Журнал "Гастроэнтерология" Том 57, №2, 2023
Вернуться к номеру
Характеристика складу тіла в гастроентерологічних хворих при змінах індексу маси тіла
Авторы: Мосійчук Л.М., Шевцова О.М., Петішко О.П.
ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
Рубрики: Гастроэнтерология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Мета: визначити особливості складу тіла в гастроентерологічних хворих залежно від індексу маси тіла (ІМТ).
Матеріали та методи. Обстежено 40 пацієнтів з гастроентерологічними захворюваннями віком від 18 до 66 років, серед яких було 13 жінок (32,5 %) і 27 чоловіків (67,5 %). Для діагностики структури тіла використовували ваги-аналізатори складу тіла TANITA МС-780МА (Японія), визначали індекс маси тіла (ІМТ), оцінювали баланс тіла (фізичний рейтинг, оцінка м’язів ніг), а також визначали такі показники, як співвідношення талія/стегно, вісцеральний жир, саркопенічний індекс, жирова і м’язова маса, водний баланс організму. Групу пацієнтів з надмірною вагою (n = 20) становили особи з ІМТ понад 25,0 кг/м2, групу хворих із недостатньою вагою — особи з ІМТ менше за 18,5 кг/м2 (n = 11), у 9 пацієнтів ІМТ відповідав нормальним значенням.
Результати. Встановлено, що 50 % пацієнтів з високим ІМТ мали підвищений показник вісцерального жиру, але 80 % серед пацієнтів цієї групи за фізичним рейтингом увій–шли до числа міцно складених і мали підвищений показник м’язової маси. При цьому практично в усіх відзначені слабкі м’язи ніг. Усі пацієнти з низьким показником ІМТ мали недостатню м’язову масу тіла, 72,7 % — саркопенію, при цьому в 70 % пацієнтів цієї групи були надто натреновані м’язи ніг. Незважаючи на те, що коефіцієнт співвідношення талія/стегно у пацієнтів з нормальним показником ІМТ становив 0,87 ± 0,04, у кожного третього (33,3 %) спостерігалося підвищення даного показника. Коефіцієнт співвідношення м’язової та жирової маси був найвищим у хворих зі зниженим ІМТ і становив 10,2 проти 2,3 у хворих з надмірною вагою. Встановлено обернений кореляційний зв’язок між ІМТ і коефіцієнтом співвідношення м’язової та жирової маси (r = –0,45; p < 0,05). Серед пацієнтів з високим показником ІМТ кожен третій мав недостатній питний режим, а в групі з низьким ІМТ майже така ж кількість пацієнтів споживала забагато рідини. Водночас при 100% нормальному питному режимі в групі зі зниженим ІМТ 77,8 % осіб мали схильність до набряків.
Висновки. Виявлені за даними біоімпедансометрії зміни складу тіла в гастроентерологічних хворих залежно від індексу маси тіла дозволять обґрунтувати нові підходи до тактики ведення пацієнтів з порушенням нутритивного статусу, що сприятиме поліпшенню якості надання медичної допомоги населенню України.