Газета «Новости медицины и фармации» №1 (782), 2023

Закінчення. Початок у № 10, 2022

Усі ці вищевикладені принципи позначилися безпосередньо, до того ж багато в чому у першу чергу, на розвитку медичних факультетів. І це було невипадково, оскільки уявлення про будову людини, розуміння того, що таке душа, дух, тіло, що таке хвороба та здоров’я, мали тоді, та й сьогодні, не лише медичний, а й теологічний аспект. І залежно від того, яка ідеологія, протестантська чи єзуїтська, стала головною, і визначалася філософія розвитку і, зрештою, доля медичних факультетів університетів Нового часу (табл. 1).

Згідно зі своїми поглядами, середньовічна церква мала власні відповіді на базові питання, пов’язані з уявленням про людину, здоров’я, хворобу та шляхи її лікування. Відповіді, з одного боку, були засновані на пануючих язичницьких уявленнях про безсмертя душі, а з іншого — враховували мету отримати владу над умами та совістю людей через твердження про те, що тільки церква може зцілити людину і хвороба — це прояв недостатнього духовного завзяття (пожертвувань на храм, зокрема) або взагалі гріха, що може бути знятий лише церквою через пожертвування віруючих. У період Середньовіччя під егідою церкви процвітали численні фабрики з виробництва реліквій, талісманів і амулетів, призначених насамперед для зцілення.

Також натовпи паломників здебільшого стікалися в храми за зціленням, і тому в разі розвитку медицини подібні потоки могли припинитися, а разом із ними могли припинитися й величезні грошові надходження, які вони приносили церкві. До того ж розвиток медичної (і не тільки) освіти призвів би до появи грамотного й мислячого прошарку суспільства, який швидко зміг би побачити ті зловживання та махінації, які здійснювала середньовічна державна церква, користуючись неосвіченістю і невіглаством людей, маніпулюючи їх страхами перед незрозумілими епідеміями та хворобами, які церква перетворювала на ще одні грошові надходження. Також жорстка ієрархія середньовічної церкви була в основі всіх феодальних сходинок середньовічної Євро–пи, і їй було чужим саме поняття свободи мислення, без якої неможливий розвиток науки в принципі. Тому, припиняючи всі розумові наміри, державна церква Середньовіччя спокійно відправляла вчених на вогнище. Але ці грубі методи, що використовувалися орденом домініканців, які стояли біля витоків інквізиції і яким папа римський довірив управління цим інститутом, до середини XVI століття вже не тільки не давали бажаного результату, а й через різке послаблення авторитету морального й політичного панування сприяли ще більшій популярості протестантських ідей. Тому й виникла потреба у створенні принципово нового ордену для боротьби з Реформацією та просвітою, яким і стали єзуїти. Як ми вже зазначали, під маскою милосердя до хворих і бажання просвітити народ єзуїти переслідували ті самі цілі, що й середньовічні інквізитори-домініканці, — винищити будь-яку освіту й загнати суспільство під егіду церкви. І тому, як ми розглядали вище, така блискуча зовні освіта, що надавалася в єзуїтських університетах, відрізнялася поверховістю, особливо в питаннях вивчення медицини, яка, як ми вже зазначали, стояла на чолі університетської освіти того часу. Тому, захопивши владу в колись блискучих університетах Північної Італії — Падуї, Пізі, Болоньї, які в епоху Середньовіччя змогли зберегти певну автономію від церковного гноблення [26, с. 71] і завдяки цьому ставши піонерами університетської освіти в Європі, єзуїти повільно, але вірно згортають роботу медичних факультетів.

І якщо ми відзначаємо численні яскраві імена блискучих італійських учених-медиків XVI — першої половини XVII століття, то до середини XVII століття їх кількість різко зменшується. У Падуї в 1594 р. професор медичного факультету Д. Фабриціус відкрив перший у Європі анатомічний театр [4, с. 48]. Він складався з шести дерев’яних ярусів у формі еліпса, розрахованих на триста місць, що підіймаються навколо справжнього анатомічного стола [44, с. 48]. Саме з Падуанського університету вийшла більшість визначних учених епохи великої Реформації. Серед них — Андреас Везалій (1514–1564), Ієронім Фабрицій (1537–1619), Реальдо Коломбо (1516–1559), –Вільям Гарві (1578–1657), Санторіо Санкторіус (1561–1636), Джироламо Фракасторо (1478–1553). Саме в Падуї читав свої лекції з 1592 по 1610 р. і знаменитий Галілео Галілей. З другої половини XVII століття ми можемо виділити тільки професора клінічної медицини Бернардіно Рамацціні (1633–1714) та анатома Джованні Морганьї (1682–1771). Їх імена, наче дві зірки, сяють на тлі загального мороку, у який занурилися університети Італії під контролем єзуїтського ордену. Після цього в історії медицини ми не бачимо видатних учених з Італії. «Тваринний страх, лицемірство і боязке святенництво охопило ту Італію епохи Відродження, яка ще так недавно була сповнена радості, шуму, кипіла життям, різного роду поривами та генієм. Великі поети та вчені, знамениті письменники та чудові художники швидко зникали, і повсюдно настав занепад; процвітали лише чернечі ордени та церковні церемонії. Чернечі ордени, особливо єзуїтів, захопили до рук навчання і виховання юнацтва. Колись настільки квітучі університети в Падуї, Пізі та Болоньї безповоротно занепадали, оскільки свобода дослідження і наукових доктрин — цей життєвий елемент будь-якого університетського викладання — не міг існувати поряд із похмурим, недовірливим і все більше захоплюючим авторитетом церкви, її єпископів і агентів, які пильно стежили за академічними курсами. Догмати і навіть церковні церемонії обмежували науку найтіснішими рамками, що охороняються з великою суворістю духовною цензурою та інквізицією» [37, с. 97-98].

Воістину «в Італії єзуїти знищили пишне розумове багатство гуманізму» [43, т. 3, с. 99].

Подібна сумна картина охопила і славні медичні факультети університетів Іспанії та Португалії.

«Не лише розумовий розвиток іспанського народу, а й матеріальний добробут його було розчавлено під подвійним тягарем світського та духовного деспотизму. Це було смертним вироком для величі та благополуччя всього півострова… Ніхто в Іспанії більше не наважувався думати інакше, ніж Церква та інквізиція, і розумовий рух іспанського народу був остаточно пригнічений цим тяжким, невблаганним гнобленням та постійним страхом, який він накладав на всі класи народу. Ті, хто не хотів повністю відмовитися від свободи мислити, втікали за кордон» [37, с. 145, 143]. В університетах Іспанії «панували клір, знать і жебраки, єзуїти та інквізиція. У Португалії університет у Коїмбрі розливав навколо себе мізерне світло» [Шмідт. Указ. тв., т. 3, с. 97]. Релігійний фанатизм призвів до повного краху всю величезну Іспанську імперію. Так, в Іспанії до XVII століття «було 58 архієпископств, 684 єпископства, 11 400 монастирів, 23 000 братств, 46 000 ченців, 312 000 світських священників, більше 400 000 осіб духовенства при 8000 осіб цивільних чиновників та 367 000 інших посадових осіб. Ці цифри малюють нам духовно-світську бюрократичну державу, що стоїть у такому відношенні до суспільства, начебто не воно існує для суспільства, а навпаки, суспільство для нього… Наслідком такого потворного ставлення був цілковитий занепад народного господарства Іспанії, не кажучи вже про її духовне життя» [5, т. 2, с. 283].

Наукова стагнація охопила й медичний факультет Краківського університету, який, як і вся Польща, потрапив під контроль єзуїтів. «У Польщі єзуїти придушили науковість, ученість та національну літературу» [43, т. 3, с. 99].

Ще страшнішою була картина медичного факультету празького Карлового університету, який, як і вся в основному протестантська за своїм віросповіданням Чехія, зазнав особливих переслідувань з боку єзуїтів, що прагнули силою викорінити протестантизм і знищити самих чехів-протестантів [5, т. 3, с. 431, 432; 11, с. 226]. «Стародавній славетний Празький університет перетворився на єзуїтський заклад, цензура книг стала привілеєм єзуїтського ректора в Празі» [11, с. 212]. Захопивши всупереч навіть архієпископу, що страшився засилля єзуїтів, фактичну владу в Празькому університеті, єзуїти поставили на чільне місце авторитет Арістотеля, недотримання навіть у дрібницях вчення якого сприймалося як єресь, і заборонили будь-яку експериментальну науку, що дуже прискорило падіння Празького університету [11, с. 212]. Замість вивчення наук, як показав історик Празького університету Томек, єзуїти заповнювали уяву та свідомість студентів своїми забобонними уявленнями та надприродними картинами, унаслідок чого самі учні почали розповідати про те, що на вулицях Праги вони серед білого дня бачили ангелів, демонів і святих [11, с. 212]. Показово, що тільки в 1752 р. указом уряду імператриці Марії-Терезії було дозволено викладати фізику не на підставі Арістотеля і метафізичних принципів, а як експериментальну науку [11, с. 212].

«Контрреформацію в Чехії було проведено дуже енергійно під керівництвом єзуїтів. Близько 30 000 родин, із них 155 зі стану панів та лицарів, було вигнано з Богемії для більшої слави Божої. Понад 80 000 селянських садиб і понад 8000 будинків у королівських містах були очищені за період з 1620 до 1628 року від єретиків та інших незручних жителів, що знаходилися в них. Єзуїти зневажали чеську мову та культуру. Так, «єзуїт Андрій Нейбауер проповідував у Празі в церкві з кафедри, що «богемська грамота — все одно що вимушений необхідністю дозвіл тримати у великих містах публічні будинки», а інші члени «Товариства Ісуса» голосно говорили про необхідність гнати, позбавляти майна та страчувати протестантів» [10, с. 212].

«Богемія стала пустелею. Але чим більш зубожілим ставав і танув чисельно цей нещасний народ, тим більшими ставали багатства, чисельність і могутність єзуїтів завдяки милостям імператора і створеній ним новій знаті, що швидко збагатилася шляхом найганебніших хитрощів і обманів. Ті 20 колегій і 11 семінарій, якими вони володіли в 1679 році в Богемії та Моравії, достатньою мірою доводять, що вища освіта й підготовка до священницького звання знаходилися повністю в їх руках» [1, с. 246].

Так, якщо на 1618 рік у країні проживало близько 4 мільйонів осіб, то до 1648 року населення скоротилося до 700 тисяч [5, т. 3, с. 433, 562-563].

При цьому виїхала майже вся інтелігенція та молодь — цвіт чеського народу. Бо за наказом єзуїтів від 1626 р. «всі, хто не стане католиками, повинні виселитися з Чехії» [5, т. 3, с. 433]. Такими були плоди діяльності єзуїтів у Чехії. Воістину, як зауважує найвизначніший історик педагогіки Карл Шмідт, єзуїти «в Богемії стали чумою народного та наукового життя» [43, т. 3, с. 99]. 

Єзуїти відіграли найбезпосереднішу роль у падінні й Віденського університету, владу в якому вони захопили в 1649 році завдяки указу імператора Фердінанда Другого [11, с. 225]. «З часу вторгнення єзуїтів наукові відкриття Віденського університету впали до найнижчого рівня» [11, с. 225]. Що саме єзуїти були винуватцями цього, було однозначно визнано комісією імператора Карла VI. Також «1759 року спеціальна комісія з народної освіти одностайно визнала, що єзуїти — винуватці передчасного падіння віденського університету» [11, с. 225].

Така ж сумна картина спостерігалася і в усіх інших університетах, захоплених свого часу єзуїтами: Вюрцбурзькому, Бреславському, Інгольдштадському тощо. Причина цього, як вказувалося вище, полягала в тому, що «навчання єзуїтів було поверхневим: воно мало на меті зберегти мертві форми католицизму, убити будь-який прояв живої думки. Домогтися від вихованців сліпої покори декретам церкви та поширити зовнішні механічні обряди, грубі забобони та порожній культ, заснований на формалізмі» [11, с. 228].

Щоб уявити рівень викладання єзуїтів в університетах, наведемо кілька прикладів. Так, докторантам із медицини ставили, наприклад, такі питання: «Чи може збройова мазь вилікувати за допомогою природної симпатії рани людей, що відступили?» або «Чому кров убитого починає кипіти при наближенні вбивці?» [11, с. 228].

Єзуїтські викладачі ще у XVIII столітті також розповідали своїм студентам, що «в Шотландії, на Гебридських островах і в деяких країнах Індії качки та птахи різних порід ростуть на деревах, як листя, потім округляються, утримуючись дзьобом за гілку, нарешті відриваються і відлітають» [11, с. 228]. Природно, що за такого рівня підготовки говорити про процвітання єзуїтських університетів не доводилося. Більше того, поодинокі видатні вчені, які працювали в єзуїтських університетах і зробили важливі відкриття, в основному в галузі астрономії, не тільки не могли їх опублікувати, але були змушені замовчувати їх і всіляко громити незгодні з папськими вченнями теорії. Так, наприклад, єзуїтський видатний астроном Жан Річчіолі отримав наказ від свого начальства спростовувати теорію Коперника. І хоча «на його глибоке переконання, система Коперника була найпростіша, найдосконаліша і найбільш раціональна з усіх існуючих; начальство змушувало його захищати безглузде вчення про обертання Сонця навколо Землі» [11, с. 238]. Інший єзуїтський астроном, професор математики Шейнер, також був змушений спростовувати проти волі теорію Коперника і відмовитися від відкриття плям на Сонці. Бо коли він розповів про це відкриття єзуїту патеру Бюссе, той обурився на нього і звинуватив у єресі. «Я читав Арістотеля, — оголосив Бюссе, — і не знайшов у нього нічого подібного; отже, ти можеш бути впевнений, що те, що ти бачив, — ілюзія твоїх почуттів або помилка телескопа» [11, с. 238].

Навіть відомий єзуїт XVII століття –Андрій Бруннер в одному зі своїх листів писав, що «єзуїтський орден у жодному разі не допустить вільного дослідження, якби хтось із членів ордену і захотів ним –зайнятися» [11, с. 234].

Одночасно з цим єзуїтами здійснювалося в архівах і бібліотеках масове підроблення найрізноманітніших історичних документів, і тому великий вчений Лейбніц «цілком ґрунтовно радив ніколи не доручати єзуїтам управління бібліотеками чи архівами через побоювання підробок та знищення того, що було б для них викривальним документом» [11, с. 236].

Водночас у країнах, що прийняли вчення Реформації, ми спостерігаємо незвичайне піднесення та розвиток медичної науки та практики. Спочатку на передові позиції в галузі медицини виходить Лейденський університет у Нідерландах [3, с. 109; 32, с. 163]. Це було зумовлено тим, що під час Нідерландської революції країна звільняється з-під гноблення католицької Іспанії, що здійснювала справжній геноцид, жертвами якого стали 100 тисяч людей, причому жінок закопували живцем у землю [5, т. 2, с. 300, 301]. Метою цих звірств було привести Нідерланди до покірності папському престолу, оскільки народ Нідерландів приймав протестантське вчення і більше не бажав дотримуватися марновірних та небіблійних догматів Риму.

Особливу мужність перед загрозою католицьких військ Іспанії виявило місто Лейден, яке, незважаючи на кілька місяців облоги та страшний голод, вистояло і не здалося іспанцям. «Для увічнення цього геройського прояву громадянської доблесті та вірності релігії за пропозицією імператора Нідерландів Вільгельма Оранського був заснований Лейденський університет» [5, т. 2, с. 337].

Серед блискучих імен учених Лейденського університету того часу необхідно відзначити професора Франциска Сільвія (1614–1672), одного з основоположників клінічної медицини, який вводить на лекціях із клінічної медицини демонстрацію хворих, розробку питань дієти та режиму. Він також займається вивченням питань анатомії мозку. Професор Реньє де Грааф (1641–1633) прославився вивченням анатомії та фізіології підшлункової залози. Особливе місце в розвитку медицини належить вихованцю Лейденського університету Н. Тюльпу (1593–1674), видатному хірургу та анатому свого часу, який прославився проведенням уроків анатомії. Для цього за згодою міської ради брали трупи злочинців. Великий Рембрандт зафіксував уроки доктора Тюльпа на одному зі своїх полотен, і сьогодні у Гаазькому музеї виставлено картину Рембрандта під назвою «Урок анатомії доктора Тюльпа». Професор Герман Бургаве (1668–1738) отримав у медицині прізвисько Новий Ібн Сіна, оскільки його внесок у розвиток медицини справді є величезним. Саме він вводить поняття спостереження за хворим біля ліжка хворого, завдяки якому в медицину був уведений метод спостереження, а також принципи аналізу об’єктивних і суб’єктивних даних під час обстеження хворого. Він приділяє велику увагу руху як одній із запорук збереження здоров’я та першим починає використовувати термометр.

Професор І.Б. Гаубій (1705–1780) розробляє вчення про взаємний вплив стану душі на фізичне здоров’я і навпаки — фізичного здоров’я на психоемоційний стан, закладаючи цим майбутні принципи психосоматики. Водночас у Нідерландах Фредерік Рюйш (1638–1731) створює музей анатомічних препаратів, який у 1717 році за 30 тисяч гульденів придбав імператор Петро Перший. Після цього Рюйш створює новий музей. Майже в цей час анатом Альбінус (1697–1770) створює анатомічний атлас. Таким чином, «історичною заслугою лейденської школи у медичній науці було подальше вивчення будови людського організму, а головне — розвиток клінічної медицини, організація та удосконалення самих методів викладання медицини в університетах, наближення викладання клінічної медицини до ліжка хворого, введення додаткових методів дослідження, перевірка діагностики патологоанатомічними розтинами» [3, с. 113].

Після цього пальма першості в галузі розвитку медичної університетської освіти та медицини загалом переходить також до протестантських країн Великобританії та Німеччини, учені яких і досі є законодавцями практично всіх галузей як медичної освіти, так і практичної охорони здоров’я. Починаючи з другої третини XX століття одним із лідерів медичної освіти стають США, на частку вчених цієї країни припадає і більшість медичних відкриттів, відзначених Нобелівською премією [32, с. 317-329].

Історія медичних факультетів Нового часу яскраво свідчить про необхідність, з одного боку, відділення університетської освіти від релігійної влади, а з іншого — побудови самої системи університетської освіти на біблійних засадах моралі та моральності як необхідної запоруки успішного розвитку і самої науки, оскільки справжня наука неможлива без гуманності.