Статтю опубліковано на с. 79-82
/79.jpg)
Актуальність проблеми
Хронічний біліарний панкреатит (ХБП) є досить поширеним захворюванням органів травлення, яке часто призводить до постійної або тимчасової втрати працездатності, що свідчить про його не лише медичну, але й соціальну важливість [10, 13].
Серед причинних факторів ХБП патологія жовчовивідних шляхів має місце в 35–56 % випадків. У Європі жовчнокам’яна хвороба (ЖКХ) є причиною розвитку від 30 до 50 % випадків гострого панкреатиту. Залучення підшлункової залози у патологічний процес при хронічному холециститі і ЖКХ залежить від давності захворювання й локалізації конкрементів, зустрічається частіше в жінок. Крім цього, причиною розвитку ХБП є вроджені аномалії жовчовивідних шляхів, кісти холедоха, патологія фатерового сосочка дванадцятипалої кишки. Холедохолітіаз є однією з головних причин розвитку ХБП; за даними різних авторів, частота розвитку ХП на тлі холедохолітіазу коливається в межах 25,0–65,3 % [3, 6]. Етіотропним методом лікування холедохолітіазу є лише холецистектомія (ХЕ). До хірургічних утручань можна віднести традиційну (відкриту) (ВХЕ) чи лапароскопічну холецистектомію (ЛХЕ) при ЖКХ, оперативне усунення холедохолітіазу, папілостенозу. Єдиним можливим методом етіотропного лікування ХБП є проведення ХЕ з санацією холедоха чи без неї [1, 15]. Останнім часом золотим стандартом лікування вважається ЛХЕ, особливо в людей похилого віку [14].
Вважається, що виконана за показаннями своєчасна планова ХЕ в умовах висококваліфікованого хірургічного стаціонару призводить до повного одужання й відновлення працездатності та якості життя (ЯЖ) у більшості пацієнтів [5]. У зв’язку з цим до цього часу існує думка, що пацієнти, які перенесли ХЕ, не потребують подальшої медикаментозної терапії, а видалення жовчного міхура (ЖМ) автоматично усуває фактори, що сприяють розвитку й прогресуванню захворювання [11]. Проте, на жаль, це далеко не так. За даними різних авторів, після ХЕ скарги гастроентерологічного характеру мають місце в 5–40 % [7], 3–48 % [12] і навіть у 74,3 % хворих [8]. Після ХЕ лише менше половини пацієнтів (46 %) відмічають покращання самопочуття, на відсутність змін указують 25 %, на погіршення — 29 % хворих, на відновлення приступів болю в животі скаржаться близько третини пацієнтів [4]. Будь-яка операція, виконана з приводу ЖКХ чи її наслідків, пов’язана з розвитком подальших патофізіологічних процесів, що призводять до порушення травлення й усмоктування їжі, що часто обумовлене наявним або вперше виниклим ХБП [11]. Численні дослідження свідчать про зниження ЯЖ у хворих, які перенесли ХЕ. Навіть у віддалені строки (від 4 до 12 років) після видалення ЖМ у всіх хворих відмічається зниження ЯЖ і різні типи біліарних дисфункцій, що потребують подальшого реабілітаційного лікування. При оцінці клінічного перебігу та ЯЖ пацієнтів після різних видів ХЕ було встановлено, що у віддаленому періоді клінічний перебіг та ЯЖ були вірогідно кращими у хворих після ЛХЕ порівняно з ВХЕ [9]. За шкалою QSRS було встановлено вірогідно більш високі показники ЯЖ у пацієнтів після ЛХЕ порівняно з такими після відкритих лапаротомічних утручань і без операції в анамнезі [2].
Унаслідок того що ХЕ не завжди вирішує проблему ЖКХ та ХБП, у 20–40 % хворих після перенесеної операції зберігаються чи через певний час відновлюються абдомінальні болі та диспептичні розлади, які потребують подальшого лікування, тому дослідження ЯЖ у таких хворих є актуальним.
Мета дослідження: дослідити якість життя пацієнтів із хронічним панкреатитом після різних видів оперативних утручань, а також її зв’язок з показниками клінічного перебігу та тривалості захворювання.
Матеріали і методи
Обстежено 78 пацієнтів із ХБП. І групу становили 30 пацієнтів із ХБП, із них 21 — із холелітіазом на різних стадіях. У ІІ групу ввійшли 24 пацієнти, яким з приводу ЖКХ була виконана ВХЕ, у ІІІ — 24 пацієнти з ХП після перенесеної ЛХЕ. Із них — 62 жінки (74,2 %) та 16 чоловіків (25,8 %). Середній вік пацієнтів становив (55,38 ± 0,79) року. Групи були порівнянні за статтю, віком та тривалістю післяопераційного періоду, який в середньому становив: у ІІ — (5,0 ± 0,6) року, у ІІІ — (5,8 ± 0,6) року. Тривалість захворювання ХБП — (8,8 ± 0,4) року. ЯЖ досліджували за допомогою опитувальника SF-36. Фізичне здоров’я оцінювали за такими шкалами: PF (physical functioning) — шкала фізичного функціонування; RP (role physical) — шкала рольового фізичного функціонування; BP (bodily pain) — шкала болю; GH (general health) — шкала загального здоров’я). Показники психологічного здоров’я у хворих на ХБП визначали за допомогою таких шкал опитувальника SF-36: VT (vitality) — шкала життєздатності; SF (social functioning) — шкала соціального функціонування; RE (role emotional) — шкала рольового емоційного функціонування; MH (mental health) — шкала психічного здоров’я. Статистичну оцінку провели на персональному комп’ютері за стандартною програмою «Статистика».
Результати дослідження та їх обговорення
Дані оцінки ЯЖ за шкалами фізичного здоров’я наведено на рис. 1.
Cереднє значення ЯЖ хворих на ХБП за шкалою фізичного функціонування становило у І групі (61,2, ± 2,5) бала проти (51,6 ± 3,7) бала у ІІ та проти (70,0 ± 2,7) бала у ІІІ групі; за шкалою рольового фізичного функціонування — (40,8, ± 4,7), (32,3 ± 5,7) та (70,8 ± 3,9) бала відповідно. Середнє значення за шкалою болю в групі хворих на ХБП — (58,9 ± 2,9) бала проти (51,3 ± 4,5) бала у хворих після ВХЕ та (64,5 ± 2,3) бала у групі хворих після ЛХЕ; за шкалою загального здоров’я (GH) — (45,9 ± 2,2) проти (40,1 ± 3,4) та (53,5 ± 3,6) бала відповідно у групах порівняння.
ЯЖ хворих на ХБП після ЛХЕ за шкалами фізичного здоров’я була вірогідно вищою, ніж ЯЖ у групах порівняння. Зокрема, ЯЖ у групі пацієнтів після ВХЕ на 21,0 та на 13,0 бала вища порівняно з хворими на ХБП (І група).
На рис. 2 наведено дані аналізу показників психологічного здоров’я в групах порівняння при ХБП.
Середнє значення ЯЖ хворих на ХБП за шкалою життєздатності становило (53,0 ± 2,4) бала в І групі проти (35,0 ± 3,1) бала в ІІ групі та проти (57,1 ± 2,3) бала у ІІІ; за шкалою соціального функціонування — (64,9 ± 2,7) бала проти (40,1 ± 4,0) та (71,4 ± 2,7) бала відповідно. Середнє значення за шкалою рольового емоційного функціонування — (60,0 ± 4,9) бала в І групі проти (18,0 ± 4,9) бала у ІІ та (73,8 ± 4,0) бала у ІІІ; за шкалою психічного здоров’я — відповідно (54,5 ± 2,1) проти (40, ± 3,9) та (55,7 ± 2,3) бала.
Таким чином, було доведено, що ЯЖ хворих на ХП після ЛХЕ за шкалами психологічного здоров’я була вірогідно вищою у групі хворих після ЛХЕ на 31,2 бала, ніж ЯЖ після ВХЕ, та на 6,4 бала вищою порівняно з хворими на ХБП І групи.
Під час дослідження проаналізували також залежність параметрів ЯЖ від тривалості ХБП (табл. 1).
При оцінці показника соціального функціонування хворих на ХБП встановили його зниження з (68,0 ± 3,9) до (39,9 ± 8,1) бала (р < 0,05) при збільшенні тривалості захворювання. Виявлену динаміку можна пояснити тим, що зі збільшенням тривалості захворювання та наростанням клінічної симптоматики змінюється психологічний статус хворого, зменшується емоційна потреба та фізична здатність спілкуватися з іншими людьми.
Не викликає сумніву той факт, що в основі зниження ЯЖ хворих на ХБП лежать наявність різної вираженості клінічної симптоматики й частоти загострень. Було виявлено вірогідно високий прямий кореляційний зв’язок між частотою загострень протягом року та тривалістю захворювання на ХБП (r = 0,83). Тривалість ХБП корелює з такими показниками ЯЖ: болем — (r = 0,31) і загальним станом здоров’я — (r = –0,24). Було констатовано також середньої сили кореляційний зв’язок між фізичним та рольовим фізичним функціонуванням (r = 0,43), а також із загальним станом здоров’я (r = 0,38), із показниками шкали життєздатності (r = 0,34), із соціальним функціонуванням (r = 0,33) та рольовим емоційним функціонуванням (r = 0,38). Установили середньої сили кореляційний зв’язок між рольовим фізичним функціонуванням, соціальним функціонуванням (r = 0,40) та рольовим емоційним функціонуванням (r = 0,57), а також прямий середній кореляційний зв’язок між рольовим емоційним функціонуванням і соціальним функціонуванням (r = 0,49). Параметри психологічного здоров’я знаходиться в прямій кореляційній залежності від соціального функціонування (r = 0,43).
Отже, можна стверджувати, що показники всіх шкал фізичного й психологічного здоров’я у хворих на ХБП (сумарно хворих усіх груп) залежать від тривалості захворювання у бік ускладнення стану, що вимагає безперервного диспансерного спостереження таких хворих і покращання комплексного лікування та реабілітації.
Висновки
1. При порівняльній оцінці якості життя хворих на хронічний біліарний панкреатит після холецистектомії за всіма шкалами SF-36 було доведено, що вірогідно найвищою вона була в групі пацієнтів після лапароскопічної, а найнижчою — після відкритої лапаротомної холецистекомії; р < 0,05.
2. При оцінці якості життя за шкалою болю встановили, що вираженість больового синдрому зменшувалась із тривалістю захворювання на ХБП (r = 0,31), а загальний стан здоров’я погіршувався (r = –0,24); р < 0,05.
3. Зниження якості життя знаходиться в тісній кореляційній залежності з частотою загострень протягом року (r = 0,83); р < 0,05.
Список литературы
1. Бабінець Л.С. Патогенетичні аспекти хронічного панкреатиту біліарного генезу після холецистектомії / Л.С. Бабінець, Н.В. Назарчук // Вестник клуба панкреатологов. — 2014. — № 3 (24). — С. 4-8.
2. Порівняльна характеристика якості життя хворих на хронічний панкреатит після холецистектомії / Л.С. Бабінець, Н.В. Назарчук, Б.О. Мігенько [та ін.] // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. — 2014. — № 1 (20). — С. 150.
3. Хронический панкреатит: Рук-во для врачей / С.Ф. Багненко, А.А. Курыгин, Н.В. Рухляда, А.Д. Смирнов. — СПб.: Питер, 2000. — 416 с.
4. Ягмур В.Б. О причинах нарушения пищеварения у больных, перенесших холецистэктомию / В.Б. Ягмур // Международный медицинский журнал. — 2004. — № 3. — С. 65-68.
5. Желчнокаменная болезнь / С.А. Дадвани, П.С. Ветшев, А.М. Шулутко, М.И. Прудков. — М.: Видар-М, 2000. — 150 с.
6. Ильченко А.А. Проблема билиарного сладжа / А.А. Ильченко, Т.В. Вихрова // Клин. мед. — 2003. — № 8. — С. 17-22.
7. Ильченко А.А. Болезни желчного пузыря и желчных путей / А.А. Ильченко. — М.: МИА, 2011. — 880 с.
8. Лазебник Л.Б. Потребность в медицинской помощи после оперативных вмешательств на желудке и желчном пузыре: Обзор лит. и собств. наблюдения / Л.Б. Лазебник, М.И. Копанева, Т.Б. Ежова // Терапевт. арх. — 2004. — № 2. — С. 83-87.
9. Дослідження клінічного перебігу та якості життя хворих на хронічний панкреатит у віддалений період після холецистектомії / Н.В. Назарчук, Л.С. Бабінець, С.С. Рябоконь, Б.О. Мігенько // Здобутки клінічної та експериментальної медицини. — 2014. — С. 31-32.
10. Новик А.А. Концепция качества жизни в медицине / А.А. Новик, Т.И. Ионова, Ю.Л. Шевченко. — М.: Гэотар-Мед, 2004. — С. 8-21.
11. Петухов В.А. Внешнесекреторная недостаточность поджелудочной железы при ЖКБ: этиопатогенез, диагностика и принципы лечения / В.А. Петухов, П.Ю. Туркин // РМЖ. — 2002. — № 4. — С. 167-171.
12. Постхолецистэктомический синдром: Причины, факторы риска, современные методы диагностики и лечения / И.В. Суздальцев, Т.Ф. Золотухин, О.И. Архипов [и др.]. — М.: АНМИ, 2003. — 118 с.
13. Ткаченко Е.И. Терапия экзокринной недостаточности поджелудочной железы у больных хроническим панкреатитом / Е.И. Ткаченко, Ю.П. Успенский, И.Г. Пахомова. — СПб., 2006. — 12 с.
14. Ammori B.J. Pancreatic surgery in the laparoscopic era / B.J. Ammori // JOP. J. Pancreas (Online). — 2003. — Vol. 4 (6). — P. 187-192.
15. Sargen K. Management of gallstone pancreatitis: effects of deviation from clinical guidelines / K. Sargen, A.N. Kingsnorth // JOP. J. Pancreas (Online). — 2001. — Vol. 5. — P. 317-322.
/80.jpg)
/81.jpg)
/81_2.jpg)