Мобильная версия

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №4, 2023

Зв’язок механічної дисинхронії міокарда лівого шлуночка зі ступенем оклюзії коронарних артерій у хворих із коронарною хворобою серця

Авторы: Більченко О.В. (1), Мехтієва Фатма Барат кизи (1, 2), Більченко А.О. (3)
(1) — Харківський національний медичний університет МОЗ України, м. Харків, Україна
(2) — Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1, м. Харків, Україна
(3) — ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої» НАМН України, м. Харків, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Поширеність хронічної серцевої недостатності (ХСН) у світі зростає, проте в розвинених країнах вона стабілізувалася завдяки ефективному лікуванню перш за все гострого коронарного синдрому (ГКС) та впровадженню стратегії реваскуляризації. За даними рандомізованих досліджень, менш ефективною вважається реваскуляризація у хворих із хронічним коронарним синдромом (ХКС) без ознак дисфункції міокарда. Відповідно, дедалі актуальнішим стає відбір потенційних кандидатів на реваскуляризацію, і одним з перспективних методів оцінки систолічної та діастолічної функцій лівого шлуночка вважається оцінка механічної та електричної дисинхронії міокарда. Мета дослідження: оцінити зв’язок механічної дисинхронії міокарда зі ступенем оклюзії коронарних артерій (КА) у хворих з коронарною хворобою серця, яким проводилася процедура реваскуляризації. Матеріали та методи. У дослідження було включено 134 хворі із ХКС, яким проводилася процедура реваскуляризації. Показаннями для реваскуляризації були інфаркт міокарда у 35 хворих і хронічні коронарні синдроми у 99 хворих. За результатами коронароангіографії хворі були поділені на 3 групи: 12 хворих з незміненими КА (1-ша група), 17 хворих з атеросклеротичним ураженням КА без ознак оклюзії (2-га група) та 105 хворих з оклюзією КА (3-тя група), серед яких 10 мали оклюзію менше ніж 50 %, 26 — від 50 до 80 %, 36 — більше ніж 80 %, 33 хворих мали повну оклюзію хоча б однієї коронарної артерії. Усім хворим проводилося визначення параметрів механічної дисинхронії міокарда (ДМ) ультразвуковим методом. Результати. У першій групі 3 хворі (25 %) мали механічну ДМ, у другій — 4 хворі (23,5 %). У групі з оклюзією коронарних артерій 42 хворих (40 %) мали механічну ДМ, але серед хворих із повною оклюзією КА половина мала ознаки ДМ. Показник затримки активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) не відрізнявся вірогідно у групах порівняння, проте вірогідно зростав у хворих із повною оклюзією КА до 64,8 ± 43,2 мс порівняно з 40,8 ± 13,1 мс у групі хворих із незміненими КА (р < 0,05). Зв’язок показника затримки активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) зі ступенем оклюзії КА підтверджувався також даними кореляційного аналізу (r = 0,254, p = 0,009). Також за рахунок вірогідного зростання часу передвигнання в аорту (APEI) у групі хворих з повною оклюзією КА до 125,1 ± 35,4 мс (р < 0,05) вірогідно збільшилась інтервентрикулярна механічна затримка (IVМD) до 61,3 ± 40,5 мс порівняно з 33,4 ± 3,4 мс у хворих із незміненими КА (р < 0,05). Час наповнення лівого шлуночка (LVFT) був вірогідно меншим у групі хворих із повною оклюзією КА порівняно з групами хворих із неповною оклюзією КА та хворими з незмінними КА (47,3 ± 10,4 проти 54,2 ± 5,7 мс відповідно, р < 0,05), тоді як час вигнання з лівого шлуночка (LVET) не відрізнявся вірогідно між групами порівняння, проте мав вірогідну кореляцію зі ступенем оклюзії КА (r = 0,241, p = 0,013). Час уповільнення потоку раннього наповнення шлуночків (DT), час від початку комплексу QRS до початку пікової систолічної швидкості (To) не відрізнялися вірогідно, тоді як час до піку систолічної швидкості (Ts) був вірогідно більшим у групі з повною оклюзією КА (32,6 ± 8,5 мс) та мав вірогідну кореляцію зі ступенем оклюзії КА (r = 0,26, p = 0,007). Висновки. Таким чином, третина хворих із ХКС, включених у дослідження, мали ДМ, проте при повній оклюзії КА частота виявлення ДМ значно збільшувалась і діагностувалась у половини хворих. У хворих із повною оклюзією КА ДМ проявлялася вірогідною затримкою активації задньобічної стінки лівого шлуночка, збільшенням часу передвигнання в аорту та, як наслідок, вірогідним збільшенням інтервентрикулярної механічної затримки. Також у групі хворих з повною оклюзією КА виявлено збільшення часу до піку систолічної швидкості. ДМ, пов’язана з діастолічною дисфункцією ЛШ, виявлена у групі хворих з повною оклюзією КА, яка проявлялася скороченням часу наповнення лівого шлуночка.

Background. The prevalence of chronic heart failure in the world is increasing; however, it is stabilizing in developed countries. One of the reasons for this stabilization is an improvement of acute coronary syndrome treatment and revascularization. Revascularization in patients with chronic coronary syndromes without signs of the left ventricular dysfunction is less effective. One of the promising methods for assessing left ventricular dysfunction is the detection of electrical and mechanical dyssynchrony of the myocardium (DM). However, mechanical dyssynchrony of the myocardium has not been sufficiently studied in patients with coronary artery (CA) disease. The purpose was to assess the relationship between mechanical myocardial dyssynchrony and the degree of coronary artery occlusion in patients with coronary artery disease who underwent revascularization. Materials and methods. One hundred and thirty-four patients with coronary artery disease (35 with myocardial infarction and 99 with chronic coronary syndromes) who underwent coronary angiography and revascularization of coronary arteries were included in the study. According to the results of coronary angiography, patients were divided into 3 groups: 12 had unchanged CA (group 1), 17 had atherosclerotic lesions of CA without signs of occlusion (group 2), and 105 patients were with CA occlusion. Among those with CA occlusion, 10 people had an occlusion of less than 50 %, 26 patients had occlusion from 50 to 80 %, 36 had more than 80 %, and 33 patients had complete occlusion of at least one coronary artery. In all patients, parameters of mechanical DM were determined by ultrasound method. Results. In the first group, 3 patients (25 %) had mechanical DM, in the second — 4 patients (23.5 %), in the group with coronary artery occlusion, 42 patients (40 %) had mechanical DM. In the group with complete CA occlusion, mechanical DM was detected in 18 (53 %) cases. Septal to posterior wall motion delay (SPWMD) did not differ significantly in the comparison groups; however, it increased significantly to 64.8 ± 43.2 ms in patients with complete CA occlusion compared with 40.8 ± 13.1 ms in the group with unchanged CA (p < 0.05). SPWMD had a significant correlation with the degree of CA occlusion (r = 0.254, p = 0.009). The interventricular mechanical delay increased significantly, to 61.3 ± 40.5 ms compared with 33.4 ± 3.4 ms in patients with unchanged CA (p < 0.05). Left ventricular filling time was significantly shorter in the group with complete CA occlusion compared to the patients with incomplete CA occlusion and those with unchanged CA (47.3 ± 10.4 ms vs. 54.2 ± 5.7 ms, respectively; p < 0.05). Left ventricular ejection time was not significantly different between comparison groups, but correlated significantly with the degree of CA occlusion (r = 0.241, p = 0.013). The early ventricular time deceleration, the time from the beginning of the QRS complex to the beginning of the peak systolic velocity did not differ significantly. The time to the peak systolic velocity was significantly longer in the group with complete CA occlusion (32.6 ± 8.5 ms), and had a significant correlation with the degree of CA occlusion (r = 0.26, p = 0.007). Conclusions. A third of patients with chronic coronary syndrome included in the study had DM. In the group with complete CA occlusion, the frequency of DM detection increased significantly and was diagnosed in half of cases. In patients with complete CA occlusion, DM manifested itself in a significant SPWMD, an increase in the period of pre-ejection into the aorta and, as a result, a significant increase in the interventricular mechanical delay. An increase in the time to peak systolic velocity was also found in the group of patients with complete CA occlusion. DM associated with left ventricular diastolic dysfunction was detected in a group of patients with complete CA occlusion and manifested itself in a reduced left ventricular filling time.

Ключевые слова

коронарна хвороба серця; реваскуляризація; хронічна серцева недостатність; дисинхронія міокарда; обструкція коронарних артерій; систолічна функція; діастолічна функція

coronary artery disease; revascularization; chronic heart failure; myocardial dyssynchrony; coronary artery obstruction; systolic function; diastolic function

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.19.4.2023.1592

Вступ

Поширеність хронічної серцевої недостатності (ХСН) загалом у світі зростає внаслідок збільшення кількості людей похилого віку, але в індустріально розвинених країнах має тенденцію до стабілізації завдяки більш ефективному лікуванню серцево-судинних захворювань, зокрема гострого коронарного синдрому (ГКС) [1]. Але, незважаючи на досягнення в лікуванні та запобіганні, смертність і захворюваність залишаються доволі високими, а якість життя хворих з ХСН — низькою [2].

Якщо у хворих з ГКС ефективність реваскуляризації, включно щодо смертності та госпіталізації через ХСН, не викликає сумнівів [3], то у хворих із хронічним коронарним синдромом (ХКС) без ознак дисфункції лівого шлуночка, за даними дослідження ISCHEMIA, реваскуляризація коронарних артерій не мала переваг перед фармакотерапією [4]. Дослідження REVIVED-BCIS2 також не змогло довести переваг реваскуляризації у хворих із ХКС порівняно з фармакотерапією щодо впливу на смертність і госпіталізацію внаслідок ХСН [5], але викликало багато запитань, зокрема, як співвідносилася дисфункція лівого шлуночка з ураженням коронарних артерій у хворих, які були включені в дослідження, та наголошувалося на необхідності проведення додаткових досліджень для прийняття рішення про реваскуляризацію [6].

Одним із перспективних методів раннього виявлення дисфункції міокарда є оцінка дисинхронії міокарда (ДМ). Механічна ДМ лівого шлуночка (ЛШ) означає нерівномірність механічного скорочення та розслаблення в різних сегментах шлуночка [7]. ДМ лівого шлуночка відіграє значну роль у систолічному та діастолічному показниках ЛШ і пов’язана з гемодинамічними факторами та внутрішньошлуночковою провідністю. Було показано, що гемодинамічними факторами, пов’язаними з ДМ, є скорочувальна здатність, постнавантаження та частота серцевих скорочень, однак співвідношення між цими факторами відрізнялося протягом серцевого циклу [8].

Поширеність і прогностичне значення діастолічної та систолічної ДМ у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та серцевою недостатністю або ХКС недостатньо вивчені [9]. За даними обмеженої кількості досліджень, майже одна третина пацієнтів з ХКС мала значну ДМ, причому дисинхронія асоціювалася з попереднім інфарктом міокарда та наявністю ішемії міокарда. Тоді як попереднє черезшкірне коронарне втручання й аортокоронарне шунтування не були незалежними пре-дикторами дисинхронії [10]. Геометрія ЛШ і дисинхронія пов’язані з ремоделюванням ЛШ після гострого інфаркту міокарда (ГІМ) [11]. Також окремі дані свідчать про зв’язок ДМ з кількістю уражених коронарних артерій, зокрема, механічна дисинхронія міокарда лівого шлуночка розглядається як потенційний новий маркер ураження 3 коронарних артерій у хворих з коронарною хворобою серця [12].

Важливим є прогностичне значення ДМ у хворих з ХКС та ХСН. Було показано, що нормалізація ди-синхронії ЛШ після реваскуляризації може допомогти передбачити майбутні великі серцево-судинні події і, отже, бути корисним показником для прогнозування поліпшення прогнозу у пацієнтів з ХКС [13, 14]. Також було показано, що ДМ є предиктором подій в короткому періоді спостереження у хворих після аортокоронарного шунтування [15]. Крім того, аналіз Каплана — Майєра виявив значно вищу частоту великих несприятливих серцево-судинних подій у пацієнтів з необструктивною коронарною хворобою серця та ДМ порівняно з хворими без дисинхронії [16].

Концептуально патофізіологічним субстратом для відновлення функції лівого шлуночка при черезшкірних втручаннях (ЧШВ) є гібернізований міокард, живий, але дисфункціональний [17]. Одним з основних завдань реваскуляризації є відновлення скорочувальності міокарда. Однак на сьогодні не розроблені методи індивідуалізованої оцінки скорочувальності міокарда, прийнятні для рутинної клінічної практики [18, 19]. Одним із перспективних методів, який інтенсивно вивчається, є оцінка ДМ механічної та/або електричної. Узагальнення опублікованих досліджень доводить, що механічна дисинхронія міокарда недостатньо вивчена у хворих із коронарною хворобою серця, зокрема, відсутні роботи з оцінки зв’язку механічної дисинхронії та ступеня оклюзії коронарних артерій. З іншого боку, зростає кількість даних про потенційну користь оцінки ДМ для прогнозування перебігу ХКС та ефективності реваскуляризації.

Мета роботи: оцінити зв’язок механічної дисинхронії міокарда зі ступенем оклюзії коронарних артерій у хворих із коронарною хворобою серця, яким проводилася процедура реваскуляризації.

Матеріали та методи

Дослідження одноцентрове, нерандомізоване, проведене на клінічній базі Харківської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1. У дослідження були включені 134 хворі, яким проводилася процедура коронароангіографії з подальшою реваскуляризацією коронарних артерій згідно з рекомендаціями щодо реваскуляризації Європейського товариства кардіологів 2018 року [18, 19].

Серед включених у дослідження хворих було 29 жінок (21,6 %) та 105 чоловіків (78,4 %), середній вік хворих становив 56,2 ± 9,7 року. Показаннями для реваскуляризації були інфаркт міокарда у 35 хворих і хронічні коронарні синдроми у 99 хворих. У 76 хворих (56,7 %) діагностована ХСН, у 86 (64,1 %) — артеріальна гіпертензія та у 59 хворих (44,0 %) — супутній цукровий діабет 2-го типу. Всі хворі самостійно підписали інформовану згоду на участь у науковому неінтервенційному клінічному дослідженні.

Усім хворим проводилось ультразвукове дослідження серця на апараті SiemensAcUSONSC 2000 (США), згідно з рекомендаціями Американської спільноти з вивчення ехокардіографії та Європейської асоціації кардіоваскулярного зображення [20], з метою діагностики механічної дисинхронії міокарда та визначення морфофункціональних характеристик міокарда лівого шлуночка. Визначалися наступні показники: затримка активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD), час передвигнання в аорту (APEI), час передвигнання в легеневу артерію (PPEI), інтервентрикулярна механічна затримка (IVМD) — різниця між APEI і PPEI — показник міжшлуночкової дисинхронії, час наповнення ЛШ (LVFT), час вигнання з лівого шлуночка (LVET), час ізоволюмічного розслаблення ЛШ (IVRT), час уповільнення потоку раннього наповнення шлуночків (DT), час від початку комплексу QRS до початку пікової систолічної швидкості (To), час до піку систолічної швидкості (Ts). Визначали To і Ts для всіх 16 сегментів міокарда з подальшим обчисленням середньоквадратичного відхилення часу до початку систолічної швидкості ЛШ — То-SD, середньоквадратичного відхилення часу до піку систолічної швидкості ЛШ — Ts-SD (індекс Yu). Трансмітральний кровообіг визначали допплерівським методом за оцінкою піків А та Е і відношення між ними.

Всі отримані дані внесені до електронної бази даних, також проводили аналіз за допомогою пакета статистичних програм Exсel for Windows та Jamovi-2.3.26.0. Для перевірки гіпотези нормальності розподілення використовували тест Колмогорова — Смірнова, заснований на функції емпіричного розподілу. З метою перевірки рівності середніх значень у двох вибірках при нормальному розподілі використовували t-критерій Стьюдента для незалежних вибірок, а при відмінному від нормального розподілі використовували критерій Краскела — Уолліса. Кореляційний аналіз проводився з використанням коефіцієнта кореляції рангу Спірмена. Довірчий інтервал встановлювався на рівні 95 %.

Результати

За результатами коронароангіографії хворі були розподілені на 3 групи: у першу ввійшли 12 хворих, у яких не було виявлено ураження коронарних артерій; у другу групу включені 17 хворих з атеросклеротичним ураженням коронарних артерій без оклюзії; третю групу склали 105 хворих із різним ступенем оклюзії коронарних артерій внаслідок їх атеросклеротичного ураження. У першій групі 3 хворі (25 %) мали механічну ДМ, у другій — 4 (23,5 %), у групі з оклюзією коронарних артерій — 42 (40 %). Також у цій групі вірогідно нижчою була фракція викиду ЛШ (табл. 1).

Показник затримки активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) не відрізнявся вірогідно у групах порівняння. Час передвигнання в аорту (APEI) мав тенденцію до збільшення у хворих з оклюзією коронарних артерій, проте ця тенденція не досягла рівня вірогідності, тоді як час передвигнання у легеневу артерію (PPEI) не відрізнявся у групах порівняння. Проте інтервентрикулярна механічна затримка (IVМD) була вірогідно більшою у групі хворих з оклюзією коронарних артерій порівняно з хворими без ознак уражень КА та мала тенденцію до збільшення у групі хворих з атеросклеротичним ураженням КА без оклюзії порівняно з хворими без ознак уражень КА (група 1), яка не сягнула рівня вірогідності. Час наповнення лівого шлуночка (LVFT) та час вигнання з лівого шлуночка (LVET) не відрізнялися вірогідно між групами порівняння, хоча спостерігалася тенденція до зменшення цих показників у групі 3 (хворі з оклюзією КА внаслідок атеросклеротичного ураження). Час уповільнення потоку раннього наповнення шлуночків (DT), час від початку комплексу QRS до початку пікової систолічної швидкості (To) та час до піку систолічної швидкості (Ts) не відрізнялися вірогідно у групах порівняння. Співвідношення Е/А будо вірогідно більшим у групі 3 (хворі з оклюзією КА внаслідок атеросклеротичного ураження) порівняно з групами 1 і 2 внаслідок збільшення кількості хворих із «псевдонормальним» та «рестриктивним» типами діастолічної дисфункції.

Також проведено порівняння хворих із різним ступенем оклюзії коронарних артерій. Залежноі від ступеня оклюзії коронарних артерій хворі були поділені на 4 групи: у першу включені 11 хворих з оклюзією < 50 % КА, у другу ввійшли 29 хворих з оклюзією КА від 50 до 80 %, у третю — 36 хворих з оклюзією > 80 % КА, у четверту — 33 хворих із повною оклюзією КА.

У першій групі механічну ДМ мали 3 хворі (30 %), у другій — 9 хворих (34 %), у групі з оклюзією > 80 % КА — 12 хворих (33,3 %), у групі з повною оклюзією КА — 18 хворих (53 %).

У групі хворих з повною оклюзією КА була вірогідно нижчою фракція викиду ЛШ порівняно з групою хворих з оклюзією КА < 50 % (табл. 2).

Показник затримки активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) вірогідно збільшувався у групі хворих з повною оклюзією КА порівняно з групою 2 та мав тенденцію до збільшення порівняно з групами 1 і 3, проте різниця не досягла рівня вірогідності.

Зв’язок показника затримки активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) зі ступенем оклюзії КА підтверджувався також даними кореляційного аналізу (табл. 3).

Час предвигнання в аорту (APEI) також вірогідно збільшувався у групі хворих з повною оклюзією КА порівняно з групою 2 та мав тенденцію до збільшення порівняно з групами 1 і 3, проте різниця не досягла рівня вірогідності, тоді як час передвигнання в легеневу артерію (PPEI) не відрізнявся у групах порівняння. Унаслідок цієї різниці інтервентрикулярна механічна затримка (IVМD) була більшою у групі хворих з повною оклюзією КА порівняно з хворими із неповною оклюзією КА, але різниця сягнула рівня вірогідності порівняно з групою 2 та мала тенденцію до збільшення порівняно з групами 1 і 3, яка не сягнула рівня вірогідності. Зв’язок показника IVМD зі ступенем оклюзії КА підтверджують також дані кореляційного аналізу (r = 0,253, р = 0,009). Час наповнення лівого шлуночка (LVFT) вірогідно був меншим у групі хворих із повною оклюзією КА порівняно з групами хворих із неповною оклюзією КА, тоді як час вигнання з лівого шлуночка (LVET) хоч і мав тенденцію до збільшення, але вона не досягла ступеня вірогідності між групами порівняння. Проте кореляційний аналіз показав наявність вірогідної кореляції показника LVET зі ступенем оклюзії КА (r = 0,241, р = 0,013). Час уповільнення потоку раннього наповнення шлуночків (DT), час від початку комплексу QRS до початку пікової систолічної швидкості (To) не відрізнялися вірогідно, тоді як час до піку систолічної швидкості (Ts) був вірогідно більшим у групі хворих із повною оклюзією КА порівняно з групою 2. Також зв’язок показника Ts зі ступенем оклюзії КА підтверджувався даними кореляційного аналізу (r = 0,260, р = 0,007). Співвідношення Е/А було вірогідно більшим у групі 4 (хворі з повною оклюзією КА) порівняно з групами 1, 2 і 3 внаслідок збільшення кількості хворих із «псевдонормальним» і «рестриктивним» типами діастолічної дисфункції.

Обговорення

Загалом третина хворих із ХКС, включених у наше дослідження, мали ДМ, що відповідає даним інших дослідників [10]. Отримані дані дозволяють стверджувати, що хворі з обструкцією коронарних артерій мають більшу частоту ДМ лівого шлуночка порівняно із хворими з інтактними коронарними артеріями та хворими з атеросклеротичним ураженням КА без обструкції, проте при повній оклюзії КА частота виявлення ДМ значно збільшувалась і діагностувалась у половини хворих.

Дослідження H. Hämäläinen та співавторів (2022) показало, що у хворих з ХКС ДМ розвивається до симптомної СН і залежить від розміру рубця після інфаркту міокарда [21]. У нашому дослідженні розвиток ДМ у хворих з повною оклюзією КА відбувався ще до формування рубця на етапі ішемії міокарда.

ДМ у хворих із повною оклюзією КА проявлялася затримкою активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) та збільшенням часу передвигнання в аорту (APEI) і, як наслідок, вірогідним збільшенням інтервентрикулярної механічної затримки (IVМD). Аналогічні зміни були показані в дослідженні R.M. Hamdy та співавторів (2022) у хворих з ХСН зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка й електричною дисинхронією [22]. Збільшення інтервентрикулярної механічної затримки й затримка активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD) є потенційною терапевтичною мішенню для стимуляції зони ніжок пучка Гіса [23], яка в кілька разів зменшувала тривалість IVМD, за даними дослідження A. Mirolo та співавторів (2023), у хворих з електричною дисинхронією міокарда лівого шлуночка [24]. Аналогічні результати щодо скорочення тривалості IVМD при ресинхронізуючій терапії були отримані раніше в дослідженні W. Zhang та співавторів (2019) у хворих з ХСН [25]. Дані, отримані в нашому дослідженні, дозволяють розглядати потенційних кандидатів серед хворих з повною оклюзією КА зі збільшенням тривалості IVМD для проведення стимуляції провідної системи, яка приводить до зменшення проявів дисин-хронії міокарда та є більш фізіологічною, ніж бівентрикулярна стимуляція [26]. Ефективність такого підходу має бути вивчена в окремому дослідженні. Також у групі хворих з повною оклюзією КА спостерігалося вірогідне збільшення часу до піку систолічної швидкості (Ts), що відповідало у них проявам систолічної дисфункції лівого шлуночка.

Скорочення часу наповнення лівого шлуночка (LVFT), яке в нашому дослідженні було виявлено у хворих з повною оклюзією КА, розглядається як ознака збільшення тиску в лівому шлуночку та спостерігається у хворих з гострою серцевою недостатністю [27]. З іншого боку, скорочення LVFT є проявом діастолічної дисфункції, яка підтверджувалася більшою кількістю хворих із «псевдонормальним» і «рестриктивним» типами дисфункції у групі хворих з повною оклюзією КА.

Загалом значне збільшення проявів механічної ДМ спостерігалося тільки у групі хворих із повною оклюзією КА, тоді як неповна оклюзія, включно з оклюзією у хворих КА > 80 %, не призводила до вірогідного збільшення проявів механічної ДМ порівняно із хворими без оклюзії КА.

Висновки

1. Виявлено вірогідне збільшення частоти механічної дисинхронії міокарда ЛШ у хворих із ХКС, яким проводилася процедура реваскуляризації при повній оклюзії КА. При неповній оклюзії КА частота ДМ не відрізнялася вірогідно порівняно із хворими з незмінними КА та хворими з атеросклеротичним ураженням КА без оклюзії.

2. У хворих з повною оклюзією КА ДМ, пов’язана зі систолічною дисфункцією ЛШ, проявлялася затримкою активації задньобічної стінки лівого шлуночка (SPWMD), яка вірогідно збільшувалася, збільшенням часу передвигнання в аорту (APEI) і, як наслідок, вірогідним збільшенням інтервентрикулярної механічної затримки (IVМD). Також у групі хворих з повною оклюзією КА виявлено збільшення часу до піку систолічної швидкості (Ts).

3. ДМ, пов’язана з діастолічною дисфункцією ЛШ, виявлена у групі хворих із повною оклюзією КА, яка проявлялася скороченням часу наповнення лівого шлуночка (LVFT).

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Дослідження не фінансувалося спонсорами.

Отримано/Received 22.04.2023

Рецензовано/Revised 08.05.2023

Прийнято до друку/Accepted 11.05.2023

Список литературы

Savarese G., Becher P.M., Lund L.H., et al. Global burden of heart failure: a comprehensive and updated review of epidemiology. Cardiovasc. Res. 2023. 118. 3272-3287. doi: 10.1093/cvr/cvac013.
Rosano G.M.C., Seferovic P., Savarese G., et al. Impact analysis of heart failure across European countries: an ESC-HFA position paper. ESC Hear Fail. 2022. 9. 2767-2778. doi: 10.1002/ehf2.14076.
McDonagh T.A., Metra M., Adamo M., et al. 2021 ESC Guidelines for the diagnosis and treatment of acute and chronic heart failure. Eur. Heart J. 2021. 42. 3599-3726. doi: 10.1002/ejhf.2333.
Maron D.J., Hochman J.S., Reynolds H.R., et al. Initial Invasive or Conservative Strategy for Stable Coronary Disease. N. Engl. J. Med. 2020. 382. 1395-1407. doi: 10.1056/NEJMoa1915922.
Perera D., Clayton T., O’Kane P.D., et al. Percutaneous Revascularization for Ischemic Left Ventricular Dysfunction. N. Engl. J. Med. 2022. 387. 1351-1360. doi: 10.1056/NEJMoa2206606.
Kirtane A.J. REVIVE-ing a Weak Heart — Details Matter. N. Engl. J. Med. 2022. 387. 1426-1427. doi: 10.1056/NEJMe2210183.
Fudim M., Dalgaard F., Fathallah M., et al. Mechanical dyssynchrony: How do we measure it, what it means, and what we can do about it. J. Nucl. Cardiol. 2021. 28. 2174-2184. doi: 10.1007/s12350-019-01758-0.
Monge García M.I., Jian Z., Hatib F., et al. Relationship between intraventricular mechanical dyssynchrony and left ventricular systolic and diastolic performance: An in vivo experimental study. Physiol. Rep. 11. Epub ahead of print 17 February 2023. doi: 10.14814/phy2.15607.
Fudim M., Fathallah M., Shaw L.K., et al. The prognostic value of diastolic and systolic mechanical left ventricular dyssynchrony among patients with coronary artery disease and heart failure. J. Nucl. Cardiol. 2020. 27. 1622-1632. doi: 10.1007/s12350-019-01843-4.
Hämäläinen H., Corovai A., Laitinen J., et al. Myocardial ischemia and previous infarction contribute to left ventricular dyssynchrony in patients with coronary artery disease. J. Nucl. Cardiol. 2021. 28. 3010-3020. doi: 10.1007/s12350-020-02316-9.
Karuzas A., Rumbinaite E., Verikas D., et al. Accuracy of three-dimensional systolic dyssynchrony and sphericity indexes for identifying early left ventricular remodeling after acute myocardial infarction. Anatol. J. Cardiol. 2019. 22. 13-20. doi: 10.14744/AnatolJCardiol.2019.02844.
Jalkh K., AlJaroudi W. Left ventricular mechanical dyssnchrony: A potential new marker for 3-vessel CAD. J. Nucl. Cardiol. Epub ahead of print 2 March 2023. doi: 10.1007/s12350-023-03232-4.
Fujito H., Yoda S., Hatta T., et al. Prognostic value of the normalization of left ventricular mechanical dyssynchrony after revascularization in patients with coronary artery disease. Heart Vessels. 2022. 37. 1395. 1410. doi: 10.1007/s00380-022-02045-8.
Fujito H., Yoda S., Hatta T., et al. Prognostic significance of left ventricular dyssynchrony assessed with nuclear cardiology for the prediction of major cardiac events after revascularization. Intern. Med. 2021. 60. 3679-3692. doi: 10.2169/internalmedicine.6995-20.
Liu J., Fan R., Li C.L., et al. Predictive value of left ventricular dyssynchrony for short-term outcomes in three-vessel disease patients undergoing coronary artery bypass grafting with preserved or mildly reduced left ventricular ejection fraction. Front Cardiovasc. Med. 9. Epub ahead of print 17 November 2022. doi: 10.3389/fcvm.2022.1036780.
Zhang H., Shi K., Fei M., et al. A Left Ventricular Mechanical Dyssynchrony-Based Nomogram for Predicting Major Adverse Cardiac Events Risk in Patients with Ischemia and No Obstructive Coronary Artery Disease. Front Cardiovasc. Med. 9. Epub ahead of print 18 March 2022. doi: 10.3389/fcvm.2022.827231.
Vassiliki’ Cousoumbas G., Casella G., Di Pasquale G. What is the role of coronary revascularization to recover the contractility of the dysfunctional heart? Eur. Hear J. Suppl. 2023. 25. B75-B78. doi: 10.1093/eurheartjsupp/suad072.
Neumann F.J., Sousa-Uva M., Ahlsson A., et al. 2018 ESC/EACTS Guidelines on myocardial revascularization. EuroIntervention. 2020. 14. 1435-1534. doi: 10.4244/EIJY19M01_01.
Towashiraporn K. Current recommendations for revascularization of non-infarct-related artery in patients presenting with ST-segment elevation myocardial infarction and multivessel disease. Front Cardiovasc. Med. 9. Epub ahead of print 11 August 2022. doi: 10.3389/fcvm.2022.969060.
Edvardsen T., Asch F.M., Davidson B., et al. Non-invasive imaging in coronary syndromes: Recommendations of the European Association of Cardiovascular Imaging and the American Society of Echocardiography, in collaboration with the American Society of Nuclear Cardiology, Society of Cardiovascular Computed Tomography, and Society for Cardiovascular Magnetic Resonance. Eur. Heart J. Cardiovasc. Imaging. 2022. 23. E6-E33. doi: 10.1093/ehjci/jeab244.
Hämäläinen H., Laitinen T.M., Hedman M., et al. Cardiac remodelling in association with left ventricular dyssynchrony and systolic dysfunction in patients with coronary artery disease. Clin. Physiol. Funct. Imaging. 2022. 42. 413-421. doi: 10.1111/cpf.12780.
Hamdy R.M., Osama H., Fereig H.M. Evaluation of Cardiac Mechanical Dyssynchrony in Heart Failure Patients Using Current Echo-Doppler Modalities. J. Cardiovasc. Imaging. 2022. 30. 307-319. doi: 10.4250/jcvi.2022.0061.
Liu X., Li W., Zhou X., et al. Clinical Outcomes of Left Bundle Branch Area Pacing in Comparison with Right Ventricular Septal Pacing in Patients with High Ventricular Pacing Ratio ≥40%. Int. J. Gen. Med. 2022. 15. 4175-4185. doi: 10.2147/IJGM.S360522.
Mirolo A., Chaumont C., Auquier N., et al. Left bundle branch area pacing in patients with baseline narrow, left, or right bundle branch block QRS patterns: insights into electrocardiographic and echocardiographic features. Europace. 2023. 25. 526-535. doi: 10.1093/europace/euac223.
Zhang W., Huang J., Qi Y., et al. Cardiac resynchronization therapy by left bundle branch area pacing in patients with heart failure and left bundle branch block. Hear Rhythm. 2019. 16. 1783-1790. doi: 10.1016/j.hrthm.2019.09.006.
Togashi I., Sato T. Conduction system pacing: Current status and prospects. J. Cardiol. 2023. 81. 413-419. doi: 10.1016/j.jjcc.2023.01.011.
Tamaki Y., Iwano H., Murayama M., et al. Application of an echocardiographic scoring system of left ventricular filling pressure to diagnose acute heart failure in patients complaining dyspnea. J. Cardiol. Epub ahead of print April 2023. doi: 10.1016/j.jjcc.2023.04.016.