Газета «Новости медицины и фармации» Гастроэнтерология (226) 2007 (тематический номер)

Хронічні захворювання печінки (ХЗП) формуються внаслідок впливу різноманітних екзогенних та ендогенних факторів, що порушують структуру та функцію печінкової тканини [3, 5, 6]. Хронічні гепатити (ХГ) характеризуються запальними змінами гепатоцитів, а подальший розвиток фіброзу призводить до поступової трасформації гепатиту в цироз печінки (ЦП). У процесі формування хронічної печінкової патології під дією тих чи інших чинників порушуються проникність мембран гепатоцитів, їх осмотичні властивості, страждає білковосинтетична функція, гемодинаміка в печінці [1, 3].

Одним із провідних механізмів патологічних змін печінкової тканини є порушення процесів вільнорадикального окислення ліпідів. При цьому спостерігається надмірне утворення вільних радикалів, що призводить до ініціації перекисного окислення поліненасичених жирних кислот, пошкодження ліпідних компонентів біологічних мембран, порушення структур сполучної тканини, прямого пошкоджуючого впливу на внутрішньоклітинні структури гепатоцитів, порушення ферментних структур клітин. Одночасно пригнічується гуморальний, а надалі й клітинний імунітет. Характерним є посилення процесів вільнорадикального окислення ліпідів у хворих із проявами печінкової недостатності [5].

Антиоксидантна система, що в організмі людини протистоїть впливу вільних радикалів, у хворих на ХГ, а особливо на ЦП перебуває у пригніченому стані, зменшується й надходження природних антиоксидантів із їжею внаслідок порушення процесів травлення і всмоктування в даної категорії хворих.

Антиоксиданти, що є біорегуляторами гомеостазу організму людини, мають відігравати важливу роль у терапії ХЗП.

Проблема лікування ХЗП є на сьогодні однією з найбільш складних у гастроентерології. Це обумовлено значними змінами функції і структури печінкової тканини, що вимагає комплексного підходу до терапії, довготривалого її призначення, а також часто недостатньою її ефективністю. Тому пошуки нових схем і підходів до лікування ХЗП є актуальними й перспективними.

Класичними препаратами для лікування ХЗП є рослинні гепатопротектори, а саме речовини біофлавоноїдної природи, серед яких найактивнішим є силімарин. Механізм його дії обумовлений мембраностабілізуючим, антиоксидантним і метаболічним ефектом. Препарати фосфатидилхоліну сприяють відновленню мембран гепатоцитів, зниженню концентрації вільних радикалів, активації антиоксидантної системи. Гептрал — представник препаратів, що є донаторами тіолових сполук — зменшує концентрацію малонового діальдегіду (МДА) й підвищує активність супероксиддисмутази (СОД) в крові [3]. До синтетичних гепатопротекторів, що мають антиоксидантну дію, належить і вітчизняний препарат Тіотриазолін.

В експерементальних та клінічніих дослідженнях Тіотриазоліну було доведено, що препарат має регулюючий вплив на білковий, ліпідний, вуглеводний, енергетичний обмін речовин, збільшує компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, зменшує пригнічення процесів окислення в циклі Кребса, сприяє збереженню АТФ в тканинах, має виражену антиоксидантну активність, імуномоделюючу дію, підвищує реологічні властивості крові [7].

Широкий спектр дії препарату, антиоксидантна, мембраностабілізуюча, протиішемічна, імуномодулююча, протизапальна, стимулююча регенерацію клітин активність Тіотриазоліну дозволили випробувати його в гепатології [2]. У рoботах В.П. Виговського та співавт. вивчалися гепатопротекторні властивості Тіотриазоліну порівняно з силібором та ессенціалє, виявлено більш виражений його вплив на перебіг хронічного гепатиту. Аналогічно в дослідженнях В.Н. Хворостинки і Т.В. Бородина доводять значну ефективність Тіотриазоліну при лікуванні захворювань печінки.

Метою нашого дослідження було вивчення ефективності використання Тіотриазоліну в комплексному лікуванні хронічних гепатитів та цирозів печінки й розробка методики його диференційованого призначення.

Матеріали і методи

У дослідження включено 51 хворого, із них 26 — з ХГ, 25 — із ЦП. Серед етіологічних чинників були медикаментозні, токсичні, в основному алкогольні впливи. Вік хворих становив від 23 до 69 років, чоловіків було 38, жінок — 13. Для дослідження були відібрані хворі з ХГ мінімальної (18 осіб) і помірної активності (8 осіб), із субкомпенсованим (клас В за Чайлдом) ЦП з мінімальною активністю процесу. Верифікацію діагнозу проводили на основі даних анамнезу, клінічних проявів (наявність больового, диспептичного, жовтяничного, набряково-асцитичного та астеновегетативного синдрому), лабораторних ознак цитолізу і холестазу, результатів ультразвукового дослідження (УЗД) органів черевної порожнини, езофагогастродуоденоскопії. Стан ПОЛ оцінювали за рівнем МДА. Стан системи антиоксидантного захисту (АОЗ) — за рівнем СОД, каталази (КТ), інтенсивність процесів ендотоксикозу — за показниками ендогенної інтоксикації (ЕІ) та рівнем середньомолекулярних пептидів (СМП). Контрольну групу складали 20 здорових осіб.

У комплекс терапевтичних заходів включили 2,5% розчин Тіотриазоліну по 2,0 мл в/м двічі на добу протягом 10 днів із подальшим призначенням його по одній таблетці 3 рази на добу 20 днів, симптоматичну терапію (ферменти, сечогінні, спазмолітики).

Оцінку ефективності лікування проводили за клінічними симптомами, даними лабораторних обстежень (рівень білірубіну, АЛТ, АСТ, ЛФ), а також показниками процесів ліпопероксидації, процесів ендотоксикозу.

Результати дослідження та їх обговорення

У хворих на ХЗП виявлена виражена активація процесів ПОЛ, що характеризується збільшенням рівня МДА до 5,26 ± 0,83 мкмоль/л (р < 0,001), зниженням каталази до 16,03 ± 0,88 % (р < 0,05), СОД до 32,03 ± 1,18 ум.од. (р < 0,05). Зафіксовано підвищення показників ЕІ та рівня СМП (р < 0,05). Найбільш глибокі зміни вказаних показників спостерігалися в пацієнтів з ЦП.

У результаті лікування хворих з ХГ і ЦП відзначалася позитивна динаміка клінічної картини у 48 осіб (92,3 %). У 3 пацієнтів (7,3 %) суттєвих змін не спостерігали.

Ефект терапії реєстрували у хворих із ХГ на 4–5-й день від її початку й на 6–8-й день у пацієнтів із ЦП. На 10-й день від початку лікування абдомінально-больовий синдром зник у 69,2 % хворих, на 20-й — у 90,4 %. Повільнішою була динаміка диспептичного синдрому, що зник відповідно у 46,2 і 69,2 % обстежених. Необхідно відзначити швидку позитивну динаміку набряково-асцитичного синдрому — у середньому з 4–5-го дня лікування, хоча в 1 пацієнта з ЦП не відбулось суттєвого зменшення проявів даного синдрому. Покращання загального стану хворих фіксували на 5–7-й день як при ХГ, так і при ЦП.

Поряд із позитивною динамікою клінічної симптоматики спостерігалася й нормалізація рівня лабораторних показників, тобто зменшення проявів цитолітичного й холестатичного синдромів.

Нормалізація рівня білірубіну сироватки крові зареєстрована у 92,2 % хворих, трансаміназ і лужної фосфатази — у 96,1 %.

Вивчено динаміку лабораторних показників залежно від глибини ураження печінкової тканини.

За лабораторними даними відповідь на терапевтичний комплекс, що включає Тіотриазолін, залежить від активності процесу в печінці й практично не відрізняється у хворих на ХГ мінімальної активності та ЦП.

Аналіз показників ПОЛ після лікування в обстежених хворих виявив зниження рівня МДА до 3,18 ± 0,69 мкмоль/л (р < 0,05). Також вірогідно підвищився рівень СОД до 47,7 ± 6,9 ум.од. і нормалізувалася активність каталази — 18,4 ± 3,8 % (р < 0,05). Поряд із цим у групі хворих на ХГ помірної активності спостерігалася тільки позитивна динаміка вказаних показників. З урахуванням цього терапія Тіотриазоліном була продовжена в цій групі на 10 днів, що надалі сприяло нормалізації показників системи ПОЛ—АОЗ.

Про зменшення проявів ендотоксикозу свідчило вірогідне зниження рівня показника ЕІ і СМП.

Проведені дослідження доводять високу антиоксидантну активність Тіотриазоліну, його гепатопротекторні можливості. Необхідний диференційований підхід до призначення препарату при ХЗП з урахуванням активності процесу.

Висновки

1. Тіотриазолін є ефективним препаратом для лікування ХЗП медикаментозного й токсичного генезу.

2. Тривалість призначення Тіотриазоліну залежить від активності процесу в печінці і складає 30 днів при мінімальній та 40 днів при помірній активності.

3. З урахуванням позитивного впливу препарату на клінічні та лабораторні показники при ХЗП перспективним є вивчення ефективності Тіотриазоліну в запобіганні процесу трансформування хронічного гепатиту в цироз печінки.