Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №3, 2023
Вернуться к номеру
Фактори активізації природних осередків зоонозних особливо небезпечних інфекцій на території півдня України
Авторы: Нехороших З.М., Процишина Н.М., Самойленко В.О., Маньковська Н.М., Загоруйко М.О., Бондаренко Д.А.
Філія «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова» Державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ України», м. Одеса, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Зоонозні природно-осередкові особливо небезпечні інфекції (ОНІ), які значно поширені у тваринному світі, характеризуються різноманіттям тяжкої патології у людей і значними затратами на проведення профілактичних і протиепідемічних заходів. Південний регіон України має надзвичайно сприятливі ландшафтно-географічні умови (теплий клімат, лимани, пойми річок) для формування і функціонування природних осередків різних зоонозних ОНІ. На основі проведених нами багаторічних еколого-епізоотологічних і мікробіологічних досліджень в екосистемах півдня України (Одеська, Миколаївська, Херсонська області) зареєстровані функціонуючі природні осередки туляремії, орнітозу, лептоспірозу, арбовірусних інфекцій. На сьогодні збудники туляремії — Francisella tularensis (F.tularensis) та орнітозу — Chlamydia psittaci (C.psittaci) розглядаються як потенційні агенти біологічної зброї і віднесені до найбільш небезпечних пріоритетних мікроорганізмів: F.tularensis — вища категорія А, C.psittaci — категорія В. Персистенція та резервація збудників туляремії та орнітозу в природних осередках сприяє їх стійкості й довготривалому функціонуванню.
Мета роботи: визначити фактори активізації природних осередків зоонозних ОНІ на півдні України з наступною розробкою рекомендацій щодо удосконалення системи епіднагляду.
Матеріали та методи. Для дослідження польового матеріалу (птахи, тварини, кліщі) та клінічного від людей застосовані сучасні діагностичні технології: еколого-зоологічні, бактеріологічні, біологічні, імунолюмінесцентні, серологічні (РПГА, РНГА, РНАт), а також молекулярно-біологічні методи: полімеразна ланцюгова реакція — для виявлення ДНК F.tularensis, MLVA (Multilocus VNTR Analysis) — для генотипування штамів збудника туляремії.
Результати. Південь України належить до зони степу, де зареєстровано 340 видів диких птахів, що становить понад 90 % орнітофауни України, з яких близько 150 мають високий епідемічний потенціал, оскільки є носіями збудників різних ОНІ, у тому числі орнітозу. В Україні орнітоз почали реєструвати з 1955 року у вигляді професійних спалахів і спорадичних випадків. У 70–90-ті роки спостерігали професійні спалахи хламідійної етіології, підтверджені лабораторно, з різною кількістю хворих в Одеській, Херсонській, Полтавській, Донецькій областях (Єнакіївська птахофабрика — 33 випадки, з них один летальний), Харківському і Миколаївському зоопарках. Джерелом інфекції були качки, кури, інфікованість яких становила 18–60 %. У регіоні реєстрували спорадичні випадки орнітозу (іноді з тяжкою пневмонією), при яких джерелом інфекції були папуги, голуби, свійські птахи. Нами описаний летальний випадок орнітозу (м. Одеса), який етіологічно підтверджений ізоляцією з секційного матеріалу високовірулентного штаму К C.psittaci.
На півдні встановлена висока інфікованість C.psittaci 83 видів диких птахів (до 75 %). У Херсонській області на території Чорноморського біосферного заповідника (ЧБЗ) спостерігали масові епізоотії чайки чорноголової, морського голубка, річної крачки з ізоляцією 14 регіональних штамів C.psittaci, що дозволило встановити природний осередок орнітозу.
Упродовж 2000–2009 років періодично повторювались масові епізоотії орнітозу серед нових видів диких птахів — строкатоносої крачки, гаги звичайної (о. Круглий, Миколаївська обл., загинуло 400 птахів), куликів (лиман Куяльник, Одеська обл., загинуло 1000 особин), що свідчило про циркуляцію високовірулентних штамів C.psittaci та активність природного осередку орнітозу в ЧБЗ.
Багаторічні дослідження, проведені нами і фахівцями ветеринарної медицини, дозволили запровадити раціональну систему епіднагляду за орнітозом з його обов’язковою реєстрацією з 1989 року, яка сприяла зменшенню професійних спалахів, більш своєчасному виявленню орнітозу й проведенню необхідних протиепідемічних заходів. На жаль, в Україні останніми роками діагностичні дослідження на орнітоз украй обмежені. Хламідійні тест-системи на основі C.psittaci в країні не виробляють. Протиепізоотичні заходи проводяться не у зв’язку з хворобою птахів, а після епідускладнень.
На території південного регіону визначена висока зараженість хламідіями C.psittaci диких ссавців 18 видів (40,1 ± 1,3 %) — додаткового резервуару хламідійної інфекції в дикій природі. У низці біотопів встановлена інфікованість C.psittaci саме тих видів диких ссавців, які є основними носіями туляремійної інфекції — миша польова, лісова, курганчикова (44,4 ± 3,2 %) і лисиці, зайці (38,5 ± 9,5 %).
Природні осередки туляремії виявлені в Генічеському районі (о. Бірючий, Херсонська обл.) і Кілійському (дельта Дунаю, Одеська обл.). У минулому на півдні виникали значні спалахи туляремії (останній — в Одеській та Миколаївській областях у 1998 році, коли захворіло 100 осіб). Джерелом інфекції були ссавці фонових видів (миші лісові, польові та зайці-русаки).
За період з 1993 по 1999 р. на півдні України, у тому числі під час спалаху туляремії, було ізольовано 17 штамів F.tularensis holarctica з різних джерел (зайці, гризуни, кліщі, вода). При вивченні генотипових властивостей ізолятів виявлено 9 генотипів високовірулентних штамів F.tularensis, з яких 3 унікальних (А13, А15, А22/5) ідентифіковано під час спалаху туляремії 1998 року. Важливо, що генотип А22/5 штаму F.tularensis (миша хатня) з особливим подвійним набором алелів у VNTR-локусах FT-M3 (26 і 14) і FT-M6 (7 і 4) більше на території України не циркулював. Позитивні результати серологічних досліджень польового матеріалу (2000–2003 рр.) від носіїв і переносників туляремійної інфекції підтвердили стійкість та активність природного осередку на о. Бірючий.
У 2016–2018 роках у природному осередку туляремії (Саратський район, Одеська обл.) виділено 13 штамів F.tularensis від кліщів (10) і дрібних ссавців фонових видів (3), які характеризувались in vitro та in vivo високою вірулентністю, що свідчило про його активність.
На основі MLVA у 3 високовірулентних штамів F.tularensis, що ізольовані від дрібних ссавців (миша лісова, 2016), виявлені нові генотипи А211, А111, А161, а також генотип С111 штаму від кліщів (2017), циркуляцію яких раніше не реєстрували на території жодного регіону України.
Природні осередки туляремії являють собою стійкі паразитарні системи із циклічним проявом активності. Серед причин активізації довгоіснуючих і виникнення нових природних осередків туляремії розглядається можливість зміни молекулярно-біологічних властивостей збудника і його хазяїв, непередбачувані мутаційні й мікроеволюційні процеси в біоценозах.
Важливим фактором активізації природних осередків туляремії в зоні степу є теперішні бойові дії. Зона проведення бойових дій є територією з високим біоризиком, де може спостерігатись активізація природних осередків різних ОНІ, у тому числі туляремії, що зумовлена як катастрофічною руйнацією екосистеми, так і застосуванням F.tularensis як біологічної зброї. Зазначена ситуація створює значні ризики для особового складу військових сил України та місцевого населення і потребує особливої уваги до їх біобезпеки.
У зв’язку з активізацією природних осередків туляремії великого значення набуває постійний моніторинг ендемічних територій, що направлений на їх обов’язкове епізоотологічне дослідження, індикацію збудника від носіїв, переносників інфекції та об’єктів зовнішнього середовища.
Захворювання людей на туляремію є наслідком високої епізоотичної активності природних осередків, що зумовлена максимальною чисельністю основних носіїв і переносників інфекції. Ефективний епіднагляд за туляремією можливий при урахуванні системного підходу до проведення епізоотологічного моніторингу на ензоотичних територіях на основі критеріїв оцінки ступеня їх епідемічної загрози. В Україні визначено 2 типи адміністративних територій за ступенем епідемічного ризику зараження F.tularensis. 1-й тип — територія високого епідемічного ризику, куди віднесено 10 областей: Сумська, Чернігівська, Волинська, Рівненська, Полтавська, Львівська, Одеська, Херсонська (Генічеський район), Запорізька (Акимовський район) і АР Крим. Інші області віднесено до 2-го типу територій з низьким епідемічним ризиком зараження F.tularensis. Встановлено, що на територіях 1-го типу зареєстровано близько 84 % усієї захворюваності на туляремію в Україні, що обумовлює необхідність щорічного проведення еколого-епізоотологічних досліджень з метою визначення рівня епізоотичної активності природних осередків.
В Україні епідеміологічна ситуація з туляремії складна: відсутня специфічна профілактика інфекції, якість вірогідної діагностики недостатня, зменшені протиепізоотичні й дератизаційні заходи на ензоотичних територіях, що може призвести до тяжких епідускладнень, особливо на фоні різкого збільшення носіїв і переносників збудника.
Південний регіон є також неблагополучним з лептоспірозу. Природні осередки лептоспірозу сформовані, як правило, навколо водойм, де зустрічаються різні види диких ссавців і сільськогосподарські тварини. Найбільша зараженість лептоспірами виявлена в навколоводних видів диких ссавців (сірі щури, ондатри та інші). Поширення лептоспірозної інфекції пов’язане з ростом чисельності сірих щурів в природних біотопах і антропургічних осередках. Серологічне дослідження польового матеріалу від різних видів диких ссавців — носіїв лептоспір виявило їх високу серопозитивність (17,5–67 %). На півдні України найбільш ендемічною територією з лептоспірозу є Одеська область, а захворювання людей найчастіше зумовлено лептоспірами серогрупи L.іcteroheamorragiae (77 %).
Формуванню природних осередків арбовірусних інфекцій на півдні України сприяють особливості клімату, широкий спектр носіїв і переносників різних видів арбовірусів, інтенсивна міграція диких перелітних птахів. Мігруючі види диких птахів у місцях їх гніздування часто служать джерелом інтродукції арбовірусів завдяки латентному зберіганню інфекції або перенесенню на собі переважно іксодових кліщів (Ixodes ricinus). Встановлено, що основним переносником вірусу кліщового енцефаліту є саме Ixodes ricinus, на частку якого припадає понад 64 % усіх досліджених кліщів і 80,4 % позитивних проб. Найбільш зараженими вірусом лихоманки Західного Нілу виявились водно-болотні й синантропні дикі птахи, які обумовлюють поширення інфекції. При цьому кліщовий енцефаліт (9,4 %) і лихоманка Західного Нілу (3,5 %) були найбільш поширеними арбовірусними інфекціями в людей.
У різних екосистемах півдня України виявлені поліінфектні осередки ОНІ, де існують їх спільні мікст-інфіковані носії та переносники, які забезпечують резервацію та поширення патогенів. Встановлено, що асоціації різних збудників ОНІ мікст-інфікованих диких птахів, ссавців, кліщів обумовлюють утворення й довготривале функціонування поліінфектних осередків. При цьому частина територій з поліінфектними осередками ОНІ є зонами рекреації та туризму. Поліінфектні природні осередки (орнітоз, туляремія, лептоспіроз, арбовірусна інфекція) зареєстровані на території Одеської (12 районів) і Херсонської областей (2 райони).
Отже, у результаті проведених комплексних досліджень встановлено, що південь України має високий епізоотичний та епідемічний ризик щодо поширення зоонозних ОНІ із циркуляцією високовірулентних бактеріальних і вірусних патогенів, які обумовлюють епізоотії, епідемії, а в деяких випадках — летальну інфекцію в людей.
У дослідженому регіоні більшість природних осередків зоонозних ОНІ віднесено до активних, у зв’язку з чим особливого значення набуває контроль за їх епізоотичним станом і прогнозування епідпотенціалу з метою запобігання розвитку епідускладнень, особливо на фоні відсутності імунопрофілактики потенційних груп епідризику.
Проведені дослідження дали можливість встановити видовий склад носіїв і переносників, еколого-географічні фактори, що забезпечують циркуляцію і резервацію збудників різних зоонозних ОНІ в природних осередках.
Висновки. Визначено, що основними факторами активізації природних осередків зоонозних ОНІ є сприятливі екологічні умови, збільшення чисельності основних носіїв і переносників у конкретних біоценозах, циркуляція високовірулентних штамів, асоційована інфекція та недостатній рівень профілактичних і дератизаційних заходів. Моніторинг поліінфектних природних осередків повинен базуватись на комплексному полінозологічному підході до оцінки їх епідпотенціалу з урахуванням специфіки виявлених асоціантів — збудників різних бактеріальних і вірусних ОНІ.
Особливого значення набуває активізація досліджень зі своєчасної та вірогідної діагностики зоонозних ОНІ з використанням сучасних молекулярно-генетичних методів та організація виробництва вітчизняних діагностичних і профілактичних препаратів.
Обґрунтована необхідність застосування молекулярно-епідеміологічного моніторингу в системі епіднагляду за ОНІ, що дозволить стежити за структурою популяцій патогенів з визначенням епідемічно значущих геноваріантів, прогнозуванням епідситуації та своєчасною її корекцією.
Результати проведених досліджень стали основою для розробки науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення раціональної системи профілактики зоонозних ОНІ, що полягає в запобіганні виникненню епізоотичних і епідемічних ускладнень, динамічному вивченні зареєстрованих і потенційних ендемічних територій з визначенням їх епідпотенціалу, що сприятиме біозахисту населення України.