of Kyiv and Kyiv region was organized. In 1964, at the initiative of A.I. Trishchynskyi, the Scientific Society of Anesthesiologists-Reanimatologists of Ukraine was created at the First Conference of Anesthesiologists held in Simferopol on June 3–5, 1964. Professor A.I. Trishchynskyi was elected as the first Chairman of the newly founded scientific society. In 1966, A.I. Trishchynskyi, together with the future staff of the Department of Anesthesiology-Reanimatology, actively participated in the organization of the first independent intensive care unit in Ukraine, which was opened on November 6, 1966, at the multiprofile Hospital 14 in Kyiv (now Oleksandrivska City Clinical Hospital). This department served as the main clinical base of the department for a long time and performed the functions of the Republican Reanimation Center. Professor A.I. Trishchynskyi’s contributions were recognized by the international medical community. He was elected as a member of several foreign medical societies and received numerous government awards.
Ключевые слова
А.І. Тріщинський; видатний вчений та анестезіолог; анестезіологія
A.I. Trishchynskyi; outstanding scientist and anesthesiologist; anesthesiology
…Своїм буттям ти все сказав!
Показував дорогу всім блукавшим,
І руку подавав ти павшим,
Хоч сам не раз над прірвою ходив —
Ти мудро жив і так життя любив!
М. Бондар (31.03.2009)
В історію вітчизняної медицини Анатолій Іванович Тріщинський увійшов як засновник української анестезіологічної школи та служби анестезіології-реаніматології України. У 1958 році А.І Тріщинський очолив курс анестезіології-реаніматології на кафедрі торакальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ), якою завідував видатний хірург професор Микола Михайлович Амосов. На цій кафедрі М.М. Амосовим був проведений перший в Україні цикл тематичного удосконалення з анестезіології для лікарів-хірургів (25.10–26.12.1957), чим було закладено основу майбутньої першої в Україні кафедри анестезіології-реаніматології. Заслуга створення в 1967 році самостійної кафедри анестезіології-реаніматології в КІУЛ належить А.І. Тріщинському. Цю кафедру він очолював до 1997 року. А.І. Тріщинський був ініціатором створення Наукового товариства анестезіологів України і проведення першого з’їзду анестезіологів України. За його безпосередньої участі розроблялася доктрина післядипломної освіти в Україні, була організована кафедра дитячої анестезіології КІУЛ. А.І. Тріщинський стояв у витоків створення Асоціації анестезіологів України, був її президентом, а також був засновником першого в Україні анестезіологічного науково-практичного журналу «Біль, знеболювання та інтенсивна терапія». Протягом 46 років А.І. Тріщинський був головним спеціалістом МОЗ України за фахом «анестезіологія», з його ім’ям пов’язані становлення, розвиток і популяризація служби анестезіології та інтенсивної терапії в Україні. Серед наукової спадщини, яку залишив відомий вчений, — вирішення різноманітних важливих аспектів невідкладної медицини [1, 2].
Анатолій Іванович Тріщинський народився 20 травня 1923 року в селі Русанівка Липово-Долинського району Сумської області в сім’ї сільських трударів. У десятилітньому віці пережив трагедію Голодомору 1933 року, про що з жахом і болем згадував усе своє життя. У 1940 році закінчив Медвежівську середню школу і вступив до Київського ветеринарного інституту, але навчання припинила Друга світова війна. А.І. Тріщинський був учасником бойових дій. З вересня 1943 року по серпень 1945 року працював робочим 8-ї дистанції зв’язку залізничної станції Кременчук Південної залізниці. У вересні 1945 року А.І. Тріщинський вступає до Вінницького державного медичного інституту, з відзнакою закінчує його в 1950 році за спеціальністю «лікувальна справа» й отримує кваліфікацію лікаря. 15 вересня 1950 року лікар А.І. Тріщинський зараховується в клінічну ординатуру Українського науково-дослідного інституту нейрохірургії МОЗ України, закінчує її 27 вересня 1951 року і стає молодшим науковим співробітником вищевказаного інституту. На цій посаді лікар-нейрохірург А.І. Тріщинський працює до грудня 1957 року. З характеристики А.І. Тріщинського, яку йому дав директор НДІ нейрохірургії А.І. Арутюнов, від 6 грудня 1957 року: «…Лікар-нейрохірург Тріщинський Анатолій Іванович — цілеспрямований, наполегливий науковий працівник, кваліфікований спеціаліст-нейрохірург. Активно бере участь у наданні нейрохірургічної допомоги хворим периферійних лікувальних закладів, вилітаючи за викликами санітарної авіації. А.І. Тріщинський — автор 18 наукових робіт, із яких 10 надрукованих, 3 прийняті до друку. У 1955 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук…»
У спогадах про цей період життя А.І. Тріщинського його соратника, товариша, друга — професора Леонарда Петровича Чепкого є такий епізод. Одного разу директор Київського НДІ нейрохірургії академік О.І. Арутюнов затримався на роботі до ночі й у палаті зустрів двох молодих співробітників, які обвішали дротами хворого, що спав, і ретельно спостерігали за ним. Виявилось, що це були А.І. Тріщинський і Л.П. Чепкий, які вивчали зміни електропотенціалів шкіри як при неврологічній, так і при соматичній патології. Визначаючи значне підвищення електричного потенціалу, вони майже безпомилково виявляли ділянки тіла, у яких у хворих був больовий синдром (унаслідок пародонтиту, невриту, плевриту, холециститу). Крім того, досліджували вплив на ці потенціали снодійних препаратів, таких як хлоралгідрат. Ці надзвичайно цікаві дані були оприлюднені в доповіді на представницькій науковій конференції в Ленінграді, і в дискусії брав участь відомий на той час професор патофізіології, учень самого І.П. Павлова.
Темою кандидатської дисертації А.І. Тріщинського була «Клініка, діагностика і лікування неврологічних синдромів ділянки лиця». Він добре знав анатомію, був дуже наполегливий і при проведенні спирт-новокаїнових блокад завжди дуже ретельно шукав точку парестезії. А.І. Тріщинський майже ніколи не припиняв виконання блокади до досягнення суттєвого ефекту, навіть якщо це значно подовжувало тривалість процедури і хворим було не комфортно. Тому в лікуванні невралгій лицьових нервів з ним ніхто не міг зрівнятися. На матеріалі кандидатської дисертації А.І. Тріщинського його науковий керівник — корифей неврології, великий клініцист і вчений, професор Анна Давидівна Дінабург написала монографію. Саме А.Д. Дінабург прищепила А.І. Тріщинському любов до клінічної роботи, яку він проніс протягом усього свого життя.
Після захисту кандидатcької дисертації у 1955 р. на консультацію до А.І. Тріщинського вже приїжджали хворі з невралгіями лицьових нервів з інших міст і навіть з-поза меж України. Багатьом з них його лікування суттєво допомагало, і майже не було випадків, щоб він не зняв больовий синдром.
Той самий академік О.І. Арутюнов спочатку (протягом київського етапу свого великого наукового й організаторського шляху) не сприймав нову спеціальність — анестезіологію. Майже всі операції на головному мозку тоді виконувались під місцевою анестезією. Лише при поодиноких операціях на хребті чи спинному мозку місцеву анестезію доповнювали введенням тіопенталу натрію, без застосування наркотичних аналгетиків, інгаляції кисню, а тим більше допоміжної вентиляції. Венозний доступ робили завжди голкою на гомілці, і з його встановленням часто були проблеми. Слід зазначити, що таке знеболювання супроводжувалось значною кількістю ускладнень.
У середині 1950-х років директор НДІ нейрохірургії академік О.І. Арутюнов викликав до себе А.І. Тріщинського і сказав, що існує нагальна необхідність попрацювати в Донецьку в Інституті невідкладної хірургії. У 1957 р. А.І. Тріщинському довелося попрацювати в Донецьку лише декілька місяців, а потім він був запрошений Миколою Михайловичем Амосовим для започаткування нової спеціальності в Україні — анестезіології. Отже, ідея щодо необхідності заснування нової спеціальності — анестезіології в Україні належить видатному торакальному і кардіальному хірургу професору Миколі Михайловичу Амосову [3].
22.12.1957 року наказом за КІУЛ к.м.н. А.І. Тріщинський призначений на посаду асистента кафедри анестезіології на повну педагогічну й лікувальну ставку. Наказом № 137 по Київському інституту удосконалення лікарів від 26.12.1957, параграф 4, асистент кафедри анестезіології гр. А.І. Тріщинський командирується в місто Ленінград, у військово-медичну академію. Після стажування з анестезіології в клініці професора П.А. Купріянова в Ленінградській військово-медичній академії А.І. Тріщинський очолює курс анестезіології в складі кафедри торакальної хірургії КІУЛ (завідувач кафедри професор М.М. Амосов).
У 1962 році А.І. Тріщинський захистив докторську дисертацію «Знеболювання та забезпечення безпеки операцій на відкритому серці з штучним кровообігом», яка стала суттєвим внеском не тільки в анестезіологію, але й у кардіохірургію.
Можна з впевненістю сказати, що 7 років, проведених А.І. Тріщинським у НДІ нейрохірургії, і 10 років у НДІ торакальної хірургії та кардіохірургії дали йому фундаментальні знання й величезний досвід. Саме це в поєднанні з його особистісними характеристиками: надзвичайною допитливістю й скрупульозністю — і було запорукою твердого поступу в анестезіології та його успіхів в організації, становленні й розвитку спеціальності та служби в Україні. Крім того, професор А.І. Тріщинський багато разів їздив у закордонні відрядження. Спочатку він близько двох тижнів перебував у США, потім — на конгресах і конференціях у Великій Британії, Іспанії, Німеччині, Югославії, Ізраїлі, Швейцарії тощо.
В А.І. Тріщинського була феноменальна пам’ять, і здавалося, що він все знав. І таке припущення часто підкріплювалося фактами. Так, у Великій Британії в 1967 р. під час міжнародного симпозіуму були проведені тести на знання анестезіології, делегати відповідали на запитання. А.І. Тріщинский посів перше місце серед професорів. Окрім феноменальної пам’яті А.І. Тріщинський запам’ятався ще й своєю незвичайною на той час принциповістю.
Професор Тріщинський любив клінічну роботу, любив лікувати хворих. Він консультував тяжких хворих майже по всій Україні. Майже до всіх високоповажних державних осіб, які були в тяжкому стані, на консультацію запрошували А.І. Тріщинського.
Окрім улюбленої клінічної роботи Анатолій Іванович з кожним роком виконував все більше організаційної роботи. У 1960 р. він стає головним спеціалістом-анестезіологом МОЗ України, а 1964 р. бере активну участь у створенні національного медичного товариства анестезіологів України, а потім — Асоціації анестезіологів України. Високі організаторські здібності А.І. Тріщинського і його харизма допомагають українській асоціації анестезіологів відігравати одну з провідних ролей на теренах колишнього Радянського Союзу.
Слід зазначити, що в той час (кінець 50-х — початок 60-х років ХХ століття) при проведенні загального знеболювання спостерігався великий відсоток ускладнень. Більшість з них були обумовлені недостатньою кваліфікацією анестезіологів або тим, що тривала практика проведення анестезії хірургами. У зв’язку з цим на Х з’їзді хірургів України (липень 1962 року) було прийнято рішення про те, що сучасні методи загального знеболювання можуть застосовувати тільки спеціально підготовлені лікарі, а в лікувальних установах, де їх немає, доцільно оперувати під місцевою анестезією.
У ці роки разом з М.М. Амосовим Анатолій Іванович Тріщинський обґрунтовує доцільність виокремлення анестезіології від хірургії і формування анестезіології як самостійної науково-практичної спеціальності.
У середині 60-х років почали активно впроваджуватись нові препарати для наркозу і міорелаксанти. Значним кроком вперед стало застосування нейролептичних засобів. У 1964 році на конференції в Ленінграді Анатолій Іванович доповів, що нейротропні засоби, змінюючи функціональний стан різних відділів нервової системи, можуть мати різнонаправлені впливи на основні функції організму. Оскільки головним напрямом сучасної анестезіології є використання методів активної регуляції функцій, то нейротропні засоби стали більш широко застосовуватися для досягнення зазначених цілей.
У ті ж роки проводилася широка наукова дискусія з проблем застосування міорелаксантів. У деяких літературних джерелах повідомлялося про те, що м’язові релаксанти дають певний аналгетичний ефект. Висловлювалися навіть думки про можливість оперувати хворих без застосування наркотичних речовин під прикриттям м’язових релаксантів. Анатолій Іванович Тріщинський з колегами вирішили перевірити цю гіпотезу.
Щоб зрозуміти, якою ціною діставалися дорогоцінні знання в анестезіології, звернемося до публікації в журналі «Україна» за січень 1963 року. Тоді два молодих лікарі, Володимир Троцевич і Фред Рабінер, прийняли рішення випробувати на собі дію м’язових релаксантів. «У вену В. Троцевичу введено диплацин, Ф. Рабінеру — дитилін. Десь у глибині продовжує свою роботу серце, кров ще проходить судинами легень, хоч дихання припинилось через параліч грудної клітки. Не спить мозок, напружена свідомість реєструє всі відчуття… Про свій стан сигналізують самі добровольці за допомогою нескладної системи умовних знаків. Виявляється, навіть найменший дотик голки викликає в них страшенний біль — вдесятеро сильніший, ніж звичайний». У цих експериментах виявилось, що введення міорелаксантів при збереженій свідомості залишає дуже тяжкі відчуття. Завдяки цьому сміливому експерименту практика проведення наркозу без наркотичних засобів під прикриттям міорелаксантів була засуджена й припинена.
У 1967 році Анатолія Івановича призначають завідувачем щойно створеної самостійної кафедри анестезіології-реаніматології КІУЛ, а в 1968 році він отримує вчене звання професора. Кафедра А.І. Тріщинського завдяки його ерудиції та наполегливості всього колективу стала справжньою, як було заведено говорити в той час, кузнею кадрів. Молоді лікарі уважно слухали й конспектували лекції Анатолія Івановича, передруковували та переплітали їх. Лекції А.І. Тріщинського ходили по руках у вигляді самвидаву, їх зачитували до дірок.
З 1960 по 2006 рік А.І. Тріщинський — незмінний головний анестезіолог МОЗ України. На його плечі лягли всі організаційні складнощі створення анестезіологічної служби республіки, яка стала однією з кращих у СРСР. Паралельно відбувається кропітка робота з організації Наукового товариства анестезіологів. Так, у 1960 р. була створена секція лікарів-анестезіологів при Науковому товаристві хірургів м. Києва, а 1963 рік був ознаменований організацією самостійного Наукового товариства анестезіологів м. Києва і Київської області.
У 1964 році з ініціативи А.І. Тріщинського на І конференції анестезіологів, що проходила 3–5 червня 1964 р. у Сімферополі (пізніше її назвали Кримською конференцією), було створене наукове Товариство анестезіологів-реаніматологів УРСР — одне з перших у тодішньому Радянському Союзі. Анатолія Івановича Тріщинського було обрано першим головою новоствореного наукового товариства.
У 1966 році А.І. Тріщинський започаткував роботу з організації І з’їзду анестезіологів України, але чиновники з Міністерства охорони здоров’я СРСР заборонили проводити такий захід до того часу, поки не буде проведено подібне зібрання в масштабах СРСР. З’їзд в Києві відбувся, але офіційно він мав назву «конференція», хоча тези вже були надруковані й на титульній сторінці значилося: «Обезболивание и реанимация в условиях клиники и скорой помощи (Материалы І съезда анестезиологов УССР)». Офіційно дозволений І з’їзд анестезіологів України відбувся в 1969 році у Львові, ІІ з’їзд пройшов у 1974 році у Києві, а ІІІ з’їзд — у 1979 році в Чернівцях.
У 1966 році А.І. Тріщинський разом зі співробітниками майбутньої кафедри анестезіології-реаніматології КДІУЛ О.Я. Маловічком і А.Ю. Депутатом бере активну участь в організації першого в Україні самостійного відділення реанімації, яке було відкрите 6 листопада 1966 року в багатопрофільній лікарні № 14 м. Києва (нині — Олександрівська міська клінічна лікарня). Саме це відділення, тривалий час залишаючись основною клінічною базою кафедри й виконуючи функції Республіканського реанімаційного центру, стало полігоном для випробування нових сміливих наукових ідей, справжньою кузнею кадрів для перспективної спеціальності.
Науковий доробок професора А.І. Тріщинського надзвичайно вагомий і цінний для вітчизняної медичної науки. Намагаючись коротко окреслити масштаб зробленого А.І. Тріщинським, зазначимо, що його докторська дисертація за глибиною досліджень, проведеним аналізом одержаних результатів продовжує залишатись дуже важливою і для сучасної кардіоанестезіології.
А.І. Тріщинський ніколи не полишав і розвивав проблеми нейрохірургії, неврології. Зокрема, у 90-ті роки ХХ століття він оприлюднив нову концепцію надання допомоги в разі виникнення інсультів, які посіли провідне місце серед «національних вбивць» у багатьох країнах світу. Дуже символічно, що подальший пошук у вирішенні численних аспектів цієї проблеми продовжила донька Учителя — Марина Тріщинська у своїй кандидатській, а потім — і в докторській дисертації.
Професор А.І. Тріщинський також зробив вагомий внесок у вивчення проблеми болю, травми, сепсису і порушень імунної системи в процесі анестезії та в критичних пацієнтів. Завдяки його працям значно зменшилась летальність при низці гострих отруєнь. За його ініціативи був створений Центр лікування гострих отруєнь.
Професор А.І. Тріщинський вирізнявся широтою науково-дослідницьких пошуків у різних напрямках анестезіології та інтенсивної терапії. Під його безпосереднім керівництвом були виконані науково-дослідні роботи, присвячені екзогенним інтоксикаціям (1978–1983), епідуральному застосуванню наркотичних анальгетиків (1984–1985), гнійно-септичним станам (1986–1989), поєднаній спінальній анестезії (1988–1993), імунному статусу реанімаційних хворих (1990–1995), а також науково-дослідні роботи, присвячені проблемам штучної гіпотермії, премедикації, внутрішньовенної анестезії, акупунктурної та електроакупунктурної аналгезії, комбінованої епідуральної та спінальної анестезії, черепно-мозкової травми, менінгоенцефалітів, гострої печінкової недостатності, правця, астматичного статусу, екстракорпоральних методів детоксикації; інтенсивної терапії сепсису, шокових станів, панкреонекрозу, міастенії, лікування больових синдромів тощо.
Професор А.І. Тріщинський є автором і співавтором 14 монографій, 12 навчальних посібників, 9 винаходів і понад двох сотень наукових публікацій. Під керівництвом Анатолія Івановича Тріщинського захищено 12 докторських (остання у 2008 році) і 86 кандидатських дисертацій.
За роки своєї праці професор А.І. Тріщинський надавав консультації та брав участь в лікуванні тисяч тяжкохворих пацієнтів як в Україні, так і за її межами. Завдяки його лікарському таланту багато з таких хворих змогли знову відчути радість життя.
У 1985 році А.І. Тріщинський взяв участь у розробці доктрини післядипломної медичної освіти в СРСР, а в 1986–1988 роках — у створенні уніфікованих навчальних програм з анестезіології та реаніматології МОЗ СРСР. У 1986 році професор А.І. Тріщинський став ініціатором розробки професійно-посадових характеристик і вимог до лікарів-анестезіологів різних кваліфікаційних категорій.
А.І. Тріщинський зробив вагомий внесок у становлення і розвиток дитячої анестезіології в Україні. Ще у 1973 році на очолюваній ним кафедрі стали проводитися тематичні цикли, присвячені проблемі дитячої анестезіології та інтенсивної терапії, а однією з баз кафедри стала дитяча клінічна лікарня № 14 м. Києва (нині — НДСЛ «Охматдит» МОЗ України). У 1988 році у зв’язку з виділенням дитячої анестезіології в окремий фах рішенням МОЗ СРСР від кафедри анестезіології-реаніматології КДІУЛ була відокремлена кафедра дитячої анестезіології-реаніматології. А.І. Тріщинський взяв безпосередню участь в організації кафедри дитячої анестезіології в КДІУЛ. Завідуючим новоствореної кафедри став один з учнів Анатолія Івановича — доцент Геннадій Іванович Белебезьєв.
У 1989 році за безпосередньої активної участі Анатолія Івановича Тріщинського на базі Київської клінічної лікарні № 3 був створений Республіканський центр інтенсивної терапії сепсису [4].
Важко переоцінити педагогічну діяльність професора А.І. Тріщинського. У 1991 році під його керівництвом були створені комп’ютерні програми для навчання і контролю знань лікарів-анестезіологів. У 1994 році була створена й упроваджена в навчальний процес навчально-контролююча комп’ютерна програма «Діагностика та інтенсивна терапія невідкладних станів» для лікарів усіх фахів. У 1992 році за редакцією А.І. Тріщинського виходить друком збірка питань і тестових завдань «Анестезіологія і реаніматологія», у 1995 році — книга «Невідкладна медична допомога», реферативна збірка «Токсикози вагітних», у 1996 році — реферативна збірка «Травма», у 1997 році — реферативна збірка «Сепсис», у 2004 році — «Керівництво з інтенсивної терапії», у 2008 році — «Керівництво з анестезіології».
За роки його роботи на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії пройшли підготовку понад 6000 лікарів. Можна сказати, що всі лікарі-анестезіологи України вважають себе учнями професора А.І. Тріщинського.
Протягом багатьох років професор А.І. Тріщинський був президентом Асоціації анестезіологів України, головним редактором створеного ним у 1997 році журналу «Біль, знеболювання та інтенсивна терапія». Під його керівництвом проведено п’ять з’їздів анестезіологів-реаніматологів України, три національних конгреси анестезіологів України, один Міжнародний конгрес анестезіологів соціалістичних країн, 14 розширених пленумів правління Асоціації анестезіологів України, багато науково-практичних конференцій.
Заслуги професора А.І. Тріщинського визнані й міжнародною медичною громадськістю. Він був обраний членом низки закордонних медичних товариств.
Заслуги професора А.І. Тріщинського були відзначенні урядовими нагородами: орденами Трудового Червоного Прапору, Дружби народів, Ярослава Мудрого V ст., медалями «У пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці». Професор А.І. Тріщинський є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки та лауреатом премії імені О.В. Палладіна АН України.
31 березня 2009 року великий Лікар, Вчений та Учитель професор Анатолій Іванович Тріщинський закінчив свій земний шлях. Його девізом було «Aliis inserviendo ipse consumor». І цей символ дуже точно характеризує анестезіологію — перспективну спеціальність, яка швидко і невпинно розвивається — науку та мистецтво, яким присвятив своє життя Батько української анестезіології — Анатолій Іванович Тріщинський.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 03.01.2023
Рецензовано/Revised 09.01.2023
Прийнято до друку/Accepted 10.01.2023
Список литературы
- Пам’яті професора Тріщинського Анатолія Івановича. Медик столиці. Квітень, 2009. № 53(74).
- Тріщинський А.І., Шлапак І.П., Грандо О.А., Тверський М.Н. Основні етапи розвитку анестезіології в Україні. Матеріали 2 Національного конгресу (VII з’їзду ) анестезіологів України, 24–27 вересня 1996 р., м. Харків. Київ: Вища школа, 1996. С. 3-5.
- Лоскутов О.А., Бондар М.В., Марков Ю.І., Болюк М.В., Єфименко Р.А. Сторінки історії анестезіології України (присвячується 100-річчю Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика). Київ: МВЦ Медінформ, 2018. 155 с.
- Тріщинський А.І., Бондар М.В., Грандо О.А., Шлапак І.П. Історія кафедри анестезіології та інтенсивної терапії. Біль, знеболювання та інтенсивна терапія. 1997. 1. 2-8.