Журнал «Травма» Том 24, №3, 2023
Вернуться к номеру
Зменшення кількості вивихів стегна після тотального ендопротезування кульшового суглоба на основі вивчення механізмів їх розвитку
Авторы: Зазірний І.М., Бородюк Д.В.r
Клінічна лікарня «Феофанія» ДУС, м. Київ, Україна
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Резюме
Тотальне ендопротезування кульшового суглоба є одним з найефективніших хірургічних втручань, що поліпшує якість життя, збільшує діапазон рухів і зменшує біль у пацієнтів з дегенеративним захворюванням кульшового суглоба. Тотальне ендопротезування кульшового суглоба дає змогу пацієнтам повернутися до повсякденної соціальної та професійної діяльності. Таким чином, сьогодні це найкращий підхід до лікування кількох хронічних станів, що вражають кульшовий суглоб, включно з остеоартрозом, аваскулярним некрозом голівки стегнової кістки та травматичними пошкодженнями голівки й шийки стегнової кістки. Мета дослідження — показати механізми вивиху стегна за наявності ендопротеза кульшового суглоба, супутні фактори ризику та фактори зниження ризику вивиху, а також його наслідки та методи мінімізації. Вивих стегна після тотального ендопротезування кульшового суглоба є поширеним ускладненням. Він є причиною від 2 до 3 % невдач первинного ендопротезування, і цей показник часом зростає до 10 % — у крайніх випадках, коли пацієнти мають високу схильність до такого стану. Здебільшого причиною вивиху є технічні помилки під час встановлення імплантату. Заходи для запобігання ускладненням включають заходи, що спрямовані на правильне встановлення імплантату й вибір найбільш оптимального типу імплантату для пацієнта залежно від індивідуальних потреб. У своїй роботі ми узагальнили сучасні знання про вивих ендопротеза, щоб допомогти ортопедам зрозуміти зміни в біомеханіці кульшового суглоба після його заміни та вплив кожного окремого елемента, який у цьому бере участь. Такі знання можуть допомогти ортопеду вибрати найбільш сприятливий хірургічний метод і найбільш відповідний імплантат, щоб зменшити ризик його вивиху.
Total hip arthroplasty is one of the most effective surgical interventions that improves quality of life, increases a range of motion, and reduces pain in patients with degenerative hip joint disease. Total hip arthroplasty allows patients to return to daily social and professional activities. Thus, it is currently the best approach to the treatment of several chronic conditions affecting the hip joint, including osteoarthritis, avascular necrosis of the femoral head, and traumatic injuries to the femoral head and neck. The purpose of this study was to show the mechanisms of hip dislocation in the presence of a hip endoprosthesis, associated risk factors and factors that reduce the risk of dislocation, as well as its consequences and methods for minimization. Hip dislocation is a common complication following total hip arthroplasty. It is the cause of 2 to 3 % of failures of primary replacements, increasing even to 10 % in extreme cases in patients highly predisposed to this condition. In general, technical errors during implant placement are the cause of dislocation. The measures taken to prevent complications include activities aimed to the correct implant insertion and selection of the most appropriate type of implant for the patient, depending on individual needs. This work summarized the current knowledge about hip dislocation to help surgeons understand the changes in the hip biomechanics after its replacement and the impact of each element involved. This knowledge may help a surgeon to choose the most favorable surgical method and the most appropriate implant to reduce the risk of its dislocation.
Ключевые слова
тотальне ендопротезування кульшового суглоба; вивих стегна; ендопротез кульшового суглоба
total hip arthroplasty; hip dislocation; hip prosthesis
Вступ
Тотальне ендопротезування кульшового суглоба — це найбільш успішна хірургічна операція ХХ сторіччя. Її результатом є ліквідація больового синдрому, відновлення рухливості в суглобі та поліпшення якості життя хворого. Це дає змогу пацієнту повернутися до повсякденної соціальної та професійної діяльності. Отже, сьогодні це найкращий підхід до лікування кількох хронічних захворювань, що вражають кульшовий суглоб, включно з остеоартрозом, аваскулярним некрозом голівки стегнової кістки та травматичними пошкодженнями голівки й шийки стегнової кістки [1].
Однак, незважаючи на різні безсумнівні переваги, тотальне ендопротезування кульшового суглоба не позбавлене ускладнень, причому вивих стегна є одним з найпоширеніших, а це від 1,4 до 5,0 % всіх випадків первинного тотального ендопротезування кульшового суглоба. Хоча багато уваги було приділено профілактиці вивихів, частка вивихів, які призводять до несприятливих наслідків після ревізійних процедур, ще вища і сягає 25 % [2].
Вивих, проблема якого полягає у втраті контакту між голівкою протеза та його вертлюжною западиною, виникає внаслідок екстремального положення суглоба, викликаного впливом надмірних механічних сил на зачеплену нижню кінцівку. Це може відбуватися через або без ослаблення імплантату, навколопротезні переломи та інфекції [1].
Метою роботи було узагальнити механізми вивиху стегна після ендопротезування кульшового суглоба, фактори ризику та фактори профілактики, а також наслідки вивиху й методи мінімізації ризику.
Механізми вивиху
Вивих стегна після ендопротезування кульшового суглоба виникає, коли сили, що діють на імплантат у бік виходу з вертлюжного компонента ендопротеза, досягають амплітуд, які перевищують ті, що дають змогу зберегти його стабільне положення. Зазвичай це відбувається через ситуативний вплив зовнішніх сил, що діють на кінцівку, яка перебуває в невигідному положенні. Однак це також може бути наслідком надмірних, некоординованих скорочень м’язів, наприклад, під час епілептичних нападів [2]. Анатомічно міцність суглобової капсули, яка зміцнена кількома зв’язками, а саме клубово-стегновою, лобково-стегновою та сіднично-стегновою зв’язками, а також голівкою стегнової кістки, запобігає вивиху суглоба.
Після ендопротезування функцію цих зв’язок частково бере на себе післяопераційний рубець, який утворився навколо суглоба. Рубець підтримується негативним тиском у порожнині суглоба, накладаючи силу всмоктування, пропорційну поверхні контакту між прилеглими частинами протеза, і сумарну силу м’язів, які діють на тазовий пояс, що захищає цілісність імплантату. Імплантат набагато більш схильний до вивиху, ніж анатомічне стегно, через дефіцит зв’язки голівки стегнової кістки та набагато меншу міцність рубця, ніж капсули суглоба та зв’язок, які її підтримують. Він особливо схильний до вивиху відразу після артропластики, коли рубець повністю не cформований [3].
Амплітуда сумарної сили, яка стабілізує стегно, є найвищою, коли її вектор паралельний осі кульшової западини. За таких умов голівку протеза притискає до кульшової западини, захищаючи її від вивиху. Однак, коли вектор діє під однаковим кутом, він розподіляє 2 складові сили: перша, що діє паралельно, і друга, що діє перпендикулярно їй. Перша сила притискає голівку до кульшової западини, підтримуючи її стабільність, тоді як друга сила сприяє вивиху. Амплітуда другої сили пропорційна значенню синуса цього кута.
Анатомічний розподіл стегнових м’язів вказує на те, що стояння на обох ногах із відведеними та повернутими всередину стегнами створює сумарну силу, яка діє приблизно на вісь вертлюжної западини як у фронтальній, так і в сагітальній площинах. Отже, у такому положенні вивих стегна малоймовірний. Однак при згинанні та зовнішній ротації стегна його дистальні прикріплення зміщуються вперед, змінюючи напрямок своїх векторів. Таким чином, вектор сумарної сили рухається похило, створюючи складову силу, яка сприяє вивиху. Деякі звичайні повсякденні дії включають положення кінцівки, що провокують вивих. До них належать положення сидіння зі схрещеними ногами, глибокі присідання з опущеними п’ятами, махи з високою амплітудою, зовнішні повороти максимально відведених і зігнутих стегон. Невідповідне вирівнювання вертлюжного компонента, а саме нахил під кутом понад 70°, ретроверсія та занадто глибоке розташування, змінює його вісь, що призводить до генерації компонентної сили, яка зміщує імплантат.
Тому навіть відносно невелике м’язове скорочення може призвести до вивиху. Крім того, у цих випадках нерівний розподіл сил, що діють на вертлюжну западину, сприяє швидшому ослабленню й відриву та фрагментації її поліетиленової вставки [2].
Розташування кульшової западини
Неправильне розташування вертлюжного компонента є найчастішим ятрогенним причинним фактором вивиху [4]. На ґрунті десятирічних спостережень визначено параметри оптимального розташування вертлюжного компонента. «Зона безпеки», запроваджена Lewinnek (нахил 40 ± 10° та антеверсія 15 ± 10°) щодо позиціонування кульшової западини, не виключає ризику фемороацетабулярного конфлікту, незважаючи на те, що її розміщення поза цією зоною відповідає за 70 % вивихів.
Все ж на сьогодні отимальним прийнято вважати нахил 45 ± 5°, антеверсію 15 ± 10° та відновлення анатомічної осі суглоба шляхом його правильного розташування за глибиною й висотою [4]. Відхилення за висотою більше ніж 3 мм і медіалізація понад 5 мм призводять до асиметричного розподілу механічних навантажень, що сприяє вивиху [5]. Отже, причинними факторами вивиху визнають надто круте (нахил вище за 70°) розташування вертлюжного компонента з занадто високою (вище від 30°) або занадто малою (менше ніж 10°) антеверсією; особливо, коли вони пов’язані з його надмірною медіалізацією [6].
Слід зазначити, що уважність до рекомендованих параметрів зменшувала частоту вивихів, послаблення вертлюжного компонента та його зміщення. Тому вони є загальноприйнятими й широко застосовуються. Однак, незважаючи на свою безсумнівну корисність, вони не виключають ризику вивиху через негативний вплив інших факторів.
Вплив м’язових порушень при вивиху ендопротеза
М’язовий дисбаланс через м’язову дисфункцію або неналежну координацію груп м’язів, що впливають на стегно, призводить до неадекватного механічного навантаження на протез. М’язовий дисбаланс може бути наслідком зміни довжини м’яза, наприклад подовження або вкорочення, наслідком змінених анатомічних положень м’язових прикріплень або розтягування чи розслаблення м’язів, що призводить до їх відносної механічної недостатності. Хірургічне звільнення м’язових прикріплень може призвести до їх повної недостатності. М’язовий фіброз і денервація, що виникають через надмірно жорсткі або невідповідні хірургічні методи, також можуть порушити їх функцію [7].
Деякі роботи показали, що задній доступ при ендопротезуванні кульшового суглоба, який вимагає звільнення зовнішніх ротаторів і задньої сторони суглобової капсули, підвищує ризик вивиху порівняно з бічним, передньобоковим та переднім доступами. I.L. Masanis і R.B. Bourne в метааналізі, який порівнював результати понад 13 000 первинних ендопротезувань кульшового суглоба, продемонстрували, що вивихи ускладнюють 3,23 % процедур, виконаних із застосуванням заднього доступу, і лише 0,55 і 2,18 % тих, що виконуються з використанням бокового та передньобокового доступу відповідно. Утім, відсоток вивихів можна знизити до 0,7 % після анатомічної реконструкції задньої суглобової капсули та зовнішніх ротаторів [8]. У кількох дослідженнях післяопераційна реконструкція капсули суглоба зменшила кількість вивихів майже на 90 % [9]. Латеральний доступ призводить до підвищеного ризику функціонального ослаблення абдукторів унаслідок часткового відшарування медіального сідничного м’яза та великого вертлюга, відповідальних за 36 % післяопераційних вивихів [10]. Встановлено, що дислокація великого вертлюга вище від 1 см пов’язана із 6-кратним підвищенням ризику вивиху протеза [11].
Невідповідне розташування ніжки ендопротеза суглоба
У більшості випадків невідповідне розташування ніжки ендопротеза суглоба призводить до надмірної антеверсії, занадто глибокого розміщення або варусної деформації [7, 12]. Надмірна антеверсія відтягує вісь протезної шийки від осі кульшової западини, тоді як надто глибоке розміщення послаблює м’язи, у яких проксимальні та дистальні прикріплення зближуються, а варусна деформація може призвести до конфлікту між медіальним краєм залишкової шийки стегнової кістки та малого вертлюга із горбистістю сідничної кістки. Вони утворюють двосторонній важіль, який може вивихнути протез у вимушено приведеній і внутрішньо ротованій кінцівці.
M. Spina та A. Scalvi встановили, що найменший ризик вивиху виникає, коли ніжка ендопротеза суглоба розташована під кутом від 10° до 15° і на відповідній глибині, щоб підтримувати її на дузі Адамса й відновлювати лінію Кальве [13]. Невідповідна антеверсія призводить до конфлікту між ніжкою і чашкою та між кістковими виступами таза і стегнової кістки, провокуючи конфлікти, що порушують баланс між елементами протеза та підвищують ризик його вивиху. Це набагато важливіше для нецементованих протезів, оскільки фіксація їх вертлюжного компонента значно більше залежить від балансу сил, які притискають її безпосередньо до тазового ложа. Було помічено, що антеверсія ніжки повинна відповідати антеверсії вертлюжної западини, що підсумовується терміном «комбінована антеверсія». Цю комбіновану антеверсію в основному оцінювали зі значеннями, що варіюють від 25° до 35° у чоловіків і до 45° у жінок, і наразі кваліфікують як 25–45° (середнє значення 35°). Найпростішим способом імплантації протеза відповідно до цих вимог є імплантація переважно ніжки з необхідною антеверсією, компенсуючи комбіновану антеверсію суворо визначеним розташуванням кульшової западини з комп’ютерною навігацією. Встановлення імплантату також тягне за собою ризик ускладнень. Цементовані ніжки ендопротеза суглоба мають вдвічі менший ризик перипротезних переломів, ніж безцементні [14].
Вплив жорсткості поперекового відділу хребта
Обмеження рухливості попереково-крижового відділу хребта зумовлює підвищені компенсаторні перевантаження стегна, що є одним із факторів ризику вивиху ендопротеза. Обмежений діапазон нахилу таза під час типових повсякденних дій, включно з тими, що потребують згинання та розгинання стегна (сидіння на стільці, стояння), підсилює компенсаторний діапазон рухів у протезі, що може сприяти вивиху стегна. Таким чином, ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів з анкілозуючим спондилітом має надзвичайно високий ризик вивиху та розхитування протеза порівняно з таким у пацієнтів з остеоартрозом [15].
Одне дослідження, проведене на вибірці з 1000 хворих за 1 рік після первинного тотального ендопротезування кульшового суглоба, показало, що пацієнти, у яких стався вивих, мали суттєво зменшений діапазон рухів у поперековому відділі хребта та крижовому відділі, тоді як під час стояння та сидіння відмінності між залученою і не залученою нижніми кінцівками були значно нижчими. Результати показали, що 92 % пацієнтів з вивихами раніше перенесли операції на поперековому відділі хребта, включно зі спондилодезом [16]. Аналогічні результати були отримані під час аналізу біомеханічних причин пізніх протезних вивихів, у ході якого виявлено, що зменшення нахилу крижів при зміні положення тіла зі стоячого на сидяче призводить до зменшення діапазону рухів стегна на 0,9° на кожен 1,0° обмеженої рухливості хребта. Наведені дані пояснюють механізм виникнення пізніх вивихів у пацієнтів зі зниженою рухливістю хребта.
Ретроверсія таза призводить до передніх вивихів у пацієнтів, що веде до гіперекстензії стегна, тоді як стояння та антеверсія призводять до задніх вивихів через надмірне згинання в положенні сидячи [17]. Було встановлено, що спондилодез є найбільшим незалежним фактором ризику вивихів протезів стегна протягом перших 6 місяців після ендопротезування [18].
Фактори, які залежать від пацієнта та сприяють вивиху при тотальному ендопротезуванні кульшового суглоба
Вторинні ушкодження внаслідок недотримання пацієнтом післяопераційних рекомендацій значно підвищують ризик вивиху. Особливо часто це спостерігається в ранньому післяопераційному періоді, коли незрілий рубець забезпечує слабку механічну підтримку конгруентності суглоба. Вивих може статися через схрещування кінцівок, присідання й навіть виконання рухів у надмірній амплітуді. Протягом перших 3 місяців після операції надмірні рухи підвищують ризик вивиху через недостатню стійкість рубця [19]. Однак надмірний рубець, який утворюється навколо суглоба, може сприяти вивиху, відриваючи голівку протеза від кульшової западини під час контрактури м’язів, прикріплених до вертлюга. Зазвичай це відбувається при повторних хірургічних втручаннях.
Таким чином, ревізійні процедури мають значно вищий ризик вивихів, досягаючи 28 % проведених процедур. Це найбільш помітно при широких пошкодженнях тканин, як травматичних, так і ятрогенних, що заживають, залишаючи надмірний рубець і гетеротопічну осифікацію. Дефіцит кісткової тканини кульшової западини і проксимального кінця стегнової кістки становить ще одну групу факторів ризику зміщення [7].
У таких випадках навчання пацієнтів, яке проводить досвідчений фізіотерапевт, спрямоване на усунення рухів, що призводять до вивиху, та зниження ризику ускладнень.
Вивихи можуть виникнути і на пізніх термінах після ендопротезування. Неприємні випадки, як-от падіння, спотикання й навіть автомобільні аварії, можуть призвести до вивихів і пов’язаних з ними пошкоджень м’яких тканин [20]. Порушення функцій опорно-рухового апарату, включно з ригідністю суміжних суглобів ураженої кінцівки, контрактурами та порушенням зорової й вестибулярної систем, слуху та пропріоцепції, підвищують ризик захворюваності [21]. Інші фактори включають неврологічні (парез і церебральний параліч, хвороба Паркінсона, міастенія), метаболічні (діабет, гіпоглікемія), кардіологічні (інсульт, аритмія, зупинка серця) та багато інших розладів, які провокують пацієнта до вторинних ушкоджень [22, 23]. Пацієнти з нервово-м’язовими захворюваннями схильні до вивихів через дисбаланс окремих груп м’язів, особливо згиначів і пронаторів. Додатковими факторами ризику для таких пацієнтів є когнітивні розлади, ослаблена м’язова сила, порушення координації та рівноваги, а також відсутність можливості контролювати діяльність пацієнта, що може завершитися вивихом протеза [24].
Особливу групу пацієнтів, схильних до вивихів, становлять фізично активні особи, які займаються спортом і ризикованою діяльністю. Створення значно більших навантажень збільшує знос протеза, пошкодження імплантату та ризик вивиху. Утім, відповідний підбір імплантату, який був би адекватним саме для цієї групи (робочі елементи з низьким коефіцієнтом тертя, діаметр голівки 32 мм і більше), та навчання пацієнта виключає ризик цього ускладнення до такого ступеня, який є у пацієнтів з низькою активністю [25].
Непередбачувана і часто також нераціональна поведінка осіб, які страждають на алкоголізм і наркоманію, та психічно хворих пацієнтів підвищує ризик вивиху імплантатів і навколопротезних переломів [25, 26]. У цих групах обидва ускладнення є найчастішими причинами ревізійних процедур. Дуже ретельне передопераційне планування, точне розташування імплантату та правильний післяопераційний догляд у поєднанні з інтенсивною програмою реабілітації й навчання дають змогу пацієнтам знизити ризик вивихів до прийнятного рівня [28].
Пацієнти з дисбалансом м’яких тканин, деформаціями та двосторонніми патологіями стегон більш схильні до вивиху імплантату. Нещодавно виявлені фактори ризику включають передопераційну деформацію приведення стегна в поєднанні з подовженням кінцівки на 2 см після операції, вальгусну деформацію колінного суглоба в поєднанні з деформацією таза та двосторонню патологію кульшового суглоба, що вимагає ендопротезування. Якщо операцію тотального ендопротезування ретельно спланувати та забезпечити належне післяопераційне лікування, вивиху стегна після ендопротезування кульшового суглоба можна запобігти [29].
Пацієнти з дисплазією розвитку кульшового суглоба IV ст. за класифікацією Crowe мають високий ризик вивиху після тотального ендопротезування кульшового суглоба. Втім, у цих випадках встановлення імплантату з більшим розміром голівки стегна (28 замість 22 мм) знижує ризик вивиху. Ризик можна знизити шляхом поліпшення сили абдукторів у правильно спланованій передопераційній підготовці та післяопераційній реабілітації [30].
Останнім часом ожиріння, особливо патологічне, було визначено як один із факторів, що підвищують ризик вивиху. Взаємозв’язок між індексом маси тіла (ІМТ) 40 кг/м2 і вище та ступенем нестабільності тотального ендопротезування кульшового суглоба є доведеним. Фактором, який безпосередньо знижує стабільність суглоба, є окружність стегна, а не сам ІМТ. Крім того, частота вивиху стегна після тотального ендопротезування кульшового суглоба у жінок з ожирінням вища, ніж у чоловіків з ожирінням, через відмінності у відкладенні жиру (жінки накопичують жир переважно навколо стегон, тоді як у чоловіків він здебільшого розподіляється на животі) [23].
Фактори, що запобігають вивиху протеза кульшового суглоба
Анатомічно стегно захищене від вивиху активними й пасивними стабілізаторами. Активними стабілізаторами є капсула суглоба та підтримуючі її лобково-стегнові, сіднично-стегнові та клубово-стегнові зв’язки. Крім того, голівка стегнової кістки живиться від власної зв’язки та присмоктування, що є ефектом негативного тиску в порожнині суглоба під час вивиху. Активні стабілізатори утворюють м’язи тазового пояса [31]. Їх сумарна сила притискає голівку протеза до його кульшової западини, збільшуючи конгруентність суглоба.
Хірургічні процедури позбавляють суглоб деяких із зазначених вище елементів. Хірургічний доступ вимагає розтину, висічення та видалення або звільнення суглобової капсули та її зв’язок з голівкою стегнової кістки, а нефізіологічні рухи кінцівок надмірно розтягують м’язи тазового кільця. Фіброз, що формується, порушує скорочувальну здатність м’язів, знижуючи їхню силу [32]. Кілька нещодавно впроваджених малоінвазивних методів зберігають анатомічні структури й забезпечують реконструкцію суглобової капсули та м’язових прикріплень [33]. Однак питання про те, чи здатне воно знизити ризик ускладнень, досі залишається дискусійним [34]. Діапазон ятрогенних уражень значною мірою залежить від обраного хірургічного підходу, факторів, пов’язаних з конституцією пацієнта (ожиріння), раніше проведених втручань (рубці), і вдосконалена хірургічна техніка, що захищає тканини, не гарантує збереження анатомічних структур. Особливо це стосується розвиненої ригідності стегна, його широкого рубцювання після раніше проведених операцій і травм, а також питання про необхідність відновлення біомеханіки при диспластичних високих вивихах кульшового суглоба з утворенням вторинної кульшової западини [35].
Невідповідний розмір голівки протеза може збільшити ризик вивиху та прискорити пошкодження його кульшової западини. Безсумнівно, голівки більшого діаметра знижують ризик вивиху, забезпечуючи більшу конгруентність. Проте одночасно вони зменшують діапазон рухів, ставлячи під загрозу рух імплантату в екстремальних положеннях суглоба [36].
Наслідки вивиху протеза кульшового суглоба
Вивих стегна після тотального ендопротезування призводить до тяжких наслідків. Це може спричинити велике пошкодження м’яких тканин, включно з утворенням рубця навколо суглоба та залишків його капсули, м’язів та їх прикріплень, сприяючи переломам кісток, втраті кісткової тканини й порушенню цілісності та стабільності імплантату. При репозиції втрата стабілізаторів може легко повторитися. Наслідки вивиху також включають авульсивні переломи, великі рубці та гетеротопічну осифікацію [37].
Передопераційне планування
Ретельне передопераційне планування, використання найбільш оптимального для конкретного випадку імплантату та хірургічного доступу, а також адекватна програма післяопераційної реабілітації в поєднанні з навчанням пацієнтів відіграють найважливішу роль у запобіганні вивиху.
Декілька метааналізів показали, що найбільш ефективними та найменш ризикованими хірургічними підходами є відповідні малоінвазивні методи імплантації, за яких зберігаються м’які тканини та застосовуються імплантати з більшим діаметром голівки [38], оскільки їх дислокація потребує більшої сили для дестабілізації імплантату [39, 40]. Тому біполярні протези та протези з великими голівками менш схильні до вивиху [41]. Через це їх зазвичай імплантують пацієнтам із нервово-м’язовими розладами [42]. Їхньою додатковою перевагою є збільшена площа контакту між робочими частинами, що знижує чисте навантаження на поверхню (тиск), мінімізуючи таким чином ризик їх стирання (абразії), фрагментації та прилипання (адгезії). Стирання та фрагментація поліетиленової вставки порушує конгруентність імплантату, знижуючи його стійкість до вивиху. За таких обставин імплантат потрібно замінити якнайшвидше. На жаль, при тотальному ендопротезуванні кульшового суглоба більший діаметр голівки зменшує діапазон рухів у суглобах. Його зіткнення з краєм кульшової западини у крайніх положеннях суглоба може зрушити голівку, що призведе до вивиху.
Голівки більшого діаметру (наприклад, 32 мм) легше конфліктують з кульшовою западиною, ніж менші (28 мм). Крім того, їх застосування вимагає використання поліетиленових вставок меншої товщини, що ставить під загрозу їх довговічність [43, 44]. Тому кожному розміру голівки слід приписати точний діаметр кульшової западини [45]. Також варто відзначити, що співвідношення між діаметром голівки протеза та шириною шийки його ніжки має бути збережено, оскільки поєднання маленької голівки з широкою шийкою ніжки підвищує ризик вивиху імплантату.
Найпоширенішим ускладненням тотального ендопротезування кульшового суглоба є вивих стегна, що обумовлено нестабільністю протеза, а нестабільність останнього потребує подальшої ревізії імплантату. Щоб уникнути ризику нестабільності, була розроблена концепція подвійної мобільності протезів стегна. Дослідження показали, що подвійна мобільність має статистично значуще нижчу частоту вивихів порівняно зі стандартним тотальним ендопротезуванням. Його застосування є особливо перспективним у пацієнтів із високим ризиком переломів шийки стегнової кістки. Подвійна мобільність є дешевшою та зручнішою, ніж стандартні пари тертя при тотальному ендопротезуванні кульшового суглоба.
Висновки
Таким чином, ідея індивідуалізації вибору імплантату, що включає вибір імплантатів, найбільш оптимальних для пацієнта, який проходить тотальне ендопротезування кульшового суглоба, з огляду на його рівень активності й очікувань, стає все більш популярною. Ретельний біомеханічний аналіз показав, що загальноприйняті правила вибору рекомендованого імплантату й імплантації не виключають конфлікту між його елементами або між стегновою кісткою та кісткою таза. Ретельна й делікатна підготовка тканин, збереження м’язів і їх прикріплень, уникнення звільнення м’язових прикріплень і остеотомій, а також їх ретельне повторне прикріплення та стабілізація дають змогу уникнути подальших дисфункцій, що призводять до вивиху. М’язова недостатність, якщо вона є, а також конгруентність суглобів можуть бути поліпшені шляхом корекції зсуву імплантату. Належний післяопераційний догляд, спрямований на вироблення та зміцнення бажаних рухових звичок, навчання пацієнта щодо зміщення імплантату й адекватних профілактичних заходів, мінімізація ризику й негативного впливу супутніх захворювань, які збільшують ризик додаткових травм, можуть запобігти цьому ускладненню.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 03.04.2023
Рецензовано/Revised 14.04.2023
Прийнято до друку/Accepted 23.04.2023
Список литературы
1. Gausden E.B., Parhar H.S., Popper J.E., et al. Risk factors for early dislocation following primary elective total hip arthroplasty. J. Arthroplasty. 2018. 33(5). 1567-71.
2. Lu Y., Xiao H., Xue F. Causes of and treatment options for dislocation following total hip arthroplasty. Exp. Ther. Med. 2019. 18(3). 1715-22.
3. Talbot N.J., Brown J.H., Treble N.J. Early dislocation after total hip arthroplasty: Are postoperative restrictions necessary? J. Arthroplasty. 2002. 17(8). 1006-8.
4. Bhaskar D., Rajpura A., Board T. Current concepts in –acetabular positioning in total hip arthroplasty. Indian J. Orthop. 2017. 51(4). 386-96.
5. Meermans G., Doorn J.V., Kats J.J. Restoration of the centre of rotation in primary total hip arthroplasty: The influence of acetabular floor depth and reaming technique. Bone Joint J. 2016. 98-B. 1597-603.
6. Fessy M.H., Putman S., Viste A., et al. What are the risk factors for dislocation in primary total hip arthroplasty? A multicenter case-control study of 128 unstable and 438 stable hips. Orthop. Traumatol. Surg. Res. 2017. 103(5). 663-68.
7. Dargel J., Oppermann J., Brüggemann G.P., Eysel P. Dislocation following total hip replacement. Dtsch Arztebl Int. 2014. 111(51-52). 884-90.
8. Masonis J.L., Bourne R.B. Surgical approach, abductor function, and total hip arthroplasty dislocation. Clin. Orthop. Relat. Res. 2002. 405. 46-53.
9. Jurkutat J., Zajonz D., Sommer G., et al. The impact of capsular repair on the risk for dislocation after revision total hip arthroplasty — a retrospective cohort-study of 259 cases. BMC Musculoskelet Disord. 2018. 19(1). 314.
10. Perka C., Haschke F., Tohtz S. [Dislocation after total hip arthroplasty]. Z. Orthop. Unfall. 2012. 150(2). 89-105 [in German].
11. Patel P.D., Potts A., Froimson M.I. The dislocating hip arthroplasty: Prevention and treatment. J. Arthroplasty. 2007. 22(4, Suppl.1). 86-90.
12. Al-Amiry B., Mahmood S., Krupic F., Sayed-Noor A. Leg lengthening and femoral-offset reduction after total hip arthroplasty: Where is the problem — stem or cup positioning? Acta Radiol. 2017. 58(9). 1125-31.
13. Spina M., Scalvi A. Periprosthetic fractures of the proximal femur within first year of the index hip prosthesis. Acta Biomed. 2020. 91(3). e2020060.
14. Bissias C., Kaspiris A., Kalogeropoulos A., et al. Factors affecting the incidence of postoperative periprosthetic fractures following primary and revision hip arthroplasty: A systematic review and meta-analysis. J. Orthop. Surg. Res. 2021. 16(1). 15.
15. Kumar A., Nagai H., Oakley J., et al. Short to long term outcomes of 154 cemented total hip arthroplasties in ankylosing spondylitis. J. Clin. Orthop. Trauma. 2020. 14. 34-39.
16. Esposito C.I., Carroll K.M., Sculco P.K., et al. Total hip arthroplasty patients with fixed spinopelvic alignment are at higher risk of hip dislocation. J. Arthroplasty. 2018. 33(5). 1449-54.
17. Heckmann N., McKnight B., Stefl M., et al. Late dislocation following total hip arthroplasty: Spinopelvic imbalance as a causative factor. J. Bone Joint Surg. Am. 2018. 100(21). 1845-53.
18. Gausden E.B., Parhar H.S., Popper J.E., et al. Risk factors for early dislocation fol lowing primary elective total hip arthroplasty. J. Arthroplasty. 2018. 33. 1567-71.
19. Lu Y., Xiao H., Xue F. Causes of and treatment options for dislocation following total hip arthroplasty. Exp. Ther. Med. 2019. 18(3). 1715-22.
20. Sanders S., Tejwani N., Egol K.A. Traumatic hip dislocation — a review. Bull. NYU Hosp. Jt Dis. 2010. 68(2). 91-96.
21. Queally J.M., Abdulkarim A., Mulhall K.J. Total hip replacement in patients with neurological conditions. J. Bone Joint Surg. Br. 2009. 91(10). 1267-73.
22. Soong M., Rubash H.E., Macaulay W. Dislocation after total hip arthroplasty. J. Am. Acad. Orthop. Surg. 2004. 12(5). 314-21.
23. Kunutsor S.K., Barrett M.C., Beswick A.D., et al. Risk factors for dislocation after primary total hip replacement: Meta-analysis of 125 studies involving approximately five million hip replacements. Lancet Rheumatol. 2019. 1(2). e111-21.
24. Herrmann S., Kluess D., Kaehler M., et al. A novel approach for dynamic testing of total hip dislocation under physiological conditions. PLoS One. 2015. 10(12). e0145798.
25. Krismer M. Sports activities after total hip arthroplasty. EFORT Open Rev. 2017. 2(5). 189-94.
26. Aziz K.T., Best M.J., Naseer Z., et al. The association of delirium with perioperative complications in primary elective total hip arthroplasty. Clin. Orthop. Surg. 2018. 10(3). 286-91.
27. Kheir M.M., Kheir Y.N.P., Tan T.L., et al. Increased complications for schizophrenia and bipolar disorder patients undergoing total joint arthroplasty. J. Arthroplasty. 2018. 33(5). 1462-66.
28. Tsai C.H., Muo C.H., Hung C.H., et al. Disorder-related risk factors for revision total hip arthroplasty after hip hemiarthroplasty in displaced femoral neck fracture patients: A nationwide population-based cohort study. J. Orthop. Surg. Res. 2016. 11(1). 66.
29. Liu Q., Cheng X., Yan D., Zhou Y. Plain radiography findings to predict dislocation after total hip arthroplasty. J. Orthop. Translat. 2019. 18. 1-6.
30. Ding Z.C., Zeng W.N., Mou P., et al. Risk of dislocation after total hip arthroplasty in patients with Crowe type IV developmental dysplasia of the hip. Orthop. Surg. 2020. 12(2). 589-600.
31. Fetto J.F. A dynamic model of hip joint biomechanics: The contribution of soft tissues. Adv. Orthop. 2019. 2019. 5804642.
32. Shi X.T., Li C.F., Han Y. et al. Total hip arthroplasty for Crowe type IV hip dysplasia: Surgical techniques and postoperative complications. Orthop. Surg. 2019. 11(6). 966-73.
33. Xie J., Zhang H., Wang L., et al. Comparison of supercapsular percutaneously assisted approach total hip versus conventional posterior approach for total hip arthroplasty: A prospective, randomized controlled trial. J. Orthop. Surg. Res. 2017. 12(1). 138.
34. Blom A.W., Hunt L.P., Matharu G.S., et al. The effect of surgical approach in total hip replacement on outcomes: An analysis of 723,904 elective operations from the National Joint Registry for England, Wales, Northern Ireland and the Isle of Man. BMC Med. 2020. 18(1). 242.
35. Greber E.M., Pelt C.E., Gililland J.M., et al. Challenges in total hip arthroplasty in the setting of developmental dysplasia of the hip. J. Arthroplasty. 2017. 32. S38-44.
36. Schmidt A.H., Leighton R., Parvizi J., et al. Optimal arthroplasty for femoral neck fractures: is total hip arthroplasty the answer? J. Orthop. Trauma. 2009. 23(6). 428-33.
37. Li L., Xiang S., Wang B., et al. Dead muscle tissue promotes dystrophic calcification by lowering circulating TGF-b1 level. Bone Joint Res. 2020. 9(11). 742-50.
38. Pincus D., Jenkinson R., Paterson M., et al. Association between surgical approach and major surgical complications in patients undergoing total hip arthroplasty. JAMA. 2020. 323(11). 1070-76.
39. Ertaş E.S., Tokgözoğlu A.M. Dislocation after total hip arthroplasty: Does head size really matter? Hip Int. 2021. 31(3). 320-27.
40. Miettinen S.S.A., Mäkinen T.J., Laaksonen I., et al. Dislocation of large-diameter head metal-on-metal total hip arthroplasty and hip resurfacing arthroplasty. Hip Int. 2019. 29(3). 253-61.
41. Fahad S., Nawaz Khan M.Z., Aqueel T., Hashmi P. Comparison of bipolar hemiarthroplasty and total hip arthroplasty with dual mobility cup in the treatment of old active patients with displaced neck of femur fracture: A retrospective cohort study. Ann. Med. Surg. (Lond). 2019. 45. 62-65.
42. Liu Y., Sun J., Wang T., et al. [Effectiveness of total hip arthroplasty in the treatment of involved hips in patients with ankylosing spondylitis]. Zhongguo Xiu Fu Chong Jian Wai Ke Za Zhi. 2017. 31(1). 25-30 [in Chinese].
43. Stroh D.A., Issa K., Johnson A.J., et al. Reduced dislocation rates and excellent functional outcomes with large-diameter femoral heads. J. Arthroplasty. 2013. 28(8). 1415-20.
44. Kung P.L., Ries M.D. Effect of femoral head size and abductors on dislocation after revision THA. Clin. Orthop. Relat. Res. 2007. 465. 170-74.
45. Kotwal R.S., Ganapathi M., John A., et al. Outcome of treatment for dislocation after primary total hip replacement. J. Bone Joint Surg. Br. 2009. 91(3). 321-26.
46. Cuthbert R., Wong J., Mitchell P., Kumar Jaiswal P. Dual mobility in primary total hip arthroplasty: Current concepts. EFORT Open Rev. 2019. 4(11). 640-46.