Мобильная версия

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №3, 2023

Застосування гемосорбції в пацієнтів з дилатаційною кардіоміопатією і тяжкою стадією серцевої недостатності як альтернатива хірургічному ремоделюванню лівого шлуночка

Авторы: Денисюк К.В. (1), Лоскутов О.А. (1, 2), Дружина О.М. (1, 2), Ковтун Г.І. (2)
(1) — Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) — ДУ «Інститут серця МОЗ України», м. Київ, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. На сьогодні у світі близько 40 млн людей страждають від серцевої недостатності (СН). До розвитку тяжкої СН частіше за все призводить дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП), що є частим показанням до трансплантації серця в усьому світі. Незважаючи на значні успіхи в медикаментозному лікуванні даної патології, захворюваність, частота госпіталізацій і смертність постійно зростають. Метою даної роботи було оцінити ефективність застосування гемосорбції (ГС) у пацієнтів з тяжкою СН на фоні ДКМП порівняно з хірургічним ремоделюванням лівого шлуночка (ЛШ). Матеріали та методи. В основу роботи покладено результати ретроспективного дослідження, до якого увійшли 80 пацієнтів з тяжкою СН на фоні ДКМП (NYHA III–IV; функціональний клас ІІІ–IV). У групі 1 (59 пацієнтів; фракція викиду (ФВ) ЛШ 21,10 ± 4,66 %) консервативна медикаментозна терапія була доповнена курсом із 3 процедур ГС з використанням гранульованого делігандизуючого гемосорбенту. У групі 2 (21 пацієнт; ФВ ЛШ 22,40 ± 2,27 %) пацієнтам виконано оперативні втручання у вигляді ремоделювання ЛШ. Результати. Отримано суттєве поліпшення клінічного стану і скоротливої функції ЛШ в обох групах. У групі 1 ФВ ЛШ збільшилась на 12,90 ± 2,06 % (р < 0,01), у групі 2 — на 13,25 ± 2,98 % (р < 0,05). Однак з проведенням ремоделюючих операцій на ЛШ була пов’язана більша кількість ускладнень, більша тривалість перебування в стаціонарі та вища летальність. Висновки. Застосування екстракорпоральних методів гемокорекції в комплексному лікуванні пацієнтів з ДКМП дозволяє поліпшити клінічний стан пацієнтів, результати лікування й уникнути ризиків, пов’язаних з проведенням хірургічних втручань.

Background. Currently, about 40 million people in the world suffer from heart failure (HF). The development of severe HF is most often caused by dilated cardiomyopathy (DCM) that is a frequent indication for heart transplantation worldwide. Despite significant advances in the medical treatment of this pathology, the morbidity, hospitalization rates, and mortality are constantly increasing. This study aimed to evaluate the effectiveness of hemosorption in patients with severe HF on the background of DCM compared to surgical left ventricular remodeling. Materials and methods. The study is based on the results of a retrospective study that included 80 patients with severe HF on the background of DCM (NYHA III–IV). In group 1 (59 patients; left ventricular ejection fraction (LVEF) 21.10 ± 4.66 %), conservative medical therapy was supplemented with a course of 3 hemosorption procedures using granular deligandizing hemosorbent. In group 2 (21 patients; LVEF 22.40 ± 2.27 %), patients underwent surgical interventions in the form of LV remodeling. Results. There was a significant improvement in the clinical state and LV contractility in both groups. In group 1, LVEF increased by 12.90 ± 2.06 % (p < 0.01), in group 2 — by 13.25 ± 2.98 % (p < 0.05). However, more complications, longer hospital stay, and higher mortality were associated with LV remodeling. Conclusions. The use of extracorporeal hemocorrection methods in the comprehensive treatment of patients with DCM can improve the clinical state of patients, treatment outcomes and avoid the risks associated with surgical interventions.

Ключевые слова

гемосорбція; дилатаційна кардіоміопатія; серцева недостатність; хірургічне ремоделювання лівого шлуночка

hemosorption; dilated cardiomyopathy; heart failure; surgical left ventricular remodeling

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.19.3.2023.1577

Вступ

Серцева недостатність (СН) — це глобальна проблема охорони здоров’я, яка значно погіршує якість життя пацієнта і різко скорочує його тривалість. За даними American Heart Association, у всьому світі серед дорослого населення СН мають близько 40 мільйонів осіб [1].

Однією з найчастіших причин розвитку гострої СН є дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) [2]. ДКМП — це захворювання, в основі якого лежить пошкодження лівого шлуночка (ЛШ), що викликає його дилатацію і систолічну дисфункцію за відсутності вад розвитку та ішемічної хвороби серця [3]. ДКМП призводить до тяжкої СН, яка є найчастішим показанням до трансплантації серця (ТС) у всьому світі [4].

У 2015 році дослідники Global Burden of Disease оцінили глобальну поширеність ДКМП у 2,5 млн зі збільшенням захворюваності на 27 % за останні 10 років [5]. Раптова коронарна смерть на фоні ДКМП реєструється у 2–4 % пацієнтів на рік [6], а в цілому летальність від СН при даній патології становить 5,9 на 100 000 населення з тенденцією до її збільшення [5].

Незважаючи на значні успіхи в медикаментозному лікуванні кардіоміопатій, часті повторні госпіталізації і висока смертність пацієнтів з даною патологією свідчать про актуальність цієї проблеми для всієї системи охорони здоров’я. Результати нещодавніх досліджень говорять про те, що навіть при невеликій тривалості захворювання (< 6 міс.) у 32 % пацієнтів з ДКМП розвивається СН, а 66 % мають мінімум одну госпіталізацію в стаціонар [2].

Серед існуючих алгоритмів лікування пацієнтів з ДКМП можна виділити хірургічні й консервативні методи терапії. Перші є більш радикальними. Так, імплантація кардіостимулятора для ресинхронізуючої терапії чи механічної підтримки кровообігу значною мірою сприяє ремоделюванню міокарда [2]. Більш радикальним хірургічним методом лікування ДКМП є трансплантація серця, яка дозволяє підвищити рівень п’ятирічної виживаності пацієнтів до 85 % і суттєво поліпшити якість їх життя [7].

До консервативних методів лікування відносять медикаментозну терапію з можливим використанням методів екстракорпоральної гемокорекції [8]. Результати дослідження PARADIGM-HF показали перевагу раннього застосування препарату сакубітрил/валсартан при медикаментозній терапії пацієнтів із СН при фракції викиду (ФВ) ЛШ < 35 %, а також суттєве поліпшення результатів лікування, у тому числі в пацієнтів з такою супутньою патологією, як аритмії та цукровий діабет [9].

Як показали результати дослідження K. Weinmann et al., імуносорбція (ІС) з подальшим внутрішньовенним введенням імуноглобулінів добре впливає на відновлення скоротливої функції серця при ДКМП, що перебігає з вираженою СН [10]. За даними National Cardiovascular Research Center (Suita, Japan), використання триптофанових колонок для проведення ІС викликало виражене поліпшення результатів тесту з 6-хвилинною ходьбою і суб’єктивного самопочуття пацієнтів з високими титрами прозапальних факторів [11].

Так, у своїх роботах T. Yoshikawa et al. відзначають, що екстракорпоральні методики гемокорекції сприяють зниженню вартості лікування пацієнтів із ДКМП, що знаходяться в листі очікування ТС [11].

При цьому варто відзначити, що в низці досліджень, проведених за останні 10 років, отримані суперечливі результати хірургічної корекції ДКМП з використанням малоінвазивних і ремоделюючих методик з різними показниками смертності та ускладнень у післяопераційному періоді [2]. І, як підкреслюється в роботах Ru-tao Bian et al., нині існує необхідність у проведенні багатоцентрових подвійних сліпих досліджень для точної оцінки безпеки й ефективності екстракорпоральних методик у комплексній терапії пацієнтів із ДКМП [12].

Метою даної роботи є оцінка ефективності застосування гемосорбції (ГС) як одного з методів екстракорпоральної гемокорекції в пацієнтів з тяжкою СН на фоні ДКМП порівняно з хірургічними операціями з ремоделювання ЛШ у даної категорії пацієнтів.

Матеріали та методи

Дослідження реалізовано ретроспективно, за допомогою аналізу результатів лікування 80 пацієнтів з тяжкою СН на фоні ДКМП. Усі пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут серця МОЗ України» в період з 2005 по 2019 р. і були розподілені на 2 групи залежно від виду лікування, яке отримували відповідно до локальних протоколів даного лікувального закладу.

У групі 1 (n = 59) консервативну терапію було доповнено курсом із 3 процедур ГС. У групі 2 (n = 21) при низькій ефективності консервативної медикаментозної терапії пацієнтам було виконано хірургічні операції з ремоделювання ЛШ.

Клінічна характеристика пацієнтів, які увійшли в групу дослідження, подана в табл. 1.

Тяжкість СН, що розвинулась на фоні ДКМП у всіх пацієнтів, які увійшли в дослідження, характеризувалась такими показниками: ФВ ЛШ < 30 % (21,75 ± 3,47 %), NYHA IIB–III, ФК III–IV.

З дослідження було виключено пацієнтів з коронарогенною і клапанною патологією серця, іншими кардіоміопатіями, протипоказаннями до проведення ГС і термінальними станами.

Більш детальні дані про тяжкість стану пацієнтів на момент госпіталізації, а також провідні клінічні симптоми подано в табл. 2.

27 (67,5 %) пацієнтів групи 1 на момент стаціонарного лікування перебували в листі очікування ТС, а у 29 (72,5 %) пацієнтів було оформлено інвалідність із втратою працездатності. У другій групі 21 (100 %) пацієнт був претендентом на ТС.

Під час стаціонарного лікування пацієнтам групи 1 визначали рівень BNP у динаміці, а також рівень прозапального цитокіну IL-6.

Усім пацієнтам, які увійшли в дослідження, було виконано електрокардіографію і трансторакальну ехокардіографію (ЕхоКГ). У всіх випадках на ЕхоКГ було зареєстровано виражене зниження ФВ ЛШ, збільшення кінцево-діастолічного об’єму (КДО) ЛШ і кінцево-систолічного об’єму (КСО) ЛШ, а також ознаки дифузної гіпокінезії та відносної недостатності клапанів (табл. 3).

Консервативна терапія СН здійснювалась відповідно до міжнародних стандартів і включала прийом інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту чи блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, бета-блокаторів, антагоністів альдостерону, салуретиків та інших симптоматичних лікарських засобів.

У групі 1 інотропну підтримку препаратами (добутамін 5,03 ± 1,14 мкг/кг/хв) отримував 21 (35,59 %) пацієнт, у групі 2 (добутамін 6,75 ± 1,18 мкг/кг/хв) — 4 (19,05 %) пацієнти (χ2 = 6,37; р < 0,01).

У групі 1 консервативне лікування було доповнено курсом екстракорпоральної гемокорекції, що включав 3 процедури ГС з гранульованим делігандизуючим гемосорбентом (ГСГД) на апараті Terumo Advanсеd Perfusion System 1 (США). Швидкість перфузії становила 42,60 ± 5,04 мл/хв, об’єм перфузії — до 2 об’ємів циркулюючої крові пацієнта. Тривалість процедури залежала від швидкості кровотоку в екстракорпоральному контурі й об’єму циркулюючої крові. Після завершення етапу стаціонарного лікування 12 (30 %) пацієнтам групи продовжили виконання сеансів ГС амбулаторно.

Аналіз клініко-діагностичних даних пацієнтів групи 1 здійснювався під час стаціонарного лікування на момент госпіталізації, після кожного сеансу ГС, а у віддаленому періоді спостереження — через 1, 6, 12 місяців після виписки.

Пацієнтам групи 2 через низьку ефективність консервативної терапії були виконані ремоделюючі оперативні втручання на ЛШ (пластика ЛШ зі зведенням папілярних м’язів чи резекція ЛШ з лінійною пластикою). У групі 2 аналіз клініко-лабораторних показників було виконано на момент госпіталізації, у ранньому післяопераційному періоді, після завершення етапу стаціонарного лікування, а у віддаленому періоді — через 1, 6, 12 місяців після виписки.

Статистичний аналіз результатів дослідження виконано за допомогою програм Microsoft Office Excel 2010, Statistica 6. Оцінка отриманих результатів здійснювалась за t-критерієм Стъюдента і χ2 Пірсона. Результат р < 0,05 вважався статистично значимим. Дослідження схвалено локальною етичною комісією лікувального закладу та етичною комісією НУОЗ України ім. П.Л. Шупика.

Результати

Пацієнти, які увійшли до груп дослідження, вірогідно не відрізнялись за клінічними характеристиками (стать, вік, вага, зріст) і особливостями розвитку захворювання (тривалість, етіологія) (табл. 1). Супутня патологія була більш вираженою в пацієнтів групи 2 (33 (56 %) пацієнти у групі 1 проти 15 (71,43 %) пацієнтів у групі 2) (р < 0,05) (табл. 1).

Клінічний стан обстежених груп на момент госпіталізації відповідав критеріям включення в дослідження. У групі 2 було більше пацієнтів у вкрай тяжкому стані (6 (28,57 %)) (р < 0,05) і пацієнтів з більш вираженими клінічними симптомами у вигляді задишки в спокої (19 (90,47 %)), аритмії (14 (66,67 %)), периферичних набряків (18 (85,71 %)) (р < 0,05) (табл. 2). У першу чергу це пов’язано з тим, що вкрай тяжкий стан пацієнтів з термінальними ознаками СН є протипоказанням до застосування екстракорпоральних методів гемокорекції.

Ремоделюючі операції на серці, які було виконано даній категорії пацієнтів, були швидким вирішенням проблеми декомпенсації СН і дозволили пацієнтам поліпшити якість життя на час перебування в листі очікування ТС.

Після закінчення етапу стаціонарного лікування всі обстежені пацієнти суб’єктивно відзначали поліпшення як самопочуття, так і якості життя. Скарг на задишку в спокої та при мінімальних фізичних навантаженнях не висловлювали. Разом з тим задишка при помірних фізичних навантаженнях турбувала 40 (67,8 %) пацієн–тів групи 1 і 12 (57,1 %) пацієнтів групи 2 (р < 0,05). Також вдалось мінімізувати прояви застійної СН у пацієнтів обох груп: периферичні набряки визначались у 5 (8,5 %) пацієнтів групи 1 і 2 (9,52 %) пацієнтів групи 2, гідроторакс — у 5 (8,5 %) і 1 (4,8 %) пацієнта відповідно (р < 0,05). Явищ асциту, пневмонії і набряку легень не було зафіксовано в жодному випадку.

На момент закінчення лікування в стаціонарі пацієнти групи 1 не висловлювали скарг на кардіалгію, а порушення ритму серця було зафіксовано в 10 (16,95 %) пацієнтів у вигляді миготливої аритмії чи шлуночкових блокад. Разом з тим у групі 2 аритмію у вигляді синусової тахікардії було зафіксовано в 42,9 % випадків (9 пацієнтів). У групі 1 рівень IL-6 мав тенденцію до зниження з 20,06 ± 49,46 пг/мл на початку лікування до 8,1 ± 10,8 пг/мл після курсу ГС (р > 0,05).

Також у пацієнтів групи 1 за період лікування в стаціонарі було відзначено зниження рівня BNP з 3713,75 ± 4663,4 пг/мл до 1176,05 ± 971,59 пг/мл (р < 0,05), що було лабораторним маркером зменшення тяжкості СН.

Також нами було відзначено позитивну динаміку показників систолічної і діастолічної функцій ЛШ в обох групах як під час стаціонарного лікування, так і у віддаленому періоді через 12 місяців (рис. 1).

Через 12 міс. у групі 1 ФВ ЛШ становила 34,0 ± 2,6 %, у групі 2 — 35,65 ± 5,25 %, а її приріст у цілому дорівнював 12,90 ± 2,06 % (р < 0,01) і 13,25 ± 2,98 % (р < 0,05) відповідно.

За період спостереження протягом 12 місяців у групі 1 КДО ЛШ зменшився на 13,58 % (р < 0,01) і КСО ЛШ — на 29,95 % (р < 0,05). У групі 2 аналогічні показники зменшились на 18,2 і 35 % відповідно (р < 0,05) (рис. 2).

На фоні консервативного лікування в комбінації з курсом ГС у групі 1 відзначено поліпшення роботи клапанного апарата серця. Так, недостатність мітрального клапана (МК) і трикуспідального клапана (ТК) 2+/4+ ступенів відзначено тільки у 2 (3,4 %) пацієнтів. У групі 2 разом з пластикою ЛШ пацієнтам проводили зведення папілярних м’язів, а в 5 (24 %) випадках — протезування МК. Тому дані відносно недостатності МК і ТК у групі 2 після лікування не враховувались.

Тривалість перебування в стаціонарі для пацієнтів групи 1 становила 5,03 ± 10,03 ліжко-дня, а для пацієнтів групи 2 — 20,4 ± 6,5 ліжко-дня.

Під час аналізу загрозливих для життя госпітальних ускладнень і внутрішньолікарняної летальності в групі 1 було зафіксовано тільки 2 (3,39 %) випадки гострої серцево-судинної недостатності, яку було скориговано призначенням адреноміметиків (середні дози норадреналіну і середні/високі дози добутаміну з підключенням до терапії левосимендану). Летальних випадків за весь період спостереження не було.

У 3 (14,28 %) пацієнтів групи 2 інтрагоспітально виникла гостра серцево-судинна недостатність, яку було скориговано призначенням середніх доз норадреналіну й добутаміну.

Також у групі 2 були зареєстровані шлуночкова тахіаритмія в 1 пацієнта (4,76 %), повна атріовентрикулярна блокада — у 4,76 % випадків (1 пацієнт), і в одному випадку (4,76 %) було зафіксовано гостре порушення мозкового кровообігу.

Після закінчення етапу стаціонарного лікування в період спостереження 12 місяців у пацієнтів групи 2 зафіксовано 2 (9,52 %) ускладнення (гостра серцево-судинна недостатність і тромбоемболія легеневої артерії) з летальними наслідками.

Обговорення

Результати метааналізу 12 досліджень, проведеного Ru-tao Bian et al., які включали 395 пацієнтів із ДКМП, показали, що застосування ІС поліпшує ФВ ЛШ, зменшує КДО ЛШ і, отже, дозволяє поліпшити клінічний стан пацієнтів [12]. Ці дані відповідають аналогічним результатам у пацієнтів групи 1, яким на фоні консервативної медикаментозної терапії було проведено курс ГС. За даними наших досліджень, це відображалось у збільшенні ФВ ЛШ на 12,90 ± 2,06 % (р < 0,01), зменшенні КДО ЛШ на 13,58 % (р < 0,01) і КСО ЛШ на 29,95 % (р < 0,05) за 12 місяців спостереження та поліпшенні якості життя в цілому.

Дані, що наводять Y. Tsutomu et al., свідчать про те, що застосування ІС є важливим моментом у захисті міокарда від прозапальних цитокінів і автоантитіл [11].

У нашому дослідженні було отримано результати, які показують, що саме цитокіни й прозапальні фактори відіграють роль у розвитку аритмії в пацієнтів із СН на фоні ДКМП, а їх видалення з кровоносного русла під час ГС у пацієнтів групи 1 дозволило суттєво поліпшити результати лікування. У групі 1 порушень ритму за типом синусової тахікардії на момент закінчення стаціонарного лікування зареєстровано не було. Однак у групі 2 вони були зафіксовані в 9 (42,9 %) пацієнтів. А отже, ГСГД, який використовували для ГС, має виражену спорідненість до імуноглобулінів людини й прозапальних цитокінів. Однак альтернативна схема лікування пацієнтів, яка включає неспецифічне видалення циркулюючих антитіл, це скоріше гіпотеза, оскільки багатоцентрове плацебо-контрольоване дослідження впливу сорбції на функцію ЛШ при ДКМП ще триває [8].

K. Weinmann et al. у своєму дослідженні наводять результати, які свідчать про ефективність застосування неселективних сорбентів з необхідністю внутрішньовенного введення імуноглобуліну в подальшому. Також вони акцентують увагу на позитивній кореляції між зниженням рівня BNP у крові і ростом ФВ ЛШ [10]. Але разом з тим є дані, що при використанні селективних триптофанових колонок з вираженою спорідненістю до IgG3 потреби у введенні імуноглобулінів додатково не виникає [11]. У даному дослідженні для проведення ГС використовували неспецифічні гемосорбенти без застосування внутрішньовенних імуноглобулінів. При цьому ми отримали виражений і стійкий терапевтичний ефект.

Побічні ефекти ІС, які виникають у пацієнтів, переважно пов’язані із СН. Частіше за все це гіпотензія під час процедури, що не потребує корекції [11]. Тяжких ускладнень, пов’язаних із проведенням ГС у пацієнтів групи 1 даного дослідження, не зафіксовано. Однак використання методів екстракорпоральної гемокорекції під час лікування пацієнтів із ДКМП потребує подальшого дослідження профілю безпеки в багатоцентрових подвійних сліпих дослідженнях [12].

При хірургічному ремоделюванні ЛШ тип ремоделюючого оперативного втручання і зона резекції визначаються інтраопераційно за допомогою оцінки анатомічних особливостей серця. За даними Г. Ковтуна, після проведеної кардіоміопластики в ранньому післяопераційному періоді в пацієнтів відзначається зменшення КДО ЛШ, що і є основною метою операції [13].

Виражена регургітація на МК — це показання до хірургічної корекції шляхом відновлення власного клапана чи протезування механічним [14]. Для зменшення рецидивів мітральної недостатності в подальшому American College of Cardiology і Аmerican Heart Association рекомендують відновлення МК [15]. Також є дані, які свідчать про зменшення кількості госпіталізацій і смертності в післяопераційному періоді порівняно із заміною МК [16]. Протезування МК є кращим при більш вираженій деструкції тканин [14]. 5 (24 %) пацієнтам групи 2 даного дослідження виконано протезування МК, іншим 16 (76 %) пацієнтам — відновлення клапана під час ремоделюючої операції. При виборі варіанта корекції мітральної недостатності ми керувались ступенем морфологічних змін структур клапана, глибиною коаптації стулок і ступенем дилатації ЛШ. При коаптації стулок > 9 мм і кінцево-діастолічному розмірі ЛШ > 7,0 см було виконано протезування МК. При цьому структура й частота ускладнень у ранньому післяопераційному періоді й у віддалені терміни в групі наших пацієнтів з хірургічним ремоделюванням ЛШ (група 2) відповідає таким і в інших дослідженнях [13]. Однак больовий синдром, що виникає в результаті торакотомії, є особливою проблемою з точки зору його поширеності, тяжкості й подальшої післяопераційної захворюваності [17]. Необхідно відзначити при цьому високий ризик розвитку гострого пошкодження нирок [18], а також інфекційних ускладнень, пов’язаних з виконанням торакотомії.

Отже, нехірургічні методи лікування, а саме консервативна медикаментозна терапія в комплексі з ГС, мають низку переваг у вигляді скорочення термінів перебування в стаціонарі і, відповідно, суттєвого зниження вартості лікування, а також меншої кількості ранніх і пізніх ускладнень, летальних випадків. Крім того, клінічна ефективність застосування ГС не поступається такій у пацієнтів після ремоделюючих операцій на ЛШ.

Висновки

1. Результати дослідження продемонстрували суттєве поліпшення скоротливої функції ЛШ після закінчення стаціонарного лікування і через 12 місяців спостереження в обох групах. ФВ ЛШ збільшилась на 12,90 ± 2,06 % (р < 0,01) у групі з використанням гранульованого делігандизуючого гемосорбенту і на 13,25 ± 2,98 % (р < 0,05) — у групі хірургічного ремоделювання ЛШ.

2. Застосування курсу ГС на фоні консервативної медикаментозної терапії пацієнтів з тяжкою СН, що виникла внаслідок ДКМП, вірогідно поліпшує їх клінічний стан і якість життя, а також дозволяє зменшити тривалість перебування пацієнта в стаціонарі і зменшити вартість лікування.

3. Використання екстракорпоральних технологій у комплексному лікуванні пацієнтів з ДКМП є багатообіцяючим альтернативним методом терапії, що дозволяє поліпшити клінічний стан пацієнтів і уникнути ризиків, пов’язаних з проведенням оперативного втручання.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Дослідження виконано у межах дисертаційної роботи К.В. Денисюк за темою наукового дослідження «Застосування екстракорпоральної гемокорекції в програмі інтенсивної терапії у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю».

Етичні аспекти. Перед початком дослідження було отримано необхідне схвалення етичної комісії НУОЗУ ім. П.Л. Шупика (від 21.12.2020). Дослідження проводилось відповідно до Гельсінської декларації.

Інформація про внесок кожного автора. Денисюк К.В. — збір літературного матеріалу, підготовка результатів дослідження до аналізу; Лоскутов О.А. — аналіз матеріалів дослідження, узагальнення результатів дослідження; Дружина О.М. — визначення дизайну дослідження, узагальнення результатів дослідження; Ковтун Г.І. — збір практичного матеріалу, підготовка результатів дослідження до аналізу.

Отримано/Received 19.02.2023

Рецензовано/Revised 27.02.2023

Прийнято до друку/Accepted 06.03.2023

Список литературы

Nair N., Gongora E. Stem cell therapy in heart failure: where do we stand today? Biochim. Biophys. Acta (BBA). Mol. Basis Dis. 2020. 1866 (4). 165489. doi.org/10.1016/j.bbadis.2019.06.003.
Seferović P.M., Polovina M., Bauersachs J. et al. Heart failure in cardiomyopathies: a position paper from the Heart Failure Association of the European Society of Cardiology. Eur. J. Heart Fail. 2019 May. 21(5). 553-576. doi: 10.1002/ejhf.1461. Epub 2019 Apr 16. PMID: 30989768.
Merlo M., Cannatà A., Gobbo M., Stolfo D., Elliott P.M., Si–nagra G. Evolving concepts in dilated cardiomyopathy. Eur. J. Heart Fail. 2018 Feb. 20(2). 228-239. doi: 10.1002/ejhf.1103. Epub 2017 Dec 22. PMID: 29271570.
Japp A.G., Gulati A., Cook S.A., Cowie M.R., Prasad S.K. The diagnosis and evaluation of dilated cardiomyopathy. J. Am. Coll. Cardiol. 2016 Jun 28. 67(25). 2996-3010. doi: 10.1016/j.jacc.2016.03.590. PMID: 27339497.
Schultheiss H.P., Fairweather D., Caforio A.L.P. et al. Dilated cardiomyopathy. Nat. Rev. Dis. Primers. 2019 May 9. 5(1). 32. doi: 10.1038/s41572-019-0084-1. PMID: 31073128; PMCID: PMC7096917.
Orphanou N., Papatheodorou E., Anastasakis A. Dilated cardiomyopathy in the era of precision medicine: latest concepts and developments. Heart Fail. Rev. 2022 Jul. 27(4). 1173-1191. doi: 10.1007/s10741-021-10139-0. Epub 2021 Jul 14. PMID: 34263412; PMCID: PMC8279384.
Khush K.K., Potena L., Cherikh W.S. et al. The international thoracic organ transplant registry of the international society for heart and lung transplantation: 37th adult heart transplantation report-2020; focus on deceased donor characteristics. J. Heart Lung. Transplant. 2020. 39(10). 1003-1015. doi: 10.1016/j.healun.2020.07.010.
Tschöpe C., Ammirati E., Bozkurt B. et al. Myocarditis and inflammatory cardiomyopathy: current evidence and future directions. Nat. Rev. Cardiol. 2021. 18(3). 169-193. doi: 10.1038/s41569-020-00435-x.
Książczyk M., Lelonek M. Angiotensin receptor/neprilysin inhibitor-a breakthrough in chronic heart failure therapy: summary of subanalysis on PARADIGM-HF trial findings. Heart Fail. Rev. 2020. 25(3). 393-402. doi: 10.1007/s10741-019-09879-x.
Weinmann K., Werner J., Koenig W., Rottbauer W., Walcher D., Keßler M. Use of cardiac biomarkers for monitoring improvement of left ventricular function by immunoadsorption treatment in dilated cardiomyopathy. Biomolecules. 2019. 9(11). 654. Published 2019 Oct 25. doi: 10.3390/biom9110654.
Yoshikawa T., Baba A., Akaishi M. et al. Immunoadsorption therapy for dilated cardiomyopathy using tryptophan column — A prospective, multicenter, randomized, within-patient and parallel-group comparative study to evaluate efficacy and safety. J. Clin. Apher. 2016. 31(6). 535-544. doi: 10.1002/jca.21446.
Bian R.T., Wang Z.T., Li W.Y. Immunoadsorption treatment for dilated cardiomyopathy: A PRISMA-compliant systematic review and meta-analysis. Medicine (Baltimore). 2021. 100(26). e26475. doi: 10.1097/MD.0000000000026475.
Ковтун Г.І. Хірургічне ремоделювання лівого шлуночка при термінальній стадії серцевої недостатності у хворих, що знаходяться на листі очікування трансплантації серця: дис. … канд. мед. наук: 14.01.08. Київ, 2012. 139 с.
Douedi S., Douedi H. Mitral regurgitation. [Updated 2022 Aug 8]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2022 Jan-. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK553135.
Sharma A., Agrawal S., Goel S., Borer J.S. Surgical treatment of ischemic mitral regurgitation: valve repair versus replacement. Curr. Cardiol. Rep. 2017 Jan. 19(1). 3. doi: 10.1007/s11886-017-0813-6. PMID: 28101839.
Andalib A., Mamane S., Schiller I. et al. A systematic review and meta-analysis of surgical outcomes following mitral valve surgery in octogenarians: implications for transcatheter mitral valve interventions. EuroIntervention. 2014 Feb. 9(10). 1225-34. doi: 10.4244/EIJV9I10A205. PMID: 24035898.
Moyse D.W., Kaye A.D., Diaz J.H. et al. Perioperative keta–mine administration for thoracotomy pain. Systematic review. Pain Physician. 2017. 20(3). 173-184.
Jacob K.A., Leaf D.E. Prevention of cardiac surgery-associa–ted acute kidney injury: a review of current strategies. Anesthesiol. Clin. 2019 Dec. 37(4). 729-749. doi: 10.1016/j.anclin.2019.08.007. Epub 2019 Sep 21. PMID: 31677688; PMCID: PMC7644277.