Журнал «Медицина неотложных состояний» 5(24) 2009

Постановка проблеми

Історія розвитку людського суспільства нероздільно пов’язана з реальними надзвичайними ситуаціями (НС) й катастрофами природного та техногенного характеру, а в останній час і соціального.

Технократичний шлях розвитку людської цивілізації ХІХ і ХХ століть призвів до стрімкого зростання кількості НС техногенного характеру (аварії на атомних станціях, пожежі і вибухи на промислових об’єктах, транспортні аварії та ін.), які на сьогодні вони становлять 75–80 % від загальної кількості НС.

Програмно-методологічне забезпечення дослідження

У плані виконання цього дослідження нами було піддано науковому аналізу дані світових джерел наукової інформації, проведено аналіз власного досвіду подолання медико-санітарних наслідків землетрусів у Туреччині (1999 р.), Індії (2001 р.), Ірані (2003–2004 рр.) та Пакистані (2005 р.). Нами був проведений інтегральний аналіз даних джерел наукової інформації та власного досвіду, що дозволило висвітлити проблему, що зазначалася, в комплексному аспекті.

Результати дослідження та їх обговорення

Найбільш поширеними та частими надзвичайними ситуаціями природного характеру з катастрофічними наслідками є землетруси, що відзначаються значними медико-санітарними втратами. Лише за останні 100 років внаслідок 20 найбільш потужних землетрусів загинуло майже 2 млн осіб. Та в декілька разів більша кількість людей отримали ушкодження та хвороби в зоні надзвичайної ситуації (землетрусу).

Вищенаведене обумовлює нагальну необхідність організації та забезпечення надання медичної допомоги не тільки безпосередньо постраждалим унаслідок землетрусу, а й усьому населенню зони надзвичайної ситуації.

Організація та управління процесом надання медичної допомоги в зоні, що постраждала внаслідок землетрусу, здійснюється за вкрай складних умов, викликаних насамперед руйнуванням інфраструктури охорони здоров’я, шляхів сполучення та комунальних систем.

До цього слід додати, спираючись на досвід, що землетруси в останній час стаються в слаборозвинутих країнах із нерозвинутою інфраструктурою охорони здоров’я, у досить складних медико-географічних та кліматичних умовах.

Означене вимагає специфічних, особливих організаційних заходів та формування й реалізації нетипових ефективних та адекватних управлінських рішень щодо процесу надання медичної допомоги хворим і постраждалим унаслідок землетрусу.

Виходячи із сучасної концепції медицини катастроф слід зауважити, що постраждалим вважається все населення зони надзвичайної ситуації, тобто всі люди потребують медичної допомоги (можливо, це лише консультації або психологічна підтримка).

Це обумовлює не тільки надання екстреної медичної допомоги постраждалим безпосередньо від землетрусу, але й забезпечення досить адекватної медичної допомоги населенню зони надзвичайної ситуації, причому на достатньо довгий термін місцевою системою охорони здоров’я, так званий принцип ортезування.

Сучасні принципи подолання медико-санітарних наслідків катастрофічних землетрусів характеризуються поєднанням зусиль національних, міжнародних та іноземних служб медичного захисту за умов роботи в зоні надзвичайної ситуації.

За даними ООН, за останні 20 років майже 1 млрд жителів Землі відчули на собі наслідки стихійних лих, у результаті яких загинуло близько 3 млн осіб. Велика кількість постраждалих вимагає швидкої та кваліфікованої медичної допомоги, причому допомоги особливого виду. наслідком великої НС стає не тільки поява маси поранених і загиблих людей, але й суспільна паніка й розгубленість. Й тому надзвичайно важливою стає раціональна організація всієї медичної допомоги, що включає налагоджений зв’язок, своєчасну доставку медичного персоналу, медикаментів і необхідної техніки, забезпечення і контроль долікарської допомоги, сталу роботу транспорту та інформаційних служб.

Найбільш часто трапляються природні НС, з яких тайфуни становлять 34 %, повені — 32 %, землетруси — 13 %, посухи — 9 %. Від НС природного характеру потерпають всі частини світу, а саме 39 % від загальної кількості мають місце в Азії, 26 % — в Америці, по 13 % — в Африці та Європі, по 9 % — в Австралії й Океанії. За даними Міжнародного Червоного Хреста, природні НС у ХХ столітті позбавили життя більше ніж 11 млн осіб. Щорічно кількість постраждалих від стихійних лих збільшується в середньому на 6 %.

За підсумком, у світі простежується тенденція зростання кількості постраждалих від НС природного і техногенного характеру на 8–10 % [1].

Відповідно до наявної класифікації процесу надання медичної допомоги постраждалим унаслідок землетрусу визначається певна періодичність.

Перший період — ізоляція. При руйнівних землетрусах характеризується одномоментною появою значної кількості постраждалих, слабкою захищеністю населення, відсутністю надання організованої медичної допомоги. У цей період населення, яке потрапляє до зони НС, лишається без медичної допомоги. Саме тому особливу роль відіграє надання першої медичної допомоги, в основному це само- та взаємодопомога, від якості та вчасності надання якої значною мірою залежить стан постраждалого при подальшому лікуванні.

Другий період — порятунок. Починається з прибуття до зони, постраждалої внаслідок землетрусу, сил і засобів, які призначені для розшуку й порятунку постраждалих, проведення медичного сортування і надання екстреної медичної допомоги (ЕМД). Збирається необхідна інформація про масштаби НС і проводиться медична розвідка.

Під час періоду порятунку першу медичну допомогу повинні надавати особовий склад прибуваючих санітарних дружин спільно з рятувальними командами, долікарську і першу лікарську — лінійні бригади ШМД з персоналом ФАПів, медико-санітарних частин, штатними і позаштатними бригадами постійної готовності першої черги, лікарсько-сестринськими бригадами зі складу медичних загонів або розташованих поблизу осередку лікувально-профілактичних закладів. Численність і різноманітність уражень змушує залучити до надання медичної допомоги формування охорони здоров’я, які не включені до складу медицини катастроф.

При виникненні НС великого масштабу існуюча мережа лікувально-профілактичних закладів і система надання ЕМД в повсякденних умовах буде значно перевантажена за рахунок появи значної кількості постраждалих. У зоні НС буде відчуватися нестача медичних працівників, лікарських засобів, виробів медичного призначення й медичного обладнання. Надання ЕМД постраждалим при НС техногенного та природного характеру потребують, залежно від обсягу санітарних втрат, оперативного зосередження в осередку катастрофи потрібної кількості медичних працівників, своєчасності й організації сталого медичного постачання.

Вітчизняний і міжнародний досвід свідчить, що за умов НС пріоритетного значення набувають заходи медико-санітарного забезпечення постраждалих, тобто від взаємоузгодженості, складу, організації й управління медичним майном формувань, задіяних у ліквідації медико-санітарних наслідків, залежить життя та здоров’я населення. Успіх надання ЕМД у швидкоплинних обставинах може забезпечити сучасний науково обгрунтований стійкий оперативний процес.

Досвід організації надання медичної допомоги постраждалим унаслідок НС природного характеру довів велике значення своєчасної та правильної організації медичної розвідки. Вона проводиться з метою одержання об’єктивних даних про медико-санітарну ситуацію, повинна бути активною, безперервною і забезпечувати своєчасне, оперативне отримання необхідної інформації. Медична розвідка, як правило, проводиться всіма медичними формуваннями й підрозділами та у випадку землетрусу, коли наслідки НС набувають значних масштабів, розвідка здійснюється оперативними медичними групами координаційних центрів із проведення пошукових і рятувальних робіт.

Основною задачею медико-тактичної розвідки є збір даних про кількість і структуру постраждалих, умови пошуку, порятунку й виносу з осередку, визначення шляхів уведення медичних формувань, уточнення наявних сил і засобів, які є в осередку землетрусу, а також шляхів проведення евакуації. Дані медико-тактичної розвідки дозволяють визначити потреби в силах і засобах, можливість надання медичної допомоги постраждалим, необхідність залучення сил і засобів ДСМК загальнодержавного рівня.

Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться для збору даних про санітарно-гігієнічну та епідеміологічну обстановку в осередку землетрусу. Вона включає аналіз динаміки й структуру інфекційної захворюваності всіх категорій населення з урахуванням особливостей епідеміологічного процесу, уточнення епідемічної обстановки в осередку землетрусу і місцях розміщення постраждалого населення, проведення санітарно-гігієнічних і лабораторних обстежень навколишнього середовища, визначення санітарно та епідемічно небезпечних об’єктів.

Організація медико-тактичної й санітарно-епідеміологічної розвідок покладається на територіальні органи охорони здоров’я, а практичне проведення — на територіальні центри ЕМД та санепідстанції відповідної території.

У період порятунку на перший план висуваються принципи достатності медичної допомоги і своєчасності її надання постраждалим у тяжкому стані (за літературними даними, їх може бути 20–30 %), правильного проведення медичного сортування та евакуації постраждалих.

Статистичні дані показують, що значна частина постраждалих гине внаслідок несвоєчасного надання їм першої медичної та першої лікарської допомоги. Якщо медична допомога постраждалим унаслідок землетрусу надавалася через 1 годину, то гинуло 30 %, через 3 години — 60 %, через 6 годин — до 90 % з числа тих, у кого були шанси вижити.

Ефективність рятувальних робіт визначається не тільки кількістю витягнутих з-під завалів, евакуйованих та й числом осіб, яким було надано медичну допомогу, а  кінцевим результатом — числом постраждалих, які вижили, а також кількістю ускладнень.

Третій період — відновлення. Включає в себе надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги в лікувальних закладах за межами зони землетрусу, планове лікування постраждалих та їх подальшу реабілітацію. Тяжкість уражень, велика питома вага комбінованих пошкоджень та інші особливості вимагають максимального наближення до зони землетрусів кваліфікованої медичної допомоги.

Аналіз санітарних втрат серед населення, постраждалого внаслідок землетрусу (Туреччина, Індія, Іран, Пакистан), показує, що в потоку постраждалих 30–40 % мали потребу в наданні їм кваліфікованої медичної допомоги за життєвими показаннями. Таку медичну допомогу постраждалим можуть надати мобільні медичні госпіталі та інші медичні формування медицини катастроф.

Зазвичай землетруси призводять до різкого погіршення санітарно-епідеміологічної обстановки й до епідеміологічних ускладнень. Основними факторами, які можуть це визначити, є:

— руйнування житлового фонду та об’єктів комунально-побутового призначення;

— різке погіршення санітарно-епідемічного стану зони землетрусу;

— зниження опору населення інфекційним захворюванням унаслідок погіршення санітарно-побутових умов, можливих уражень і захворювань неінфекційного генезу, стресу, переохолодження та інших несприятливих факторів;

— можлива затримка виявлення й госпіталізації інфекційних хворих і носіїв;

— скупченість населення, організована і неорганізована міграція великих людських контингентів;

— наявність трупів людей і тварин, продуктів тваринного і рослинного походження, що гниють;

— масове розмноження гризунів, поява епізоотії серед них, активація природних осередків.

Землетруси призводять до активізації всіх ланок епідемічного процесу: збільшується кількість інфекційних хворих і тривалість їх перебування серед населення; активізуються шляхи передачі; у контакт із хворими вступають великі маси населення на фоні зниження їх опору до інфекційних захворювань.

Складна санітарно-епідеміологічна ситуація у зоні землетрусу вимагає організації грамотних і оперативних санітарно-гігієнічних й протиепідемічних заходів. Для підвищення ефективності яких необхідно вчасно змоделювати санітарно-епідемічну ситуацію, визначити фактори ризику і проводити пріоритетні профілактичні заходи.

Найважливіше значення для вирішення поставлених задач має організація епідемічного нагляду, тобто збір інформації та динамічна оцінка факторів ризику, умов життя, захворюваності населення, яке проживає на конкретній території, обгрунтування і проведення профілактичних і протиепідемічних заходів.

Для забезпечення ефективності заходів санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення за умов землетрусу або іншого НС природного характеру необхідні планомірна попередня підготовка особового складу, що буде залучено до роботи, накопичення засобів для реалізації запланованих заходів і координація дій між силами, що будуть залучені для ліквідації наслідків.

Висновки

1. Землетруси є одними з найтяжчих НС природного характеру, тому медико-санітарні наслідки землетрусів є найбільш тяжкими з причини їх довгочасності.

2. Надання медичної допомоги постраждалим унаслідок землетрусів є основним компонентом медичного захисту населення та повинне здійснюватись поетапно спеціалізованими медичними формуваннями.

3. Забезпечення ефективного медичного захисту (включаючи елементи санітарно-епідемічної безпеки) потребує ретельної підготовки, що повинна бути забезпечена постійною готовністю спеціалізованих медичних формувань.