Газета «Новости медицины и фармации» 15(221) 2007

Вступ

У даний час порушення сну стали однією з провідних загальномедичних проблем. Це пов'язано з їх кількісним зростанням і значним поширенням у популяції, складністю генезу, труднощами терапії та профілактики. Важко переоцінити роль сну як однієї з грунтовних функцій організму.

Одним із найчастіших проявів багатьох соматичних, неврологічних і психічних захворювань є різні порушення сну. Диссомнічні розлади включають цілий комплекс симптомів, що відображають розлад циклу «сон — неспання»: утруднене засинання, часті нічні пробудження, нерідко зі складнощами повторного засинання, скорочення тривалості сну, недостатня глибина сну, відсутність відчуття відпочинку після пробудження, денна сонливість. Не викликає сумнівів і той факт, що розлади сну різко погіршують якість життя людини в цілому [3].

Фізіологія сну

Для пояснення механізмів сну до теперішнього часу існує велика кількість теорій, багато з яких мають виключно історичний інтерес: гемодинамічна, осмотична, гуморально-токсична. З середини XIX ст. основне місце посідають неврогенні теорії. Довгий час існували дві основні групи гіпотез. Представники пасивної теорії сну вважали його виникнення результатом усунення дії екстеро-інтероцептивних подразників на ЦНС. Прихильники активної теорії сну постулювали існування «центру сну».

І.П. Павлов розробив кіркову теорію сну [4]. Надалі П.К. Анохін розвинув ряд класичних павловських положень і сформулював кірково-підкіркову теорію механізмів сну [1].

Сучасний етап у вивченні сну пов'язаний із розвитком поліграфічних досліджень — синхронної реєстрації електрофізіологічних параметрів ЕЕГ, ЕМГ, ЕОГ, ЕКГ, КГР та ін. У даний час встановлено, що електрофізіологічна структура нічного сну організована у вигляді 90-хвилинних циклів, кожен із яких складається з двох фаз.

Фаза повільного сну (ФПС) займає близько 80 % тривалості циклу і складається з чотирьох стадій.

I стадія — дрімотна. Характеризується зниженням амплітуди ЕЕГ порівняно з неспанням.

II стадія — поверхневий сон. Основ-ною характеристикою цієї стадії є сонні веретена — групи хвиль частотою 12–16 коливань/с, веретеноподібно-модульовані і К-комплекси — хвилі характерної конфігурації.

III стадія — сон середньої глибини; характеризується переважанням θ-активності.

IV стадія — глибокий сон. Реєструється тотальна високоамплітудна Δ-активність.

Фаза швидкого сну (ФШС) займає близько 20 % тривалості циклу, характеризується низькоамплітудною високочастотною ЕЕГ, що нагадує біоелектричну активність мозку під час напруженого неспання. Реєструються швидкі рухи очних яблук, спонтанні КГР-реакції, ЕМГ характеризується падінням амплітуди.

Останніми роками встановлено, що важливу роль в організації процесу сну грають нейромедіатори, зокрема, зниження рівня серотоніну викликає скорочення тривалості сну. Підвищення рівня норадреналіну викликає зміну фази швидкого сну так само, як і підвищення холінергічної активності.

Порушення сну

Сучасна класифікація порушень сну

1. Диссомнії (недостатній сон):

1.1. ситуативні;

1.2. есенціальні;

1.3. при функціональних захворюваннях ЦНС;

1.4. при психічних захворюваннях;

1.5. при органічних ураженнях мозку;

1.6. при обмінних і ендокринних захворюваннях;

1.7. при захворюваннях внутрішніх органів.

2. Гіперсомнії (надмірний сон):

2.1. ситуативні;

2.2. пароксизмальні гіперсомнії:

2.2.1. нарколепсія;

2.2.2. піквікський синдром;

2.2.3. синдром періодичної сплячки;

2.2.4. синдром Клейне — Левіна;

2.2.5. істеричні (летаргічні) сплячки;

2.2.6. гіперсомнії в клініці епілептичних, вегетосудинних, мігренозних і гіпоглікемічних кризів;

2.3. перманентні гіперсомнії:

2.3.1. при органічних ураженнях мозку різної етіології;

2.3.2. при функціональних порушеннях нервової системи.

Клінічні форми порушень сну

1. Диссомнії:

1.1. утруднене засинання;

1.2. поверхневий сон із частими пробудженнями;

1.3. раннє остаточне пробудження.

2. Гіперсомнії:

2.1. подовження сну;

2.2. сомнолентність (підвищена сонливість у денний час).

Клінічні прояви диссомнії

Основною причиною утрудненого засинання є порушення сонливості як сукупності тілесних психосенсорних компонентів.

Порушення сонливості розподіляються таким чином:

а) запізніла сонливість, за якої скарги часто відсутні, оскільки суб'єкти вважають природним пізно лягати спати;

б) зменшена сонливість, пов'язана з відсутністю або зменшенням відчуття потреби уві сні;

в) переривиста сонливість, коли бажання спати періодично зникає і контакт із зовнішнім світом відновлюється в повному об'ємі;

г) пригнічена сонливість, коли з'являється бажання заснути швидко, але змінюється відчуттям втомленості, страху, смутку. Замість повноцінного сну настає напівсонний стан, що супроводжується невизначеними безперервними відчуттями;

д) подовжена сонливість, коли достатня глибина сну досягається пізно й зовнішні подразники фіксуються у свідомості.

Основною причиною поверхневого сну з частими пробудженнями є стійкі порушення структурних компонентів сну. Спостерігаються два основні клінічні варіанти: а) власне поверхневий сон; б) сон із частими пробудженнями.

Раннє остаточне пробудження розподіляється на гіперстенічне, коли після доброго засинання настає швидке пробудження, що супроводжується афектом страху й важким загальним самопочуттям, перед пробудженням іноді бувають сновидіння, та нормостенічне, коли сонливість і засинання задовільні, сон починається нормально, але потім настає раптове пробудження, причому той, хто прокинувся, може не відразу зорієнтуватися в місці і часі.

Ситуативні диссомнії

Ситуативні диссомнії частіше за все виникають у осіб, професіонально пов'язаних із порушенням звичної організації циклу «сон — неспання» (пілоти цивільної авіації, оператори нічних змін тощо). Як правило, клінічні прояви є змішаними і включають диссомнію і підвищену денну сонливість. При нормалізації зовнішніх умов нормалізується й сон; у фіксованих випадках необхідне застосування терапії.

Есенціальні диссомнії

Диссомнія є моносиндромом, не пов'язаним із жодним захворюванням або ситуативним станом. Останніми роками спостерігається швидке кількісне зростання цього варіанту диссомнії, що вимагає відповідної терапії.

Невротичні розлади, розлади особистості, неврозоподібні стани органічного генезу

У 60–80 % хворих цієї групи спостерігаються диссомнії. На практиці частіше наявні поєднані скарги. Так, скарги на пробудження серед ночі і на раннє остаточне пробудження в 2/3 випадку поєднуються зі скаргами на пізнє засинання. Тривалість періоду засинання суб'єктивно оцінюється від 1 до 3–4 год.

Приблизно в третині випадків спостерігається феномен так званої парадоксальної сонливості: у вечірні години з'являється бажання заснути, проте, коли хворий лягає, бажання спати зникає, і період засинання значно затягується.

З якістю сну в другій половині ночі пов'язаний феномен, що отримав назву компенсуючого сну (сон під ранок після погано проведеної ночі), виражений тією або іншою мірою майже в половини хворих і частіше за все поєднаний із пізнім засинанням. Глибина компенсуючого сну коливається від дрімоти до глибокого сну; починається він, як правило, о 5.30–6.00 год ранку. Кінець кінцем для більшості хворих цей сон є тільки додатковим травмуючим чинником; пробудження від нього утруднене, і над силу пригнічене бажання спати позначається різко негативно на працездатності в першій половині дня.

Депресивні й маніакальні стани

Під час депресії різної етіології розлади сну є облігатними симптомами. Для ендогенної депресії характерні раннє пробудження, дуже короткий сон і особлива вираженість в дуже ранній час за відносно швидкого вечірнього засинання, тоді як психогенна депресія характеризується утрудненим засинанням і більш тривалим сном у ранкові години.

Сон маніакальних хворих найкоротший. Головною особливістю хворих у маніакальному стані є відсут-
ність бажання спати при великій психічній ажитації й руховому збудженні. Незважаючи на великі енерговитрати, їх потреба в сні обмежена, і жодних скарг на сон вони не пред'являють.

Захворювання внутрішніх органів і ендокринних залоз

Порушення сну достатньо часто зустрічаються при захворюваннях печінки, нирок, глистових інвазіях, дисфункції шлунково-кишкового тракту. Для цих захворювань характерні велика кількість неприємних сновидінь, кошмари, рухова збудженість. У хворих із хронічним гепатитом або цирозом печінки, а також гельмінтозами поганий сон із утрудненим засинанням, частими пробудженнями входить до картини псевдоневротичного синдрому, що проявляється також астенією, дратівливістю, пригніченим настроєм.

Інтоксикації

Інтоксикація будь-якими екзогенними шкідливостями або лікарськими речовинами (у тому числі барбітуратами й іншими снодійними) може при-звести до розладу сну.

У початковій стадії алкогольної залежності можуть бути як порушення сну, так і підвищена сонливість, причому у хворих із підвищеною сонливістю сон у преморбіді, як правило, добрий. При будь-якій якості сну в преморбіді перші ж ознаки похмільного синдрому супроводжуються порушеннями сну. При розгорнутій стадії абстиненції з'являються гіпнагогічні галюцинації, соматовегетативні зміни, наростає рухова збудженість. Головна особливість самого сну — яскраві й страхітливі сновидіння з великою кількістю тваринних образів. При пробудженні відсутнє усвідомлення сну, хворі не відчувають, що відпочили.

При прийомі алкоголю перед сном тривалість ФШС зменшується. Позбавлення алкоголю при алкогольній залежності призводить до різкого феномену віддачі ФШС: ця фаза починає «прориватися» в неспання, що є патогенетичною основою алкогольного делірію.

Гіперкінези (синдром неспокійних ніг)

Клінічно синдром неспокійних ніг виражається у виникненні парестезій перед засинанням або під час сну за типом повзання мурашок у гомілках і стопах. Хворі позбуваються їх постійним рухом ніг. Під час сну вони прокидаються від цих неприємних відчуттів. Причина виникнення синдрому неспокійних ніг неясна. Він переважає в жінок і може з'являтися при судинній недостатності, гіпоксії, анемії, авітамінозах, вагітності. Даний симптомокомплекс зустрічається в 5 % практично здорових людей.

Клінічні прояви гіперсомній

Гіперсомнії — найбільш рідкісна форма порушень сну, яка проявляється у вигляді двох основних синдромів: подовження тривалості сну і підвищеної неадекватної сонливості в денний час.

Безсоння як нозосиндромальний розлад

В МКХ-10 у розділі V «Психічні і поведінкові розлади» виділена діагностична рубрика F51.0 — «Безсоння неорганічного походження». Безсоння визначається як стан із незадовільною тривалістю і/або незадовільною якістю сну впродовж значного періоду часу. Найчастішою скаргою є утруднене засинання, далі йдуть скарги на труднощі збереження стану сну і на раннє остаточне пробудження. Характерним є розвиток безсоння в періоди стресових впливів, і воно частіше зустрічається в жінок, немолодих осіб, а також при психологічних конфліктах і в несприятливих соціокультуральних умовах. Коли безсоння має рецидивуючий характер, воно може призвести до надмірного страху його розвитку й занепокоєності його наслідками. Отже, створюється порочне коло з тенденцією до збереження проблем хворого.

Особи з безсонням описують у себе відчуття напруженості, тривогу, стурбованість або пригнічений настрій, коли настає час лягати спати, а також відчуття скакання думок. Вони часто обмірковують можливості виспатися, особисті проблеми, стан здоров'я і навіть смерть. Позбавитися напруженості вони часто намагаються за рахунок прийому лікарських засобів або алкоголю. Вранці у них нерідко виникає відчуття фізичної й розумової втомленості, а вдень для них є характерними поганий настрій, стурбованість, напруженість, дратівливість і заклопотаність своїми проблемами.

Діагностичні вказівки

Основними клінічними ознаками для вірогідного діагнозу є наступні:

а) скарги на погане засинання, труднощі збереження сну або на погану якість сну;

б) порушення сну відзначається як мінімум три рази на тиждень протягом щонайменше одного місяця;

в) наявна заклопотаність у зв'язку з безсонням і його наслідками як уночі, так і протягом дня.

Безсоння є частим симптомом інших психічних розладів, зокрема афективних, невротичних, органічних, розладів їжі, вживання психоактивних речовин, шизофренії та ін. Безсоння може поєднуватися з соматичними розладами, за яких відчуваються біль і дискомфорт, або з прийомом деяких лікарських засобів. Якщо безсоння розвивається як один із багатьох симптомів психічного або соматичного розладу, тобто не домінує в клінічній картині, то діагноз повинен обмежуватися основним психічним або соматичним розладом. Більше того, діагноз іншого розладу сну, такого як нічні кошмари, розлад циклу «сон — неспання», апное сну і нічні міоклонуси, повинен встановлюватися тільки в тому випадку, якщо безсоння призводить до зниження тривалості або якості сну. Проте у всіх наведених вище випадках, якщо безсоння є важкою скаргою і розглядається як самостійний стан, то даний код повинен додаватися до основного діагнозу.

Загальні принципи терапії порушень сну

Терапія порушень сну

Основною умовою лікування порушень сну повинне бути поєднання принципу етапності й етіопатогенетичної спрямованості терапевтичних заходів.

1-й етап — діагностико-підготовчий. Проводиться синдромально-етіологічна ідентифікація порушень сну і встановлюється особистий контакт із хворим.

2-й етап — основний терапевтичний. Застосовується поєднання психотерапії, специфічної й неспецифічної медикаментозної терапії.

Задачею медикаментозної терапії є формування «штучного» циклу «сон — неспання». При цьому в ранкові години рекомендується призначення неспецифічних стимуляторів-адаптогенів рослинного і тваринного походження (препарати елеутерококу, китайського лимонника, женьшеню, заманіхи, ехінацеї, пантокрину), тканинної терапії, кофеїну, аскорбінової кислоти, мультивітамінів у середньотерапевтичних дозуваннях. У вечірні години застосовуються препарати сомногенної дії.

Необхідно відзначити, що до теперішнього часу зберігається практика вживання в якості сомногенних засобів фармакологічних груп препаратів бензодіазепінового ряду і похідних барбітурової кислоти. Це положення не може вважатися провідною терапевтичною доктриною. Єдиним бензодіазепіновим похідним спрямованої сомногенної дії є нітразепам (еуноктин, радедорм, могадон) у дозі 10–30 мг за 1 прийом — препарат універсальної дії. Був випущений і комплексний препарат — реладорм (діазепам 0,01 + циклобарбітал 0,1), рогіпнол — по 1–2 мг за 1 прийом. Загальним недоліком цих препаратів є порушення структури сну з придушенням ФШС, високий ступінь звикання і небезпека формування залежності. Решта препаратів цієї групи також продовжує необгрунтовано застосовуватися як гіпнотики. При цьому використовується їх сомногенна дія, яка разом із міорелаксаційною, власне, є небажаним побічним ефектом.

Ще більш небажаним є вживання барбітуратів. Похідні барбітурової кислоти продовжують використовуватися, незважаючи на цілий ряд негативних моментів: швидке звикання, що вимагає збільшення доз, придушення ФШС з ефектом «віддачі» при відміні, кумулятивний ефект.

Диференційоване застосування препарату Соннат у лікуванні диссомній

Вітчизняний препарат Соннат виро бництва Корпорації «Артеріум» є представником нового класу снодійних препаратів — циклопіролонів, структурно відмінним від бензодіазепінів і барбітуратів. Фармакодинаміка цього препарату заснована на високому ступені спорідненості до місць скріплення на рецепторному комплексі ГАМК у центральній нервовій системі, завдяки чому відбувається збільшення провідності ГАМКергічних рецепторів за допомогою посилення потоку іонів хлору всередину клітини. При цьому Соннат не пригнічує вироблення ендогенної ГАМК і не має тропності до периферичних рецепторів. Зопіклон структурно відрізняється від бензодіазепінів і барбітуратів. Доведено, що циклопіролони в головному мозку зв'язуються з ГАМК-комплексом не в ідентичній бензодіазепінам його частині і діють у присутності ендогенної ГАМК. Крім того, Cоннат зв'язується тільки з центральними рецепторами і не має спорідненості до периферичних бензодіазепінових рецепторів, не викликаючи, отже, міорелаксуючих ефектів. У зв'язку з цим препарат є єдиним вітчизняним снодійним, дозволеним до вживання для корекції розладів нічного сну в осіб, які страждають від різних форм сонного апное.

Істотною перевагою препарату порівняно з іншими сомногенними засобами є короткий час його напіввиведення з організму (5–6 годин). Важливою властивістю є фізіологічна дія на структуру сну, відсутність пригнічуючої дії на дихальний центр. Препарат зберігає нормальне співвідношення фаз глибокого і швидкого сну. В осіб старших вікових груп навіть за тривалого вживання наголошується мінімальний кумулятивний ефект. Прийом препарату не викликає порушень когнітивних функцій і синдрому похмілля при пробудженні.

У ряді досліджень показаний високий ступінь конформізму Соннату за умови його поєднаного використання з багатьма іншими лікарськими препаратами в загальносоматичній практиці.

Найбільш часто розлади сну як облігатний симптом зустрічаються в структурі невротичних і соматоформних розладів, до основних клінічних форм яких належать такі:

1. Тривожно-фобічні розлади

Це невротичні розлади, їхнім провідним клінічним проявом є тривога, виникнення якої пов'язане з певними ситуаціями або зовнішніми об'єктами. До найбільш поширених клінічних форм тривожно-фобічних розладів належать: агорафобія, соціальні фобії, специфічні ізольовані фобії.

Рекомендоване застосування Соннату в дозі 7,5 мг протягом 7–14 днів залежно від фармакодинаміки основного психофармакологічного засобу (антидепресанту, транквілізатора, атипового нейролептику тощо).

Курсове застосування препарату протягом 2 тижнів.

1.1. Агорафобія зараз визначається не як ізольована монофабульована фобія — страх відкритого простору, а як сукупність різних фобій, пов'язаних із зміною звичного місця перебування, найчастіше хворі бояться залишати оселю, входити в ліфти, під'їзди, магазини, заходити до місць скупчення людей, їздити в транспорті тощо.

Соннат застосовується, як правило, протягом 2–3 днів за умови загострення основної симптоматики.

1.2. Соціальні та ізольовані фобії, фабула яких пов'язана з певними видами соціальної активності людини: страхи публічних виступів, вживання їжі, зустрічі з людьми протилежної статі тощо.

Ізольовані фобії включають монофабульні страхи — висоти, темряви, гострих предметів тощо. До цієї групи входять і страхи захворіти на різні хвороби.

Соннат застосовується, як правило, протягом 2–3 днів за умови загострення основної симптоматики.

1.3. Панічний розлад і змішаний тривожно-депресивний розлад. Клінічними проявами панічного розладу є раптові напади ситуаційно немотивованої важкої тривоги. На її фоні виникають тахікардія, задишка, біль або важкість у грудях, відчуття часткової дереалізації, вторинний страх смерті, втрати самоконтролю або божевілля.

Соннат застосовується, як правило, протягом 2–3 днів за умови загострення основної симптоматики.

Для змішаного тривожно-депресивного розладу характерним є поєднання депресивних і тривожних симптомів без чіткої переваги, при цьому їх розвиток ситуаційно не обумовлений, немає брадипсихії і брадикінезії, відсутні ідеї самозвинувачення й суїцидальні наміри.

Рекомендоване застосування Соннату в дозі 7,5 мг протягом 7–14 днів залежно від фармакодинаміки основного психофармакологічного засобу (антидепресанту, транквілізатора, атипового нейролептику тощо).

2. Обсесивно-компульсивний розлад

Основні клінічні прояви — нав'язливість образів, думок, почуттів, потягів або дій. При цьому хворі зберігають критичне ставлення до своїх переживань, борються з ними, як правило, безуспішно, нав'язливі дії мають компульсивний, тобто соціально-контрольований характер.

Соннат застосовується, як правило, протягом 2–3 днів за умови загострення основної симптоматики.

3. Реакції на важкий стрес і розлади адаптації

3.1. Посттравматичний стресовий розлад. Виникає як відстрочена й пролонгована реакція на загрозу особистості значного, зазвичай катастрофічного рівня. Клінічна картина містить нав'язливі спогади, сновидіння, сюжетно пов'язані зі стресогенною подією. Це супроводжується страхами, тривогою, ситуаційним униканням, вегетативними проявами, відчуженнями від оточення, зниженням соціальної активності й працездатності.

Рекомендоване застосування Соннату в дозі 7,5 мг протягом 7–14 днів залежно від фармакодинаміки основного психофармакологічного засобу (антидепресанту, транквілізатора, атипового нейролептику тощо).

3.2. Розлади адаптації. До цієї рубрики ввійшли невротичні стани, які визначалися раніше як депресивний невроз.

Основними клінічними проявами даної форми невротичних розладів є депресивний афект, зниження фону настрою у поєднанні з відчуттям суму, що не доходить до ступеня туги, слізливість, емоційна лабільність, астенія, легка тривога.

Соннат застосовується, як правило, протягом 2–3 днів за умови загострення основної симптоматики.

4. Соматоформні розлади

До цієї рубрики належать невротичні розлади, що визначалися раніше як вегетосудинна, або нейроциркуляторна, дистонія, системні (органні) неврози та іпохондричний невроз.

Головною ознакою цієї групи нев-ротичних розладів є наявність соматовегетативних проявів без ознак органічного ураження, витіснення й блокування усвідомленості психогенного характеру захворювання, вимагання продовження обстежень. Рекомендоване короткочасне застосування Соннату, але при стійких дисомніях курсом до 2 тижнів.

4.1. Соматизований розлад і соматоформна вегетативна дисфункція. Соматизований розлад характеризується наявністю множинних, поєднаних, недиференційованих за органною приналежністю соматичних симптомів протягом багатьох років.

Соматоформна вегетативна дисфункція (СВД) характеризується системно-органною визначеністю соматичних симптомів і відповідно розподіляється за клінічними формами: СВД серця і серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, дихальної системи, сечостатевої системи та інших.

5. Неврастенія

Клінічну картину неврастенії визначає відома тріада: астенізація, специфічний головний біль («каска неврастеніка») й розлад сну.

Курсове застосування препарату протягом 2 тижнів.

Загальна схема призначення препарату

Соннат призначається в дозі 7,5 мг (1 таблетка) за 20–30 хв до передбачуваного часу відходження до сну. Хворим із вираженою диссомнією терапевтична доза (7,5 мг) може бути подвоєна за недостатньої ефективності. Курсова тривалість прийому Соннату складає 14 днів.

Середня разова доза препарату Соннат — 7,5 мг (1 таблетка), добова доза прийому препарату — 7,5 мг, тривалість прийому препарату — 14 днів, середня курсова доза на одного хворого — 14 таблеток (105 мг). Для попередження синдрому відміни можна протягом тижня вживати препарати гербальної групи. Проведений клінічний аналіз динаміки диссомнічних розладів до і після курсового вживання Соннату показав значне поліпшення параметрів сну у хворих всіх клінічних груп. У всіх хворих спостерігається скорочення тривалості засинання, статистично значимо збільшується середня тривалість сну, зменшується кількість нічних пробуджень, значно підвищується суб'єктивна оцінка якості сну.

У більшості хворих нормалізація засинання й якості сну супроводжується поліпшенням загального стану й редукцією невротичної симптоматики.

Дуже часто диссомнічні розлади зустрічаються в структурі неврозоподібних порушень у хворих на соматичні хвороби з хронічним перебігом. Найбільшою мірою це стосується захворювань серцево-судинної системи.

У хворих на артеріальну гіпертензію найчастіше спостерігається скорочення тривалості сну з передчасним ранковим пробудженням. Оптимальною схемою застосування Соннату є 14-денний прийом препарату (у дозі 7,5 мг).

У хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) диссомнічні розлади збігаються з розвитком ангінозних нападів і потребують симптоматичного вживання Соннату протягом 3 діб у дозі 7,5 мг. Стійкі диссомнії у хворих на ІХС мають, як правило, комбінований характер у вигляді утрудненого засинання та раннього пробудження; у частини хворих спостерігаються pavor nocturna.

Оптимальною схемою застосування Соннату може бути 14-денний прийом препарату в дозі від 7,5 мг до 15,0 мг. Потім рекомендується перехід на вживання гербальних снодійних протягом 2–4 тижнів.

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію зустрічаються практично всі клінічні різновиди диссомній. Оптимальною схемою застосування Соннату є 14-денний прийом препарату (у дозі 7,5 мг).

У хворих на інфаркт міокарда (ІМ) порушення сну в гострому періоді часто можуть сягати рівня тотальної агрипнії. Зважаючи на добрий фармакодинамічний профіль та поєднання з цілим спектром ангіо- та кардіо-тропних препаратів, Соннат може застосовуватися в дозі від 7,5 мг до 15,0 мг (подвійній) при важких агрипніях протягом 7–14 діб.

У періоді віддалених наслідків ІМ можуть виникати практично всі клінічні різновиди диссомнічних розладів. Оптимальною схемою застосування Соннату є 14-денний прийом препарату (у дозі 7,5 мг).

У хворих на мозкові інсульти також дуже часто спостерігаються диссомнічні розлади. Рекомендований 12–14-ден-ний курсовий прийом препарату в дозі 7,5 мг.

За даними літературних джерел і власними спостереженнями не відзначено феноменів звикання та синдрому відміни.

Висновки й рекомендації

1. Соннат виробництва Корпорації «Артеріум» має виражену збалансовану сомногенну дію і є ефективним при лікуванні хворих із диссомніями різного походження.

2. Суб'єктивно очікуваний ефект наступає в перший же день прийому терапевтичної дози препарату (7,5 мг). Для досягнення стійкого терапевтичного ефекту необхідне курсове вживання протягом 10–14 днів.

3. Соннат добре переноситься хворими, у тому числі й старших вікових груп, є безпечним при однократному і курсовому прийомі, має мінімальну побічну дію.

4. При корекції диссомнічних порушень у структурі тривожно-депресивних розладів невротичного спектру вживання Соннату повинне проводитися в комплексі з антидепресантами для купірування основної симптоматики.

5. Соннат у даний час є препаратом вибору для хворих із диссомнічними розладами різного ступеня вираженості, оскільки поєднує в собі надійність і добру переносимість, не погіршуючи якість життя хворих.