Международный неврологический журнал 8 (30) 2009

Проблема уточнення питання показань та протипоказань щодо застосування рефлексотерапії (РТ) у клінічній практиці назріла давно. Перший наказ Міністерства охорони здоров’я СРСР «Тимчасові методичні вказівки щодо застосування методу голковколювання та припалювання» з’явився в 1957 році, а після нього у 1959 році було видано наказ № 106 «Показання та протипоказання для методу голковколювання та припалювання». За більше ніж півстолітній період наукового вивчення та практичного застосування рефлексотерапії значних досягнень у нейронауках, біофізиці, фізіології, техніці відбулися суттєві зміни щодо розвитку методів РТ: з’явилися лазеро­, електро­, КВЧ­, фармакопунктура тощо, доведена їх висока ефективність у лікуванні різних захворювань. Невиправдано велике коло протипоказань, що відповідали старим нормативним документам, до цього часу викликає чимало непорозумінь: лікарі суміжних спеціальностей та хворі з застереженням ставляться до РТ у випадках, коли має місце супутня патологія у вигляді хоча б одного з протипоказань щодо застосування методів рефлексотерапії. Потенційні пацієнти або їх лікарі на всяк випадок відмовляються від лікування основного захворювання методами РТ, щоб уникнути можливих (невідомих!) ускладнень. Це істотно звужує використання потужних можливостей рефлексотерапії у клінічній практиці. Запропонований значний перелік протипоказань у вітчизняній та зарубіжній літературі, що видана на етапі становлення та впровадження рефлексотерапії, можна зрозуміти: на той період не було достатнього досвіду і ще не були отримані віддалені результати лікування. Незважаючи на древній вік, акупунктура, що виникла на Сході, набула широкого застосування в Європі й у тому числі в нашій країні лише протягом останніх декількох десятиріч.

Багатий позитивний клінічний досвід співробітників кафедри неврології і рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика на чолі з засновницею служби РТ в Україні, чл.­кор. АМН України, д.м.н., проф. Є.Л. Мачерет, а також однопрофільних кафедр та широкого кола практичних лікарів­рефлексотерапевтів України у співпраці з лікарями суміжних спеціальностей викликав необхідність переглянути питання показань та протипоказань щодо застосування рефлексотерапії. Це і не дивно, адже основні концепції РТ грунтуються на розгляданні людини як єдиної морфофункціональної системи, що існує в тісному зв’язку з довкіллям, коли порушення в одному органі призводить до негараздів в інших. Тому протипоказання як захворювання за своєю суттю і є результатом грубої та тривалої дисфункції ряду органів та систем з порушенням гомеостатичних функцій. Відтак адекватне відновне лікування всієї системи з акцентом на регуляції найбільш пошкоджених органів та систем при урахуванні індивідуальних особливостей хворого теоретично має викликати повну або неповну компенсацію функцій інших органів та організму в цілому. Цю теорію підтверджують і численні клінічні результати використання РТ у практичній медицині.

Велику повагу викликає результат плідної праці колективу Інституту рефлексотерапії ФДУ ФНКЕЦТМДЛ Росоздорову, Московської науково­практичної громади рефлексотерапевтів, на основі чого Міністерство охорони здоров’я та соціального розвитку РФ від 13.04.2007 р. видало наказ № 266 «Про затвердження рекомендованих переліків медичних показань та протипоказань до застосування рефлексотерапії в клінічній практиці», адаптований до Міжнародної класифікації хвороб 10­го перегляду (МКХ­10). Однак при всіх позитивах, що дозволяють ширше застосовувати РТ у клінічній практиці, не розглянуто диференційованого підходу до застосування різних методів РТ, на що звертав увагу й головний рефлексотерапевт МОЗ РФ д.м.н., проф., академік РАЕН В.С. Гойденко [5]. Дійсно, широкий спектр факторів, за допомогою яких можна впливати на точки акупунктури та рефлексогенні зони, ще більше розширює коло показань щодо застосування РТ. Диференційований підхід щодо застосування різних методів РТ при різних захворюваннях розглядався нами ще 1,5–2 десятиріччя тому і наведений у даному матеріалі у вигляді розробленої нами класифікації.

Як відомо, перелік протипоказань раніше включав доброякісні та злоякісні новоутворення, хвороби крові та кровотворних органів, спадкові геморагічні анемії, порушення здатності згортання крові, пурпуру та інші геморагічні стани, вагітність, гострі інфекційні захворювання та гарячкові стани нез’ясованої етіології, хронічні інфекційні захворювання в стадії загострення (туберкульоз, бруцельоз тощо), декомпенсовані захворювання серця, легень та інших внутрішніх органів, пневмосклероз зі схильністю до легкої кровотечі, інфаркт міокарда, активний ревматизм, венозні тромби та емболії в гострому періоді, різке виснаження, обмороження, запальні процеси раковини вуха, гострі запальні процеси опорно­рухового апарату, вроджені вади центральної нервової системи.

Для розуміння поновленого погляду під кутом набутого досвіду на проблему протипоказань та показань проведемо ряд узагальнених роз’яснень згідно з МКХ­10.

Клас І. Деякі інфекційні і паразитарні хвороби (A00­B99). Як відомо, раніше в колі протипоказань значилися гострі інфекційні захворювання, гарячкові стани нез’ясованої етіології і хронічні інфекційні захворювання в стадії загострення (туберкульоз, бруцельоз тощо). Стосовно остороги щодо невизначених інфекційних хвороб, то її слід розглядати як неприпустимість заміни методами РТ своєчасної діагностики та застосування антибактеріальних та дезінтоксикаційних заходів, коли велике значення має фактор часу, в першу чергу при тяжких та невизначених інфекціях. Щодо застосування адекватної РТ сумісно із специфічною терапією інфекційних хвороб, то знайти підгрунтя фактора, який міг би нашкодити хворому в такому випадку, немає можливості.

У разі хронічних інфекцій (рецидивуюча герпетична або токсоплазмозна інфекція, туберкульоз, вірус гепатиту С тощо) рефлексотерапія є доцільним і обгрунтованим заходом лікування, адже поряд із впливом на окремі симптоми (біль, кашель, нудота тощо) спостерігається суттєва загальна дія: підвищення імунітету, поліпшення вегетативного забезпечення та психоемоційного стану людини й ін., що зумовлене складним комплексом нейроендокринних та біохімічних реакцій в організмі [8, 9, 11, 19, 20, 43 та ін.]. Однак слід зазначити, що завдяки великому вибору факторів і способів впливу на рефлексогенні зони та точки акупунктури в різних випадках відзначається пріоритетність певних із них. Так, наприклад, у ослаблених хворих більш доцільними є неінвазивні методи (лазеропунктура низькоінтенсивним лазерним опроміненням, цзю­терапія, точковий масаж, мей­хуа­чжень тощо). У разі наявності больових синдромів та спастичних явищ ефективнішою є акупунктура, що, звісно, буде відрізнятися за інтенсивністю та експозицією впливу не тільки в різних хворих, але й у різних точках. Інвазивні методи можуть поєднуватися у різних співвідношеннях з інвазивними, включаючи фармакопунктуру.

Якщо в гострий період або при загостренні інфекційних хвороб беззаперечний пріоритет надається специфічній терапії (антибактеріальній, антивірусній, антигрибковій), а методи РТ мають допоміжне значення, то як запобіжні заходи або в період реконвалесценції РТ відіграє роль потужного за ефективністю і в той же час безпечного лікувально­реабілітаційного підходу.

Це стосується й переліку з рубрики «Наслідки інфекційних та паразитарних хвороб» (В90­В94) з МКХ­10, де РТ може відігравати суттєву роль у корекції порушеного органного та неврологічного дефіциту [19, 26 та ін.]. Так, наприклад, зважаючи на поширеність вірусних уражень центральної нервової системи застосування РТ при віддалених наслідках вірусного енцефаліту (В94.1) сприяє зниженню спастичності м’язів, поліпшенню мозкового кровотоку, підвищенню імунітету, оптимізації психоемоційного забезпечення. У разі віддалених наслідків вірусного гепатиту (В94.2) РТ поліпшує циркуляцію та відтікання жовчі в печінці за рахунок у першу чергу сегментарної вегетативної регуляції, активізує обмін речовин, лімфоциркуляцію (дренажну систему), імунітет тощо [3, 15, 19 та ін.].

Наведемо приклади стосовно лікування поширених гострих інфекційних хвороб [20]. Відомо, що гостра респіраторна вірусна інфекція, ангіна, які належать до цього поняття, з високою ефективністю підпадають під рефлексотерапевтичне лікування. Голкотерапія з прогріванням (чжень­цзю­терапія) у точки GI1­GI4­P11, PС3­GI20, J21­22 тощо є стародавніми рецептами, випробуваними віками. Всяке гостре інфекційне захворювання, що супроводжується респіраторним, гіпертермічним та імунодепресивним синдромами, розглядається в першу чергу з позиції дисфункції меридіану легень, жовчного та сечового міхурів, нирок, трьох порожнин, перикарда тощо. Шкірні висипи, що супроводжують значну кількість інфекційних хвороб, теж є проявами дисфункції органа­управителя, і, зрозуміло, меридіану легень. Як відомо, за поняттям органа­управителя криється цілісне поняття функціональної системи, що стосовно легень розглядає всю систему дихання і включає носову порожнину, горлянку, трахею, бронхи, легені та шкіру з її придатками. Нормалізація функціонального (енергетичного) стану системи дихання (бар’єрного утворення, системи газообміну) відбувається шляхом тонізації або седатації точок меридіанів, функціонально пов’язаних з меридіаном легень. У механізмах впливу вирішальна роль належить регуляції симпатичної та парасимпатичної ланок вегетативної нервової системи, сегментарного впливу на органи дихання, нормалізації функцій через центральні стовбурові та кіркові мозкові механізми, також велику роль відіграє й нейрогуморальна ланка з активацією біохімічних та імунних процесів [8, 9, 11, 20 та ін.].

Клас ІІ. Новоутворення (C00­D48). У попередньому переліку протипоказань до використання методів РТ значилися доброякісні та злоякісні новоутворення. Однак за весь багаторічний період використання РТ випадків, що викликали б зростання пухлин, не спостерігалося. Це й зрозуміло, адже фізіологічного підгрунтя для цього не існує. Якщо розглядати появу новоутворень як наслідок найгрубішого дисбалансу регуляторних механізмів в організмі на фоні порушеної імунної відповіді, то саме РТ і має фізіологічне обгрунтування для використання. Однак, ураховуючи складність і неоднозначність етіопатогенезу пухлин та швидкий темп зростання, беззаперечна пріоритетність у застосуванні залишається за традиційною терапією пухлин (хірургічне видалення, хіміо­ та променева терапія тощо), при якій методи РТ можуть відігравати допоміжну роль (знеболювання, поліпшення імунітету та психоемоційного стану тощо) [1, 21 та ін.]. Це стосується як злоякісних, так і доброякісних новоутворень (С00­D09), (D10­D48).

Зокрема, з нашої практики, при лікуванні 138 хворих із вертебробазилярною судинною недостатністю, в якому РТ була методом вибору через алергічні реакції та недостатню ефективность медикаментозної терапії, жодного разу не спостерігали зростання фіброматозу матки різного ступеня як супутньої патології у 37 жінок. Стан матки контролювався одним і тим же лікарем­гінекологом мануально та за допомогою ультразвукового дослідження до лікування й після нього.

У результаті лікування основної проблеми, під час якого акупунктурний рецепт складали за класичними правилами РТ індивідуалізовано для кожної хворої з акцентом на акупунктурні точки голови (Т20, VB20, VB12, V10, T14, V14, TR21) та аурикулярні точки, отримано такі дані: після 2–3­го курсу лікування у 12 хворих зменшилися розмір та кількість фіброматозних вузлів, у 4 пацієнток вони зникли (були найменшими до лікування), в інших випадках жодного разу не спостерігалося їх збільшення. Тенденція до зростання вузлів, що була раніше, призупинялася. У катамнезі протягом 1–3 років негативних результатів не спостерігалося. Це можна пояснити регуляцією надсегментарних та периферичних вегетативно­ендокринних співвідношень, що сприяє відновленню нейроендокринного гомеостазу, що за суттю і є відображенням древньосхідних концепцій щодо регуляції балансу енергії [23, 24].

Наведемо докази позитивного застосування РТ з інших клінічних баз [1]. Згідно з даними А.А. Дегтярьової та співавт. з Медичного радіологічного наукового центру РАМН у м. Обнінську, методи рефлексотерапії були успішно застосовані більше ніж у 6000 онкохворих (як із злоякісними, так і з доброякісними пухлинами), що в різний термін до застосування РТ отримали різне комплексне лікування (у тому числі оперативне). Рефлексотерапію проводили за умов виключення активності процесу основного захворювання (застосовували такі методи, як класична акупунктура, лазеропунктура, електрорефлексотерапія, мікроголкотерапія, поверхнева голкорефлексотерапія) курсом 10–12 процедур, з метою поліпшення функцій периферичного нервового апарату, крово­ та лімфообігу, а також з протибольовою метою. Курс РТ нерідко починали вже у ранньому післяопераційному періоді або відразу після закінчення курсів променевої або хіміотерапії, досягаючи значного зменшення вираженості больового синдрому (особливо у разі фантомних болів) і відміни наркотиків, поліпшення самопочуття, нормалізації сну, підвищення настрою, апетиту, прискорення загоєння ран.

Клас III. Хвороби крові і кровотворних органів та окремі порушення з залученням імунного механізму (D50­D89). У разі гемофілії для запобігання кровотечі інвазивні методики не використовуються, однак знайти причини щодо обмежень неінвазивних методів РТ при хворобах крові і кровотворних органів та порушеннях із залученням імунного механізму (D50­D89) не є можливим. Те саме стосується й інших станів із загрозою кровотечі.

Клас IV. Хвороби ендокринної системи, розладу харчування та порушення обміну речовин (E00­E90). Активація обміну речовин завдяки РТ сприяє зменшенню надлишкової маси (ожиріння), що зумовлене впливом на стовбуровий та таламокортикальний рівні з регуляцією гіпоталамусу, та сегментарних симпатичних впливів, що сприяють «згоранню» жирових відкладень [14]. РТ регулює ендокринну сферу за рахунок впливу як на центральну ланку регуляції функцій, так і на ендокринні органи шляхом сегментарної вегетативної регуляції. РТ з ефективністю може застосовуватися при цукровому діабеті та його ускладненнях [17].

Клас V. Розлади психіки та поведінки (F00­F99). Застосування рефлексотерапії обмежується тільки відносними протипоказаннями, що переважно захищають лікаря від неконтрольованої поведінки хворого: психомоторне збудження (при психічних захворюваннях, токсикоманіях тощо). Тому інвазивні методики є небажаними через больовий компонент під час процедури, що може спровокувати агресію хворого, тоді як використання неінвазивних, пріоритетно дистантних методик (лазеропунктура) є більш виправданим. Контактні небольові методики у вигляді точкового та легкого вакуумного масажу хворі переносять переважно задовільно. Неінвазивний варіант електропунктури через неприємні відчуття проходження електричного струму, хоча й слабкого, також є небажаним. Біохімічне підгрунтя ефектів рефлексотерапії, що полягає в регуляції ендорфінно­опіатної системи організму, дає суттєві ефекти у вигляді поліпшення настрою і поведінки, послаблення або зникнення проявів депресії та абстиненції. Успішні результати лікування енурезу (F98.0) мають місце чи не найчастіше завдяки кваліфікованій рефлексотерапії [13].

Клас VI. Хвороби нервової системи (G00­G99). РТ є найбільш поширеним, патогенетично обгрунтованим та специфічним лікуванням при хворобах як периферичної, так і центральної та вегетативної нервової системи, адже адекватна аферентація в певні структури нервової системи дозволяє забезпечувати як вибіркову, так і загальну дію РТ [13, 21, 22, 24, 26–28, 30, 41 та ін.].

Клас VII. Хвороби ока та придаткового апарату (H00­H59). При очних хворобах застосування рефлексотерапії сприяє поліпшенню кровообігу, трофіці очного яблука та зорового нерва, поліпшенню сприйняття зорового образу тощо. У разі порушень функції слізноносового каналу РТ поліпшує його дренажні функції.

Клас VIII. Хвороби вуха та сосочковидного відростка (H60­H65). РТ сприяє поліпшенню слуху за рахунок регуляції кровообігу, адекватній аферентації у відповідні структури нервової системи. У разі мастоїдиту інвазивна РТ локально у зоні сосочкоподібного відростка не застосовується.

Клас IX. Хвороби системи кровообігу (I00­I99). Хронічні прояви недостатності кровопостачання, як центрального, так і периферичного, можуть з успіхом підпадати під рефлексотерапевтичне лікування. РТ сприяє поліпшенню мікроциркуляції, зниженню судинного тонусу у випадках вазоспазму або підвищенню його у разі вазодилатації, потужно активує венозний відтік із порожнини черепу та зменшує застійні явища в кінцівках, поліпшує серцеву діяльність [2, 11, 35, 39 та ін.].

Стосовно використання РТ при декомпенсації діяльності серцево­судинної системи. У клінічній практиці кафедри спостерігався випадок лікування хворого з вираженими герпетичними невралгіями на фоні серцево­судинної недостатності ІІІ ступеня. Через медикаментозну алергію на анальгетики РТ стала засобом вибору. Після проведеного адекватного рефлексотерапевтичного впливу у вигляді аку­ та лазеропунктури в хворого поряд з істотним зменшенням больового синдрому спостерігалося поліпшення серцево­судинної діяльності (зменшення тахікардії, задишки, периферичних набряків, покращення загального самопочуття тощо). У рефлексотерапевтичній практиці це далеко не єдиний випадок, коли серцево­судинна недостатність не була перешкодою до використання рефлексотерапії, а, навпаки, остання викликала поліпшення стану серцево­судинної системи. Тобто патогенетичного підгрунтя, що могло б нашкодити у разі використання адекватної РТ при декомпенсації серцево­судинної діяльності, не виявлено.

Клас X. Хвороби органів дихання (J00­J99). Рефлексотерапія в усіх її варіантах (голко­, лазеро­, електро­, фармако­, КВЧ­пунктура, вакуум­терапія, мей­хуа­чжень, цзю­терапія тощо) є одним із найдієвіших засобів лікування хвороб органів дихання. Зважаючи на те, що в розвитку бронхолегеневої патології часто суттєву роль відіграє алергічний фактор, нерідко РТ узагалі є методом лікувального вибору (бронхіальна астма, астматичний обструктивний бронхіт, бронхоспазм). У кахектичних хворих з ателектазами та пристінними утвореннями в легенях у зоні грудної клітки проведення вакуумної рефлекторної терапії є недоцільним [11, 12, 20 та ін.].

Клас XI. Хвороби органів травлення (K00­K93). Широке застосування РТ завдяки регуляції симпатико­парасимпатичних взаємовідношень як на сегментарному, так і на надсегментарному (центральному) рівнях, імунотропній, десенсибілізуючій, седативній дії сприяє нормалізації секреції ШКТ, загоєнню виразок шлунка та кишечника, регуляції відтікання жовчі тощо. Крім аку­, лазеро­ та електропунктури, підтверджений суттєвий вплив КВЧ­пунктури на точку Е36 у разі виразкової хвороби шлунка [3, 4, 7, 11, 15 та ін.].

У разі «гострого живота» або навіть підозри на цей синдром РТ не застосовується до визначення причин патологічних проявів через можливість «стирання» клініки завдяки знеболюючому та спазмолітичному ефектам РТ.

Клас XII. Хвороби шкіри та підшкірної клітковини (L00­L99). Виходячи з того положення, що шкірна патологія є, як правило, проявом захворювань внутрішніх органів та ендокринної системи, дизімунних станів, саме рефлексотерапія є етіопатогенетичним, а тому дієвим способом лікування [8, 9, 11, 18, 47 та ін.].

У місцях шкірних висипів інфекційного (бактеріального, вірусного, мікотичного) характеру (в зоні піодермії, везикул тощо) інвазивний вплив для запобігання поширення інфекції не застосовується, проте неінвазивна дія червоного низькоінтенсивного лазерного випромінювання на точки акупунктури, рефлексогенні зони та локальні ділянки є одним з найефективніших способів лікування. У зонах відкритих пошкоджень шкірних покривів інвазивні й контактні неінвазивні методики неприпустимі, можливий дистантний вплив низькоінтенсивним лазерним опроміненням (лазеропунктура).

Клас XIII. Хвороби кістково­м’язової системи та сполучної тканини (M00­M99). Патологічні зміни опорно­рухового апарату є одними з найчастіших показань для застосування рефлексотерапії в усіх її варіантах (інвазивних та неінвазивних) [11, 38 та ін.].

Клас XIV. Хвороби сечостатевої системи (N00­N99). При патології сечостатевої системи РТ має широке застосування. За відсутності медикаментозних можливостей знеболювання ниркової кольки голкотерапія або електропунктура можуть бути засобами вибору [11, 29 та ін.]. РТ сприяє більш активній евакуації сечі, викликає спазмолітичний та знеболюючий ефекти.

Клас XV. Вагітність, пологи та післяпологовий період (O00­O99). При вагітності не рекомендується вплив на нижню частину тіла у разі ускладненого її перебігу. У разі фізіологічної вагітності РТ може використовуватися як альтернативний медикаментозному впливу у разі різних захворювань, больових синдромів, при яких застосування фармакологічних препаратів небажано.

РТ використовується при безплідді, сприяє кращому протіканню вагітності. У пологовий період РТ може поліпшувати протікання процесу, сприяти скороченню матки та розкриттю шийки матки. У післяпологовий період РТ сприяє швидкому фізичному та психічному відновленню породіллі.

При підозрі на позаматкову вагітність (О00) та при інших анормальних варіантах запліднення (О01) РТ не застосовується до уточнення діагнозу та прийняття рішення про адекватні хірургічні втручання. У відновний період РТ може застосовуватися як загальнозміцнюючий захід та для запобігання застійних явищ у малому тазу.

Клас XVII. Уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення (Q00­Q99). Застосування РТ сприяє зменшенню спастичності у випадках гіпертонусу м’язів, впливає на окремі симптоми, поліпшує загальний стан тощо.

Клас XIX. Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин (S00­T98). РТ переважно застосовується у відновлювальному періоді. У гострому стані може зменшувати больові відчуття, прояви стресу тощо.

Таким чином, багаторазово доведено, що методи рефлексотерапії — потужні, але разом із тим безпечні й заслуговують на ще більшу увагу в сучасній медичній практиці. Слід пам’ятати, що методи РТ включають різні способи впливу на точки акупунктури: інвазивні (що супроводжуються пошкодженням шкірного покриву) та неінвазивні (в тому числі різними фізичними та хімічними факторами), коло яких розширилося завдяки технічному прогресу. Неінвазивні способи поділяються на контактні та безконтактні. Це збільшує можливості лікувального впливу й мінімізує коло протипоказань.

Отже, багаторічний досвід використання методів рефлексотерапії надає змогу узагальнити сучасні погляди на перелік протипоказань і відповідно їх класифікувати.

І. Абсолютні протипоказання

1. Щодо певних способів впливу.

2. Щодо певної локалізації впливу.

ІІ. Відносні протипоказання

1. Протипоказання, що переважно захищають лікаря від неконтрольованої поведінки хворого.

2. Стани, при яких першочергове значення має фактор часу і доведена більш значна ефективність інших швидкодопоміжних або реанімаційних заходів, адже РТ може «змазати» клінічну картину до встановлення остаточного діагнозу.

3. Протипоказання стосовно локалізації РТ­впливу.

4. Протипоказання щодо застосування певних методів РТ (інвазивних та неінвазивних).

Абсолютні протипоказання

Загальні протипоказання виключно для інвазивних методик РТ (голковколювання):

— гемофілія;

— сепсис.

Протипоказання щодо локалізації впливу:

— у місцях гнійних висипів, ранової поверхні інвазивні методики не застосовуються.

Відносні протипоказання

1. Протипоказання, що переважно захищають лікаря від неконтрольованої поведінки хворого:

— психомоторне збудження (при психічних захворюваннях, токсикоманіях тощо);

— галюцинаторні прояви.

2. Стани, при яких першочергове значення має фактор часу та доведена більш значна ефективність інших швидкодопоміжних або реанімаційних заходів, адже РТ може «змазати» клінічну картину до встановлення остаточного діагнозу.

РТ може застосовуватися тільки як допоміжний метод після заходів щодо купірування загрозливих для життя симптомів та встановлення остаточного діагнозу:

— гостра серцево­судинна, легенева, ниркова недостатність;

— отруєння невідомими ядами;

— гостра кровотеча;

— гострі невизначені інфекційні хвороби;

— злоякісні пухлини з загрозою ускладнення (кровотечі, обтурації тощо), але у разі їх виключення РТ може застосовуватися для симптоматичного впливу: знеболювання, зняття нудоти, запаморочення тощо.

3. Протипоказання стосовно локалізації впливу:

— вагітність: не рекомендується вплив на нижню частину тіла при ускладненій вагітності.

4. Протипоказання щодо застосування певних методів РТ (інвазивних та неінвазивних).

Інвазивні та контактні неінвазивні методики в зоні шкірних пошкоджень і піодермії не використовуються, тоді як дистантні неінвазивні методики можуть успішно застосовуватися (низькоінтенсивна лазеропунктура).

Інвазивний (акупунктура) та неінвазивний (електропунктура) методи, що несуть в собі больовий компонент, не застосовують у разі психічних розладів, проявів неадекватності у поведінці пацієнта.

Показання щодо застосування методів рефлексотерапії

Усі захворювання, що не ввійшли до переліку протипоказань, є показаннями для використання методів рефлексотерапії. У кожному конкретному випадку кваліфікований лікар­рефлексотерапевт добирає спосіб рефлексотерапевтичного впливу (інвазивний, неінвазивний, певний фізичний або фармакологічний фактор впливу на точки акупунктури), час впливу (згідно з часом активності певного каналу) та експозицію (гальмівну або тонізуючу методику), акупунктурний рецепт, поєднання тих чи інших рефлексотерапевтичних способів впливу в одному сеансі (наприклад, корпоральна та аурикулярна акупунктура; мей­хуа­чжень та лазеропунктура; голкоаплікація, фармакопунктура та лазеропунктура; вакуум­терапія та акупунктура тощо) та з іншими фармакологічними й фізіотерапевтичними впливами. Як відомо, рефлексотерапія має високу індивідуалізацію впливу, безпечність, що є її беззаперечними перевагами, але у разі її кваліфікованого застосування.

Примітка: рекомендації є чинними у разі кваліфікованого виконання сеансів РТ спеціалістом з відповідною освітою — спеціалізацією з рефлексотерапії та наявністю сертифікату лікаря­спеціаліста.

Таким чином, перегляд показань та протипоказань щодо використання методів рефлексотерапії дозволить піднести цю високоефективну, нешкідливу лікувально­діагностичну систему на ще вищий щабель її визнання. Це буде сприяти ще більшому поширенню рефлексотерапії в лікувальній практиці та запобіганню неоднозначних тлумачень щодо можливостей її застосування.