Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Международный эндокринологический журнал Том 19, №4, 2023

Вернуться к номеру

Медулярний рак щитоподібної залози: епідеміологія

Медулярний рак щитоподібної залози: епідеміологія

Авторы: Рибаков С.Й.
м. Вашингтон, США

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

В огляді літератури розглянуті питання епідеміології медулярного раку щитоподібної залози (ЩЗ). Рак ЩЗ — найпоширеніша форма ендокринної онкологічної патології. На її частку припадає 96–97 % усіх злоякісних пухлин ендокринних органів. За даними Survelliance Epidemiology and End Results (SEER) Program (США), захворюваність на рак ЩЗ у період 1975–2009 рр. зросла приблизно втричі, від 4,9 до 14,3 випадку на 100 000 населення. У той же час летальність від цього захворювання залишалася низькою, приблизно на одному рівні — 0,5 випадку на 100 000. Подібну ситуацію певною мірою можна пояснити удосконаленням діагностичних можливостей ранньої, часто доклінічної, стадії пухлин ЩЗ. Медулярний рак ЩЗ за частотою посідає третє місце після папілярного і фолікулярного паку, але перевершує їх за своєю агресивністю. Він належить до порівняно рідкісних захворювань. Цей вид пухлин становить 1–9 % від усіх раків ЩЗ. На тлі загальної тенденції до збільшення захворюваності на рак ЩЗ абсолютна кількість випадків медулярного раку, за різними даними, залишається відносно стабільною. Заслуговують на увагу епідеміологічні характеристики медулярного раку ЩЗ у віковому аспекті, а також при розгляді частоти виявлення цих пухлин при автопсії осіб, у яких за життя ознаки цих пухлин були відсутні. У клінічній практиці медулярний рак ЩЗ трапляється у двох основних формах — спорадичній і спадковій. Остання форма наявна у складі поєднаного синдрому множинної ендокринної неоплазії другого типу (МЕН-2), який, у свою чергу, поділяється на два підтипи: синдром МЕН-2А і МЕН-2В. Синдром МЕН-2 належить до рідкісних поєднаних спадкових форм патології. Спорадичний медулярний рак ЩЗ становить приблизно 70–80 % випадків таких пухлин. Він супроводжується іншими видами ендокринопатій. Більшість випадків медулярного раку ЩЗ припадає на п’яту декаду життя. Наведені дані про епідеміологію медулярного раку щитоподібної залози дозволяють більш детально й поглиблено ознайомитися з цією патологією і містять певний обсяг корисної та необхідної інформації.

Epidemiology of medullary thyroid cancer is presented in the literature review. Thyroid cancer is the most common form of endocrine oncological pathology. It accounts for 96–97 % of all malignant tumors of endocrine organs. According to the Surveillance, Epidemiology, and End Results Program (USA), the incidence of thyroid cancer in 1975–2009 increased approximately threefold, from 4.9 to 14.3 cases per 100,000 population. At the same time, the mortality rate remained low, approximately at the same level, 0.5 cases per 100,000. Such a situation can be explained to some extent by the improvement of diagnostic capabilities of the early, often preclinical, stage of thyroid tumors. Medullary thyroid cancer ranks third after papillary and follicular cancer, but surpasses them in terms of aggressiveness. It is a re­latively rare disease. This type of tumor makes up 1–9 % of all thyroid cancers. Against the background of the general tendency to increase the incidence of thyroid cancer, the absolute number of cases of medullary cancer according to various data remains relatively stable. Epidemiological characteristics of medullary thyroid cancer deserve attention in the age aspect, as well as when considering the frequency of detecting these tumors at autopsy of people who had no signs during their lifetime. In clinical practice, medullary thyroid cancer occurs in two main forms — sporadic and hereditary. The latter is represented as part of the combined syndrome of multiple endocrine neoplasia type 2 (MEN-2), which, in turn, is divided into two subtypes: MEN-2A and MEN-2B syndromes. MEN-2 syndrome is a rare combined hereditary pathology. Sporadic medullary thyroid cancer accounts for approximately 70–80 % of such tumors. It is accompanied by other types of endocrinopathies. Most cases of medullary thyroid cancer occur in the fifth decade of life. The presented data on the epidemiology of medullary thyroid cancer allow for a more detailed and in-depth study of this pathology and contain a certain amount of useful and necessary information.


Ключевые слова

медулярний рак щитоподібної залози; епідеміологія; захворюваність

medullary thyroid cancer; epidemiology; morbidity

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.19.4.2023.1291

Медулярний рак у структурі тиреоїдної онкопатології

Розглядаючи питання епідеміології медулярного раку щитоподібної залози (ЩЗ), насамперед слід навести дані про частоту онкологічної патології ЩЗ загалом. Рак ЩЗ — найпоширеніша форма ендокринної онкологічної патології. На її частку припадає 96–97 % усіх злоякісних пухлин ендокринних органів. У загальному пулі злоякісних новоутворень людини, за результатами численних статистичних досліджень, на рак ЩЗ припадає від 1,0 до 3,8 % [1–5]. За даними Globocan Cancer Statistics [5], у 2020 р. у світі було зареєстровано 19,3 млн первинних випадків 36 різних локалізацій раку в 185 країнах. Із цього числа рак ЩЗ, який за частотою посів дев’яте місце, діагностовано в 586 202 осіб, що становить 3,03 % [5, 6]. У США у 2015 р. було діагностовано 62 450 випадків тиреоїдного раку з летальним кінцем у 1950 хворих [2, 3].
За даними Survelliance Epidemiology and End Results (SEER) Program (США), захворюваність на рак ЩЗ у період 1975–2009 рр. зросла приблизно втричі, від 4,9 до 14,3 випадку на 100 000 населення. У той же час летальність від цього захворювання залишалася низькою, приблизно на одному рівні — 0,5 випадку на 100 000 [7–10]. Подібну ситуацію певною мірою можна пояснити удосконаленням діагностичних можливостей ранньої, часто доклінічної, стадії пухлин ЩЗ. Радикальне хірургічне лікування таких пацієнтів дозволило забезпечити стабільний і високий рівень виживання. Проте є дані, що протягом 2001–2010 рр. летальність збільшилася до 1,2 % на рік [11]. Слід зазначити, що зі збільшенням частоти виявлення субклінічних випадків раку за даними SEER протягом 1980–2005 рр. спостерігалося зростання числа хворих з пухлинами розмірами понад 5 см [12].
Аналіз захворюваності на рак ЩЗ з урахуванням статі здійснювався в регіонах, сформованих за географічним принципом. У Європі розглядалися дані чотирьох регіонів (15 країн). У них захворюваність на рак ЩЗ у чоловіків у середньому дорівнювала 3,7 випадку на 100 000 населення на рік при коливаннях від 2,8 до 5,1. Серед жінок загальний середній показник дорівнював 12,9, у межах від 9,9 до 16,5. На американському континенті (3 регіони) середня захворюваність серед чоловіків становила 4,2 (2,8–11,2), серед жінок — 12,6 (6,0–18,4). В Азії за даними п’яти регіонів захворюваність серед чоловіків становила 3,1 (0,9–5,4) і жінок — 10,1 (2,4–17,8). В Африці (5 регіонів) для чоловіків показник становив 0,9 (0,5–1,5), для жінок — 2,9 (1,0–5,8). В Австралії ці показники дорівнювали в чоловіків — 5,6 і в жінок — 15,3 на 100 000 населення [5, 6].
За зведеними даними у світі захворюваність на рак ЩЗ серед жінок становить 10,1 випадку на 100 000 населення на рік і втричі нижча серед чоловіків, у яких вона становить 3,4. Найвищі показники були зареєстровані серед жінок у Північній Америці (18,4), Східній Азії (17,8), Австралії (15,3), Південній Європі (Кіпр, 16,5). Серед чоловіків найвищі рівні захворюваності були в Північній Америці (6,3), Австралії (5,6), Східній Азії (5,4).
За прогнозами American Cancer Society [13], у США у 2022 р. прогнозувалося приблизно 43 800 нових випадків раку ЩЗ (11 860 у чоловіків і 31 940 у жінок) з 2230 випадками смерті (1070 чоловіків і 1160 жінок), що становило 2,3 % від загальної кількості злоякісних пухлин інших локалізацій. Показник захворюваності дорівнює 14,6 на 100 000 чоловіків і жінок на рік. У 2019 р. у США зареєстровано 915 664 осіб з діагнозом раку ЩЗ. 

Характеристика медулярного раку ЩЗ

Медулярний рак ЩЗ за частотою посідає третє місце після папілярного і фолікулярного раку, але перевершує їх за своєю агресивністю. Він належить до порівняно рідкісних захворювань. Цей вид пухлин становить 1–9 % від усіх раків ЩЗ [2, 14–18]. На тлі загальної тенденції до збільшення захворюваності на рак ЩЗ абсолютна кількість випадків медулярного раку, за різними даними, залишається відносно стабільною [18–20]. Збільшення загальної захворюваності на рак ЩЗ, переважно за рахунок зростання частоти диференційованої папілярної карциноми, що діагностується на ранніх етапах, сприяє деякому зменшенню частки медулярного раку в структурі тиреоїдної онкопатології. Так, зазначається, що відносна частка медулярного раку з 9 % у 1970 р. знизилася приблизно до 3 % серед усіх тиреоїдних раків, але рівень абсолютної захворюваності залишається незмінним [18–22]. За даними статистики п’яти авторів з різних країн, що містить відомості про 20 165 хворих на рак ЩЗ, на частку медулярного раку припадало 1,4–10,0 %, загалом 5,5 %. 

Поширеність медулярного раку ЩЗ

Більш повні епідеміологічні характеристики будь-якої форми патології можуть бути отримані при розгляді великих однорідних контингентів хворих. У США, за даними SEER, протягом 1998–2016 рр. перебували під спостереженням 3480 хворих на медулярний рак ЩЗ. У роботі Z. Zhao і співавт. [23] розглянуто дані 2087 дорослих і 110 дітей із цим типом пухлин. У 1998–2004 рр. зареєстровано 540 (25,9 %) дорослих і 21 (19,1 %) дитина. У 2005–2010 рр. ці показники дорівнювали 720 (34,5 %) і 40 (36,3 %) відповідно, у 2011–2016 рр. — 827 (39,6 %) і 49 (44,6 %). Дорослих чоловіків було 854 (40,9 %) і дітей чоловічої статі — 47 (42,7 %). Для пацієнтів жіночої статі ці показники дорівнювали 1233 (59,6 %) і 63 (57,3 %) відповідно. Має значення оцінка поширеності пухлинного процесу до моменту встановлення діагнозу, що значною мірою зумовлює вибір тактики і результати лікування. Місцево поширена пухлина з регіонарними метастазами спостерігалась у 715 (34,3 %) дорослих і 28 (25,5 %) дітей. Генералізована пухлина з віддаленими метастазами була у 295 (14,1 %) дорослих і 5 (4,5 %) дітей. Хворим переважно виконувались операції в об’ємі тиреоїдектомії або субтотальної резекції залози з дисекцією лімфатичних вузлів за показаннями. Не оперували у зв’язку з поширеністю пухлинного процесу, тяжкістю загального стану 153 (7,3 %) дорослих пацієнтів.

Частота медулярного раку ЩЗ у віковому аспекті

Заслуговують на увагу ще одні епідеміологічні характеристики медулярного раку у віковому аспекті. R.W. Randle та співавт. [24], використовуючи дані SEER Program, проаналізували 2940 випадків медулярного раку ЩЗ. Хворі перебували під спостереженням в США протягом 1983–2012 рр. Для зручності та більшої наочності вони розглядалися за 10-річними періодами: 1983–1992, 1993–2002, 2003–2012 рр. — 353 (12,0 %), 793 (26,9 %), 1794 (61,0 %) хворих відповідно. Спостерігалося виражене збільшення кількості хворих з діагностованим медулярним раком ЩЗ. Середній вік пацієнтів суттєво не відрізнявся в усіх групах: 49,8 (18,9 %), 51,2 (17,9 %), 53,8 (17,1 %) року. Також не наголошувалося на особливих відмінностях за гендерною ознакою: жінок у першій групі було 214 (60,6 %), чоловіків — 139 (39,4 %). У другому періоді ці показники дорівнювали 464 (58,5 %) і 329 (41,5 %), у третьому — 1042 (58,1 %) і 752 (41,9 %) відповідно. Спостерігалося збільшення захворюваності від початкової 0,14 на 100 000 населення у першому періоді до 0,21 — у третьому. Здебільшого виконувалася тотальна тиреоїдектомія, кількість операцій зростала за періодами — 143 (42,9 %), 601 (77,2 %) 1448 (81,1 %). Кількість субтотальних резекцій ЩЗ істотно не змінювалася і дорівнювала 26 (7,8 %), 106 (13,6 %), 166 (9,3 %). Частота дисекції лімфатичних вузлів дещо зростала до третього періоду: 99 (53,2 %), 483 (61,7 %), 1221 (68,8 %). Привертає увагу зростання кількості операцій з приводу пухлин розмірами до 1,0 см: 16 (11,4 %), 131 (19,6 %), 412 (25,1 %), що, можливо, свідчить про поліпшення якості діагностики. Отже, наведені дані дозволяють об’єктивізувати уявлення про епідеміологічні характеристики медулярного раку ЩЗ.
Певне уявлення про поширеність медулярного раку ЩЗ можна отримати при розгляді частоти виявлення цих пухлин при автопсії в осіб, у яких за життя ознаки цих пухлин були відсутні. За результатами аналізу 24 серій автопсій у 21 країні (7897 розтинів) медулярний рак виявили в 11 (0,14 %) випадках [25]. При патогістологічному дослідженні ЩЗ 500 осіб, які померли від нетиреоїдних захворювань у Швеції, рак ЩЗ виявили в 43 (8,6 %), у тому числі медулярний — у 4 (9 %), тобто 0,8 % від загальної кількості [26]. Ще в одній серії з 507 автопсій тиреоїдний рак було виявлено в 54 (10,6 %) випадках, з них папілярний — у 37 (7,3 %) і медулярний — у 17 (3,3 %) осіб [27].

Захворюваність на медулярний рак ЩЗ

Одним з основних епідеміологічних показників медулярного раку ЩЗ, як і будь-якого іншого захворювання, є захворюваність, яка обчислюється за кількістю нових випадків на 100 000 населення на рік. Серед великої кількості робіт, присвячених вивченню цього показника, найбільший інтерес становлять узагальнюючі відомості, що базуються на великому фактичному матеріалі. У цьому плані цікаві дані щодо захворюваності на рак ЩЗ, зібрані за 1998–2012 рр. у 25 країнах Міжнародною агенцією з дослідження раку (International Agency for Research on Cancer — IARC) [5, 28]. З цього дослідження заслуговують на увагу дані про захворюваність на медулярний рак ЩЗ. Аналіз цього показника проводився у восьми регіонах земної кулі, що включали 25 країн. Обчислювався він окремо для жінок і чоловіків віком 20–84 років. Нижче наведено максимальні та мінімальні показники для груп країн з кожного регіону (табл. 1).
Найдокладніші дані щодо захворюваності (15 країн) отримано в країнах Європи, що, можливо, пов’язано з високим рівнем розвитку медицини та наукових досліджень. Показники захворюваності серед жінок розподілялися таким чином. У Північній Європі найвищий рівень захворюваності на медулярний рак ЩЗ, який дорівнював 0,36, зареєстрований у Норвегії, а мінімальний — в Ірландії — 0,13. Для Південного регіону ці показники відповідно дорівнювали 0,82 в Італії та 0,29 у Словенії. У Східному регіоні максимальний показник 0,65 був у Литві та мінімальний 0,17 — у Болгарії. На Заході найбільша величина захворюваності спостерігалася в Австрії (0,57) та мінімальна (0,29) — у Швейцарії. Для Північної Америки наведені показники в США (0,29) і Канаді (0,20). Для Південно-Східного регіону Азії найвищий показник відзначений у Південній Кореї (0,50) і найнижчий — у Таїланді (0,05). В Австралії (0,33) та Новій Зеландії (0,14) показники відрізнялися між собою, але без суттєвої відмінності від інших регіонів планети. 
Картина захворюваності чоловіків на медулярний рак ЩЗ у зазначених країнах і регіонах виглядає таким чином. У Північній Європі найвищий показник зареєстрований в Ірландії (0,22), а найнижчий — у Великій Британії (0,16). У Південній Європі ці показники відповідно реєструвалися на рівні 0,5 в Італії та 0,24 в Іспанії. У Східній Європі відповідні показники дорівнювали 0,41 у Литві і 0,10 у Болгарії. У Західній Європі найвищий рівень захворюваності відзначений в Австрії (0,62), а найнижчий — у Швейцарії (0,16). У Північній Америці особливих відмінностей захворюваності в Канаді (0,23) і США (0,22) не було. У Південно-Східній Азії найвищий показник відзначений у Туреччині (0,41) і найнижчий — у Таїланді (0,08). В Австралії та Новій Зеландії відмінностей показників захворюваності (0,07) не зареєстровано. 
Загалом картина захворюваності на медулярний рак ЩЗ виглядає доволі строкатою, простежується переважання величин і варіабельності мінімальних і максимальних показників у жінок; у жодній країні показники не перевищували одиниці. Цікавим є порівняння захворюваності на медулярний рак з іншим підтипом тиреоїдної карциноми — папілярним. У 25 вищеназваних країнах захворюваність на папілярний рак була вищою, а винятково високим цей показник був у Північній Кореї — 143,3. 

Основні форми медулярного раку ЩЗ

У клінічній практиці медулярний рак ЩЗ трапляється у двох основних формах — спорадичній і спадковій. Остання форма наявна у складі поєднаного синдрому множинної ендокринної неоплазії другого типу (МЕН-2), який, у свою чергу, поділяється на два підтипи: синдром МЕН-2А і синдром МЕН-2В. Синдром МЕН-2 належить до рідкісних поєднаних спадкових форм патології і діагностується з частотою від одного до десяти випадків на 100 000 населення [29]; за іншими даними — 1 : 30 000 [30–34]. Крім цього, виділяють спадковий сімейний медулярний рак, для якого характерне ізольоване успадкування злоякісної пухлини серед членів і нащадків однієї сім’ї без супутньої патології. Останнім часом деякі дослідники пропонують включати сімейний медулярний рак ЩЗ до складу синдрому МЕН-2А, вважаючи, що в подібних хворих елементи синдрому (феохромоцитома і гіперпаратиреоз) не встигають реалізуватися за життя хворого. 
Спорадичний медулярний рак ЩЗ становить приблизно 70–80 % випадків таких пухлин. Він супроводжується іншими видами ендокринопатій. Пухлина зазвичай буває односторонньою, частіше виникає у віці 40–60 років (частіше в жінок). Приблизно в третини хворих спостерігається профузна діарея, зумовлена гіперсекрецією пухлиною кальцитоніну, простагландинів, серотоніну.
Синдром МЕН-2А включає медулярний рак ЩЗ, феохромоцитому, гіперпаратиреоз, рідко — амілоїдний ліхеноїдний лишай, переважно шкіри спини, хворобу Гіршпрунга. Пухлини нерідко бувають двобічними, супроводжуються гіперплазією С-клітин залози. Чоловіки і жінки хворіють однаково часто. Пік захворюваності припадає на другу-третю декади життя. При синдромі МЕН-2В супутньою щодо тиреоїдного медулярного раку є феохромоцитома, украй рідко — гіперпаратиреоз, характерні зміни фенотипу (марфаноїдний габітус), порушення опорно-рухового апарату, інтестинальні гангліоневроми, невроми слизових. Пухлини часто виникають у ранньому дитинстві у віці до 10 років. Чоловіки і жінки хворіють однаково часто. Розподіл пухлин за підтипами приблизно виглядає так: 70–75 % випадків медулярного раку бувають спорадичними, решта 25–30 % — спадковими. В останній групі до 56 % були в складі синдрому МЕН-2А, 9 % — МЕН-2В, 35 % — сімейна форма. Спорадичний медулярний рак виникає внаслідок соматичних мутацій RET-протоонкогена. Спадковий рак обумовлений автосомним домінантним успадкуванням зародкової мутації RET-протоонкогена, що спричиняє розвиток синдрому МЕН-2 [21, 35–37]. Клінічні характеристики синдрому МЕН-2 і сімейної форми подані в табл. 2.
Відомості про вікові й гендерні характеристики медулярного раку ЩЗ трапляються практично в кожній роботі, присвяченій цій патології. Тому доцільно подати елементи збірної статистики. Більшість випадків захворювання припадає на п’яту декаду життя. Аналіз 11 публікацій (3904 хворих) показав, що у восьми з них середній вік хворих був 43–48 років, у двох — 50–51 рік і в одній — 38 років. Кількість жінок в окремих групах досягала 48–60 %, співвідношення жінок і чоловіків не перевищувало 0,92–1,5 : 1,0. Серед дітей віком до 15 років медулярний рак становив до 5,1–5,3 % від загального числа випадків раку ЩЗ, хоча відзначались і набагато нижчі показники — 0,4 %. Спорадичний рак частіше виникав у п’ятій-шостій декаді життя, переважно в жінок, співвідношення чоловіків і жінок становило 1 : 1,3.

Висновок

Наведені дані про епідеміологію медулярного раку щитоподібної залози дозволяють більш детально й поглиблено ознайомитися з цією патологією і містять певний обсяг корисної та необхідної інформації.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 08.02.2023
Рецензовано/Revised 03.04.2023
Прийнято до друку/Accepted 02.05.2023

Список литературы

  1. Sipos J.A., Mazzaferri E.L. Thyroid cancer epidemiology and prognostic variables. Clin. Oncol. (R. Coll. Radiol). 2010 Aug. 22(6). 395-404. doi: 10.1016/j.clon.2010.05.004. Epub 2010 Jun 3. PMID: 20627675.
  2. Raue F., Frank-Raue K. Epidemiology and Clinical Presentation of Medullary Thyroid Carcinoma. Recent Results Cancer Res. 2015. 204. 61-90. doi: 10.1007/978-3-319-22542-5_3. PMID: 26494384.
  3. Siegel R.L., Miller K.D., Jemal A. Cancer statistics, 2015. CA Cancer J. Clin. 2015 Jan-Feb. 65(1). 5-29. doi: 10.3322/caac.21254. Epub 2015 Jan 5. PMID: 25559415.
  4. Ferlay J., Colombet M., Soerjomataram I., Parkin D.M., Piñeros M., Znaor A., Bray F. Cancer statistics for the year 2020: An overview. Int. J. Cancer. 2021 Apr 5. doi: 10.1002/ijc.33588. Epub ahead of print. PMID: 33818764.
  5. Sung H., Ferlay J., Siegel R.L., Laversanne M., Soerjomataram I., Jemal A., Bray F. Global Cancer Statistics 2020: GLOBOCAN Estimates of Incidence and Mortality Worldwide for 36 Cancers in 185 Countries. CA Cancer J. Clin. 2021 May. 71(3).209-249. doi: 10.3322/caac.21660. Epub 2021 Feb 4. PMID: 33538338.
  6. Pizzato M., Li M., Vignat J. The epidemiological landscape of thyroid cancer world wide: GLOBOCAN estimates for incidence and mortality rates in 2020. Lancet Diabetes Endocrinology. 2022. 10(4). 264-272. DOI: 10.1016/S2213-8587(22)00035-3
  7. Morris L.G., Sikora A.G., Tosteson T.D., Davies L. The increasing incidence of thyroid cancer: the influence of access to care. Thyroid. 2013 Jul. 23(7). 885-91. doi: 10.1089/thy.2013.0045. Epub 2013 Apr 18. PMID: 23517343; PMCID: PMC3704124.
  8. Davies L., Welch H.G. Current thyroid cancer trends in the United States. JAMA Otolaryngol. Head Neck Surg. 2014 Apr. 140(4). 317-22. doi: 10.1001/jamaoto.2014.1. PMID: 24557566.
  9. Lim H., Devesa S.S., Sosa J.A., Check D., Kitahara C.M. Trends in Thyroid Cancer Incidence and Mortality in the Uni–ted States, 1974-2013. JAMA. 2017 Apr 4. 317(13). 1338-1348. doi: 10.1001/jama.2017.2719. PMID: 28362912; PMCID: PMC8216772.
  10. Drozd V., Branovan D., Reiners C. Increasing incidence of thyroid carcinoma: Risk factors and seeking approaches for primary prevention. Int. J. Thyroidology. 2020. 13(2). 95-110. https://doi.org/10.11106/ijt.2020.13.2.95.
  11. Raue F. Medullary thyroid cancer. Springer Cham. 2015. 249. DOI: 10.1007/978-1-60327-103-5_13. 
  12. Enewold L., Zhu K., Ron E., Marrogi A.J., Stojadinovic A., Peoples G.E., Devesa S.S. Rising thyroid cancer incidence in the United States by demographic and tumor characteristics, 1980–2005. Cancer Epidemiol. Biomarkers Prev. 2009 Mar. 18(3). 784-91. doi: 10.1158/1055-9965.EPI-08-0960. Epub 2009 Feb 24. PMID: 19240234; PMCID: PMC2676561.
  13. Siegel R.L., Miller K.D., Jemal A. Cancer statistics, 2020. CA Cancer J. Clin. 2020 Jan. 70(1). 7-30. doi: 10.3322/caac.21590. Epub 2020 Jan 8. PMID: 31912902. 
  14. Jemal A., Siegel R., Ward E., Murray T., Xu J., Thun M.J. Cancer statistics, 2007. CA Cancer J. Clin. 2007 Jan-Feb. 57(1). 43-66. doi: 10.3322/canjclin.57.1.43. PMID: 17237035.
  15. Nosé V. Familial thyroid cancer: a review. Mod. Pathol. 2011 Apr. 24 Suppl. 2. S19-33. doi: 10.1038/modpathol.2010.147. PMID: 21455198.
  16. Stamatakos M., Paraskeva P., Stefanaki C., Katsaronis P., Lazaris A., Safioleas K., Kontzoglou K. Medullary thyroid carcinoma: The third most common thyroid cancer reviewed. Oncol. Lett. 2011 Jan. 2(1). 49-53. doi: 10.3892/ol.2010.223. Epub 2010 Nov 23. PMID: 22870127; PMCID: PMC3412473.
  17. Somnay Y., Schneider D., March H. Thyroid medullary carcinoma. Atlas Genetics Cytogenetics Oncology Haematology. 2013. 17(4). 291-296.
  18. Wells S.A. Jr, Asa S.L., Dralle H., Elisei R., Evans D.B., Gagel R.F. et al.; American Thyroid Association Guidelines Task Force on Medullary Thyroid Carcinoma. Revised American Thyroid Association guidelines for the management of medullary thyroid carcinoma. Thyroid. 2015 Jun. 25(6). 567-610. doi: 10.1089/thy.2014.0335. PMID: 25810047; PMCID: PMC4490627.
  19. Netea-Maier R.T., Aben K.K., Casparie M.K., den Heijer M., Grefte J.M., Slootweg P., Hermus A. Trends in incidence and mortality of thyroid carcinoma in The Netherlands between 1989 and 2003: correlation with thyroid fine-needle aspiration cytology and thyroid surgery. Int. J. Cancer. 2008 Oct 1. 123(7). 1681-4. doi: 10.1002/ijc.23678. PMID: 18623130.
  20. Hadoux J., Pacini F., Tuttle R.M., Schlumberger M. Management of advanced medullary thyroid cancer. Lancet Diabetes Endocrinol. 2016 Jan. 4(1). 64-71. doi: 10.1016/S2213-8587(15)00337-X. Epub 2015 Oct 23. PMID: 26608066.
  21. Pacini F., Castagna M.G., Cipri C., Schlumberger M. Medullary thyroid carcinoma. Clin. Oncol. (R. Coll. Radiol.). 2010 Aug. 22(6). 475-85. doi: 10.1016/j.clon.2010.05.002. PMID: 20627492.
  22. Ahmed S.R., Ball D.W. Clinical review: Incidentally discovered medullary thyroid cancer: diagnostic strategies and treatment. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2011 May. 96(5). 1237-45. doi: 10.1210/jc.2010-2359. Epub 2011 Feb 23. PMID: 21346073; PMCID: PMC3085196.
  23. Zhao Z., Yin X.D., Zhang X.H., Li Z.W., Wang D.W. Comparison of pediatric and adult medullary thyroid carcinoma based on SEER program. Sci. Rep. 2020 Aug 6. 10(1). 13310. doi: 10.1038/s41598-020-70439-7. PMID: 32764626; PMCID: PMC7413344.
  24. Randle R.W., Balentine C.J., Leverson G.E., Havlena J.A., Sippel R.S., Schneider D.F., Pitt S.C. Trends in the presentation, treatment, and survival of patients with medullary thyroid cancer over the past 30 years. Surgery. 2017 Jan. 161(1). 137-146. doi: 10.1016/j.surg.2016.04.053. Epub 2016 Nov 11. PMID: 27842913; PMCID: PMC5164945.
  25. Valle L.A., Kloos R.T. The prevalence of occult medullary thyroid carcinoma at autopsy. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2011 Jan. 96(1). E109-13. doi: 10.1210/jc.2010-0959. Epub 2010 Oct 13. PMID: 20943788.
  26. Bondeson L., Ljungberg O. Occult thyroid carcinoma at autopsy in Malmö, Sweden. Cancer. 1981 Jan 15. 47(2). 319-23. doi: 10.1002/1097-0142(19810115)47:2<319::aid-cncr2820470218>3.0.co;2-a. PMID: 7459819.
  27. Autelitano F., Spagnoli L.G., Santeusanio G., Villaschi S., Autelitano M. Occult carcinoma of the thyroid gland: an epidemiological study of autopsy material. Ann. Ital. Chir. 1990 Mar-Apr. 61(2). 141-6. Italian. PMID: 2270881.
  28. Miranda-Filho A., Lortet-Tieulent J., Bray F., Cao B., Franceschi S., Vaccarella S., Dal Maso L. Thyroid cancer incidence trends by histology in 25 countries: a population-based study. Lancet Diabetes Endocrinol. 2021 Apr. 9(4). 225-234. doi: 10.1016/S2213-8587(21)00027-9. Epub 2021 Mar 1. PMID: 33662333.
  29. Saravana-Bawan B., Pasternak J.D. Multiple endocrine neoplasia 2: an overview. Ther. Adv. Chronic Dis. 2022 Feb 25. 13. 20406223221079246. doi: 10.1177/20406223221079246. PMID: 35237400; PMCID: PMC8882936.
  30. Moo-Young T.A., Traugott A.L., Moley J.F. Sporadic and familial medullary thyroid carcinoma: state of the art. Surg. Clin. North Am. 2009 Oct. 89(5). 1193-204. doi: 10.1016/j.suc.2009.06.021. PMID: 19836492; PMCID: PMC4768871.
  31. Sakorafas G.H., Friess H., Peros G. The genetic basis of hereditary medullary thyroid cancer: clinical implications for the surgeon, with a particular emphasis on the role of prophylactic thyroidectomy. Endocr. Relat. Cancer. 2008 Dec. 15(4). 871-84. doi: 10.1677/ERC-08-0098. PMID: 19015274.
  32. Roy M., Chen H., Sippel R.S. Current understanding and management of medullary thyroid cancer. Oncologist. 2013. 18(10). 1093-100. doi: 10.1634/theoncologist.2013-0053. Epub 2013 Sep 13. PMID: 24037980; PMCID: PMC3805151.
  33. Ferreira C.V., Siqueira D.R., Ceolin L., Maia A.L. Advanced medullary thyroid cancer: pathophysiology and management. Cancer Manag. Res. 2013 May 8. 5. 57-66. doi: 10.2147/CMAR.S33105. PMID: 23696715; PMCID: PMC3658436.
  34. McDonnell J.E., Gild M.L., Clifton-Bligh R.J., Robinson B.G. Multiple endocrine neoplasia: an update. Intern. Med. J. 2019 Aug. 49(8). 954-961. doi: 10.1111/imj.14394. PMID: 31387156. 
  35. Hazard J.B., Hawk W.A., Crile G. Jr. Medullary (solid) carcinoma of the thyroid; a clinicopathologic entity. J. Clin. Endocrinol. Metab. 1959 Jan. 19(1). 152-61. doi: 10.1210/jcem-19-1-152. PMID: 13620740.
  36. Tovkai O.A., Palamarchuk V.O., Karachentsev Yu.I., Kuts V.V., Smolyar V.A., Tarashchenko Yu.M. Construction of the prognostic model for assessing the risk of medullary thyroid cancer metastases using binary logistic regression. Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery. 2022. 1. 7-16. DOI: https://doi.org/10.30978/CEES-2022-1-7 (in Ukrainian).
  37. Palamarchuk V., Smolyar V., Tovkay O., Kuts V. Analysis of some prognostic factors significance for medullary thyroid cancer metastasis. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2022. 18(1). 4-11. https://doi.org/10.22141/2224-0721.18.1.2022.1139

Вернуться к номеру