Журнал «Травма» Том 27, №2, 2026

Актуальність. Частота переломів лопатки у військовослужбовців, які перебували в зоні бойових дій, приблизно у 20 разів перевищує показники серед цивільного населення. Імовірною причиною невдач фіксації є недостатня стабільність конструкції, особливо у випадках дефекту кісткової тканини. Одним із можливих шляхів підвищення міцності остеосинтезу є використання двох пластин, розташованих в ортогональній площині. Мета: експериментально вивчити стабілізуючі властивості різних варіантів остеосинтезу фрагментів перелому надплечового відростка та ості лопатки накістковими пластинами при переломах із дефектом кісткової тканини. Матеріали та методи. Дослідження виконували на анатомічних моделях лопатки, виготовлених із поліуретану високої щільності. Для відтворення перелому створювали модельований дефект надплечового відростка та ості лопатки довжиною 20 мм. Вивчали два варіанти остеосинтезу — однією пластиною та двома пластинами (по 5 зразків). Визначали величину переміщення фрагментів лопатки під впливом навантаження у двох площинах (вертикальній і горизонтальній). Навантаження збільшували від 0 до 50 Н з кроком 10 Н. Результати. Остеосинтез надплечового відростка лопатки однією пластиною забезпечує стабільну фіксацію фрагментів лише у вертикальній площині, коли навантаження діє перпендикулярно до площини накісткової пластини. У такому випадку зміщення відростка можливе лише за умови деформації металевої пластини. Під впливом навантаження у горизонтальній площині відзначаються найбільші величини переміщень, оскільки сила діє паралельно площині пластини, а опір їй забезпечується виключно фіксуючими гвинтами. Таким чином, недоліком остеосинтезу однією пластиною є його ефективність лише у протидії навантаженням у вертикальній площині. Накладання двох пластин на верхню та передню поверхні надплечового відростка забезпечує стабільність конструкції як при вертикальних, так і при горизонтальних навантаженнях. Невелика різниця у величинах переміщень між цими варіантами зумовлена геометричними особливостями пластин: бічна пластина мала меншу товщину порівняно з верхньою, що знижувало її опір горизонтальним навантаженням. Висновки. Стабільність моделі фіксації перелому надплечового відростка та ості лопатки з дефектом кісткової тканини істотно залежить від конфігурації остеосинтезу та напрямку прикладеного навантаження. Фіксація однією пластиною на верхній поверхні ключиці забезпечує відносно ефективну протидію вертикальним навантаженням, однак при горизонтальному навантаженні спостерігається значне збільшення переміщення фрагментів, що вказує на недостатню жорсткість конструкції в цій площині. Проте фіксація двома пластинами забезпечує істотно менші переміщення надплечового відростка при навантаженнях в обох площинах, що свідчить про підвищення жорсткості та стабільності конструкції.

Background. The frequency of scapular fractures in military personnel who were in the combat zone is approximately 20 times higher than among the civilian population. The probable cause of fixation failures is insufficient stability of the structure, especially in cases of bone tissue defect. One of the possible ways to increase the strength of osteosynthesis is the use of two plates located in an orthogonal plane. The purpose was to study in an experiment the stabilizing properties of different variants of osteosynthesis for fragments of a fracture of the suprahumeral process and the scapular spine with a bone tissue defect using bone plates. Materials and methods. The study was performed on anatomical models of the scapula made of high-density polyurethane. To reproduce the fracture, a simulated defect of the suprahumeral process and the scapular spine with a length of 20 mm was created. Two variants of osteosynthesis were studied — with one and two plates (5 samples each). The amount of movement of the scapular fragments under the influence of loading in two planes, vertical and horizontal, was determined. The loading was increased from 0 to 50 N in increments of 10 N. Results. Osteosynthesis of the suprahumeral process of the scapula with one plate provides stable fixation of the fragments only in the vertical plane, when the loading acts perpendicular to the plane of the bone plate. In this case, the displacement of the process is possible only if the metal plate is deformed. Under the influence of the load in the horizontal plane, the largest displacements are noted, since the force acts parallel to the plane of the plate, and the resistance to it is provided exclusively by the fixing screws. Thus, the disadvantage of osteosynthesis with one plate is its effectiveness only in counteracting loads in the vertical plane. The imposition of two plates on the upper and front surfaces of the humeral process ensures stability of the structure both under vertical and horizontal loads. The small difference in the displacement values between these options is due to the geometric features of the plates: the lateral plate had a smaller thickness compared to the upper one, which reduced its resistance to horizontal loads. Conclusions. The stability of the model of fixation for a fracture of the humeral process and the spine of the scapula with a bone tissue defect significantly depends on the configuration of osteosynthesis and the direction of the applied load. Fixation with one plate on the upper surface of the clavicle provides relatively effective resistance to vertical loads, however, with horizontal loading, a significant increase in the movement of fragments is observed, which indicates insufficient rigidity of the structure in this plane. In contrast, fixation with two plates provides significantly smaller movements of the suprahumeral process under loads in both planes, which indicates increased rigidity and stability of the structure.

лопатка; перелом; остеосинтез; стабільність; навантаження

scapula; fracture; osteosynthesis; stability; load