Журнал "Гастроэнтерология" Том 60, №3, 2026

Актуальність. Дивертикулярна хвороба на сьогодні є поширеним захворюванням органів травлення, вона входить у першу п’ятірку хвороб органів травлення за економічними витратами. Серед причин — не тільки значна її поширеність, а і висока частота ускладнень, яка може сягати 50 %. Мета: оптимізація лікування хворих на дивертикулярну хворобу за рахунок вибору оптимальної схеми застосування неабсорбованого антибіотика рифаксиміну. Матеріали та методи. Проведено просте рандомізоване клінічне дослідження з вивчення ефективності й безпеки двох різних схем застосування рифаксиміну у хворих із симптоматичною дивертикулярною хворобою. Усього обстежено 19 пацієнтів (11 жінок, 8 чоловіків) віком від 39 до 57 років. Діагноз симптоматичної дивертикулярної хвороби встановлювали на підставі клінічних, ендоскопічних та лабораторних критеріїв. Вісім пацієнтів першої групи отримували рифаксимін по 400 мг/добу протягом 7 днів щомісячно. Одинадцять пацієнтів другої групи отримували рифаксимін по 1600 мг/добу протягом 14 днів щоквартально (1 раз в 3 місяці). Оцінку клінічної симптоматики здійснювали щоквартально за десятибальною візуально-аналоговою шкалою. Також щоквартально визначали рівень кальпротектину калу. Окремо оцінювали потребу у використанні спазмолітиків і/або регуляторів кишкової моторики, частоту клінічно виражених загострень і необхідність госпіталізації. Результати. У динаміці спостереження відзначали суттєве зниження вираженості клінічної симптоматики в обох групах. Застосування рифаксиміну у пацієнтів з симптоматичною дивертикулярною хворобою по 1600 мг/добу протягом 14 днів щоквартально (1 раз в 3 місяці), порівняно з прийомом по 400 мг/добу протягом 7 днів щомісячно, зумовило вірогідне зменшення вираженості симптомів захворювання. Вираженість абдомінального болю за десятибальною візуально-­аналоговою шкалою вірогідно не відрізнялася в обох групах (p > 0,05), хоча у 2 групі виявлена тенденція до нижчого показника. Але при цьому інтенсивність абдомінального дискомфорту була статистично нижчою ((1,9 ± 0,4) проти (3,6 ± 0,4), p < 0,05) у пацієнтів 2 групи, які отримували щоквартальне лікування рифаксиміном. Ще більш вираженою — практично удвічі — була різниця між групами щодо вираженості метеоризму ((2,1 ± 0,3) проти (4,4 ± 0,4), p < 0,05) і кількості випорожнень ((2,1 ± 0,3) проти (2,3 ± 0,3), p < 0,05). Прийом рифаксиміну за щоквартальною схемою суттєво зменшив потребу пацієнтів у використанні спазмолітиків і регуляторів моторики. Щоквартальне застосування рифаксиміну зумовило суттєве зростання комплаєнсу щодо прийому препарату, що зменшує ризики розвитку загострень та хірургічних ускладнень. Висновки. Використання пацієнтами із симптоматичною дивертикулярною хворобою рифаксиміну по 1600 мг/добу протягом 14 днів щоквартально, порівняно з прийомом по 400 мг/добу протягом 7 днів щомісячно, сприяло суттєвому зменшенню вираженості абдомінальної симптоматики, потреби у застосуванні засобів симптоматичної терапії, а також підвищувало комплаєнс хворих (р < 0,05).

Background. Diverticular disease is currently a common digestive disorder, it is among the top five digestive diseases in terms of economic costs. Among the reasons, there is not only its significant prevalence, but also the high frequency of complications, which can reach 50 %. Objective: to optimize the treatment of patients with diverticular disease by choosing the optimal regimen of using rifa­ximin, a non-absorbable antibiotic. Materials and methods. A simple randomized clinical trial was conducted to study the efficacy and safety of two different regimens of rifaximin in patients with symptomatic diverticular disease. A total of 19 participants (11 women, 8 men) aged 39 to 57 years were examined. The diagnosis of symptomatic diverticular disease was established on the basis of clinical, endoscopic and laboratory criteria. Eight patients in the first group received rifaximin 400 mg/day for 7 days monthly. Eleven patients in the second group received rifaximin 1600 mg/day for 14 days quarterly (once every 3 months). Clinical symptoms were assessed quarterly using a 10-point visual analogue scale. The level of fecal calprotectin was also determined quarterly. The need for the use of antispasmodics and/or intestinal motility regulators, the frequency of clinically pronounced exacerbations and the need for hospitalization were assessed separately. Results. In the dynamics of observation, a significant decrease in the severity of clinical symptoms was noted in both groups. The use of rifaximin 1600 mg/day for 14 days quarterly (once every 3 months) in patients with symptomatic diverticular disease resulted in a significant reduction in the severity of disease symptoms compared to taking 400 mg/day for 7 days monthly. The severity of abdominal pain on a 10-point visual analogue scale did not differ significantly in both groups (p > 0.05), although a tendency towards a lower indicator was found in group 2. However, the intensity of abdominal discomfort was statistically lower (1.9 ± 0.4 vs. 3.6 ± 0.4, p < 0.05) in patients of group 2 who received quarterly treatment with rifaximin. Even more pronounced — almost twice as — was the difference between the groups in the severity of flatu­lence (2.1 ± 0.3 vs. 4.4 ± 0.4, p < 0.05) and the number of bowel movements (2.1 ± 0.3 vs. 2.3 ± 0.3, p < 0.05). Taking rifaximin on a quarterly schedule significantly reduced the patients’ need for antispasmodics and motility regulators. Quarterly administration of rifaximin resulted in a significant increase in medication adherence, which reduces the risk of exacerbations and surgical complications. Conclusions. The use of rifaximin 1600 mg/day for 14 days quarterly in patients with symptomatic diverticular disease, compared to 400 mg/day for 7 days monthly, significantly reduced the severity of abdominal symptoms, the need for symptomatic therapy, and increased patient adherence (p < 0.05).

захворювання кишечника; дивертикулярна хвороба; лікування; кальпротектин; рифаксимін

intestinal disease; diverticular disease; treatment; calprotectin; rifaximin

1. Andrejczyn M, Wasyliewa N, Gospodarski I. Some aspects of epidemiology of HCV infections in Ukraine. Przegląd epidemiologiczny. 2005;59(2):499-501. PMID: 16190559.
2. Barbaro MR, Cremon C, Fuschi D, Marasco G, Palombo M, Stanghellini V, et al. Pathophysiology of Diverticular Disease: From Diverticula Formation to Symptom Generation. Int J Mol Sci. 2022 Jun 15;23(12):6698. doi: 10.3390/ijms23126698.
3. Calini G, Abd El Aziz MA, Paolini L, Abdalla S, Rottoli M, Mari G, et al. Symptomatic Uncomplicated Diverticular Disease (SUDD): Practical Guidance and Challenges for Clinical Management. Clin Exp Gastroenterol. 2023 Mar 28;16:29-43. doi: 10.2147/CEG.S340929.
4. Carabotti M, Cuomo R, Marasco G, et al. Unmet needs in treatment of symptomatic uncomplicated diverticular disease and prevention of recurrent acute diverticulitis: a scoping review. Ther Adv Gastroenterol. 2024 May 27;17:17562848241255297. doi: 10.1177/17562848241255297.
5. Carabotti M, Sgamato C, Amato A, et al. Italian guidelines for the diagnosis and management of colonic diverticulosis and diverticular disease. Dig Liver Dis. 2024 Dec;56(12):1989-2003. doi: 10.1016/j.dld.2024.06.031. Epub 2024 Jul 14.
6. Cremon C, Bellacosa L, Barbaro MR, Cogliandro RF, Stanghellini V, Barbara G. Diagnostic challenges of symptomatic uncomplicated diverticular disease. Minerva Gastroenterol Dietol. 2017 Jun;63(2):119-129. doi: 10.23736/S1121-421X.17.02370-4.
7. Hawkins AT, Wise PE, Chan T, et al. Diverticulitis: An Update From the Age Old Paradigm. Curr Probl Surg. 2020 Oct;57(10):100862. doi: 10.1016/j.cpsurg.2020.100862.
8. Keystone EC, Shirinsky VS, Simon LS, et al. Efficacy and safety of CH-1504, a metabolically stable antifolate, in patients with active rheumatoid arthritis: Results of a phase II multicenter randomized study. J Rheumatol. 2021;38(9):1875-83. doi: 10.3899/jrheum.101038.
9. Maconi G. Diagnosis of symptomatic uncomplicated diverticular disease and the role of Rifaximin in management. Acta Biomed. 2017 Apr 28;88(1):25-32. doi: 10.23750/abm.v88i1.6360.
10. Piccin A, Gulotta M, di Bella S, Martingano P, Crocè LS, Giuffrè M. Diverticular Disease and Rifaximin: An Evidence-Based Review. Antibiotics (Basel). 2023 Feb 23;12(3):443. doi: 10.3390/antibiotics12030443. 
11. Piscopo N, Ellul P. Diverticular Disease: A Review on Pathophysiology and Recent Evidence. Ulster Med J. 2020 Sep;89(2):83-88. Epub 2020 Oct 21. PMID: 33093692; PMCID: PMC7576390.
12. Ritieni C, Sbarigia C, Scalamonti S, Annibale B, Carabotti M. Symptomatic uncomplicated diverticular disease: a critical apprai–sal. Expert Rev Gastroenterol Hepatol. 2024 Jul;18(7):315-323. doi: 10.1080/17474124.2024.2388797.
13. Saavedra-Perez D, Curbelo-Peña Y, Sampson-Davila J, Albertos S, Serrano A, Ibañez L, et al. Management of symptomatic uncomplicated diverticular colon disease: A systematic review of diagnosis and treatment. Gastroenterol Hepatol. 2021 Aug-Sep;44(7):497-518. English, Spanish. doi: 10.1016/j.gastrohep.2020.12.016.
14. de Silva AP, Nuwanshika N, Dassanayake U, Niriella MA, Ranasinghe P, de Silva HJ. Colonic diverticular disease revisited. Expert Rev Gastroenterol Hepatol. 2024 Nov;18(11):745-752. doi: 10.1080/17474124.2024.2438708.
15. Tursi A, Brandimarte G, Di Mario F, et al. Global guidelines on diverticular disease of the colon: the Fiesole Consensus report. Gut. 2025 Dec 31:gutjnl-2025-336902. doi: 10.1136/gutjnl-2025-336902. 
16. Tursi A, Scarpignato C, Strate LL, et al. Colonic diverticular disease. Nat Rev Dis Primers. 2020 Mar 26;6(1):20. doi: 10.1038/s41572-020-0153-5.