Журнал «Почки» Том 12, №2, 2023
Вернуться к номеру
Сечокам’яна хвороба
Рубрики: Нефрология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Пам’ятка пацієнту
Доведено, що кожна десята людина впродовж життя матиме камені у нирках. Поширеність сечокам’яної хвороби (СКХ) дедалі збільшується через зменшення фізичної активності та зміни у харчуванні урбанізованого населення.
Які основні причини розвитку сечокам’яної хвороби і чи винні у цьому генетика, гормональний фон, вік?
Усі ці фактори впливають на розвиток сечокам’яної хвороби, як і багато інших. Наприклад, СКХ частіше розвивається в урбанізованого населення, серед представників сучасного покоління (більше ніж у попередніх поколінь) та чоловічої статі, також залежить від харчування людини. Однак достеменно «критичні» фактори розвитку СКХ невідомі, тому її профілактика — процес досить обтяжливий.
Якщо з’явилися солі у сечі, чи свідчить це про неминучість прогресування хвороби аж до утворення каменів чи все-таки цьому можна запобігти?
Існує три основні чинники, які провокують прогресування надлишку солей у справжню СКХ:
— мала кількість сечі (менше ніж 1 л на добу, проте вірогідно нижня межа невідома);
— наявність інфекції сечових шляхів;
— порушення нормального рівня рН сечі.
Тому сімейний лікар зазвичай має визначити:
— добовий діурез людини (кількість сечі на добу повинна досягати 1,5–1,8 л);
— кількість і якість солей у сечі;
— показник рН, згідно з яким призначаються модифікатори кислотності сечі, щоб солі переходили в розчинну форму. Зокрема, у разі перевищення фізіологічної кількості наявних уратів призначаються засоби для олужнення сечі (наприклад, блемарен), адже урати формують камені саме в кислому середовищі;
— наявність лейкоцитів і нітритної реакції або бактеріурії (сеча повинна бути стерильною);
— пасаж сечі — за допомогою УЗД та оцінки уродинаміки. Якщо виявлено якісь відхилення, наприклад гіпертрофію передміхурової залози, що зменшує швидкість відтоку сечі та становить додатковий ризик утворення каменів при вже наявному «піску» в нирках, можна додатково призначити препарати, що гальмують збільшення передміхурової залози.
Які найновіші рекомендації чи «революційні» препарати з’явилися в цьому напрямку останнім часом?
Найсучасніші настанови щодо лікування СКХ від Європейської асоціації урологів, датовані березнем 2023 року, не внесли доповнень у лікування. Методи терапії відомі та суттєво не змінюються останні 10 років, проте, на жаль, вони не є на 100 % ефективними. Залишається необхідним підтримувати кількість сечі понад 2 л на добу (у середньому 2,5 л), її стерильність, «недружню» до каменеутворення рН сечі та хороший її пасаж. Проте я, як нефролог, можу дати деякі поради у міждисциплінарному аспекті.
По-перше, обов’язково спостерігайтеся в уролога як фахівця з лікування СКХ.
По-друге, якщо не вдається самостійно збільшити добову кількість сечі до рекомендованого показника, можна спробувати препарати, які успішно впораються з цим завданням, — інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ2), що, до речі, показали свою ефективність у профілактиці СКХ саме у чоловіків. Але приймати їх можна лише під наглядом сімейного лікаря, оскільки вживання цих ліків потребує стерильності сечі і жорсткого контролю за процесом лікування. З метою запобігання розвитку інфекції можна вживати комбінований препарат, до складу якого входить екстракт листя шавлії, плодів журавлини та метилтіонінію хлорид (Пембіна Блю). А з метою профілактики втрати функції нирок — препарати на основі екстракту пагонів леспедези (Лібера).
Що робити, коли вже утворилися дрібні конкременти, чи можна їх «розчинити» за допомогою цитратної терапії?
Передусім для цього потрібно визначити склад каменів, які утворилися в нирках. Це можливо або за допомогою рентгеноконтрастної спектороскопії каменя (якщо він вийшов), або шляхом застосовування ядерної спектроскопії. Орієнтовано на його склад вказує й добове виділення солей за результатами аналізу. Наступний крок — потрібно впевнитись у відсутності бактерій у сечі, для цього послідовно проводять 2–3 посіви сечі. Знову ж таки слід врахувати кількість добової сечі. З урахуванням усіх цих показників лікар може підібрати пацієнту цитратну суміш.
Які ліки можна приймати під час ниркової кольки, щоб зупинити напад, але не зрушити камені?
У таких випадках зазвичай призначають:
— знеболювальні препарати;
— спазмолітики;
— тамсулозин.
Їх вибір визначається конкретною ситуацією. При цьому водне навантаження можна проводити виключно в умовах урологічного відділення, оскільки вихід каменя може рефлекторно спричинити розвиток гострого ураження нирки або навіть обох нирок.
Якщо наявність солей чи каменя у нирках ускладнюється запальним процесом, які групи препаратів показані?
За результатами дослідження посіву сечі призначаються антибіотики, до яких чутлива флора, що спричинила запальний процес. Водночас лікар має брати до уваги можливу токсичність того чи іншого антибіотика для нирок, попередню історію його призначення пацієнту, а також найбільшу можливу ефективність. На жаль, антибіотики не завжди вирішують проблеми «інфікованого каменя», бо він має багатошарову структуру, яка вже, ймовірно, відображає попередню історію інфікування. Тому доцільним є призначення довготривалої антибактеріальної/уроантисептичної профілактики, наприклад Пембіни Блю, а також формування імунної відповіді сечовивідної системи препаратом, який містить комбінацію очищених лізатів (Уривак).
Які ще ускладнення можуть виникати при тривалому сольовому діатезі та якої терапії вони потребують?
Сольовий діатез — це напівдіагноз. Проте дійсно тривала кристалурія може бути як проявом певного захворювання, наприклад ендокринного, так і спричиняти необоротні процеси в нирках, наприклад розвиток інтерстиціального нефриту. Тому найперша порада — не нехтуйте несподіваною «знахідкою» при УЗД нирок у вигляді солей або їх конгломератів. Не–одмінно зробіть аналіз крові, принаймні на креатинін, сечовину та сечову кислоту, а також загальний аналіз сечі. А потім проконсультуйтесь у свого сімейного лікаря, він зможе встановити наявність чи відсутність ускладнень і призначить відповідне лікування у разі необхідності.
Яких помилок слід уникати у повсякденному житті, щоб не «накопичити» камені у нирках?
1. Стежте за потовиділенням. Це не про «виганяння» солей з організму. Сауни, гаряча йога та важкі фізичні вправи можуть призвести до утворення каменів у нирках через значну втрату води організмом, а отже, й до зниження утворення сечі, особливо влітку. Тож пийте багато води під час занять спортом чи іншої діяльності, пов’язаної з підвищенням потовиділення, щоб не дати змоги мінералам концентруватися для утворення каменів у нирках та сечовивідних шляхах.
2. Не уникайте оксалатних продуктів. Оксалат кальцію є найпоширенішим типом каменів у нирках. Тому утвердилася хибна думка, що обмеження вживання продуктів, багатих на оксалати, зменшить формування оксалатних каменів. Однак це не зовсім так. Більшість каменів формуються, коли оксалат кальцію зв’язується з кальцієм у момент утворення сечі у нирках. Тому не зменшуйте кількість оксалатів у їжі, принаймні це нерозумно з точки зору забезпечення організму необхідними речовинами. Просто одночасно вживайте продукти, багаті оксалатами та кальцієм. Тоді вони зв’язуватимуться між собою у шлунку та кишечнику до потрапляння у нирки, що зменшить ризик утворення каменів.
Джерела оксалатів: фрукти та овочі, горіхи, насіння, зерна, бобові і навіть чай. Високий уміст оксалатів мають: арахіс, ревінь, шпинат, буряк, шоколад та солодка картопля.
3. Кальцій не ворог. Дієта з низьким умістом кальцію, навпаки, збільшує ризик утворення каменів у нирках. Тож не зменшуйте його споживання!
4. Пурини варто обмежити. Наступними за частотою поширення є камені сечової кислоти (уратів), до утворення яких може призводити надмірне споживання м’яса та інших продуктів з високим умістом білка (пуринів), особливо печінки, язика, анчоусів, сардин, бекону, яловичини, цвітної капусти, тріски, шинки, телятини та оленини. Тож обмежити їх у своєму раціоні таки варто.
5. Лимонад — то ліки. Якщо камені уже з’явилися, згадайте про лимонад. Доведено, що натуральні цитрати соків, які в ньому містяться, перешкоджають утворенню каменів. Однак купуйте лимонад без цукру або самі приготуйте такий напій, змішуючи сік лайма або лимона з водою та замінником цукру, якщо це необхідно.
6. Один камінь утворюється рідко. Якщо він уже з’явився, це підвищує ризик повторного каменеутворення. Тому не ігноруйте «перший дзвіночок» — зверніться на консультацію до лікаря й дотримуйтеся його приписів.
Курортне лікування — які води цілющі? Чи важливо, яку воду пити, і чи не краще мінеральну?
Досить ефективними є лікування/профілактика сечокам’яної хвороби у санаторно-курортних умовах. І використовувати можна різні води.
— Мінералізовані води. В Україні з цією метою можна скористатися курортами Трускавця, Сваляви, Моршина. Мінералізована вода містить певну кількість солей, що зменшує кристалізацію сечі та має сечогінну дію. Рекомендується лікування протягом 10–14 днів.
— Демінералізовані води. Їх лікувальні властивості також добре відомі. Демінералізовані води отримують шляхом дистиляції або зворотного осмосу, часто з наступними заморожуванням та відтаванням. Однак недоліком є їхня «штучність». Проте можуть вживатись постійно для готування їжі.
— Низькомінералізовані води. Останнім часом дедалі більше уваги привертають низькомінералізовані натуральні води з органічною складовою. Однак вони зустрічаються досить рідко, у Європі таким курортом є Фьюджі (Італія). Природна низькомінералізована вода краще, ніж дистильована, сприяє розчиненню уратних каменів. Крім того, підтверджено її профілактичну дію щодо повторного каменеутворення та діуретичний ефект.
Підготував проф. Дмитро Іванов