Мобильная версия

Журнал «Здоровье ребенка» Том 18, №4, 2023

Етичні стандарти в педіатрії: хто такий «хороший педіатр»?

Авторы: Бекетова Г.В. (1), Волосовець О.П. (2), Горячева І.П. (1), Солдатова О.В. (1), Назар О.В. (1)
(1) — Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

У статті обговорюються питання щодо сучасних етичних стандартів у педіатрії, розкривається суть поняття «хороший педіатр». Авторами розглядаються ключові компоненти практичної професійної діяльності педіатра, як-от чесність і цілісність, надійність і відповідальність, повага до інших, співчуття і чуйність, самовдосконалення, самосвідомість та знання професійних меж надання медичної допомоги, зв’язки і співробітництво, альтруїзм і захист інтересів пацієнта та членів його родини. Надана інформація щодо основних етичних принципів, обов’язків і компетенцій практичної професійної діяльності педіатра в американській системі охорони здоров’я та етичних засад діяльності лікаря в Україні. Описані стандарти поведінки педіатра, за якими він може бути оцінений як студентами-медиками, резидентами та колегами, так і батьками, що необхідно для надання якісної медичної допомоги дітям і підліткам. Розглянуті причини формування конфліктних ситуацій у практиці педіатра та підходи до їх ефективного вирішення, а також роль конфіденційності і колегіальності.

This article discusses the issues of modern ethical standards in pediatrics, considers the essence of the concept “a good pediatrician”. The key components of the practical professional activity of a pediatrician, such as honesty and integrity, reliability and responsibility, respect for others, compassion and sensitivity, self-improvement, self-awareness and knowledge of the professional limits of providing medical care, connections and cooperation, altruism and protection the interests of the patient and members of his/her family are considered by the authors. Information is provided regarding the basic ethical principles, duties and competencies of the practical professional activity of a pediatrician in the American healthcare system and the ethical principles of a doctor’s activity in Ukraine. The standards of behavior of a pediatrician are described, according to which he can be evaluated both by medical students, residents and colleagues, as well as by parents, which is necessary for providing quality medical care to children and adolescents. The reasons for the formation of conflict situations in the pediatrician’s practice and approaches to their effective resolution are considered, as well as the role of confidentiality and collegiality.

Ключевые слова

педіатри; професійна діяльність; стосунки лікар — пацієнт/батьки; вирішення конфліктів; конфіденційність; колегіальність

pediatricians; professional activity; doctor-patient/parents relationship; conflict resolution; confidentiality; collegiality

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.18.4.2023.1604

Щоб бути хорошим лікарем,

треба передусім бути доброю людиною,

мати серце, сповнене справжньої

чуйності і душевної щирості…

До страждань чужої дитини ставитись,

як до страждань власної…

Професор В.М. Сідельников

Вступ

У всі часи в медицині існували етичні стандарти, дотримання яких вважалося ключовою ознакою професіоналізму та важливим критерієм оцінки практичної діяльності лікаря, зокрема педіатра [12]. Однак останнім часом формування якісних та ефективних стосунків педіатр — дитина/родина опинилося під загрозою у зв’язку із поширенням у системі охорони здоров’я багатьох країн, зокрема США, бізнес-моделей педіатричної допомоги і приватної страхової медицини, що може частково впливати на доступність медичної допомоги для дітей [8, 11].

Традиційно саме дитячі лікарі завжди сприймаються громадськістю як захисники здоров’я дітей, оскільки вони зазвичай використовують свій вплив, знання і потенціал не тільки в галузі охорони здоров’я, але й у інших сферах суспільного життя задля збереження здоров’я майбутніх поколінь [1].

Мета дослідження: аналіз етичних стандартів роботи дитячих лікарів у США, зокрема концепції «хорошого педіатра», у контексті реалізації їх у системі медичної допомоги дітям України.

Матеріали та методи

Проведена оцінка нормативної бази та етичних засад діяльності дитячих лікарів у США та Україні. Застосовані методи системного підходу та узагальнення.

Результати та обговорення

За даними медичної статистики, нині у США працює 33 430 дитячих лікарів, які обслуговують понад 74 млн дітей, або 1,0 на 10 000 населення. Їх кількість з 2003 по 2019 р. збільшилась на 76,8 % для поліпшення доступності медичної допомоги дітям і підліткам, зокрема, у вузьких спеціалістів [21].

Для порівняння, в Україні станом на початок 2022 року працювало 7780 педіатрів, або 1,9 на 10 000 населення. Але їх кількість, на жаль, поступово зменшується через брак підготовки та зниження престижності професії дитячого лікаря [23]. Необхідно також додати, що в Україні, як і в США, медичне обслуговування дитячого населення здійснюють також сімейні лікарі.

Українські дитячі лікарі повністю підтримують позицію Американської академії педіатрії щодо того, що медична допомога немовлятам, дітям та підліткам повинна надаватися тільки добре підготовленими педіатрами, які не тільки її надають, але й керують практично всіма її аспектами [6, 14].

Дитячі лікарі є однією з найчисельніших когорт медичного загалу і мають надзвичайну відповідальність перед суспільством за здоров’я майбутніх поколінь. Ось чому в усіх високорозвинених країнах світу розроблені стандарти професійної діяльності лікаря будь-якої спеціальності, зокрема педіатра [3, 15]. Так, наприклад, у посібнику з етики American College of Physicians сформульовані основні критерії професійної діяльності педіатра з точки зору ідеалів, яких він повинен прагнути. Крім того, також окреслені етичні аспекти ставлення дитячого лікаря до професії, стандарти професійної поведінки, за якими можна оцінити як ефективність його практичної діяльності, так і стосунки з пацієнтами, батьками та колегами [20]. При цьому зазначено, що теоретичні рекомендації не є заміною практичного досвіду лікаря, а є нагадуванням про його обов’язки та зобов’язання [5].

На відміну від України Американська рада з педіатрії розпочала обговорення питання щодо основних складових та критеріїв професійної діяльності лікаря ще в минулому столітті після визначення оптимального переліку поглядів, знань, оцінок та навичок міжособистісного спілкування, якими повинен володіти кожен педіатр. Цей перелік був опублікований в 1974 році Фондом з оцінки компетенцій педіатра, включно зі студентами і резидентами. Згодом Американська рада з педіатрії надала більш конкретне керівництво для викладання та оцінки рівня професіоналізму в педіатрії, що містить 8 компонентів [4]:

— чесність і порядність — здатність втілювати принципи справедливості, виконувати зобов’язання і дотримуватися свого слова, бути чесним з пацієнтами, батьками, колегами в усіх аспектах професійного спілкування;

— надійність і відповідальність — відповідально надавати інформацію пацієнтам, членам їх родин, іншим лікарям і медичному персоналу та загалом суспільству; бути відповідальним за свої професійні помилки, готовим їх визнати та обговорювати їх наслідки з батьками і колегами;

— повага до інших — ставитися з повагою до всіх осіб, з якими контактує педіатр, з визнанням їх цінності та гідності, толерантністю до гендерних, расових і культурних відмінностей, зберігати лікарську таємницю;

— співчуття/чуйність — здатність розуміти дітей/батьків з точки зору їх реакції на біль, дискомфорт і тривогу;

— самовдосконалення — зобов’язання постійно поліпшувати свою професійну освіту і вчитися протягом усього професійного життя;

— самосвідомість/знання професійних меж — бути достатньо зрілим, щоб розуміти конкретну ситуацію та просити поради/допомоги, коли її вирішення виходить за межі знань, навичок та досвіду;

— зв’язки і співробітництво — розуміння того, що члени родини хворого і команда, що надає медичну допомогу, повинні ефективно співпрацювати та спілкуватися для забезпечення найкращого догляду за пацієнтом;

— альтруїзм і захист — відданість і безкорисливе ставлення до пацієнта заради його блага, що є основним фактором мотивації при наданні медичної допомоги та пріоритетом перед особистими інтересами лікаря.

В Україні моральні засади діяльності лікарів систематизовані в «Етичному кодексі лікаря України» (далі — Кодекс) з урахуванням положень Міжнародного кодексу лікарської етики, Гельсінської декларації, Загальної декларації про геном і права людини й Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини, де наголошено, що життя та здоров’я людини — головні, фундаментальні цінності держави. Діяльність же лікаря, зокрема педіатра, має бути спрямована на збереження життя і здоров’я дитини від моменту зачаття та вимагає від нього гуманного ставлення до людини, поваги до її особистості, співчуття та співучасті, доброзичливості, благодійності та милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності та справедливості [1, 2].

Водночас ціла низка питань щодо етики практичної діяльності в педіатрії виявилася невирішеною. Тому для допомоги педіатрам/резидентам у прийнятті складних етичних рішень Комітетом з біоетики Американської академії педіатрії була створена Хартія лікаря, у якій сформульовано 3 основні принципи його діяльності та 10 ключових професійних обов’язків [3].

Перший принцип Хартії декларує пріоритетність благополуччя пацієнта та заснований на відданості служінню його інтересам, оскільки альтруїзм сприяє довірі, яка є центральною у стосунках між лікарем і пацієнтом, при цьому ринкові сили, тиск суспільства й адміністративні вимоги не повинні порушувати цей принцип.

Другий принцип стосується автономії пацієнта, яку лікарі повинні поважати, бути чесними зі своїми пацієнтами та надавати їм можливість приймати обґрунтовані рішення щодо свого лікування, якщо вони відповідають етичній практиці і не призводять до неналежного догляду.

Третій принцип — соціальної справедливості, згідно з яким медична професія повинна сприяти справедливості в системі охорони здоров’я, включаючи справедливий розподіл її ресурсів, за відсутності дискримінації за ознаками раси, статі, соціально-економічного статусу, етнічного походження, релігії чи будь-якої іншої соціальної категорії.

З огляду на основні принципи Хартії сформульовані 10 професійних обов’язків лікаря, зокрема педіатра:

1) бути професійно компетентним;

2) бути чесним з пацієнтами;

3) дотримуватися конфіденційності щодо пацієнта;

4) підтримувати належні стосунки з пацієнтами;

5) вдосконалювати якість медичної допомоги;

6) покращувати доступ до медичної допомоги;

7) сприяти справедливому розподілу обмежених ресурсів;

8) виявляти прихильність сучасним науковим знан–ням;

9) підтримувати довіру пацієнтів шляхом урегулювання конфлікту інтересів;

10) бути відданим професійним обов’язкам [3].

Саме дотримання професійних обов’язків педіатра щодо пацієнтів, членів їх родин та суспільства лежить в основі концепції «хорошого лікаря» — людини, практична діяльність якої в медицині базується не тільки на використанні найсучасніших наукових досягнень [16], але є також і мистецтвом [17].

У цьому аспекті лікар-педіатр, як «хороший лікар», є, мабуть, найяскравішим представником лікарської спільноти, оскільки зазвичай:

— дає пораду альтруїстично, бо стурбований хворобою дитини та її фізичними, емоційними, психологічними і фінансовими наслідками;

— повною мірою проявляє свої компетенції як лікар, що прагне допомогти пацієнту та/або батькам зрозуміти природний розвиток хвороби, виявляючи не тільки своє співчуття, але й співпереживання;

— є чуйним, делікатним і майстерним та постійно професійно вдосконалюється, впроваджуючи у свою практичну діяльність сучасні наукові досягнення [10, 14, 16].

При цьому для лікарів інших спеціальностей «хороший педіатр» є тим колегою, якому вони б довірили турботу про своїх власних дітей [17], оскільки він має всі необхідні професійні компетенції, що включають:

1) навички догляду за пацієнтами:

— організація та визначення пріоритетності обов’язків для забезпечення безпечного, ефективного та дієвого догляду за пацієнтами;

— опитування пацієнтів/родини про особливості захворювання, з приводу якого вони звертаються по допомогу, з особливою увагою до поведінкових, психосоціальних, навколишніх і сімейних впливів на розвиток захворювання;

— консультування пацієнтів і членів їх родин;

2) навчання та постійне самовдосконалення на основі практики:

— визначення сильних сторін, недоліків та меж власних знань і досвіду;

— окреслення напрямків та здійснення навчання задля підвищення особистого і професійного розвитку;

— участь у навчанні пацієнтів, родин, студентів, представників громадськості та інших медичних працівників;

3) навички міжособистісного спілкування:

— здатність демонструвати проникливість та розуміння емоцій і реакції на них, щоб належним чином позитивно впливати на стосунки людей;

4) професіоналізм:

— професіоналізація;

— професійна поведінка;

— гуманізм та милосердя;

— культурна компетентність;

5) системну практику та вдосконалення:

— підвищення рівня знань щодо витрат та аналіз ризику і користі в лікуванні пацієнтів, якщо це доречно;

— здатність відстоювати якісне обслуговування пацієнтів і системи догляду за ними;

— особистісний та професійний розвиток;

— здатність використовувати самосвідомість, знан–ня, навички та емоційні обмеження для формування відповідної поведінки, спрямованої на пошук оптимальної допомоги пацієнту;

— вміння керувати можливими суперечностями між особистими і професійними обов’язками;

— здатність демонструвати надійність, завдяки якій його колеги будуть почуватися в безпеці, коли один з них відповідає за догляд за пацієнтами;

— бути впевненим у собі, що заспокоює пацієнтів, сім’ю та членів команди, які надають допомогу [3, 22].

У п. 3.2 «Етичного кодексу лікаря України» вказано, що «лікар несе відповідальність за якість і гуманність медичної допомоги, яка надається пацієнтам, і будь-яких інших професійних дій щодо втручання в життя та здоров’я людини. У своїй роботі він зобов’язаний дотримуватись Конституції і законів України, діючих нормативних документів стосовно лікарської практики, з урахуванням особливостей захворювання, використовувати методи профілактики, діагностики і лікування, які вважає найбільш ефективними в кожному конкретному випадку, виходячи з інтересів хворого. У разі необхідності лікар зобов’язаний звернутися за допомогою своїх колег» [2]. Як видно з вищенаведеного пункту Кодексу, на відміну від аналогічних позицій американської системи етики лікарів, в Україні задеклароване верховенство державної нормативно-правової бази у регламентації роботи лікарів, зокрема і педіатрів.

Для того щоб стати ефективним та високопрофесійним, тобто «хорошим педіатром», стосунки між лікарем, дитиною/батьками чи іншими лікарями повинні завжди бути партнерськими [11, 17]. При цьому роль батьків визначається:

— їх зацікавленістю та відповідальністю за здоров’я їхніх дітей;

— своєчасним зверненням до лікаря при медичних проблемах;

— спілкуванням та ефективною взаємодією з педіатром для створення та реалізації оптимального плану лікування.

У свою чергу, обов’язком педіатра є надання вичерпної і доступної інформації про стан здоров’я дитини, зокрема даних про переваги, ризики і витрати на лікування.

Батьки завжди повинні отримувати відповіді на свої запитання і при цьому бути вільними в пошуку іншої думки, мати вичерпну інформацію щодо можливого конфлікту інтересів, яку педіатри повинні надавати, щоб уникнути будь-яких помилок у догляді за хворими і для усунення їх можливих наслідків.

Важливо зазначити, що діти і підлітки, як пацієнти, повинні бути забезпечені безперервним доступом до медичної допомоги. Педіатри та вузькі спеціалісти зобов’язані поважати бажання дитини і батьків, пам’ятаючи, що визначати, що саме буде найкраще відповідати інтересам дитини, можуть у першу чергу її батьки, і саме це є основою усунення конфліктів [11, 16].

Отже, нині у світі постійно розробляються більш об’єктивні, науково та статистично обґрунтовані методи визначення того, хто насправді відповідає ключовим критеріям «хорошого лікаря», тобто є клінічно компетентним, співчутливим, комунікабельним та прихильним до пацієнта і членів його родини педіатром. Вочевидь, вищезазначені засади роботи дитячого лікаря мають стати основою для розробки і широкого громадського обговорення аналогічного стратегічного документа і в Україні.

Конфліктні ситуації (рішення, що суперечать одне одному)

Запобігання конфліктним ситуаціям та оптимальне їх вирішення є важливим критерієм рівня професіоналізму педіатра. Коли між педіатром і батьками немає згоди щодо того чи іншого питання ведення хворої дитини, саме лікар повинен роз’яснити членам родини основу цих розбіжностей, навчити їх та зробити все можливе для задоволення потреб дитини в рамках існуючих обмежень. У цих випадках лікар повинен визначити, чи існує ризик виникнення серйозної шкоди, якщо слідувати бажанням дитини та/або батьків. Якщо така можливість існує, то педіатр повинен звернутися до свого колеги для отримання іншої думки і діяти у першу чергу для захисту інтересів дитини, тобто не припиняти заходів з догляду за пацієнтами до тих пір, поки здійснюється лікування за медичними показаннями або інший педіатр не взяв на себе відповідальність за конкретний випадок [11, 19].

Відсутність дискримінації, соціальні зобов’язання та безперервність догляду за дитиною

Педіатри та вузькі спеціалісти не повинні відмовляти в прийомі дітям через їх расу, колір шкіри, релігію, національне походження, інвалідність, сексуальну орієнтацію або будь-яку іншу ознаку, що являє собою дискримінацію, а також тяжкохворим дітям через те, що їх родина не може оплатити надані послуги.

Педіатр має повноваження вступати в медичні стосунки з родиною хворої дитини або відмовлятися від них, окрім надзвичайних ситуацій. Однак після того, як такі стосунки встановлені, педіатр має взяти на себе повну відповідальність за медичне обслуговування дитини. Він також повинен розуміти, коли треба направити дитину до вузьких спеціалістів для підвищення ефективності діагностики/терапії стану чи захворювання, що не входить до його компетенції як педіатра [7].

Американська академія педіатрії вважає, що медичне обслуговування дітей і підлітків має бути доступним, безперервним, всебічним, скоординованим, співчутливим, культурним та ефективним [6, 7]. Педіатр повинен забезпечити доступ до медичної допомоги для всіх дітей, зокрема і тих, хто не застрахований або застрахований недостатньо [8], але утримуватися від марного втручання, використовувати найефективніші методи діагностики, гарантуючи їх рівну доступність [3]. При цьому педіатри та вузькі спеціалісти повинні ефективно спілкуватися один з одним для своєчасної оцінки стану пацієнта та координації плану лікування.

У п. 3.5 «Етичного кодексу лікаря України» теж наголошується, що під час лікування дитини або хворого, який перебуває під опікою, лікар зобов’язаний надавати повну інформацію його батькам або опікунам та отримати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу. При цьому лікар повинен захищати інтереси дитини чи хворого, який не може самостійно прийняти рішення, якщо очевидно, що інтереси його життя і здоров’я байдужі оточуючим чи недостатньо ними усвідомлюються [2].

Межі медичної допомоги пацієнтам

Співчуття та чуйність при догляді за дитиною завжди мають бути збалансованими, об’єктивними і достатніми, без порушення меж медичної допомоги, що може становити серйозну загрозу професійному судженню [16].

Збільшення довіри та зміни в професійних ме–жах можуть відбутися при еволюції стосунків дитина/родина — педіатр. Порушення професійних меж може включати образливу поведінку, сексуальні стосунки між лікарем і пацієнтом/членами його родини, прий–няття подарунків лікарем від членів родини [5, 12]. На думку M.E. Fallat та J. Glover (2007), невеликий знак уваги і подяки від самого пацієнта чи його родини іноді може бути прийнятим лікарем у США, якщо це не впливає на формування його професійної клінічної думки [11]. Одразу зазначимо, що в Україні такий факт у лікарській діяльності є взагалі неможливим.

Розвиток емпатичних і несексуальних почуттів прихильності до пацієнта або членів його родини не порушує професійні межі дитячого лікаря та є дуже цінним як для пацієнта і сім’ї, так і для самого фахівця, оскільки реалізує можливість його особистісного зростання. У цьому контексті доцільно згадати слова видатного українського вченого-педіатра, професора В.М. Сідельникова, який завжди підкреслював, що лікарю не обов’язково любити своїх пацієнтів, але треба їм співчувати і переживати за них.

Педіатр у США повинен виконувати прохання батьків (опікунів) щодо можливості отримання другої (додаткової) думки спеціалістів стосовно тактики діагностики і лікування їх дитини і має бути доступним для надання рекомендацій батькам та дитині після того, як вони отримали думки інших лікарів [7].

Деколи педіатр, члени сім’ї і пацієнт вимушені обговорювати питання про те, що з якоїсь причини є необхідність змінити лікаря. Одним із складних в етичному плані питань є ситуація, коли педіатр:

— лікує своїх власних дітей і є загроза втрати об’єктивності;

— лікар не в змозі з’ясувати делікатні питання у пацієнта — тоді членам сім’ї доводиться шукати іншого педіатра.

Виняток становлять недостатньо вивчені галузі медицини, де може бути лише один фахівець, або у разі надзвичайної ситуації. Що стосується планової допомоги, що надається неповнолітнім пацієнтам, експерти Американської медичної асоціації вказують, що «неповнолітні діти, як правило, не будуть почуватися вільними від допомоги батьків», що потребує обов’язкового дотримання принципу конфіденційності [8].

На це також вказує і український Кодекс, де у п. 3.6 зазначено: «Кожен пацієнт має право на зберігання особистої таємниці. Лікар, як і інші особи, які беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов’язані зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, як і факт звернення за медичною допомогою, за відсутності іншого розпорядження хворого, або якщо це захворювання не загрожує його близьким і суспільству. Таємниця поширюється на всю інформацію, отриману в процесі лікування хворого (у тому числі діагноз, методи терапії, прогноз тощо)» [2].

Конфіденційність та доступ до медичної інформації

Повага до приватності пацієнтів та їх сімей, включно із захистом конфіденційності інформації, є важливою рисою рівня професіоналізму в педіатрії [3]. У США важливість приватності підкреслена федеральним регулюванням, відомим як «Правило про конфіденційність», що видане відповідно до Закону про звітність і перенесення медичного страхування (HIPAA). HIPAA призначений для створення національних стандартів, щоб захистити особисту інформацію пацієнта про здоров’я. Згідно з цим документом, батьки отримали нові права для контролю і доступу до медичної інформації про своїх неповнолітніх дітей, за деякими винятками.

Зокрема, якщо неповнолітній має право сам надати згоду на медичну допомогу або батьки згідні з тим, що він може отримати допомогу конфіденційно, пацієнт може реалізувати свої власні права доступу до захищеної медичної інформації. Тим не менш, державний або інший закон регулює, чи можна батькам розкрити медико-санітарну інформацію щодо неповнолітнього. Якщо закон не підтверджує таку можливість, ліцензований професіонал може на свій розсуд надати/відмовити батькам у доступі до цієї інформації.

Правило про конфіденційність HIPAA також диктує необхідність приватності щодо ідентифікації пацієнтів, яка поширюється на стаціонарне лікування, карти хворих, а також телефонні та випадкові розмови, що могли бути в громадських місцях (ліфт, коридор). Законом заборонено на конференціях, виставках, в комп’ютерних презентаціях, контрактах, організаційній політиці використовувати персональні дані пацієнта, тобто лікар зобов’язаний завжди дотримуватися суворої конфіденційності [8, 18].

Не підлягає сумніву, що зазначених вичерпних правил необхідно дотримуватись і у нашій педіатричній практиці та клінічних дослідженнях. Тим більше, що ці ж постулати висвітлені в «Етичному кодексі лікаря України», де наголошено на необхідності лікарям та дослідникам обмежуватися на форумах виключно об’єктивною науково-практичною інформацією, що не має містити елементів несумлінної конкуренції, реклами і самореклами [2].

Захист інтересів дитини та колегіальність

Ознакою високого рівня професіоналізму педіатра є також альтруїзм — здатність ставити інтереси дітей та їх родин вище за свої власні [8]. Однак іноді менеджмент приватної медицини може посилити конфлікт між потребою у медичній допомозі дітям та фінансовими інтересами педіатрів [11, 13]. Саме фінансові механізми щодо подорожчання послуг та відповідного обмеження доступу до медичної допомоги багатьма розглядаються як особливо проблематичні і є джерелом зростаючої недовіри з боку як педіатрів, так і відповідних медичних установ [9]. Педіатри не повинні допустити, щоб фінансові міркування впливали на клінічну оцінку стану здоров’я дитини, і мають полегшити їй доступ до належних та ефективних послуг, включаючи служби психічного здоров’я, соціального обслуговування, оцінку розвитку, професійну і фізичну терапію, стоматологічні послуги та служби із зору, слуху і мовлення.

Дитячі лікарі, без сумніву, також відіграють важливу роль і в гарантії якості медичної допомоги, що може включати необхідність забезпечення зворотного зв’язку з посиланням на інших лікарів. Педіатр повинен докласти всіх зусиль, щоб визначити всі факти в конкретному випадку, перш ніж приймати рішення щодо оцінки якості медичної допомоги, яка була надана іншим лікарем, зокрема, за бажанням батьків. Зворотний зв’язок повинен проводитися в некритичній манері як лікарем, так і батьками. А педіатр, який отримав критичний відгук, повинен визнати, що це перш за все можливість чомусь навчитися, джерело безперервної освіти, що допоможе йому в роботі з іншими пацієнтами, а не просто критика [9, 14]. Отже, педіатри та спеціалісти вузького профілю повинні бути колегіальними, поважати думку один одного як найважливіших партнерів для оптимального прийняття рішення та ефективного надання найкращої медичної допомоги своїм пацієнтам на засадах доказової медицини [11].

Висновки

Таким чином, створення в будь-якій країні національних документів, у яких чітко та системно сформульовані основні cтандарти, принципи, компетентності та професійні обов’язки педіатра, є важливим важелем у підвищенні рівня професіоналізму та можливості об’єктивної і всебічної оцінки його практичної діяльності з формуванням особистості дійсно «хорошого педіатра» для збереження і поліпшення якості надання медичної допомоги дітям і підліткам. Саме таке непросте завдання зараз стоїть і перед Україною в умовах триваючої війни та зменшення кількості лікарів і медичних сестер через еміграцію та тимчасову окупацію частини територій країни.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та будь-яких фінансових інтересів при підготовці цієї публікації.

Отримано/Received 30.04.2023

Рецензовано/Revised 12.05.2023

Прийнято до друку/Accepted 20.05.2023

Список литературы

1. Антипкін Ю., Знаменська Т., Марушко Р., Дудіна О., Лапшин В., Власов О. Стан медичної допомоги новонародженим в Україні. Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. 2020. 10(4(38). 5-24. https://doi.org/10.24061/2413-4260.X.4.38.2020.1

2. Етичний кодекс лікаря України. [Електронний ресурс] https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001748-09#Text. Дата звернення 05.05.2023.

3. ABIM Foundation, ACP–ASIM Foundation, and European Fe–deration of Internal Medicine. Medical Professionalism in the New Millennium: A Physician Charter. Annals of Internal Medicine. 2002. 136. 243-246. http://annals.org/aim/article/474090/medical-professiona–lism-new-millennium-physician-charter. Accessed April 26, 2023.

4. American Board of Pediatrics. Appendix F: professionalism. In: Program Director’s Guide to the ABP: Resident Evaluation, Tracking & Certification American Board of Pediatrics. Education and Training Committee. Chapel Hill, NC: American Board of Pediatrics, 2003.

5. American Board of Pediatrics. Education and Training Committee. Teaching, Promoting and Assessing Professionalism Across the Continuum: A Medical Educator’s Guide. https://www.abp.org/professionalism-guide. Accessed April 26, 2023.

6. American Academy of Pediatrics. Medical Home Initiatives for Children with Special Needs Project Advisory Committee. The medical home. Pediatrics. 2002 Jul. 110(1 Pt 1). 184-6. PMID: 12093969.

7. American Academy of Pediatrics. Committee on Pediatric Workforce. Scope of practice issues in the delivery of pediatric health care. Pediatrics. 2013 Jun. 131(6). 1211-6. doi: 10.1542/peds.2013-0943. Epub 2013 May 27. PMID: 23713109.

8. American Medical Association. Code of Medical Ethics: Current Opinions with Annotations. Chicago, IL: American Medical Association, 2000.

9. Berwick D.M. Salve Lucrum: The Existential Threat of Greed in US Health Care. JAMA. 2023 Feb 28. 329(8). 629-630. doi: 10.1001/jama.2023.0846. PMID: 36716043.

10. Byyny Richard L., Maxine A. Papadakis, and Douglas S. Paauw. Medical Professionalism Best Practices. 2015. MS. Menlo Park. Alpha Omega Alpha Honor Medical Society, 2015. Web. 11 Feb. 2016. http://www. alphaomegaalpha.org/medprof2015.html#Text.

11. Fallat M.E., Glover J. and the Committee on Bioethics. Professionalism in Pediatrics. Pediatrics. 2007. 120 (4). e1123-e1133. https://doi.org/10.1542/peds.2007-2230.

12. Gathright M. Critical Synthesis Package: Professionalism Mini-Evaluation Exercise (P-MEX). MedEdPORTAL Publications; 2014. Available from: https://www.mededportal.org/publication/9929; http://dx.doi.org/10.15766/mep_2374-8265.9929.

13. Huckman R.S., Raman A. Medicine’s continuous improvement imperative. JAMA. 2015 May 12. 313(18). 1811-2. doi: 10.1001/jama.2015.4619. PMID: 25965220.

14. Myers J.S., Nash D.B. Graduate medical education’s new focus on resident engagement in quality and safety: will it transform the culture of teaching hospitals? Acad. Med. 2014 Oct. 89(10). 1328-30. doi: 10.1097/ACM0000000000000435. PMID: 25054414.

15. National Board of Medical Examiners. Embedding Professionalism in Medical Education: Assessment as a Tool for Implementation. Philadelphia, PA: National Board of Medical Examiners, 2003.

16. Papadakis M.A., Paauw D.S., Hafferty F.W., Shapiro J., Byyny R.L.; Alpha Omega Alpha Honor Medical Society Think Tank. Perspective: the education community must develop best practices informed by evidence-based research to remediate lapses of professionalism. Acad. Med. 2012 Dec. 87(12). 1694-8. doi: 10.1097/ACM.0b013e318271bc0b. PMID: 23095921.

17. Petersdorf R.G. Defining the good doctor. JAMA. 1993 Apr 7. 269(13). 1681-2. Erratum in: JAMA. 1993 May 12. 269(18). 2370. PMID: 8455304.

18. Rabow M.W., Lapedis M., Feingold A., Thomas M., Remen R.N. Insisting on the Healer's Art: The Implications of Required Participation in a Medical School Course on Values and Humanism. Teach Learn Med. 2016. 28(1). 61-71. doi: 10.1080/10401334.2015.1107485. PMID: 26787086.

19. Yusuf S., Garfunkel L., Forster C., Serwint J.R. The Current State of Pediatric Health Care: Changes and Challenges. Pediatr. Rev. 2019 Oct. 40(Suppl. 1). 8-9. doi: 10.1542/pir.2019-40S08. PMID: 31575684.

20. Sulmasy L.S., Bledsoe T.A.; ACP Ethics, Professionalism and Human Rights Committee. American College of Physicians Ethics Manual: Seventh Edition. Ann. Intern. Med. 2019 Jan 15. 170(2_Suppl). S1-S32. doi: 10.7326/M18-2160. PMID: 30641552.

21. Turner A., Ricketts T., Leslie L.K. Comparison of Number and Geographic Distribution of Pediatric Subspecialists and Patient Proximity to Specialized Care in the US Between 2003 and 2019. JAMA Pediatr. 2020. 174(9). 852-860. doi: 10.1001/jamapediatrics.2020.1124.

22. van Schaik S.M., Chang A., Fogh S., Haehn M., Lyndon A., O’Brien B., et al. Jump-Starting Faculty Development in Quality Improvement and Patient Safety Education: A Team-Based Approach. Acad. Med. 2019 Nov. 94(11). 1728-1732. doi: 10.1097/ACM.0000000000002784. PMID: 31663959.

23. Volosovets O.P., Beketova G.V., Naumenko O.M. еt al. Human resources of pediatric healthcare in Ukraine. Pediatrics. Eastern Europe. 2022. 10(1). 175-182. DOI: https://doi.org/10.34883/PI.2022.10.1.022.