Газета «Новости медицины и фармации» 19(227) 2007

З огляду на високу захворюваність, тимчасову та стійку втрату працездатності виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (ДПК) є важливою медико-соціальною проблемою. За останні 30 років в Україні захворюваність на виразкову хворобу ДПК збільшилася більш ніж удвічі [4]. Важливими науковими та практичними завданнями, пов'язаними з цією проблемою, є поглиблення знань про патогенез захворювання і розробка на їх основі ефективних методів лікування. Незважаючи на те що у хворих на виразкову хворобу різноманітні порушення психічної сфери реєструються в 54–100 % випадків, дотепер їх корекції приділялося недостатньо уваги.

Шлунково-кишковий тракт — вразлива зона для прояву різноманітних психосоматичних захворювань. Однак на практиці нерідко забувають про цей аспект патогенезу патології органів травлення, спрямовуючи основну терапевтичну дію на органічні прояви того чи іншого захворювання. На сьогодні доведено двобічний зв'язок між соматичними захворюваннями та психічними порушеннями: невротичні розлади розвиваються в міру наростання симптомів основного захворювання та редукуються в міру їх зворотного розвитку.

Клінічна картина соматогеній, що ускладнюють гастроентерологічні захворювання, здебільшого набуває форми неврастенічного синдрому з гіперестезією, явищами дратівливої слабкості, підвищеної виснажливості, сльозливістю. Разом із цим можуть спостерігатися психомоторна загальмованість, слабкість концентрації уваги з розсіяністю, забудькуватістю, неспроможністю до зосередження, а також виразні вегетосудинні прояви — скарги на шум і дзвін у вухах, головний біль, запаморочення [7].

Часто невротичні розлади можуть бути первинними й провокувати розвиток захворювання органів травлення, погіршувати його прогноз. Підтвердженням патогенетичної ролі психічних порушень у розвитку рецидивів захворювання органів травлення та виразкової хвороби є результати дослідження А.М. Вейна [2]. У дослідженні було показано, що до настання сезонних загострень невротичні розлади наростали та слугували підгрунтям для загострення захворювання. Це стосується й багатьох інших органічних захворювань травного тракту, оскільки вони тісно пов'язані з психічною сферою та емоційними проявами [7].

Отже, у хворих спостерігається двобічний зв'язок: інтенсивний постійний біль із посиленням після прийому їжі астенізує хворих, заважаючи їм нормально харчуватися. Це призводить до соматогенно зумовлених невротичних розладів, які, у свою чергу, поглиблюють гастро- та дуоденостаз, дисфункції сфінктера Одді та жовчного міхура, посилюють біль, що «підкріплює» патогенез виразкової хвороби й сприяє прогресуванню та виникненню рецидивів захворювання.

Для корекції неврастенічного синдрому при виразковій хворобі ДПК можна використовувати Персен — рослинний препарат, до складу якого входять екстракти валеріани, м'яти перцевої та меліси. Валеріана має седативну дію, зменшує дратівливість, неспокій, збудження та напруження, сприяє засинанню. Меліса має седативну й спазмолітичну дію. М'ята перцева традиційно використовується в комбінації з валеріаною в складі седативних препаратів. Курс лікування препаратом не обмежений. Після припинення прийому препарату абстинентний синдром не виявляється.

Мета дослідження

Вивчення ефективності препарату Персен (Sandoz) у комплексній терапії хворих на виразкову хворобу ДПК.

Матеріали та методи

Обстежено 60 хворих (32 жінки, 28 чоловіків віком від 35 до 60 років) на виразкову хворобу ДПК у стадії загострення. У пацієнтів не було спадкової обтяженості виразковою хворобою, вони не мали таких додаткових факторів ризику, як куріння, зловживання алкогольними напоями тощо, а також були відсутні очевидні причинні зв'язки хвороби з первинним органічним ураженням інших органів та систем.

Психологічне обстеження здійснювали за допомогою Міннесотського анкетного тесту S. Hathaway і J. McKinley (Minnesota Multiphasic Personality Inventory — MMPI) — Міннесотський багатопрофільний особистісний опитувальник, що дає змогу визначити психопатологічні особливості особистості. Основною позитивною властивістю методики, що отримала широке розповсюдження в науково-дослідницькій роботі клінічних психологів та психіатрів, є її здатність розкривати структуру синдрому та характерологічних особливостей і тип реакції на стрес із певною часткою об'єктивності. Останнє зумовлено тим, що дані аналізу не залежать від установок та особливостей дослідника. Важливим є те, що тест можна використовувати для обстеження тієї самої людини практично скільки завгодно разів, фіксуючи психологічні зміни в динаміці, при цьому надійність тесту в характеристиці особи буде тільки підвищуватись. Методика складається з 556 тверджень. Ці твердження належать до загального стану здоров'я, серцево-судинних, шлунково-кишкових, сечостатевих, неврологічних та інших розладів, сімейних і статевих стосунків, звичок, мужності, жіночності, страхів, галюцинаторних переживань, загальних соціальних та моральних установок, самооцінки тощо.

Методика дозволяє оцінити характерологічні особливості за 10 основними шкалами: іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, мужності та жіночності, паранояльності, шизоїдності, гіпоманії та соціальної інтроверсії. Крім основних, в ММРІ включені 4 оціночні шкали: кількість невизначених відповідей, шкала брехні, вірогідності, корекції, що дозволяють оцінити правдивість відповідей, вірогідність результатів, ставлення до обстеження та емоційний стан. Ми вважаємо цю методику найбільш придатною для наших досліджень.

Функціональний стан вегетативної нервової системи вивчали за допомогою визначення індексу Кердо [2], що оцінюється за формулою:

Index = 10 × (1 — ДАТ / Р),

де ДАТ — діастолічний артеріальний тиск, Р — пульс. Якщо значення цього індексу більше нуля, це свідчить про переважання збуджуючих впливів у діяльності вегетативної нервової системи, якщо менше нуля — переважання гальмівних, якщо дорівнює нулю — показує функціональну рівновагу. Виразність клінічних проявів хвороби оцінювали в кількісних показниках, вираховуючи показник середнього ступеня тяжкості (ССТ).

Було сформовано дві групи. До групи порівняння увійшло 30 осіб, які отримували базове лікування (антисекреторні, антибактеріальні препарати, спазмолітики, репаранти), до основної — 30 осіб, які, крім базового лікування, отримували додаткову терапію Персеном по 2 драже тричі на день. Курс лікування в середньому тривав 16 днів.

Результати та обговорення

У хворих основної групи після лікування частіше і швидше порівняно з контрольною групою зменшувався чи зникав біль. Так, в основній групі біль зник чи зменшився у 21 (72,0 %) хворого, залишився без змін — у 8 (24,7 %), підсилився — в 1 (3,3 %). У процесі лікування ССТ больового синдрому в основній групі зменшився з 2,34 до 1,10. Серед хворих групи порівняння біль зник чи зменшився у 14 (46,7 %), залишився без змін — у 11 (36,7 %), підсилився — у 5 (16,6 %). ССТ больового синдрому під впливом лікування знизився з 2,38 до 1,48.

Відзначене в деяких випадках підсилення болю у хворих обох груп було зумовлене порушенням дієти. У хворих основної групи результати лікування були стійкими в 96,7 % випадків, а у хворих групи порівняння — у 83,4 %. Чітке зменшення інтенсивності болю до кінця першого тижня терапії відзначали 18 (60,0 %) хворих основної групи та 10 (33,3 %) з групи порівняння.

Переваги лікування у хворих основної групи спостерігалися й щодо диспептичного синдрому. Так, ССТ диспептичного синдрому до кінця лікування в основній групі становив 0,86, а в групі порівняння — 1,32. Такі результати підтверджують доцільність включення Персену до комплексної терапії при загостренні виразкової хвороби ДПК.

Клінічна оцінка та психологічне обстеження показали, що у жінок основної групи достовірно знизилися показники шкал «невротичної тріади» (іпохондрія, депресія, істерія) та шкал психастенії та соціальної інтроверсії (р < 0,01). Ці зміни свідчать про зменшення знервованості, появу впевненості у собі та своїх діях, поліпшення настрою й працездатності.

У пацієнтів основної групи суттєво поліпшилося функціонування вегетативної нервової системи. У групі порівняння вірогідних змін у психофізіологічному стані не спостерігалося (рис. 1, 2).

Висновки

Включення препарату Персен до комплексної терапії при загостренні виразкової хвороби ДПК може сприяти зменшенню інтенсивності больового синдрому, більш швидкому та стійкому результату лікування, а також значному поліпшенню психологічного стану хворих.

Перспективи дослідження ефективності Персену при лікуванні виразкової хвороби полягають у вивченні впливу препарату на секреторну функцію шлунка, якість життя хворих і можливе зменшення термінів стаціонарного лікування, тимчасової втрати працездатності, зниження частоти ускладнень виразкової хвороби.