Газета «Новости медицины и фармации» 16(222) 2007

Захворювання органів дихання посідають одне з перших місць у структурі захворюваності та смертності населення. Протягом останніх років відзначається тенденція до збільшення захворюваності та смертності внаслідок хронічного бронхіту (ХБ) і хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ), що суттєво впливає на соціально-економічні показники [2, 4]. Так, в Україні в 2003 році захворюваність на ХБ в 10 разів, а смертність у 34 рази перевищували ці показники при бронхіальній астмі.

ХБ — це дифузне, як правило, необоротне ушкодження бронхів, що нерідко призводить до прогресуючого порушення дихання. Загострення ХБ спостерігаються в середньому 2–4 рази на рік [7]. Причини загострення можуть бути як первинними (трахеобронхіальна інфекція, забруднення повітря), так і вторинними (пневмонія, пневмоторакс, ТЕЛА, травми грудної клітки, побічні ефекти деяких ліків (седативних, наркотичних препаратів, бета-блокаторів), застійна серцева недостатність) [7]. Трахеобронхіальна інфекція відіграє роль пошкоджуючого фактора. У відповідь на її дію першою реакцією слизової оболонки трахеобронхіального дерева є розвиток запалення з гіперсекрецією слизу й перебудовою слизової оболонки, особливо епітелію, порушенням мукоциліарного транспорту [4, 8].

Порушення дренажної функції легень є одним з основних факторів патогенезу як ХБ, так і ХОЗЛ, що пов'язано частіше за все з надлишковим утворенням та підвищенням в'язкості бронхіального секрету і порушенням його евакуації. При цьому перистальтичний рух дрібних бронхів і мерехтіння війчастого епітелію великих бронхів і трахеї не здатні забезпечити адекватний дренаж бронхіального дерева [3, 7]. Отже, застій бронхіального вмісту призводить до порушення вентиляційно-респіраторної функції легень, а неминуче інфікування — до розвитку ендобронхіального чи бронхолегеневого запалення. Крім того, у хворих із гострими і хронічними захворюваннями органів дихання в'язкий секрет може викликати бронхіальну обструкцію внаслідок накопичення слизу в дихальних шляхах. Таке накопичення в'язкого секрету в просвіті бронхів є одним із компонентів бронхообструктивного синдрому при ХБ і ХОЗЛ, що значно погіршує перебіг захворювання [7].

Якщо перистальтичні рухи дрібних бронхів і діяльність війчастого епітелію великих бронхів і трахеї не забезпечують необхідного дренажу, виникає кашель, фізіологічна роль якого полягає в очищенні дихальних шляхів від чужорідних речовин, як тих, що надійшли ззовні, так і тих, що утворилися всередині. Отже, кашель — це захисний рефлекс, спрямований на відновлення прохідності дихальних шляхів. Однак досить часто при загостренні ХБ і ХОЗЛ кашель не може виконувати свою фізіологічну функцію через накопичення дуже в'язкого мокротиння та хронічне подразнення рефлексогенних зон кашлю внаслідок запальних змін слизової оболонки. Тоді кашель стає малопродуктивним, має характер тяжких нападів, втрачає свою захисну функцію і набуває самостійного патологічного значення, викликаючи цілу низку ускладнень (порушення сну, нудоту, блювання, перерозтягнення міжреберних м'язів, мимовільне сечовипускання, підвищення тиску у венах великого кола кровообігу та ін.) [1]. Ось чому в таких випадках поряд зі змінами реологічних властивостей мокротиння важливу роль відіграє зменшення інтенсивності малопродуктивного кашлю, тобто використання протикашльових засобів [5].

Всі препарати, які використовуються для лікування кашлю у хворих на ХБ і ХОЗЛ, можна умовно розподілити на такі групи:

1. Препарати з секреторною і секретолітичною дією (бромгексин, амброксол, ацетилцистеїн, карбоцистеїн).

2. Протикашльові засоби, що діють на дихальний центр (кодеїн, діонін, дибунат, лібексин, тусупрекс).

3. Бронхолітики (β₂-агоністи, похідні теофіліну, холінолітики).

4. Комбіновані засоби.

Особливо привертає увагу практичних лікарів використання комбінованих препаратів від кашлю, одним із яких є новий перспективний препарат Бронхобрю (виробництво «Брюфармекспорт», Бельгія).

Активними складовими препарату Бронхобрю є:

— дибунат натрію, що має центральну та периферичну протикашльову дію без супутнього седативного ефекту;

— ефедрин, що забезпечує бронхолітичний ефект через вплив на β₂-адренорецептори;

— камфосульфонат натрію, що, проходячи через бронхи, сприяє розрідженню мокротиння, а також має протизапальну дію, позитивно впливаючи на альвеолярну вентиляцію та легеневий кровообіг.

Препарат випускається у вигляді сиропу, завдяки чому швидко й практично повністю всмоктується з травного тракту, діє протягом 4–6 годин, не акумулюється. Перевагами препарату Бронхобрю перед іншими засобами при кашлю є наступні:

— поєднує бронхолітичний, муколітичний та протикашльовий ефекти;

— збільшує газообмін у легенях і полегшує дихання;

— покращує роботу серця;

— знімає набряк слизової оболонки дихальних шляхів;

— швидко діє.

Враховуючи склад і механізм дії препарату, показання до його застосування є досить широкими: гострі та хронічні захворювання органів дихання (трахеїти, бронхіти, пневмонії), особливо з мокротинням, що важко відходить; бронхолегеневі захворювання з бронхообструктивним синдромом, такі як гострий та хронічний обструктивний бронхіт, бронхіт з астматичним синдромом, бронхіальна астма; симптоматичне лікування кашлю при ГРВІ; симптоматичне лікування захворювань, які супроводжуються нав'язливим непродуктивним кашлем.

Протипоказаннями до призначення препарату в дорослих є гіпертиреоз, тахіаритмія, цукровий діабет, коронарна недостатність, годування груддю, з обережністю має використовуватися при артеріальній гіпертензії.

Отже, фармакологічні властивості препарату Бронхобрю, що впливають на основні етіологічні та патогенетичні ланки патологічного процесу у верхніх та нижніх дихальних шляхах, обгрунтовують доцільність його використання з лікувальною метою у хворих на ХОЗЛ.

Мета дослідження — вивчити ефективність застосування препарату Бронхобрю в комплексному лікуванні хворих на ХОЗЛ.

Матеріали і методи дослідження

Дизайн дослідження — подвійне відкрите контрольоване дослідження, у якому взяли участь 50 хворих на ХОЗЛ І–ІІ ст. у фазі загострення, які знаходилися на лікуванні в денному стаціонарі поліклініки Тернопільської клінічної міської лікарні № 2. Серед обстежених хворих було 12 (24,0 %) жінок і 38 (66,0 %) чоловіків, середній вік хворих складав 42,01 ± 1,29 року. Всі хворі отримували базисну терапію бронхолітиками і були рандомізовані на дві групи — І група (основна, 30 хворих) та ІІ група (контрольна, 20 хворих). Пацієнти основної групи отримували на фоні базисної терапії по 15 мл сиропу Бронхобрю 3 рази на день протягом 14 днів, а хворі контрольної групи — тільки базисну терапію. Клінічне спостереження за динамікою стану пацієнтів проводилося протягом 2 тижнів. Для цього використовувалися основні загальноклінічні, лабораторні, рентгенологічні та спірометричні дослідження: форсована життєва ємність легень (ФЖЄЛ), об'єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ₁), індекс Тіфно (ОФВ₁/ЖЄЛ).

Ефективність досліджуваного препарату проводилась лікарем та пацієнтом на підставі наступних критеріїв: висока — значне зменшення клінічних проявів, інтенсивності кашлю, зменшення мокротиння, покращання показників функції зовнішнього дихання, позитивна динаміка лабораторних показників; помірна — зменшення частини клінічних проявів, позитивна динаміка лабораторних показників; низька — незначне зменшення клінічних проявів та суб'єктивних скарг.

Переносимість препарату оцінювалася на підставі суб'єктивних симптомів і відчуттів, що повідомлялись пацієнтом, і об'єктивних даних, отриманих лікарем у процесі лікування. Враховувались частота виникнення і характер побічних реакцій а також динаміка лабораторних досліджень крові і сечі. Переносимість препарату оцінювалась як дуже добра — не відзначаються побічні ефекти; добра — спостерігаються незначні побічні ефекти, що не завдають серйозної шкоди пацієнту і не потребують відміни препарату; задовільна — спостерігаються побічні ефекти, що впливають на стан пацієнта, але не потребують відміни препарату; незадовільна — спостерігається небажаний побічний ефект, який досить негативно впливає на стан хворого, потребує відміни препарату.

Ступінь вираженості симптомів захворювання оцінювався за схемою, представленою в табл. 1.

Отримані результати та їх обговорення

Динаміка показників клінічних даних у процесі лікування (вираженості кашлю та задишки) подана на рис. 1 та 2. Як видно з цих даних, позитивна динаміка клінічних симптомів після курсу лікування спостерігалася в обох групах, хоча більш вираженою вона була в І групі, де хворі отримували Бронхобрю.

Так, в обох групах вірогідно зменшилася кількість хворих із сильним кашлем (з 36,7 до 3 % у І групі та з 35 до 10 % у ІІ групі) і збільшилася кількість пацієнтів із незначним кашлем (з 10,0 до 45 % у І групі та з 10,0 до 50,0 % у ІІ групі), і хоча приріст показників був значно більшим в основній групі порівняно з контрольною, він не був вірогідним у зв'язку з невеликою кількістю спостережень. Слід відзначити, що в І групі практично припинився виснажливий і сильний кашель. Вірогідно зменшилася кількість хворих із задишкою при звичайному фізичному навантаженні (з 46,7 до 20,0 %) і збільшилась кількість пацієнтів із слабкою задишкою при значному фізичному навантаженні (з 53,3 до 70,0 %) в основній групі, чого не спостерігалося в контрольній.

Усі хворі основної групи відзначали покращання відкашлювання мокротиння на 5-ту добу лікування (кашель став м'якішим, відхаркування легшим) і значне покращання на 14-ту добу, чого не спостерігалося в контрольній. Змінилися також характер та кількість мокротиння: після курсу лікування в основній групі не спостерігалося гнійне мокротиння, тільки в деяких хворих (6,0 %) зберігався його слизово-гнійний характер, у контрольній групі гнійне харкотиння зберігалося в 5 % хворих, а слизово-гнійне — в 10 %. Виділення мокротиння скоротилося у хворих обох груп в середньому на 60 %.

Покращання клінічних симптомів супроводжувалося позитивною динамікою аускультативних ознак (рис. 3). Так, вірогідно зменшилась кількість хворих із розсіяними сухими хрипами як в основній (з 70,0 до 15,0 %), так і в контрольній групі (з 70,0 до 20,0 %), і збільшилась кількість хворих, у яких хрипи не вислуховувалися — з 10,0 до 50,0 % в основній групі і з 10,0 до 45,0 % в контрольній. Як видно з рис. 3, аускультативна картина також більш суттєво покращувалася у хворих, що отримували Бронхобрю.

Динаміка деяких основних спірометричних показників подана в табл. 2.

Основні легеневі об'єми мало змінювалися в обох групах у процесі лікування, хоча відзначалася тенденція до їх покращання, у той же час спостерігалося вірогідне покращання бронхіальної прохідності за показником ОФВ₁ в основній групі, що можна пояснити бронхолітичними властивостями досліджуваного препарату.

Препарат Бронхобрю добре переносився хворими, але, враховуючи адреноміметик ефедрин, що входить до складу препарату, ми оцінювали наявність побічних ефектів, характерних для неселективних β-адреноміметиків (тахікардія, гіпертензія, тремор кінцівок та ін.). У жодного пацієнта з основної групи розглянутих побічних ефектів не спостерігалося. Частота пульсу у хворих на фоні приймання Бронхобрю суттєво не змінилася (79,4 ± 2,2 до лікування та 81,3 ± 2,1 під час лікування).

Щодо оцінки ефективності лікування: висока ефективність спостерігалась в 26 (86,0 %) хворих основної групи та 11 (55,0 %) хворих контрольної групи. Помірна ефективність відзначена в 4 (13,3 %) хворих основної групи та 7 (35,0 %) хворих контрольної групи. Низька ефективність лікування спостерігалась тільки в 2 (10,0 %) пацієнтів контрольної групи.

Висновки

1. Включення препарату Бронхобрю до комплексної терапії хворих на ХОЗЛ І–ІІ ст. має виражений терапевтичний ефект, підтверджений як клінічними, так і інструментальними даними.

2. Застосування препарату має добрий профіль безпечності, він добре поєднується з іншими лікарськими засобами для лікування ХОЗЛ. Отримані нами дані дозволяють рекомендувати Бронхобрю в комплексній терапії на ранніх стадіях ХОЗЛ.