Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 4 (04) 2011

Історичні дані

Можливість вилікувати рахіт після відкриття вітаміну D вважається однією з найбільших перемог сучасної медицини [1]. Від ранніх досліджень, проведених McCollum та Davis [2] у 1913 році (коли вітамін був власне відкритий), і аж до 1940 року, коли був знайдений зв’язок між цим вітаміном та запобіганням розвитку гіпокальцемічних судом, відбулося кілька ключових подій. Спочатку вважалося, що антирахітична активність риб’ячого жиру пов’язана з поки що не виявленими властивостями вітаміну А, але McCollum деактивував вітамін А шляхом пропускання кисню через нагрітий риб’ячий жир — і він усе ще мав антирахітичні властивості. Власне тоді й була дана назва вітаміну D [4]. Структура вітаміну D2 була визначена в 1931 році [5], а структура D3 була відтворена синтетичним методом дещо пізніше [6]. Вітамін D був виявлений майже одночасно з низкою інших вітамінів, і ця назва за ним зберігається навіть в наш час. Щоправда знахідки другої половини ХХ століття вказують на те, що правильніше його називати прогормоном, а не вітаміном.

Роль вітаміну D в організмі людини

Концентрація вітаміну D у плазмі крові повинна бути достатньою для забезпечення формування кісткового матриксу. Якщо ж цей рівень виявляється недостатнім, адекватна мінералізація стає неможливою, що спричинює рахіт у дітей та остеомаляцію в дорослих [7]. Вітамін D підтримує концентрацію кальцію в сироватці крові трьо­ма різними способами.

1. Індукція білків, що беруть участь в активній абсорбції кальцію в просвіті шлунково-кишкового тракту. Крім того, вітамін D стимулює активну інтестинальну абсорбцію фосфатів. Цей механізм реалізується після з’єднання ліганда 1,25(ОН)2D та рецептора вітаміну D (VDR). При гіповітамінозі D лише близько 10–15 % кальцію може всмоктуватися у просвіті тонкої кишки. В той самий час при достатньому рівні вітаміну D абсорбція збільшується в 2–3 рази [8].

2. Підтримання стабільного рівня кальцію в сироватці крові навіть за відсутності його надходження з їжею: вітамін D стимулює остеобласти до продукції RANKL (receptor activator nuclear factor-kB ligand). RANKL, у свою чергу, стимулює остеокластогенез та активує резорбцію кісткового матриксу шляхом впливу на неактивні остеокласти [9]. Для активації цього механізму дуже важливим є не лише наявність вітаміну D, але і паратгормону (ПТГ) [10, 11].

3. Близько 1 % кальцію реабсорбується у дистальних ниркових канальцях, і на цей процес мають вплив як вітамін D, так і паратгормон [12]. Доведено, що у дорослих щодня таким чином утримується близько 7 г кальцію.

Гіповітаміноз D стимулює ентероцити до абсорбції як кальцію, так і фосфатів. Якщо сироваткові рівні кальцію внаслідок цього не підвищуються достатнім чином, збільшується концентрація паратгормону, що стимулює вивільнення кальцію з кісткового депо (цей процес також потребує участі вітаміну D). Отже, існує механізм першочергового використання кальцію, що надходить із їжею, але за відсутності цього джерела мобілізуються власні запаси організму, що, у свою чергу, призводить до підвищеної резорбції кісткової тканини та в подальшому до розвитку остеопорозу.

Джерела вітаміну D

В організм людини вітамін D2 надходить у відносно невеликих кількостях — не більше 20–30 % від потреби. Основними його постачальниками є продукти зі злакових рослин, риб’ячий жир, вершкове масло, маргарин, молоко і яєчний жовток. Вітамін D2 метаболізується з утворенням похідних, що справляють подібну до метаболітів вітаміну D3 дію.

Інша природна форма вітаміну D — вітамін D3, або холекальциферол, є малозалежним від надходження ззовні та найближчим аналогом вітаміну D2.

Холекальциферол синтезується в організмі хребетних тварин, у тому числі амфібій, рептилій, птахів і ссавців, у зв’язку з чим відіграє значно більшу роль у процесах життєдіяльності людини, аніж вітамін D2, що надходить із їжею. Вітамін D3 утворюється в дермальному шарі шкіри з попередника провітаміну D3 — 7-дегідрохолестеролу під впливом короткохвильового ультрафіолетового випромінювання спектра В (довжина хвилі 290–315 нм) у результаті фотохімічної реакції розкриття кільця стероїдного ядра і термоізомеризації, характерної для секостероїдів [20].

Вітамін D (надходить із їжею або утворюється в організмі в процесі ендогенного синтезу) у результаті двох послідовних реакцій гідроксилювання біологічно малоактивних прегормональних форм піддається перетворенню в активні гормональні форми: найбільш важливу, якісно і кількісно значиму — 1,25-дигідроксивітамін D (1,25(ОН)2D), так званий D-гормон (кальцитріол), і мінорну — 24,25(ОН)2D.

Рівень утворення D-гормону в організмі дорослої здорової людини становить близько 0,3–1,0 мкг/добу. Перша реакція гідроксилювання здійснюється переважно в печінці (до 90 %) за участю мікросомального ферменту 25-гідроксилази з утворенням проміжної біологічно малоактивної транспортної форми — 25-гідроксивітамін D3 (25(ОН) вітаміну D) або кальцидіолу (25(OH)D3).

Гідроксилювання вітаміну D в печінці не є об’єктом будь-яких позапечінкових регулюючих впливів та є повністю субстратзалежним процесом. Реакція 25-гідроксилювання перебігає досить швидко і веде до підвищення рівня 25(ОН)D у сироватці крові. Рівень цієї речовини відобра­жає як утворення вітаміну D у шкірі, так і його надхо­дження з їжею, у зв’язку з чим сьогодні вважається золотим стандартом для визначення статусу вітаміну D в організмі людини [22]. Частково транспортна форма 25(ОН)D, що надходить у жирову та м’язову тканини, може створювати тканинні депо з невизначеним терміном існування.

Подальша реакція 1a-гідроксилювання 25(ОН)D перебігає в основному в клітинах проксимальних відділів канальців кори нирок за участю ферменту 1a-гідроксилази (25-гідроксивітамін D-1a-гідроксилаза, CYP27В1). У значно­ меншому, ніж у нирках, обсязі 1a-гідроксилювання здійснюється і клітинами лімфогемопоетичної системи, в кістковій тканині і, як установлено останнім часом, клітинами деяких інших тканин, що містять як 25(ОН)D, так і 1a-гідроксилазу (рис. 1).

Утворення в нирках 1,25(ОН)2D регулюється низкою ендогенних і екзогенних факторів. Зокрема, регуляція синтезу 1,25(ОН)2D в нирках є безпосередньою функцією ПТГ, на концентрацію якого в крові, у свою чергу, за механізмом зворотного зв’язку, впливає як рівень активного метаболіту вітаміну D, так і концентрація кальцію та фосфору в плазмі крові. Крім того, активуючий вплив на 1a-гідроксилазу і процес 1a-гідроксилювання мають й інші фактори, до яких належать статеві гормони (естрогени та андрогени), кальцитонін, пролактин, гормон росту (через інсуліноподібний фактор росту 1) та інші. Інгібіторами 1a-гідроксилази є 1,25(ОН)2D і низка його синтетичних аналогів, зокрема глюкокортикостероїди, фактор росту фібробластів (FGF23), що секретується в клітинах кістки та викликає утворення натрій-фосфат-котранспортера, який діє в клітинах нирок і тонкого кишечника, має гальмівний вплив на синтез 1,25(ОН)2D. На метаболізм вітаміну D впливають і деякі лікарські засоби (наприклад, протиепілептичні засоби, глюкокортикоїди).

1,25(ОН)2D підвищує експресію 25-гідроксивітаміну D-24-гідроксилази (24-OHази) — ферменту, який каталізує його подальше перетворення, що призводить до утворення водорозчинної біологічно неактивної кальцитрієнової кислоти, яка виділяється з жовчю [23, 24].

Усі перераховані компоненти метаболізму вітаміну D та RVD об’єднують в ендокринну систему вітаміну D, функції якої полягають у здатності генерувати біологічні реакції у більше ніж 40 тканинах-мішенях за рахунок регуляції RVD-транскрипції генів (геномний механізм) і швидких позагеномних реакцій, здійснюваних при взаємодії з RVD, локалізованими на поверхні низки клітин. За рахунок геномних і позагеномних механізмів D-ендокринна система здійснює реакції підтримки мінерального гомеостазу (насамперед, у рамках кальцій-фосфорного обміну), концентрації електролітів та обміну енергії. Крім того, вона бере участь у підтриманні адекватної мінеральної щільності кісток, метаболізму ліпідів, регуляції артеріального тиску, росту волосся, стимуляції диференціювання клітин, інгібування клітинної проліферації, реалізації імунологічних реакцій (імунодепресивна дія).

Причини дефіциту вітаміну D

Основною причиною дефіциту вітаміну ДВD є недостатнє перебування на сонці, оскільки дуже мало харчових продуктів містять вітамін D або збагачені ним [25, 26]. Застосування сонцезахисних засобів з фактором захисту SF 30 зменшує синтез вітаміну D у шкірі на більше ніж 95 % [27]. Люди, в яких від природи темна шкіра, забезпечені природним захистом від сонця, і для синтезу однакової кількості вітаміну D вони повинні перебувати на сонці принаймні в 3–5 разів довше, ніж люди зі світлою шкірою [25]. Існує зворотний зв’язок між сироватковим рівнем 25(OH)D та індексом маси тіла (ІМТ) понад 30 кг/м2, і, таким чином, ожиріння асоціюється з дефіцитом вітаміну D [28]. У пацієнтів із синдромом мальабсорбції жирів та у хворих, які перенесли баріатричне лікування, часто жиророзчинний вітамін D не всмоктується, а в пацієнтів із нефротичним синдромом 25(OH)D з’єднується з вітамін-D-зв’язувальним білком та виділяється з сечею [25]. До групи ризику належать також ті пацієнти, які приймають цілу низку лікарських засобів, зокрема протисудомні препарати та препарати для лікування ВІЛ/СНІДу, оскільки ці лікарські засоби посилюють катаболізм 25(OH)D і 1,25(OH)2D [29]. Хворі на хронічні захворювання, що супроводжуються утворенням гранульом, пацієнти з де­якими лімфомами та хворі на первинний гіперпарати­реоз, у яких відзначається підвищений рівень метаболізму 25(OH)D до 1,25(OH)2D, також належать до групи підвищеного ризику дефіциту вітаміну D [29]. Нижче наведено показання щодо визначення рівня 25(ОН)D у сироватці крові.

Показання до вимірювання рівня 25(OH)D:

— Рахіт.

— Остеомаляція.

— Остеопороз.

— Хронічна хвороба нирок.

— Печінкова недостатність.

— Синдроми мальабсорбції:

- муковісцидоз;

- запальні захворювання кишечника;

- хвороба Крона;

- баріатрична операція;

- радіаційний ентерит.

— Гіперпаратиреоз.

— Прийом лікарських засобів:

- протисудомні препарати;

- глюкокортикоїди;

- противірусні препарати для лікування СНІДу;

- протигрибкові препарати, наприклад кетоконазол;

- холестирамін.

— Діти і дорослі афроамериканського і латиноамериканського походження.

— Вагітні жінки і жінки, які годують груддю.

— Особи літнього віку з падіннями в анамнезі.

— Особи літнього віку з патологічними переломами в анамнезі.

— Діти і дорослі з ожирінням (ІМТ > 30 кг/м2).

— Захворювання, що супроводжуються утворенням гранульом:

- саркоїдоз;

- туберкульоз;

- гістоплазмоз;

- кокцидіомікоз;

- бериліоз;

- деякі лімфоми.

Класифікація

Згідно з сучасними рекомендаціями [29], дефіцит вітаміну D визначається як рівень 25(OH)D менший за 20 нг/мл  (50 нмоль/л), недостатність вітаміну D — як рівень 25(OH)D, що становить 21–29 нг/мл (50,1–74,9 нмоль/л). Рівень 25(ОН)D вище за 75,0 нмоль/л знаходиться в межах норми. Інтоксикація вітаміну D, як правило, не виникає при рівні нижче за 150 нг/мл (375 нмоль/л).

Клінічна картина

Дефіцит вітаміну D викликає порушення мінералізації кісткової тканини. У дітей спостерігається розм’якшення кісток, що з часом спричиняє їх деформацію, затримку фізичного розвитку, гіперплазію епіфізів довгих трубчастих кісток, деформацію нижніх кінцівок. Дорослі з остеомаляцією можуть відчувати загальний дискомфорт у кістках, що посилюється при натискуванні на грудину чи великогомілкову кістку, біль у нижній частині спини (у жінок літнього віку). Також пацієнти відчувають біль у м’язах, що нагадує фіброміалгії. Таким хворим часто встановлюють діагноз хронічної втоми, фіброміалгії, артриту. Оскільки рецептори до вітаміну D знаходяться в скелетних м’язах, то дефіцит може призводити до слабкості проксимальних м’язів та підвищеного ризику падінь [23, 25, 30].

Поширеність дефіциту вітаміну D у світі

За винятком більшості країн Африки та деяких держав Азії, питання поширеності дефіциту вітаміну D у світі досить добре вивчене. Порівнюючи дані з різних джерел, потрібно брати до уваги такі фактори:

1. Культурно-історичні традиції. У ряді країн, близьких до екватора, ДВD є більш поширеним, ніж у помірному поясі. Носіння одягу, який закриває практично все тіло через релігійні переконання (хіджаб) або через популярні уявлення (світла шкіра вважається показником благородного походження у ряді країн), повністю нівелюють фактор ультрафіолету.

2. Метаболізм вітаміну D дещо відрізняється у людей різних національностей.

3. Глобалізація. Жителі приполярних областей можуть досить часто відпочивати у тропіках, а мешканці приекваторіальних країн переймають більш сидячий спосіб життя, прийнятий в індустріалізованих державах. Змінюються і харчові звички.

Таким чином, відповідно до існуючих даних можна зробити чіткий висновок про повномасштабну пандемію гіповітамінозу D [30]. Розглянемо це на прикладі декількох регіонів.

Незважаючи на достатню кількість ультрафіолету, частота рахіту на Близькому Сході (15–36° північної широти) та в Африці (35° південної — 37° північної широти) найвища. Поряд з традиціями уникання сонячного опромінення і темною шкірою людей тут має значення тривале вигодовування груддю без додавання вітаміну D у дієту [30].

В Індії 96 % новонароджених [31], 91 % здорових дівчаток шкільного віку [32], 78 % здорових працівників системи охорони здоров’я [33] і 84 % вагітних жінок [31] мають гіповітаміноз D. Подібні дані отримані в Пакистані [34] та Бангладеш [35]. Необхідно відзначити, що висока поширеність гіповітамінозу D у Південній Азії пов’язана не лише з досить типовим стилем одягу, але й із високою забрудненістю повітря в індустріалізованих містах [36], рослинною їжею та темним кольором шкіри. Так, темношкірі люди потребують більшої експозиції ультрафіолету для синтезу тієї самої кількості вітаміну D порівняно зі світлошкірою популяцією [37, 38]. На противагу решті азіатів статус вітаміну D у жителів Японії є кращим [39] за рахунок традиційно вищого споживання рибопродуктів.

Незважаючи на те, що надходження вітаміну D з їжею має лише вторинне значення, рибна дієта справляє відчутний позитивний вплив не лише у Японії, а й у Скандинавії та Канаді. Так, було доведено [40], що жителі цих північних країн мають вищі рівні 25(ОН)D, ніж жителі Бразилії, оскільки регулярне споживання жирних видів риби північноєвропейцями еквівалентне 400 МО вітаміну D щодня [41]. Більше того, як було показано у дослідженні EURONUT-SENECA, жителі Північної Європи мають середні рівні 25(ОН)D 40–50 нмоль/л, у той час як у південноєвропейців цей показник був у межах 20–30 нмоль/л [42]. Крім харчового фактора, тут слід узяти до уваги і те, що жителі Скандинавії зазвичай мають світлішу шкіру і не схильні уникати сонячних променів при найменшій можливості.

У жителів переважно мононаціональних країн із спільними історично-культурними традиціями спостерігається різний рівень вітаміну D залежно від географічної широти. Так, у Франції (дослідження SUVIMAX) були отримані такі дані: у чоловіків та жінок віком 35–65 років середня концентрація 25(ОН)D була 43 нмоль/л у північних областях та 94 нмоль/л у південно-західних провінціях [43]. В Аргентині такий самий показник був у межах 52 нмоль/л у жителів північних районів і 36 нмоль/л — на півдні країни [44].

У США в 2002–2004 роках проводилось повномасштабне дослідження NHANES із залученням 20 289 амбулаторних пацієнтів [45]. Порівнювали статус вітаміну D у трьох вікових групах: 1–5, 20–49 та понад 70 років. ДВD був діагностований у 2, 13 та 11 % чоловіків відповідно. У жінок ці цифри були 3, 19 та 16,5 % у тих же вікових групах. Більше того, середні рівні 25(ОН)D були нижчими на 5–9 нмоль/л порівняно з подібним дослідженням за 15 років до того, в основному за рахунок таких чинників: більший індекс маси тіла, зниження споживання молока та більша частота використання кремів проти засмаги.

Зі збільшенням віку та зниженням рухової активності відсоток пацієнтів із ДВD значно вищий у всіх регіонах. Зокрема, в Австралії (район Сіднею) серед осіб, які знаходилися в будинках престарілих, ДВD був діагностований у 68 % чоловіків та 86 % жінок (середній рівень — 17 нмоль/л).

Незважаючи на певні відмінності у визначенні порогової величини 25(ОН)D для діагностування ДВD у різних країнах, очевидним є факт, що практично в усіх регіонах світу реєструються субоптимальні рівні 25(ОН)D у широких верств населення. Як правило, ці цифри залежать від сезону. Зокрема, гіповітаміноз D більш виражений взимку в усіх вікових групах жителів Азії [46–47], Європи [48–49], Латинської Америки [50], Близького Сходу [51], Північної Америки [52] та Океанії [53].

Рівень 25(ОН) вітаміну D у дорослого населення різних регіонів України

Територія України розташована у декількох географічних широтах, тому синтез холекальциферолу в різних регіонах України може відрізнятися. Крайня північна точка України знаходиться на державному кордоні біля с. Гремяч Чернігівської області (52°22ў північної широти). Крайня південна точка розташована на мисі Сарич в Автономній Республіці Крим (44°23ў північної широти). Крайня західна точка припадає на м. Чоп у Закарпатській області, на кордоні з Угорщиною та Словаччиною (48°05’ північної широти). Крайня східна точка розташована на кордоні з Росією на околиці с. Червона Зірка Міловського району Луганської області (49°15ў північної широти). Протяжність території між крайніми точками з півночі на південь становить 893 км, а з заходу на схід — 1316 км.

Тому з метою вивчення частоти дефіциту вітаміну D серед населення України було проведено комплексне обстеження жителів різних регіонів країни згідно з основними принципами епідеміологічного дослідження. Для визначення впливу вікового фактора та сезону на рівень 25(ОН)D проводилося дослідження цього показника в різних вікових групах та за різної пори року.

Матеріали та методи

Обстежено 1575 жителів України віком 20–95 років. Переважну більшість становили жінки (86,3 %), середній вік яких був 58,61 ± 0,37 року, чоловіків — 54,93 ± 1,09 року (р < 0,001). Розподіл пацієнтів за віком та регіоном проживання поданий у табл. 1 та 2.

Усім обстеженим досліджували рівень (25(ОН)D) та ПТГ у сироватці крові. Слід зауважити, що в дане дослідження включали лише тих пацієнтів, які не приймали препаратів кальцію та вітаміну D протягом останніх 6 місяців.

Дослідження рівня 25(ОН)D та ПТГ проводили за допомогою електрохемілюмінесцентного методу на аналізаторі Eleksys 2010 (Roche Diagnostics, Німеччина) тест-системами cobas. Даний метод на сьогодні є найбільш чутливим і дозволяє вимірювати концентрацію досліджуваної речовини в широкому діапазоні з високою точністю.

Оцінку статусу вітаміну D здійснювали відповідно до останньої класифікації [28].

Результати та їх обговорення

Результати проведеного дослідження показали, що лише 4,6 % жителів України мали 25(ОН)D в сироватки крові у межах норми, у 13,6 % відзначено недостатність, а в 81,8 % — ДВD. Слід зазначити, що тяжка форма ДВD (діагностується при показнику 25(ОН)D нижче 25 нмоль/л) зустрічалася в 37,3 % людей, у 12,2 % осіб уміст 25(ОН)D знаходився нижче рівня, який може дослідити апарат (рис. 2).

У 1235 пацієнтів досліджували вміст ПТГ у сироватці крові, з них 147 (11,9 %) жителів мали рівень ПТГ вищий за норму, причому в 92,5 % випадків — на тлі ДВD (рис. 3), що мав характер вторинного гіперпаратиреозу [54].

За аналізом показників 25(ОН)D та ПТГ у кожній віковій групі (табл. 3) встановлено, що вірогідно вищі рівні 25(ОН)D були в пацієнтів віком 20—29 років порівняно з обстеженими інших вікових груп (р < 0,01–0,001).

При проведенні кореляційного аналізу відзначено, що ПТГ має слабкий позитивний вірогідний кореляційний зв’язок із віком (r = 0,17; p < 0,0001) (рис. 4А). Кореляційного зв’язку між рівнем 25(ОН)D із віком обстежених не виявлено (рис. 4Б). Рівень ПТГ у людей віком 60 років і старше вірогідно відрізнявся від осіб віком 20–49 років (р < 0,001) (табл. 3).

Оскільки синтез вітаміну D залежить від географічної широти, тому епідеміологічні дослідження цього показника проводилися в різних географічних регіонах країни. Результати дослідження рівня 25(ОН)D та ПТГ подано в табл. 4.

При порівнянні показників 25(ОН)D та ПТГ у регіонах обстеження було встановлено, що рівень 25(ОН)D був вірогідно вищим у жителів південного регіону (р < 0,0001). В обстежених інших областей вірогідної відмінності щодо рівня 25(ОН)D не було. Рівень ПТГ вірогідно відрізнявся лише у жителів північного регіону порівняно з західним регіоном (р < 0,05).

Нами вивчено вплив сезонного фактора на середні показники 25(ОН)D. Отримані результати наведено на рис. 5.

Вірогідно вищі показники 25(ОН)D відзначено в обстежених у літню пору року (40,11 ± 0,99 нмоль/л), а саме у серпні (р < 0,00 001). Проте звертає на себе увагу рівень 25(ОН)D у пацієнтів у листопаді, що є вірогідно вищим порівняно з лютим, березнем (р < 0,0001) та квітнем (р < 0,005) (рис. 6).

За результатами проведеного аналізу зв’язку між рівнем 25(ОН)D та ПТГ встановлено негативний вірогідний зв’язок між 25(ОН)D та ПТГ (рис. 7). Зі зростанням дефіциту вітаміну D зростає рівень ПТГ, тобто виникає вторинний гіперпаратиреоз, що веде до підвищеної резорбції кісткової тканини.

Проведені в Україні дослідження встановили високу частоту дефіциту вітаміну D. Для порівняння наших результатів було використано декілька міжнародних досліджень. Зокрема, у дослідженні MORE (International Multiple Outcomes of Raloxifene Evaluation Study), що проводилося у 25 країнах світу в жінок віком старше 65 років із системним остеопорозом [55], чітко відзначено вплив сезонного фактора на показники 25(ОН)D, що також спостерігається й у наших результатах. Середній показник 25(ОН)D становив 55,2 нмоль/л, що є набагато вищим, ніж в українських пацієнток даного віку, проте слід зазначити, що у дослідженні MORE усі пацієнтки приймали препарати кальцію з вітаміном D до моменту лабораторного дослідження сироватки крові, а у наведеній роботі таких суб’єктів виключали. Наступним великим дослідженням частоти дефіциту вітаміну D є SENECA study (Survey in Europe on Nutrition and the Elderly: a Concerted Action) [56]. У цьому спостереженні зразки крові брали лише у зимові місяці та лише у пацієнтів віком старше 65 років, які не приймали препаратів із вітаміном D. Середній рівень 25(ОН)D у даному дослідженні становив 33 нмоль/л, а в пацієнтів України — 30,4 нмоль/л, тобто дещо нижчий, ніж у жителів Європи. Проте цю відмінність можна обґрунтувати тим, що у дослідженні SENECA брали участь в основному жителі Південної та Центральної Європи.

У дослідженні польських учених частота ДВD є подібною до наших досліджень і становить у жінок у постменопаузальному періоді 83,2 % [57].

У більшості досліджень відзначають вірогідний зв’язок між рівнем 25(ОН)D та віком обстежених [57–69]. У наших результатах даної залежності не виявлено, що, на нашу думку, обумовлено високою частотою ДВD у всіх вікових групах та невеликою кількістю жителів із рівнем 25(ОН)D у межах норми.

Висновки

1. Проведені дослідження встановили, що лише 4,6 % жителів України мають рівень 25(ОН)D у межах норми, у 13,6 % відзначено недостатність, а в 81,8 % — дефіцит вітаміну D.

2. Встановлено негативний вірогідний зв’язок між рівнем 25(ОН)D та паратгормону (r = –0,16; р < 0,00001), тобто зі зростанням дефіциту вітаміну D зростає рівень паратгормону.

3. В 11,9 % обстежених рівень паратгормону був вищий за норму, причому в 92,5 % випадків діагностовано вторинний гіперпаратиреоз.

4. Вірогідно вищі показники 25(ОН)D реєструвалися в молоді віком 20–29 років порівняно з обстеженими інших вікових груп (р < 0,01–0,001). Рівень паратгормону зростав із віком (r = 0,17; p < 0,0001) та вірогідно відрізнявся у людей старших за 60 років (р < 0,05).

5. Проведені дослідження виявили, що вірогідно вищі показники 25(ОН)D у жителів південних областей України (р < 0,0001). Відзначено, що влітку, особливо в серпні, середні показники 25(ОН)D є найвищими (р < 0,00001).