Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Здоровье ребенка» Том 18, №5, 2023

Вернуться к номеру

Вплив стресу на підлітків під час статевого дозрівання (частина 1)

Вплив стресу на підлітків під час статевого дозрівання (частина 1)

Авторы: Страшок Л.А. (1, 2), Рак Л.І. (1), Даниленко Г.М. (1), Єщенко А.В. (1, 2), Кашіна-Ярмак В.Л. (1, 3), Завеля Е.М. (1, 2), Ісакова М.Ю. (1, 2)
(1) — ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України», м. Харків, Україна
(2) — Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна
(3) — Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Перша частина поданої статті присвячена актуальній проблемі впливу стресу на організм у підлітковому віці. Пубертат характеризується значними анатомо-фізіологічними, нейроендокринними та психологічними змінами. У період війни в Україні мають місце багато значних факторів, що провокують стреси, які накладаються на стрес пубертату. Стресори можуть призвести до вагомого психологічного тиску, фізичних проблем та, як наслідок, впливу на фізичне здоров’я та благополуччя дітей та підлітків. Значним стресовим фактором є зміна місця та способу життя. У статті наведені дані власних досліджень щодо вивчення впливу воєнних дій в Україні на психоемоційний стан та здоров’я внутрішньо переміщених дітей шкільного віку та підлітків. Показана перевага напруженого психоемоційного стану з наростанням негативних емоцій у підлітків-переселенців порівняно з довоєнним часом. Оптимістичний погляд підлітків на майбутнє свідчив про певний потенціал життєстійкості. Підвищена чутливість до стресових подій у підлітків обумовлена дозріванням стресчутливих відділів мозку і пов’язаних з цим змін гормональної реактивності. Перебіг стресової реакції координується взаємодією стрес-реалізуючої та стрес-лімітуючої систем. У першій частині статті докладно наведені нейроендокринні зміни в гіпоталамусі підлітка, спровоковані поєднанням стресу та періоду статевого дозрівання. Описано ефекти кортикотропін-рилізинг-гормону, гонадотропін-рилізинг-гормону та гонадотропін-інгібуючого гормону, дофаміну, серотоніну, гамма-аміномасляної кислоти тощо. У підлітковому періоді адаптивні стресові реакції накладаються на процеси адаптації до статевого дозрівання, фізичного зростання і психосоціального становлення. Взаємозв’язок гормонів і нейромедіаторів гіпоталамуса з іншими нейроендокринними факторами наведений у другій частині статті.

The first part of the presented article deals with the actual problem of stress impact of on the body in adolescence. Puberty is characterized by significant anatomical and physiological, neuroendocrine and psychological changes. During the war in Ukraine, there are many significant factors that provoke stresses, which are superimposed on the stress of puberty. Stressors can lead to significant psychological pressure, physical problems and, as a result, an impact on the physical health and well-being of children and adolescents. A significant stress factor is a change of residence and lifestyle. The article presents the data of own research on the study of the impact of military operations in Ukraine on the psycho-emotional state and health of internally displaced school-aged children and adolescents. An increase in the tense psycho-emotional state with an increase in negative emotions among migrant adolescents compared to the pre-war period is shown. The adolescents’ optimistic view of the future indicated a certain potential for resilience. Increased sensitivity to stressful events in adolescents is due to the maturation of stress-sensitive parts of the brain and rela­ted changes in hormonal reactivity. The course of a stress reaction is coordinated by an interaction of the stress-realizing and stress-li­miting systems. The first part of the article details the neuroendocrine changes in the hypothalamus of an adolescent provoked by a combination of stress and puberty. The effects of corticotropin-releasing hormone, gonadotropin-releasing hormone and gonadotropin-inhibitory hormone, dopamine, serotonin, gamma-aminobutyric acid, and others have been described. In adolescence, the adaptive stress reactions are superimposed on the process of adaptation to sexual maturation, physical growth and psychosocial development. The relationship of hormones and neurotransmitters of the hypothalamus with other neuroendocrine factors is presented in the second part of the article.


Ключевые слова

підлітки; період статевого дозрівання; стрес-реалізуюча система; стрес-лімітуюча система; гормони; нейромедіатори; адаптація

adolescents; puberty; stress-realizing system; stress-limiting system; hormones; neurotransmitters; adaptation

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.18.5.2023.1616
Військова агресія росії проти України різко змінила умови життя усіх верств населення. Стала вкрай вагомим фактором погіршення стану здоров’я, у когось — психоемоційного, у когось — психічного, у когось — соматичного чи усіх видів загалом. Діти підліткового віку сьогодні стають особливо вразливими. Вони вже достатньо свідомі, щоб розуміти та переживати, але недостатньо самостійні, щоб активно впливати на зовнішнє середовище. Ще у 1996 році у доповіді Граси Машел на Генеральній Асамблеї ООН діти були визнані основними жертвами збройних конфліктів. Якщо емоційний стан і спосіб життя дитини повністю залежать від дорослих, які є поруч, то почуття та поведінка підлітків знаходяться під впливом різноманітних факторів біосоціальної трансформації особистості. Серед яких і вплив батьків чи близьких дорослих, і особистий життєвий досвід, і уява, і емоційна нестабільність, і безліч джерел інформації, і усвідомлення самостійної відповідальності та обов’язків, і зміни стану здоров’я, і, звичайно, особливості віку, безпосередньо пов’язані з проходженням періоду статевого дозрівання. 
Війна — це завжди насильство: насильницьке позбавлення життя, житла, продуктів харчування, одягу, улюблених речей, душевного спокою та впевненості у майбутньому. Доведено, що зв’язок між впливом збройного конфлікту та психологічним стресом був значною мірою опосередкований щоденними стресовими факторами [1]. Підлітковий період має багато стресорів і у мирний час, а через бурхливе зростання, що веде до змін образу власного тіла, статеве дозрівання та соціальне становлення його вважають самостійним функціональним стресом, який треба подолати до досягнення стабільних життєвих показників. У період воєнних дій вимушене переселення, зміни способу життя та інші стреси війни накладаються на стрес пубертату. В умовах воєнних конфліктів чи вимушеної міграції велика увага має приділятися як фізичному, так і психічному благополуччю. 
У глобальному масштабі потоки внутрішнього переміщення через конфлікти та насильство значно перевищують потік біженців. Так, за оцінками, в 2020 році відзначено 9,8 млн випадків внутрішнього переміщення, викликаних конфліктом, порівняно з 1,4 млн нових біженців, які шукали прихисток за кордонами своєї країни в тому ж році [2].
Внутрішньо переміщені особи (ВПО) — це люди, які були вимушені покинути місце проживання, але, на відміну від біженців, не перетинали міжнародно визнаний державний кордон. Порівняно із здоров’ям інших груп людей, у тому числі біженців, стан здоров’я ВПО вивчено недостатньо. Як зазначається в літературі, з огляду на масштаби внутрішнього переміщення через конфлікт або насильство, а також той факт, що ВПО відносять до найбільш знедолених груп населення в країнах, що постраждали, ця проблема потребує детального вивчення. Вважається, що внутрішнє переміщення спричиняє для людини нові небезпеки, пов’язані з новим середовищем, поганими умовами в дорозі або в новому житлі, а також травмою насильницького переміщення, втратою активів та соціальних/підтримуючих мереж.
Глобальне дослідження ВООЗ щодо поширеності психічних розладів у людей, постраждалих від конфліктних середовищ [3], яке охопило дані за 1980–2017 роки, встановило, що майже кожна десята людина (9,1 %) має помірний або тяжкий психічний розлад, більше ніж кожний п’ятий (22,1 %) у постконфліктних ситуаціях страждає на депресію, тривожний чи посттравматичний стресовий розлад, біполярне порушення або шизофренію. У дітей та підлітків-біженців, які зазнали чи стали свідками жорстокостей війни, одразу після вимушеної міграції після атак ІДІЛ виявили надзвичайний ризик розвитку фізичних та психічних захворювань [4].
Дослідження щодо стану здоров’я та медичних потреб внутрішньо переміщених осіб демонструють, що ВПО мають гірші показники здоров’я порівняно з іншими групами людей, постраждалих від конфліктів, що пов’язано з уразливим станом ВПО, включно з обмеженим доступом до системи охорони здоров’я. Показники здоров’я ВПО гірші, ніж у інших груп населення в їхній країні [5]. Внутрішнє переміщення може мати й довгострокові наслідки для здоров’я, адже, як показали дослідження палестинських ВПО, їх здоров’я, а також їх сімей та нащадків було гірше, ніж в осіб не-ВПО, навіть через 60 років після переміщення [6]. 
Лонгітюдне дослідження постраждалих від війни в Боснії та Герцеговині показало, що вони і через 14 років мали негативні наслідки стресу, причому рівень психологічних симптомів зменшився в осіб, які залишилися в зоні бойових дій, зберігся у колишніх внутрішньо переміщених осіб і збільшився у колишніх біженців. А отже, на пережиті психічні травми накладалися сучасні стресові фактори і негативний вплив посилювався з роками [7]. Війни відіграють особливу роль в історії становлення і розвитку психіатричної науки. Але порушення психоемоційного стану частіше за все не буває ізольованим, супроводжується змінами у функціональному стані органів і систем організму, а це нерідко може призводити і до стійких органічних уражень. 
У дослідженнях звертається увага на недостатню вивченість проблеми психосоматичних розладів у дітей-біженців, що пов’язано з труднощами оцінки та діагностики. Різні симптоми можуть бути пов’язані з психічними розладами, зокрема запор, аменорея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, діарея, гіпергідроз, тахікардія, больовий синдром тощо [8–10].
Вимушена міграція ставить перед дітьми та підлітками додаткові труднощі, які поглиблюють звичайні проблеми розвитку, притаманні дитячому та підлітковому віку [11]. Стресори можуть призвести до вагомого психологічного тиску, фізичних проблем і, як наслідок, впливати на фізичне здоров’я та благополуччя дітей і підлітків [8]. Фактори, які впливають на рівень психологічного стресу, включають демографічні змінні, совокупний травматичний досвід до міграції та постміграційний стрес, соціальні фактори ризику [8, 11].
Поширеність психічних розладів серед дітей та підлітків-біженців, за даними метааналізу 2020 р., свідчить про наявність посттравматичного стресового розладу у 22,71 %, депресивних розладів — у 13,81 %, тривожних розладів — у 15,77 % та синдрому дефіциту уваги/гіперактивності — у 8,6 % обстежених [12].
Щодо стану психічного здоров’я ВПО, то численні дослідження повідомляють про високий рівень посттравматичного стресового розладу, депресії та тривоги у дорослих або різновікових груп ВПО [13, 14]. Поширеність таких розладів вища серед ВПО, ніж серед осіб не-ВПО, у багатьох країнах. Також підкреслюються висновки щодо наявності довгострокових та міжпоколінських наслідків внутрішнього переміщення для психічного здоров’я [6, 7]. 
Дослідженнями встановлено, що дитячий організм чутливий навіть до незначного психоемоційного напруження, яке реалізується в подальшому в дисбаланс на метаболічному або органному рівні [15]. Діти, які перебували в зоні військових дій, відчувають тривалий психоемоційний стрес, що негативно позначається на рівні здоров’я, визначає негативні тенденції на наступних етапах онтогенезу [16]. Дитина, з одного боку, краще адаптована до короткочасного стресового впливу, з іншого боку, будь-який несприятливий вплив має тенденцію до кумуляції і обов’язково реалізується в подальшому в зниження рівня здоров’я [17].
У ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків Національної академії медичних наук України» спільно з департаментом освіти і науки Львівської ОВА проведено онлайн-опитування внутрішньо переміщених дітей шкільного віку та підлітків про те, як воєнні дії в країні впливають на їх психоемоційний стан та здоров’я. Дослідження психологічного та емоційного стану підлітків методом онлайн-анкетування дозволило виявити, що майже кожний четвертий підліток-ВПО відчував безпорадність (27,3 ± 1,4 %) та відчай (23,8 ± 1,3 %), які трансформувались у відчуття небезпеки та незахищеності. Панічні атаки відбувались у 21,3 ± 1,3 % опитуваних підлітків-ВПО. Серед підлітків-ВПО достатньо поширеним було відчуття злості на певних людей (44,1 ± 1,6 %) та на події, що відбуваються (49,1 ± 1,6 %). Почуття люті та агресії відзначали 27,3 ± 1,2 % підлітків. Результати анонімного онлайн-опитування дітей шкільного віку — ВПО 11–17 років щодо їх відчуттів у перші місяці повномасштабного вторгнення в Україну свідчать про напружений психоемоційний стан у переважної їх більшості. Найбільш поширеними емоційними реакціями були почуття страху за своє життя та життя рідних, домівку, житло та майно родини. У підлітків зафіксовано наростання негативних емоцій порівняно з довоєнним часом. Такі зміни відчували від чверті до майже половини респондентів, що проявлялось у почуттях суму та спустошення під час війни, бажанні усамітнення, виконанні певних дій (ритуалів), плачу та баченні кошмарних снів. У третини дітей шкільного віку та підлітків-ВПО стан психічного здоров’я погіршився, але за психологічною підтримкою до фахівців майже ніхто з них не звертався. Разом с тим серед опитаних підлітків переважна більшість вірила, що жахіття війни скінчиться і все буде добре (84,9 ± 1,1 %), що може свідчити про наявність потенціалу життєстійкості в українських дітей [18].
Відомо, що підлітковий вік є унікальним у своїй пластичності, відновлюваності, адаптації у подальшому і, звичайно, життєстійкості [19, 20].
Пубертат характеризується значними анатомо-фізіологічними, нейроендокринними та психологічними змінами. Зокрема, відбувається ремоделювання та дозрівання ділянок мозку, які контролюють емоції та беруть участь у формуванні реакцій на стрес (зокрема, гіпокампа, мигдалини та префронтальної зони). Відбувається становлення гіпоталамо-гіпофізарно-надниркових зв’язків та відпрацювання адекватної та зваженої реакції на стресові подразники. Здійснюється дозрівання систем моноамінових нейромедіаторів (норадреналіну, дофаміну, серотоніну та ін.). «Пластичність» психічного стану робить підлітків більш вразливими до емоційних подразників. Порушення розвитку систем нейротрансмітерів через тривалий чи значний стрес у пубертаті може сприяти змінам поведінки пізніше в дорослому житті [21]. Переживання травматичних подій у підлітковому віці може негативно вплинути як на емоційний та когнітивний стан особистості, так і на поведінкові реакції. Підвищена чутливість до стресових подій у підлітків обумовлена дозріванням стрес-чутливих відділів мозку і пов’язаних з цим змін гормональної реактивності.
Встановлено статеві особливості щодо наслідків психічної травми у підлітків. Зокрема, тривожні та депресивні розлади у дівчат є більш значними, ніж у юнаків; дівчата частіше за хлопців страждають на вегетативні розлади, частіше мають порушення репродуктивної системи [22]. Хлопці, які постраждали від травми, демонструють більшу схильність до насильства, частіше мають суїцидальні думки [23]. Відмінності в поширеності депресії в дитячому віці з’являються лише після початку статевого дозрівання, тобто саме пубертатний період може бути особливо чутливим до статево залежних змін при стресі [21]. Є думка, що дівчата з більш раннім статевим дозріванням гірше адаптовані до стресових подій, ніж їх однолітки, які ще знаходяться в допубертаті [24]. Статеве дозрівання може бути тим критичним періодом, упродовж якого стрес може непропорційно впливати на нейроповедінкові процеси, адаптивну поведінку та соціальні взаємини. 
За Hans Selye (The stress of life, 1956), «…стрес є неспецифічною відповіддю організму на будь-які пред’явлені йому вимоги. З погляду стресової реакції немає значення, приємна чи неприємна ситуація, з якою ми стикнулися. Має значення лише інтенсивність потреби у перебудові чи адаптації…». Стрес сприяє адаптації до змінених умов існування. Наразі існує думка, що стрес є безперервним процесом, який пов’язаний з дією різноманітних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища [25]. Організм щоденно більшою чи меншою мірою змінює своє функціонування з метою подолати труднощі та зберегти гомеостаз. Однак неконтрольований стрес з каскадом неконтрольованих відповідей може мати патологічні наслідки для здоров’я. Під дистресом розуміють стан, який супроводжується перенапруженням механізмів адаптації і негативно впливає на організм людини [26]. Межі між стресом та дистресом, особливо у підлітковому віці, визначити буває складно. Перевантаження, пов’язані з глибоким чи хронічним стресом, є шкідливими як для здоров’я мозку, так і для регуляції функціонування внутрішніх органів. У підлітковому періоді адаптивні стресові реакції накладаються на процеси адаптації до статевого дозрівання, фізичного зростання і психосоціального становлення. Тому ризики від частих, виражених та хронічних стресових станів у підлітків є значно більшими, ніж у людей іншого віку. Цей огляд присвячено вивченню перебігу стресових реакцій у пубертатному віці. 
Перебіг стресової реакції координується взаємодією стрес-реалізуючої та стрес-лімітуючої систем. До стрес-реалізуючої наразі відносять гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову вісь (ГГН): кортикотропін-рилізинг-гормон (КтРГ), адренокортикотропний гормон (АКТГ), кортизол (К), катехоламіни, ангіотензин-2, глюкагон, естрогени, дофамін (ДФ), оксидантну систему, тромбоксан, Т2-хелпери, нейтрофільні лейкоцити, інтерлейкіни 1, 4, 6, 10, СD8, простагландин F, фактор некрозу пухлини, натрій, кальцій тощо. До стрес-лімітуючої відноситься гіпоталамо-гіпофізарно-гонадна вісь (ГГГ): соматотропін-рилізинг-гормон (СтРГ), соматотропний гормон (СТГ), мелатонін, прогестерон (ПГ), ацетилхолін, інсулін, серотонін (СР), оксид азоту (ОА), γ-аміномасляна кислота (ГАМК), антиоксидантна система, простагландин Е1 та Е2, простациклін, натрійуретичні пептиди, Т1-хелпери, γ-інтерферон, інтерлейкіни 2 та 12, СD3, СD16, СD20, енкефаліни, гліцин, лімфоцити, моноцити, калій, магній тощо [27]. У формуванні відповіді на стресову ситуацію беруть участь багато структур та регулюючих речовин. Зокрема, це структури мозку: гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз, гіпокамп, мигдалеподібне тіло, лімбічна система, лобова кора, центри довгастого мозку; ендокринні органи та гормони; вегетативна нервова система; різноманітні нейротрансмітери і нейромодулятори; регуляторні пептиди; компоненти обміну речовин; мікроелементи тощо. Можна стверджувати, що чим значніший та триваліший вплив стресу, тим більше структур і процесів в організмі залучені до адаптивної відповіді на нього.
Спочатку стресовий подразник впливає на рецепторний апарат, через гуморальні та нейронні структури, посередництвом холінергічних і серотонінергічних впливів викликає нейронні реакції у мозку. Паравентрикулярне ядро (ПВЯ) гіпоталамуса відповідає за синтез тиреотропін-рилізинг-гормону (ТтРГ) і КтРГ; в аркуатному ядрі секретуються СтРГ і ДФ; у передній гіпоталамічній ділянці утворюється соматостатин; у преоптичній ділянці — гонадотропін-рилізинг-гормон (ГнРГ). Афективна реакція досягає ПВЯ гіпоталамуса, де стимулюється вивільнення КтРГ, вазопресину та окситоцину. Вивільнення КтРГ у гіпоталамусі, яке викликається АХ, холіноміметиками та інтерлейкінами, опосередковане ОА. ПВЯ юнаків-підлітків демонструє значно більшу активацію порівняно з дорослими після одноразового або повторюваного впливу стримувального стресу [28]. Синтез КтРГ може відбуватися і поза гіпоталамусом (зокрема, у травній системі та наднирниках). 
КтРГ є посередником між факторами стресу та репродуктивною системою [29]. Він є активатором ГГН, бо стимулює секрецію АКТГ та інших продуктів проопіомеланокортину (ПОМК): γ-меланоцитостимулючого гормону (підвищує секрецію мінералокортикоїдів), β-ліпотропіну (має ліполітичний ефект), β-ендорфіну, α- та γ-ендорфіну, N-кінцевого глікопептиду. Далі ці речовини сприяють вивільненню глюкокортикоїдів (ГК) та збільшенню лімфоцитарної продукції ендорфінів. Таким чином, КтРГ здійснює вплив на зміну емоційного стану і поведінки, підвищує тривожність, хвилювання та занепокоєння (гіперактивація КтРГ збільшує експресію генів серотонінергічної системи та сприяє стресогенним психічним захворюванням) [30]; залучений до порушення пам’яті (тривала активація рецептора КтРГ-1 при хронічному стресі впливає на функції гіпокампа при посттравматичному стресовому розладі) [31]; зниження апетиту та порушення харчової поведінки (до проявів анорексії); зменшення фізичної рухливості; погіршення якості сну та збільшення часу неспання; посилення моторики кишечника і пригнічення секреції шлункової кислоти. Подвійний вплив на імунну систему проявляється прозапальною дією (короткочасний прямий ефект КтРГ та непрямий імуносупресивний вплив через вісь ГГН) і віддаленими протизапальними реакціями (шляхом стимуляції ГК). Вважається, що гіперактивація КтРГ може бути фактором патогенезу місцевої запальної реакції при розвитку вульгарних вугрів і псоріазі, а імуносупресивний ефект може включатися у патогенез автоімунних захворювань (зокрема, виразкового коліту, хвороби Крона, ревматоїдного артриту тощо) та онкологічних захворювань при хронічному тривалому стресі. Системні ефекти КтРГ включають активацію симпатоадреналової системи (з можливими гіпертензією та гіперглюкагонемією). Фізіологічний вплив КтРГ без явних стресових подразнень забезпечує циркадність вивільнення АКТГ і К. Під впливом стресорів така циркадність змінюється. КтРГ завдає глибоку інгібіторну дію на частоту імпульсів ГнРГ і може відігравати важливу роль у модулюванні часу статевого дозрівання. Крім того, КтРГ стимулює вироблення урокортину 2, що пригнічує секрецію гонадотропінів у гіпофізі. 
Кількість ГнРГ під впливом КтРГ, а також опіоїдних пептидів та ГАМК зменшується під час стресу. Причому психосоціальний стрес зменшує амплітуду імпульсації ГнРГ незалежно від дії К на глюкокортикоїдні рецептори II типу [32]. Дефіцит ГнРГ призводить до зменшення гонадотропінів, а отже, і до зменшення статевих стероїдів (андрогенів, естрогенів, ПГ). Такі наслідки стресу є особливо шкідливими у період статевого дозрівання підлітків, коли відбувається становлення взаємозв’язків між центральними та периферичними ендокринними органами й формування гормональних взаємовідношень. Саме пульсуюча у певному ритмі секреція ГнРГ є запорукою своєчасної і достатньої секреції гонадотропінів. Тривала нестача синтезу ГнРГ сприяє несвоєчасному встановленню циклічності синтезу фолікулостимулюючого (ФСГ) і лютеїнізуючого (ЛГ) гормонів, гіпоестрогенії, сексуальній дисфункції, вторинній аменореї у дівчат. Хронічна гіпоестрогенія впливає на кісткову систему (остеопороз), серцево-судинну та нервову системи. Стимулюють виділення ГнРГ: ацетилхолін, адреналін (А) норадреналін (НА), СР, нейропептид Y та ін. [33]. Посилює нейрони, які відповідають за пульсуючу секрецію ГнРГ, гіпоталамічний нейротрансмітер — кіспептин. На тваринних моделях встановлено, що експресія гіпоталамічної інформаційної РНК кіспептину-1 і пептиду кіспептину збільшується під час пубертату, тобто кіспептин може бути ключовим сигналом початку статевого дозрівання [34]. Реакції стресу призводять до зниження рівня мРНК кіспептину і зменшення його стимулюючого ефекту на ГнРГ. Пригнічують виділення ГнРГ: кортизол, урокортин, недостатність інсуліну (з наступною гіпоглікемією), ГАМК, ендорфіни, енкефаліни, а також гонадотропін-інгібуючий гормон (ГнІГ). 
ГнIГ опосередковує вплив стресу на клітини ГнРГ, сприяє зменшенню секреції ГнРГ та призводить до зниження синтезу гонадотропінів, а в подальшому — ФСГ і ЛГ [35]. ГнІГ діє і на рівні гіпоталамуса, і на рівні статевих залоз. Його кількість збільшується як при гострому, так і при хронічному стресі завдяки прямому впливу К та підвищенню експресії мРНК ГнІГ у гіпоталамусі. Саме він поруч з ГнРГ і КтРГ сприяє пригніченню ГГГ осі та зменшенню репродуктивних можливостей під час стресових ситуацій. Тривалий стрес може сприяти затримці статевого дозрівання підлітків. Популярною є думка, що пригнічення репродуктивних функцій при стресі зумовлене необхідністю збереження енергії для інших фізіологічних потреб, більш важливих для збереження життя та здоров’я. Нейрони ГнІГ в гіпоталамусі експресують тиреоїдні рецептори. При підвищенні функцій щитоподібної залози знижується експресія ГнІГ. Зниження її функції може сприяти збільшенню ГнІГ і відповідно — пригніченню пульсуючої секреції ГнРГ, що призводить до затримки статевого дозрівання. 
Рівень СтРГ гіпоталамуса може підвищитися при стресових станах завдяки активації від НА, СР, ендорфінів. Він стимулює виділення СТГ у гіпофізі. ГК потенціюють вплив СтРГ на СТГ.
Соматостатин сприяє зменшенню рівня СТГ і тиреотропного гормону (ТТГ). Бере участь у забезпеченні вегетативної і ендокринної регуляції, рухової активності, у формуванні свідомості, пам’яті, поведінки тощо; сприяє пригніченню моторики кишечника, вивільненню гастрину, зниженню секреції соляної кислоти і жовчі, зменшенню скорочень жовчного міхура, пригніченню секреції інсуліну та глюкагону.
ТтРГ потенціює ефекти ацетилхоліну, підвищує вивільнення НА і ДФ, а також ТТГ у гіпофізі (що стимулюється надлишком калію). 
Як у нейронах гіпоталамуса, так і поза ним синтезується ціла низка нейротрансмітерів, які мають вплив на функціональний стан гіпофіза, надниркових залоз, гонад, багатьох органів і систем організму, а також на психічну діяльність людини. До них належать ДФ, СР, ГАМК, НА, А, АХ, гістамін та ін. 
Дофамінові системи сприяють виникненню реакції на стрес і подоланню його. Регуляція вивільнення дофаміну та передача сигналів через рецептори дуже чутливі до певних генетичних та екологічних факторів як під час пубертатного розвитку, так і у дорослих. Індивідуальні відмінності корелюють з відмінностями у генах, пов’язаних з ДФ, у структурі дофамінових ней–ронів і моделях активації [36]. Помірні та короткочасні стресори активують вивільнення ДФ, тоді як інтенсивні та хронічні — гальмують його [37, 38]. ДФ має позитивний ефект на самопочуття, настрій, емоції; пошукову пізнавальну активність; концентрацію та увагу; стимулює апетит (у надмірній кількості — переїдання) та м’язову активність (за надміру — гіперактивність). Є попередником А та НА, має вплив на стимуляцію α- і β-адренорецепторів, сприяє підвищенню артеріального тиску, збільшенню частоти и сили серцевих скорочень; посилює діурез, натрійурез та екзокринну функцію підшлункової залози. У підлітковому віці можливе фізіологічне підвищення активності в дофамінергічній системі [39]. Цей період характеризується підвищеною афективною реактивністю, надмірною чутливістю як до позитивних, так і до негативних стимулів. У підлітків відбуваються значні зміни, які стосуються концентрації ДФ, іннервації та щільності рецепторів. Однак як надмірний, так і дефіцитний рівні погіршують поведінкові показники. Навіть відносна нестача ДФ може викликати пригнічення емоційного стану, бажання підняти його за допомогою зловживання калорійною їжею, прийому психостимулюючих чи наркотичних речовин (що полегшує формування залежності), практикування ризикової поведінки з постійним підвищенням ризику. Тривалий дефіцит у дофамінергічній системі відіграє роль у розвитку депресії, хвороби Паркінсона, гальмуванні когнітивних процесів, обмеженні рухової активності та координації, проблемах з травленням, схильності до тривалих запорів. 
Моноаміновий нейромедіатор СР бере активну участь у регуляції нервово-психічного стану, емоцій та настрою; сну (з одного боку, сприяє сонливості, бо є попередником мелатоніну, з іншого — пригнічує швидкий сон); апетиту (пригнічує); вегетативних функцій; процесів травлення (більше ніж 90 % загального СР знаходиться в ентерохромафінних клітинах кишечника); об’єму кісткової маси (яка збільшується при зниженні рівня СР); тонусу судин; згортанні крові. У фізіологічних станах СР сприяє вивільненню ОА з ендотеліальних клітин, що призводить до вазодилатації (у юнаків із первинною артеріальною гіпертензією було виявлено, що нестача ОА впливає на погіршення вазодилатації навіть більше за ендотелін-1) [40]. СР також пригнічує вивільнення НА з адренергічних нервів. Стрес впливає на функції СР залежно від його причини, тривалості та інтенсивності. Чим менше рівень СР, тим більшою є сприйнятливість до стресу. При цьому можуть розвинутися депресивні та тривожні розлади. Низькі вихідні значення ендогенного СР також є ознакою більшої чутливості до майбутнього стресу. У підлітковому віці відмічається низький рівень СР у мозку. Це призводить до зниження толерантності до стресових впливів. Існують дані про пригнічуючий вплив СР на СТГ. При призначенні терапії селективними інгібіторами зворотного захвату серотоніну у період статевого дозрівання у підлітків відмічалася затримка росту [41]. Фізіологічно у пубертаті на тлі низького рівня СР і достатньої активності СТГ ріст не порушується. СР тісно пов’язаний з обміном ДФ, при низьких концентраціях СР може бути надмірно підвищений ДФ. Особливо неприємні наслідки це має при хронічному та тривалому стресовому стані. Дослідження [42] довели, що метаболічний стрес у пубертатному віці сприяє інгібуванню проліферативної ізоформи рецептора серотоніну HTR2b, що впливає на зменшення проліферації β-клітин підшлункової залози (тоді як у нормі у підлітків відбувається їх збільшення, стимульоване СТГ), що призводить до порушення метаболізму глюкози та більш стійкої інсулінорезистентності (тоді як у нормі в пубертаті вона минуща). Статеве дозрівання є критичним вікном для становлення метаболічного здоров’я. Також СР бере участь у регуляції імунітету. Підвищення серотонінергічної активності в ЦНС корелює зі збільшенням цитолітичної активності імунних клітин NK-кілерів, тобто стимулює вроджений імунітет щодо вірусних інфекцій та внутрішньоклітинних бактерій. Зниження СР при стресі може зменшувати можливості природних кілерів. Серотонінергічна система має помітний вплив на секрецію ГК (введення лігандів рецепторів 5-HT1A викликає підвищення рівнів АКТГ і кортизолу) [43]. 
ГАМК забезпечує рівновагу між збуджуючими та гальмуючими механізмами нервової системи. Існують докази дозрівання нейромедіаторної системи ГАМК і зміни її метаболізму в префронтальній корі у підлітків, що свідчить про порушення процесів збудження і гальмування та відповідає певній пластичності мозку в цьому критичному віці [44]. Під час довготривалого стресу через надмірне збудження відбувається виснаження стрес-лімітуючих резервів ГАМК. При цьому прогресує тривожність, агресивність, зниження пам’яті і витривалості. На тлі зниження ДФ і ГАМК підвищується рівень АКТГ, ЛГ, ФСГ, ТТГ, СТГ, а також рівні індукованих ними кортизолу, дигідроепіандростерону сульфату, тиреоїдних гормонів, інсуліноподібного фактора росту 1, порушуються циркадні ритми [45]. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Стаття виконана в рамках НДР «Вивчити адаптаційні можливості серцево-судинної системи підлітків з патологічним перебігом пубертатного періоду» та НДР «Вивчити вікові та статеві особливості предикторів трансформації поведінкових факторів ризику для здоров’я підлітків в умовах війни» за бюджетні кошти із фінансування НАМН України.
Внесок авторів. Страшок Л.А., Даниленко Г.М. — концепція, дизайн, написання тексту; Рак Л.І. — концепція та дизайн; Єщенко А.В. — збір, обробка матеріалу, написання тексту; Кашіна-Ярмак В.Л., Завеля Е.М., Ісакова М.Ю. — аналіз отриманих даних, написання тексту.
 
Отримано/Received 08.07.2023
Рецензовано/Revised 17.07.2023
Прийнято до друку/Accepted 26.07.2023

Список литературы

  1. Razjouyan K., Farokhi H., Qaderi F., Qaderi P., Masoumi S.J., Shah A., et al. War Experience, Daily Stressors and Mental Health Among the Inter-taliban Generation Young Adults in Northern Afghanistan: A Cross-Sectional School-Based Study. Front. Psychiatry. 2022. 13. 877-934. doi: 10.3389/fpsyt.2022.877934.
  2. Cantora D., Swartzb J., Robertsc B., Aula Abbarad Alastair Ageref, Zulfiqar A.B., Blancheth K., et al. Understanding the health needs of internally displaced persons: A scoping review. Journal of Migration and Health. 2021. 4. 100071. doi: 10.1016/j.jmh.2021.100071.
  3. Charlson F., Van Ommeren M., Flaxman A., Cornett J., Whiteford H., Saxena Sh. New WHO prevalence estimates of mental disorders in conflict settings: a systematic review and meta-analysis. Lancet. 2019. 394. 240-48. doi: 10.1016/S0140-6736(19)30934-1.
  4. Bean T.M., Eurelings-Bontekoe E., Spinhoven P. Course and predictors of mental health of unaccompanied refugee minors in the Netherlands: one year follow-up. Soc. Sci. Med. 2007. 64(6). 1204-15. doi: 10.1016/j.socscimed.2006.11.010.
  5. Owoaje E.T., Uchendu O.C., Ajayi T.O., Cadmus E.O. A Review of the Health Problems of the Internally Displaced Persons in Africa. Nigerian Postgraduate Medical Journal. 2016. 23. 161-171. doi: 10.4103/1117-1936.196242.
  6. Daoud N., Shankardass K., O’Campo P., Anderson K., Agba–ria A.K. Internal displacement and health among the Palestinian mino–rity in Israel. Social Science and Medicine. 2012. 74(8). 1163-1171. doi: 10.1016/j.socscimed.2011.12.041.
  7. Comtesse H., Powell S., Soldo A., Hagl M., Rosner R. Long-term psychological distress of Bosnian war survivors: an 11-year follow-up of former displaced persons, returnees, and stayers. BMC Psychiatry. 2019. 19(1). 1-10. doi: 10.1186/s12888-018-1996-0.
  8. Kien C., Sommer I., Faustmann A., Gibson L., Schneider M., –Krczal E., et al. Prevalence of mental disorders in young refugees and asylum seekers in European Countries: a systematic review. Eur. Child Adolesc. Psychiatry. 2019. 28(10). 1295-1310. doi: 10.1007/s00787-018-1215-z.
  9. Murray A.M., Toussaint A., Althaus A., Löwe B. The challenge of diagnosing non-specific, functional, and somatoform disorders: a systematic review of barriers to diagnosis in primary care. J. Psychosom. Res. 2016. 80. 1-10. doi: 10.1016/j.jpsychores.2015.11.002.
  10. Stotz S.J., Elbert T., Muller V., Schauer M. The relationship between trauma, shame, and guilt: findings from a community-based study of refugee minors in Germany. Eur. J. Psychotraumatol. 2015. 6. 25863. doi: 10.3402/ejpt.v6.25863.
  11. Bronstein I., Montgomery P. Psychological Distress in Refugee Children: A Systematic Review. Clin. Child Fam. Psychol. Rev. 2011. 14. 44-56. doi: 10.1007/s10567-010-0081-0.
  12. Blackmore R., Gray K.M., Boyle J.A., Fitzgerald G., MBBS Marie Misso, Gibson-Helm M. Systematic Review and Meta-analysis: The Prevalence of Mental Illness in Child and Adolescent Refugees and Asylum Seekers. J. Am. Acad. Child. Adolesc. Psychiatry. 2020. 59(6). 705-714. doi: 10.1016/j.jaac.2019.11.011.
  13. Roberts B., Makhashvili N., Javakhishvili J., Karachevskyy A., Kharchenko N., Shpiker M., Richardson E. Mental health care utilisation among internally displaced persons in Ukraine: results from a nation-wide survey. Epidemiol. Psychiatr. Sci. 2019 Feb. 28(1). 100-111. doi: 10.1017/S2045796017000385.
  14. Lagos-Gallego M., Gutierrez-Segura J.C., Lagos-Grisales G.J., Rodriguez-Morales A.J. Post-traumatic stress disorder in internally displaced people of Colombia: an ecological study Travel. Med. Infect. Dis. 2017. 16. 41-45. doi: 10.1016/j.tmaid.2017.02.008. 10.1016.
  15. Витрищак С.В., Клименко А.К., Савина Е.Л. Особености реакции детского организма на воздействие неблагопритных экологических факторов. Український медичний альманах. 2013. 16(1). 7-11.
  16. Heuvel L.V., Seedat S. Screening and diagnostic considerations in childhood post-traumatic stress disorder. Neuropsychiatry. 2013. 3(5). 497-511. doi: 10.2217/npy.13.61. 
  17. Hornor G. Posttraumatic stress disorder. J. Pediatr. Health Care. 2013. 27(3). e29-38. doi: 10.1016/j.pedhc.2012.07.020. Epub 2012 Sep 27. PMID. 23022062.
  18. Даниленко Г.М., Страшок Л.А., Завеля Е.М., Ісакова М.Ю., Бєляєва О.Е. Медико-соціальні аспекти стану здоров’я підлітків-внутрішньо переміщених осіб. Український міжвідомчий збірник «Охорона здоров’я дітей та підлітків». 2022. 2. 8-12.
  19. DeMichelis C., Ferrari M. Child and Adolescent Resilience Within Medical Contexts. Springer International Publishing Switzerland. 2016. 345 р. doi: 10.1007/978-3-319-32223-0.
  20. Fernando C., Ferrari M. Handbook of resilience in children of war. Springer Science: Business Media, 2013. 311 р. doi: 10.1007/978-1-4614-6375-7.
  21. Harris E.P., Villalobos-Manriquez F., Melo Th.G., Clarke G., O’Leary O.F. Stress during puberty exerts sex-specific effects on depressive-like behavior and monoamine neurotransmitters in adolescence and adulthood. Neurobiology of Stress. 2022. 21. 100494. doi: 10.1016/j.ynstr.2022.100494.
  22. Русин Л.П. Особливості становлення пубертатного періоду у дівчаток-підлітків, народжених з дефіцитом маси тіла: автореф. дис. ... канд. мед. наук: 14.01.01. Ужгород, 2015. 24 с.
  23. Тюріна В.О., Солохіна Л.О. Вплив військових конфліктів на психічне здоров’я людини: короткий огляд зарубіжних досліджень. У зб.: Особистість, суспільство, війна: матеріали Міжнар. психологічного форуму, м. Харків, 15 квітня 2022 р. Харків, 2022. С. 116-118.
  24. Xiaojia Ge Rand D., Glen H., Elder Jr. Pubertal Transition, Stressful Life Events, and the Emergence of Gender Differences in Adolescent Depressive Symptoms. Developmental Psychology. 2001. 37(3). 404-417. doi: 10.1037//00I2-I649.37 3.404.
  25. McEwen B.S., Akil H. Revisiting the Stress Concept: Implications for Affective Disorders. Journal of Neuroscience. 2020. 40(1). 12-21. doi: 10.1523/JNEUROSCI.0733-19.2019.
  26. Орос М.М., Гал А.В. Стрес, дистрес, його види та корекція. Ліки України. 2021. 7(253). 32-35.
  27. Гищак Т.В., Марушко Ю.В. Фази адаптації у дітей із первинною артеріальною гіпертензією. Сучасна педіатрія. 2016. 7(79). 88893. doi: 10.15574/SP.2016.79.88.
  28. Lui P., Padow V.A., Franco D., Hall B.S., Park B., Klein Z.A., Romeo R.D. Divergent stress-induced neuroendocrine and behavioral responses prior to puberty. Physiol. Behav. 2012. 107(1). 104-11. doi: 10.1016/j.physbeh.2012.06.011.
  29. Meczekalski B., Niwczyk O., Bala G., Szeliga A. Stress, kisspeptin, and functional hypothalamic amenorrhea. Curr. Opin. Pharmacol. 2022. 67. 102288. doi: 10.1016/j.coph.2022.102288.
  30. Tamás Füzesi, Nuria Daviu, Jaclyn I. Wamsteeker Cusulin, Ro–bert P. Bonin, Jaideep S. Bains. Hypothalamic CRH neurons orchestrate complex behaviours after stress. Nature Communications. 2016. 7. 11937. doi: 10.1038/ncomms11937.
  31. Brewin C.R., Kleiner J.S., Vasterling J.J., Field A.P. Memory for emotionally neutral information in posttraumatic stress disorder: A meta-analytic investigation. J. Abnorm. Psychol. 2007. 116(3). 448-63. doi: 10.1037/0021-843X.116.3.448.
  32. Wagenmaker E.R., Breen K.M., Oakley A.E., Tilbrook A.J., Karsch F.J. Psychosocial stress inhibits amplitude of gonadotropin-releasing hormone pulses independent of cortisol action on the type II glucocorticoid receptor. Endocrinology. 2009. 150(2). 762-9. doi: 10.1210/en.2008-0757.
  33. Чумаченко О.Ю., Редька О.Г. Спорт та стрес. Миколаїв: МНУ, 2019. 210 с.
  34. Shahab M., Mastronardi C., Seminara S.B., Crowley W.F., Ojeda S.R., Plant T.M. Increased hypothalamic GPR54 signaling: a potential mechanism for initiation of puberty in primates. Proc. Natl. Acad. Sci. USA. 2005. 102(6). 2129-34. doi: 10.1073/pnas.0409822102.
  35. Clarke I.J., Bartolini D., Conductier G., Henry Belinda A. Stress Increases Gonadotropin Inhibitory Hormone Cell Activity and Input to GnRH Cells in Ewes. Endocrinology. 2016. 157(11). 4339-4350. doi: 10.1210/en.2016-1513.
  36. Stanwood Gregg D. Chapter 9-Dopamine and Stress. Stress: Physiology, Biochemistry, and Pathology Handbook of Stress Series. 2019. 3. 105-114. doi: 10.1016/B978-0-12-813146-6.00009-6.
  37. Baik J.H. Stress and the dopaminergic reward system. Exp. Mol. Med. 2020. 52. 1879-1890. doi: 10.1038/s12276-020-00532-4.
  38. Holly E.N., Miczek K.A. Ventral tegmental area dopamine revisited: effects of acute and repeated stress. Psychopharmacology. 2016. 233. 163-186. doi: 10.1007/s00213-015-4151-3.
  39. Wahlstrom D., Collins P., White T., Luciana M. Developmental changes in dopamine neurotransmission in adolescence: behavioral implications and issues in assessment. Brain Cogn. 2010. 72(1). 146-59. doi: 10.1016/j.bandc.2009.10.013.
  40. Бессонова І.М. Порушення пуринового обміну в формуванні ендотеліальної дисфункції у підлітків з артеріальною гіпертензією: автореф. дис. ... канд. мед. наук: 14.01.10. Харків, 2015. 20 с.
  41. Weintrob N., Cohen D., Klipper-Aurbach Y., Zadik Z., Di–ckerman Z. Decreased Growth During Therapy With Selective Serotonin Reuptake Inhibitors. Arch. Pediatr. Adolesc. Med. 2002. 156(7). 696-701. doi: 10.1001/archpedi.156.7.696.
  42. Castell A.-L., Ethier M., Fergusson G., Tremblay C., Goubault C., Baltz M., Dal Soglio D., Ghislain Ju. Beta-cell mass expansion during puberty involves serotonin signaling and determines glucose homeostasis in adulthood. JCI Insight. 2022. 7(21). 160854. doi: 10.1172/jci.insight.160854.
  43. Lanfumeya L., Mongeaua R., Cohen-Salmonc Ch., Hamona M. Corticosteroid-serotonin interactions in the neurobiological mechanisms of stress-related disorders. Neuroscience and Biobehavioral. 2008. 32. 1174-1184. doi: 10.1016/j.neubiorev.2008.04.006.
  44. Perica M.I., Calabro F.J., Larsen B., Foran W., Yushma–nov V.E., Hetherington H., et al. Development of frontal GABA and glutamate supports excitation/inhibition balance from adolescence into adulthood. Progress in Neurobiology. 2022. 219. 102370. doi: 10.1016/j.pneurobio.2022.102370.
  45. Пилипенко В.М. Роль гама-аміномасляної кислоти в етіопатогенезі дисфункції гіпоталамуса. Методи корекції та попередження нейромедіаторних порушень. Здоров’я України. Тематичний номер «Діабетологія. Тиреоїдологія. Метаболічні розлади». 2017. 1(37). 44-47.

Вернуться к номеру