Международный эндокринологический журнал 1(1) 2005

Проблема профілактики йододефіциту є однією з найважливіших медико - соціальних проблем охорони здоров''я. За даними ВООЗ, майже 2 млрд жителів Землі перебувають в умовах йодного дефіциту [1], що призводить до розвитку таких захворювань, як ендемічний зоб, гіпотиреоз, розумова та фізична відсталість, кретинізм [2]. Ліквідація йодної недостатності означає вирішення однієї з глобальних і соціально значущих проблем людства. Величезні зусилля спеціалістів, прикладені до вивчення й профілактики йодного дефіциту впродовж останнього десятиріччя двадцятого століття, призвели до значного прогресу на шляху подолання йодної недостатності. У багатьох країнах з найбільш вираженим природним дефіцитом йоду (Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, держави Латинської Америки) проведення програм йодної профілактики як проблеми охорони здоров''я національного масштабу призвело до ліквідації йододефіцитних захворювань (ЙДЗ) [1, 3, 4]. Більш ніж одна третина регіонів України знаходиться на територіях з вираженим йодним дефіцитом. Погіршення екологічної ситуації внаслідок радіаційного й техногенного забруднення навколишнього середовища, помітне зменшення в харчуванні населення частки продуктів, багатих на йод, — усе це загострює проблему ЙДЗ.

Вкрай несприятливу роль відіграло те, що протягом останніх років виробництво йодованої солі в Україні було майже згорнуте. Після аварії на Чорнобильській АЕС дефіцит йоду призвів до підвищення нагромадження радіоактивного йоду щитоподібною залозою в дітей, що зумовило збільшення захворюваності на рак. Протягом багатьох років існувало уявлення, що проблема йодного дефіциту обмежується тільки певними ендемічними районами, де поширеність зоба висока. На території України до них належать Львівська, Волинська, Рівненська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська області західного регіону, однак за даними епідеміологічних досліджень виявилося, що майже на всій території України, і в тому числі в приморських районах, споживання йоду знижене [5]. Зважаючи на ситуацію, у 2002 році були прийняті Державна та, відповідно, регіональні програми йодної профілактики. Метою проведеного нами дослідження було визначення стану йодної забезпеченості в південно-східному регіоні України на початок виконання відповідної Державної програми.

Матеріали й методи

Аналіз поширеності та захворюваності на патологію щитоподібної залози серед дітей і дорослих проводили згідно з офіційними показниками статистичної служби МОЗ України із застосуванням програми «Армен», що була створена в лабораторії епідеміології ендокринних захворювань Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Коміссаренка АМН України на основі офіційних показників ендокринологічної служби. Аналізували останні чотири роки, за які, відповідно до класифікації ВООЗ, до офіційної статистики увійшли показники про перший та другий-третій ступені зоба.

Оцінку йодного дефіциту в регіоні проводили відповідно до рекомендацій ВООЗ і Міжнародного комітету боротьби з ЙДЗ (ІССІDD) [6]. За участю Державного Комітету статистики, за допомогою методу рівномірного розподілу зі списку всіх населених пунктів України їх вибрано 30 (надалі кластер). Потім визначали одну дитячу поліклініку (якщо в кластері була лише одна поліклініка, обирали її; якщо ж більше, то з усього списку поліклінік довільно вибиралася одна з них). У кожній поліклініці систематично з усіх дітей, які перебували на обліку, виділяли 32 дитини з матерями. Адресна група обстеження складалася з жінок репродуктивного віку (15-49 років) та дітей віком від 6 до 36 місяців. Вибіркова сукупність для проведення обстеження була сформована, враховуючи можливість отримання репрезентативних даних для території України. До південно-східного регіону увійшли населені пункти, що вказані в табл. 3. Дослідження екскреції йоду з сечею проводилося за методом Gutte — Kuntz в модифікації Dunn [7]. Статистичні обчислення проводили за допомогою програми S- Plus 2000 professional.

Результати та їх обговорення

До південно-східного регіону належать Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області. Загальна площа території цих областей становить 143,7 тис. км², чисельність населення — понад 15785 тис. чоловік. Природні умови характеризуються помірним кліматом. Це найбільш розвинений в економічному відношенні регіон України. Регіон має більш-менш однаковий ландшафт з чорноземними грунтами.

Узагальнені показники офіційної статистики патології щитоподібної залози стосовно показників поширеності та захворюваності на дифузний зоб 1-3-го ступенів за 2000-2003 рр. у дитячого населення південно-східних областей України представлені в табл. 1.

З наведених у таблиці показників поширеності дифузного зоба 1-го ступеня видно, що найчастіше ця патологія зустрічається в Дніпропетровській (середній показник 2862,0 ± 301,47 на 100 тис. дітей), Луганській (середній показник 1147,0 ± 93,39 на 100 тис. дітей) і Донецькій (середній показник 1031,9 ± 34,32 на 100 тис. дітей) областях. Менш розповсюджений дифузний зоб 1-го ступеня у дітей Запорізької області (428,8 ± 36,21 на 100 тис. дітей), що в 6,7 рази нижче від відповідного показника в Дніпропетровській області і в 2,7 рази нижче від показника в Донецькій області.

На жаль, до 2000 року в Україні не користувалися класифікацією ВООЗ, а враховували гіперплазію щитоподібної залози, що в середньому за 1995-1999 рр. дорівнювала по Дніпропетровській області 1829,0 ± 4121,94, Донецькій — 616,1 ± 109,63, Запорізькій — 317,4 ± 22,92, Луганській — 614,5 ± 91,38 та Харківській — 320,43 ± 43,89 на 100 тисяч дитячого населення. У ці ж роки в зазначених областях частота випадків зоба 3-5-го ступенів як видимого зоба була в межах від 82,34 ± 98,03 до 24,53 ± 13,19. Хоча за цими даними зіставляти результати динаміки захворюваності на зоб важко, все ж, спостерігаючи навіть за показниками частоти випадків гіперплазій і зоба, можна констатувати, що поширеність дифузного зоба за останні 4 роки зросла в усіх областях, що, вірогідно, зумовлено кращою увагою та діагностикою цієї патології, а також нестачею йоду в навколишньому середовищі й у продуктах харчування.

У період 2000-2003 рр. вузловий зоб в дітей частіше реєстрували в Луганській області (18,4 ± 5,27 на 100 тис. дитячого населення); цей показник перевищує показник по Запорізькій області в 4,4 рази, по Дніпропетровській і Донецькій — втричі. Значний ріст поширеності вузлового зоба за останні чотири роки порівняно з періодом 1995-1999 рр. відзначається в Харківській і Дніпропетровській областях, що за умов підвищеної уваги до проблеми йододефіциту в Україні може свідчити про поліпшення діагностики цієї патології в дітей.

Узагальнені показники захворюваності дитячого населення на дифузний і вузловий зоб у південно-східному регіоні показують, що, як і для поширеності патології, спостерігається збільшення показника для 1-го ступеня зоба. Звертає на себе увагу тенденція до збільшення захворюваності на дифузний зоб 2-3-го ступенів як видимий зоб в усіх розглянутих областях, що відображає ситуацію по Україні в цілому. Так, у Дніпропетровській області в період 2000-2003 рр. цей показник становив 192,8 ± 19,97, що в 2,6 рази більше відповідного показника за попередні п''ять років, у Донецькій області — 15,6 ± 3,32, що більше в 1,17 рази, у Запорізькій — 20,0 ± 5,64, більше в 1,5 рази, у Луганській збільшення цього показника відбулося втричі, а в Харківській — у 4,6 рази. Відзначається ріст захворюваності на вузловий зоб серед дитячого населення. Це добре видно з матеріалів показників ендокринної захворюваності Дніпропетровської, Донецької, Запорізької й Харківської областей.

Збільшення захворюваності на вузловий зоб серед дитячого населення за умов несприятливої екології вказує на необхідність поліпшити роботу щодо обстеження населення. Вибіркові епідеміологічні дослідження, проведені в деяких з областей північно-східного регіону в 2000 році, показали, що розповсюдженість зоба в дітей перебуває в межах від 5 до 30% [8]. Ситуація з йододефіцитом та розповсюдженістю зоба у зв''язку з профілактичними заходами змінюється й на час виконання Державної програми йодної профілактики, тому необхідно провести цілеспрямовані епідеміологічні дослідження з виявлення патології щитоподібної залози в південно-східному регіоні. Це дозволить сформувати чітке уявлення про частоту випадків зоба в цьому регіоні, порівняти отримані дані з офіційними статистичними показниками, а в подальшому оцінити ефективність виконання регіональних програм з профілактики ЙДЗ.

Показники поширеності й захворюваності на дифузний нетоксичний та вузловий зоб за останні чотири роки серед дорослого населення наведені в табл. 2.

За всіма показниками переважає Дніпропетровська область. Поширеність дифузного зоба 1-го ступеня в дорослих у деяких областях регіону має великі розбіжності: якщо в Дніпропетровській області середній показник становить 1071,7 ± 74,55, то в Запорізькій — 245,4 ± 26,22 на 100 тисяч дорослого населення, що в 4,4 рази менше. Після внесення в статистичні дані відомостей про початкові форми зоба частота цієї патології в усіх областях південно-східного регіону, навіть у порівнянні з гіперплазіями щитоподібної залози за попередні 5 років, зросла, що зумовлено підвищенням уваги лікарів до виявлення цієї патології й обліку випадків зоба незначних розмірів.

Поширеність дифузного зоба 2-3-го ступеня як видимого зоба в дорослих, як і в дітей, збільшилася в усіх областях регіону в порівнянні з показниками за період 1995-1999 роки. У Дніпропетровській області цей показник зріс у 3,9 рази, у Донецькій — у 2,3 рази, а в Запорізькій області збільшення показника поширеності дифузного зоба відбулося в 2,5 рази, у Луганській — у 3,6, у Харківській — у 2,8 рази. Найвища частота хворих на вузловий зоб зареєстрована в Дніпропетровській області (123,2 ± 8,52 на 100 тис. населення за період 1995-1999 рр. і 221,6 ± 22,41 на 100 тис. населення за останні чотири роки), що наближається до середніх даних по Україні (235,5 ± 16,49 на 100 тис. населення). Найбільш благополучною по вузловому зобу виступає Харківська область, середній показник у період 2000-2003 рр. становив 92,04 ± 6,16 випадків на 100 тис. дитячого населення.

У табл. 2 наведені дані про захворюваність на тиреоїдну патологію в південно-східних областях України. Найвища захворюваність на дифузний зоб 1-го ступеня дорослого населення південно-східного регіону в період 2000-2003 рр. визначається в Дніпропетровській області. Захворюваність на дифузний зоб 2-3-го ступеня за останні 4 роки, так само як і за попередні п''ять років, має таку ж спрямованість, як і поширеність цієї патології. Захворюваність на дифузний і вузловий зоб зросла за останні чотири роки в усьому регіоні, особливо на дифузний зоб 2-3-го ступеня: у Дніпропетровській області — в 3,3 рази, у Донецькій — майже вдвічі, у Луганській — у 3,2 рази.

Відомо, що показник екскреції йоду із сечею на даний час є основним критерієм оцінки тяжкості йодного дефіциту. Дослідження йодурії в дітей південно-східного регіону, проведені в 2000 році перед початком йодної профілактики, що охопили три області цього регіону: Харківську, Дніпропетровську і Донецьку, виявили дефіцит йоду помірного й легкого ступенів [8]. У 2003 році, коли розпочато йодну профілактику, було проведено всеукраїнське обстеження дорослого й дитячого населення. Як видно з даних табл. 3, результати по південно-східному регіону досить неоднорідні: у трьох з 11 населених пунктів (Жовті Води, Луганськ, Харків) медіана йодурії перевищує 100 мкг/л, що свідчить про достатній рівень забезпеченості йодом.

У двох населених пунктах, розташованих у сільській місцевості (Тимошівка Запорізької обл. і Микільське Дніпропетровської обл.), відзначений помірний йодний дефіцит з рівнем екскреції йоду в межах 20-50 мкг/л., в усіх інших населених пунктах спостерігається дефіцит йоду легкого ступеня. У великих промислових центрах населення споживає продукти, що надійшли з різних місць, у тому числі й збагачені йодом, тому навіть мешканці в йододефіцитної місцевості не відчувають нестачі йоду.

При аналізі розподілу результатів йодурії тільки в трьох населених пунктах серед обстежених не було результатів, що вказували б на дуже низьке споживання йоду, тобто екскреція менше 20 мкг/л. У всіх кластерах спостерігалися й показники екскреції йоду понад 100 мкг/л: від поодиноких випадків до більш частих (Жовті Води 63,3%, Луганськ 73,3%, Харків 53,3%), однак майже половина населення південно-східного регіону України зазнає нестачі йоду помірного й легкого ступеня. Тому, при розгляді результатів йодурії за ступенями йодної недостатності, можна зробити висновок про необхідність підвищення споживання йоду населенням у південно-східному регіоні. Для успішного проведення програми з ліквідації йодного дефіциту необхідно враховувати конкретні показники йодної забезпеченості, наприклад, такі як у Луганську, Жовтих Водах з огляду на вкрай негативний вплив дефіциту йоду на теперішнє й майбутнє покоління українців.

Висновки

1. Офіційні статистичні дані про поширеність та захворюваність на дифузний нетоксичний і вузловий зоб дитячого та дорослого населення південно-східного регіону України свідчать про значну поширеність цієї патології. Відзначається тенденція до збільшення частоти цієї патології та, в порівнянні з епідеміологічними даними, неповне її виявлення. Це вказує на необхідність проведення цілеспрямованих епідеміологічних обстежень населення, особливо дітей, на наявність зоба.

2. Найбільш високі показники поширеності й захворюваності на зоб відзначаються в Дніпропетровській області, що вказує в першу чергу на нестачу йоду в цій місцевості, негативний вплив якого посилюється несприятливою екологією.

3. Показники йодурії, виявлені при обстеженні жінок південно-східного регіону України, свідчать про легкий ступінь йододефіциту в цьому регіоні на початку проведення йодної профілактики. Для успішного ії подальшого проведення необхідно підвищити рівень надходження йоду в організм.

4. По різних населених пунктах регіону спостерігаються великі розбіжності розподілу результатів йодурії за ступенем йодної забезпеченості. Необхідно провести більш розширене обстеження населення південно-східного регіону. Подібні обстеження дозволять точніше визначити показники поширеності тиреоїдної патології в південно-східному регіоні, вдосконалити та відпрацювати ефективні методи і шляхи ліквідації йододефіциту.