Международный неврологический журнал 3 (81) 2016
Вернуться к номеру
Можливості прогнозування перебігу епілепсії у дорослих після першого неспровокованого нападу
Авторы: Мар’єнко Л.Б. - Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна
Рубрики: Неврология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 149-150
Актуальність. Навіть єдиний епілептичний напад (ЕН) є травматизуючою фізичною і психологічною подією, що стає складною діагностичною і лікувальною проблемою та має серйозні соціальні наслідки. Тому продовжуються пошуки предикторів адекватної відповіді пацієнтів на лікування після першого нападу, заснованих на доказовій базі, що дозволять з високим рівнем імовірності прогнозувати перебіг хвороби і попереджувати її рецидиви.
Мета: вивчення частоти та причин рецидивів ЕН після першого неспровокованого ЕН на фоні лікування.
Матеріал та методи дослідження. Протягом 2010–2015 рр. було обстежено 84 пацієнти віком від 17 до 68 років (середній вік 30,5 ± 15,1 року) з тривалістю спостереження 3,21 ± 1,05 року, які були скеровані у Львівський обласний протиепілептичний центр після виникнення перших неспровокованих ЕН і яким ще не призначались протиепілептичні препарати (ПЕП). Особи, у яких напад визначався як гострий симптоматичний ЕН, в дослідження не включались. У найкоротші терміни пацієнти були обстежені з використанням обов’язкових методів — електроенцефалографії (ЕЕГ) та магнітно-резонансної томографії (МРТ).
Результати та їх обговорення. Ідіопатичну епілепсію (ІЕ) було встановлено у 3 пацієнтів (3,6 %), криптогенну (КЕ) — у 37 (44,0 %), симптоматичну (СЕ) — у 44 (52,4 %). Лікування було призначене відразу всім особам із ІЕ та СЕ, тобто у випадках, коли були незаперечні клінічні та ЕЕГ (а при СЕ і структурні) ознаки епілепсії. Через неоднозначність клінічної ситуації лікування було відтерміноване (в середньому на 4,0 ± 2,6 місяця) для 11 осіб із КЕ до появи повторних пароксизмів. На час остаточної оцінки стану пацієнтів у 18 з них (21,4 %) зазначено ремісію понад 3 роки, у 28 (33,3 %) — понад 2 і у 17 осіб (20,2 %) — близько 1 року після призначення ПЕП. У 21 (25,0 %) пацієнта напади відновились в різні терміни, незважаючи на призначення адекватних доз ліків відповідно до типів ЕН та форми епілепсії. Вважається, що негайне призначення ПЕП після першого ЕН не покращує довготривалого прогнозу ремісії приступів, але знижує їх ризик у найближчі 2 роки. Серед 21 пацієнта із відновленням нападів у перші 2 роки лікування у більшості з них (14–66,4 %) були виявлені астеногенні чинники (пов’язані з діями пацієнта), тобто різні варіанти некомплайєнтності (низької прихильності до лікування).
Висновки. Серед факторів ризику зриву ремісії при вперше діагностованій епілепсії будь-якої етіології одним із провідних можна вважати недотримання пацієнтом всіх рекомендацій лікаря, що потрібно брати до уваги при аналізі невдачі лікування і прогнозуванні перебігу епілепсії.