Журнал "Гастроэнтерология" Том 57, №2, 2023
Вернуться к номеру
Безпека тривалого застосування ІПП при медикаментозно-індукованих гастропатіях
Авторы: Осьодло Г.В.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
Рубрики: Гастроэнтерология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Глобальний, регіональний і національний тягар пептичної виразки (ПВ) з 1990 по 2019 рік почав зростати після 2016 року, що може бути пов’язано з поступовим зміщенням основних факторів ризику пептичної виразки від НР-інфекції до широкого застосування НПЗП. У профілактичних дослідженнях гастропротектори знижували розвиток ендоскопічних виразок (співвідношення шансів (OR) 0,27; 95% ДІ 0,25–0,29; p < 0,0001). ІПП виявилися більш ефективними (OR 0,20; 95% ДІ 0,17–0,23), ніж аналоги простагландинів (OR 0,26; 95% ДІ 0,20–0,32) або H2RA (OR 0,32; 95% ДІ 0,28–0,35; p < 0,0001). У профілактиці виразки ДПК найефективнішим класом були ІПП, за ними йшли H2RA і, нарешті, аналоги простагландинів. Для профілактики виразки шлунка в порядку ефективності розмістилися аналоги простагландинів, ІПП і H2RA (Scally B. et al., 2018).
Безпека пантопразолу заснована на великому багаторічному рандомізованому дослідженні пацієнтів, які отримували ривароксабан або аспірин (2019). У цьому високоякісному дослідженні 17 598 пацієнтів віком 65 років і старше зі стабільною серцево-судинною хворобою або захворюванням периферичних артерій, які отримували ривароксабан і/або аспірин, були випадковим чином розподілені на прийом ІПП пантопразолу (40 мг на добу, n = 8791) або плацебо (n = 8807). Після рандомізації дані збирали з 6-місячними інтервалами протягом 3 років, зокрема, з метою виявлення потенційних побічних ефектів ІПП, що включали пневмонію, інфекцію Clostridium difficile, інші кишкові інфекції, переломи, атрофію шлунка, хронічну хворобу нирок, деменцію, серцево-судинні захворювання, рак і смерть з усіх причин (Moayyedi P. et al., 2019).
Не було суттєвої різниці в первинних результатах ефективності ривароксабану/аспірину для комбінованого результату інфаркту міокарда, інсульту або смерті від серцево-судинних захворювань (співвідношення ризиків (HR) 1,04; 95% ДІ 0,93–1,15) при супутньому застосуванні пантопразолу порівняно з плацебо. Не було статистично значущої різниці в результатах вторинної серцево-судинної ефективності ривароксабану/аспірину, а також різниці між пантопразолом і плацебо при інфаркті міокарда (HR 0,94; 95% ДІ 0,79–1,12), інсульті (HR 1,16; 95% ДІ 0,94–1,44) і гострій ішемії кінцівок (HR 1,13; 95% ДІ 0,73–1,75), які розглядали окремо. Не було статистично значущої різниці між пантопразолом і плацебо в частці учасників, у яких спостерігалися попередньо визначені несерцево-судинні події, що становлять інтерес і пов’язані із застосуванням ІПП в обсерваційних дослідженнях, вони включають пневмонію, переломи, новий діагноз цукрового діабету, хронічне захворювання нирок, деменцію, хронічну обструктивну хворобу легень, атрофію шлунка. Дослідники не виявили суттєвих відмінностей між групами ІПП і плацебо в частоті виникнення будь-якого з цих потенційних побічних ефектів, за винятком кишкових інфекцій (1,4 % проти 1,0 % у групах ІПП і плацебо відповідно; OR 1,33; 95% ДІ 1,01–1,75).
Автори дійшли висновку, що застосування пантопразолу протягом 3 років не було пов’язане з будь-якими побічними ефектами, окрім помірно підвищеного ризику розвитку кишкових інфекцій.