Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №4, 2023

Вернуться к номеру

Капнометрія у відділенні інтенсивної терапії (огляд літератури)

Капнометрія у відділенні інтенсивної терапії (огляд літератури)

Авторы: Кріштафор Д.А., Кравець О.В., Клигуненко О.М., Єхалов В.В., Станін Д.М.
Дніпровський державний медичний університет, м. Дніпро, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Капнометрія/капнографія — це метод вимірювання та відображення концентрації вуглекислого газу (CO2) у дихальних газах. Найчастіше цей термін передбачає вимірювання парціального тиску вуглекислого газу (PCO2) наприкінці видиху (End-tidal CO2, ETCO2). Крива, що утворюється при капнографії, називається капнограмою, на якій розрізняють інспіраторний та експіраторний сегменти. Основними детермінантами ETCO2 є продукція CO2, серцевий викид, легенева перфузія та альвеолярна вентиляція. У нормі ETCO2 на 2–5 мм рт.ст. нижчий, ніж PCO2 артеріальної крові. Цей градієнт збільшується при порушенні вентиляційно-перфузійних відношень — наприклад, при тромбоемболії легеневої артерії або гіпоперфузії легень під час зупинки кровообігу. Форма капнограми, у свою чергу, залежить від концентрації CO2 в альвеолах та патерну їх спорожнення, а також від серцевого викиду. Це дозволяє використовувати капнографію для реєстрації бронхоспазму, циркуляції CO2 в контурі, спонтанних дихальних спроб тощо. В Україні капнометрія та капнографія рутинно використовуються при анестезіологічному забезпеченні лапароскопічних операцій, які потребують суворого контролю ETCO2 через інсуфляцію CO2 у черевну порожнину та абсорбцію його очеревиною. Разом з тим спектр застосування капнометрії насправді значно ширший, ніж лише лапароскопічна хірургія. У відділенні інтенсивної терапії він включає наступні показання, але не обмежується ними: підтвердження позиції ендотрахеальної трубки при інтубації трахеї; моніторинг цілісності дихального контура, у тому числі при повороті або транспортуванні пацієнта; оцінка ефективності серцево-легеневої реанімації; оцінка ефективності вентиляції маскою; моніторинг дихання під час процедурної седації; моніторинг під час механічної вентиляції легень; допоміжний моніторинг гемодинаміки. У поданому літературному огляді детально розглядаються переваги, недоліки та методика застосування капнометрії/капнографії при кожному з наведених показань.

Capnometry/capnography is a method of measuring and displaying the concentration of carbon dioxide (CO2) in respiratory gases. Most often, this term involves measuring the partial pressure of carbon dioxide (PCO2) at the end of exhalation (end-tidal CO2, ETCO2). The curve formed during capnography is called a capnogram, where the inspiratory and expiratory segments are distinguished. The main determinants of ETCO2 are CO2 production, cardiac output, pulmonary perfusion, and alveolar ventilation. Normally, ETCO2 is 2–5 mm Hg lower than arterial blood PCO2. This gradient increases when the ventilation-perfusion ratio is impaired, for example, in pulmonary embolism or pulmonary hypoperfusion during cardiac arrest. The shape of the capnogram, in turn, depends on the concentration of CO2 in the alveoli and the pattern of their emptying, as well as on cardiac output. This allows the use of capnography to register bronchospasm, CO2 circulation in the circuit, spontaneous breathing attempts, etc. In Ukraine, capnometry and capnography are routinely used in the anesthesia during laparoscopic surgeries, which require strict control of ETCO2 due to the insufflation of CO2 into the abdominal cavity and its absorption by the peritoneum. However, the spectrum of capnometry application is actually much wider than just laparoscopic surgery. In the intensive care unit, it includes but is not limited to the following indications: confirmation of the endotracheal tube position during tracheal intubation; monitoring the respiratory circuit integrity, including while turning and transporting a patient; evaluation of the cardiopulmonary resuscitation effectiveness; evaluation of the mask ventilation effectiveness; breathing monitoring during procedural sedation; monitoring during mechanical ventilation; auxiliary monitoring of hemodynamics. This literature review discusses the advantages, disadvantages and methods of using capnometry/capnography for each of the listed indications in detail.


Ключевые слова

капнометрія; капнографія; моніторинг; моніторинг у відділенні інтенсивної терапії; вуглекислий газ; огляд

capnometry; capnography; monitoring; monitoring in the intensive care unit; carbon dioxide; review

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.19.4.2023.1588

Вступ

Капнометрія/капнографія — це метод вимірювання та відображення концентрації вуглекислого газу (CO2) у дихальних газах. Найчастіше цей термін передбачає вимірювання парціального тиску вуглекислого газу (PCO2) наприкінці видиху (End-tidal CO2, ETCO2). CO2 є продуктом аеробного метаболізму. При перфузії тканин він дифундує з клітин у кров та переміщується венозною системою до легень, де видаляється за допомогою вентиляції. Таким чином, основними детермінантами ETCO2 є продукція CO2, серцевий викид (СВ), легенева перфузія та альвеолярна вентиляція [1].
Капнографія являє собою постійне неінвазивне вимірювання PCO2 у видихуваному повітрі протягом дихального циклу. Існують капнографи з двома методиками забору проб: система основного потоку та система бічного потоку. У системі основного потоку датчик розміщується в контурі респіратора, а у системі бічного потоку він розташований усередині монітора, і від контура до датчика веде окрема лінія. Для аналізу газів датчики використовують інфрачервоний, мас-спектрометричний або фотоакустичний принцип. Існують також спрощені колориметричні детектори CO2, що містять pH-чутливий хімічний індикатор, який змінює колір при кожному вдиху і видиху, відображаючи концентрацію CO2 [2].
Крива, що утворюється при капнографії, називається капнограмою (рис. 1). На капнограмі розрізняють інспіраторний та експіраторний сегменти. Експіраторний сегмент складається із трьох фаз: І фаза відображає гази мертвого простору; ІІ фаза — суміш газів мертвого простору та альвеолярних газів; ІІІ фаза (альвеолярне плато) — альвеолярні гази. Наприкінці ІІІ фази концентрація CO2 різко знижується до нуля, відображаючи наступний вдих [3]. Максимальний PCO2 в кінці фази плато реєструється як ETCO2 та найкраще відображає альвеолярний PCO2. У нормі він на 2–5 мм рт.ст. нижчий, ніж PCO2 артеріальної крові (PaCO2). Цей градієнт збільшується при порушенні вентиляційно-перфузійних відношень — наприклад, при тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) або гіпоперфузії легень під час зупинки кровообігу [1].
Клінічна інформація при капнографії може бути отримана із трьох джерел: числовий показник ETCO2, форма кривої капнограми та різниця між ETCO2 та PaCO2. Хоча капнографію важко застосовувати як самостійний діагностичний інструмент, у поєднанні з іншими даними (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, респіраторні потоки, тиски та об’єми) вона може бути цінною для диференціальної діагностики [4]. У табл. 1 наведені деякі диференціальні діагнози залежно від змін ETCO2.
В Україні капнометрія та капнографія рутинно використовуються при анестезіологічному забезпеченні лапароскопічних операцій [5, 6]. Для пневмоперитонеуму, який є умовою проведення лапароскопічних втручань, найчастіше використовують CO2. CO2 відповідає більшості сучасних вимог до газів, що застосовуються для пневмоперитонеуму: він дешевий, безкольоровий, негорючий та невибуховий, легко виводиться організмом [7]. Недоліком є те, що екзогенний CO2 добре поглинається очеревиною, що призводить до підвищення PaCO2 та збільшення елімінації CO2 легенями приблизно на 30 % [8]. В умовах загальної анестезії з міорелаксацією, коли фізіологічна відповідь на підвищення PaCO2 виключена, це може призводити до розвитку респіраторного ацидозу, порушень серцевого ритму, нестабільності гемодинаміки та навіть зупинки кровообігу, якщо параметри вентиляції не будуть належним чином скориговані [8–10]. З огляду на ці особливості анестезіологічне забезпечення лапароскопічних втручань має включати ретельний моніторинг обміну CO2 в реальному часі, для чого найкраще підходить саме капнометрія/капнографія [6, 11].
Разом з тим спектр застосування капнометрії насправді значно ширший, ніж лише лапароскопічна хірургія. У 1999 році Американське товариство анестезіологів включило її до стандарту моніторингу для всіх пацієнтів, які підлягають загальній анестезії, з метою оцінки адекватності вентиляції легень [12]. Протягом останніх років сфера застосування цього методу розширилася з операційного театру до відділення інтенсивної терапії та навіть догоспітального етапу надання допомоги. Капнометрія наразі є золотим стандартом підтвердження позиції ендотрахеальної трубки (ЕТТ) при інтубації трахеї [13, 14]. У відділенні інтенсивної терапії капнометрія дозволяє оцінювати як вентиляцію, так і перфузію, а також вентиляційно-перфузійні співвідношення [15]. Утім, частота регулярного використання капнометрії у відділеннях інтенсивної терапії коливається в межах 22–64 % [16–18].
Детальніше розглянемо деякі із сфер застосування капнометрії/капнографії у відділенні інтенсивної терапії.

Підтвердження позиції ендотрахеальної трубки

Нерозпізнана стравохідна інтубація є найбільш загрозливим ускладненням спроби інтубації трахеї. Класичними клінічними ознаками правильності положення ЕТТ є [19]:
— симетрична екскурсія грудної клітки;
— наявність симетричних дихальних шумів над легеневими полями;
— відсутність дихальних шумів в епігастрії.
Іноді до цих ознак відносять також запотівання ЕТТ. Але всі ці клінічні ознаки не є надійними. Згідно з низкою досліджень, їхня чутливість (процент правильно ідентифікованих трахеальних інтубацій) коливається в межах 74–100 %, а специфічність (процент правильно ідентифікованих стравохідних інтубацій) — 66–100 % [20–23].
Капнометрія/капнографія на сьогодні є найбільш специфічним методом підтвердження позиції ЕТТ. S. Silvestri et al. (2005) порівнювали частоту нерозпі-знаних стравохідних інтубацій у пацієнтів з травмою, які були інтубовані на догоспітальному етапі. Серед пацієнтів, у яких застосовувалася капнометрія (n = 93), нерозпізнаних стравохідних інтубацій не було; в групі контролю, де застосовували лише клінічні ознаки (n = 60), їх частота досягала 23,3 % [24].
При стравохідній інтубації вихідний ETCO2 не перевищує 10 мм рт.ст.; його наявність обумовлена потраплянням атмосферного повітря в порожнину шлунка або вживанням газованих напоїв. З кожним вдихом ETCO2 зменшується, і точно діагностувати стравохідну інтубацію можна після шостого вдиху, коли ETCO2 коливається в межах 1–2 мм рт.ст. Сатурація периферичної крові киснем (SpO2) починає знижуватися значно пізніше, у середньому через 156 ± 11 с [25, 26].
Чутливість капнометрії при визначенні положення ЕТТ, утім, може знижуватися, якщо інтубація проводиться під час серцево-легеневої реанімації. У декількох дослідженнях ETCO2 неможливо було визначити у 36–43 % випадків трахеальної інтубації пацієнтів із зупинкою кровообігу. У всіх випадках стравохідної інтубації серед цих пацієнтів ETCO2 був відсутній [23, 27, 28]. Неможливість визначення ETCO2 при правильній позиції ЕТТ можна пояснити різким зниженням перфузії на тлі неефективних компресій грудної клітки або тривалих реанімаційних заходів [1].
Іншим недоліком капнометрії є неможливість діагностики монобронхіальної інтубації. Комбінація раптового зниження ETCO2 з підвищенням тиску в дихальних шляхах може свідчити про міграцію ЕТТ у головний бронх після інтубації, але визначити вихідну монобронхіальну інтубацію за допомогою однієї капнометрії неможливо [1, 29]. Для виключення монобронхіальної інтубації за первинним капнографічним підтвердженням трахеальної інтубації завжди повинна слідувати аускультація легень [1].

Моніторинг цілісності дихального контура

Після підтвердження трахеальної інтубації постійна капнографія використовується, зокрема, для моніторингу цілісності дихального контура та прохідності дихальних шляхів. Капнографія є найбільш чутливим індикатором зміщення ЕТТ або роз’єднання контура (наприклад, при повороті пацієнта), і в цих випадках показує втрату ETCO2 негайно [30, 31]. Це робить доцільним використання її на додаток до сигналів тривоги респіратора. Однак слід зазначити, що якщо роз’єднання контура відбувається між респіратором та лінією капнографа у пацієнта зі збереженим самостійним диханням, капнографічна крива та показник ETCO2 можуть все ще відображатися [32].
Ризик зміщення ЕТТ або роз’єднання контура особливо актуальний при транспортуванні пацієнтів. Американська асоціація серця рекомендує постійний моніторинг ETCO2 як при внутрішньогоспітальному, так і при міжгоспітальному транспортуванні [33, 34]. Якщо вентиляція адекватна, різке зниження ETCO2 під час транспортування може свідчити про падіння СВ [4].

Оцінка ефективності серцево-легеневої реанімації

У 2010 році в переглянутому керівництві Advanced Cardiac Life Support (ACLS) вперше з’явилася рекомендація використовувати капнометрію не лише для підтвердження позиції ЕТТ, але і для моніторингу якості компресій грудної клітки [35]. При сталих параметрах вентиляції ETCO2 є непрямим показником СВ, що створюється компресіями. Навіть ідеальні компресії грудної клітки забезпечують лише 15–25 % від нормального СВ [36]. Як експериментальні, так і клінічні дослідження показали, що виживаність при серцево-легеневій реанімації (СЛР) залежить від забезпечення перфузії органів [37–39].
В експерименті на свинях Gudipati et al. (1988) показали, що зміни ETCO2 корелювали зі змінами серцевого індексу (СІ) протягом зупинки кровообігу та наступної СЛР. У момент індукування фібриляції шлуночків ETCO2 падав до 0 разом із СІ. Під час СЛР ETCO2 становив приблизно 25 % від вихідного рівня, як і СІ, а після відновлення спонтанного кровообігу різко підвищувався, перевищуючи вихідні значення. Це підвищення ETCO2 не супроводжувалося пропорціональним підвищенням СІ, що автори інтерпретували як «вимивання» CO2, який накопичився в погано перфузованих тканинах протягом СЛР [40].
Як в експерименті, так і в клініці, під час реанімаційних заходів, за умови проведення якісних компресій грудної клітки, ETCO2 зазвичай знаходиться в межах 10–20 мм рт.ст., що відповідає СІ 1,6–1,9 л/хв/м2 [41–43]. Керівництво ACLS визначає ETCO2 10–20 мм рт.ст. як показник якісних компресій грудної клітки. При ротації медичних працівників, які проводять компресії, ETCO2 може використовуватися для визначення, чи потрібно робити компресії глибше, чи виснажився реаніматор, чи є інші фактори, які не дозволяють підтримувати СВ ефективними компресіями [44]. За нашим досвідом, збільшення глибини компресій відображається підвищенням ETCO2 на 4–6 мм рт.ст. вже через 5–10 компресій.
В обсерваційних дослідженнях показник ETCO2 під час СЛР також мав прогностичну цінність. Неможливість досягти ETCO2 понад 10 мм рт.ст. асоціювалася з несприятливими результатами [42, 45, 46]. За даними метааналізу E.F. Paiva et al. (2018), ймовірність відновлення спонтанного кровообігу, якщо на 20-й хвилині СЛР ETCO2 не досягав 10 мм рт.ст., становила 0,5 %. ETCO2 понад 20 мм рт.ст. на тлі СЛР, навпаки, був сприятливою прогностичною ознакою. У багатьох дослідженнях також прогностичну цінність мали не абсолютні значення ETCO2, а його динаміка протягом СЛР. Поступове підвищення ETCO2 було сприятливою ознакою; зниження — навпаки [42].
При відновленні спонтанного кровообігу спостерігається різкий підйом рівня ETCO2 — понад 40 мм рт.ст., а іноді в три рази порівняно з ETCO2 на тлі компресій [47, 48]. Це підвищення відображає різке поліпшення перфузії з появою спонтанного кровообігу. Чітка межа ETCO2, яка б свідчила про відновлення спонтанного кровообігу, на сьогодні не визначена. Підвищення ETCO2 може виникати за декілька хвилин до появи пульсу на магістральних судинах [49–51].

Оцінка ефективності вентиляції маскою

У 2015 році Європейська рада реанімації розширила спектр застосування капнометрії/капнографії при СЛР та рекомендувала її не тільки при інтубації трахеї, але і при вентиляції через надгортанний повітровід або лицеву маску [52]. Маскова вентиляція не є надійним методом, і її ефективність значною мірою залежить від витікання повітря. Витікання може бути спричинене недостатнім приляганням маски, порушеною прохідністю дихальних шляхів, надлишковим об’ємом повітря, яке потраплятиме в стравохід та шлунок [3]. Розміщення капнографа між мішком або контуром респіратора та маскою дозволяє вчасно розпізнати та скоригувати неадекватну вентиляцію [53, 54]. 
T. Hayashida et al. (2022) вивчали форму кривих капнограм та показники ETCO2 у 50 хворих, яким проводилася маскова вентиляція під час індукції анестезії. Вони визначили, що комбінація цих параметрів дає змогу досить точно оцінити дихальний об’єм. Мінімальне цільове значення ETCO2 при масковій вентиляції повинне становити 22 мм рт.ст. При показниках від 10 до 22 мм рт.ст. автори рекомендують застосувати допоміжні засоби — корекцію положення, установку орофарингеального повітроводу або вентиляцію «в чотири руки». При показниках ETCO2 нижче від 10 мм рт.ст. або за відсутності кривої капнограми слід негайно ініціювати алгоритм важких дихальних шляхів [55].

Процедурна седація

З розвитком інтервенційної радіології, електрофізіології та катетеризації серця спостерігається значне зростання числа маніпуляцій, які потребують седації та проводяться за межами операційної. Добре відомо, що такі маніпуляції несуть ризик розвитку гіпоксії. У дослідженні C.R. Chudnofsky et al. (2000) із 77 випадків маніпуляцій у реанімаційній залі, які здійснювалися під седацією мідазоламом та кетаміном, у 6 % випадків розвивалося апное, яке потребувало штучної вентиляції легень, і у 75 % випадків протягом процедури розвивалася гіпоксія (SpO2 < 90 %) [56]. Дослідження Реєстру процедурних седацій США (1000 пацієнтів у 14 лікарнях) показало частоту ускладнень 4,1 %, у тому числі 1,1 % пацієнтів потребували штучної вентиляції легень [57]. У дослідженні G.I. Papachristou et al. (2007) серед 3058 пацієнтів, яким проводили ендоскопічну ретроградну панкреатохолангіографію під седацією мідазоламом, прометазином та меперидином, у 124 пацієнтів спостерігалася депресія дихання [58]. Заміна одного з вищевказаних препаратів на пропофол не виключала ризику гіпоксії [59]. Однак слід зазначити, що в США процедурна седація в таких випадках може проводитися медсестрою під наглядом лікаря, який проводить саму процедуру, тобто без участі анестезіолога.
Процедурна седація та аналгезія також є стандартом лікування у відділенні невідкладної допомоги та реанімаційній залі [60]. Моніторинг при цьому зазвичай включає частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск, частоту дихання, SpO2, електрокардіографію та клінічні дані. Протягом останніх 15 років поширеною практикою стало також використання капнометрії/капнографії [61, 62].
У неінтубованих пацієнтів з цією метою використовуються системи бічного потоку, у яких датчик розташований всередині монітора, а забір зразків газу здійснюється через лінії у спеціальних масках або назально-оральних канюлях (рис. 2) [63, 64]. 
Деякі автори за відсутності комерційних канюль модифікують нереверсивні кисневі маски: лінія капнографа герметично приєднується до самостійно зробленого отвору у масці [65, 66].
Низка досліджень показала, що капнометрія/капнографія виявляє субклінічну (без гіпоксемії) депресію дихання у 14–48 % пацієнтів [67–70]. У дослідженні J.H. Burton et al. (2006) серед пацієнтів, у яких розвивалася депресія дихання під час процедурної седації, капнометрія/капнографія реагувала на 12–271 с раніше, ніж SpO2 або частота дихання [71]. Утім, великих клінічних досліджень з цього питання проводилося дуже мало, і переконливих даних, чи підвищує капнометрія/капнографія безпеку процедурної седації порівняно зі стандартним моніторингом, на сьогодні недостатньо [72, 73].

Оптимізація механічної вентиляції

Для пацієнтів на механічній вентиляції легень капнометрія/капнографія становить безцінний та багатофункціональний інструмент. Форма кривої капнограми допомагає діагностувати бронхоспазм, обструкцію дихальних шляхів або перегин ЕТТ, а також оцінити самостійні дихальні спроби під час відлучення від респіратора. Різниця між ETCO2 та PaCO2 дозволяє розрахувати альвеолярний мертвий простір та вентиляційно-перфузійні співвідношення. Капнометрія/капнографія дає можливість зменшити кількість аналізів газового складу крові, що знижує вартість лікування і полегшує роботу в тих закладах, де газоаналізатор доступний не цілодобово або відсутній [43].
У здорової людини ETCO2 добре корелює з PaCO2, але при різних патологічних станах ETCO2 може бути значно нижчим за PaCO2 (у рідкісних випадках у здорових вагітних ETCO2 може бути трохи вищим за PaCO2) [74–76]. У випадках, коли ETCO2 нижчий за PaCO2, різниця між ними дозволяє розрахувати процент мертвого простору:
VD/VT = (PaCO2 – ETCO2)/PaCO2,
де VD — об’єм мертвого простору, мл; VT — дихальний об’єм, мл;
PaCO2 — парціальний тиск CO2 в артеріальній крові, мм рт.ст.;
ETCO2 — парціальний тиск CO2 у видихуваному повітрі, мм рт.ст. [77].
У здорової людини об’єм мертвого простору не перевищує 25 % нормального дихального об’єму. При захворюваннях легень, коли альвеолярно-капілярні мембрани скомпрометовані (емфізема легень, ТЕЛА, гострий респіраторний дистрес-синдром, пневмонія), ця частка може досягати 50 % [77]. У таких пацієнтів при корекції параметрів механічної вентиляції зміни PaCO2 та ETCO2 погано корелюють та можуть навіть змінюватись протилежно — наприклад, коли при збільшенні частоти дихання збільшується вентиляція мертвого простору, ETCO2 буде знижуватися на тлі зростання PaCO2 [78–80]. У цієї категорії пацієнтів показник ETCO2 не можна інтерпретувати окремо від PaCO2, і капнометрія/капнографія у них не є альтернативою аналізу газового складу крові [15]. Утім, VD/VT у них є цінним показником для визначення ефективності вентиляції, підбору оптимального позитивного тиску наприкінці видиху та контролю рекрутменту легень [81–83].
ETCO2 може бути адекватним показником вентиляції при відповідності наступній комбінації критеріїв:
1. Показник ETCO2 можна вважати об’єктивним (нормальна форма кривої, стабільні хвилі, відсутність відомого захворювання легень, відсутність значної гіпоксемії).
2. Пацієнт не потребує точного контролю PaCO2 (немає підвищення внутрішньочерепного тиску, правошлуночкової недостатності або вагітності).
3. Немає значних метаболічних порушень кислотно-основного стану.
4. Цільового ETCO2 можна досягнути відносно нормальною хвилинною вентиляцією (6–10 л/хв) [84].
Якщо пацієнт не відповідає цим критеріям, він потребує визначення газового складу крові. У такому випадку визначається вихідний газовий склад крові та різниця між ETCO2 та PaCO2. Параметри вентиляції налаштовують згідно з вихідним газовим складом крові, після чого відстежують тренди ETCO2. Повторні аналізи газового складу крові беруть за потреби: наприклад, для контролю при реакції ETCO2 на збільшення або зменшення хвилинної вентиляції або при змінах у стані хворого [84].
У будь-якому випадку безпосередньо після інтубації трахеї доцільно налаштувати параметри вентиляції на основі показника ETCO2, а потім проконтролювати їх за допомогою аналізу газового складу крові. Це дозволяє прискорити досягнення цільового pH та зменшити кількість аналізів газового складу крові [84, 85].
Форма кривої капнограми у пацієнтів на механічній вентиляції легень може бути більш інформативною, ніж цифровий показник ETCO2. Як зазначалося вище, капнографічна крива складається із інспіраторного та експіраторного сегментів; експіраторний сегмент поділяється на три фази. Нахил та висота фази ІІІ (плато) залежить від концентрації CO2 в альвеолах та патерну їх спорожнення. У свою чергу, концентрація CO2 в альвеолах залежить від вентиляційних та перфузійних характеристик альвеол. Калібр дихальних шляхів визначає вентиляцію, а СВ впливає на перфузію. Таким чином, висота фази плато переважно залежить від СВ, а нахил фаз ІІ та ІІІ — від патерну спорожнення альвеол та вентиляційно-перфузійних співвідношень (рис. 3). Кут між ІІ та ІІІ фазами (кут α) переважно відображає варіації часових констант легені та опосередковано відображає стан вентиляційно-перфузійних співвідношень. У нормі він дорівнює приблизно 100°. Кут між фазою ІІІ та інспіраторним падінням (кут β) у нормі дорівнює приблизно 90°; його збільшення може свідчити про циркуляцію CO2 в контурі, особливо якщо на вдиху крива не досягає ізолінії [3, 4].
Також капнографічна крива дозволяє реєструвати спонтанні дихальні спроби пацієнта, які виглядають як невеликі поглиблення у різних місцях кривої [84]. Крім того, на капнограмі можуть з’являтися серцеві осциляції, які є результатом передачі серцевих скорочень на легені та дихальні шляхи. Осциляції можна помітити, якщо частота дихання або дихальний об’єм занадто низькі. Вони є ознакою неадекватної вентиляції [86].

Зміни серцевого викиду та об’єм-реактивність

У пацієнта зі стабільною гемодинамікою концентрація CO2 у видихуваному газі залежить лише від продукції CO2 та хвилинного об’єму вентиляції. СВ у таких пацієнтів на ETCO2 не впливає. Але динамічні зміни СВ можуть викликати транзиторні коливання ETCO2. Наприклад, якщо СВ раптово знижується з 5 до 3 л/хв, доставка CO2 до легень різко погіршується, що призводить до зниження ETCO2. З часом CO2 накопичується в тканинах, і PCO2 у венозній крові підвищується, що зрештою призводить до підвищення ETCO2. Таким чином, зниження СВ не викликає довготривалих ефектів [15, 84].
Цей ефект можна використовувати також при тесті пасивного підняття ніг для визначення об’єм-реактивності: якщо пасивне підняття ніг призводить до збільшення СВ, на капнограмі це проявиться транзиторним підвищенням ETCO2. У дослідженні X. Monnet та ін. (2013) в «об’єм-чутливих» хворих при виконанні тесту пасивного підняття ніг збільшення ETCO2 на ≥ 5 % корелювало зі збільшенням СІ на ≥ 15 % з чутливістю 71 % та специфічністю 100 % [87]. При цьому зміни ETCO2 випереджають зміни артеріального тиску [15, 84, 87].

Висновки

Капнометрія/капнографія є простим, дешевим та водночас потужним і багатофункціональним методом моніторингу. У відділенні інтенсивної терапії спектр її застосування включає наступні показання, але не обмежується ними:
— підтвердження позиції ендотрахеальної трубки;
— моніторинг цілісності дихального контура;
— оцінка ефективності серцево-легеневої реанімації;
— оцінка ефективності вентиляції маскою;
— моніторинг під час процедурної седації;
— моніторинг під час механічної вентиляції легень;
— допоміжний моніторинг гемодинаміки.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Внесок авторів. Д.А. Кріштафор — концептуалізація, написання оригінального тексту; О.В. Кравець, О.М. Клигуненко — концептуалізація, редагування; В.В. Єхалов, Д.М. Станін — редагування.
 
Отримано/Received 04.04.2023
Рецензовано/Revised 15.04.2023
Прийнято до друку/Accepted 23.04.2023

Список литературы

  1. Sandroni C., De Santis P., D’Arrigo S. Capnography during cardiac arrest. Resuscitation. 2018. Vol. 132. P. 73-77. doi: 10.1016/j.resuscitation.2018.08.018.
  2. Walsh B.K., Crotwell D.N., Restrepo R.D. Capnography/Capnometry during mechanical ventilation: 2011. Respir Care. 2011. Vol. 56(4). P. 503-599. doi: 10.4187/respcare.01175.
  3. Kodali B.S., Urman R.D. Capnography during cardiopulmonary resuscitation: Current evidence and future directions. J. Emerg. Trauma. Shock. 2014. Vol. 7. P. 332-340. doi: 10.4103/0974-2700.142778.
  4. Kodali B.S. Capnography Outside the Operating Rooms. Anesthesiology. 2013. Vol. 118. P. 192-201. doi: 10.1097/ALN.0b013e318278c8b6.
  5. Халімончик В.В. Гемодинамічні зміни при лапароскопічних операціях в гінекології. Український медичний часопис. 2019. № 3(131). С. 1-2. doi: 10.32471/umj.1680-3051.131.157727.
  6. Ткачук О.Л., Парахоняк Р.Л., Мельник С.В., Ткачук-Григорчук О.О. Порівняльна характеристика динаміки кардіоваскулярних та респіраторних ефектів пневмоперитонеуму на основі вуглекислого газу та аргону при лапароскопічній холецистектомії. Art of Medicine. 2021. № 4(20). С. 90-95. DOI: 10.21802/artm.2021.4.20.90.
  7. Yu T., Cheng Y., Wang X. et al. Gases for establishing pneumoperitoneum during laparoscopic abdominal surgery. Cochrane Database Syst. Rev. 2017. Vol. 6(6). Article No. CD009569. doi: 10.1002/14651858.CD009569.pub3.
  8. Tan P.L., Lee T.L., Tweed W.A. Carbon dioxide absorption and gas exchange during pelvic laparoscopy. Canadian Journal of Anaesthesia. 1992. Vol. 39(7). P. 677-681. doi: 10.1007/bf03008229.
  9. Scott D.B., Julian D.G. Observations on cardiac arrhythmias during laparoscopy. BMJ. 1972. Vol. 1. P. 411-413. doi: 10.1136/bmj.1.5797.411.
  10. Gutt C.N., Oniu T., Mehrabi A. et al. Circulatory and Respiratory Complications of Carbon Dioxide Insufflation. Dig. Surg. 2004. Vol. 21. P. 95-105. doi: 10.1159/000077038.
  11. Kaloo P., Armstrong S., Kaloo C., Jordan V. Interventions to reduce shoulder pain following gynaecological laparoscopic procedures. Cochrane Database of Systematic Reviews. 2019. Vol. 1(1). Article No. CD011101. DOI: 10.1002/14651858.CD011101.pub2.
  12. American Society of Anesthesiologists. Standards for Basic Anesthetic Monitoring. Approved by the ASA House of Delegates on October 21, 1986, last amended on October 20, 2010, and reaffirmed on December 13, 2020. URL: https://www.asahq.org/standards-and-guidelines/standards-for-basic-anesthetic-monitoring.
  13. Adi O., Chuan T.W., Rishya M. A feasibility study on bedside upper airway ultrasonography compared to waveform capnography for verifying endotracheal tube location after intubation. Crit. Ultrasound J. 2013. Vol. 5. P. 7. doi: 10.1186/2036-7902-5-7.
  14. Quintela P.A., Erroz I.O., Matilla M.M., Blanco S.R., Zubillaga D.M., Santos L.R. Usefulness of bedside ultrasound compared to capnography and X-ray for tracheal intubation. An. Pediatr. 2014. Vol. 81. P. 283-288. doi: 10.1016/j.anpedi.2014.01.004. Spanish.
  15. Nassar B.S., Schmidt G.A. Capnography During Critical Illness. Chest. 2015. Vol. 149. No. 2. P. 576-585. doi: 10.1378/chest.15-1369.
  16. Kannan S., Manji M. Survey of use of end-tidal carbon dioxide for confirming tracheal tube placement in intensive care units in the UK. Anaesthesia. 2003. Vol. 58. P. 476-479. doi: 10.1046/j.1365-2044.2002.28934.x.
  17. Georgiou A.P., Gouldson S., Amphlett A.M. The use of capnography and the availability of airway equipment on Intensive Care Units in the UK and the Republic of Ireland. Anaesthesia. 2010. Vol. 65. P. 462-467. doi: 10.1111/j.1365-2044.2010.06308.x.
  18. Husain T., Gatward J.J., Hambidge O.R., Asogan M., Southwood T.J. Strategies to prevent airway complications: A survey of adult intensive care units in Australia and New Zealand. Br. J. Anaesth. 2012. Vol. 108. P. 800-806. doi: 10.1093/bja/aes030.
  19. Soar J., Bottiger B.W., Carli P. et al. European Resuscitation Council Guidelines 2021: Adult advanced life support. Resuscitation. 2021. Vol. 161. P. 115-151. doi: 10.1016/j.resuscitation.2021.02.010.
  20. Grmec S. Comparison of three different methods to confirm tracheal tube placement in emergency intubation. Intensive Care Med. 2002. Vol. 28. P. 701-704. doi: 10.1007/s00134-002-1290-x.
  21. Grmec S., Mally S. Prehospital determination of tracheal tube placement in severe head injury. Emergency Medicine. 2004. Vol. 21. P. 518-520.
  22. Knapp S., Kofler J., Stoiser B. et al. The assessment of four different methods to verify tracheal tube placement in the critical care setting. Anesth. Analg. 1999. Vol. 88. P. 766-770. doi: 10.1097/00000539-199904000-00016.
  23. Takeda T., Tanigawa K., Tanaka H., Hayashi Y., Goto E., Tanaka K. The assessment of three methods to verify tracheal tube placement in the emergency setting. Resuscitation. 2003. Vol. 56. P. 153-157. doi: 10.1016/s0300-9572(02)00345-3.
  24. Silvestri S., Ralls G.A., Krauss B. et al. The effectiveness of out-of-hospital use of continuous end-tidal carbon dioxide monitoring on the rate of unrecognized misplaced intubation within a regional emergency medical services system. Ann. Emerg. Med. 2005. Vol. 45(5). P. 497-503. doi: 10.1016/j.annemergmed.2004.09.014.
  25. Li C.H., Zhao W., Zhang J.H., Jia N.G. Detection of esophageal intubation-assessment of several methods in clinical anesthesia. Zhongguo Yi Xue Ke Xue Yuan Xue Bao. 2003. Vol. 25(2). P. 197-200. Chinese.
  26. Anderson D.M. Capnography. Decision Making in Anesthesiology (Fourth Edition). Еd. Bready L.L., Dillman D., Noorily S.H. Mosby, 2007. P. 32-35. doi: 10.1016/B978-0-323-03938-3.50014-2.
  27. Tanigawa K., Takeda T., Goto E., Tanaka K. Accuracy and reliability of the self-inflating bulb to verify tracheal intubation in out-of-hospital cardiac arrest patients. Anesthesiology. 2000. Vol. 93. P. 1432-1436. doi: 10.1097/00000542-200012000-00015.
  28. Tanigawa K., Takeda T., Goto E., Tanaka K. The efficacy of esophageal detector devices in verifying tracheal tube placement: a randomized cross-over study of out-of-hospital cardiac arrest patients. Anesth. Analg, 2001. Vol. 92. P. 375-378. doi: 10.1097/00000539-200102000-00018.
  29. Gandhi S.K., Munshi C.A., Coon R., Bardeen-Henschel A. Capnography for detection of endobronchial migration of an endotracheal tube. J. Clin. Monit. 1991. Vol. 7(1). P. 35-38. doi: 10.1007/BF01617896.
  30. Ahrens T., Sona C. Capnography application in acute and critical care. AACN Clin. Issues. 2003. Vol. 14(2). P. 123-132. doi: 10.1097/00044067-200305000-00002.
  31. Cantwell R., Clutton-Brock T., Cooper G. et al. Saving Mo-thers’ Lives: Reviewing maternal deaths to make motherhood safer: 2006–2008. The Eighth Report of the Confidential Enquiries into Maternal Deaths in the United Kingdom. BJOG. 2011. Vol. 118 (Suppl. 1). P. 1-203. doi: 10.1111/j.1471-0528.2010.02847.x.
  32. Cheifetz I.M., Myers T.R. Respiratory therapies in the critical care setting. Should every mechanically ventilated patient be monitored with capnography from intubation to extubation? Respir. Care. 2007. Vol. 52(4). P. 423-38.
  33. American Heart Association. 2005 American Heart Association (AHA) guidelines for cardiopulmonary resuscitation (CPR) and emergency cardiovascular care (ECC) of pediatric and neonatal patients: pediatric advanced life support. Pediatrics. 2006. Vol. 117(5). P. e1005-e1028. doi: 10.1542/peds.2006-0346.
  34. Fanara B., Manzon C., Barbot O., Desmettre T., Capellier G. Recommendations for the intra-hospital transport of critically ill patients. Crit. Care. 2010. Vol. 14. P. R87. doi: 10.1186/cc9018.
  35. Kaneko I. Advanced cardiovascular life support in AHA Guidelines 2010: Key changes from Guidelines 2005. Nihon Rinsho. 2011. Vol. 69(4). P. 623-629. Japanese.
  36. Lurie K.G., Nemergut E.C., Yannopoulos D., Sweeney M. The physiology of cardiopulmonary resuscitation. Anesth. Analg. 2016. Vol. 122. P. 767-783. doi: 10.1213/ANE.0000000000000926.
  37. Sanders A.B., Ewy G.A., Taft T.V. Prognostic and therapeutic importance of the aortic diastolic pressure in resuscitation from cardiac arrest. Crit. Care Med. 1984. Vol. 12. P. 871-873. doi: 10.1097/00003246-198410000-00007.
  38. Niemann J.T., Criley J.M., Rosborough J.P., Niskanen R.A., Alferness C. Predictive indices of successful cardiac resuscitation after prolonged arrest and experimental cardiopulmonary resuscitation. Ann. Emerg. Med. 1985. Vol. 14. P. 521-528. doi: 10.1016/s0196-0644(85)80774-5.
  39. Paradis N.A., Martin G.B., Rivers E.P. et al. Coronary perfusion pressure and the return of spontaneous circulation in human cardiopulmonary resuscitation. JAMA. 1990. Vol. 263. P. 1106-1113.
  40. Gudipati C.V., Weil M.H., Bisera J., Deshmukh H.G., Rackow E.C. Expired carbon dioxide: a noninvasive monitor of cardiopulmonary resuscitation. Circulation. 1988. Vol. 77. P. 234-239. doi: 10.1161/01.cir.77.1.234.
  41. Bhende M.S., Karasic D.G., Karasic R.B. End-tidal carbon dioxide changes during cardiopulmonary resuscitation after experimental asphyxial cardiac arrest. Am. J. Emerg. Med. 1996. Vol. 14(4). P. 349-350. doi: 10.1016/S0735-6757(96)90046-7.
  42. Paiva E.F., Paxton J.H., O’Neil B.J. The use of end-tidal carbon dioxide (ETCO2) measurement to guide management of cardiac arrest: A systematic review. Resuscitation. 2018. Vol. 123. P. 1-7. doi: 10.1016/j.resuscitation.2017.12.003.
  43. Kodali B., Urman R. Capnography during cardiopulmonary resuscitation: Current evidence and future directions. J. Emerg. Trauma Shock. 2014. Vol. 7(4). P. 332-340. doi: 10.4103/0974-2700.142778.
  44. Panchal A.R., Bartos J.A., Cabañas J.G. et al. Adult Basic and Advanced Life Support Writing Group. Part 3: Adult Basic and Advanced Life Support: 2020 American Heart Association Guidelines for Cardiopulmonary Resuscitation and Emergency Cardiovascular Care. Circulation. 2020. Vol. 142(16, Suppl. 2). P. S366-S468. doi: 10.1161/CIR.0000000000000916.
  45. Levine R.L., Wayne M.A., Miller C.C. End-tidal carbon dioxide and outcome of out-of-hospital cardiac arrest. N. Engl. J. Med. 1997. Vol. 337. P. 301-306. doi: 10.1056/NEJM199707313370503.
  46. Sutton R.M., French B., Meaney P.A. et al. Physiologic monitoring of CPR quality during adult cardiac arrest: A propensity-matched cohort study. Resuscitation. 2016. Vol. 106. P. 76-82. doi: 10.1016/j.resuscitation.2016.06.018.
  47. Sanders A.B., Kern K.B., Otto C.W., Milander M.M., Ewy G.A. End-tidal carbon dioxide monitoring during cardiopulmonary resuscitation. A prognostic indicator for survival. JAMA. 1989. Vol. 262. P. 1347-1351.
  48. Garnett A.R., Ornato J.P., Gonzalez E.R., Johnson E.B. End-tidal carbon dioxide monitoring during cardiopulmonary resuscitation. JAMA. 1987. Vol. 257. P. 512-515.
  49. Pokorna M., Necas E., Kratochvil J., Skripsky R., Andrlik M., Franek O. A sudden increase in partial pressure end-tidal carbon dioxide (P(ET)CO(2)) at the moment of return of spontaneous circulation. J. Emerg. Med. 2010. Vol. 38. P. 614-621. doi: 10.1016/j.jemermed.2009.04.064.
  50. Lui C., Poon K., Tsui K. Abrupt rise of end tidal carbon dioxide level was a specific but non-sensitive marker of return of spontaneous circulation in patient with out-of-hospital cardiac arrest. Resuscitation. 2016. Vol. 104. P. 53-58. doi: 10.1016/j.resuscitation.2016.04.018.
  51. Sandroni C., Ristagno G. End-tidal CO2 to detect recovery of spontaneous circulation during cardiopulmonary resuscitation: We are not ready yet. Resuscitation. 2016. Vol. 104. P. 5-6. doi: 10.1016/j.resuscitation.2016.05.018.
  52. Soar J., Nolan J.P., Böttiger B.W. et al. European Resuscitation Council Guidelines for Resuscitation 2015: Section 3. Adult advanced life support. Resuscitation. 2015. Vol. 95. P. 100-147. doi: 10.1016/j.resuscitation.2015.07.016.
  53. Finer N.N., Rich W., Wang C., Leone T. Airway Obstruction During Mask Ventilation of Very Low Birth Weight Infants During Neonatal Resuscitation. Pediatrics. 2009. Vol. 123. P. 865-869. doi: 10.1542/peds.2008-0560.
  54. Cereceda-Sánchez F.J., Molina-Mula J. Systematic Review of Capnography with Mask Ventilation during Cardiopulmonary Resuscitation Maneuvers. J. Clin. Med. 2019. Vol. 8(3). P. 358. doi: 10.3390/jcm8030358.
  55. Hayashida T., Nozaki-Taguchi N., Sato S., Meguro T., Sato Y., Isono S. The use of capnography for real-time monitoring of mask ventilation during induction of general anaesthesia: A prospective observational study. European Journal of Anaesthesiology and Intensive Care. 2022. Vol. 1(6). P. e009. doi: 10.1097/EA9.0000000000000009.
  56. Chudnofsky C.R., Weber J.E., Stoyanoff P.J. et al. A combination of midazolam and ketamine for procedural sedation and analgesia in adult emergency department patients. Acad. Emerg. Med. 2000. Vol. 7. P. 228-235. doi: 10.1111/j.1553-2712.2000.tb01064.x.
  57. Sacchetti A., Senula G., Strickland J., Dubin R. Procedural sedation in the community emergency department: Initial results of the ProSCED registry. Acad. Emerg. Med. 2007. Vol. 14. P. 41-46. doi: 10.1197/j.aem.2006.05.023.
  58. Papachristou G.I., Gleeson F.C., Papachristou D.J., Peter-sen B.T., Baron T.H. Endoscopist administered sedation during ERCP: Impact of chronic narcotic/benzodiazepine use and predictive risk of reversal agent utilization. Am. J. Gastroenterol. 2007. Vol. 102. P. 738-743. doi: 10.1111/j.1572-0241.2007.01093.x.
  59. Pino R.M. The nature of anesthesia and procedural sedation outside of the operating room. Curr. Opin. Anaesthesiol. 2007. Vol. 20. P. 347-351. doi: 10.1097/ACO.0b013e32827035c7.
  60. Krauss B., Green S.M. Procedural sedation and analgesia in children. Lancet. 2006. Vol. 367. P. 766-780. doi: 10.1016/S0140-6736(06)68230-5.
  61. Godwin S.A., Burton J.H., Gerardo C.J. et al. Clinical policy: procedural sedation and analgesia in the emergency department. Ann. Emerg. Med. 2014. Vol. 63(2). P. 247-58. doi: 10.1016/j.annemergmed.2013.10.015.
  62. Chawla N., Boateng A., Deshpande R. Procedural sedation in the ICU and emergency department. Curr. Opin. Anaesthesiol. 2017. Vol. 30(4). P. 507-512. doi: 10.1097/ACO.0000000000000487.
  63. Maddox R.R., Oglesby H., Williams C.K., Fields M., Danello S. Continuous Respiratory Monitoring and a “Smart” Infusion System Improve Safety of Patient-Controlled Analgesia in the Postoperative Period. Advances in Patient Safety: New Directions and Alternative Approaches (Vol. 4: Technology and Medication Safety). Еd. by Henriksen K., Battles J.B., Keyes M.A., Grady M.L. Rockville (MD): Agency for Healthcare Research and Quality (US), 2008.
  64. Krauss B., Hess D.R. Capnography for Procedural Sedation and Analgesia in the Emergency Department. Annals of Emergency Medicine. 2007. Vol. 50. No. 2. P. 172-181. doi: 10.1016/j.annemergmed.2006.10.016.
  65. Cong M.L., Mohan A. Description of an Assembled Noninvasive Capnography Setup. Air Medical Journal. 2013. Vol. 32. No. 6. P. 343-345. doi: 10.1016/j.amj.2013.08.007.
  66. McGovern T. Face Mask Capnography. Emergency Medicine Updates. 2015. URL: https://emupdates.com/face-mask-capnography/.
  67. Hart L.S., Berns S.D., Houck C.S. et al. The value of end-tidal CO2 monitoring when comparing three methods of procedural sedation for children undergoing painful procedures in the emergency department. Pediatr. Emerg. Care. 1997. Vol. 13. P. 189-193. doi: 10.1097/00006565-199706000-00004.
  68. Miner J.R., Heegaard W., Plummer D. End-tidal carbon dioxide monitoring during procedural sedation. Acad. Emerg. Med. 2002. Vol. 9. P. 275-280. doi: 10.1111/j.1553-2712.2002.tb01318.x.
  69. Miner J.R., Biros M., Heegaard W. et al. Bispectral EEG analysis of patients undergoing procedural sedation in the emergency department. Acad. Emerg. Med. 2003. Vol. 10. P. 638-643. doi: 10.1111/j.1553-2712.2003.tb00048.x.
  70. Miner J.R., Biros M., Krieg S. et al. Randomized clinical trial of propofol versus methohexital for procedural sedation during fracture and dislocation reduction in the emergency department. Acad. Emerg. Med. 2003. Vol. 10. P. 931-937. doi: 10.1111/j.1553-2712.2003.tb00646.x.
  71. Burton J.H., Harrah J.D., Germann C.A. et al. Does end-tidal carbon dioxide monitoring detect respiratory events prior to current sedation monitoring practices? Acad. Emerg. Med. 2006. Vol. 13. P. 500-504. doi: 10.1197/j.aem.2005.12.017.
  72. Wall B.F., Magee K., Campbell S.G., Zed P.J. Capnography versus standard monitoring for emergency department procedural sedation and analgesia. Cochrane Database Syst. Rev. 2017. Vol. 3(3). Article No. CD010698. doi: 10.1002/14651858.CD010698.pub2.
  73. Dewdney C., MacDougall M., Blackburn R., Lloyd G., Gray A. Capnography for procedural sedation in the ED: a systematic review. Emerg. Med. J. 2017. Vol. 34(7). P. 476-484. doi: 10.1136/emermed-2015-204944.
  74. Kartal M., Goksu E., Eray O. et al. The value of ETCO2 measurement for COPD patients in the emergency department. Eur. J. Emerg. Med. 2011. Vol. 8(1). P. 9-12. doi: 10.1097/MEJ.0b013e328337b9b9.
  75. Delerme S., Freund Y., Renault R. et al. Concordance between capnography and capnia in adults admitted for acute dyspnea in an ED. Am. J. Emerg. Med. 2010. Vol. 28. P. 711-714. doi: 10.1016/j.ajem.2009.04.028.
  76. Lee S.W., Hong Y.S., Han C. et al. Concordance of end-tidal carbon dioxide and arterial carbon dioxide in severe traumatic brain injury. J. Trauma. 2009. Vol. 67. P. 526-530. doi: 10.1097/TA.0b013e3181866432.
  77. Rackley C.R. Monitoring During Mechanical Ventilation. Respir. Care. 2020. Vol. 65(6). P. 832-846. doi: 10.4187/respcare.07812.
  78. Hess D.R., Schlottag A., Levin B. et al. An evaluation of the usefulness of end-tidal PCO2 to aid weaning from mechanical ventilation following cardiac surgery. Respir. Care. 1991. Vol. 36. P. 837-843.
  79. Tusman G., Suarez-Sipmann F., Bohm S.H., Borges J.B., Hedenstierna G. Capnography reflects ventilation/perfusion distribution in a model of acute lung injury. Acta Anaesthesiol. Scand. 2011. Vol. 55. P. 597-606. doi: 10.1111/j.1399-6576.2011.02404.x.
  80. Tusman G., Suarez-Sipmann F., Bohm S.H., Pech T., Reismann H., Meschino G. Monitoring dead-space during recruitment and PEEP titration in an experimental model. Intensive Care Med. 2006. Vol. 32. P. 1863-1871. doi: 10.1007/s00134-006-0371-7.
  81. Böhm S.H., Maisch S., von Sandersleben A. et al. The effects of lung recruitment on the Phase III slope of volumetric capnography in morbidly obese patients. Anesth. Analg. 2009. Vol. 109(1). P. 151-159. doi: 10.1213/ane.0b013e31819bcbb5.
  82. Tusman G., Groisman I., Fiolo F.E. et al. Noninvasive monitoring of lung recruitment maneuvers in morbidly obese patients: the role of pulse oximetry and volumetric capnography. Anesth. Analg. 2014. Vol. 118(1). P. 137-144. doi: 10.1213/01.ane.0000438350.29240.08.
  83. Fengmei G., Jin C., Songqiao L., Congshan Y., Yi Y. Dead space fraction changes during PEEP titration following lung recruitment in patients with ARDS. Respir. Care. 2012. Vol. 57(10). P. 1578-1585. doi: 10.4187/respcare.01497.
  84. Farkas J. Waveform capnography in the intubated patient. The Internet Book of Critical Care. 2021. URL: https://emcrit.org/ibcc/co2/.
  85. Owen R., Castle N. EtCO2: the key to effective prehospital ventilation. Emerg. Med. J. 2006. Vol. 23(7). P. 578-579. doi: 10.1136/emj.2006.035907.
  86. Ortega R., Connor C., Kim S., Djang R., Patel K. Monitoring Ventilation with Capnography. N. Engl. J. Med. 2012. Vol. 367. P. e27. doi: 10.1056/NEJMvcm1105237.
  87. Monnet X., Bataille A., Magalhaes E. et al. End-tidal carbon dioxide is better than arterial pressure for predicting volume responsiveness by the passive leg raising test. Intensive Care Med. 2013. Vol. 39(1). P. 93-100. doi: 10.1007/s00134-012-2693-y.

Вернуться к номеру