Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (02) 2012

Однією з важливих характеристик пацієнтів, які страждають від шизофренії, є висока частота супутніх соматичних захворювань. При аналізі результатів, отриманих у дослідженні CATIE (клінічне дослідження ефективності застосування антипсихотиків) було продемонстровано, що 58 % пацієнтів мають як мінімум одне, а у 9 % виявляється понад 4 тяжкі соматичні захворювання [1, 2]. Найчастіше відзначається висока коморбідність шизофренії і таких соматичних розладів, як артеріальна гіпертензія (20 %), гіперліпідемія (14 %) і цукровий діабет (11 %) [3, 4]. Коморбідна соматична патологія (переважно метаболічні порушення, серцево­судинні й онкологічні захворювання) впливає не тільки на підвищення показників захворюваності і смертності, але і створює серйозні проблеми у наданні психофармакологічної допомоги цьому контингенту [5].

Хвороби серцево­судинної системи є однією з найбільш поширених форм соматичної патології, що спостерігаються у хворих на шизофренію [6]. Дані численних досліджень, присвячених вивченню взаємозв’язку серцево­судинних і психічних розладів, свідчать про накопичення в даного контингенту несприятливих чинників (нездоровий спосіб життя, неправильне харчування, супутня адиктивна патологія, лікування психотропними засобами) і пов’язаних із ними змін у показниках життєдіяльності організму (зміна частоти і ритму серцевої діяльності, артеріального тиску, концентрація сироваткових ліпідів, порушення вуглеводного обміну), що впливають на перебіг і результат соматичного захворювання [7–9].

Однією з частих форм коморбідної серцево­судинної патології у хворих на шизофренію є артеріальна гіпертензія [10, 11]. За даними епідеміологічного дослідження, проведеного в США, від артеріальної гіпертензії страждають приблизно 15 % населення і (за приблизними даними) понад 19 % хворих — від шизофренії [12]. Висока частка хворих на шизофренію з явищами некомплайєнтності щодо прийому антипсихотиків припускає некомплайєнтність і в плані прийому антигіпертензивних препаратів, що ускладнює терапію артеріальної гіпертензії у цих пацієнтів. У результаті цього переважна більшість хворих на шизофренію з коморбідною артеріальною гіпертензією або зовсім не отримують лікування цієї соматичної патології, або отримують його епізодично і без досягнення основної мети — контролю артеріального тиску в межах безпечного інтервалу його показників [13]. Важливу роль у явищі недостатності соматологічної допомоги хворим на шизофренію відіграє наявність психіатричної стигми [14, 15], певні психопатологічні особливості, а саме «патологічна поведінка у хворобі» у вигляді паранойяльних нозогенних реакцій [16, 17], що проявляються відмовою від звернення по медичну допомогу, ігноруванням лікарських рекомендацій, зменшенням значимості патології — у рамках феномена ­«аутистичного відриву від реальності», а також включенням лікаря до фабули маячних переживань [18].

У вітчизняній літературі існують відомості про невелику кількість фундаментальних досліджень щодо впливу судинної патології головного мозку (у тому числі й гіпертонічної хвороби) на клініку та перебіг шизофренії. Дослідження С.І. Гаврилової [19] виявило, що при середньопрогредієнтній шизофренії з раннім початком вплив прогресуючого судинного захворювання головного мозку на перебіг шизофренічного процесу був малопомітним, у той час як приєднання судинного захворювання до процесу, що в’яло перебігає, у багатьох випадках ставало «критичним» для останнього. Вплив судинного процесу на перебіг «пізньої» шизофренії виявився неоднозначним: у половині випадків динаміка ендогенного процесу не змінювалась, але в інших випадках шизофренічний психоз набував більш складного та тяжкого перебігу. Картина повного або часткового стирання шизофренічної симптоматики внаслідок впливу цереброваскулярного захворювання головного мозку спостерігалась у 77,2 % випадків, у той час як у переважної меншості не виявлялось помітних змін проявів та перебігу шизофренії.

В.Д. Морозова при дослідженні особливостей клініки шизофренії, поєднаної з церебральною судинною патологією [20], виявила закономірність, згідно з якою чим більш злоякісним був перебіг шизофренічного процесу, тим більш стійкими залишались його прояви до впливу церебральної судинної патології. Найбільш вагомим був її вплив на перебіг малопрогредієнтної шизофренії — відбувалось посилення іпохондричних, інших неврозоподібних розладів, а також наростання дефіцитарної симптоматики. При параноїдній шизофренії симптоматику, що викликана цереброваскулярним захворюванням, хворі трактували маячним чином, пов’язуючи її з ідеями впливу та переслідування. Тільки тяжкі розлади мозкового кровообігу призводили до зміни психопатологічного регістру з ендогенно­процесуального на органічний із формуванням дементного синдрому.

Інтерес до когнітивних порушень при поєднанні шизофренії та гіпертонічної хвороби з’явився порівняно нещодавно. Встановлено наявність більш вираженого когнітивного дефіциту при даному нозологічному поєднанні порівняно з особами контрольних груп, причому більш вираженим виявилось порушення вербальної пам’яті [21, 22]. Також виявлений зв’язок коморбідності шизофренії з артеріальною гіпертензією та більш низької якості життя цієї популяції пацієнтів, що пояснюється, зокрема, і гіршими показниками когнітивного функціонування [23].

Питання про вплив антипсихотиків другої генерації (особливо клозапіну та оланзапіну) на виникнення метаболічних розладів, що розглядаються як предиктори розвитку артеріальної гіпертензії, залишається відкритим. Існують дані про негативну дію цієї групи препаратів на деякі лабораторні показники (підвищення маси тіла, рівня глюкози, холестерину і тригліцеридів), що прямо чи опосередковано впливають на соматичний стан хворих з ендогенно­процесуальними розладами. Але разом із тим дослідження Н.Г. Незнанова зі співавт. (2009) [24] зв’язку метаболічних розладів із тривалістю захворювання та строком антипсихотичної терапії не виявило. Передбачається, що висока частота метаболічних розладів у хворих на шизофренію обумовлена особливостями обміну речовин, що існували у хворих ще до появи вираженої симптоматики шизофренії. Виходячи з цього, можна припустити, що значна поширеність серцево­судинної патології, включаючи артеріальну гіпертензію, у сучасній популяції хворих на шизофренію є не тільки наслідком психофармакотерапії, але й ускладненням основного психічного розладу [18].

Таким чином, відкритим залишається питання щодо впливу артеріальної гіпертензії на перебіг шизофренії, а також оптимізованого надання допомоги пацієнтам із даним соматопсихіатричним поєднанням.