Журнал «Медицина неотложных состояний» 2 (49) 2013

Одна з цілей роботи навчально­тренувального центру (НТЦ) на кафедрі медицини невідкладних станів та медицини катастроф — практична підготовка слухачів без медичної освіти з надання екстреної медичної допомоги. Це забезпечує потреби суспільства в немедичному персоналі, який частіше за все першим прибуває на місце пригоди при нещасних випадках, техногенних та природних катастрофах та надає допомогу постраждалим (рятівники на воді, міліція, пожежна охорона, водії пасажирського автотранспорту, провідники пасажирських потягів, викладачі навчальних закладів тощо).

Відповідно до програми «Медична підготовка рятувальників та інших фахівців, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і не мають медичної освіти» виділяють три рівні підготовки. Кожний рівень різниться кількістю академічних годин (від 12 до 120), відповідно, й обсягом теоретичної підготовки та відпрацюванням практичних навичок. У програмі особлива увага приділяється практичним заняттям із вивчення сучасних методів проведення серцево­легеневої реанімації, зупинки кровотечі, накладання пов’язок та транспортної іммобілізації постраждалих.

Процес навчання слухачів у нашому центрі має на меті наближення теоретичної підготовки до практичної. У нерозривній єдності теорії і практики пріоритетну роль відіграє практика; теорія і практика у навчанні — це дві органічно пов’язані сторони єдиного процесу пізнання. Після відпрацювання практичних навичок, якими повинні володіти фахівці, і після проходження курсу навчання вони відчувають зв’язок із життям, із конкретними особливостями майбутньої можливості надання невідкладної медичної допомоги постраждалим у практичній діяльності.

Практична підготовка немедичних працівників як людей, які не мають спеціальної медичної освіти, повинна проводитися за принципом послідовності — від простого й короткого курсу до більш складного. За короткий строк навчання неможливо сформувати медичне мислення, у зв’язку з чим, на думку фахівців, в основі навчання мають бути принципи стандартизації, алгоритмізації і відпрацювання практичних навиків до автоматизму.

Традиційно в педагогіці термін «практична підготовка» характеризує навчання як складову частину професійної освіти. Він відображає закономірності, зміст, методи й форми організації процесу формування умінь і навичок, які визначають здатність слухачів до кваліфікаційної праці. Відомо, що практична підготовка немедичних працівників започатковується в процесі засвоєння теоретичного курсу основ анатомо­фізіологічних знань. Практична підготовка в НТЦ разом із теоретичною вирішують завдання певного змісту, створюють основу з набуття первинних практичних навичок із надання першої екстреної допомоги в надзвичайних ситуаціях. Практичне навчання немедичних працівників — багатогранна за змістом, складна і цілісна система, що включає такі компоненти, як мета, потреба, мотив, предмет, на який спрямована діяльність, засоби досягнення мети, результат діяльності. Зазначимо, що взаємозв’язок пізнання і практики різноманітний.

Практична підготовка має велике психологічне значення:

— для формування психоемоційної толерантності до стресорного впливу надзвичайних ситуацій;

— блокування деструктивних емоційних переживань при контакті з клінічною смертю;

— найбільш повного засвоєння матеріалу шляхом тренування всіх каналів доступу інформації (аналізаторів) при відпрацюванні практичних навичок;

— перевірки якості і кількості засвоєння знань (критерій оцінювання);

— підвищення та удосконалення професійно спрямованої уваги.

У психології є думка про те, що пізнавальна активність людини зумовлена актуальністю та зв’язком її з практичною діяльністю. Отже, пізнання і практика як один із послідовних етапів практичної підготовки тісно взаємопов’язані і є органічним поєднанням взаємодії між суб’єктом та об’єктом.

Актуальність надання екстреної медичної допомоги, бажання на більш кваліфікованому рівні врятувати життя людей спрямовує на якісне відпрацювання практичних навичок.

Незважаючи на величезну різноманітність видів діяльності людини, терміни «знання» і «навички» можна розглядати в психолого­педагогічному значенні як взаємопов’язані «абстрактне» і «конкретне». Пояснюється це тим, що людина знає тільки те, що вміє, і навпаки; уміння засвідчує рівень оволодіння певними знаннями, її здатність виконувати певний вид діяльності. Якщо слухач здатний розповісти, як має бути виконана та чи інша маніпуляція, то це ще не означає, що він уміє її виконувати. На умінні, як відомо, базується здатність виконувати роботу, що характеризується як навички. Під цим варто розуміти ступінь здатності виконувати дії під меншим контролем свідомості або автоматично.

У міру повторення дії уміння виконувати її все більш відточується, вдосконалюється, а легкість і швидкість, повне оволодіння виконанням тої чи іншої маніпуляцію залежить від природних задатків і здібностей та якостей особистості, від її попереднього досвіду. Уміння під кутом зору ступеня їх сформованості поділяються на початкові, проміжні і завершальні (майстерність). На прикладі підготовки немедичних працівників можна побачити процес формування умінь (рис. 1). Процес розвитку умінь і навичок протягом усіх етапів практичної підготовки у тренувальному центрі, що базується на основі знань фахівців про конкретну дію, починається з формування у них початкових умінь. Закономірно, що від простих навичок у медичній підготовці переходять до формування складних навичок.

Фактично методи навчання при практичній підготовці не менш різноманітні, ніж у теоретичному курсі, зокрема з боку форм, у яких вони виступають (рис. 2). Якщо зміст навчання відповідає на запитання «кого навчати?», принципи визначають основні вимоги до навчального процесу, методи охоплюють шляхи і засоби навчання, то форми показують найраціональнішу його організацію.

Під формами навчання в даному випадку розуміють варіанти організації і взаємодії слухача й інструктора на практичному занятті, зовнішні рамки їх взаємопов’язаної діяльності. Як показав аналіз використання форм у процесі організації практичної підготовки, їх можна поділити на три групи (рис. 3, 4).

Таким чином, використання різних форм та методів навчання з залученням максимальної кількості каналів надходження інформації основане на теоретичній базі; з багаторазовим відтворенням алгоритмів практичних навиків і аналізом допущених помилок дозволяє в короткі строки перетворити уміння та знання в навички з надання екстреної медичної допомоги, що виконуються на підсвідомому рівні.