Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №3, 2023

Вступ. COVID-19 — це проблема сфери охорони здоров’я світового масштабу з огляду на те, що збудником є новий, раніше невідомий вірус з високим рівнем поширеності й смертності. Актуальність проблеми нового вірусу важко переоцінити. 

На сьогодні встановлено, що COVID-19 може мати дуже різноманітні варіанти перебігу, від безсимптомного, легкого до середньотяжкого, тяжкого і навіть критичного, що спричиняє смерть. Багато факторів (стать, супутні захворювання тощо) є ключовими щодо визначення тяжкості й подальшого прогресування захворювання. Тяжкий перебіг COVID-19 зазвичай розвивається приблизно через тиждень після появи перших симптомів. Прогресуюча дихальна недостатність розвивається в пацієнтів із тяжким перебігом COVID-19 незабаром після появи задишки і гіпоксемії. Такі пацієнти зазвичай відповідають критеріям гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС). Більшість пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 мають лімфопенію. У деяких хворих розвиваються тромбоемболічні ускладнення, ураження нервової системи, гостре пошкодження міокарда, печінки й нирок.

Тяжкість перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 має певну залежність від віку хворих і наявності супутньої патології. Серед хворих з тяжким перебігом у 2 рази більше пацієнтів похилого віку і в 3 рази більше пацієнтів старечого віку. У хворих з тяжким перебігом COVID-19 супутня патологія реєструється у 8 разів частіше, а поєднання 3 і більше коморбідних станів зустрічається в 7,5 раза частіше, ніж у хворих із середньотяжким перебігом захворювання.

Визначено, що загальний коефіцієнт смертності від COVID-19 у середньому був 7,2 %; нижче за 0,4 % — у пацієнтів 40 років і молодших, 1 % — віком 50 років; 3,5 % — віком 60 років; 12,8 % — віком 70 років; до 20,2 % — віком 80 років і старше. На початку пандемії найбільша частка летального кінця встановлена у хворих, старших від 85 років (10–27 %), у віці 65–84 років смертність була 3–11 %, від 1 до 3 % — у хворих віком 55–64 роки, менше за 1 % — у хворих віком 20–54 роки, не зафіксовано смертності серед хворих, молодших за 19 років. Похилий і старечий вік були чіткими предикторами смерті серед госпіталізованих хворих у клініках Великої Британії.

Невідповідність суб’єктивних проявів захворювання ступеню ураження внутрішніх органів, різноманітні ускладнення, які розвиваються як у період розпалу хвороби, так і в період реконвалесценції, значно ускладнюють проведення діагностики, лікування й профілактичних заходів.

За даними дослідження, яке було проведено в одній із клінік Китаю, встановлена така частота симптомів COVID-19 у тяжкохворих: гарячка — 83 %, кашель — 82 %, задишка — 32 %, біль у м’язах — 11 %, сплутаність свідомості — 9 %, головний біль — 8 %, біль у горлі — 5 %, ринорея — 4 %, біль у грудях — 2 %, діарея — 2 %, нудота й блювання — 1 %, двобічна пневмонія — 75 %, множинні прояви за типом симптому матового скла — 14 %, пневмоторакс — 1 %, гострий респіраторний дистрес-синдром — 17 %. За іншими даними, при аналізі історій хвороби понад 1000 пацієнтів діарея спостерігалася при легкому перебігу хвороби в 3,3 % хворих, при тяжкому — у 5,5 %, нудота й блювання — у 4,6 і 6,9 % відповідно.

В іншому дослідженні було обстежено 138 пацієнтів, найбільш поширеними симптомами на початку хвороби були: гарячка (98,6 %), втома (69,6 %), сухий кашель (59,4 %), міалгія (34,8 %) і задишка (31,2 %). Рідшими симптомами були головний біль (6,5 %), запаморочення (9,4 %), біль у животі (2,2 %), діарея (10,1 %), нудота (10,1 %) і блювання (3,6 %). При цьому діарея і нудота були першими симптомами, які тривали 1–2 доби й передували підвищенню температури й появі утрудненого дихання. В іншому дослідженні, у якому аналізували клінічний перебіг хвороби в 41 пацієнта, провідними симптомами були температура (98 %), кашель (76 %), міалгія або втома (44 %).

За даними Fei Zhou et al. (2020), у хворих розвинулись різноманітні ускладнення, а в тих, хто помер, частіше реєструвалися сепсис, септичний шок, вторинна інфекція, гостра дихальна недостатність, ГРДС, серцева недостатність, коагулопатія, гостре ураження серця, нирок, гіпопротеїнемія, ацидоз, що свідчить про розвиток поліорганної недостатності. За даними Tao Chen et al. (2020), у померлих частіше розвивались такі ускладнення: ГРДС — у 100 %, дихальна недостатність I типу — в 51 %, сепсис — у 100 %, гостре ураження серця — у 77 %, серцева недостатність — у 49 %, алкалоз — у 40 %, гіпер–каліємія — у 37 %, гостра ниркова недостатність — у 25 %, гіпоксична енцефалопатія — у 20 %.

Мета дослідження: встановити особливості клінічних проявів тяжкого перебігу COVID-19 у різні періоди пандемії.

Матеріали та методи. Методом випадкової вибірки було відібрано 145 медичних карток стаціонарних пацієнтів, які лікувались з приводу коронавірусної хвороби COVID-19 тяжкого перебігу в інфекційному відділенні Національного військово-медичного клінічного центра «Головний військовий клінічний госпіталь», з них: 112 (77,24 %) пацієнтів — до початку циркуляції штаму омікрон і 33 (22,76 %) пацієнти — після початку циркуляції штаму омікрон. Коронавірусна хвороба (COVID-19) була підтверджена за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу на наявність РНК вірусу SARS-CoV-2. Було розроблено анкету для подальшого внесення даних у програму Microsoft Exсel. Статистична обробка матеріалів дослідження проводилася за допомогою персонального комп’ютера з використанням програми Statistica та Microsoft Exсel.

Результати. Серед пацієнтів, пролікованих з приводу тяжкого перебігу коронавірусної інфекції, було більше чоловіків — 131 (90,34 %), ніж жінок — 14 (9,66 %), р < 0,05.

За належністю хворих до Збройних сил до початку циркуляції штаму омікрон: пенсіонерів було 62 (55,36 %), офіцерів — 26 (23,21 %), військово–службовців контрактної служби — 24 (21,43 %), військовослужбовців строкової служби не було. За належністю хворих до Збройних сил після початку циркуляції штаму омікрон: пенсіонерів — 26 (78,79 %), офіцерів — 3 (9,09 %), військовослужбовців контрактної служби — 2 (6,06 %), військовослужбовців строкової служби — 2 (6,06 %). Отже, в обох групах більшість хворих були з категорії «пенсіонер» (р < 0,05), і після початку циркуляції штаму омікрон вірогідно збільшилась частка пенсіонерів порівняно з періодом до початку циркуляції штаму омікрон.

Середній вік (Me) пацієнтів з тяжким перебігом коронавірусної інфекції, що увійшли у вибірку, становив 68 років (Q25 = 51, Q75 = 78), min = 19, max = 93. При аналізі даних щодо кількості хворих у різних вікових групах в різні періоди пандемії було встановлено, що в різні періоди пандемії в кожній віковій групі рівень захворюваності на коронавірусну хворобу із тяжким перебігом суттєво не відрізнявся і найчастіше хворіли пацієнти із вікової категорії 71–80 років: 23 (20,54 %) і 11 (33,33 %) до і після початку циркуляції штаму омікрон відповідно. Проте після початку циркуляції штаму омікрон збільшилась частка хворих, старших від 60 років, — 24 пацієнти (72,72 %), тоді як пацієнтів віком до 60 років, які лікувались стаціонарно, значно поменшало — 9 осіб (27,28 %) (p < 0,05). До початку циркуляції штаму омікрон різниця між цими групами була меншою: 67 пацієнтів (59,82 %) старше від 60 років і 45 пацієн–тів (40,18 %) віком до 60 років (p > 0,05). Під час обох пе–ріодів більше реєструвалось хворих із тяжким перебігом серед осіб старше від 60 років, що обумовлено як віковими особливостями, так і відсутністю щеплення.

При аналізі даних щодо клінічних проявів нової коронавірусної інфекції у хворих під час епідемії COVID-19 до початку циркуляції штаму омікрон залежно від належності до Збройних сил було встановлено: лихоманка була відсутня в 1 (4,1 %) військовослужбовця контрактної служби, 3 (11,54 %) офіцерів і 17 (27,42 %) пенсіонерів. Субфебрильна температура тіла спостерігалась у 4 (16,7 %) військовослужбовців контрактної служби, 8 (30,77 %) офіцерів, 17 (27,42 %) пенсіонерів. Фебрильна лихоманка була в 15 (62,5 %) військово–службовців контрактної служби, 11 (42,3 %) офіцерів і 25 (40,32 %) пенсіонерів. Піретична температура тіла спостерігалась у 4 (16,7 %) військовослужбовців конт–рактної служби, 4 (15,39 %) офіцерів, 3 (4,84 %) пенсіонерів. Сухий кашель спостерігався в 10 (41,67 %) військовослужбовців контрактної служби, 11 (42,31 %) офіцерів, 17 (27,42 %) пенсіонерів. Малопродуктивний кашель — у 8 (33,33 %) військовослужбовців контрактної служби, 7 (26,92 %) офіцерів, 8 (12,9 %) пенсіонерів. Вологий кашель — у 2 (8,33 %) військовослужбовців контрактної служби, 1 (3,85 %) офіцера, 9 (14,52 %) пенсіонерів. Кашель був відсутнім у 4 (16,67 %) військово–службовців контрактної служби, 7 (26,92 %) офіцерів, 28 (45,16 %) пенсіонерів. Помірна загальна слабкість спостерігалась у 16 (66,67 %) військовослужбовців конт–рактної служби, 19 (73,08 %) офіцерів, 38 (61,29 %) пенсіонерів. Виражена загальна слабкість спостерігалась у 2 (8,33 %) військовослужбовців контрактної служби, 4 (15,38 %) офіцерів, 16 (25,81 %) пенсіонерів. Задишка в спокої була наявна в 4 (16,67 %) військовослужбовців контрактної служби, 6 (23,07 %) офіцерів, 15 (24,19 %) пенсіонерів. Задишка при фізичному навантаженні — у 14 (58,33 %) військовослужбовців контрактної служби, 13 (50,00 %) офіцерів, 28 (45,16 %) пенсіонерів. Задишка була відсутня в 6 (25,00 %) військовослужбовців конт–рактної служби, 7 (26,93 %) офіцерів, 19 (30,65 %) пенсіонерів. Середні рівні сатурації, частоти пульсу, частоти дихання серед усіх категорій хворих були практично на одному рівні. Причому частота пульсу знаходилась в межах норми, сатурація — дещо нижче від норми, а частота дихання — дещо вище від норми. Вірогідно встановлено, що частота дихання 20–24 за хвилину частіше спостерігалась у пенсіонерів, серед даних хворих була і більшість із сатурацією менше за 90 %. Частота пульсу в межах 100–119 за хвилину частіше спостерігалась у військовослужбовців контрактної служби та пенсіонерів з однаковою частотою (36,8 %), дещо менше в офіцерів (26,5 %).

При аналізі даних щодо клінічних проявів нової коронавірусної інфекції у хворих під час епідемії COVID-19 після початку циркуляції штаму омікрон залежно від належності до Збройних сил було встановлено: лихоманка була відсутня у 2 (100 %) військовослужбовців контрактної служби, 2 (100 %) військовослужбовців строкової служби, 1 (33,33 %) офіцера і 9 (34,62 %) пенсіонерів. Субфебрильна температура тіла спостерігалась в 1 (33,33 %) офіцера, 14 (50,00 %) пенсіонерів. Фебрильна лихоманка була в 1 (33,33 %) офіцера і 4 (15,38 %) пенсіонерів. Піретичної температури серед даної групи хворих не спостерігалось. Встановлено, що сумарно нормальна й субфебрильна температура серед пенсіонерів спостерігалась найчастіше, як і фебрильна й піретична: нормальна і субфебрильна температура тіла — у 2 (6,9 %) військовослужбовців контрактної служби, 2 (6,9 %) військовослужбовців строкової служби, 2 (6,9 %) офіцерів, 23 (79,3 %) пенсіонерів, р < 0,05; фебрильна й піретична — в 1 (24,2 %) офіцера, 4 (45,2 %) пенсіонерів. Сухий кашель спостерігався в 1 (50,00 %) військовослужбовця строкової служби, 2 (66,67 %) офіцерів, 9 (34,62 %) пенсіонерів. Малопродуктивний кашель — в 1 (50,0 %) військовослужбовця контрактної служби, 1 (33,3 %) офіцера, 7 (26,92 %) пенсіонерів. Вологий — в 1 (50,0 %) військовослужбовця строкової служби, 3 (11,54 %) пенсіонерів. Кашель був відсутнім в 1 (50,0 %) військовослужбовця строкової служби, 7 (26,92 %) пенсіонерів. Помірна загальна слабкість спостерігалась у 1 (33,3 %) офіцера, 9 (34,62 %) пенсіонерів. Виражена загальна слабкість спостерігалась у 2 (8,33 %) військовослужбовців контрактної служби, 2 (100,00 %) військово–службовців строкової служби, 2 (66,67 %) офіцерів, 17 (65,38 %) пенсіонерів. Задишка в спокої була присутня в 1 (50,0 %) військовослужбовця контрактної служби, 3 (100 %) офіцерів, 12 (46,15 %) пенсіонерів. При фізичному навантаженні — в 1 (50,0 %) військовослужбовця конт–рактної служби, 1 (50,0 %) військовослужбовця строкової служби, 13 (50,0 %) пенсіонерів. Задишка була відсутня в 1 (50,0 %) військовослужбовця строкової служби, 1 (3,85 %) пенсіонера. Вірогідно встановлено, що частка осіб, у яких задишка була відсутня або спостерігалась при фізичному навантаженні, була серед пенсіонерів. Відсутність задишки однаково часто спостерігалась у військовослужбовців строкової служби та пенсіонерів. Задишка в спокої: в 1 (6,25 %) військово–службовця контрактної служби, 3 (18,75 %) офіцерів, 12 (75 %) пенсіонерів, р < 0,05. Задишка при фізичному навантаженні: в 1 (6,7 %) військовослужбовця конт–рактної служби, 1 (6,7 %) військовослужбовця строкової служби, 13 (86,6 %) пенсіонерів. Задишка відсутня: в 1 (50 %) військовослужбовця строкової служби, 1 (50 %) пенсіонера.

Сатурація при госпіталізації була зниженою в усіх категорій, окрім військовослужбовців строкової служби. Вірогідно встановлено, що більшість хворих із сатурацією менше за 95 % і більше від 90 % було серед пен–сіонерів. Середній рівень частоти пульсу був практично в межах норми в усіх категорій. Частота пульсу в межах 100–119 за хвилину була в 7 (100 %) хворих, усі з категорії пенсіонерів.

Встановлено, що фебрильна й піретична температура тіла при госпіталізації частіше реєструвалась до початку циркуляції штаму омікрон, незалежно від категорії пацієнтів. Після початку циркуляції штаму омікрон у більшості хворих реєстрували нормальну й субфебрильну температуру (р < 0,05). Також після початку циркуляції штаму омікрон рідше реєстрували задишку в усіх категорій пацієнтів порівняно з пацієнтами, які хворіли до початку циркуляції штаму омікрон (р < 0,05).

Встановлено, що сатурація менше за 90 % найбільш характерна для категорії пенсіонерів як до початку циркуляції штаму омікрон, так і після її початку, проте після початку циркуляції штаму омікрон знизилась кількість осіб з низькою сатурацією серед офіцерів і військово–службовців контрактної служби.

До початку циркуляції штаму омікрон тахікардія при госпіталізації була притаманна всім категоріям пацієнтів, тоді як після початку циркуляції штаму омікрон — лише пенсіонерам.

Підвищення частоти дихання як до початку циркуляції штаму омікрон, так і після більш характерне для пенсіонерів, проте кількість офіцерів і військово–службовців контрактної служби з підвищеною частотою дихання до початку циркуляції штаму омікрон була більшою.

Висновки. Після початку циркуляції штаму омікрон вірогідно збільшилась частка пенсіонерів порівняно з періодом до початку циркуляції штаму омікрон. Під час обох періодів більше реєструвалось хворих із тяжким перебігом серед осіб старше 60 років, що обумовлено як віковими особливостями, так і відсутністю щеплення. Після початку циркуляції штаму омікрон збільшилась частка хворих, старших від 60 років. Підвищення частоти дихання як до початку циркуляції штаму омікрон, так і після більш характерне для пенсіонерів, проте кількість офіцерів і військовослужбовців контрактної служби з підвищеною частотою дихання до початку циркуляції штаму омікрон була більшою. Вірогідно встановлено, що частота дихання 20–24 за хвилину частіше спостерігалась у пенсіонерів. Встановлено, що сатурація менше за 90 % найбільш характерна для категорії пенсіонерів як до початку циркуляції штаму омікрон, так і після її початку. Також після початку циркуляції штаму омікрон рідше реєстрували задишку в усіх категорій пацієнтів порівняно з пацієнтами, які хворіли до початку циркуляції штаму омікрон (р < 0,05). До початку циркуляції штаму омікрон тахікардія при госпіталізації була притаманна всім категоріям пацієнтів, тоді як після її початку — лише для пенсіонерів. Встановлено, що фебрильна й піретична температура тіла при госпіталізації частіше реєструвалась до початку циркуляції штаму омікрон незалежно від категорії пацієнтів. Після початку циркуляції штаму омікрон у більшості хворих реєстрували нормальну й субфебрильну температуру (р < 0,05).