Oral and General Health Том 4, №1, 2023
Вернуться к номеру
Акредитація як інструмент підвищення якості медичної допомоги
Авторы: Горачук В.В.
Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Рубрики: Стоматология
Разделы: Клинические исследования
Версия для печати
Резюме
Актуальність. Підвищення якості медичної допомоги залишається актуальною проблемою світових систем охорони здоров’я. В Україні використовується такий визнаний інструмент управління якістю, як акредитація. Проте низка досліджень свідчать про необхідність її удосконалення. Мета роботи: визначити особливості застосування акредитації для регулювання якості медичної допомоги й обґрунтувати концептуальні напрями її удосконалення в Україні. Матеріали та методи: системний підхід; порівняльний аналіз; бібліосемантичний метод; концептуальне моделювання; джерела наукової літератури, включно із систематичними оглядами з бази PubMed; нормативно-правові документи. Результати. Встановлено, що світові системи акредитації медичних організацій бурхливо розвиваються. Стандарти акредитації вийшли за межі національних систем і оформились у міжнародні програми. За змістом ці стандарти високодиференційовані. В Україні стандарти акредитації не переглядалися з 2013 року. За змістом вони повторюють нормативні вимоги та дублюють умови ліцензування. Акредитація суворо контролюється МОЗ, без участі громадських інституцій. Запропоновано концептуальні напрями вдосконалення акредитації: заснування незалежного агентства з акредитації; оновлення змісту стандартів акредитації, доповнення їх стандартами безпеки пацієнтів згідно з міжнародними критеріями; створення методичного забезпечення акредитації; навчання інспекторів з акредитації. Висновки. Національна система акредитації потребує вдосконалення відповідно до найкращих міжнародних зразків.
Background. Improving the quality of medical care remains an urgent problem of global healthcare systems. In Ukraine, such a recognized quality management tool as accreditation is used. However, several studies indicate the need for their improvement. The purpose of this work was to determine the specifics of using accreditation to regulate the quality of medical care and to substantiate the conceptual directions for its improvement in Ukraine. Materials and methods. The following materials and methods were used: systemic approach; comparative analysis; bibliosemantic method; conceptual modeling; sources of scientific literature, including systematic reviews from the PubMed database; regulatory and legal documents. Results. It was found that the world systems for accreditation of medical organizations are rapidly developing. Accreditation standards have gone beyond national systems and have become international programs. These standards are highly differentiated in content. In Ukraine, accreditation standards have not been reviewed since 2013. In terms of content, they repeat regulatory requirements and duplicate licensing conditions. Accreditation is strictly controlled by the Ministry of Health, without the participation of public institutions. Conceptual directions for improving accreditation are proposed: creation of an independent accreditation agency; updating the content of accreditation standards, supplementing them with patient safety standards in accordance with international criteria; creation of methodical assurance of accreditation; training of accreditation inspectors. Conclusions. The national accreditation system needs to be improved according to the best international models.
Ключевые слова
якість медичної допомоги; акредитація; ліцензування; сертифікація; стандартизація
quality of medical care; accreditation; licensing; certification, standardization
Вступ
Якість як загальна економічна та соціальна категорія визначається унікальними характеристиками товару або послуги, які можуть задовольнити запити споживачів і докорінним чином відрізняють їх від інших видів товарів або послуг [1–3]. Актуальними характеристиками якості медичної допомоги є: клінічна ефективність, безпека, орієнтованість на пацієнта, фінансова доступність, своєчасність, справедливість, комплексність, економічна ефективність, висока підготовка кадрового потенціалу [4]. З метою досягнення таких характеристик медичної послуги застосовуються ліцензування медичної практики, акредитація закладів охорони здоров’я, сертифікація систем управління якістю, стандартизація медичних технологій.
Акредитації відводиться особливе місце у згаданому переліку регуляторів якості медичних послуг, оскільки вона передбачає надання закладом охорони здоров’я послуг більш високого рівня якості, ніж того вимагають умови ліцензування. В історичному масштабі акредитація подолала тривалий шлях становлення й розвитку, ініційований хірургічним коледжем США ще 1917 року, з виходом на світовий рівень, представлений сьогодні авторитетними міжнародними системами акредитації, орієнтованими на безпеку пацієнта та управління медичною організацією [5]. Це підтверджує затребуваність і значимість акредитації як дієвого інструменту забезпечення якості медичної допомоги, підвищення її безпеки та ефективності [6–8].
Науковими дослідженнями вітчизняних авторів [9–11] доведено, зокрема, недосконалість акредитації закладів охорони здоров’я в Україні, зниження зацікавленості керівників закладів охорони здоров’я в запровадженні більш високих, порівняно з ліцензуванням, вимог до якості послуг, які надаються їх споживачам. Цьому сприяють, прикладом, відсутність мотиваційних механізмів до акредитації з боку держави та ринку медичних послуг, низький рівень економіки та доходів населення, що не дозволяє керівникам закладів вкладати в забезпечення високого рівня якості достатню кількість ресурсів. Водночас просування України європейським шляхом вимагає підвищення уваги до запровадження таких механізмів забезпечення якості медичної допомоги, які сприятимуть конкурентоспроможності вітчизняних медичних, зокрема стоматологічних, послуг на європейському ринку, що обумовлює актуальність цієї роботи.
Мета дослідження: виявити особливості акредитації закладів охорони здоров’я в Україні та обґрунтувати концептуальні напрями її удосконалення.
Матеріали та методи
Здійснено комплексний аналіз порядку та про-цедури акредитації закладів охорони здоров’я в Україні порівняно з аналогічними в міжнародних системах акредитації. Результати аналізу покладено в основу обґрунтування концептуальних напрямів удосконалення акредитації у вітчизняній сфері охорони здоров’я. Додатково використані методи: бібліосемантичний; системного підходу; концептуального моделювання. Теоретичною базою дослідження обрано систематичні огляди та метааналізи з бази даних PubMed, рекомендації міжнародних експертів, вітчизняні нормативно-правові акти.
Результати та обговорення
Результатами дослідження встановлено, що сучасний стан світових систем акредитації медичних організацій характеризується бурхливим розвитком. Активно розробляються та впроваджуються міжнародні акредитаційні програми, які містять спеціальні, залежно від профілю діяльності закладу охорони здоров’я та складності медичних утручань, стандарти акредитації. Для такої диференційованої розробки стандартів акредитації функціонують спеціальні незалежні інституції: центри якості й акредитації, комісії, служби, агентства з акредитації. Додатково вони надають консалтингові послуги з впровадження й дотримання вимог стандартів акредитації закладами охорони здоров’я [12–15].
Основна спрямованість стандартів акредитації, задекларована в міжнародних програмах, полягає в орієнтованості на задоволення потреб пацієнта в медичній допомозі з наданням максимально безпечних послуг за умов якісного управління медичним закладом. Показовим прикладом можна назвати стандарти акредитації міжнародної Об’єднаної комісії з акредитації (JCI) для лікарень, які містять високі вимоги до безпеки пацієнтів на етапах: надходження, переведення, виписки зі стаціонару; ідентифікації пацієнта; профілактики падінь; хірургічної й епідемічної безпеки; безпеки використання лікарських засобів; безперервності лікування; ефективності комунікацій; дотримання прав пацієнтів та їх сімей; навчання персоналу; адміністративно-господарського управління закладом і техніки безпеки; управління інформацією, формування культури безпеки тощо. Важливо, що ці вимоги щороку переглядаються й оновлюються, з урахуванням набутого досвіду, розвитку медичної науки, запитів пацієнтів і медичних працівників тощо [16–18].
На відміну від стандартів акредитації міжнародних програм, якими користуються національні системи акредитації різних країн, стандарти акредитації в Україні, розроблені ще 2011 року, переглядалися із внесенням окремих змін лише у 2013 та 2020 роках [19]. За змістом стандарти акредитації спрямовані переважно на дотримання закладом охорони здоров’я нормативних вимог, що необхідно й поза межами акредитації. Такий підхід не наближує стандарти акредитації до забезпечення ними високої якості медичної допомоги на рівні безпосереднього споживача — пацієнта, оскільки нормативні вимоги мають узагальнений характер і не орієнтовані на персональні потреби кожного окремого хворого. Важливо, що 40,1 % стандартів акредитації повторюють ліцензійні вимоги, скеровані на забезпечення лише мінімального рівня якості [20].
Процедура акредитації в Україні здійснюється Головною акредитаційною комісією МОЗ України й акредитаційними комісіями при структурних підрозділах охорони здоров’я обласних/міських державних адміністрацій. Це вказує на відомчу залежність акредитації, на противагу міжнародному досвіду незалежних агенцій, де забезпечують більшу об’єктивність оцінок. В Україні відсутнє методичне забезпечення процедури акредитації, що ускладнює роботу і експертів, і працівників закладів охорони здоров’я при підготовці та проведенні/проходженні цієї процедури, а перевірка дотримання акредитаційних вимог має дискретний характер, на відміну від постійного, як це практикується в інших країнах.
Акредитація в Україні була запроваджена в кінці 90-х років минулого століття і носила обов’язковий характер до 31.12.2018. За прикладом міжнародних систем акредитації, з 01.01.2019 вона набула добровільного характеру. Але в умовах вітчизняної системи охорони здоров’я та тривалих економічних негараздів у країні цим було створено загрозу відмови закладів охорони здоров’я від акредитації, утримання якості послуг лише відповідно до умов ліцензування, що усвідомлено передбачало нижчий рівень якості. Причинами таких рішень керівників закладів стали відсутні будь-які механізми мотивації закладів охорони здоров’я до проходження акредитації, зокрема, в умовах оплати за надану медичну послугу за програмою медичних гарантій, коли не враховується наявність чи відсутність свідоцтва акредитації. Слабкий розвиток ринку страхових послуг також є демотиватором для проходження закладами акредитації, на відміну від розвинених систем охорони здоров’я, у яких страхові компанії не вступають у договірні відносини з надавачами медичних послуг у разі відсутності в них акредитаційного сертифікату.
З урахуванням вищезазначеного можна запропонувати концептуальні підходи до удосконалення акредитації закладів охорони здоров’я в Україні як надійного інструменту підвищення якості медичних послуг. Насамперед вітчизняні стандарти акредитації необхідно доповнити прийнятими на міжнародному рівні стандартами безпеки пацієнта [21]. Дієвість стандартів акредитації значно зросте в разі їх диференціації для різних типів закладів охорони здоров’я (лікарняних, амбулаторно-поліклінічних), видів медичної допомоги (екстрена, первинна, спеціалізована, реабілітаційна, паліативна), клінічних станів пацієнтів. Надійність стандартів щодо забезпечення ними якості в разі виконання вимог помітно підвищиться, якщо до них увійдуть стандарти проведення/виконання заходів, маніпуляцій, процедур на рівні лікар/медичний працівник — пацієнт, де безпосередньо формується якість медичної допомоги.
МОЗ України має передати функції розробки стандартів акредитації, а також наділити функціями створення методичних керівництв з акредитації, підготовки експертів з акредитації, надання консалтингових послуг, проведення процедури підготовки та власне акредитації закладів охорони здоров’я, регулярного післяакредитаційного моніторингу незалежному органу з акредитації.
Такі зміни потребують відповідних змін нормативно-правового регулювання акредитації з метою використання її як удосконаленого інструменту для забезпечення високого рівня якості медичної допомоги в Україні.
Висновки
В Україні використовується акредитація закладів охорони здоров’я як інструмент регулювання якості медичної допомоги, ефективність якого доведена тривалою міжнародною практикою. Водночас за змістом, обсягом, методами впровадження й використання стандарти акредитації вимагають перегляду, оновлення й наближення до міжнародних практик, що сприятиме поліпшенню якості медичної допомоги населенню.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 02.02.2023
Рецензовано/Revised 15.02.2023
Прийнято до друку/Accepted 20.02.2023
Список литературы
1. Заїка С.О., Грідін О.В. Теоретичні аспекти сутності та змісту якості як філософської, соціальної та економічної категорії. Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. 2016. Вип. 172. С. 202-214. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkhdtusg_2016_172_24 (дата звернення: 19.02.2023).
2. Marmot M., Allen J. Health priorities and the social determinants of health. EMHJ. 2015. Vol. 21, No. 9. P. 671-672. URL: https://applications.emro.who.int/emhj/v21/09/EMHJ_2015_21_9_671_672.pdf?ua=1&ua=1 (дата звернення: 19.02.2023).
3. Popescu D. Category of quality in aristotle and hegel. Revue. Roumaine de Philosophie. 2015. Vol. 59(2). P. 271-287. URL: https://www.researchgate.net/publication/292856434_Category_of_quality_in_aristotle_and_hegel (дата звернення: 19.02.2023).
4. Brubakk K. et al. A systematic review of hospital accreditation: the challenges of measuring complex intervention effects. BMC Health Serv. Res. 2015. Vol. 23. P. 15. 280. doi: 10.1186/s12913-015-0933-x (дата звернення: 24.02.2021).
5. Мазур І.П., Заболотько В.М., Стешенко І.Є. Кадровий потенціал системи охорони здоров’я: галузева структура медичних працівників у 2019 році. Українські медичні вісті. 2021. Т. 13. № 1(86). С. 16-22. doi: 10.32471/umv.2709-6432.86.1012.
6. Горачук В.В. Міжнародні інструменти підвищення якості менеджменту медичної допомоги. Економіка і право охорони здоров’я. 2015. № 1(1). С. 54-57. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eprozd_2015_1_12 (дата звернення: 19.02.2023).
7. Предоставление качественных услуг здравоохранения: обязательное условие всеобщего охвата услугами здравоохранения на мировом уровне. Женева: Всемирная организация здравоохранения, Организация экономического сотрудничества и развития и Международный банк реконструкции и развития. Всемирный банк. 2019. С. 62-74. URL: https://apps.who.int/iris/handle/10665/312003?locale-attribute=pt& (дата звернення: 19.02.2023).
8. Mehta A., Goldstein S.D., Makary M.A. Global trends in center accreditation by the Joint Commission International: growing patient implications for international medical and surgical care. J. Travel Med. 2017. Vol. 1. № 24(5). doi: 10.1093/jtm/tax048 (дата звернення: 19.02.2023).
9. Биркович Т.І. Акредитація і регулювання якості медичних послуг в системі охорони здоров’я. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 4. URL: http:// www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_2018/3.pdf (дата звернення: 19.02.2023).
10. Віленський А.Б. Сучасний стан та перспективи розвитку державного регулювання акредитації закладів охорони здоров’я в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 6. С. 61-65. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/6_2018/15.pdf (дата звернення: 19.02.2023).
11. Ukraine: Health system review. Health Systems in Transition / Lekhan V.N. et. al. World Health Organization. The European Observatory on Health Systems and Policies: 2015. 2015. Vol. 17(2). P. 1-153. URL: https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/176099/HiT-17-2-2015-eng.pdf?sequence=5&isAllowed=y (дата звернення: 19.02.2023).
12. Lam M.B. et al. Association between patient outcomes and accreditation in US hospitals: observational study. BMJ. 2018. P. 363. k4011. doi: 10.1136/bmj.k4011 (дата звернення: 19.02.2023).
13. Mansour W., Boyd A., Walshe K. The development of hospital accreditation in low- and middle-income countries: a literature review. Health Policy Plan. 2020. Vol. 35(6). P. 684-700. doi: 10.1093/heapol/czaa011 (дата звернення: 19.02.2023).
14. Maseeh Uz Zaman, Nosheen Fatima. Accreditation of Healthcare Facilities: A Friend or Foe? Journal of the College of Physicians and Surgeons Pakistan. 2015. Vol. 25(10). P. 711-712. URL: https://vlibrary.emro.who.int/imemr/accreditation-of-healthcare-facilities-a-friend-or-foe-2/ (дата звернення: 19.02.2023).
15. Halasa Y.A. et al. Value and impact of international hospital accreditation: a case study from Jordan. East. Mediterr. Health J. 2015. Vol. 21(2). P. 90-9. doi: 10.26719/2015.21.90 (дата звернення: 19.02.2023).
16. Scott C. Williams et al. Comparing Public Quality Ratings for Accredited and Nonaccredited Home Health Agencies. Home Health Care Management & Practice. 2018. Vol. 30(1). P. 23-29. URL: https://doi.org/10.1177/1084822317737249 (дата звернення: 19.02.2023).
17. JCI Accreditation Standards for Hospitals, 7th Edition. 2020. 424 p. URL: https://store.jointcommissioninternational.org/jci-accreditation-standards-for-hospitals-7th-edition/ (дата звернення: 19.02.2023).
18. Inomata T. et al. The impact of Joint Commission International accreditation on time periods in the operating room: A retrospective observational study. PLoS One. 2018. Vol. 13(9). P. e0204301. doi: 10.1371/journal.pone.0204301 (дата звернення: 19.02.2023).
19. Про вдосконалення акредитації закладів охорони здоров’я: наказ від 14.03.2011 № 142. Міністерство охорони здоров’я України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0678-11#n39 (дата звернення: 19.02.2023).
20. Горачук В.В. Медико-соціальне обґрунтування моделі системи управління якістю медичної допомоги: дис. … д-ра мед. наук: 14.02.03. НМАПО імені П.Л. Шупика. Київ, 2015. 425 с.
21. Глобальные действия по обеспечению безопасности пациентов. Семьдесят вторая сессия Всемирной ассамблеи здравоохранения. WHA72.6. 28 мая 2019 г. 8 с. URL: https://apps.who.int/gb/ebwha/pdf_files/WHA72/A72_R6-ru.pdf (дата звернення: 19.02.2023).
22. Мазур І.П., Лехан В.М., Рибачук А.В. Трансформації стоматологічної галузі за період незалежності України та їх вплив на доступність стоматологічної допомоги. Медичні перспективи. 2022. № 1. С. 184-192. https://doi.org/10.26641/2307-0404.2022.1.254470.