Журнал "Гастроэнтерология" Том 57, №2, 2023

Хронічний панкреатит (ХП) — серйозне захворювання, що може істотно негативно позначитися на якості життя, зокрема, мати відстрочені життєзагрозливі клінічні наслідки. Оцінити справжні показники поши–реності ХП складно, оскільки не всі пацієнти отри–мують спеціалізовану стаціонарну допомогу. Оцінка поширеності зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози (ЗНПЗ) серед пацієнтів із ХП коливається від 35 до 50 % протягом 10 і 15 ро–ків після встановлення діагнозу, і частота значно під–вищується через 15 років. ЗНПЗ не тільки зумовлює зростання смертності хворих на ХП, але також сприяє розвитку різних тро–фологічних дефектів.

Діагностика ХП, зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози ще далека від того, щоб вважатися рутинною. Більшість рекоменда–цій керівництва HaPanEU з діагностики й лікування ЗНПЗ засновані на помірному рівні доказовості згід–но з GRADE, що відображає нечисленність рандомі–зованих контрольованих досліджень на цю тему. Клінічна картина ЗНПЗ широко варіює в різних пацієнтів. У той час як симптоми ЗНПЗ можуть містити явну стеаторею або інші менш специфічні симптоми, такі як діарея, втра–та маси тіла, біль у животі та здуття живота, у деяких пацієнтів перебіг залишається безсимптомним. Однак навіть у безсимптомних пацієнтів часто розвивається дефіцит жиророзчинних вітамінів і мікронутрієнтів через порушення травлення, що також зветься субклінічною ЗНПЗ.

ХП, ЗНПЗ, мальнутриція пов’язані з високим ризиком прогресування і розвитком соматичних ускладнень: серцево-судинної патології, остеопорозу, інфекційних захворювань, нервових порушень, злоякісних новоутворень. Регулярний скринінг і адекватне лікування ЗНПЗ у пацієнтів із ХП має вирішальне значення для зниження ризику ускладнень і поліпшення результатів лікування пацієнтів. З цієї причини сучасні керівництва рекомендують проводити тестування на ЗНПЗ при встановленні діагнозу ХП і щороку надалі. Тільки 21 % міжнародних експертів згодні з щорічним скринінгом на ЗНПЗ, а 65 % рекомендують виконувати тест з оцінки функції підшлункової залози з появою або погіршенням клінічних симптомів ЗНПЗ. Близько 87 % панкреатологів вказують, що в повсякденній практиці вони вважають тест на фекальну еластазу 1 (ФЕ1) діагностичним методом першого вибору з метою оцінки функції підшлункової залози. Немає єдиної дум–ки щодо найбільш придатного порогового значення для цього тесту. Результат ФЕ–1 менше ніж 200 мкг/г запропонований як оптимальний поріг. Немає єдиної думки щодо скринінгу дефіциту нутрієнтів у рамках стандартного обстеження на ЗНПЗ. Пацієнтів із ХП найчастіше обстежують на дефіцит кальцію (47 %), заліза (42 %), вітамі–ну D (61 %) та альбуміну (59 %). Переважна більшість (92 %) згодні з тим, що діагностичне обстеження на ЗНПЗ має включати оцінку клінічних симптомів, дослідження функції підшлункової залози й вимірювання нутритивних лабораторних маркерів, і коли два з цих трьох параметрів вказу–ють на наявність ЗНПЗ, діагноз має бути встановле–ний. Близько 71 % експертів вважають, що замісна ферментна терапія (ЗФТ) показана за наявності клінічно вираженої стеатореї. 39 % панкреатологів призначають ЗФТ при патологічному результаті тесту з оцінки функції підшлункової залози (ТФПЗ) незалежно від наявності клінічних ознак ЗНПЗ. Проте більшості панкреатологів необхідно, щоб позитивний результат ТФПЗ супроводжу–вався або клінічними симптомами ЗНПЗ (80 %), втра–тою маси тіла (64 %), або лабораторними ознаками трофологічної недостатності (60 %) до початку ЗФТ.

ЗНПЗ негативно впливає на якість життя пацієнтів, а адекватна замісна терапія ферментами ПЗ пов’язана з поліпшенням самопочуття пацієнтів. Під час встановлення діагнозу хронічного панкреатиту із ЗНПЗ потрібно призначати ферменти в дозі, що усуває симптоми ЗНПЗ і нормалізує нутритивний статус (середнє дозування 40 000–50 000 ОД ліпази на прийом їжі, половинна доза на перекус). Тривалість терапії — довічна. «Високодозної» замісної ферментної терапії не існує, існують адекватні дози панкреатину. Креон мінімікросфери® створені для максимально точної імітації природного процесу травлення: для кращого перемішування з їжею і одночасного потрапляння з нею у дванадцятипалу кишку.