Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №3, 2023

Вступ. Природжена цитомегаловірусна інфекція (ПЦМВІ) вважається провідною негенетичною причиною нейросенсорної втрати слуху і однією з основних причин інвалідності в дітей. У всьому світі поширеність народження дітей із ПЦМВІ становить 7 випадків на 1000 народжених живими. Один з п’яти дітей з ПЦМВІ матиме довгострокові проблеми зі здоров’ям.

Мета дослідження: оцінити сучасні клініко-лабораторні критерії діагностики ПЦМВІ у новонароджених (НН), аспекти лікування і профілактики та результати катамнестичного спостереження.

Матеріали та методи. Обстежено 834 НН з підозрою на внутрішньоутробну інфекцію. Верифікація діагнозу ПЦМВІ проводилась методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у перші 3 тижні життя після народження. Матеріалом для обстеження служили кров або сеча НН. Під катамнестичним спостереженням перебували 29 НН з підтвердженою ПЦМВІ.

Результати. Діагноз ПЦМВІ, підтверджений у 29 (3,5 %) НН, був верифікований на підставі даних анамнезу (виявлення в матерів під час даної вагітності первинної цитомегаловірусної інфекції), виявлення типових клінічних проявів у НН: затримка внутрішньоутробного розвитку — у 8 (27,6 %), пролонгована гіпербілірубінемія — у 29 (100 %), гепатоспленомегалія — у 22 (75,8 %), підвищення печінкових трансаміназ — у 12 (41,4 %), тромбоцитопенія — у 8 (27,6 %), гідроцефалія — у 5 (17,2 %). Діагноз підтверджено за допомогою виявлення цитомегаловірусу в сечі та крові НН методом ПЛР. При позитивному результаті ПЛР-обстеження необхідні додаткові дослідження, що було проведено: загальний аналіз крові, печінкові трансамінази, білірубін і його фракції; нейросонографія (НСГ); офтальмологічне й аудіометричне обстеження. За даними НСГ виявлено внутрішньокраніальну вентрикуломегалію — у 3 (10,3 %), перивентрикулярні кальцифікати — у 2 (6,9 %). Сучасне лікування ПЦМВІ залежить від клінічних симптомів і ступеня тяжкості інфекції. Не потребує лікування легка ПЦМВІ: асимптомна або симптоматична — без ураження центральної нервової системи (ЦНС), сенсоневральної втрати слуху; ізольована затримка внутрішньоутробного розвитку, гепатомегалія без змін печінкових трансаміназ, ізольоване підвищення печінкових трансаміназ, легка тромбоцитопенія. Легка форма ПЦМВІ підтверджена у 21 НН (72,5 %): у вигляді асимптомної форми — у 7 і симптоматичної — у 14 НН у вигляді пролонгованої кон’югаційної жовтяниці. Симптоматична ПЦМВІ середнього ступеня тяжкості може перебігати з локальним захворюванням органа: гепатит, коліт, пневмонія або зміни в крові: анемія, тромбоцитопенія. ПЦМВІ середнього ступеня тяжкості потребує консультації інфекціоніста, якщо є понад 2 критерії легкої форми або перебіг легкої ЦМВІ понад 2 тижні. У нашому дослідженні спостерігали ПЦМВІ середнього ступеня тяжкості в 5 НН (17,2 %) у вигляді гепатиту, анемії, тромбоцитопенії без органічних уражень ЦНС. Тяжка ПЦМВІ включає значне ураження органів, значне підвищення ферментів печінки, виражену гепатомегалію, будь-які хвороби ЦНС, ретиніт, ізольовану сенсоневральну втрату слуху, мікроцефалію та зміни на НСГ або МРТ голови. У нашому дослідженні тяжку форму ПЦМВІ спостерігали в 3 НН (10,3 %) у вигляді генералізованої форми: гепатит, пневмонія, ретиніт, гідроцефалія, судоми. Специфічна противірусна терапія (ганцикловір) призначається при середній і тяжкій формах ПЦМВІ, які перебігають з ураженням органів, включно з ЦНС. Лікування розпочинається протягом перших 28 днів життя ганцикловіром 6 мг/кг маси тіла внутрішньовенно 6 тижнів чи валганцикловіром 16 мг/кг маси тіла перорально 6 тижнів. Сучасна профілактика передачі цитомегаловірусу (ЦИВ) вагітним або жінкам, які планують вагітність, є неспецифічною і включає: уникнення контакту ЦМВ-серонегативних жінок із значною кількістю дітей в закритих дитячих колективах; дотримання правил особистої гігієни, миття рук після контакту з біологічними рідинами; застосування препаратів крові з матеріалу від ЦМВ-серонегативного донора; не використовувати донорське грудне молоко від серопозитивної щодо ЦМВ жінки для годування серонегативного новонародженого. Враховуючи захисні й антиінфекційні властивості грудного молока, необхідно віддавати перевагу грудному вигодовуванню. Інфікованим жінкам можна годувати грудьми власних неінфікованих доношених дітей (ЦМВ може передаватися через грудне молоко, але переваги грудного вигодовування перевищують ризики, пов’язані з грудним молоком як джерелом передачі). Не рекомендується грудне вигодовування недоношеної дитини, якщо мати позитивна, а в дитини немає симптомів. Усі діти з ПЦМВІ перебували під катамнестичним спостереженням протягом 6 років. Пізні наслідки інфекції мали 8 дітей (27,6 %) у вигляді уражень ЦНС (гідроцефалія, хоріоретиніт, затримка психомоторного й мовленнєвого розвитку). Висновки. Своєчасне встановлення діагнозу і призначення специфічного антивірусного лікування протягом 6 міс. покращує довгостроковий прогноз порушення функції слуху і сприяє досягненню кращих показників нервово-психічного розвитку хворих дітей віком 24 міс. Доведено, що катамнестичне спостереження протягом раннього дитинства дозволяє своєчасно виявити пізні наслідки ПЦМВІ. Дитина з ПЦМВІ незалежно від форми (асимптомна або симптоматична) має перебувати під спостереженням педіатра, дитячого невролога, дитячого сурдолога й дитячого офтальмолога до 6-річного віку.