Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал "Гастроэнтерология" Том 57, №4, 2023

Вернуться к номеру

Диференційований підхід до вибору панкреатоєюноанастомозу під час панкреатодуоденектомії

Диференційований підхід до вибору панкреатоєюноанастомозу під час панкреатодуоденектомії

Авторы: Велигоцький М.М., Арутюнов С.Е., Велігоцький О.М.
Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. У разі новоутворень панкреатодуоденальної зони радикальним оперативним втручанням є панкреатодуоденектомія (ПДЕ), яка супроводжується частими післяопераційними ускладненнями. Відповідальним моментом реконструктивного етапу панкреатодуоденектомії є виконання панкреатоєюно­анастомозу (ПЄА), що обумовлює важливість вдосконалення методик його пластики та дренування, а також розробку диференційованого підходу до вибору ПЄА. Мета дослідження: оцінка ефективності диференційованого підходу до вибору методики ПЄА при виконанні панкреатодуоденектомії. Матеріали та методи. У дослідження включено 302 пацієнти, яким виконано панкреатодуоденектомію з приводу новоутворень підшлункової залози (ПЗ). Вік хворих варіював від 31 до 77 років, чоловіків — 178 (58,9 %), жінок — 124 (41,1 %). У групі порівняння (154 пацієнти) виконували стандартний діагностично-лікувальний алгоритм із вибором методики ПЄА з урахуванням інтраопераційної оцінки ступеня щільності паренхіми підшлункової залози та оцінкою протокової системи (досвід та інтуїція хірурга). В основній групі (148 хворих) застосовували вдосконалений діагностично-лікувальний алгоритм, що включав застосування неінвазивних перед­операційних методик візуалізації змін паренхіми ПЗ, анатомічних особливостей її перешийка та протокової системи, а також використання розроблених методик пластики та дренування ПЄА. Результати. В основній групі застосований диференційований підхід до вибору ПЄА полягав у тому, що на доопераційному етапі було проведено прогнозування ступеня ризику розвитку панкреатичної нориці (ПН): у 66 (44,6 %) пацієнтів виявлено низький ризик, у 42 (28,4 %) — помірний ризик, у 40 (27,0 %) хворих — високий ризик розвитку ПН. Виділення хворих із високим ризиком розвитку ПН дало змогу не тільки на операційному, але й на доопераційному етапі виконати необхідні лікувальні заходи, що вплинуло на зменшення частоти розвитку тяжких форм ПН. А саме, у групі порівняння тип В відзначено в 2,5 раза (χ2 = 3,94; р = 0,047) та тип С — в 6,4 раза (р = 0,034 за точним критерієм Фішера) частіше, ніж в основній групі. Це стало підґрунтям для розробки методик ПЄА з пластичним укриттям зони анастомозу та удосконалення методик дренування ПЄА з одночасним дренуванням біліодигестивного анастомозу. Розроблений диференційований підхід до вибору методики ПЄА на основі оцінки в доопераційному періоді ступеня ризику розвитку ПН дав змогу знизити частоту її розвитку, особливо тяжких форм (типи В і С), з 16,2 % випадків у групі порівняння до 5,4 % — в основній групі (χ2 = 8,01; р = 0,005). Летальність з приводу панкреатичної фістули в основній групі становила 0,7 %, у групі порівняння — 4,8 % (р = 0,034, точний критерій Фішера). Висновки. Проведення доопераційної неінвазивної оцінки ступеня змін паренхіми підшлункової залози і стану вірсунгової протоки із застосуванням фіброеластографії, комп’ютерної томографії дало змогу розробити диференційований підхід до вибору методики ПЄА з урахуванням прогнозування ризику розвитку ПН у післяопераційному періоді (чутливість — 90,5 %, специфічність — 81,8 %, діагностична точність — 86,1 %). Використання розроблених методик із застосуванням бандажної пластики серпоподібною зв’язкою печінки та холангіодренажу для дренування ПЄА за м’якої підшлункової залози дало змогу знизити частоту розвитку ПН у 2 рази (р < 0,05), що призвело до зменшення летальності майже в 7 разів (р < 0,05).

Background. Pancreatoduodenectomy is a radical surgical intervention in case of neoplasms of the pancreatoduodenal zone, which is accompanied by frequent postoperative complications. The critical point of the reconstructive stage of pancreatoduodenectomy is pancreaticojejunostomy (PES), which dictates the importance of improving the techniques of its repair and drainage, as well as the development of a differentiated approach to the choice of PES. The aim of the study: to evaluate the effectiveness of a differentiated approach to the choice of PES technique when performing pancreatoduodenectomy. Materials and methods. The study included 302 patients who underwent pancreatoduodenectomy for pancreatic neoplasms. The age of patients varied from 31 to 77 years, there were 178 (58.9 %) men, and 124 (41.1 %) women. In the comparison group (154 patients), a standard diagnostic and treatment algorithm was used with the choice of PES technique taking into account the intraoperative evaluation of the degree of the pancreatic parenchyma density and the assessment of the ductal system (surgeon’s experience and intuition). In the main group (148 patients), an improved diagnostic and treatment algorithm was used, which included non-invasive preoperative methods of visualization of changes in the pancreatic parenchyma, anatomical features of its isthmus and ductal system, as well as the use of developed methods for repair and drainage of the PES. Results. In the main group, the applied differentiated approach to the selection of PES consisted in the fact that at the preoperative stage, the degree of risk of developing pancreatic fistula (PF) was predicted: in 66 (44.6 %) patients, a low risk was detected, in 42 (28.4 %) — a moderate risk, 40 (27.0 %) people had a high risk. Identification of patients with a high risk of developing PF made it possible to carry out the necessary medical measures not only in the operating room, but also in the pre-operative stage, which affected a decrease in the frequency of severe forms of PF. Specifically, in the compari­son group, type B was noted 2.5 times (χ2 = 3.94; p = 0.047) and type C — 6.4 times (p = 0.034 according to Fisher’s exact test) more often than in the main group. This became the basis for the development of PES techniques with plastic covering of the anastomotic zone and improvement of PES drainage techniques with simultaneous drainage of the biliodigestive anastomosis. The developed differentiated approach to the choice of PES method based on the preoperative assessment of the risk of PF made it possible to reduce the frequency of its development, especially severe forms (types B and C) from 16.2 % of cases in the comparison group to 5.4 % in main group (χ2 = 8.01; p = 0.005). Mortality due to pancreatic fistula in the main group was 0.7 %, in the comparison group — 4.8 % (p = 0.034, Fisher’s exact test). Conclusions. Carrying out a preoperative non-invasive assessment of the degree of changes in the pancreatic parenchyma and the state of the duct of Wirsung by means of fibroelastography and computer tomography made it possible to develop a differentiated approach to the choice of PES technique, taking into account the prediction of the risk of PF in the postoperative period (sensitivity — 90.5 %, specificity — 81, 8 %, diagnostic accuracy — 86.1 %). The use of the developed methods with a falciform ligament wrap and cholangiodrainage to drain PES in soft pancreas made it possible to reduce in half the frequency of PF development (p < 0.05), which led to a decrease in mortality by almost 7 times (p < 0.05).


Ключевые слова

панкреатодуоденектомія; панкреатоєюноанастомоз; зміни паренхіми підшлункової залози

pancreatoduodenectomy; pancreaticojejunostomy; changes in the pancreatic parenchyma

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.57.4.2023.566

Вступ

Злоякісні пухлини панкреатодуоденальної зони включають протокову аденокарциному підшлункової залози (ПЗ), рак термінального відділу холедоха та аденокарциному ампули великого дуоденального сосочка. У разі новоутворень панкреатодуоденальної зони радикальним оперативним втручанням є панкреатодуоденектомія (ПДЕ), яка належить до розряду складних оперативних втручань, що супроводжуються частими післяопераційними ускладненнями [1, 2]. Також показаннями для виконання ПДЕ є ускладнені форми хронічного панкреатиту з переважним ураженням голівки та неможливістю виключити злоякісну пухлину, які супроводжуються вираженим больовим синдромом, жовчною гіпертензією [3–5]. Поряд із резекційним етапом ПДЕ важливим і відповідальним моментом реконструктивного етапу є виконання панкреатоєюноанастомозу (ПЄА), ступень спроможності якого залежить від багатьох чинників: ступеня фіброзних змін паренхіми ПЗ, анатомічних особливостей перешийка і вірсунгової протоки, ступеня механічної жовтяниці та техніки хірурга, що оперує [6, 7]. За наявності пухлини, що походить з епітелію панкреатичної протоки, тиск у проточній системі ПЗ вищий, ніж за локалізації пухлини поза протоковою системою. Чим тривалішою є панкреатична гіпертензія, тим більший діаметр вірсунгової протоки та ступінь фіброзу паренхіми ПЗ. Таким чином, при пухлинах голівки ПЗ частіше виявляють фіброзно змінену паренхіму ПЗ, ніж при пухлинах термінального відділу холедоха і великого дуоденального сосочка [8, 9]. За наявності м’якої ПЗ збільшується частота розвитку панкреатичної нориці (ПН). При поєднанні вузької вірсунгової протоки і м’якої ПЗ ризик розвитку ПН збільшується в 1,5–2 рази. За даними літератури, існує велика кількість методик виконання ПЄА, методик пластики та дренування ПЄА, але при цьому частота розвитку тяжких форм ПН залишається високою [10–12]. Тому поряд із доопераційним прогнозуванням ризику розвитку ПН, що враховує зміну структури паренхіми ПЗ та вірсунгової протоки, важливим науковим завданням є вдосконалення методик пластики та дренування ПЄА [13–17]. 
Мета дослідження: оцінка ефективності вдосконаленого діагностично-лікувального алгоритму, що включає диференційований підхід до вибору методики ПЄА при виконанні панкреатодуоденектомії та розроблені нами методики ПЄА.

Матеріали та методи

У дослідження включено 302 пацієнти, яким виконано панкреатодуоденектомію з приводу новоутворень панкреатодуоденальної зони. Вік пацієнтів варіював від 31 до 77 років, чоловіків — 178 (58,9 %), жінок — 124 (41,1 %). 
У 246 (81,5 %) пацієнтів виявлено механічну жовтяницю, у 56 (18,5 %) не спостерігалося жовтяниці. За раку голівки ПЗ ПДЕ виконано у 240 (79,5 %) хворих, за раку великого дуоденального сосочка — у 36 (11,9 %), за раку дистального відділу холедоха — у 8 (2,6 %), за хронічного головчастого псевдотуморозного панкреатиту — у 15 (5,0 %), за муцинозної кістозної карциноми — 1 (0,3 %), лейоміоми дванадцятипалої кишки — 1 (0,3 %), нейро–ендокринної пухлини головки ПЗ — 1 (0,3 %).
Пацієнти були розділені на дві групи. У групі порівняння (154 пацієнти) виконували стандартний діагностично-лікувальний алгоритм із вибором методики ПЄА з урахуванням інтраопераційної оцінки ступеня щільності паренхіми ПЗ та оцінкою протокової системи (досвід та інтуїція хірурга). В основній групі (148 хворих) застосовували вдосконалений лікувально-діагностичний алгоритм, що включає на передопераційному етапі прогнозування ризику розвитку ПН шляхом застосування неінвазивних передопераційних методик візуалізації змін паренхіми ПЗ, анатомічних особливостей перешийка ПЗ, її протокової системи. Також в алгоритм включено використання розроблених методик ПЄА. 
Усім хворим на реконструктивному етапі ПДЕ виконували дві основні методики накладання ПЄА: інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний (duct to mucosa) та інвагінаційний панкреатоєюнальний. ПЄА накладався як із застосуванням стента, так і без нього. Перевагою стентування було поліпшення відтоку панкреатичного соку за стентом і профілактика розвитку післяопераційного панкреатиту. Як внутрішній стент застосовували ніпельний дренаж завдовжки до 4,5–5,0 см із перфоративними отворами, які містилися як на тій частині стента, що розташовували в просвіті вірсунгової протоки, так і на тій, що розташовували в просвіті порожнистої кишки. Поряд із внутрішнім стентуванням у групі порівняння застосовували дренування ПЄА у вигляді мікроєюностоми (патент України № 20334).
З метою зменшення частоти розвитку ПН при м’якій паренхімі ПЗ розроблено спосіб, за якого накладали ПЄА з бандажною пластикою серпоподібною зв’язкою печінки по лінії шва анастомозу (патент України № 92410). Також нами розроблено двохетапний спосіб лікування пухлин ПЗ, ускладнених механічною жовтяницею, за якого черезшкірний черезпечінковий холангіодренаж, який використовували для біліарної декомпресії на першому етапі лікування, потім під час виконання реконструктивного етапу ПДЕ застосовували для дренування панкреатоєюноанастомозу та гепатікоєюноанастомозу (ГЄА) (патент України № 142283). 
Діагностика ПН проводилася згідно з класифікацією ISGPF (2016).
Статистичну обробку виконано на персональному комп’ютері за допомогою стандартного пакета прикладних програм Microsoft Office Excel. При порівнянні якісних ознак використовували критерій χ2. У разі, якщо число очікуваного явища було меншим за 10 хоча б в одному осередку, під час аналізу чотирипільної таблиці розраховували критерій χ2 з поправкою Єйтса, за числа явища менше ніж 5 — точний критерій Фішера. Критичний рівень статистичної значущості в роботі прийнято за 0,05.

Результати та обговорення

На рис. 1 наведено фото з операційної з фрагментами проведення ПЄА із застосуванням серпоподібної зв’язки печінки, що дозволяє підвищити герметичність анастомозу і тим самим зменшити ризик його неспроможності. Спосіб здійснюють таким чином: спочатку накладають прецизійний інвагінаційний ПЄА на внутрішньому стенті з обгортаючою пластикою лінії анастомозу серпоподібною зв’язкою печінки. Потім серпоподібною зв’язкою печінки, у вигляді манжети, обгортають і фіксують по периметру як задню, так і передню губи ПЄА, застосовуючи П-подібні шви, що інвагінують.
Інший розроблений нами спосіб для профілактики розвитку панкреатичної та біліарної нориці при м’якій, інфільтрованій ПЗ полягав у тому, що виконувалося черезшкірне черезпечінкове холангіодренування (через праву або ліву печінкову протоку) із застосуванням дренажів діаметром 5,0–8,5 Fr (1,5–2,5 мм) та довжиною 45–60 см із конфігурацією дистального кінчика дренажу на кінці pig-tail (рис. 2). До вибору діаметра черезпечінкового холангіодренажу застосовувався диференційований підхід залежно від діаметра вірсунгової протоки, що уточнювався при виконанні мультидетекторної томографії. 
В основній групі диференційований підхід до вибору ПЄА полягав у тому, що на доопераційному етапі було проведено прогнозування ступеня ризику розвитку ПН з урахуванням параметрів перешийка ПЗ та вірсунгової протоки, змін структури паренхіми ПЗ за даними неінвазивних доопераційних методів візуалізації. Чутливість прогнозування розвитку ПН становить 90,5 %, специфічність — 81,8 %, діагностична точність — 86,1 %. Таким чином, у 66 (44,6 %) пацієнтів виявлено низький ризик, у 42 (28,4 %) — помірний ризик, у 40 (27,0 %) хворих — високий ризик розвитку ПН.
За низького ризику розвитку ПН пропонувалися інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний (duct to mucosa), інвагінаційний панкреатоєюнальний анастомоз, стентування було необов’язковим.
За помірного ризику розвитку ПН — інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний (duct to mucosa), інвагіна–ційний панкреатоєюнальний, диференційний підхід до виконання стентування залежно від діаметра і розташування вірсунгової протоки.
За високого ризику розвитку ПН — інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний (duct to mucosa), інвагінаційний панкреатоєюнальний анастомози із застосуванням бандажної пластики лінії анастомозу серпоподібною зв’язкою або застосуванням холангіодренажу для дренування ПЄА, а також комбіноване застосування двох цих методик. При виконанні анастомозу з пластикою серпоподібною зв’язкою печінки стентування вірсунгової протоки вважалося обов’язковою процедурою.
За високого ризику розвитку ПФ у 20 хворих виконували ПЄА із пластикою серпоподібною зв’язкою печінки, у 9 хворих застосовували дренування ПЄА із холангіодренажем, у 2 хворих виконували комбіноване застосування двох методик ПЄА.
Отже, інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний (duct to mucosa) анастомоз застосовано у 96 (64,9 %) пацієнтів основної групи і 102 (67,1 %) — групи порівняння. Інвагінаційний панкреатоєюнальний анастомоз застосовано у 52 (35,1 %) хворих основної групи та у 50 (32,9 %) — групи порівняння. 
За відповідності розміру поперечника кукси ПЗ і діаметра просвіту порожнистої кишки найчастіше накладався ПЄА «кінець у кінець». В основній групі інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний (duct to mucosa) анастомоз «кінець у кінець» виконано у 64 (66,7 %), у групі порівняння — у 88 (86,3 %) хворих. Інвагінаційний панкреатоєюнальний анастомоз «кінець у кінець» в основній групі виконано у 21 (40,4 %) хворого, у групі порівняння — у 30 (60,0 %) хворих.
За невідповідності розміру поперечника кукси ПЗ і діаметра просвіту порожнистої кишки накладали анастомоз «кінець у бік». В основній групі виконано інвагінаційний дуктопанкреатоєюнальний анастомоз «кінець у бік» у 32 хворих (33,3 %), у групі порівняння — у 14 (13,7 %) хворих. Інвагінаційний панкреатоєюнальний анастомоз «кінець у бік» в основній групі виконано у 31 (59,6 %) хворого, у групі порівняння — у 20 (40 %) хворих.
Узагальнюючі результати застосування різних варіантів ПЄА (зокрема, з урахуванням ризику розвитку ПН), а також стентування вірсунгової протоки наведено в табл. 1. У 2 хворих групи порівняння виконано холецистопанкреатоанастомоз, вони не увійшли в цю таблицю.
За результатами оцінки частоти розвитку ПН у післяопераційному періоді встановлено, що в групі порівняння у 40 (26,0 %) хворих спостерігали ПН: тип А виявлено у 15 (9,7 %) пацієнтів, тип В — у 18 (11,7 %), тип С — у 7 (4,5 %) хворих (табл. 2). В основній групі із застосуванням диференційованого підходу до вибору ПЄА частота виявлення ПН була у 2,6 раза нижчою, ніж у групі порівняння, — 16 (10,8 %) випадків (χ2 = 10,51; р = 0,001). Biochemical Leak виявлено у 8 (5,4 %) пацієнтів, тип В — у 7 (4,7 %) хворих, тип С — у 1 (0,7 %) хворого (табл. 2).
Під час порівняльного аналізу двох груп можна дійти висновку, що в групі порівняння переважали тяжкі форми панкреатичної нориці: тип В відзначено в 2,5 раза (χ2 = 3,94; р = 0,047) та тип С — в 6,4 раза (р = 0,034 за точним критерієм Фішера) частіше, ніж в основній групі.
У 25 (8,3 %) хворих із ПН (тип В) виконано такі оперативні втручання, які призвели до одужання: редренування зони ПЄА, мінілапаротомія, дренування зони ПЄА, санація і дренування рідинного скупчення під УЗД-навігацією, релапаротомія, санація і дренування зони ПЄА. 
В основній групі у хворих із панкреатичною норицею (тип В) виконувалися переважно мініінвазивні втручання: санація і дренування рідинного скупчення під УЗД-навігацією — у 6 (24,0 %) пацієнтів, мінілапаротомія, дренування зони ПЄА — у 1 (4,0 %). У групі порівняння редренування зони ПЄА виконано у 7 (28,0 %) пацієнтів, мінілапаротомія, дренування зони ПЄА — у 6 (24,0 %) пацієнтів, санація і дренування рідинного скупчення під УЗД-навігацією — у 3 (12,0 %) пацієнтів, релапаротомія, санація і дренування зони ПЄА — у 2 (8,0 %) пацієнтів. У 1 (4,0 %) пацієнта групи порівняння після виконаного дренування рідинного скупчення під УЗД-навігацією розвинулася арозивна кровотеча, яка потребувала релапаротомії із зупинкою кровотечі — цей пацієнт одужав.
Летальність спостерігалася у 8 хворих із ПН (тип С): у 1 (0,7 %) хворого основної групи, що майже в 7 разів нижче, ніж у групі порівняння — 7 (4,8 %) хворих (р = 0,034, точний критерій Фішера). У 4 хворих перебіг ПН ускладнився розвитком арозивної кровотечі, при цьому в 1 пацієнта відзначався рецидивуючий характер кровотечі. У 4 хворих із ПН (тип С) виконували 2 і 3 релапаротомії для корекції ускладнень, що розвивалися (некроз кукси ПЗ, біліарна нориця, кишкова нориця, шлунково-кишкова кровотеча, абсцес печінки), які мали взаємообтяжувальний характер. Незважаючи на проведені повторні оперативні втручання, прогресувала поліорганна недостатність, що і призвело до летального результату.
Усім хворим із ПН проводили антисекреторну терапію із застосуванням інгібіторів панкреатичної секреції, що діють на ацинарну клітину (ю-трип (улінастатин), октра, сандостатин), а також інгібіторів панкреатичної секреції, що інактивують ферменти в крові (гордокс, контрикал, контривен, даларгін). 

Обговорення 

Відомо, що одним із ускладнень ПДЕ є розвиток ПН, частота якої залежить від змін паренхіми ПЗ та її протокової системи [2, 7]. Відповідальним етапом при ПДЕ є виконання ПЄА. Існує велика кількість методик виконання ПЄА та його дренування, під час яких хірург пальпаторно та візуально оцінює стан паренхіми ПЗ та вірсунгової протоки, але при цьому частота ПН залишається високою [3, 6, 8]. Тому один із векторів нашого дослідження був спрямований на використання методик доопераційної візуалізації, що дають змогу провести детальну оцінку параметрів ПЗ, ступеня жорсткості паренхіми ПЗ, стану протокової системи та виділити підгрупи пацієнтів із різним ступенем ризику розвитку ПН [4, 5, 9, 10, 18]. 
Виділення підгрупи хворих з високим ризиком розвитку ПН дало змогу не тільки на операційному, але й на доопераційному етапі виконати необхідні лікувальні заходи, що вплинуло на зменшення частоти розвитку тяжких форм ПН [11, 13, 14]. Отже, другий вектор наших досліджень був спрямований на розробку методик ПЄА з пластичним укриттям зони анастомозу та удосконалення методик дренування ПЄА з одночасним дренуванням біліодигестивного анастомозу.
Розроблені методики при м’якій, інфільтрованій ПЗ, застосовані в підгрупі хворих із високим ризиком розвитку ПН, призвели до зниження частоти розвитку тяжких форм ПН. Таким чином, розроблений диференційований підхід до вибору методики ПЄА на основі оцінки в доопераційному періоді ступеня ризику розвитку ПН дав змогу знизити частоту її розвитку в післяопераційному періоді до 10,8 %, особливо тяжких форм (типи В і С) з 16,2 % випадків у групі порівняння до 5,4 % — в основній групі (χ2 = 8,01; р = 0,005). При цьому летальність в основній групі становила 0,7 %, тоді як в групі порівняння — 4,8 % (р = 0,034, точний критерій Фішера).

Висновки

1. Проведення доопераційної неінвазивної оцінки ступеня змін паренхіми ПЗ і стану вірсунгової протоки із застосуванням фіброеластографії, комп’ютерної томографії дало змогу розробити диференційований підхід до вибору методики ПЄА з урахуванням прогнозування ризику розвитку ПН у післяопераційному періоді (чутливість — 90,5 %, специфічність — 81,8 %, діагностична точність — 86,1 %). 
2. Використання розроблених методик із застосуванням бандажної пластики серпоподібною зв’язкою печінки та холангіодренажу для дренування ПЄА за м’якої ПЗ дало змогу знизити частоту розвитку ПН у 2 рази (р < 0,05), особливо її тяжких форм (тип В, С), із 16,2 до 5,4 % (р < 0,05), що, у свою чергу, призвело до зменшення летальності майже в 7 разів (р < 0,05).
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Робота виконувалася в рамках науково-дослідної роботи «Діагностика та хірургічне лікування морфофункціональних порушень прохідності органів панкреатодуоденальної зони» (номер державної реєстрації 0122U000024). Усі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у цьому дослідженні.
Внесок авторів. Велигоцький М.М. — концепція та дизайн дослідження, аналіз та інтерпретація даних, написання роботи; Арутюнов С.Е., Велігоцький О.М. — аналіз та інтерпретація даних, написання роботи.
 
Отримано/Received 07.10.2023
Рецензовано/Revised 19.10.2023
Прийнято до друку/Accepted 28.10.2023

Список литературы

  1. A score model based on pancreatic steatosis and fibrosis and pancreatic duc diameter to predict postoperative pancreatic fistula after pancreatoduodenectomy / G. Xingjun et al. BMC Surgery. 2019. Vol. 19(1). P. 75-83. doi: https://doi.org/10.1186/s12893-019-0534-4.
  2. Велигоцкий Н.Н., Велигоцкий А.Н., Арутюнов С.Э., Клименко М.В. Выбор панкреатоеюноанастомоза на основании опыта 200 панкреатодуоденальных резекций. Клінічна хірургія. 2014. № 6. С. 5-7. URL: https://hirurgiya.com.ua/index.php/journal/issue/view/77/6-2014.
  3. Методи профілактики виникнення панкреатичної нориці після панкреатодуоденектомії / В.М. Копчак та ін. Клінічна хірургія. 2022. Т. 89. № 3–4. С. 18-24. doi: https://doi.org/10.26779/2522-1396.2022.3-4.18.
  4. Pancreatic CT density is an optimal imaging biomarker for earlier detection of malignancy in the pancreas with intraductal papillary mucinous neoplasm / D. Yamada et al. Pancreatology. 2022. Vol. 22(4). P. 488-496. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2022.03.016.
  5. Еластографія зсувної хвилі в оцінці морфологічних змін підшлункової залози при хронічному панкреатиті / О.М. Бабій та ін. Клінічна хірургія. 2019. Т. 86. № 1. С. 10-12. doi: https://doi.org/10.26779/2522-1396.2019.01.10.
  6. Role of ultrasound shear wave elastography in preoperative prediction of pancreatic fistula after pancreaticoduodenectomy / N. Sushma et al. Pancreatology. 2020. Vol. 20(8). P. 1764-1769. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2020.10.047.
  7. Pancreatic ultrasound elastography is not useful to predict the risk of pancreatic fistulas after pancreatic resection / G. Marasco et al. Updates Surg. 2020. Vol. 72(4). P. 1081-1087. doi: https://doi.org/10.1007/s13304-020-00748-z.
  8. Multifactorial mitigation strategy to reduce clinically relevant pancreatic fistula in high-risk pancreatojejunostomy following pancreaticoduodenectomy / F. Ausania et al. Pancreatology. 2021. Vol. 21(2). P. 466-472. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2020.12.019.
  9. A simple preoperative stratification tool predicting the risk of postoperative pancreatic fistula after pancreatoduodenectomy / H. Lapshyn et al. Pancreatology. 2020. Vol. 21(5). P. 957-964. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2021.03.009.
  10. Novel risk scoring system for prediction of pancreatic fistula after pancreaticoduodenectomy / Y. Li et al. World Journal of Gastroenterology. 2019. Vol. 25(21). P. 2650-2664. doi: https://doi.org/10.3748/wjg.v25.i21.2650.
  11. Pre-operative prediction of pancreatic fistula: Is it possible? / K. Roberts et al. Pancreatology. 2013. Vol. 13(4). P. 423-428. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2013.04.322. 
  12. Pros and pitfalls of externalized trans-anastomotic stent as a mitigation strategy of POPF: a prospective risk-stratified observational series / S. Andrianello et al. HPB (Oxford). 2021. Vol. 23 (7). P. 1046-1053. doi: https://doi.org/10.1016/j.hpb.2020.10.025.
  13. Surgical techniques and postoperative management to prevent postoperative pancreatic fistula after pancreatic surgery / H. Kawaida et al. World Journal of Gastroenterology. 2019. Vol. 25(28). P. 3722-3737. doi: https://doi.org/10.3748/wjg.v25.i28.3722.
  14. Risk stratification for postoperative pancreatic fistula using the pancreatic surgery registry StuDoQjPancreas of the German Society for General and Visceral Surgery / E. Petrova et al. Pancreatology. 2019. Vol. 19(1). P. 17-25. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2018.11.008.
  15. Perioperative acinar cell count method works well in the prediction of postoperative pancreatic fistula and other postoperative complications after pancreaticoduodenectomy / V. Teranen et al. Pancreatology. 2021. Vol. 21(2). P. 487-493. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2021.01.005.
  16. Pancreatic parenchymal changes seen on endoscopic ultrasound are dynamic in the setting of fatty pancreas: A short-term follow-up study / A. Muftah et al. Pancreatology. 2022. Vol. 22(6). P. 1187-1194. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2022.10.006.
  17. Beger H.G. Benign tumors of the pancreas-radical surgery versus parenchyma-sparing local resection — the challenge facing surgeons. J. Gastrointest. Surg. 2018. Vol. 22(3). P. 562-566. doi: https://doi.org/10.1007/s11605-017-3644-2.
  18. Endoscopic ultrasound elastography for small solid pancreatic lesions with or without main pancreatic duct dilatation / K. Kataoka et al. Pancreatology. 2021. Vol. 21(2). P. 451-458. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2020.12.012.
  19. Serum lipase on postoperative day one is a strong predictor of clinically relevant pancreatic fistula after pancreaticoduodenectomy: A retrospective cohort / H. Chen et al. Pancreatology. 2022. Vol. 22(8). P. 810-816. doi: https://doi.org/10.1016/j.pan.2022.06.001.

Вернуться к номеру