Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №3, 2023
Вернуться к номеру
Захворюваність на кір в Україні (2018–2022 рр.)
Авторы: Задорожна В.І. (1), Маричев І.Л. (1), Брижата С.І. (1), Кисляк І.І. (2)
(1) — ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
(2) — Центр громадського здоров’я МОЗ України, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Вступ. Незважаючи на понад 50-річне застосування вакцини проти кору, набуття інфекцією характеру вакцинокерованої та реалізацію ВООЗ програми з її елімінації, досягти поставленої мети до цього часу не вдалося. Однією з причин є недостатні рівні вакцинації в більшості країн світу, зокрема в Україні. Має місце виникнення періодичних спалахів цієї хвороби з подальшим поширенням серед різних вікових груп населення, що викликає необхідність здійснення додаткових заходів, спрямованих на стабілізацію епідемічної ситуації.
Мета: аналіз захворюваності на кір в України за період 2018–2022 рр. і прогнозування перебігу його епідемічного процесу на найближчий період.
Матеріали та методи. Було проведено аналіз статистичної звітності із захворюваності на кір МОЗ України та Центру громадського здоров’я МОЗ України (форма 1.2, форма 40) за період 2018–2022 рр.
Результати. Рівні захворюваності на кір протягом періоду спостереження коливалися в межах 0,63–135,6 на 100 тис. населення. У період, коли в Україні захворюваність на кір набула характеру епідемії, а саме починаючи з 2018 р., її рівні порівняно з аналогічним періодом 2017 р. серед усього населення зросли в 11 разів (125,4 проти 11,2 на 100 тис. населення). Зростання захворюваності спостерігалося в усіх вікових групах. Так, серед дітей до 17 років цей показник збільшився в 9,6 раза (442,1 проти 45,8 на 100 тис.), а серед дорослого населення — у 15,5 раза (56,1 проти 3,6 на 100 тис.). Захворюваність серед дітей до 17 років була в 7,8 раза вищою, ніж серед дорослих (442,1 проти 56,1 на 100 тис.). У 2019 р. зареєстровано максимальний показник (135,6 на 100 тис.), переважно за рахунок дитячого населення. Основними групами ризику були діти до 1 року, віком 1–4 роки і 5–9 років, серед яких рівні захворюваності становили 782,5; 403,9 і 399,7 на 100 тис. відповідно. Високий рівень захворюваності в період епідемії серед дітей віком від 1 до 9 років свідчить про існування протягом тривалого часу недоліків у системі імунопрофілактики. У 2018 і 2019 рр. цей показник у сільській місцевості перевищував аналогічний серед міського населення в 1,7 і 1,2 раза відповідно. Починаючи з 2020 р., на тлі початку пандемії COVID-19, широкомасштабних протипандемічних обмежень, попередніх активних протиепідемічних і профілактичних заходів проти кору, природної імунізації населення за рахунок інтенсивної циркуляції вірусу кору, почалося зниження захворюваності на цю інфекцію серед усього населення в Україні, яке досягло рівня 0,63 на 100 тис. Серед дітей до 17 років цей показник становив 1,9 на 100 тис. У 2021 р. спостерігалося подальше зниження рівня захворюваності як серед усього населення (0,04 на 100 тис.), так і серед дітей до 17 років (0,11 на 100 тис.). У ці роки цей показник у міській і сільській місцевостях був майже однаковим (0,04 і 0,03 на 100 тис. відповідно). У 2022 р. захворюваність серед усього населення знизилася до 0,027 на 100 тис. Було зареєстровано лише 11 випадків у 7 регіонах. Серед дітей до 17 років захворіло 7 осіб (0,09 на 100 тис.), серед дорослих — 4 (0,01 на 100 тис.). Отже, після епідемії кору в Україні протягом 2 останніх років реєструється різке зниження випадків кору, а у 2022 р. — лише спорадичні випадки. У 2022 р. спостерігається зниження охоплення щепленнями: 1-ше щеплення отримали 29,3–96,8 % дітей, 2-ге — 38,4–97,5 % (без урахування Луганської обл.).
Висновки. Ризик спалаху кору в Україні найближчим часом залишається високим. Це пов’язано з періодичністю підйому захворюваності в 3–4 роки, значними прогалинами у вакцинації, які не були подолані як у попередні роки, так і в нинішній час, військовими діями, що збільшують інтенсивність міграційних процесів та унеможливлюють належний епідеміологічний нагляд.
