Журнал «Травма» Том 14, №4, 2013

Вступ

Протягом останніх десятиліть Україна, як і більшість країн, підтверджує сумну статистику збільшення питомої ваги населення старших вікових груп, а відповідно, ризик і частота переломів проксимального відділу стегнової кістки теж значно вищі. Пошкодження саме цієї зони в переважній більшості випадків характеризує травматизм у цієї групи людей [3]. Переломи ділянки проксимального відділу стегна (31 відповідно до АО) є найбільш складними в плані лікування та переносимості пацієнтами, а прогностично — малообнадійливими [1, 9]. Втрата кісткової маси у вертлюговій ділянці стегнової кістки особами до 85 років може сягати 50 % у жінок і 35 % у чоловіків. Остеопороз як основна причина переломів фігурує у близько 1 млн випадків на рік, серед них 250 000 переломів стегна, 500 000 переломів хребта, 125 000 переломів зап’ястка та 125 000 інших переломів [4, 5]. Різниця в частоті остеопоротичних переломів у жінок і чоловіків пояснюється більш прогресивною втратою кісткової маси у представниць слабкої статі та статистично довшою тривалістю життя жінок.

Найбільш уразливими до остеопоротичних переломів проксимального відділу стегна люди стають у віці 80 років. Згідно з даними американських учених, смертність від перелому стегна в жінок після 50 років становить 2,8 %, що дорівнює летальності від злоякісних пухлин молочної залози [5, 6]. Смертність у пацієнтів після остеопоротичних переломів стегна впродовж 1 року збільшується з віком і становить приблизно 20 %, ще 13 % помирають наступного року. У пацієнтів, які залишаються живими протягом 18 місяців, смертність така ж, як у тих, які не мали переломів [2, 7, 8]. Одним із найактуальніших питань травматології та ортопедії є відновлення функцій опірності кінцівки і рухомості в суглобах. Лікування переломів шийки стегна, особливо в людей старшого віку, потребує додаткових затрат, як матеріальних, так і моральних. Традиційне лікування не завжди є ефективним у вирішенні даної проблеми, і постає нагальна необхідність пошуку сучасних методів лікування — це ендопротезування. На сьогодні найбільш широковживаним є тотальне ендопротезування кульшового суглоба.

Дані останніх досліджень показують, що при переломах шийки стегна у хворих старшого віку має проводитися лише хірургічне лікування, тобто ендопротезування, тоді як проблема нестабільності компонентів ендопротезу в остеопоротичній кістці продовжує бути гострою для вчених та лікарів-практиків. Одним із факторів ризику, який збільшує втрату кісткової тканини, є вік хворого, тяжка супутня патологія, метаболічні захворювання кісткової тканини, а також порушення методики хірургічного втручання та ведення хворого в післяопераційному періоді.

Застосування фармацевтичних препаратів є однією з умов вирішення проблеми остеопорозу, вони сприяють відновленню кісткової маси.

Мета дослідження: з’ясування ефективності використання препарату бівалос як препарату комплексної профілактики остеопорозу у хворих похилого віку після ендопротезування кульшового суглоба.

Матеріали та методи дослідження

За період 2008–2013 років у відділенні ортопедії ЗОКЛ ім. А. Новака було проліковано 52 хворих похилого віку (понад 60 років) з переломами шийки стегна. Хворі були нами розподілені на декілька груп. Хворих, у яких травми були при падінні з висоти (дерева, даху), було 12; у 20 — при ДТП; травми при падінні на землю з висоти власного росту в зимовий період — у 15 хворих. Після незрощення (несправжній суглоб) було нами проліковано 5 пацієнтів. Через 1,5 року після проведеного лікування чітко прослідковувався асептичний некроз голівки стегнової кістки. Середній вік хворих становив 63–73 роки.

Ми провели аналіз надходження хворих у клініку ортопедії: у першу добу було госпіталізовано 32 травмованих, до 10 днів — 11, через місяць від настання травми — 4 травмованих, 2 хворих були переведені до нас уже через 3 місяці, 3 травмованих із несправжнім суглобом — після 1,5 року лікування в районних лікарнях (травматологічних відділеннях).

При зборі анамнезу звертали увагу на такі моменти, як механізм травми, тривалість часу до звернення в медичний заклад, обсяг наданої медичної допомоги. Протягом перших двох діб після травми в клініку було госпіталізовано 38 хворих, тоді як у 2 пацієнтів травма в анамнезі була 8 місяців тому, а в 1 хворого час від травми становив рік.

Первинне ендопротезування кульшового суглоба після перелому та несправжніх суглобів шийки стегнової кістки виконано 41 хворому. Середній вік хворих становить 70 років, у більшості травма була незначна. В 11 хворих травма сталася при сходженні по сходах і вивиху нижньої кінцівки, у 20 хворих — при ковзанні по снігу та падінні, у 7 пацієнтів травма відбулася при вставанні з ліжка, 3 хворих не змогли пригадати, за яких умов виник перелом.

За цей період було проведено хірургічне втручання у 38 пацієнтів, інші хворі були на скелетному витягу, після якого через деякий період зрощень не настало і було проведено первинне ендопротезування.

Результати дослідження та їх обговорення

Аналізуючи дані літератури та власних досліджень, доходимо висновку, що однополюсні протези показані хворим похилого віку старше 70 років із вираженою супутньою патологією.

У 38 хворих старшого віку з ушкодженням шийки стегнової кістки в плані консервативної корекції застосовували препарат бівалос (стронцію ранелат) по 2 г на добу. Призначення бівалосу починалося відразу після ендопротезування і тривало протягом трьох місяців. При лікуванні несправжніх суглобів шийки стегна хворим крім бівалосу також призначали остеогенон. Остеогенон починали призначати за 3 місяці до ендопротезування, а після ендопротезування протягом 1,5 місяця призначали по 2 табл. 3 рази на день, а потім по 1 табл. 3 рази на день протягом 1-го місяця.

За умови доброї реабілітації хворим у післяопераційному періоді було призначено відповідне лікування: масаж, ЛФК, фітотерапія. ЛФК проводилася разом з палатними лікарями та лікарем-реабілітологом у перші 2–3 тижні дозовано, без зайвих навантажень, а з ­3–4-го тижня навантаження поступово збільшували. За цей період відмічалося відновлення м’язів оперованої кінцівки та відновлення координації рухів у кінцівці.

Відновна терапія в стаціонарі була розрахована на 4 тижні, у подальшому реабілітаційне лікування проводилося амбулаторно за розробленою нами схемою, індивідуально для кожного хворого. Контроль проводили один раз на місяць протягом 6 місяців, а після цього — 1 раз на 3 місяці.

Ми оцінювали щільність кісткової структури за допомогою денситометра, а також клінічно та рентгенологічно, у деяких хворих проведено комп’ютерну томографію, а також враховували стан хворого.

Клінічні прояви ефективності нашої терапії у 32 хворих були виявлені на 4-му тижні після лікування бівалосом та остеогеноном. Це проявлялося покращенням стану хворого, зменшенням болю, нормалізацією сну та активністю хворого. Треба відзначити, що у 38 хворих до хірургічного лікування були скарги на болі, які після хірургічного лікування зменшилися.

На комп’ютерній томографії у 15 хворих було виявлено зменшення кісткової тканини біля ніжки ендопротезу.

Відмічаємо, що у 3 хворих була реакція на остеогенон, що проявилася висипами на шкірних покривах, нудотою, і в 1 хворого була блювота, в одного пацієнта була погана переносимість препаратів і заниження дози не дало ефекту, препарат було відмінено.

Висновки

Хочемо відмітити, що оптимальним методом лікування переломів шийки стегна у хворих похилого віку є ендопротезування, яке є ефективним і доступним для пацієнта. Метод дозволяє досягнути раннього повернення до працездатності.

Дані, що ми отримали при хірургічному та реабілітаційному лікуванні хворих похилого віку з використанням препаратів бівалос та остеогенон, свідчать, що ці препарати доцільно застосовувати як профілактику нестабільності компонентів ендопротезу в післяопераційному періоді.

Хірургічне втручання, а особливо з цементним кріпленням, необхідно розглядати як важливий фактор у лікуванні остеопорозу.