Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Архив офтальмологии Украины Том 11, №1, 2023

Вернуться к номеру

Використання хірургічних навігаційних шаблонів при декомпресії орбіти в лікуванні ендокринної орбітопатії

Використання хірургічних навігаційних шаблонів при декомпресії орбіти в лікуванні ендокринної орбітопатії

Авторы: Прусак О.І. (1), Слободянюк А.С. (2)
(1) — Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) — Інститут післядипломної освіти НМУ ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Ендокринна орбітопатія (ЕО) зустрічається в молодих осіб працездатного віку, негативно впливає на якість життя, може призвести до втрати зору, що є медико-соціальною проблемою. При тяжкому й середньому ступені тяжкості ендокринної орбітопатії застосовують хірургічну декомпресію, частота ускладнень якої становить від 9,3 до 35 %. На сьогодні пошук нових можливостей для профілактики післяопераційних ускладнень є актуальною проблемою щелепно-лицевої хірургії та офтальмології. Мета: оцінити результати лікування та визначити частоту ускладнень при проведенні декомпресії орбіти з використанням хірургічних навігаційних шаблонів при лікуванні пацієнтів з ендокринною орбітопатією. Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів декомпресії орбіти у 17 пацієнтів з ЕО, що проходили лікування на базі Київської обласної клінічної лікарні та Київської міської клінічної лікарні № 1 в період з 2017 по 2021 р. Для проведення дослідження нами був використаний відповідний цифровий протокол. Результати. За даними передопераційної екзофтальмометрії, середня величина екзофтальму на правому та лівому оці становила 23,75 ± 3,07 мм і 24,27 ± 3,26 мм відповідно. В післяопераційному періоді виявлено, що середня величина екзофтальму для правого ока становила 18,88 ± 2,18 мм, для лівого — 19,47 ± 3,01 мм; статистично вірогідної відмінності в обстежуваній групі також не було виявлено (p = 0,892). Середня величина зменшення екзофтальму в досліджуваній групі — 4,84 ± 0,27 мм. За допомогою методів варіативної статистики нами було підтверджено вірогідне зменшення величини екзофтальму в досліджуваній групі порівняно з передопераційними показниками (р < 0,001). Серед післяопераційних ускладнень у терміни спостереження 3 місяці в одного хворого нами спостерігалася диплопія, а після лікування трьох пацієнтів зберігалася гіпестезія у зоні іннервації ІІ гілки трійчастого нерва. При проведенні декомпресії 5 орбіт було виявлено незначну кровотечу, що не потребувала додаткових методів зупинки. При цьому в жодному випадку ми не спостерігали такого загрозливого післяопераційного ускладнення, як лікворея. Висновки. При лікуванні пацієнтів з ЕО використання CAD/CAM технології дозволяє вдосконалити етап планування оперативного втручання завдяки можливості віртуальної симуляції кісткової декомпресії орбіти на передопераційному етапі. Використання хірургічних навігаційних шаблонів при декомпресії орбіти в лікуванні ендокринної орбітопатії дозволяє досягти суттєвого зменшення екзофтальму (у середньому на 4,84 ± 0,27 мм) на фоні зменшення площі кісткової резекції, що знижує ризик післяопераційних ускладнень.

Background. Endocrine orbitopathy occurs in young people of working age, negatively affects the quality of life, can lead to vision loss, which is a medical and social problem. Surgical decompression is used for severe and moderate endocrine orbitopathy, its complication rate ranges from 9.3 to 35 %. Today, the search for new options to prevent postoperative complications is an urgent problem of maxillofacial surgery and ophthalmology. Objective: to evaluate the results of treatment and determine the frequency of complications during orbital decompression using surgical guides for the management of patients with endocrine orbitopathy. Materials and methods. To achieve this goal, an analysis of the results of orbital decompression was performed in 17 patients with endocrine orbitopathy treated at the Kyiv Regional Clinical Hospital and Kyiv City Clinical Hospital 1 from 2017 to 2021. We used the appropriate digital protocol to conduct the study. Results. According to preoperative exophthalmometry, the average value of exophthalmos in the right and left eyes was 23.75 ± 3.07 mm and 24.27 ± 3.26 mm, respectively. In the postoperative period, the ave­rage value of exophthalmos for the right eye was 18.88 ± 2.18 mm, for the left 19.47 ± 3.01 mm; there we no statistically significant differences in the study group (p = 0.892). The average reduction of exophthalmos in the study group was 4.84 ± 0.27 mm with significant difference between pre- and postoperative values (p < 0.001). Among the postoperative complications during the observation period of 3 months, diplopia was detected in one patient, and hypoesthesia in the area of innervation of the second branch of the trigeminal nerve after treatment remained in three patients. During the decompression of 5 orbits, there was a minor bleeding, which did not require additional methods to stop it. We didn’t observe such threatening postoperative complication as cerebrospinal fluid leak at all. Conclusions. In the treatment of patients with endocrine orbitopathy, the use of CAD/CAM technology allows improving the planning of surgical intervention due to the possibility of virtual simulation of bone decompression of the orbit at the preoperative stage. The use of surgical guides during orbital decompression allows achieving a significant reduction in exophthalmos (on average by 4.84 ± 0.27 mm) against the background of reducing the area of bone resection, which can potentially decrease the risk of postope­rative complications.


Ключевые слова

ендокринна орбітопатія; декомпресія орбіти; персоналізований підхід; хірургічні навігаційні шаблони; профілактика ускладнень

endocrine orbitopathy; orbital decompression; perso­nalized approach; surgical navigation guides; prevention of complications

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.11.1.2023.315

Вступ

Ендокринна орбітопатія (ЕО) (в англомовній літературі Thyroid eye disease (TED), Graves’ ophthalmopathy) — це автоімунне запальне захворювання орбіти і періорбітальних тканин, яке характеризується ретракцією верхньої повіки, лагофтальмом, кон’юнктивітом і екзофтальмом унаслідок збільшення об’єму жирової клітковини та окорухових м’язів. Серед основних ланок патогенезу цього захворювання виділяють активацію орбітальних фібробластів автоантитілами, що призводить до вивільнення Т-клітинних хемоатрактантів, диференціації і проліферації фібробластів у міофібробласти й ліпофібробласти. Подальше відкладання глікозаміногліканів, які зв’язують воду, сприяє набряку тканин та додатковому збільшенню об’єму м’якотканинного вмісту орбіти. Надалі окорухові м’язи та орбітальна жирова клітковина проходять стадії від набряку та інфільтрації до фіброзу і ремоделювання тканин, що клінічно проявляється екзофтальмом та обмеженням рухів очного яблука. У 90 % випадків ЕО асоційована з хворобою Грейвса, коли мішенню імунної реактивності стають не лише тканини щитоподібної залози, а й орбітальні фібробласти, але ця патологія може спостерігатись у пацієнтів з автоімунним тиреоїдитом, а також з еутиреоїдним статусом [1, 2].
Зважаючи на основні симптоми цього захворювання, як-от лагофтальм, екзофтальм, набряк періорбітальних тканин, кератокон’юнктивіт, обмеження рухів очного яблука, прогресуюча втрата зору, спричинені дистиреоїдною оптичною нейропатією, наслідки його перебігу мають важливе медико-соціальне значення. Зниження гостроти зору та виникнення диплопії істотно знижує якість життя пацієнтів з ЕО, утруднюючи виконання не лише професійних обов’язків, а й звичних дій у побуті. Зміни зовнішнього вигляду, обумовлені екзофтальмом та набряком оточуючих періорбітальних тканин, стають причиною соціальної дезадаптації. З огляду на щорічне зростання поширеності тиреоїдитів на 100 тис. населення в Україні за період 2007–2017 рр. у 2,5 раза (з 209,8 до 520,7 ), гіпотиреозу — в 1,7 раза (з 170,4 до 282,3 ), гіпертиреозу — в 1,5 раза (з 106,2 до 154,4 ) проблема комплексної реаблітації пацієнтів з ЕО набуває все більшої актуальності [3, 4].
Згідно з рекомендаціями EUGOGO-2021 (The 2021 European Group on Graves’ orbitopathy (EUGOGO) clinical practice guidelines for the medical management of Graves’ orbitopathy), лікування ЕО вимагає мультидисциплінарного підходу із залученням променевого діагноста, ендокринолога, офтальмолога й щелепно-лицевого хірурга та включає застосування кортикостероїдів, променевої терапії, а також хірургічного лікування залежно від активності, тяжкості, тривалості захворювання. При тяжкому і середньому ступені ЕО застосовують хірургічне лікування, яке включає декомпресію орбіти і реабілітаційну офтальмопластичну хірургію. Однак, за даними різних авторів, частота ускладнень хірургічної декомпресії орбіти становить від 9,3 до 35 %. Серед основних ускладнень цього виду хірургічного лікування виділяють появу диплопії (10–35 %), рідше — гіпестезію V2 (9,7–13 %), гіпестезію V1 (8,0 %), витік спинномозкової рідини внаслідок пошкодження мозкових оболонок у середній або передній черепній ямці (0,67–2,6 %), втрату гостроти зору (0,13–3,23 %), кровотечі в орбіті (0,25 %) тощо [5–8]. 
Саме тому на сьогодні актуальним є пошук нових можливостей для планування і проведення хірургічної декомпресії орбіти з метою профілактики зазначених ускладнень. Серед сучасних трендів розвитку медицини в аспекті планування хірургічних втручань та точної їх реалізації можна відзначити використання технології Computer-Aided Design (CAD)/Computer-Aided Manu–facturing (CAM), яка допомагає розв’язувати найскладніші клінічні завдання в різних галузях медицини, зокрема в щелепно-лицевій та офтальмо–пластичній хірургії [9–12]. Одним із варіантів втілення цього підходу є використання різноманітних варіантів цифрової інтраопераційної навігації. Один з них передбачає використання навігаційних хірургічних шаблонів (НХШ), що являють собою вироби медичного призначення, дизайн та виготовлення яких проводиться на основі комп’ютерної томографії за допомогою CAD/CAM технологій, а основним завданням стає позиціонування трансплантатів або імплантатів, встановлення меж проведення резекції чи остеотомії.
У пацієнтів з ЕО при використанні передопераційної віртуальної симуляції можливо прецизійно визначити параметри остеотомії, межі безпечних зон при проведенні оперативного втручання відповідно до індивідуальних особливостей анатомії лицьового скелета. Базуючись на аналізі томограм, у ході оперативного втручання можна врахувати розташування контрфорсів орбіти (які є «опорою» для очного яблука), місця прикріплення окорухових м’язів, розташування каналу підочноямкового нерва, кісткових відділів орбіти, які одночасно є стінками передньої черепної ямки тощо. А використання НХШ гарантує проведення остеотомій за межами цих анатомічних структур, що впливають на виникнення післяопераційних ускладнень та результат, досягнутий у ході декомпресії орбіти. Використання віртуальної симуляції та НХШ при лікуванні ЕО забезпечує точність, зменшує час та поліпшує ефективність майбутнього оперативного втручання та, крім того, потенційно здатне забезпечити детермінованість та високу прогнозованість хірургічного результату — редукцію екзофтальму при зменшенні частоти післяопераційних ускладнень. Водночас у доступній нам літературі є поодинокі роботи, присвячені можливості використання комп’ютерного моделювання та стереотаксичної навігації для проведення декомпресії орбіти, але обмежене застосування цього підходу та невелика кількість пацієнтів у цих клінічних серіях свідчать про суперечливість отриманих результатів, відсутність практичних рекомендацій щодо використання такого підходу у клінічній практиці [13–15]. Тому питання залежності редукції екзофтальму від площі остеотомії, а також залежності частоти післяопераційних ускладнень від планування та проведення декомпресії орбіти досі залишається предметом подальших наукових досліджень.
Мета: оцінити результати лікування та визначити частоту ускладнень при проведенні декомпресії орбіти з використанням хірургічних навігаційних шаблонів при лікуванні пацієнтів з ендокринною орбітопатією.

Матеріали та методи

Проведено ретроспективний аналіз результатів декомпресії орбіти 17 пацієнтам з ЕО, які проходили лікування на базі Київської обласної клінічної лікарні та Київської міської клінічної лікарні № 1 в період з 2017 по 2021 р. Критеріями включення пацієнтів у дослідження були: наявність діагностованої ЕО, відсутність позитивної динаміки у відповідь на консервативне лікування, виконане оперативне втручання в обсязі кісткової декомпресії орбіти, задокументована клінічна картина, а також наявність перед- та післяопераційної мультиспіральної комп’ютерної томографії (МСКТ); період спостереження не менше ніж 3 місяці після оперативного втручання. Критеріями виключення були: діти (до 18 років), травматичні ушкодження очного яблука та орбіти, неопластичні процеси параорбітальної ділянки, наявність протипоказань до проведення оперативного втручання, комп’ютерна томографія незадовільної якості, відмова пацієнта від участі в дослідженні. 
Вищевказаним критеріям відповідали 17 пацієнтів: 6 (35,3 %) чоловіків та 11 (64,7 %) жінок. Середній вік досліджуваної групи становив 45,7 ± 9,6 року (від 28 до 61 року). Передопераційне обстеження пацієнтів включало стандартну оцінку офтальмологічного статусу та консультацію ендокринолога. Для визначення топографо-анатомічних особливостей орбіти, а також для контролю післяопераційних змін пацієнтам, включеним у дослідження, виконувалась перед- та після–операційна мультиспіральна комп’ютерна томографія (Toshiba Activion 16 і Philips Diamond Select Brilliance CT 64, 0,5 мм slice thickness). Вимірювання величини екзофтальму в досліджуваній групі пацієнтів проводили на основі МСКТ за методикою Ramli еt al. (2015) або екзофтальмометром Гертеля [12].
Для проведення дослідження нами був використаний відповідний цифровий протокол. Дані комп’ютерної томографії експортували у програмне забезпечення D2P (1.0.2.53, Simbionix Ltd/3D Systems Inc., Beit Golan, Ізраїль), де здійснювалась їх сегментація та створення віртуальних моделей орбіт. Після чого шляхом редагування даних віртуальних моделей проводилась симуляція кісткової декомпресії в межах «безпечних зон» щодо анатомічних структур орбіти та її м’якотканинного вмісту. Далі відредаговані моделі орбіт у форматі STL-файлів експортували у програмне забезпечення Geomagic Freeform Plus (3D systems, Rock Hill, Південна Кароліна, США), після чого створювався дизайн навігаційного шаблону, віртуальну модель якого генерували шляхом створення площини певної форми та товщини, яка відтворювала рельєф стінок орбіти (рис. 1, 2). Після узгодження вигляду конструкції модель навігаційного шаблона у STL-форматі надсилали виробнику (Imateh Medical Ltd, Київ, Україна) для друку. Виготовлений навігаційний шаблон, пройшовши виробничу обробку, піддавався стерилізації для подальшого використання в умовах операційної.
Хірургічне лікування в досліджуваних групах полягало у проведенні оперативного втручання під загальним знеболюванням. Стандартним субциліарним доступом проводилось скелетування стінок орбіти, після чого шаблони встановлювались у задане положення, фіксувались до кісткового ложа за допомогою титанових мінігвинтів та згідно із заданими орієнтирами виконувалась остеотомія кісткових стінок орбіти в «безпечних зонах». Після остеотомії накісткові фіксатори та шаблон видалялись з операційної рани (рис. 3). Післяопераційне лікування було ідентичним в обох групах хворих і полягало у застосуванні протинабрякової, знеболювальної та антибактеріальної терапії. З місцевої терапії застосовували офтальмологічні кератопротектори, а також судинозвужувальні назальні краплі.
Аналіз отриманої інформації проводили методами варіаційної статистики з визначенням середніх величин і середніх похибок, перевіркою вибірки на нормальність розподілу на основі критерію Колмогорова — Смирнова та їх порівняння з використанням парного критерію Стьюдента.

Результати та обговорення

Це дослідження включало аналіз результатів лікування 17 пацієнтів, яким проводилася кісткова декомпресія орбіт (двостороння декомпресія — 90,3 %, одностороння — 9,7 %, таким чином, усього було прооперовано 31 орбіту). Основні клінічні дані пацієнтів (частота дистироїдної оптичної нейропатії, лагофтальму, окорухових порушень, виразок рогівки та диплопії), включених у дослідження, до лікування відображено на рис. 4.
За даними передопераційної екзофтальмометрії, середня величина екзофтальму на правому та лівому оці становила 23,75 ± 3,07 мм і 24,27 ± 3,26 мм відповідно, що свідчить про відсутність статистично вірогідної різниці між досліджуваними критеріями (p = 1,000). У післяопераційному періоді виявлено, що середня величина екзофтальму для правого ока становила 18,88 ± 2,18 мм, для лівого — 19,47 ± 3,01 мм (p = 0,892), при цьому показник вірогідно не відрізнявся для правої та лівої орбіт (рис. 5).
Згідно з отриманими результатами, ступінь екзофтальму в досліджуваній групі вірогідно відрізнявся до та після лікування як загалом, так і для кожної прооперованої сторони (р < 0,001 для обох досліджуваних сукупностей). Середня величина зменшення екзофтальму в досліджуваній групі становила 4,84 ± 0,27 мм. Серед післяопераційних ускладнень у строки спостереження 3 місяці в 1 хворого нами відзначена диплопія, а в 3 пацієнтів після лікування зберігалась гіпестезія в зоні іннервації ІІ гілки трійчастого нерва. При проведенні декомпресії 5 орбіт було виявлено незначну кровотечу, що не потребувала додаткових методів зупинки. При цьому в жодному випадку ми не спостерігали такого загрозливого післяопераційного ускладнення, як лікворея. Водночас поліпшення гостроти зору було виявлено при обстеженні 8 очей: середнє значення гостроти зору обох очей перед лікуванням становило 0,76 ± 0,34, а в післяопераційному періоді (спостереження становило 3 міс.) — 0,82 ± 0,30.
Залежно від переважного ураження жирової орбітальної клітковини, набряку та/або фіброзу окорухових м’язів або їх рівномірного поєднання розрізняють ліпогенну, міогенну та змішану форму ЕО. Різні типи декомпресії орбіти (жирова, декомпресія дна орбіти, латеральна, інферомедіальна, збалансована декомпресія латеральної і медіальної стінок орбіти в поєднанні з жировою декомпресією, тристінна і чотиристінна) мають свої переваги та недоліки і застосовуються при різних формах і ступенях тяжкості ЕО.
Кісткова декомпресія орбіти залишається одним з основних методів хірургічного лікування пацієнтів з тяжкою ЕО. У її класичному виконанні вона передбачає максимально можливе видалення кісткових стінок орбіти: нижньої, медіальної або латеральної. Проведення цього втручання має на меті збільшення обсягу орбіти і створення можливості для виходу м’якотканинного вмісту орбіти в розташовані поруч порожнини. Разом з тим радикальне видалення кісткових стінок орбіти супроводжується зміщенням очного яблука, зміною фокусної відстані, пошкодженням вмісту орбіти, включно з підочним нервом.
Водночас, відповідно до отриманих результатів, –запропонований підхід із застосуванням технології CAD/CAM продемонстрував ефективність щодо зменшення екзофтальму як провідного симптому ЕО, який є основною причиною естетичного та функціонального дефіциту в даної категорії пацієнтів (рис. 6).
Отримані нами результати щодо середньої величини зменшення екзофтальму в досліджуваній групі (4,84 ± 0,27 мм) подібні до отриманих F. Gioacchini et al. (2021), які аналізували ефективність різних традиційних технік декомпресії орбіти. Так, при декомпресії лише нижньої стінки орбіти автори досягали зменшення екзофтальму в середньому на 4,88 мм (95% ДІ, від 5,68 до 4,08 мм), при здійсненні поєднаної остеотомії медіальної та латеральної стінок — на 4,32 мм (95% ДІ, від 4,80 до 3,84 мм), тоді як після видалення латеральної стінки орбіти редукція екзофтальму становила 5,45 мм (95% ДІ, від 6,16 до 4,74 мм). Водночас при порівнянній величині зменшення екзофтальму апробований у цьому дослідженні підхід дозволив зменшити площу кісткових дефектів при проведенні декомпресії, зберігаючи внутрішньоорбітальні контрфорси та здійснюючи її в найбільш функціонально значущих зонах. Такими визначались середня та апікальна частини нижньої та медіальної стінок орбіти, що містили «ключову зону» за Hammer (1995), та латеральна стінка орбіти. Також проведення остеотомії передбачало збереження підочного каналу та ділянок прикріплення окорухових м’язів. Однією з переваг запропонованого підходу стала симетричність у відтворенні післяопераційного результату — величина екзофтальму лівого та правого ока в цьому дослідженні статистично вірогідно не відрізнялась.
Детермінована форма та розташування дефектів, на нашу думку, дозволили уникнути значної кількості ускладнень, що притаманні традиційним методам декомпресії. Зокрема, частота вперше виявленої диплопії після декомпресії орбіти, згідно з метааналізом F. Gioacchini et al. (2021), що включав результати 23 досліджень (653 оперативні втручання), становила в середньому 12 % (95% ДІ, від 7 до 16 %) [7], що вище, ніж отримані нами результати. Зазначимо, що частота пізніх післяопераційних ускладнень у досліджуваній групі пацієнтів нижча, ніж після проведення класичних декомпресій орбіти, що свідчить про оптимізацію оперативного втручання завдяки використанню ХНШ.
Потреба в індивідуальному підході при проведенні декомпресії орбіти також обумовлена й анатомо-топографічними особливостями орбіти. Зокрема, Kamer et al. у своєму дослідженні визначали морфометричні показники 140 орбіт за допомогою комп’ютерного 3D-моделювання на основі даних КТ орбіт. Авторами було відмічене значне коливання в об’ємі орбіт від 18,9 до 33,4 мл, об’єму очного яблука від 6,0 до 10,1 мл, кута орбітального конуса від 39,7 до 65,7°. Зважаючи на це, можливо припустити, що при застосуванні стандартних підходів результати в різних пацієнтів можуть значно відрізнятися [16]. З огляду на необхідність індиві–дуального підходу до пацієнта, використання технології CAD/CAM в лікуванні ЕО має низку переваг. Отримання тривимірних моделей черепа розширює можливості вивчення особливостей анатомії та топографії стінок орбіти, дозволяє обчислювати її об’єм та його зміну після операції, виготовлення резекційних хірургічних шаблонів допомагає спланувати оперативне втручання, результатом якого є суттєве зменшення екзофтальму та профілактика післяопераційних ускладнень.
Водночас основним обмеженням цього дослідження слід вважати невелику кількість пацієнтів, що змушує розглядати його як клінічну серію результатів. Проте виявлені переваги запропонованого підходу засвідчили його перспективність щодо подальшого наукового пошуку та вдосконалення з визначенням його клінічної ефективності.

Висновки 

При лікуванні пацієнтів з ЕО використання CAD/CAM технології дозволяє вдосконалити етап планування оперативного втручання завдяки можливості віртуальної симуляції кісткової декомпресії орбіти на передопераційному етапі. Оцінка її анатомо-топографічних особливостей на основі даних комп’ютерного моделювання дає змогу реалізувати індивідуальний підхід при лікуванні пацієнтів з ЕО.
Використання хірургічних навігаційних шаблонів при декомпресії орбіти в лікуванні ЕО дозволяє досягти суттєвого зменшення екзофтальму (у середньому на 4,84 ± 0,27 мм) на фоні зменшення площі кісткової резекції, що знижує ризик післяопераційних ускладнень.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 09.01.2023
Рецензовано/Revised 23.01.2023
Прийнято до друку/Accepted 30.01.2023

Список литературы

  1. Bartalena L., Kahaly G.J., Baldeschi L., Dayan C.M., Eckstein A., Marcocci C., Marinò M., Vaidya B., Wiersinga W.M., & EUGOGO. The 2021 European Group on Graves’ orbitopathy (EUGOGO) clinical practice guidelines for the medical management of Graves’ orbitopathy. European Journal of Endocrinology. 2021. 185(4). G43-G67. Retrieved Oct 14, 2022.
  2. Kahaly G.J. 2018 European Thyroid Association Guideline for the Management of Graves’ Hyperthyroidism. Eur. Thyroid J. 2018. 7. 167-186. Available at: https://doi.org/10.1159/000490384.
  3. Tkachenko V.I., Maksymets Ya.A., Vydyborets N.V., Kovalenko O.F. Analysis of the prevalence of thyroid pathology and its incidence among the population of Kyiv region and Ukraine for 2007–2017. International Journal of Endocrinology. 2018. 14(3). 279-284. Available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mezh_2018_14_3_14.
  4. Cherenko M.S. Safety of pulse therapy with glucocorticoid hormones in the treatment of endocrine orbitopathy. Clinical Endocrino–logy and Endocrine Surgery. 2018. 3(63). Available at: https://doi.org/10.24026/1818-1384.3(63).2018.142675.
  5. Leong S.C., Karkos P.D., Macewen C.J. A systematic review of outcomes following surgical decompression for dysthyroid orbitopathy. Laryngoscope. 2009. 119. 1106-15.
  6. Sellari-Franceschini S., Dallan I., Bajraktari A. Surgical complications in orbital decompression for Graves’ orbitopathy. Complicanze chirurgiche in pazienti sottoposti a decompressione orbitaria per oftalmopatia di Graves. Acta Otorhinolaryngol. Ital. 2016. 36(4). 265-274. doi: 10.14639/0392-100X-1082.
  7. Gioacchini F.M., Kaleci S., Cassandro E., Scarpa A., Tulli M., Cassandro C., Ralli M., Re M. Orbital wall decompression in the management of Graves’ orbitopathy: a systematic review with meta-analysis. Eur. Arch. Otorhinolaryngol. 2021 Feb 18. doi: 10.1007/s00405-021-06698-5. 
  8. Willaert R., Maly T., Ninclaus V., Huvenne W., Vermeersch H., Brusselaers N. Efficacy and complications of orbital fat decompression in Graves’ orbitopathy: a systematic review and meta-analysis. Int. J. Oral. Maxillofac. Surg. 2020 Apr. 49(4). 496-504. doi: 10.1016/j.ijom.2019.08.009.
  9. Chepurnyi Y., Chernogorskyi D., Kopchak A., Petrenko O. Clinical efficacy of peek patient-specific implants in orbital reconstruction. J. Oral. Biol. Craniofac. Res. 2020. 10(2). 49-53.
  10. Chepurnyi Iu., Chernogorskyi D., Petrenko O., Kopchak A. Reconstruction of Post-Traumatic Orbital Defects and Deformities with Custom-Made Patient-Specific Implants: Evaluation of the Efficacy and Clinical Outcome. Craniomaxillofac Trauma Reconstruction Open. 2019. 3. e9-e17.
  11. Chepurnyi Y., Chernohorskyi D., Prykhodko D., Poutala A., Kopchak A. Reliability of orbital volume measurements based on computed tomography segmentation: Validation of different algorithms in orbital trauma patients. J. Craniomaxillofac. Surg. 2020. 48(6). 574-81. doi: 10.1016/j.jcms.2020.03.007.
  12. Hierl T., Huempfner-Hierl H., Sterker I., Krause M. Decompression in endocrineorbitopathy with a navigated piezosurgical bone grinder. Br. J. Oral Maxillofac. Surg. 2017. 55. 330-332. Available at: https://doi.org/10.1016/j.bjoms.2016.09.008.
  13. Millar M.J., Maloof A.J. The application of stereotactic navigation surgery to orbital decompression for thyroid-associated orbitopathy. Eye (Lond). 2009 Jul. 23(7). 1565-71. doi: 10.1038/eye.2009.24.
  14. Kahana A., Heisel C.J. Reply re: "Stereotactic Navigation Improves Outcomes of Orbital Decompression Surgery for Thyroid Associated Orbitopathy". Ophthalmic Plastic and Reconstructive Surgery. 2020. 36(5). 521-522. doi: 10.1097/IOP.000000000000181.
  15. Heisel C.J., Tuohy M.M., Riddering A.L., Sha C., Kahana A. Stereotactic Navigation Improves Outcomes of Orbital Decompression Surgery for Thyroid Associated Orbitopathy. Ophthalmic Plastic and Reconstructive Surgery. 2020. 36(6). 553-556. doi: 10.1097/IOP.0000000000001630.
  16. Kamer L. Anatomy-Based Surgical Concepts for Individuali–zed Orbital Decompression Surgery in Graves Orbitopathy. I. Orbital Size and Geometry. Ophthal. Plast. Reconstr. Surg. 2010. 26(5). doi: 10.1097/IOP.0b013e3181c9bb52.

Вернуться к номеру