Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 19, №3, 2023

Аналіз варіантів призначення замісної гормональної терапії після органозберігаючих операцій на щитоподібній залозі

Авторы: Товкай О.А. (1), Паламарчук В.О. (1), Квітка Д.М. (1), Земсков С.В. (2), Куц В.В. (3)
(1) — Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ, Україна
(2) — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
(3) — ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Виконання органозберігаючих операцій на щитоподібній залозі насамперед ставить за мету збереження якості життя після хірургічного втручання. Під органозберігаючими операціями слід розуміти виконання гемітиреоїдектомії (ГТЕ) з обов’язковим видаленням перешийка та пірамідальної частки щитоподібної залози (за її наявності). Вибір тієї чи іншої концепції призначення замісної терапії залишається дискутабельним. Мета дослідження: визначити частку хворих, які не потребують замісної терапії левотироксином після проведеної органозберігаючої операції на щитоподібній залозі, серед осіб, яким була призначена замісна терапія відразу і через один місяць після виписки зі стаціонару, а також аналіз факторів виникнення гіпотиреозу у хворих з виконаною гемітиреоїдектомією. Матеріали та методи. До першої групи увійшли 82 пацієнти з виконаною гемітиреоїдектомією і призначенням замісної терапії відразу після виписки зі стаціонару. До другої групи увійшов 61 пацієнт з виконаною ГТЕ. Призначення замісної терапії відстрочувалось на один місяць. Через місяць після проведення операції проводились клінічні огляди й контроль показників тиреотропного гормону (ТТГ) і вільного тироксину (вТ4). Результати. Після одного місяця спостережень препарати левотироксину продовжували приймати 72 (87,8 %) хворі з першої групи і почали приймати 8 (13,1%) хворих з другої групи. У першій групі спостерігався помірний прямий кореляційний зв’язок між рівнем ТТГ до операції та дозою левотироксину через один місяць (коефіцієнт кореляції Спірмена 0,304, p = 0,009). Встановлено, що шанси на продовження прийому левотироксину через один місяць у першій групі були в 47 разів вищі, ніж шанси призначення левотироксину через один місяць у другій групі. Частка хворих, які продовжували приймати левотироксин через один місяць, у першій групі була вірогідно вищою, ніж частка хворих у другій групі, які почали приймати левотироксин через один місяць (87,8 ± 3,6 % проти 13,1 ± 3,5 %, p < 0,0001, точний критерій Фішера). Висновки. Серед хворих, яким була призначена замісна гормональна терапія одразу після гемітиреоїдектомії, 12,2 % осіб не потребували продовження прийому левотироксину через один місяць. Серед хворих, яким було відстрочено призначення замісної гормональної терапії на один місяць після гемітиреоїдектомії, не потребували призначення левотироксину в подальшому 86,9 % пацієнтів. Значення тиреоїдного залишку ≤ 3,67 см3 можна вважати предиктором виникнення гіпотиреозу в подальшому, з високим ризиком призначення замісної гормональної терапії. Вивчення такого фактора, як коефіцієнт відношення об’єму тиреоїдного залишку до маси тіла, не дало статистично вірогідних даних для використання його як предиктора виникнення гіпотиреозу в післяопераційному періоді.

Background. Performing thyroid organ-sparing surgery primarily aims to preserve the quality of life. Organ-sparing surgery should be understood as hemithyroidectomy with mandatory removal of the isthmus and pyramidal lobe of the thyroid (if present). The choice of one or another concept of prescribing hormone replacement therapy remains debatable. The purpose of the study is to determine the proportion of patients who do not need replacement therapy with levothyroxine after organ-sparing surgery on the thyroid gland, among those who were prescribed replacement therapy immediately and one month after discharge from the hospital, as well as to analyze the factors causing hypothyroidism in people with hemithyroidectomy. Materials and methods. The first group included 82 patients with hemithyroidectomy who were prescribed replacement therapy immediately after discharge from the hospital. The second group included 61 patients with hemithyroidectomy. The administration of replacement therapy was postponed for one month. A month after the operation, clinical examinations and monitoring of thyroid-stimulating hormone and free thyroxine indicators were performed. Results. After one month of observation, 72 (87.8 %) of 82 patients in the first group continued to take levothyroxine, and 8 (13.1 %) of 61 persons in the second group began to take it. In the first group, there was a moderate direct correlation between thyroid-stimulating hormone level before surgery and levothyroxine dose one month after (Spearman’s correlation coefficient 0.304, p = 0.009). It was found that the chances of continuing taking levothyroxine after one month in the first group were 47 times higher than the chances of prescribing levothyroxine after one month in the second group. The proportion of patients in the first group who continued to take levothyroxine after one month was significantly higher than the proportion of patients in the second group who started taking levothyroxine after one month (87.8 ± 3.6 % vs. 13.1 ± 3.5 %, p < 0.0001, Fisher’s exact test). Conclusions. Among patients who were prescribed hormone replacement therapy immediately after hemithyroidectomy, 12.2 % did not need to continue taking levothyroxine after one month. Among persons in whom the administration of hormone replacement therapy was postponed for one month after hemithyroidectomy, 86.9 % of patients did not require the use of levothyroxine in the future. The volume of the thyroid remnant ≤ 3.67 cm3 can be considered a predictor for hypothyroidism occurrence in the future, with a high risk of prescribing hormone replacement therapy. The study of such a factor as the ratio of the remnant thyroid volume to the body weight did not provide statistically reliable data for its use as a predictor of hypothyroidism occurrence in the postoperative period.

Ключевые слова

гемітиреоїдектомія; тиреоїдний залишок; гіпотиреоз; замісна гормональна терапія; левотироксин

hemithyroidectomy; thyroid remnant; hypothyroidism; hormone replacement therapy; levothyroxine

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.19.3.2023.1265

Вступ

Виконання органозберігаючих операцій на щитоподібній залозі (ЩЗ) насамперед ставить за мету збереження якості життя після хірургічного втручання [1]. Після тотальної тиреоїдектомії всі хворі вимушені отри–мувати замісну терапію левотироксином, оскільки гіпо–тиреоз є прямим наслідком операції [2]. Щоденний прийом, контроль дози, економічна складова мають негативний вплив на якість життя після операції. Також встановлено, що замісна терапія синтетичними гормонами ЩЗ має довгостроковий несприятливий вплив на серцево-судинну й кісткову системи [3, 4].

Сучасні протоколи й рекомендації Американської тиреоїдної асоціації дозволяють виконувати органозберігаючі операції при папілярному раку ЩЗ, якщо розміри первинної пухлини в межах 2 см і підтверджено відсутність метастазування чи екстраорганного поширення [5].

Під органозберігаючими операціями слід розуміти виконання гемітиреоїдектомії з обов’язковим видаленням перешийка і пірамідальної частки ЩЗ (за її наявності) [6]. Гіпотиреоз, що потребує замісної терапії, може спостерігатись також і після виконаної гемітиреоїдектомії (ГТЕ) [7].

В Україні поширеною тактикою подальшого ведення хворих з виконаною органозберігаючою операцією на ЩЗ було рутинне призначення замісної терапії левотироксином одразу після виконання операції [8]. У подальшому під контролем рівня тиреотропного гормону (ТТГ) проводили корекції дози препарату. У випадках стійкої супресії ТТГ на тлі прийому левотироксину препарат відміняли. Такі хворі перебували на «самозабезпеченні». Отже, можна було припускати, що залишкова частка ЩЗ повністю виконувала функцію із забезпечення організму тиреоїдними гормонами. Іноді виникав стійкий гіпотиреоз, що змушував підвищувати дозу левотироксину аж до повної замісної.

Інша концепція полягала в тому, що замісна терапія не призначалася відразу після виконання органозберігаючої операції. Рішення щодо необхідності призначення левотироксину приймалось через 1 місяць за результатами вмісту ТТГ і вільного тироксину (вТ4).

Вибір тієї чи іншої концепції призначення замісної терапії залишається дискутабельним. Перший варіант мав на меті не допустити розвитку гіпотиреозу, який міг призвести до підвищення ризику рецидивів раку ЩЗ. Другий варіант ґрунтується на персоніфікованому погляді на призначення замісної терапії.

Мета дослідження: визначити частку хворих, які не потребують замісної терапії левотироксином після проведеної органозберігаючої операції на щитоподібній залозі, серед осіб, яким була призначена замісна терапія відразу після виписки із стаціонару. Крім того, встановити частку хворих, які не потребували замісної терапії після проведеної органозберігаючої операції на щитоподібній залозі, серед хворих, яким було відстрочено призначення левотироксину на 1 місяць, з подальшим прийняттям рішення щодо необхідності прийому замісної терапії за результатами рівнів ТТГ і вT4. Завданням дослідження також був аналіз факторів виникнення гіпотиреозу у хворих з виконаною гемітиреоїдектомією.

Матеріали та методи

Нами було обрано дизайн проспективного дослідження з використанням двох груп пацієнтів, прооперованих в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України в період 2021–2023 рр.

До першої групи увійшли 82 пацієнти з виконаною ГТЕ і призначенням замісної терапії відразу після виписки із стаціонару. Доза левотироксину призначалась емпірично з розрахунку 50 % від можливої замісної (розраховувалась згідно з коефіцієнтом 1,6 мкг на 1 кг маси тіла).

До другої групи увійшов 61 пацієнт з виконаною ГТЕ. Призначення замісної терапії було відстрочено на один місяць. Результати клінічного статусу, ТТГ і вТ4 брали до уваги щодо необхідності призначення левотироксину в подальшому.

Критерієм відбору був еутиреоїдний статус до оперативного лікування (клінічно й лабораторно підтверджений). За точку відсічення рівня ТТГ до операції було прийнято показник 2,0 мкМО/мл. Такий рівень ТТГ ми вважали прогностично доцільнішим.

Як фактори, що могли вплинути на розвиток гіпотиреозу, було взято тиреоїдний залишок (ТЗ) — об’єм тканини ЩЗ, що залишився, і коефіцієнт відношення об’єму ТЗ до маси тіла, що розраховувався за формулою:

ТЗ (см3) × 10.

маса тіла (кг)

Через місяць після виконання операції проводились клінічні огляди й контроль показників ТТГ і вТ4.

Комплекс досліджень був проведений відповідно до етичних і морально-правових вимог Статусу Україн–ської асоціації з біоетики і норм GCP (1992), GLP (2002), принципів Гельсінської декларації прав людини, конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину та ухвалений комісією з питань етики та біоетики Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України (протокол № 2 від 16.02.2023).

Накопичення й первинну обробку результатів досліджень здійснювали за допомогою програми MS Excel 2013.

З метою оцінки факторів виникнення гіпотиреозу у хворих з виконаною ГТЕ було застосовано ROC-аналіз. При його виконанні використовувались веб-калькулятор для ROC-кривих (http://www.jrocfit.org) і набір програм Epitools (https://epitools.ausvet.com.au). Площа під кривою (AUC) з 95% довірчим інтервалом (ДІ) визначались за методом DeLong et al. [9]. Розрахунки операційних характеристик тесту з 95% довірчим інтервалом виконувались за допомогою Diagnostic test evaluation calculator (MedCalc, https://www.medcalc.org/calc/diagnostic_test.php).

Результати

До першої групи увійшли 82 хворі з виконаною ГТЕ і призначенням замісної терапії левотироксином відразу після виписки зі стаціонару. Вік хворих становив від 15 до 70 років (у середньому 42,9 ± 13,2 року), чоловіків було 23 (28,0 %), жінок — 59 (72,0 %).

Друга група складалася із 61 хворого з виконаною ГТЕ. Вік пацієнтів становив від 12 до 69 років (у середньому 38,9 ± 14,7 року), чоловіків було 10 (16,4 %), жінок — 51 (83,6 %). Отже, за віком групи значущо не відрізнялись, у обох групах переважали жінки (p < 0,01). Частка чоловіків у першій групі була вищою, ніж у другій (p < 0,05).

Рівні ТТГ до операції у групах становили 1,72 ± ± 0,79 мкМО/мл і 1,48 ± 0,82 мкМО/мл відповідно і вірогідно не відрізнялись.

Значення тиреоїдного залишку у хворих двох груп становили 5,68 ± 2,34 см3 (для першої групи) і 5,44 ± 2,72 см3 (для другої групи) і вірогідно не відрізнялися.

Коефіцієнти відношення об’єму ТЗ до маси тіла у хворих становили (0,7580 ± 0,2883 см3/кг) × 10 (для першої групи) і (0,8000 ± 0,4289 см3/кг) × 10 (для другої групи) і також вірогідно не відрізнялися. Тому за статтю, віком і перерахованими показниками групи були цілком порівнянними.

Після одного місяця спостережень препарати левотироксину продовжували приймати 72 (87,8 %) хворих першої групи і почали приймати 8 (13,1 %) хворих другої групи за результатами клінічного огляду і визначення рівня ТТГ і вТ4. Слід зазначити, що в першій групі спостерігався помірний прямий кореляційний зв’язок між рівнем ТТГ до операції та дозою левотироксину через один місяць (коефіцієнт кореляції Спірмена 0,304; p = 0,009).

Відомості про рівні ТТГ, ТЗ і коефіцієнт відношення об’єму ТЗ до маси тіла в різних категорій хворих наведені в табл. 1.

Діаграми типу «ящики з вусами» на рис. 1 демонструють наявність відчутної різниці у величині ТЗ між підгрупами другої групи, що спонукало нас до проведення ROC-аналізу.

Відповідна крива наведена на рис. 2. Площа під кривою AUC становить 0,691 (95% ДІ 0,452–0,930), що відповідає середній якості моделі, індекс Юдена J дорівнює 0,4175. Точка відсікання — 3,67 см3 (вирішальне правило T ≤ X), тобто при значеннях ТЗ ≤ 3,67 см3 слід очікувати необхідність прийому левотироксину, у протилежному випадку — навпаки.

Аналіз основних операційних характеристик тесту (табл. 2), заснованого на такому припущенні, показав наступне: специфічність тесту переважає його чутливість, а прогностична значущість негативного результату суттєво вища, ніж позитивного результату.

Отже, такий тест є більш інформативним для випадків, коли вирішується питання про відсутність показань для призначення замісної терапії. Загальна ефективність тесту є досить високою і становить 77,1 %.

Для дослідження зв’язку частоти призначення левотироксину через один місяць після операції для першої групи і продовження прийому левотироксину для другої групи була побудована чотирипільна таблиця (табл. 3).

Аналіз цієї таблиці виявив наявність статистично значущого зв’язку між частотою призначення левотироксину і терміном його призначення (критерій хі-квадрат з поправкою Єйтса дорівнює 76,17, що відповідає дуже високому ступеню вірогідності, p < 0,0001). Про високу силу зв’язку свідчить і високе значення критерію V Крамера 0,7441.

Відношення шансів (odds ratio, відношення шансу настання події у першій групі до шансу настання події в другій групі) становить 47,0 (z statistic = 7,582; p < 0,0001). У нашому аналізі це означає, що шанси на продовження прийому левотироксину через один місяць у першій групі були в 47 разів вищі, ніж шанси призначення левотироксину через один місяць у другій групі.

Частка хворих, які продовжували приймати левотироксин через один місяць у першій групі, була вірогідно вищою, ніж частка хворих у другій групі, які почали приймати левотироксин через один місяць (87,8 ± 3,6 % проти 13,1 ± 3,5 %, p < 0,0001, точний критерій Фішера).

Спроба знайти кореляційні зв’язки між коефіцієнтом відношення об’єму ТЗ до маси тіла і частотою призначення/продовження прийому левотироксину не дала очікуваних результатів. Побудована математична модель відповідала низькій якості.

Обговорення

У пошуку відповіді на питання про необхідність призначення замісної терапії відразу після ГТЕ нами відзначалися певні розбіжності між результатами власних досліджень і даними подібних праць у світовій практиці. При ретроспективному аналізі у групах хворих, яким призначалась замісна терапія відразу після операції, нами не було зафіксовано кореляційного зв’язку між рівнем ТТГ до операції та підвищенням вірогідності продовження замісної гормональної терапії в подальшому. Ми пов’язуємо це з характером вибірки хворих, адже обраний нами cut point для рівня ТТГ становив 2,0 мкМО/мл. Отже, більш широкий рівень спектра ТТГ, від субклінічного рівня гіпотиреозу до гіпертиреозу, залишився поза показниками обстежених груп.

Наприклад, у дослідженні С.Meyer і співавт. [10] чітко простежувалось майже 4,5-кратне підвищення ризику призначення замісної гормональної терапії при рівні ТТГ > 2,5 мМО/л і віці хворих > 50 років. Стосовно залежності призначення замісної гормональної терапії від об’єму залишкової частки ми мали практично однакові тенденції в аналізі даних. За даними дослідження B.H. Lang і співавт. [11], при об’ємі залишкової частки менше за 3,2 см3 втричі підвищувались ризики розвитку гіпотиреозу з необхідністю призначення замісної гормональної терапії.

У дослідженні S.Y. Su та співавт. [12] вивчалися додаткові фактори, які могли призвести до гіпотиреозу в післяопераційному періоді. Такий фактор, як підвищений рівень тиреоїдних антитіл, значно підвищував шанси призначення замісної гормональної терапії в післяопераційному періоді. Вік, стать, сімейний анамнез, патологія ЩЗ і маса видаленої в процесі операції тканини не були значущими факторами ризику гіпотиреозу. У нашому дослідженні ми також не виявили кореляцій між віком, статтю і подальшим розвитком стійкого гіпотиреозу в післяопераційному періоді.

I. Sumaily та співавт. [13], навпаки, виявили, що ризик розвитку стійкого гіпотиреозу після ГТЕ був значно вищим у жінок порівняно з чоловіками — 62,2 і 36,4 %. Їх дослідження виявило 56,3 % випадків гіпотиреозу протягом першого місяця після ГТЕ.

У дослідженні S. Park і співавт. [14], що проводилось на вибірці в 335 пацієнтів, післяопераційний гіпотиреоз діагностовано у 215 хворих (64,2 %), у тому числі в 5 (1,5 %) осіб з явним гіпотиреозом і у 210 (62,7 %) — із субклінічним гіпотиреозом. Дослідження проводили протягом року і встановили, що легкі випадки післяопераційного гіпотиреозу не потребують негайного призначення замісної гормональної терапії левотироксином.

На відміну від нашого дослідження, у якому ми не знайшли достатньої кореляції між коефіцієнтом відношення об’єму ТЗ до маси тіла і частотою призначення/продовження прийому левотироксину, M. Wilson і спів–авт. [15] повідомили, що залишковий об’єм частки ЩЗ, скоригований на площу поверхні тіла, істотно впливає на післяопераційну потребу в замісній терапії препаратами тиреоїдних гормонів. Відношення залишкового об’єму до площі поверхні тіла було вищим у тих, хто не потребував левотироксину, і становило 3,72 мл/м2 порівняно з 2,99 мл/м2 у пацієнтів, які потребували замісної гормональної терапії.

Слід зазначити, що всі вищеперераховані дослідження відбувалися за умови, що призначення або непризначення замісної гормональної терапії проводилось тільки після отримання даних про післяопераційний рівень ТТГ і периферичних гормонів через принаймні один місяць контролю [16, 17].

Висновки

Серед хворих, яким була призначена замісна гормональна терапія одразу після гемітиреоїдектомії, 12,2 % осіб не потребували продовження прийому левотироксину через один місяць. Серед хворих, яким було відстрочено призначення замісної гормональної терапії на один місяць після гемітиреоїдектомії, не потребували призначення левотироксину в подальшому 86,9 % пацієнтів.

Значення тиреоїдного залишку ≤ 3,67 см3 можна вважати предиктором виникнення гіпотиреозу в подальшому, з високим ризиком призначення замісної гормональної терапії.

Вивчення такого фактора, як коефіцієнт відношення об’єму тиреоїдного залишку до маси тіла, не дало статистично вірогідних даних для використання його як предиктора виникнення гіпотиреозу у післяопераційному періоді.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Внесок авторів. Товкай О.А. — концепція та дизайн роботи, збір та аналіз даних, статистичний аналіз, остаточне затвердження статті; Паламарчук В.О. — збір та аналіз даних, написання статті, критичний огляд, остаточне затвердження статті; Квітка Д.М. — збір та аналіз даних, статистичний аналіз, написання статті; Земсков С.В. — концепція та дизайн роботи, збір та аналіз даних, критичний огляд; Куц В.В. — збір та аналіз даних, статистичний аналіз.

Отримано/Received 09.02.2023

Рецензовано/Revised 03.04.2023

Прийнято до друку/Accepted 24.04.2023

Список литературы

Mirallié E., Borel F., Tresallet C., Hamy A., Mathonnet M., Lifante J.C. et al. Impact of total thyroidectomy on quality of life at 6 months: the prospective ThyrQoL multicentre trial. Eur. J. Endocrinol. 2020 Feb. 182(2). 195-205. doi: 10.1530/EJE-19-0587. PMID: 31804967.
Valenzuela F., Berrios L., Robledo C.A., Snyder S., Barney J.M., Reinhart H., Romero Arenas M.A. Comparison of Do–sing Schemes for Thyroid Hormone Replacement Therapy after Thyroidectomy. J. Surg. Res. 2021 Aug. 264. 316-320. doi: 10.1016/j.jss.2021.03.016. Epub 2021 Apr 10. PMID: 33845415.
Gluvic Z., Obradovic M., Stewart A.J., Essack M., Pitt S.J., Samardzic V. et al. Levothyroxine Treatment and the Risk of Cardiac Arrhythmias — Focus on the Patient Submitted to Thyroid Surgery. Front. Endocrinol. (Lausanne). 2021 Nov 4. 12. 758043. doi: 10.3389/fendo.2021.758043. PMID: 34803920; PMCID: PMC8600254.
Chaabouni M.A., Sellami M., Jameleddine E., Kharrat R., Thabet W., Mnejja M. et al. Predictive factors for hypothyroidy after hemithyroidectomy. F1000Res. 2022 Nov 21. 11. 1355. doi: 10.12688/f1000research.127367.2. PMID: 36636474; PMCID: PMC9811031.
Haugen B.R., Alexander E.K., Bible K.C., Doherty G.M., Mandel S.J., Nikiforov Y.E. et al. 2015 American Thyroid Association Management Guidelines for Adult Patients with Thyroid Nodules and Differentiated Thyroid Cancer: The American Thyroid Association Guidelines Task Force on Thyroid Nodules and Differentiated Thyroid Cancer. Thyroid. 2016 Jan. 26(1). 1-133. doi: 10.1089/thy.2015.0020. PMID: 26462967; PMCID: PMC4739132.
Addasi N., Fingeret A., Goldner W. Hemithyroidectomy for Thyroid Cancer: A Review. Medicina (Kaunas). 2020 Nov 3. 56(11). 586. doi: 10.3390/medicina56110586. PMID: 33153139; PMCID: PMC7692138.
Bongers P.J., Greenberg C.A., Hsiao R., Vermeer M., Vriens M.R., Lutke Holzik M.F. et al. Differences in long-term quality of life between hemithyroidectomy and total thyroidectomy in patients treated for low-risk differentiated thyroid carcinoma. Surgery. 2020 Jan. 167(1). 94-101. doi: 10.1016/j.surg.2019.04.060. Epub 2019 Oct 15. PMID: 31623853.
Masiuk S., Chepurny M., Buderatska V., Ivanova O., Boiko Z., Zhadan N. et al. Thyroid doses in Ukraine due to 131I intake after the Chornobyl accident. Report II: dose estimates for the Ukrainian population. Radiat Environ Biophys. 2021 Nov. 60(4). 591-609. doi: 10.1007/s00411-021-00930-w. Epub 2021 Aug 5. PMID: 34351497; PMCID: PMC8551045.
DeLong E.R., DeLong D.M., Clarke-Pearson D.L. Comparing the areas under two or more correlated receiver operating characteristic curves: a nonparametric approach. Biometrics. 1988 Sep. 44(3). 837-45. PMID: 3203132.
Meyer C., Anderson D., Dong Z., Riddick J.B., Elrod M., Ayala M. Prediction of Thyroid Hormone Replacement Following Thyroid Lobectomy: A Long-term Retrospective Study. OTO Open. 2021 Feb 16. 5(1). 2473974X21992001. doi: 10.1177/2473974X21992001. PMID: 33644629; PMCID: PMC7890735.
Lang B.H., Wong C.K.H., Wong K.P., Chu K.K., Shek T.W.H. Effect of Thyroid Remnant Volume on the Risk of Hypothyroidism After Hemithyroidectomy: A Prospective Study. Ann. Surg. Oncol. 2017 Jun. 24(6). 1525-1532. doi: 10.1245/s10434-016-5743-9. Epub 2017 Jan 5. PMID: 28058547.
Su S.Y., Grodski S., Serpell J.W. Hypothyroidism follo–wing hemithyroidectomy: a retrospective review. Ann. Surg. 2009 Dec. 250(6). 991-4. doi: 10.1097/SLA.0b013e3181ae5426. PMID: 19779329.
Sumaily I., Assiri M., Alshareef M. et al. Hypothyroidism in hemi-thyroidectomy cases. J. Otolaryngol. ENT Res. 2018. 10(2). 101-102. DOI: 10.15406/joentr.2018.10.00321.
Park S., Jeon M.J., Song E., Oh H.S., Kim M., Kwon H. et al. Clinical Features of Early and Late Postoperative Hypothyroidism After Lobectomy. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2017 Apr 1. 102(4). 1317-1324. doi: 10.1210/jc.2016-3597. PMID: 28324106.
Wilson M., Patel A., Goldner W., Baker J., Sayed Z., Fingeret A.L. Postoperative thyroid hormone supplementation rates follo–wing thyroid lobectomy. Am. J. Surg. 2021 Apr. 221(4). 804-808. doi: 10.1016/j.amjsurg.2020.07.001. Epub 2020 Jul 9. PMID: 32682499.
Товкай O.A., Квітка Д.M., Паламарчук В.O., Козачук E.С., Куц В.В. Оцінки зміни якості життя пацієнтів з папілярним раком щитоподібної залози категорії «low risk» після хірургічного лікування. Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. 2022. 4(80). 7-13. DOI: 0.30978/CEES-2022-4-7.
Tovkai A. Iodine deficiency and prevalence of nodular goitre in Ukraine. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2022. 18(4). 226-230. https://doi.org/10.22141/2224-0721.18.4.2022.1176.