Международный эндокринологический журнал 1(1) 2005

30 вересня 2005 року в прикарпатському курортному місті Яремча був проведений перший в Україні симпозіум, присвячений ранній діагностиці й лікуванню гіперпаратиреозу. У роботі симпозіуму взяли участь провідні фахівці з цієї проблеми: член-кореспондент АМН України І.В. Коміссаренко, доктор медичних наук С.Й. Рибаков (Інститут ендокринології АМН України), доктор медичних наук С.М. Черенько (Центр ендокринології хірургії МОЗ України), доктор медичних наук, професор В.О. Шідловський (Тернопільський медичний університет), доктор медичних наук І.В. Котова (МОНІКІ, Москва) й інші. Були присутні лікарі-ендокринологи, урологи, травматологи, стоматологи з Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської, Одеської, Луганської областей. Інтерес до цієї проблеми нарешті починає зростати і в Україні. Це пояснюється тим, що за жодною нозологічною одиницею ми так не відстаємо в діагностиці, як за гіперпаратиреозом. Якщо у Франції, що займає таку ж територію, як Україна, та й за кількістю населення мало відрізняється, зареєстровано більше 50 000 хворих, то в нас — лише 600, відставання майже в 100 разів. Коментарі тут зайві, така ж картина і в інших країнах Західної Європи. Якщо ми заявляємо, що хочемо наблизитись до стандартів Європи, то стає зрозумілим, наскільки ця дорога є довгою.

Враховуючи цю обставину, Центр ендокринної хірургії і трансплантації ендокринних органів і тканин та Івано-Франківський державний медичний університет ще в минулому році запланували цей симпозіум, щоб на ньому виробити єдину для всієї держави стратегію виявлення хворих на гіперпаратиреоз та їх лікування. Цій проблемі було присвячено 10 доповідей.

Аналіз захворюваності та епідеміології гіперпаратиреозу висвітлив у своїй доповіді д.м.н. С.М. Черенько (Київ). У плані лабораторної діагностики захворювання було акцентовано увагу на тому, що при визначенні паратгормону слід спочатку негайно заморозити сироватку крові, а потім визначати концентрацію гормону, інакше результати будуть недостовірними. Доповідач навів низку симптомів, з якими звертаються хворі до вузьких спеціалістів, а ті, не маючи інтегральних знань з цієї проблеми, тривалий час безуспішно лікують тільки певні прояви захворювання, а не власне захворювання.

Про порушення обміну кальцію та фосфору в організмі людини та роль у цьому процесі паратгормону з позиції сучасної патофізіології доповів проф. В.А. Левицький (Івано-Франківськ). Якщо раніше вважалось, що при гіперпаратиреозі в основному страждає кісткова система, то зараз є незаперечні дані, що спочатку змінюється хімізм крові (гіперкальціємія та гіпофосфатемія), який призводить на ранніх етапах до вісцеральних проявів гіперкальціємії — виразкової хвороби внаслідок стимуляції кальцієм секреторних клітин шлунка, сечокам''яної і жовчнокам''яної хвороби, артеріальної гіпертензії. Зміни скелету — це, як правило, виражений процес, здебільшого запущені випадки захворювання.

В Івано-Франківському медичному університеті розроблена та впроваджена в практику охорони здоров''я скринінгова програма виявлення гіперпаратиреозу. Про це йшлося в доповіді проф. В.І. Боцюрка (Івано-Франківськ). Розроблені 3 послідовні етапи діагностики, перші два з них доступні кожній районній лікарні. Вони дозволяють у 100% випадків поставити правильний діагноз. До того ж вартість цих досліджень невелика.

Про особливості клінічних симптомів захворювання, переважання ураження тих чи інших органів і систем говорив член-кореспондент АМН України, проф. І.В. Коміссаренко (Київ). Він поділився чималим досвідом ведення таких хворих за майже 40-річну лікарську практику. Було наголошено, що слід говорити не про форми гіперпаратиреозу, як це ще висвітлюється в літературі — кісткова, ниркова, інтестинальна тощо, а про переважне ураження цих органів і систем.

Якраз переважному ураженню нирок при гіперпаратиреозі й присвятив свою доповідь проф. В.О. Шідловський (Тернопіль). При наявності коралоподібних каменів, повторному уролітіазі слід у першу чергу проводити діагностичний пошук аденоми паращитоподібних залоз. При її наявності спочатку виконується аденомектомія, а потім видалення каменів.

Цікаві дані представила д.м.н. І.В. Котова (Москва). Вони стосувалися уражень зубощелепової системи при гіперпаратиреозі. Унікальні операції, проведені при гіперпаратиреоїдних епулідах щелеп, були наявні, як правило, при запущеному первинному гіперпаратиреозі. У багатьох випадках при ранньому випадінні зубів у стоматологів немає настороженості щодо можливої патології паращитоподібних залоз.

Однією з причин гіперпаратиреозу може бути рак паращитовидних залоз. Свої спостереження представив на симпозіумі д.м.н. С.Й. Рибаков (Київ). Він навів клінічні, лабораторні й інструментальні дані, що можуть вказувати на наявність злоякісної пухлини паращитоподібних залоз. Велике значення надається експрес-біопсії під час проведення операції, хоча наявність щільного інфільтрату темно-вишневого кольору, що визначається візуально, вже наводить на думку про наявність раку.

Досить детально зупинилась на диференціальній діагностиці первинного та вторинного гіперпаратиреозу к.м.н. Р.П. Петриця (Київ). Ця проблема актуальна, оскільки кількість пацієнтів із вторинним гіперпаратиреозом весь час збільшується у зв''язку з більш широким застосуванням програмного гемодіалізу, а лікування цих двох форм гіперпаратиреозу на перших етапах відрізняється.

На питаннях реабілітації післяопераційних хворих зупинилась к.м.н. О.В. Савран (Київ). Указувалось, що такі пацієнти повинні поетапно збільшувати фізичні навантаження й упродовж 1,5-2 років приймати препарати кальцію з вітаміном D. При наявності деформацій кісток коригуючі операції слід проводити через 2 роки після аденомектомії.

Симпозіум ухвалив рішення з покращання ранньої діагностики та лікування гіперпаратиреозу.