Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 59, №3, 2025

Гіперлептинемія у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу та ожиріння: підходи до оцінки та профілактики лептинорезистентності

Авторы: Мосійчук Л.М., Татарчук О.М., Кленіна І.А., Шевцова О.М., Петішко О.П.
ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) та ожиріння залишаються найбільш поширеною коморбідною патологією, яка суттєво впливає на погіршення якості життя пацієнтів. Багато досліджень проведено для визначення факторів, що сприяють розвитку цих захворювань, проте найбільш дискутабельним залишається питання ролі лептину. На сьогодні немає чітких критеріїв для ефективної оцінки чутливості до лептину в клінічних умовах, хоча окремі дослідники вважають гіперлептинемію ключовим маркером лептинорезистентності. Мета: обґрунтувати підходи до оцінки та профілактики лептинорезистентності у пацієнтів із ГЕРХ та ожирінням. Матеріали та методи. Обстежено 60 чоловіків, хворих на ГЕРХ та ожиріння, які були розподілені на три групи залежно від рівня лептину. Усім хворим в сироватці крові визначали рівні фактора некрозу пухлини альфа, інтерлейкіну 6 (ІЛ-6), лептину, інсуліну, вміст загального холестерину, тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності, а також розраховували холестерин ліпопротеїнів низької щільності, холестерин ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), коефіцієнт атерогенності та коефіцієнт інсулінорезистентності (HOMA-IR). Для оцінки тривожного синдрому та виснаженості організму застосовували Precise-діагностику на кардіографі CONTECT 8000GW. Аналіз складу тіла проводили з використанням вагів-аналізаторів TANITA МС-780МА (Японія). Результати. У 38,2 % хворих з гіперлептинемією діагностований тривожний синдром, у 52,9 % — виснаженість організму, у 44,1 % — порушення сну, у 64,7 % — небезпечну кількість вісцерального жиру. Виявлено прямі кореляційні зв’язки лептину з гіперінсулінемією (r = 0,316; р = 0,015), інсулінорезистентністю (r = 0,302; р = 0,020), збільшенням рівня ТГ (r = 0,414; р = 0,003), ЛПДНЩ (r = 0,381; р = 0,006) та ІЛ-6 (r = 0,507; р < 0,001). Для оцінки лептинорезистентності застосовували коефіцієнт співвідношення рівня лептину та рівня тригліцеридів, який у хворих на ГЕРХ з 1 ступенем ожиріння становив (6,07 ± 0,81) ум.од., з 2 ступенем ожиріння — (11,64 ± 1,44) ум.од., з 3 ступенем ожиріння — (14,54 ± 2,26) ум.од. (F = 11,67; р < 0,0001). При наявності небезпечної кількості вісцерального жиру коефіцієнт лептинорезистентності збільшувався в 1,6 раза порівняно з хворими на ГЕРХ із безпечним рівнем вісцерального жиру (t = 2,80; р = 0,008). Інсулінорезистентність асоціювалася зі значним підвищенням коефіцієнта лептинорезистентності — у 2,5 раза (t = 4,98; р < 0,0001). За результатами регресійного аналізу визначено, що значення коефіцієнта співвідношення лептину та рівня тригліцеридів понад 8,43 ум.од. з чутливістю 62,9 % та специфічністю 96,0 % можна використовувати як малоінвазивний маркер оцінки лептинорезистентності. Висновки. Обґрунтовані підходи до оцінки та профілактики лептинорезистентності у хворих на ГЕРХ та ожиріння сприятимуть підвищенню ефективності лікувальних заходів.

Background. Gastroesophageal reflux disease (GERD) and obesity remain the most common comorbid pathology, which significantly affects the deterioration of the quality of life of patients. Many studies have been conducted to determine the factors contributing to the development of these diseases, but the role of leptin remains the most debatable issue. Currently, there are no clear criteria for effective assessment of leptin sensitivity in clinical settings, although some researchers consider hyperleptinemia to be a key marker of leptin resistance. The aim is to substantiate approaches to the assessment and prevention of leptin resistance in patients with GERD and obesity. Materials and methods. Sixty men with GERD and obesity were examined and divided into three groups depending on the leptin level. All patients had serum levels of tumor necrosis factor alpha, interleukin 6, leptin, insulin, total cholesterol, triglycerides, high-density lipoprotein cholesterol, low-density lipoprotein cholesterol, very low-density lipoprotein cholesterol, atherogenic index and insulin resistance index calculated. To assess anxiety syndrome and body exhaustion, precise diagnostics was used on the CONTEC 8000GW cardiograph. Body composition analysis was performed using TANITA MC-780MA scale analyzers (Japan). Results. 38.2 % of patients with hyperleptinemia were diagnosed with anxiety syndrome, 52.9 % with exhaustion, 44.1 % with sleep disorders, and 64.7 % had a dangerous amount of visceral fat. Direct correlations of leptin with hyperinsulinemia (r = 0.316; p = 0.015), insulin resistance (r = 0.302; p = 0.020), increased levels of triglycerides (r = 0.414; p = 0.003), very low-density lipoprotein cholesterol (r = 0.381; p = 0.006) and interleukin 6 (r = 0.507; p < 0.001) were found. To assess leptin resistance, the ratio of leptin to triglyceride level was used, which in patients with GERD with degree 1 obesity was (6.07 ± 0.81) conventional units, with degree 2 obesity — (11.64 ± 1.44) conventional units, with degree 3 obesity — (14.54 ± 2.26) conventional units (F = 11.67; p < 0.0001). In the presence of a dangerous amount of visceral fat, the leptin resistance coefficient increased by 1.6 times compared to patients with GERD with a safe level of visceral fat (t = 2.80; p = 0.008). Insulin resistance was associated with a significant increase in the leptin resistance coefficient — by 2.5 times (t = 4.98; p < 0.0001). According to the results of regression analysis, it was found that the ratio of leptin to triglyceride level above 8.43 conventional units with a sensitivity of 62.9 % and a specificity of 96.0 % can be used as a minimally invasive marker for assessing leptin resistance. Conclusions. Reasoned approaches to the assessment and prevention of leptin resistance in patients with GERD and obesity will contribute to increasing the effectiveness of treatment measures.

Ключевые слова

гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; ожиріння; гіперлептинемія; ліпідний та вуглеводний обмін; лептинорезистентність

gastroesophageal reflux disease; obesity; hyperleptinemia; lipid and carbohydrate metabolism; leptin resistance

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.59.3.2025.690

Вступ

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) залишається однією з найбільш поширених патологій органів травлення, що неухильно продовжує зростати, може призвести до розвитку стравоходу Барретта або аденокарциноми стравоходу [1, 2]. При цьому поширеність симптомів ГЕРХ у пацієнтів з надмірною масою тіла та ожирінням значно вища, ніж у пацієнтів з нормальною масою тіла [3].

За даними китайських вчених, поширеність рефлюкс-езофагіту зростає пропорційно кількості метаболічних факторів ризику. При цьому вплив ожиріння як окремого компонента метаболічних порушень на поширеність ГЕРХ є сильнішим, ніж вплив інших складників метаболічного синдрому [4]. Tao He зі спів–авторами дійшли висновків, що порушення обміну ліпідів крові мають найбільший вплив на тяжкість рефлюкс-езофагіту [5]. З’ясовано, що дієти з високим вмістом жирів можуть призвести до підвищеного рівня тригліцеридів та інших аномальних рівнів ліпідів у крові, що може погіршити стравохідний кліренс та послабити функцію нижнього стравохідного сфінктера, тим самим сприяючи виникненню рефлюкс-езофагіту [6].

Значним науковим досягненням стало відкриття лептину — білкового гормону, який близький за своєю структурою до першого класу цитокінів. Його секретують жирові клітини та контролює ген, який обумовлює тучність [7, 8]. Одночасно рівень лептину в сироватці крові відображає сумарний енергетичний резерв жирової тканини і здатний впливати на обсяг жирів, що виробляються організмом, і на особливості їх розподілу.

На основі дослідження типу «випадок — контроль» було виявлено зв’язок між лептином та стравоходом Барретта, особливо у чоловіків з ГЕРХ [9]. Водночас згідно з результатами роботи О. Бондар-Келеберди щодо впливу рівня лептину на зміни слизової оболонки стравоходу з’ясовано, що морфологічні зміни стравоходу не залежать від концентрації лептину в пацієнтів з ГЕРХ на тлі діабету 2 типу [10].

За наявності ожиріння рівень лептину підвищений у багато разів, а зниження маси тіла на 10 % зменшує його вміст у крові на 50 %. У більшості людей з ожирінням рівні лептину в крові є підвищеними порівняно з особами без ожиріння, що призводить до споживання додаткових калорій і перешкоджає зниженню маси тіла [11].

Різні патофізіологічні, соціальні, психологічні та екологічні фактори сприяють розладу енергетичного обміну та впливають на рівень лептину [12]. Нормальна секреція лептину відбувається за певним ритмом, а зміна способу життя призводить до гормонального дисбалансу та збільшує утворення активних форм кисню, що призводить до окиснювального стресу [13]. Сучасні дослідження показують, що лептин впливає на чутливість до інсуліну та ліпідний обмін [14], а також посилює проліферацію та активацію Т-клітин, стимулює продукцію прозапальних цитокінів (інтерлейкіну (ІЛ) 6 та фактора некрозу пухлини альфа (TNF-α)). І навпаки, TNF-α та IЛ-1β посилюють експресію мРНК лептину в жировій тканині, створюючи петлю, компоненти якої впливають один на одного, призводячи до запалення. Інсулін також є регулятором вироблення лептину. Тривала гіперінсулінемія призводить до збільшення концентрації лептину в плазмі, тоді як короткочасна гіперінсулінемія не викликає такої зміни [15].

В останні роки гіперлептинемію при ожирінні науковці пояснюють розвитком резистентності до лептину, що пов’язано з втратою здатності лептину перетинати гематоенцефалічний бар’єр, головним чином за допомогою його специфічного транспортера [15]. Споживання дієти з високим вмістом жиру викликає важливі зміни на рівні гематоенцефалічного бар’єра, а також у різних ділянках мозку, особливо в ділянках нейронних популяцій з високими метаболічними потребами, як-от гіпокамп [11]. До того ж концентрація лептину безпосередньо залежить від транскрипції гена лептину, що корелює з розміром адипоцитів і вмістом ліпідів [12]. Невідповідність між високим рівнем лептину та кількістю експресії рецепторів лептину при ожирінні викликає резистентність мозку до лептину через збільшення запалення гіпоталамуса та експресії супресора сигналізації цитокінів-3 [16].

Незважаючи на те, що лептин зменшує споживання їжі та стимулює витрату енергії, особи з ожирінням, у яких розвивається резистентність до лептину, не реагують на клінічну терапію на основі лептину [17]. На сьогодні немає чітких критеріїв для ефективної оцінки чутливості до лептину в клінічних умовах, хоча окремі дослідники вважають гіперлептинемію ключовим маркером лептинорезистентності [18].

Мета дослідження: обґрунтувати підходи до оцінки та профілактики лептинорезистентності у пацієнтів з ГЕРХ та ожирінням.

Матеріали та методи дослідження

У відділенні захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, дієтології і лікувального харчування ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» обстежено 60 чоловіків, хворих на ГЕРХ та ожиріння, які за рівнем лептину були розподілені на три групи. У першу групу увійшли 11 пацієнтів з нормальним рівнем лептину — середній показник становив (4,12 ± 0,35) нг/мл. До другої групи увійшли 15 хворих з лептинемією до 10 нг/мл, що становила в середньому (7,89 ± 0,32) нг/мл. У 34 пацієнтів визначено гіперлептинемію із середнім показником (20,95 ± 1,67) нг/мл; вони увійшли до третьої групи. Серед обстежених 1 ступінь ожиріння діагностовано у 30 (50,0 %) хворих на ГЕРХ із середнім значенням індексу маси тіла (ІМТ) (32,29 ± 0,27) кг/м2, 2 ступінь ожиріння — у 16 (26,7 %) пацієнтів із середнім показником ІМТ, що становить (36,81 ± 0,67) кг/м2. 3 ступінь ожиріння визначено у 9 (15,0 %) хворих, у яких середнє значення ІМТ становило (43,95 ± 2,01) кг/м2. Контрольну групу становили 15 відносно здорових осіб із середнім значенням лептину (2,47 ± 0,91) нг/мл.

Усім хворим в сироватці крові визначали рівні фактора некрозу пухлини альфа (TNF-α), інтерлейкіну 6 (ІЛ-6) та лептину імуноферментним методом відповідними наборами реактивів фірми LDN LaborDiagnostika (Німеччина); рівень інсуліну — імуноферментними тест-системами фірми DiaMetra (Італія) на імуноферментному аналізаторі Stat Fax 303 Plus (США) з подальшим розрахунком HOMA-IR; вміст загального холестерину (ХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) з використанням наборів реактивів Cormay (Польща) за допомогою біохімічного аналізатора Stat Fax 4500 (Awareness Technology, США). За формулою W.T. Friedewald та співавторів розраховували холестерин ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ).

Для оцінки тривожного синдрому та виснаженості організму застосовували Precise-діагностику на кардіографі CONTECT 8000GW. Аналіз складу тіла проводили з використанням вагів-аналізаторів TANITA МС-780МА (Японія).

Статистичне опрацювання результатів здійснювали за допомогою пакета прикладних програм Statistica 6.1. Кількісні дані наведені у вигляді середнього (М) та стандартної помилки (m). Для порівняння показників застосовували t-критерій Стьюдента для незалежних двох вибірок або однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) для оцінки відмінності показників трьох груп. Різниця вважалася вірогідною при р < 0,05. Вираженість взаємозв’язків між змінними оцінювали за допомогою значущих коефіцієнтів кореляції Пірсона (r).

Результати дослідження

За результатами Precise-діагностики, у 13 (38,2 %) хворих з гіперлептинемією діагностований тривожний синдром, тоді як у хворих 1 та 2 груп показник Stress index був більшим за 100 м/с в 1 (9,1 %) та 3 (20,0 %) випадках. У 18 (52,9 %) хворих 3 групи діагностовано виснаженість організму — показник Total power був нижчим за 15 000, становлячи в середньому (1253,8 ± 38,1). У пацієнтів з нормальним рівнем лептину та помірною лептинемією виснаженість організму спостерігали в 2 (18,2 %) та 5 (33,2 %) випадках. Порушення сну як один із проявів астенічного синдрому відзначили в 1 (9,1 %) хворого 1 групи, 4 (26,7 %) хворих 2 групи та 15 (44,1 %) пацієнтів 3 групи (рис. 1).

При аналізі складу тіла обстежених хворих встановлено, що в групі пацієнтів з гіперлептинемією середні показники ІМТ та кількості вісцерального жиру були найвищими, що підтверджують виявлені прямі кореляційні зв’язки рівня лептину з цими показниками (рис. 2).

Слід зазначити, що в 3 групі у 22 (64,7 %) хворих діагностовано небезпечну кількість вісцерального жиру (понад 13 ум.од.), що в 3,5 раза більше, ніж в 1 групі — 2 (18,2 %) та в 2,4 раза порівняно з 2 групою — 4 (26,7 %).

У хворих на ГЕРХ та ожиріння з підвищенням рівня лептину спостерігалися значні порушення вуглеводного обміну, що проявлялося збільшенням вмісту інсуліну (р = 0,006) та розвитком інсулінорезистентності (р = 0,024). Також у хворих з гіперлептинемією діагностовано високі рівні тригліцеридів (р = 0,038) та ЛПДНЩ (р = 0,058), що є маркерами розвитку тяжких серцево-судинних захворювань (табл. 1).

У більшості хворих на ГЕРХ та ожиріння були визначені високі рівні прозапальних цитокінів, що значно перевищували дані контрольної групи. При цьому статистично значущу різницю по групах встановлено щодо ІЛ-6 (р = 0,015), який у пацієнтів з гіперлептинемією в 4 рази був вищий порівняно з 1 групою та у 1,7 раза порівняно з 2 групою.

Виявлено прямі кореляційні зв’язки лептину з гіперінсулінемією (r = 0,316; р = 0,015), інсулінорезистентністю (r = 0,302; р = 0,020), збільшенням рівня ТГ (r = 0,414; р = 0,003), ЛПДНЩ (r = 0,381; р = 0,006) та ІЛ-6 (r = 0,507; р < 0,001), що показано на рис. 3.

На наступному етапі був розрахований коефіцієнт співвідношення рівня лептину з рівнем тригліцеридів, який окремі автори застосовували для оцінки лептинорезистентності [19].

У хворих на ГЕРХ з 1 ст. ожиріння коефіцієнт лептинорезистентності становив (6,07 ± 0,81) ум.од., з 2 ст. ожиріння — (11,64 ± 1,44) ум.од., з 3 ст. ожиріння — (14,54 ± 2,26) ум.од. (F = 11,67; р < 0,0001), що відображено на рис. 4.

За наявності небезпечної кількості ВЖ (понад 13 ум.од.) коефіцієнт лептинорезистентності збільшувався в середньому до (11,66 ± 1,35) ум.од. і був в 1,6 раза вищим, ніж у хворих на ГЕРХ з показником ВЖ до 13 ум.од. — (7,08 ± 0,92) ум.од. (t = 2,80; р = 0,008) (рис. 5).

Інсулінорезистентність, яку визначали за показником HOMA-IR, асоціювалася зі значним підвищенням коефіцієнта лептинорезистентності — в 2,5 раза (t = 4,98; р < 0,0001), становлячи у пацієнтів з ІР (12,09 ± 1,12) ум.од. проти (4,98 ± 0,54) ум.од. у хворих без ІР (рис. 6).

Для проведення ROC-аналізу було сформовано дві вибірки хворих на ГЕРХ: перша (n = 25) — пацієнти з ожирінням без інсулінорезистентності та з безпечним рівнем вісцерального жиру, друга (n = 35) — пацієнти з ожирінням з інсулінорезистентністю та/або небезпечним рівнем вісцерального жиру (понад 13 ум.од.). За результатами регресійного аналізу визначено, що значення коефіцієнта співвідношення лептину та рівня тригліцеридів понад 8,43 ум.од. із чутливістю 62,9 % та специфічністю 96,0 % можна використовувати як малоінвазивний маркер оцінки лептинорезистентності (рис. 7).

Обговорення

ГЕРХ та ожиріння залишаються найбільш поширеною коморбідною патологією, яка суттєво впливає на погіршення якості життя пацієнтів [20]. Багато досліджень проведено щодо визначення факторів, що сприяють розвитку цих захворювань [21]. Проте найбільш дискутабельним залишається питання ролі лептину в патологічному ланцюзі ожиріння, яке є одним з основних факторів прогресування ГЕРХ [22].

При нинішньому малорухливому способі життя люди споживають підвищену кількість високоенергетичної їжі та мають змінений режим сну (прокидаються вночі від тривалих сирен та постійних військових атак або для користування електронними гаджетами). Штучне освітлення вночі разом зі стійким порушенням сну є вагомою причиною хронічних захворювань, зокрема ожиріння [13]. Встановлено, що на рівень лептину також впливає психологічний стан людини, а саме стрес, тривога та депресія. Підвищення рівня лептину у відповідь на психологічний стрес може бути наслідком збільшення вироблення кортизолу, який, у свою чергу, збільшує вироблення лептину з адипоцитів [12].

У фізіологічних умовах лептин пригнічує продукування інсуліну як через дію на гіпоталамічні центри, так і через безпосередній вплив на β-клітини підшлункової залози. У свою чергу, інсулін, впливаючи на жирову тканину, стимулює синтез лептину. Тобто рівні лептину та інсуліну врівноважують один одного. Згідно з дизрегуляторною гіпотезою M. Ishikawa та співавторів (1988) в осіб, схильних до ЦД 2 типу, ймовірно, настає «поломка» в гіпоталамічній схемі й передачі центрального лептин-сигналу до клітин підшлункової залози. Як наслідок, зростання лептину не приводить до пригнічення інсуліносекреції. Гіперінсулінемія стимулює ожиріння, внаслідок чого зростає й рівень лептину. Це одне із пояснень того, чому в осіб з ожирінням та гіпер–лептинемією водночас виявляють і виражену гіперінсулінемію [23].

Клітини жирової тканини беруть участь у циклі зворотного зв’язку, який підтримує залучення макрофагів і вироблення прозапальних цитокінів, що підвищує індивідуальний ризик розвитку запальних захворювань. Крім того, адипокіни беруть участь у модулюванні резистентності до інсуліну, яка лежить в основі захворювань травної системи, пов’язаних із ожирінням [24].

Є дані, що гіпертригліцеридемія є одним із важливих факторів пригнічення транспорту лептину через гематоенцефалічний бар’єр при ожирінні, що призводить до розвитку лептинорезистентності [25].

Виявлені в нашому дослідженні асоціації гіперлептинемії з гіперінсулінемією, інсулінорезистентністю, збільшенням рівня ТГ, ЛПДНЩ, ІЛ-6, ІМТ, кількістю вісцерального жиру, порушенням сну та підвищенням тривожності у хворих на ГЕРХ та ожиріння дали змогу обґрунтувати підходи до профілактики лептинорезистентності, а саме:

1. Правильне харчування, що включає обмеження простих вуглеводів та цукру, помірне споживання тваринних жирів та включення в раціон корисних жирів, достатнє споживання білка, вживання розчинної клітковини для підтримки здорової мікрофлори кишечника, виключення з раціону перероблених продуктів та напівфабрикатів, а також перекусів. У разі застосування дієти робити поступове зниження калорійності та помірне фізичне навантаження, що допоможе уникнути різких стрибків лептину.

2. Для зниження хронічного стресу варто нормалізувати режим сну, включити регулярну фізичну активність, уникати алкоголю та стимуляторів, а також освоїти техніки релаксації (глибоке дихання, медитація чи йога), визначитися з хобі та виділити час на відпочинок та спілкування. При необхідності звернутися до фахівця, який зможе виключити соматичні захворювання та призначити відповідне лікування.

3. Скринінг інсулінорезистентності шляхом визначення HOMA-IR та рівня тригліцеридів, при необхідності звернутися до ендокринолога або гастроентеролога для їх корекції.

4. З огляду на те, що ГЕРХ та ожиріння супроводжуються хронічним запаленням, проводити динамічне спостереження з визначенням рівня прозапального цитокіну інтерлейкіну-6.

Висновки

1. У хворих на ГЕРХ та ожиріння з гіперлептинемією частіше спостерігали порушення сну (44,1 %) та тривожний синдром (38,2 %), а також збільшення вмісту інсуліну (р = 0,006), тригліцеридів (р = 0,038), прозапального цитокіну ІЛ-6 (р = 0,015).

2. У хворих на ГЕРХ з ожирінням 3 ступеня збільшувався коефіцієнт співвідношення рівня лептину та рівня тригліцеридів у 2,4 раза (р < 0,001), у пацієнтів з небезпечним рівнем вісцерального жиру відзначено підвищення цього коефіцієнта в 1,6 раза (р = 0,008) та у 2,5 раза у хворих з інсулінорезистентністю (р < 0,001).

3. Обґрунтовані підходи до профілактики лептинорезистентності у хворих на ГЕРХ та ожиріння сприятимуть підвищенню ефективності лікувальних заходів.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Робота виконувалася в рамках науково-дослідної роботи «Вивчити нутритивний статус та предиктори метаболічних розладів у пацієнтів з ерозивно-виразковими ураженнями езофагогастродуоденальної зони в умовах дії факторів воєнного часу» (номер держреєстрації 0123U104738). Усі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у цьому дослідженні.

Внесок авторів. Мосійчук Л.М. — дизайн дослідження, оформлення статті; Татарчук О.М. — аналіз даних імуноферментного дослідження; Кленіна І.А. — аналіз даних біохімічних досліджень; Шевцова О.М. — аналіз даних Preсise-діагностики та результатів біоімпедансометрії; Петішко О.П. — статистична обробка матеріалу, редагування статті.

Отримано/Received 05.08.2025

Рецензовано/Revised 16.08.2025

Прийнято до друку/Accepted 25.08.2025

Список литературы

Quality of life and severity of symptoms among patients with va–rious degrees of reflux esophagitis: a prospective study / A. Mari et al. Sci Rep. 2023. Vol. 13(1). P. 13970. doi: 10.1038/s41598-023-41332-w.
Azer S.A., Goosenberg E. Gastroesophageal Reflux Disease (GERD). In: StatPearls. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; July 6, 2025.
Seeras K., Campbell J., Pryor A.D. Considerations in the ma–nagement of gastroesophageal reflux disease in the morbidly obese. Ann Esophagus 2022. Vol. 5. P. 41. doi: 10.21037/aoe-21-20.
Relationship of different metabolic obesity phenotypes with reflux esophagitis: a propensity score matching analysis / T. He et al. BMC Endocr Disord. 2024. Vol. 24(1). P. 239. doi: 10.1186/s12902-024-01771-6.
He T., Sun X., Duan Z. Nomogram for predicting reflux esopha–gitis with routine metabolic parameters: a retrospective study. Arch Med Sci. 2024. Vol. 20(4). P. 1089-1100. doi: 10.5114/aoms/175536.
Inflammatory mediators in gastroesophageal reflux disease: impact on esophageal motility, fibrosis, and carcinogenesis / F. Rieder et al. Am J Physiol Gastrointest Liver Physiol. 2010. Vol. 298. P. G571-81.
Leptin and Obesity: Role and Clinical Implication / M. Obradovic et al. Front Endocrinol (Lausanne). 2021. Vol. 12. P. 585887. doi: 10.3389/fendo.2021.585887.
Münzberg H., Heymsfield S.B., Berthoud H.R., Morrison C.D. History and future of leptin: Discovery, regulation and signaling. Metabolism: clinical and experimental. 2024. Vol. 161. P. 156026. doi: 10.1016/j.metabol.2024.156026.
Associations of diabetes mellitus, insulin, leptin, and ghrelin with gastroesophageal reflux and Barrett’s esophagus / J.H. Rubenstein et al. Gastroenterology. 2013. Vol. 145(6). P. 1237-44. doi: 10.1053/j.gastro.2013.08.052.
Бондар-Келеберда О. Роль греліну та лептину у формуванні морфологічних змін стравоходу пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою на тлі діабету 2 типу. EUREKA: Health Sciences. 2023. № 4. С. 24-33. doi: 10.21303/2504-5679.2023.003276.
Novel mechanisms involved in leptin sensitization in obesity / V. Pena-Leon et al. Biochemical pharmacology. 2024. Vol. 223. P. 116129. doi: 10.1016/j.bcp.2024.116129.
Association between Leptin (G2548A) and Leptin Receptor (Q223R) Polymorphisms with Plasma Leptin, BMI, Stress, Sleep and Eating Patterns among the Multiethnic Young Malaysian Adult Population from a Healthcare University / J. Mohanraj et al. International journal of environmental research and public health. 2022. Vol. 19(14). P. 8862. doi: 10.3390/ijerph19148862.
Suriagandhi V., Nachiappan V. Protective Effects of Melatonin against Obesity-Induced by Leptin Resistance. Behavioural brain research. 2022. Vol. 417. P. 113598. doi: 10.1016/j.bbr.2021.113598.
Ghadge A.A., Khaire A.A. Leptin as a predictive marker for metabolic syndrome. Cytokine. 2019. Vol. 121. P. 154735. doi: 10.1016/j.cyto.2019.154735.
Relationship between nutritional treatment compliance and nutritional status improvements in patients with gastrointestinal impairment taking an oral peptide-based supplement / J.A. López-Medina et al. Nutrition. 2022. Vol. 102. P. 111734. doi: 10.1016/j.nut.2022.111734.
Engin A. The Mechanism of Leptin Resistance in Obesity and Therapeutic Perspective. Advances in experimental medicine and biology. 2024. Vol. 1460. P. 463-487. doi: 10.1007/978-3-031-63657-8_16.
Liu Y., Gong F. Natural Products From Plants Targeting Leptin Resistance for the Future Development of Anti-Obesity Agents. Phytotherapy research. 2025. Vol. 39(2). P. 1174-1189. doi: 10.1002/ptr.8415.
Münzberg H., Heymsfield S.B. Leptin, obesity, and leptin resistance. In: Dagogo-Jack S, editor. Leptin. Cham: Springer International Publishing. 2015. P. 67-78.
Яринич Ю.М. Роль адипоцитокінів у розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на артеріальну гіпертензію й ожиріння. Міжнародний ендокринологічний журнал. 2018. Т. 14. №4. С. 339-343. doi: 10.22141/2224-0721.14.4.2018.140187.
Masood M., Low D., Deal S.B., Kozarek R.A. Gastroeso–phageal Reflux Disease in Obesity: Bariatric Surgery as Both the Cause and the Cure in the Morbidly Obese Population. J Clin Med. 2023. Vol. 12(17). P. 5543. doi: 10.3390/jcm12175543.
Abdominal obesity increases the risk of reflux esophagitis: a systematic review and meta-analysis / J. Zhan et al. Scand J Gastroenterol. 2022. Vol. 57(2). P. 131-142. doi: 10.1080/00365521.2021.1994643.
The role of leptin and ghrelin in the regulation of appetite in obesity / K. Skoracka et al. Peptides. 2025. Vol. 186 (2025). P. 171367. doi: 10.1016/j.peptides.2025.171367.
Скибчик В.А., Скибчик Я.В. Проблема лептинемії при серцево-судинних захворюваннях. Український медичний часопис. 2007. T. XI/XII. № 6(62). С. 45-51. URL: www.umj.com.ua/uk/publikatsia-106-problema-leptinemii-pri-sercevo-sudinnix-zaxvoryuvannyax.
Chang M.L., Yang Z., Yang S.S. Roles of Adipokines in Digestive Diseases: Markers of Inflammation, Metabolic Alteration and Disease Progression. Int J Mol Sci. 2020. Vol. 21(21). P. 8308. doi: 10.3390/ijms21218308.
Triglycerides induce leptin resistance at the blood-brain barrier / W.A. Banks et al. Diabetes. 2004. Vol. 53(5). P. 1253-1260. doi: 10.2337/diabetes.53.5.1253.