Журнал «Медицина неотложных состояний» 7 (62) 2014

Статья опубликована на с. 140-141

Розв’язання та законодавче закріплення забезпечення населення України екстреною медичною допомогою (ЕМД) набувають особливої значущості в умовах реформи галузі охорони здоров’я, зростання кількості надзвичайних ситуацій (НС), масштабності і багатогранності завдань щодо ліквідації медико-санітарних наслідків техногенних, природних, соціально-політичних та воєнних НС. На сучасному етапі реорганізації служби ЕМД України, її пріоритетності, фінансового, кадрового, матеріально-технічного переоснащення, розроблена та впроваджена низка законодавчих та нормативно-правових актів з питань організації та забезпечення населення ЕМД, у тому числі при НС.

Прийняття 05.07.2012 р. Верховною Радою України Закону «Про екстрену медичну допомогу» за № 5081-VI (далі — Закон) знаменує важливий крок щодо подальшого законодавчого забезпечення функціонування системи ЕМД як у повсякденних мовах, так і при НС. Законом визначена єдина система ЕМД, основні засади її організації та функціонування (ст. 5). Законодавче визначення єдиної системи ЕМД сприяє ефективному використанню фінансових, матеріально-технічних та кадрових ресурсів. Головною підсистемою єдиної системи ЕМД стають центри ЕМД та медицини катастроф (далі — Центри) (ст. 7). Важлива функція Центрів на сучасному етапі розбудови системи ЕМД підкреслена Постановою КМУ «Про затвердження Типового положення про Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 21.11.2012 р. № 1116, у якій визначені законодавча база функціонування, завдання та обов’язки, структура, керівництво та матеріальна-технічна база Центрів. Закон чітко обґрунтовує умови функціонування системи ЕМД, виклику бригад ЕМД та загальні засади надання ЕМД (ст. 1, 3). ЕМД «полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги… невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я», тобто законодавчо оговорені пріоритети функціонування системи ЕМД. Закон розширив професійний перелік працівників та зобов’язав їх надавати домедичну допомогу постраждалим до прибуття бригад ЕМД (ст. 12): рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники, які «за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги» — працівники державної пожежної охорони, органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських потягів, бортпровідники та інші особи. У зв’язку з пріоритетністю домедичної допомоги при дорожньо-транспортних пригодах Законом внесена низка змін у такі законодавчі акти: Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (Редакція станом на 06.08.2014) та Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (Редакція станом на 22.06.2014), а саме: водії транспортних засобів зобов’язані володіти практичними навичками з надання домедичної допомоги, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту; передбачене встановлення на автомобільних шляхах дорожніх знаків «Пункт невідкладної медичної допомоги» тощо. Верховна Рада України 04.11.2011 р. також ухвалила Закон «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я відносно прискорення надання першої медичної допомоги в невідкладних і екстремальних ситуаціях». Таким чином, передбачається прискорення надання ЕМД при дорожньо-транспортних пригодах. В умовах соціальної значущості дорожньо-транспортного травматизму, його величезного впливу на показники захворюваності, тимчасової непрацездатності, інвалідності та передчасної смертності населення України такі прийняті законодавчі зміни та доповнення є актуальними та потрібними. Але прикро, що в Законі не визначено такий вид домедичної допомоги, як само- та взаємодопомога, якою повинно володіти все населення, хоча ст. 10, пункт «в» Основ законодавства України про охорону здоров’я зобов’язує громадян України «невідкладно надавати допомогу іншим особам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров’я стані».

Верховною Радою України прийнято Закон України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним номером 112» від 26.08.2011 р. №  9074, яким передбачено створення в Україні системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112, що забезпечить надання такої допомоги, у тому числі медичної, у ситуаціях, які загрожують здоров’ю, життю, майну, навколишньому природному середовищу, громадському порядку тощо. Прийняття Закону має велике значення для інформаційного удосконалення функціональних підсистем Державної системи реагування на НС техногенного та природного характеру та їх оперативної інформаційної взаємодії.

Важливим кроком у нормативно-правовій регламентації ЕМД в умовах НС стало видання наказу МОЗ України «Про затвердження Загальних вимог щодо проведення медичного сортування постраждалих і хворих та форм медичної документації» від 18.05.2012 р. № 366. Це нормативно-правовий акт, що чітко регламентує загальні вимоги, етапи проведення медичного сортування, облікову форму медичної документації та інструкцію щодо її заповнення. Медичне сортування є важливішим компонентом технології ЕМД в умовах НС, тому чітке дотримання положень цього наказу дозволить зберегти життя значної кількості постраждалих та попередити розвиток можливих ускладнень.

Держава визнає важливість та пріоритетність ЕМД у загальній системі медичної допомоги населенню, створюючи та удосконалюючи нормативно-правову базу реформ системи ЕМД, але має місце недостатня узгодженість законодавчих актів. Так, нова редакція Закону України «Про екстрену медичну допомогу» визначає «служби медицини катастроф» (ст. 16, пп. 8, 9), але зовсім не згадує і не розвиває законодавче поле діяльності Державної служби медицини катастроф (ДСМК) України. Закон не узгоджується з низкою раніше прийнятих законодавчих актів, які створили 14.04.1997 р. і до цього часу регламентують організацію та діяльність Державної служби медицини катастроф України, а не просто «служби медицини катастроф». Нова, «звужена» законодавча трактовка «служб медицини катастроф» суперечить провідним нормативним актам в галузі національної безпеки, зокрема «Кодексу цивільного захисту України», який був ухвалений Верховною Радою України 02.10.2012 р. № 5403-VI. Кодексом визначені значущість, місце та функції ДСМК України як державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби (ст. 28, п. 12). ДСМК України є медичною підсистемою Державної системи реагування на НС техногенного та природного характеру та вирішує в повному обсязі всі медичні аспекти функціонування цієї Державної системи.

Закон встановив обов’язки та права працівників системи ЕМД (ст. 11). Права, соціальні пільги та гарантії працівників системи ЕМД не відрізняються від інших медичних і фармацевтичних працівників галузі охорони здоров’я і вони відповідають статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Важливим є визначення у Законі п. 5 у ст. 11 щодо захисту працівників системи ЕМД: «Працівник… під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства». Законодавчий захист працівників системи ЕМД під час виконання ними службових обов’язків є надзвичайно важливим, тому що жодна інша категорія медичних працівників не працює в таких екстремальних медичних та психоемоційних умовах, як працівники системи ЕМД. Але досі медичні формування системи ЕМД не проходять атестацію як формування аварійно-рятувальних служб, тому юридичні гарантії соціального захисту рятувальників згідно із Кодексом цивільного захисту України на медичних працівників не поширюються. Існує потреба продовжити законотворчу роботу щодо соціальних пільг, гарантій, охорони праці медичних працівників при наданні ЕМД, у тому числи за умов НС.

Таким чином, розвиток системи ЕМД вимагає подальшого законодавчого закріплення її діяльності та є правовою умовою забезпечення населення безоплатною, своєчасною та ефективною ЕМД.